Глобалізація і її вплив на національну економіку

Що ж стосується решти 98,3 відсотків прямих іноземних інвестицій, то за даними Конференції ООН з питань торгівлі та інвестицій (2006 р.), на розвинуті країни припало $573 млрд., що є на 41% більше ніж у 2005 році; на країни, що розвиваються припало $274 млрд., що є 13% зростанням у порівнянні з минулим роком, а найбідніші країни світу відчули інвестиційний спад.

Сприяє наростанню нерівності у світі і процес транснаціоналізації великого капіталу, коли потужні корпорації розповсюджують свої мережі по всьому світу, користуючись здебільшого дешевою робочою силою і природними ресурсами бідних країн чи країн, що розвиваються. При цьому кінцеві прибутки отримують володарі вказаних корпорацій, тобто в кінці кінців резиденти розвинутих країн. Станом на початок 2006 р. зафіксовано 65000 транснаціональних корпорацій, які контролюють понад 70% сукупного світового капіталу.

Тож, бачимо, що в процесі поширення глобалізації продовжують нарощувати свої багатства найрозвинутіші країни, віддаляючись від країн, що розвиваються (до яких можна віднести і Україну) і відкидаючи на узбіччя світового прогресу найбідніші країни, до складу котрих входить більшість африканських країн. З кожним роком, за рахунок економічної глобалізації, відстань між країнами цих трьох груп збільшується у зростаючих темпах, що прискорює процес наростання світової нерівності (дані про Gini індекс, табл.2).

За даними Світового банку у 1973 р. розрив у прибутках між найбагатшими і найбіднішими країнами визначався співвідношенням 44:1. Глобалізація надала можливість розвиненим країнам світу та найбільшим транснаціональним корпораціям скористатися більш потужними продуктивними силами. Вони були використані великим капіталом для свого подальшого збагачення. Як наслідок, на початку XXI ст. розрив у прибутках між найбагатшими і найбіднішими країнами світу збільшився до 72:1. Ця тенденція дуже хвилююча з огляду на збільшення кількості конфліктів у світі, зростання корупції, тероризму, злочинності, зменшення доступності до якісної освіти, погіршення екології і медичного забезпечення людей.

Соціальний вимір глобалізації. Соціальний вимір глобалізації (Ігс) є фактором котрий відображає міру інтегрованості пересічної людини, її родини, її життя та праці в міжнародні суспільні інститути. Формально цей вимір в обох системах оцінюється такими індикаторами, як інтенсивність персональних контактів людини в банківській, телекомунікаційній та туристичній сферах з іншими країнами, рівень розвитку міжнародного туризму, рівень охоплення людини засобами масової інформації та телекомунікації. При цьому система KOF додатково враховує два наступні індикатори: - відсоток іноземних громадян в країні та рівень охоплення країни мережами міжнародної торгівлі.

За системою KOF першу п'ятірку у світі очолюють США (за системою СЕІР - 20 місце), на другому місці - Канада (за СЕІР - 17), на третьому - Австралія (за СЕІР - 19), на четвертому - Швеція (за СЕІР - 13), на п'ятому - Нова Зеландія (за СЕІР - 16). Україна посідає 66 місце (за СЕІР - 38), йдучи за Беліз та перед Росією - 67 місце (за СЕІР - 42). США, за останні 13 років, мали найвищий у світі рівень соціальної глобалізації, який за вказаний період зріс на 70%, в той час для України і Росії цей показник в 7-8 разів нижчий, хоч він в стільки ж разів вищий ніж у країн аутсайдерів цього списку. Критичною для України є та обставина, що за вказаний період практично не відбулося змін у цій сфері , що має бути досить тривожним сигналом для політикуму країни, виходячи з можливого наростання соціальної напруги та незадоволення населення.

