Інвестиційна діяльність ТНК і процеси капіталоутворення та передачі технологій

Рисунок 1-1 Прямі іноземні інвестиції в економіку України

Загальна кількість країн походження ПІІ порівняно з 2005р. зросла на одну, сягнувши 119. Чільна п'ятірка країн, інвесторами з яких в Україні до 1 січня 2006р. колективно інвестовано понад 1 млрд. дол., до кінця того року трансформувалася в шістку. Нідерланди не тільки вступили до клубу, але й обійшли Сполучені Штати, які були на четвертому місці в 2005 р. і на першому - в 2004 р.

Зважаючи на те, що в двері клубу з 980 мільйонами доларів стукає Росія, наступного року Україна, цілком можливо, вітатиме “чудову сімку” країн-мільярдерів з ПІІ.

Рисунок 1-2 Країни, інвестори з яких інвестували в економіку України понад 1 млрд. дол

На графіку нижче показаний розподіл ПІІ, залучених Україною за весь час, серед основник країн-інвесторів.

Рисунок 1-3. Розподіл ПІІ в Україну

Зростання глобальних потоків ПЗІ характеризувалося великими розходженнями між країнами і регіонами. Азія й Океанія залишалися основним регіоном розміщення ПЗІ. Цей регіон був в змозі залучити ПЗІ на суму в 148 млрд. дол., тобто на 46 млрд. дол. більш , ніж у 2003 році. Такий приріст став рекордним за всю історію. Потоки ПЗІ в Східну Азію зросли на 46% і досягли 105 млрд. дол. головним чином завдяки помітному збільшенню припливу інвестицій у Гонконг (Китай). ПЗІ в Південно-Східну Азію зросли на 48% до 26 млрд. дол., а в Південну Азію, де домінуюче положення займає Індія, на 30% - до 7 млрд. дол. Потоки ПЗІ в Західну Азію зросли ще більше - з 6,5 млрд. дол. до 9,8 млрд. дол.; більше половини цих інвестицій дісталися Саудівської Аравії, Сірійській Арабській Республіці і Туреччині. Найбільшим одержувачем ПЗІ серед країн, що розвиваються, залишається Китай, якому удалося залучити 61 млрд. дол. Важливим джерелом ПЗІ стає також регіон Азії і Океанії. У 2004 році вивіз ПЗІ з регіону збільшився в чотири рази і досяг 69 млрд. дол., головним чином завдяки вражаючому зросту ПЗІ з Гонконгу (Китай), а також нарощуванню інвестицій ТНК з інших районів Східної і Південно-Східної Азії. Індійські ТНК інвестують великі капітали в розробку корисних ресурсів в інших регіонах, у першу чергу в африканських країнах і в Російській Федерації. Зростають і азіатські інвестиції в розвинуті країни: зокрема, торік китайські та індійські ТНК придбали кілька великих компаній Сполучених Штатів і ЄС. Так, компанія "Леново" (Китай) придбала підрозділ "IBM" (Сполучені Штати), що займається персональними комп'ютерами.

Після чотирьох років безперервного зниження потоки ПЗІ в Латинську Америку і Карибський басейн у 2004 році відчутне зросли і досягли 68 млрд. доларів. Це на 44% вище рівня 2003 року. Цьому сприяли економічний підйом у регіоні, прискорення росту світової економіки і підвищення цін на сировинні товари. Найбільшими одержувачами стали Бразилія і Мексика, приплив інвестицій у які склав відповідно 18 і 17 млрд. доларів. Разом з Чилі й Аргентиною на них приходилося дві третини сумарних потоків ПЗІ в регіон у 2004 році.

Приплив ПЗІ в Африку, що складав 18 млрд. дол., залишався майже на такому ж рівні, як і в 2003 році. Особливо помітним був приплив ПЗІ в розробку природних ресурсів, що зв'язано з високими цінами на корисні копалини і нафту і підвищенням прибутковості інвестицій у видобувний сектор. Високі і зростаючі ціни на нафту, метали і корисні копалини змушували ТНК підтримувати на порівняно високому рівні інвестиції в нові проекти гірського видобутку або нарощувати їх у вже діюче виробництво. Основними одержувачами інвестицій були Ангола, Екваторіальна Гвінея, Нігерія, Судан (усі вони багаті природними ресурсами) і Єгипет, на які приходилося деяким менш половини усього їхнього припливу в Африку.

Потоки ПЗІ в Південно-Східну Європу і СНД, у 2004 році зростали четвертий рік і досягли рекордного за увесь час рівня в 35 млрд. доларів. Цей регіон був єдиним, що уникнув трирічного спаду (2001-2003 років) світових потоків ПЗІ і зберіг високі темпи росту припливу ПЗІ в 2004 році (понад 40%). Приплив ПЗІ в країни СНД збільшився з 5 млрд. дол. у 2000 році до 24 млрд. дол. у 2004 році, в основному завдяки високим цінам на нафту і природний газ. Найбільшим одержувачем ПЗІ в регіоні є Російська Федерація.

Потоки ПЗІ в розвинуті країни в 2004 року знизилися до 380 млрд. доларів. У порівнянні з 2003 роком темпи цього зниження були не настільки різкими. У той же час окремі країни випадали з цієї тенденції: значно зріс приплив ПЗІ в Сполучені Штати і З'єднане Королівство, головним чином завдяки трансграничним ЗіП. У той же час вивіз інвестицій з розвитих країн у 2004 році знову збільшився і досяг 637 млрд. доларів. Потоки ПЗІ в Японію зросли на 24% до 8 млрд. дол., а в інші розвинуті країни (Ізраїль, Нова Зеландія, Норвегія і Швейцарія) знизилися.[36]

Транснаціональні корпорації, що випускають автомобілі і комплектуючи до них, займають провідне місце в світовій економіці. Так, за даними «Financial Times», сумарна ринкова капіталізація компаній цієї галузі, які входять до списку «FT 500», у 2005 році становила 408,070 млрд. дол.

Тож, з усього вищесказаного можна сказати,що зараз в світі немає реальної сили, яка б могла протидіяти транснаціональному капіталу. Сукупні валютні резерви ТНК в сучасних умовах в декілька разів більше, ніж резерви усіх Центральних банків разом узятих. Фактично ТНК стали суб'єктами формування міжнародної торгово-фінансової системи, в якій національні держави виступають як другорядні величини.

Поява та розвиток транснаціональних корпорацій безпосередньо пов'язані з їхньою зарубіжною інвестиційною діяльністю. Міжнародний рух підприємницького капіталу, зокрема прямі іноземні інвестиції (ПІІ), стали базою для формування всесвітньої системи філіалів та міжнародного виробництва ТНК.