Соціальна глобалізація несе з собою не менше викликів і загроз ніж економічна, особливо для країн, що розвиваються і які не адаптовані до цих змін. Американський аналітик Мойзес Наим [www.foreignpolicy.com] відзначає «п'ять війн» (загроз) глобалізації, що стають найбільш значимими проблемами сучасного суспільства. Це розповсюдження наркотиків, наростання корупції, незаконне використання інтелектуальної власності, поширення нелегальної міграції людей і відмивання грошей. На жаль, практично за усіма п'ятьма загрозами глобалізації Україна входить до групи країн «антилідерів» і вже тривалий час не здійснює дієвих кроків, щоб позбутися цього статусу. Вона знаходиться на 4 місці у світі за обсягами нелегальної міграції людей (4.2%). За коефіцієнтом свободи від корупції (2.3 за 10 - бальною шкалою,табл.2) та за обсягами відмивання грошей Україна входить до 30 найнепривабливіших країн світу. Рівень незаконного використання інтелектуальної власності в Україні складає 91% в усіх сферах діяльності. За цим показником вона на 4 місці в нижній частині списку, поступаючись лише Китаю - 95%, Росії та Індії - 93%. В Україні загрозливо збільшується використання наркотиків.

Перелік загроз соціальної глобалізації можна значно розширити. Зокрема, слід відзначити явище, котре критики називають формуванням „глобального селища”, що означає інтеграцію національних культур у спільну світову. Сьогодні весь світ заполонила продукція голлівудського кінематографу, західна музика на 90% споживається молоддю планети та інше.

Це явище в першу чергу породжує ризик втратити, або суттєво змінити мови невеликих націй і народів. Все більше глобальною світовою мовою стає англійська, що є зрозумілим наслідком зростання взаємодії людей у світі. Перш за все вона поширюється у чистому вигляді, як перша іноземна мова, котра вивчається у більшості європейських та світових навчальних закладів. Але з неї робляться і найбільші запозичення різноманітної термінології практично до усіх інших мов світу. Ця англомовна термінологія заміщує, або витісняє з національних мов та діалектів корінні слова, чи вирази і часто призводить до нових лінгвістичних сполучень, що з часом узаконюються.

Політичний вимір глобалізації. Політичний вимір глобалізації (Ігп) відображає політичну вагу і вплив будь якої країни на світові процеси і зміни та дозволяє оцінити масштаби розширення її участі в цих процесах і змінах. В обох системах вказаний вимір кількісно оцінюється з використанням таких спільних індикаторів, як: членство країни у міжнародних організаціях та участь країни у місіях Ради Безпеки ООН. При цьому в системі KOF додатково використовується індикатор - кількість іноземних посольств в країні, а в системі СЕІР - кількість ратифікованих міжнародних угод.

Швейцарський дослідник Аксель Дрехель [www.kof.ch/globalization/] вважає, що політична глобалізація сприяє розвитку країни, через її авторитет та вплив на міжнародній арені, опосередковано і більш повільно у порівнянні з економічною і соціальною глобалізацією, але в кінцевому випадку, більш масштабно.

Як бачимо з рис. 1в, п'ятіркою світових лідерів за цим виміром є: США - 1 місце (за системою СЕІР - 31 місце), Великобританія - 2 місце (за СЕІР - 10), Франція - 3 місце (за СЕІР - 6), Росія - четверте місце (за СЕІР - 29) та Швеція - 5 місце (за СЕІР - 19). Україна обіймає 38 місці (за СЕІР - 34), йдучи за Ганою та випереджаючи Уругвай. Росія, на відміну від України, досягла чималого успіху в політичній інтеграції у світове співтовариство. Вона є одним з найвпливовіших політичних гравців у світі, не дивлячись на слабкі економічні та соціальні показники. Це пояснюється унаслідуванням Росією впливу Радянського Союзу, її участю у великій вісімці, наявністю потужного військового потенціалу, найбагатшими у світі енергетичними ресурсами.

Політична глобалізація супроводжується і новими загрозами. Найбільшою з них постає міжнародний тероризм. Виявити чітку залежність між рівнем політичної глобалізації і масштабами тероризму в тій, чи іншій країні не вдається. В той же час дані, наведені в [www.foreignpolicy.com] показують, що більш ізольовані країни, такі, як Індія, Туреччина, Саудівська Аравія, Колумбія є вразливішими до терористичних проявів.

Маючи економічний, соціальний та політичний виміри глобалізації, проаналізуємо загальний індекс глобалізації (табл.2). Бачимо, що за системою KOF, завдяки першим позиціям в соціальній та політичній глобалізації США обіймають перше місце у світі і за загальним індексом (за системою СЕІР - 4 місце). На другій позиції - Швеція (за СЕІР - 8), на третій - Канада (за СЕІР - 6), на четвертій Великобританія (за СЕІР - 12) і на п'ятій - Люксембург (за СЕІР місце не визначено) .

Завдяки досить високій позиції Російської Федерації у показнику політичної глобалізації, за загальним індексом (Іг) вона обіймає 39 місце (за СЕІР - 52), що насамперед демонструє значно вищу російську участь у зовнішніх представницьких проектах, ніж у внутрішніх.

Розуміючи об'єктивний характер явища глобалізації, його вирішальний вплив на прогрес людства, з одного боку, а з іншого, його суперечливість, притаманність йому багатьох ризиків і загроз, важливо поставити запитання: як ставитися до цього явища, заперечувати та ігнорувати його чи спробувати побачити в ньому раціональне зерно?

Одна з головних особливостей глобалізації полягає в тому, що це явище супроводжується «нестримним» розширенням світових ринків для певних видів продукції, товарів чи послуг. При цьому виникає гостра проблема: як зберегти достатні простори для розвитку людських, громадських і природних цінностей за умови нестримного розвитку глобальних ринків? Коли вони починають «безроздільно» домінувати над соціальною і навіть над політичною сферами суспільства -- це є ознакою «іншого боку медалі» явища глобалізації, свідченням недостатнього розвитку демократичних інститутів цього суспільства. У такому випадку влада і багатство концентруються у невеликої групи людей та корпорацій, відділяючи решту суспільства від демократично встановлених норм використання громадських прав і ресурсів.

У цьому відношенні глобалізація «підштовхує» до перегляду принципів управління як на національному, так і наднаціональному рівнях. Заради задоволення потреб людини за рахунок переваги конкурентоспроможних ринків при наявності чітких правил та політичних і географічних кордонів, управління на вказаних рівнях має ставати більш ефективним і скоординованим. Ідеологічні засади мають меншою мірою домінувати над принципами толерантності і прагматизму на великих економічних просторах. Тобто має визнаватися той факт, що вигоди для одного з учасників глобального ринку (країни чи транснаціональної компанії) можуть не обов'язково влаштовувати інших учасників і чимось треба поступатися заради спільного стратегічного розвитку.

Для здійснення такої політики особливого значення набувають регулюючі функції авторитетних міжнародних організацій, у першу чергу ООН, Світової організації торгівлі (СОТ), Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку, Великої вісімки, НАТО, ЄС, ЮНЕСКО, ЮНІДО, Всесвітньої організації із захисту інтелектуальної власності (ВОІВ) та інших. Зокрема, завдяки координуючим діям ООН у світі почали поширюватися і втілюватися в життя ідеї сталого розвитку (Sustainable Development), які відіграють потужну стримуючу роль по відношенню до незупинного росту загроз глобалізації.

В той же час непокоїть та обставина, що останнім часом почали підсилюватися тенденції безроздільного домінування політики міжнародних організацій, що підтримують глобальні ринки, таких як СОТ, МВФ, Світового банку по відношенню до діяльності організацій, які піклуються про забезпечення суспільних благ, зокрема, збереження миру, охорони навколишнього середовища, захисту прав людини, боротьби з бідністю, розвитку охорони здоров'я, культури, освіти. Роль останніх у врегулюванні світового порядку, на жаль, починає слабнути, а фінансування, що його вони отримують, -- зменшуватися. В цілому ж критики одностайно відзначають, що країни, які більш ізольовані по відношенню до міжнародних організацій є значно вразливішими з боку загроз глобалізації.

За умови нестримного поступу наднаціонального капіталу, який диктує свої умови соціально-економічного розвитку більшості країн світу, та послаблення відповідної регулюючої функції авторитетних міжнародних організацій дедалі частіше звучать голоси різноманітних об'єднань і угруповань громадян на захист суспільних інтересів. Цей рух виник в Сіетлі (США) у листопаді 1999 року під час проведення конференції СОТ.

За сім останніх років акції протесту проти глобалізації стали регулярними під час проведення засідань СОТ, МВФ, Світового банку, Великої вісімки. Важливо зазначити, що громадський рух «проти глобалізації» привів до появи досить потужної ідеологічної платформи. Вона відкидає нестримну гонитву транснаціональних компаній за прибутками будь-якою ціною всупереч іншим суспільним цінностям, коли принципи гуманності, духовності, соціальної справедливості, збереження природи, регіональної і національної ідентичності країн світу відходять на другий план.