1.3 Сучасні тенденції в структурі міжнародної інвестиційної діяльності ТНК

Корпоративний характер міжнародного бізнесу та варіативність кон'юнктурних умов, численні конкретні підприємницькі завдання зумовлюють диверсифікацію організаційних форм господарської діяльності великих компаній, які можуть як концентрувати свою діяльність у рамках певної галузі, так і функціонувати як міжгалузеві утворення. Класифікація корпорацій за типами здійснюється відповідно до ступеня усуспільнення капіталів і об'єднання видів (фаз) господарської діяльності.

Картель - об'єднання підприємців, учасники якого узгоджують між собою обсяги виробництва, поділ ринків збуту, ціни, умови продажів і найму робочої сили, строки та інші умови платежів тощо. При цьому учасники картелів зберігають виробничу і комерційну незалежність. Враховуючи природу та цілі картельних угод, можна вважати природним, що вони, як правило, є одногалузевими.Фактична мета картелю - досягнення таких домовленостей між суб'єктами пропозиції на ринку, які дають їм змогу поліпшувати параметри та результативність своєї комерційної діяльності за рахунок створення більш сприятливих для себе договірних рамок і спільних засобів політики. Результатом таких домовленостей є зменшення тиску конкурентної боротьби за споживачів, погіршення умов діяльності останніх і послаблення стимулів оптимізації та розвитку виробництва. З огляду на це картельні об'єднання у класичних- виявах цього феномену за ринкової економіки, як правило, забороняються. Щоправда, такі заборони діють переважно на національному рівні і їх можна ефективно обминати. У сфері міжнародної економічної діяльності набули поширення експортні та імпортні картелі. Експортні картелі використовують дочірні фірми ТНК з метою розширення експорту та здійснення узгодженої, цілеспрямованої політики на ринку певної продукції. Імпортні картелі створюються великими імпортерами, часто - за участю дочірніх структур ТНК для протистояння іноземним конкурентам.

Найвідоміший приклад міжнародної картельної угоди -об'єднання країн-експортерів нафти - ОПЕК. Головним змістом спільних домовленостей цих країн є узгодження обсягів видобутку нафти і вплив на ринкові ціни на неї.

Синдикат - форма об'єднання, за якої учасники зберігають виробничу самостійність, але втрачають самостійність комерційну відповідно до взаємних угод. (У ширшому значенні під синдикатом розуміють комерційне об'єднання фірм задля досягнення спільних цілей.) Найбільшого розвитку синдикати набули на початку XX ст., зокрема в Україні, як і на решті території тодішньої Росії за часів царату, а пізніше й НЕПу. Помітну роль відігравав синдикат "Продвугілля", створений у 1904 p., який був однією з найбільших монопольних структур такого типу в Російській імперії. До нього входило 18 великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75% усього видобутку вугілля в Донбасі.

У сучасних умовах така форма об'єднання, як синдикат, використовується рідко. На засадах міжнародного синдикату функціонує фактично одна велика ТНК - "Де Бірс", що контролює понад 80% світового ринку діамантів.

Пули - монопольні об'єднання, за яких прибутки надходять до спільних фондів, відтак здійснюється узгоджений їх розподіл відповідно до результатів експлуатації певної частини ринку, в заздалегідь обумовленій пропорції. Прикладом міжнародного пулу є "золотий пул", створений для торгівлі патентами.

Трест - форма об'єднання, в рамках якого учасники втрачають виробничу, комерційну, можливо - юридичну самостійність. Учасники трестів, які є також власниками акцій, розподіляють прибутки відповідно до розмірів їх пакетів акцій. Реальний контроль за трестом здійснює правління або головна компанія. Типовим для трестів є їх поширення в рамках галузей, які виробляють однорідну продукцію, хоча існують і міжгалузеві трести. ТНК як трестові об'єднання не прижилися, цей тип компанії використовується переважно у вигляді структурних підрозділів, відділень і підприємств, що входять до складу ТНК.

Концерн - складна форма господарської діяльності компанії, яка передбачає об'єднання підприємств промисловості, транспорту, торгівлі та банківської сфери. Типовою ситуацію є формальне збереження учасниками концернів юридичної та господарської самостійності за умови здійснення підприємницької діяльності під контролем домінуючих у них фінансових угруповань. Існують концерни дво- та кількаповерхові. Учасниками концерну можуть бути корпорації, які об'єднують свої потенціали й зусилля в ринковій стратегії. Характерною особливістю концернів є взаємне проникнення капіталів різних галузей, а їх головною перевагою (як форми усуспільнення потенціалів виробничої діяльності) -надвелика концентрація фінансових і промислових ресурсів, оскільки в концерні можуть об'єднуватися різногалузеві комерційні структури, власники реальних ресурсів і грошей.

Консорціуми - специфічна форма поєднання економічних потенціалів ринкових агентів. Виникають на базі тимчасових угод між кількома банківськими і промисловими корпораціями, фірмами з метою реалізації певних спільних проектів. Як і інші міжнародні об'єднання, консорціуми набули поширення в різних країнах та регіонах світу. Однак у деяких національних господарських системах консорціуми прижилися найбільш органічно, зокрема в Італії. Типовим приводом до утворення консорціуму, нерідко із залученням кількох великих іноземних партнерів, є реалізація великого технологічно складного і капіталомісткого проекту, наприклад літакобудівного, аерокосмічного. Україна, зокрема, бере участь у консорціумному проекті «Sea Launch», учасниками якого є також США, Росія і початкове була Норвегія. Передумова ефективної участі України в цьому проекті - її традиційна для останніх десятиліть спеціалізація на військово-космічних розробках і виробництві, що робить для країни особливо перспективним співробітництво в галузі мирного космосу. Крім участі в проекті "Sea Launch", слід відзначити широке використання українських ракет у міжнародних космічних запусках. Наприкінці 90-х років XX ст. у підконтрольній національному космічному агентству України сфері працювало 17 державних організацій і 7 акціонерних товариств, які є світовими лідерами з багатьох напрямів аерокосмічного виробництва. Україна має у своєму розпорядженні ракети-носії "Циклон", "Зеніт-ЗСЛ", "Дніпро" з високими експлуатаційними якостями (наприклад, російський "Союз" здатний вивести на орбіту 4 супутники, а "Зеніт" - 12) і завдяки цьому бере активну участь у міжнародних консорціумних проектах.

Транснаціональні стратегічні альянси (ТСА) - різноманітні форми союзів самих ТНК.ТСА - особлива організаційна форма міжфірмових, міжкорпораційних зв'язків двох або більше компаній, у рамках якої здійснюється довгострокова координація економічної діяльності учасників з метою реалізації масштабних виробничих проектів, максимізації результатів технологічної кооперації, скорочення тривалості інноваційних процесів, зниження вартості та ризикованості виробництва, поліпшення умов доступу до певних ринків.У рамках ТСА здійснюється різновекторна координація - як горизонтальна (між підприємствами однієї галузі), вертикальна (між постачальниками та споживачами по технологічній лінії виготовлення і виробничого споживання продукції), так і діагональна (між різногалузевими структурами), що додає оперативності у розв'язанні завдань розвитку виробництва, забезпечує більшу управлінську гнучкість і технологічну мобільність.