Виникає запитання: як ставитися до антиглобалізму як громадського руху, засуджувати та ігнорувати, чи спробувати зрозуміти його? Відокремлюючи прояви екстремізму, очевидно, що антиглобалізм виступає як майже головний врівноважуючий фактор для неприйнятного, спрощеного домінування інтересів транснаціонального капіталу над фундаментальними суспільними цінностями людства, що, зрештою, може призвести до нових глобальних катастроф. Саме завдяки конструктивній складовій антиглобалізму в сучасному світі формується новий світогляд, відповідно до якого економічний розвиток як такий не повинен домінувати над іншими національними і культурними цінностями світового співтовариства, демократичними засадами і принципами толерантності, необхідністю збереження природи і здоров'я людей.

Звичайно, механізм стримування негативних наслідків глобалізації з боку громадського руху полягає в здійсненні ефективного суспільного впливу на рішення міжнародних організацій, урядів країн і транснаціональних компаній з метою забезпечення балансу між інтересами великих бізнесових кіл і гуманітарними та соціально-економічними інтересами світової спільноти. Тобто найкращим виходом із суперечливої ситуації, що складається для людства, є пошук шляхів, спрямованих на використання переваг глобалізації, і мінімізацію її негативних наслідків. Повне ж заперечення глобалізації як об'єктивного явища не виправдане, оскільки призведе до втрати часу і нових можливостей.

ВИСНОВКИ

Під час виконання наукової роботи, я наважився доторкнутися до однієї з найбільш наболілої теми сьогодення-глобалізація країни. Навів багато прикладів і цікавих фактів щодо цього питання. Розкрив основні методи виміру глобалізації.

У світі, що глобалізується, економічний тиск нівелює всі культурні відмінності, запроваджуючи уніфікацію у всьому. Колишні атрибути національної самобутності, які колись давали націям почуття своєї відмінності від інших: мода, техника, прийоми ведення господарства, ієрархія цінностей, все це стає інтернаціональним, всесвітнім. Тепер інтернаціоналізується і економіка. Вона стає всесвітнім морем. Лише острови національних економік, у цьому морі, здатні дати націям почуття спільних інтересів та почуття окремішності. Ніякі спроби утримати «нашу мову, наші пісні, наш одяг та традиції», не здатні протистояти безликому, незворушному економічному тиску. Економічному тиску може протиставитися лише економічний чинник. Лише національна частина економіки, серед атрибутів національної самобутності, грає з суперником на його ж полі.

Єдність Держава-Нація-Корпорації може врятувати і держави і нації: і передові і нині відсталі. Нації, що збережуть таку єдність зможуть уникнути небуття. Всім іншим - доля шумерів або й цілковите забуття.

Передові нації мають вибір - зупинити приватизацію, яку в першу чергу проштовхують їхні ж корпорації, та утримати національний зв'язок зі своєю економікою. Той зв'язок, проти якого в першу чергу спрямовані дії ВТО та виступають всі новітні міждержавні Вільні Ринки. Це і сильні державні корпорації, і державні пакети акцій у великих корпораціях, і державні субсидії та держзамовлення корпораціям, що не побажали ставати «інтернаціонально безликими». Це захист цих корпорацій державними митами та пільговими податками.

Нація майбутнього людства формуватиметься тими націями, що збережуть зв'язок зі своїми провідними компаніями. Експансія цих націй буде підпираною національними компаніями цих націй, в той час коли корпорації нинішніх сильних націй зраджують їх!

Особливо важливою є тріада Держава-Нація-Корпорації для нановопосталих країн колишнього комуністичного блоку. В таких країнах, як Україна чи Білорусь, «де три фактори, що могли б мобілізувати націю для модернізації - держава, суспільство і національна ідентичність - всі є слабкими»[Taras Kuzio, «Ukrain's Post-Soviet Transition: A Theretical and Comparative Perspective» p.5], лише економічна єдність, досягнута за рахунок спільного для всіх елемента (елементів) господарства у вигляді сильної загальнонаціональної компанії (компаній), могла б дати цим націям почуття групованої єдності, почуття спільного інтересу і дати їм сенс їхньої окремішності та самоідентифікації. Цей третій елемент тріади Держава-Нація-Корпорації міг би стати об'єднавчим чинником для нації і джерелом сили для держави.