Таким чином, ТСА - це новий рівень концентрації капітальних ресурсів, централізації управління виробництвом, науково-технічною сферою, а також перерозподільчо-регу-люючого механізму.

З точки зору організаційної структури ТНК функціонують як одно- та багатогалузеві концерни. Одногалузеві концерни - це, як правило, горизонтально інтегровані корпорації. Вони являють собою підприємства, що випускають велику частину однорідної продукції. Наприклад, так функціонують британська ТНК "Водафон", яка надає телекомунікаційні послуги, мережа підприємств "Fast Food".

Багатогалузеві концерни можуть існувати у формі вертикально інтегрованих корпорацій і диверсифікованих ТНК. Вертикально інтегровані корпорації утворюються у результаті об'єднання при одному власникові та під єдиним контролем найважливіших сфер виробництва кінцевого продукту. Зокрема, транснаціональна нафтова компанія видобуток сирої нафти здійснює в одній країні, рафінування - в іншій, а продаж кінцевих нафтопродуктів - у третіх країнах. Диверсифіковані ТНК .охоплюють національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграцією. Типовий приклад корпорації такого типу - швейцарська корпорація Nestle, що має 95% своїх виробництв за рубежем і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики, вин та ін. Число таких компаній в останні роки швидко зростає.

У всіх ТНК головна компанія є оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації та кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль за діяльністю закордонних філій. Закордонні філії та дочірні фірми становлять регіональну структуру, ТНК. Останніми роками в ній відбуваються істотні зміни, пов'язані із здійсненням так званої комплексної стратегії. Комплексна стратегія ТНК заснована на глобальному підході, який передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання, тобто для корпорації в цілому, її суть полягає в децентралізації управління міжнародним концерном і значному підвищенні ролі регіональних управлінських структур. Така політика стала можливою завдяки досягненням техніки в галузі зв'язку та інформації, розвитку національних і міжнародних банків даних, повсюдній комп'ютеризації. Вона дає змогу ТНК координувати виробничу і фінансову активність зарубіжних філій і дочірніх фірм. Комплексна інтеграція в рамках ТНК потребує і комплексної організаційної структури, що виражається у створенні регіональних систем управління та організації виробництва.

Регіональні системи управління сучасної ТНК побудовані у трьох основних видах:

1) головні регіональні управління, які несуть відповідальність за діяльність концерну у відповідному регіоні. Вони наділені всіма правами щодо координації та контролю за діяльністю філій у цьому регіоні (наприклад, головне регіональне управління американського концерну "General Motors" з координації діяльності філій в "Азії та Океанії розташоване в Сінгапурі);

2) регіональні виробничі управління, які координують діяльність підприємств по лінії руху продукту, тобто відповідному виробничому ланцюжку. Такі управління відповідають за забезпечення ефективної діяльності відповідних підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюжка, вони підпорядковані безпосередньо головному регіональному управлінню концерну. Регіональні виробничі управління націлені на розвиток ефективних видів виробництв, нових моделей і товарів (наприклад, корпорація "Hewlett-Packard" на початку 90-х років XX ст. з цієї причини перемістила свої виробничі управління з низки лідируючих продуктів із США до Європи);

3) функціональні регіональні управління забезпечують специфічні види діяльності концерну: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи тощо. Ці управління відповідальні за результати діяльності всіх відповідних структур у регіональному або глобальному масштабі.

Таким чином, ТНК є домінуючою формою функціонування міжнародного капіталу. Вони являють собою мережу взаємопов'язаних підприємств, які походять з однієї країни і мають свої складові та філії в інших країнах. На відміну від національної компанії, ТНК переносить за кордон не сам товар, а процес інвестування, поєднуючи його із закордонною робочою силою в рамках міжнародного виробництва. Тому головними економічними критеріями, за якими визначається належність компанії до ТНК, є: число іноземних держав, в яких діють підрозділи або/та філії компанії; відсоток грошової маси, що виплачується за кордоном; відсоток іноземних капіталовкладень; число зайнятих за кордоном; відсоток, прибутку, який компанія отримує з інших країн; відсоткове співвідношення продукції та отримуваного прибутку в країнах базування і за кордоном; загальний рівень продажу за кордоном.Виникнення ТНК є результатом розвитку об'єктивних процесів інтернаціоналізації сфери обігу та виробництва, а їх розвиток зумовлється чинниками, які дають змогу макси-мізувати виграш від міжнародного поділу праці й інших факторів виробництва, сприяють оптимальній реалізації цільової функції корпорації.Залежно від ступеня усуспільнення капіталу та виду господарської діяльності ТНК можуть бути представлені картелями, синдикатами, пулами, трестами, концернами, консорціумами. Найпоширенішими серед них є ТНК у формі концерну.Транснаціональні концерни можуть бути одно- та багатогалузевими. Становлення багатогалузевих концернів - результат стратегії зменшення ризику через диверсифікацію виробництва. Нині більшість ТНК - це багатогалузеві об'єднання з децентралізованою системою управління й відносно значною роллю регіональних управлінських структур.

ГЛАВА 2 РОЛЬ ТНК У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІК ПРИЙМАЮЧИХ КРАЇН

Міць і масштабність транснаціональних корпорацій міняють правила гри й розміщення чинностей практично у всіх сферах світової й локальної економік. При цьому вплив ТНК стосується всіх сфер національної економіки, як на мікро-, так і на макрорівні. Насамперед це ринки капіталу й технологій, встановлення нових стандартів у якості продукту і в роботі з персоналом, вплив на макроекономічну ситуацію.

2.1 Інвестиційна діяльність ТНК і процеси капіталоутворення та передачі технологій

Для прискорення економiчного зростання велике значення має оптимiзацiя питомої ваги фонду нагромадження у ВВП. Норма нагромадження за незмiнностi iнших факторiв (НТР, продуктивнiсть працi i т. iн.) визначає параметри зростання економiки.

Емпiричнi дослiдження на матерiалах багатьох країн переконливо свiдчать, що високi темпи зростання пов'язанi зi значними обсягами iнвестицiй. Країни, що спрямовують велику частину валового продукту на iнвестицi, можуть пiдтримувати бiльш високi темпи зростання, нiж країни, в яких питома вага iнвестицiй у ВВП вiдносно менше. За вiдсутностi мiжнародних iнвестицiй валовi інвестиції крани фiнансуються тiльки iз внутрiшнiх джерел. Внутрiшнi джерела в бiльшостi країн свiту є основним фактором економічного зростання. Разом з тим надходження в країну iноземних iнвестицiй виступає важливим додатковим джерелом капiталоутворення. Внаслiдок цього валовi внутрiшнi iнвестицii країни перевишюють обсяг її власних заощаджень.