Легко здатися на ласку долі й дати захопити себе хвилям глобалізації. Безглуздо зізолюватися й залишитися в минулому. Є важкою, але славною й гідною справою влитися струменем у загальний потік глобалізації, але не змішатися з ним! Горде гасло «чи тягтися у хвості, чи вести за собою інших» є гаслом націоналізму сьогодення. «Піти поряд з іншими, але залишатися самими собою» - ось гасло націоналізму глобалізації, гасло націоналізму завтрашнього дня.

Швидке зростання і скорочення бідності в Китаї, Індія, і інші країни, які були бідні 20 років тому, була позитивним аспектом глобалізації. Але глобалізація також провела істотну міжнародну опозицію над турботами, що це збільшило нерівність і екологічну деградацію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. - М., 1992. - С. 184-202; Sartori G. The Theory of Democracy Prevised. Chatom Hous.

2.Ленін В. Повне зібрання творів. - К., 1972. - Т. 26. - С. 332.

3.Там само. - C. 334.

4.Материалы ХХVII съезда КПСС. - М., 1986. - С. 130.

5.Панарин А. Агенты глобализма // М., 2000. - Март. - Гл. II.

6.Маккиндер Х. Дж. Географическая ось истории // Классика геополитики. ХХ век. - М., 2003 - С. 10.

7.Pro et Contra. - 1999. - Осінь. - С. 90.

8.«Основи демократії”. - К., 2002. - С. 73.

9.Тоффлер Э. Метаморфозы власти. - М., 2002. - С. 112.

10.Косолапов Н. Россия, США и мировое развитие // Pro et Contra. 2000. - Весна. - С. 130.

11.Чешков М. Глобализация: сущность, нынешняя фаза и перспективы // Pro et Contra. - 1999. - Осінь. - С. 114.

12.Friedman Th. Understanding Globalization. The lexus and the Olive Tree. - N. Y., 2000, p. 9.

13.Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма - ответы на глобализацию. Прогресс - традиция. - М., 2001. - С. 28-29.

14.Bull H. The Anarchical Society: A Study of Order in World Politics. N. Y.: Columbia Unit. Press, 1955. Ch. 1, 2. P. 3-50.

15.Пантин Н. В. и Лапкин В. «Универсальная цивилизация»: генезис и противоречия // Мегатренды мирового развития. - М., 2001. - С. 237.

16.Ионов И. Динамика цивилизаций // Мегатренды мирового развития. - М., 2001. - С. 270.

17.Поппер К. Открытое общество и его враги. - М., 1992. - Т. 2. - С. 18.

18.Ильин М., Иноземцев В. Введение к книге «Мегатренды мирового развития». - М., 2001. - С. 13-14.

19.Політологічні читання. - 1993. - № 2. - С. 59.

20.Неклесса А. Ordo Qirado: пришествие постсовременного мира// Мегатренды мирового развития. - М., 2001. - С. 138.

21.Долгов С. Глобализация экономики. Новое слово или новое явление. - М.: Экономика, 1998. - С. 42.

22.Зидентоп Л. Демократия в Европе. - М.: Логос, 2001. - С. 1.

23.Ильин М. Стабилизация развития // Мегатренды мирового развития.- М., 2001. - С. 188.

24.Хелд Д. Демократия, национальное государство и глобальная система // Современная политическая теория. - М., 2001. - С. 297-310.

25.Рормозер Г. Кризис либерализма (1994): Пер. с нем. - М., 1996. - С. 29.

26.Малахов В. Вызов национальному государству // Pro et Contra. - 1998. - Т. 3. № 2. - Весна. - С. 148-153.

27.Иванов И. Европа регионов. - М., 1998.

28.Сергеев В. Ворота в глобальный мир // Мегатренды мирового развития. - М., 2001. - С. 203.

29.Ильин М., Иноземцев В. Введение // Мегатренды. - М., 2001. - С. 10.

30.Кучма Л. Д. Європейський вибір. Концептуальні заходи стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки // Урядовий кур'єр. - 2002. - 4 червня. - № 100. - С. 5.

31.Бордачев Т., Романова Т. Модель на вырост // Россия в глобальной политике. М., 2003. - Т. 1. - № 2. - Апрель-июнь. - С. 69, 61.

32.Уткин А. И. Глобализация: процесс и осмысление. - М.: Логос, 2001. - С. 21.

33.Бордачев Т., Романова Т. Модель на вырост // Россия в глобальной политике. М., 2003. - Т. 1. - № 2. - Апрель-июнь. - С. 69, 61.

Размещено на Allbest.ru