Сучаснi дослiдники проблем зростання, зокрема прихильники теорiї модернiзацiї (Ептер, Левi, Ростоу), розглядають взаємозв'язок “ресурси капiталу - економiчне зростання” як основний. Недостатнiстъ фiнансового капiталу є, на їхню думку, головною перешкодою для прискорення розвитку відсталих та бiдних країн. Обмеженi можливостi мобiлiзацiї внутрiшнiх ресурсiв роблять зовнiшнi джерела фiнансування життєво важливими для модернiзації слаборозвинутих країн. У цих умовах ТНК стають важливим каналом фiнансування економiки країн, що приймають.

Значення iноземних iнвестицiй у капiталоутвореннi може розглядатися не тiльки з погляду величини мобiлiзованих фiнансових ресурсiв, а й у зв'язку з їхньою роллю в реальному виробничому нагромадженнi, в процесi змiни структури самого капiталоутворення. Видання ЮНКТАД “World Investment Report” дає найсистематизованiшi кiлькiснi оцiнки впливу прямих iнвестицiй на валовi внутрiшнi iнвестицi окремих країн. Вiдношення свiтового припливу прямих iноземних iнвестицiй до свiтового обсягу валового внутрiшнього капiталоутворення (ВВК) пiдвищилося до 14 %. двадцять рокiв тому цей показник становив усього 2 %. Слiд зазначити, що висока питома вага iноземних iнвестицiй у капiталоутвореннi не є прямим свiдченням поганих чи добрих умов iнвестицiйного клiмату країни. Цей показник може бути високим не тільки внаслiдок значного обсягу припливу iноземних iнвестицiй, а й становити результат слабкої бази внутрiшнього капiталоутворення (як, наприклад, у деяких слаборозвинутих країнах Африки). Протилежна ситуацiя спостерiгається в країнах iз значними внутрiшнiми iнвестицiями нацiональних фiрм. Навiть за великих розмiрiв iноземних iнвестицiй згаданий iндикатор може бути невисокий ( наприклад в США). Разом з тим слiд пiдкреслити, що аналiзований показник лише приблизно вiдбиває реальний внесок ТНК у капiталоутворення. Це пов'язано насамперед з тим, що приплив iноземних iнвестицій супроводжується придбанням ТНК уже наявних активiв мiсцевих пiдприємств. Що вищою є роль злиття i поглинання для входження ТНК у країну, що приймає, то бiльше данi про приплив ПІІ переоцiнюватимуть реальний внесок iноземних фiрм у фонд нагромадження, хоч вони показують розмiри iноземної власностi в країнi. Це стосується бiльшою мiрою промислово розвинутих країн, де обсяги поглинань ТНК дуже значнi, але з розвитком фондових ринкiв периферiйних країн i залученням iноземних фiрм до процесу приватизацiї такий ефект дiяльностi ТНК тут також зростатиме. Водночас данi про щорiчний новий приплив капiталу не враховують реiнвестування прибутку функцiонуючих пiдприємств ТНК, тобто в даному випадку недооцiнюють уже їх реальний внесок у капiталоутворення. У країнах iз значним обсягом iноземних iнвестицiй у мiру їх «зрілості» реiнвестицiї стають важливим джерелом нагромаджень. Ще одним компонентом iнвестицiй iноземних фiлiалiв, що не включаються статистикою до даних про припiлив щорiчних прямих iнвестицiй, є внутрiкорпорацiйнi кредити. Така недооцiнка реальних ПІІ значно перевищує їх переоцiнку внаслiдок злиття i поглинання. Також слiд зважати й на те, що кiлькiсний показник залучення капiталу ТНК у процесi капiталоугворення не вiдбиває якiсних особливостей сфер iнвестування iноземних фiрм. Як правило. виробничо-iнвестицiйна дiялънiстъ ТНК пов'язана з колом основних галузей, якi мають першочергове значения для iндустрiалiзацi країни i генерують iмпульси зростання для сумiжних галузей i економiки в цiлому. Основна частина iноземних iнвестицiй спрямовусться в обробну промисловiсть i сферу послуг. Наприклад, iндикатор ПІІ/ВВК для Пiвденної Кореї становить незначну величину, але якщо розрахувати питому вагу припливу iнвестицiй ТНК у внутрiшнiх капiталовкладеннях в обробнiй промисловостi, то аналогiчний показник, за рiзними оцiнками. становитиме до 30 %. У Сiнгапурi вiн досягає 90 %. На Тайванї в перiод початку iндустрiалiзацiї iноземнi iнвестицiї вiдiграли головну роль у фiнансуваннi розвитку промисловостi. [36]

Тож, слiд пам'ятати, що значний (якщо не переважний) обсяг операцiй ТНК пов'язаний iз спiльними пiдприємствами, портфельними капiталовкладеннями, неакцiонерними транзакцiями. На жаль, вiдсутнiсть статистичних даних не дає змоги кiлькiсно визначити внесок цих форм дiяльностi в процес капiталоутворення, хоч, на думку багатьох дослiдникiв, вiн може оцiнюватися досить високо.

Вплив мiжнародних iнвестицiй на нагромадження країни, що приймає, залежить також вiд внутрiшнiх умов цiєї країни. Вiн буде рiзним для країн, що мають “надлишковi” заощадження, i для країн, що мають дефiцит ресурсiв для потреб iнвестування.

Також серед iнших факторiв, що визначають специфiку цього впливу, можна вiдзначити такi, як засiб входження ТНК у країну (ЗIП або новi iнвестицiї); шляхи фiнансування прямих iнвестицiй (реiнвестованi доходи, внутрiкорпорацiйнi кредити, трансфери капiталу батъкiвської фiрми); джерела фiнансування фiлiалiв (внутрiшнi, зовнiшнi). Інколи для оцiнки iнвестицiй транснацiоналъних фiрм з урахуванням залучених ними зовнiшнiх ресурсiв використовують статистику так званих iнвестицiйних витрат фiлiалiв корпорацiй. Зокрема, такi капiтальнi витрати фiлiалiв ТНК США перевищують обсяг надходжень до них прямих iноземних iнвсстицiй на 60 %. Така розбiжнiсть даних пiдтверджує недооцiнку показника припливу ПІІ як iндикатора реальних iнвестицiй транснацiоналъних фiрм у країнах, що приймають. Це вiдбуваєтъся внаслiдок того, що iнвестицiйнi витрати можуть фiнансуватися iз зовнiшнiх щодо корпорацiйної системи ТНК джерел, а також тому, що частина припливу ПІІ до фiлiалiв може не використовуватися ними для фiнансування iнвестицiйних витрат.

Важливим джерелом капiталоутворення є заощадження держави. Поряд iз доходами вiд участi в пiдприсмницькiй дiяльностi, в тому числi в спiльних пiдприємствах iз ТНК (дивiденди), заошалжения держави формуються i за допомогою податковоi системи. ТНК можуть робити важливий внесок у формування державних нагромаджень як прямо через вiдрахування податкiв, контрактних винагород, так i непрямо, через сплату податкiв їхніми мiсцевими постачальниками, а також робiтниками i службовцями, зайнятими на їх фiлiях.

Масштаби перерозподiлу доходiв ТНК через податкову систему залежать вiд багатъох факторiв -- податкових ставок, механiзм державного контролю, системи податкових пiльг. У Таїланді, Малайзiї, на Фiлiппiнах, наприклад, за рахунок податкових платежiв ТНК США формусться 6-7 % державних доходiв. У деяких. випадках цей показник ще вищий. Особливо значних розмiрiв податковi платежi досягають у галузях добувно промисловостi. Податки на прибуток ТНК у цьому секторi можуть мати форму корпорацiйного податку або спецiального “сировинного” податку. В бiльшостi країн ставки податку на прибуток у нафтовому секторi становлять 40-90 %, а в iнших галузях гiрничодобувної промисловостi -- 40-50 %.[43]

3аконодвством багатьох країн передбачений i спецiалъний податок на надприбуток у випадку пiдвищення цiни на нафту або iншi види сировини. ТНК-контрактори сплачують державi плату за розробку надр -- роялтi, а також одноразовi платежi -- бонуси i рентлз. Сплати бонусiв здiйснюються, наприклад, при укладаннi угоди, виявленнi нафти, досягненнi певного рiвня видобутку.

Таким чином, вiдзначаючи значимiстъ податкових вiдрахувань iноземних фiрм ТНК, особливо в країнах з розвинутою добувною промисловiстю, слiд визнати, що ТНК можуть ухилятися вiд сллати податкiв, використовуючи рiзноманiтнi механiзми, в тому числi через цiноутворення. У зв'язку з цим країни, що приймають, можуть недорахуватися таких необхiдних їм фiнансових ресурсiв.

Ще одиним аспектом участi ТНК у процесi капiталоутворення є їх роль як фiнансового посередника в забезпеченнi припливу ресурсiв у країни, що приймають їхнi iнвестицiї. Здобувши широкий доступ на мiжтнародний ринок капiталу i маючи на ньому солiдну репутацiю, ТНК можуть залучати у здiйснюванi ними у країнi, що приймає, проекти фiнансовi ресурси навiть на бiльш пiльгових умовах, нiж це могли б зробити цi країни, якщо б самi намагалися забезпечити фiнансування проекту. Транснацiональнi банки охочiше кредитують проекти, якщо знають, що в них беруть упасть ТНК.

Таку ж полiтику проводять i промислово розвинутi країни, надаючи державам, що розвиваються, офiцiйну допомогу розвитку. Не випадково спостерiгається значний збiг iнвестицiйних кластерiв i напрямiв потокiв офiцiйної допомоги, яка надається основними країнами-донорами. Головними одержувачами допомоги є тi країни, якi входять до iнвестицiйного кластера крани-донора. Статистичнi данi пiдтверджують наявнiсть позитивного взаємозв'язку мiж припливом iноземних прямих iнвестицiй, з одного боку, i припливом приватних кредитiв та офiцiйної допомоги розвитку -- з iншого.

Роль ТНК як фiнансових посередникiв в останнi роки виявилась особливо помiтно. Багато хто бачить принципово нову роль ТНК у тому, що вони будуть навiть не стiльки постачальниками капiталу, скiльки фiнансовими посередниками мiж банками i/або iншими кредиторами i країнами, що потребують значного зовнiшнього фiнансування. Оскiльки ТНК братимугь на себе частину ризику щодо нового боргу, вони будуть вiдiгравати таку саму роль, яку вiдiграє у фiнансовiй сферi Всесвiтнiй банк.

Що ж стосується збитків капiталоутворенню країн, що приймають, то вони можуть бути завданi в результатi використаняя прихованих механiзмiв переведения прибуткiв. Найпоширенiшим iз них є використання трансферних цін. Трансферне цiноутворення, як правило, охоплює обмін промiжною продукцiєю, хоч може траплятися й у випадках продажу сировинних або готових виробiв.

У результатi таких операцiй прибуток ТНК вилучається з фонду нагромадження країни, що приймає, i акумулюється в країнах з низьким оподаткуванням, де вiн не використовується, а вже як кредит передається назад або в третю країну для однiєї з фiлiй. Юридично ця угода є позикою, а тому не сплачуються податки i вся сума i проценти на неї знову потiм повертаються в податковi оазиси.

Крiм прямого, безпосереднього вкладення капiталу ТНК у процес валових внутрiшніх iнвестицiй країни, що приймає, приплив iноземних iнвестицiй може суттєво впливати на iнвестидiйнi можливостi нацiональних компанiй. Це називається непрямим впливом iноземних iнвестицiй на капіталовкладення. Якщо iноземнi iнвестицї “виштовхують” iнвестицiї місцевих фiрм, збiльшення капiталовкладень фiлiалiв транснацiональних фiрм, наприюiад, на 1 дол. фактично означатиме збiльшення валових внутрiшнiх iнвестицiй менш нiж на 1 дол. Теоретично можливою є ситуацiя, коли внаслiдок такого впливу ТНК кожний новий долар їхнiх iнвестицiй навiть зменшує фонд нагромадження країни, що приймає. Витiснення може вiдбуватися на фiнансових чи на товарних ринках.

Слід також відмітити, що бiльшiсть країн свiту розглядають ТНК як одне з найважливiших джерел технологiї. Сучаснi ТНК справдi мають дуже великий науково-технiчний потенцiал, контролюють виробництво i поширення основної маси науково-технiчних знань. Переважна частина iнновацiйної дiяльностi майже в усiх промислово розвинутих країнах сконцентрована в невеликiй групi компанiй. У США,наприклад, тiльки 50 компанiй здiйснюють майже половину науково-дослiдних робiт усього промислового сектора економiки. У Швейцарi на три найбiльшi фiрми припадає близько 4/5 нацiональних НДДКР. [ ]

Природно, що великi фiрми мають переваги в проведеннi ризикованих та масштабних науково-дослiдних робiт. Але вони змушенi амортизувати зростаючу вартiсть цих НДДКР на дедалi бiльшiй кiлькостi ринкiв через акцiонернi та контрактнi форми iнвестицiй. Економiка масштабiв у науково-дослiдних роботах, необхiднiстъ пошуку джерел їх фiнансування та використання їх результатiв у глобальних масштабах зумовлюють подальше поглиблення транснацiоналiзацiї свiтової економiки.

Однiєю з нових рис сучасних ТНК стала iнтернацiоналiзацiя науково-дослiдницької дiяльностi в межах їх глобальних комплексiв. Якщо ранiше НДДКР концентрувалися практично повнiстю в країнах базування батькiвських компанiй, то з друго половинi 80-х рокiв ХХ ст. перехiд ТНК до стратегiї створення iнтегрованих систем мiжнародного виробництва спричинився до пiдвищення ролi зарубiжних лабораторiй та дослiдницъких центрiв у зростаннi науковотехнiчного потенцiалу ТНК. Активiзацiя науково-дослiдної дiяльностi поза межами материнських компанiй пов'язана iз зростанням обсягу мiжнародного виробництва. Збiльшення обсягiв випуску продукцiї на iноземних фiлiалах, перехiд останнiх вiд вiдносно простих технологiчних процесiв до виробництва наукомiсткої продукцiї стимулюють розвиток за кордоном науково-технiчної дiяльностi. Разом з тим iнтернацiоналiзацiя НДДКР є вiдповiддю ТНК на змiни в самiй природi iнновацiйного процесу. Це свiдчить про нову стратегiю транснацiоналiзацi -- iнтеграцiю технологiчних переваг та переваг розмiщення фiлiалiв ТНК у кожнiй країнi, що приймає.

Хоч iнтернацiоналiзацiя НДДКР потенцiйно дає новий шанс країнам збiльшувати свої iнновацiйнi можливостi, пошук ними власної нiшi в галузi науково-дослiдницької дiяльностi -- складний i тривалий процес. Бiльшiсть країн свiту досi виступають на свiтовому ринку науково-технiчних знань лише як iмпортери, причому 4/5 поставок технологiї в цi держави здiйснюється каналами ТНК. Платежi країн транснацiоналъним корпорацiям за передачу технологій швидко зростають. За оцiнками, загальнi платежi за технологiю тiльки країн, що розвиваються, становлять 2 млрд дол. на рiк i збiльшуються щорiчно на 10-12 %.[41]

Мiжнародний рух технологiї може розглядатися i як звичайна мiжнародна торгiвля специфiчним товаром технологiєю, і як мiжнародна мобiльнiсть одного з найважливiших факторiв виробництва. Понятгя мiжнародного технологiчного обмiну може трактуватися в широкому розумiннi як проникнення в країну будь-яких науково-технiчних знань та виробничого досвiду. У вузькому розумiннi -- це передача науково-технiчних знань та досвiду. що стосуються конкретних технологiчних процесiв.Передача технологи вiдбувається як комерцiйним, так i некомерцiйним шляхом. Некомерцiйнi форми трансферу технологiї пов'язанi з проведениям конференцiй, симпозiумiв, виставок, мiграцiєю спеціалістів, науковими публiкацiями тощо. Передача технології, що стосується конкретних технологічних процесiв, як правило, вiдбувається на комерцiйних засадах.

Серед основних каналiв надходження науково-технiчних знань i технології в країни, що приймають, можна видiлити такi, як iмпорт капiтальних товарiв (машини, обладнання i т. д.); прямi iнвестицiї (фiлії, вiддiлення та iншi пiдконтрольнi підприємства ТНК); асоцiацiя з ТНК у формi спiльних пiдприємств; контрактнi (неакцiонернi) форми операцiй, включаючи купівлю патентiв і лiцензiй, угоди про науково-технiчну допомогу (спiвробiтництво), пiдряднi контракти («пiд ключ», « продукт у руки», «ринок у руки» i т. д.); науково-технiчнi публiкацiї (перiодика, спецiальнi дослiдження); стратегiчнi альянси, до яких поступово пiдключаються в останнi роки і фірми НIК

Для ТНК передача технології являє собою звичайну комерцiйну угоду, яка дає змогу проникнути на новi ринки, отримати додатковi прибутки на НДДКР, пiдтримати процес iнновацiї для країн- iмпортерiв технологiї цей процес є засобом збільшення iнновацiйного потенцiалу i виклика є чималi соцiальнi наслiдки.

Технологiя може передаватися внутрiшнiми каналами ТНК (тобто вiд одних пiдконтролъних пiдприємств iншим) i зовнiшми каналами -- тобто незалежним фiрмам. Передача технології внутрiшнiми каналами ще має назву “iнтерналiзованi трансфери технології”, а передача технології незалежним фiрмам - “екстерналiзованi трансфери технологiї”

Транзакцiйнi витрати пiд час продажу технологiї пов'язанi зі сплатою податкiв, юридичним захистом, витратами, якi викликана валютним регулюванням, а також обмеженнями на репатрiацію прибутку. Перевага iнтерналiзацiї полягає якраз у тому, що при внутрiфiрмовiй передачi технологiї транзакцiйнi витрати мінімальні. У випадку, коли одержувачем технологiї є спiльна фiрма, а надто незалежна компанiя, цi витрати будуть бiльшими. Однак у деяких випадках навiтъ нова технологiя може екстерналiзуватися. Така ситуацiя пояснюється швидким старiнням технологiчних секретiв i появою iнжинiрингових фiрм-конкурентів якi, маючи потенцiал напрацьованих майбутнiх технологiй, намагаються компенсувати свої витрати на НДДКР i вигiдно продати технологiю, доки вона не втратила новизни.

Серед основних організаційно-правових форм передачі технології слід відзначити такі, як ліцензійні угоди (контракти, за якими власник технології надає іншій стороні дозвіл на використання в певних межах своїх прав на технологію); інжинiринговi угоди (контракти на надання iнженерно-технологiчних послуг, пов'язаних з купiвлею, монтажем, використовуванням машин та обладнання); угоди про науково-технiчну допомогу та виробничу кооперацію; управлiнськi контракти , контракти на пiдготовку кадрів та іншi види контрактних операцій.

Залежно вiд ролi країни у свiтовому обмiнi технологічними знаниями можна виокремити кiлька груп країн.

Промислово розвинутi країни, якi виступають головним чином експортери технології (лiцензiй,). до таких країн можна вiднести тільки США, оскiльки для цiєї країни характерне домiнування експорту лiцензiй. Промислово розвинуті країни, в яких експорт технології переважає iмпорт технології. До цієї групи можемо віднести Велику Британiю та Швейцарiю. Хоча обидвi країни належать до великих iмпортерiв лiцензiй, їх загальне сальдо торгiвлi технологiєю є постiйно позитивним. Промислово розвинутi країни, в яких iмпорт технологiї дещо переважає експорт технологiї. До таких країн можна вiднестi Японiю, Нiмеччину та iншi промислово розвинутi країни з ринковою економiкою. Хоча компанiї цих країн є свiтовими лiдерами в деяких технологiчних нiшах, вони разом з тим активно купують зарубiжнi технологiї в ТНК iнших країн або намагаються входити в стратегiчнi альянси з вiдомими виробниками техиологiї. Наприклад, одним iз важливих факторів швидкого економiчного розвитку Японiї пiсля Другої світової вiйни був широкомасштабний iмпорт зарубiжних патентiв лiцензiй та їх ефективне використання. Країни з перехiдною економiкою, для яких притаманне переважання iмпорту лiцензiй. Деякi з країн, що входять у цю групу мають потужний науково-технологiчний потенцiал (Росiя , Україна) та здiйснюють також експорт технологiй, iншi, наприклад Таджикистан, Узбекистан, вистулають на світовому ринку в основному як iмпортери технiчних знань. Країни, що розвиваються, з iмпортно-експортним характером технологiчного обмiну. деякi новi iндустрiальнi країни Азiї Латинської Америки (Пiвденна Корея, Сiнгапур, Бразилія, Мексика та iн.) не тiльки активно iмпортують патенти лiцензiї, а й почали в останнi 10-15 рокiв самi експортувати технологiчнi знания. Основним ринком збуту технологій є iншi країни, що розвиваються. Країни, що розвиваються, які є лише iмпортерами технології. У цю групу входить значна кiлькiсть країн Азiї, Африки, Латинської Америки, що здiйснюють iндустрiалiзацiю i отримують при цьому супутнi патенти, лiцензi. Найменш розвинутi країни, якi дуже слабо залучени до мiжнародного обміну технологiєю. Цi країни або зовсiм не імпортують лiцензiї, або роблять це дуже рiдко. Вони не мають власного науково-технiчного потенцiалу i не можуть навiть адаптувати зарубiжну технологiю.

Вигоди передачі технології визначити досить непросто. В корпоративному плані вигоди безпосереднього реципієнти технологій полягають у можливості підвищіти продуктивність, випускати нові продукти та зменшити витрати. В довгостроковому плані його вигоди залежать від того, скильки знань та інформації він отримав від технології і наскільки він здатен поглиблювати та розвивати власнi iнновацiйнi здатностi. Для економiки країни-реципiєнта технологiї вигоди також пов'язанi з поширеняям технологiї серед мiсцевих фiрм та iнституцiй. Короткостроковий та довгостроковий ефекти розрiзняються так само, як вигоди конкретної фiрми та спецiальнi вигоди всiєї краiни.

Трансфер технологiї може справляти прямий ефект (для зростання фiлiї, яка отримала технологiю) i непрямий ефект (для навколишнього середовища). Прямий ефект передачi технологiї на пiдприємствах ТНК для економiчного зростання країни, що приймає, своєю чергою, є багатоаспектним. У свiтовiй економiчнiй лiтературi оцiнка “економiчної вiддачi” передачi технологiї пов'язується передовсiм з роллю iнновацiй у пiднищеннi продуктивностi факторiв виробництва. Безпосереднiм внеском у розвиток науково-технiчного потенцiалу i прискоренi економiчного зростання країн, що приймаютьє с НДДКР фiлiй ТНК. Переважна частина НДДКР iноземних фiрм здiйснюється в промислово розвинутих країнах. Але в останне десятилiття iноземнi фiрми також витрачають кошти на такi цiлi в країнах з перехiдною економiкою та в деяких країнах, що розвиваються. Наприклад, значно активiзувалася науководослiдницька дiялънiсть на фiлiях ТНК у Польщi, Угоршинi, Чехiї, в крїiнах Пiвденно-Схiднї Азiї та Далекого Сходу, а також у деяких латиноамериканських країнах. Також слід зазначити щє один дуже важливий аспект прямого впливу науковотехнiчної дiяльностi ТНК на економiчне зростання -- значне збiльшення внаслiдок їх функцiонування наукомiсткого експорту країни, що приймає. Експорт високотехнологiчної продукції, як показує досвiд азiйських НIК першої хвилi, може стати додатковим фактором прискорення зростання. Сучасна економiчна теорiя пояснюс це тим, що країна при цьому використовує динамiчнi порiвняльнi переваги, а не статичнi -- тi, якi традицiйно базуються на дешевiй робочiй силi чи наявностi сировини.

Непрямий вплив передачi технологiї, тобто вплив ТНК на “навколишнє середовище”, полягає в тому, що науково-технiчними досягненнями їхнiх фiлiалiв побiчно можуть скористатися i нацiональнi фiрми. Новi й полiпшенi товари, якi виробляються на фiлiях ТНК-реципiєнтах технологiї можуть бути проданi споживачам за зниженими (завдяки iнновацiям) цiнами. Емпiричнi дослiдженя показують, що чим вищий середнiй технологiчний рiвень глаузі (пiдприємств ТНК), де початково впроваджуються iнновацiї, та чим ближче до неї (за мiсцем у технологiчному ланцюжку) знаходиться iнше підприємство, -- тим бiльший зовнiшнiй ефект. Досить суттєвим є вплив непрямих механiзмiв передачi технологiї ТНК i у випадку iх субпідрядних вiдносин з мiсцевими компанiями (особливо при закупках у них або поставках їм комплектуючих та напiвфабрикатiв). У цьому разi ТНК часто надають своїм субпiдрядникам технiчну допомогу з метою підвищення якостi продукції, вдосконалення управлiння. iнодi їм передаються технологiї, ноу-хау для органiзацiї виробництва (складаняя нових виробiв, у яких заiнтересованi ТНК. Особливо суттєва допомога надається в пiдготовцi кадрiв (бiльшiсть субпiдрядних контрактiв передбачає таке сприяння з боку iноземних фiрм).

Разом з тим досвiд показує, що ТНК можуть i ускладнити науково-технiчний розвиток країни. Витiснення мiсцевих фiрм з ринку, анклавнiсть деяких типiв iноземних пiдприємств (особливо у “вiльних зонах”) можуть обмежити дифузiю знань вiд ТНК до нацiональних фiрм. Вiдплив квалiфiкованих кадрiв на пiдприємства ТНК у промислово розвинутi країни, а також висока пла та роялтi i жорсткi застереження при передачi технологiї викликають справедливе незадоволення країн, що розвиваються. Цi аспекти дiяльностi ТНК також не можна iгнорувати, незважаючи на загальний стимулюючий вплив iноземного капiталу на iнновацiї мiсцевих фiрм та економiчне зростання країни, що приймає.

Державна полiтика країн, що приймають, може влливати на активiзацiю передачi технологиї iноземними підприємствами мiсцевим фiрмам. У багатьох країнах дiють спецiальнi програми, спрямованi на розвиток технологічної спiвпрацi ТНК iз нацiональними компанiями. Серед найпоширенiших напрямів державнонї полiтики в цiй сферi є такi: залучення нових ТНК у науково-технологiчнi галузi, надання стимулiв наявним iноземним фiрмам розвивати складнi технології, пiдвищувати рiвень НДДКР, розвиток iндустрiальних паркiв з високорозвинутою iнфраструктурою, щоб залучити високотехнологiчних інвесторів, залучення ТНК до переробки природних ресурсiв на основi сучасних технологiчних процесів, змiна конкурентного середовища та наявної структури стимулiв з метою сприяти використанню технологiй світового класу, полiпшення бази для навчання, підготовки кадрів, збiр та поширення информацiї про технiчний, науковий, освiтнiй потенцiал країни, що приймає, стимулювання технологiчних альянсiв, контрактних зв'язкiв мiж ТНК та мiсцевими фiрмами, науковими iнституцiями, унiверситетами.

Стан розвитку законодавства щодо охорони авторських прав та iнтелектуальної власностi справляє суттєвий вплив як на надходження ПІІ, так i на обсяг, форми передачi технології. Слiд зазначити, що транснацiональнi фирми дуже неохоче йдуть на розвиток науково-технiчноi спiвпрацi з мiсцевими компанiями або науковими закладами в умовах невизначеностi питань захисту прав iнтелектуальної власностi в країнi, що приймає. Деякi країни вимагають вiд фiлiалiв ТНК здiйснювати впровадження нової технологiї та встановлюють стимули, в тому числі податковi, якщо iноземнi компанiї передають технологiю, знаня мiсцевим субпiдрядникам, постачальникам. Ще однiєю з форм урядової пiдтримки трансферу. технологiї є стимулювання спiльних НДДКР iноземних та мiсцевих фiрм. Подiбнi стимули можуть також пропонуватися мiсцевим унiверситетам, науковим центрам, щоб сприяти їх науковій кооперацiї з ТНК та нацiональними компанiями. Такi заходи зокрема, застосовувалися в Угорщинi, Бразилii, Індiї й передбчали бюджетнi асигнування на спiльнi науковi розробки.

Таким чином, залучення ПІІ має певнi переваги для країн порiвняно з використанням зовнiшнiх кредитних ресурсiв. ПІІ забезпечують найефективнiшу комбiнацiю довгострокового фiнансування, технологiї, навчання, управлiнського й ринкового досвiду. ТНК дають країнi, що приймає, iнтегрований “пакет” видимих i невидмих активiв. Цей “пакет” не тiльки доповнює наявнi внутрiшнi фактори виробництва, а й стимулює економiчне зростання через передачу технологiї, навчання, взаємозв'язок iз свiтовою економiкою i доступ до зарубiжного ринку.

Вплив iноземного капiталу на формування грошового нагромадження можа простежити, враховуючи прямий i непрямий вплив ТНК на цей процес через заощадження населення, держави i безпосередньо самих фiрм. Ще один аспект участі ТНК у процесi капiталоутворення -- це їхня роль як фiнансового посереника в забезпеченнi припливу ресурсiв у країну.

Закриття фiлiй, перемiщення виробництва ТНК в iншi країни призводять до дестабiлiзацiї процесу вiдтворення країни, що приймає. Збитки капiталоутворенню країн, що приймають, можуть бути завданi i в результаті прихованих механiзмiв переведення прибуткiв. Найпоширенiшим iз них є використання трансферних цiн.

Крім прямого, безпосереднього вкладення капiталу ТНК у процес валових внутрiшнiх iнвестицiй країни, що приймає, приплив іноземних iнвестицiй може суттєво впливати на iнвестицiйнi можливостi нацiональних компанiй. Це й називається непрямим впливом iноземних iнвестицiй на капталовкладення.

Iнформацiйна революцiя та iнновацiї є важливими факторами, що зумовлюють глобальну трансформацiю свiтової економiки. ТНК є одним з головних джерел технологiї для країн. Вони мають великий науково-технiчний потенцiал, контролюють виробництво i поширення переважної частини науково-технiчних знань.

2.2 ТНК і розвиток людських ресурсів

Серед факторiв економічного зростання особливу i дедалi вагомiшу роль‚ вiдiграє ступiнь розвитку людських ресурсiв. Останнiм часом у бiльшостi розвинутих країн свiту утверджується нова фiлософiя розвитку економiки, яка надає людському факторовi вирiшального значення в підвищеннi конкурентоспроможностi країни в цiлому та корпорацiї зокрема.

Взаємовплив мiри розвитку людських ресурсiв i економiчної динамiки країни виявляється як через взаємозв'язок “людського потенцiалу” i виробництва матерiальних благ та послуг, так i через зв'язок мiж рiвнем добробуту людей i споживанням. Якiсть людських ресурсiв, яка вiдображена в здоров'ї, харчуваннi, освiті, професiйнiй майстерностi, пiдприсмницъких та управлiнських. здiбностях, рiвнi iнтелектуалiзацїї виступає, таким чином, найважливiшим детермiнантом економiчного зростання.

Інвестицiї в полiпшення якостi людських ресурсiв, тобто освiту, охорону здоров'я, професiйну пiдготовку, мають значний економiчний ефект i являють собою iнвестицiї в людський капітал. Збiльшення людського капiталу викликає зростання продуктивностi працi та iнших факторiв виробництва. Розвиток людських ресурсiв, пiдвищення їхньої якостi є не тiльки iнструментом для динамiзацiї економiчного зростання. Він виступає i як кiнцева мета суспiльного прогресу, бо пов'язаний з пiдвищенням якостi життя людей, розширенням їх фізичних та iнтелектуальних здiбностей.

Тож можна сказати, що розвиток людських ресурсiв може розглядатися i як причина, i як наслiдок економiчного зростання.

Зменшення безробiття, забезпечення більшої зайнятостi та пiдвищення якостi робочої сили є критично важливими компоипонентами розвитку всiх країн. Цi завдання актуальнi навiть для високорозвинутих промислових країн, не кажучи вже про країни, що розвиваються, та країни з перехiдною економiкою.Так, кiлькiсть трудових ресурсiв у країнах, що розвиваються, досягла приблизно. 2,3 млрд осiб наприкiнцi ХХ ст та збiльшується щорiчно на 2 %. Повне безробiття в урбанiзованих зонах Латинської Америки сягає 15 %, Африки - 20 %. Незважаючи на те, що переважна частина трудових ресурсiв знаходиться в країнах периферiї, за потенцiалом людського капiталу цi країни значно поступаються промислово розвинутим країнам. Бiльшiсть країн, що розвиваються, перебувають на початкових стадiях промислового розвитку i роблятъ лише першi кроки щодо створення людського капiталу. Розрив мiж розвинутими країнами i країнами, що розвиваються, за рiвнем людського капiталу зберiгається, а з ряду напрямів навiтъ зростає. Якщо в країнах, що розвиваються, на 1000 осiб припадає 9 учених та технiкiв, то в розвинутих країнах з ринковою економiкою - 81. У країнах, що розвиваються, налiчується понад 900 млн неграмотних, 1,5 млрд осiб не отримують елементарної медичної допомоги. [40]