Роль ООН у вирішенні міжнародних конфліктів

Для досягнення сумісності, яка б забезпечувала мінімально необхідний рівень взаємодії між військовими контингентами різних країн, доречно визначити такі основні пріоритетні засоби, що підлягають стандартизації:

- засоби зв'язку і системи управління військами;

- АСУ та системи радіолокаційного упізнавання "свій-чужий";

- авіаційна техніка;

- бронетанкова техніка;

- ракетно-артилерійська і стрілецька зброя;

- інженерна техніка;

- засоби хімічної і радіаційної розвідки і дозиметричного контролю [1, с. 64].

Поряд з оцінкою сумісності ОВТ необхідно враховувати зокрема, сумісність матеріалів і засобів заправки, мастил; апаратури й устаткування для перевірки і контролю, технічного обслуговування тощо. Для досягнення технічної сумісності ОВТ країн-членів НАТО і країн-партнерів необхідно спрямувати зусилля на модернізацію наявних зразків озброєння і військової техніки, що забезпечить нормальну взаємодію з аналогічною технікою НАТО.

Суттєвими проблемами досягнення взаємосумісності для підрозділів та штабів Збройних Сил України залишаються брак коштів та труднощі в засвоєнні спеціальної термінології, яка застосовується в НАТО.

Всі ці проблеми, потребують вирішення в майбутньому, у тому числі у ході реалізації "Процесу планування та огляду сил" (ППОС/РАКР). Цей процес було започатковано на Брюссельському самміті НАТО у 1994 р. в рамках Програми ПЗМ з метою надання державам-партнерам можливості для визначення та проведення підготовки сил, здатних діяти спільно з державами-членами НАТО, а також створення механізму для обміну інформацією з питань оборонного та бюджетного планування. Незважаючи на певні труднощі, Україна намагається бути активним учасником Процесу. Про це свідчить рішення нашої держави взяти активну участь у III-му етапі Процесу, який розпочався навесні 1999 року [20, с. 79].

Основна особливість цього етапу полягає у переході від досягнення сумісності на тактичному рівні до співпраці спрямованої на забезпечення прозорості в питаннях оборонного планування, застосування та розвитку збройних сил на оперативному та стратегічному рівні. Для цього замість Цілей взаємосумісності запропоновані Цілі партнерства, які покликані закріпити та розвинути успіх у галузі досягнення взаємосумісності, що був досягнутий під час попередніх етапів реалізації Цілей взаємосумісності. Однак, додатково до вирішення цих завдань, Цілі партнерства заохочують держави члени ППОС/РАКР надавати для участі в програмі ПЗМ (насамперед в миротворчих операціях) нові сили та засоби.

Процедури планування в рамках ППОС/РАКР максимально наближені до тих, які застосовуються в НАТО. Зокрема, вирішено перейти до планування на шестирічний період. Крім того, з огляду на членство в ППОС/РАКР країн, які беруть участь в оборонному плануванні ЗЄС, передбачені заходи щодо досягнення сумісності та прозорості в процедурах планування НАТО та ЗЄС [3, с. 46].

Узгодження та затвердження нових Цілей Партнерства, розроблених з урахуванням досвіду проведення миротворчих операцій на території Боснії та Герцеговині і в Косово, відбулося в травні 2000 р. З 58 запропонованих Цілей для відпрацювання або вивчення були прийняті 51, з яких 34 були відібрані для безпосереднього опрацювання та 17 - для вивчення.

20 листопада 2000-го року Міністром оборони України був затверджений "План досягнення Цілей партнерства силами та засобами Збройних Сил України, виділеними для участі у третьому етапі Процесу планування та оцінки сил на 2000-2006 рр.", який визначає такі основні завдання Збройних Сил України на цьому етапі:

- досягнення необхідного рівня взаємосумісності з країнами НАТО та країнами-партнерами в рамках визначених Цілей партнерства;

- максимальне врахування досвіду досягнення Цілей партнерства у практиці реформування Збройних Сил України;

- підвищення якості взаємодії з підрозділами країн-членів НАТО та країн-партнерів під час участі в операціях з підтримання миру, операціях з пошуку та рятування, операціях з надання гуманітарної допомоги;

- вдосконалення навчально-полігонної бази Збройних Сил України для підготовки миротворчих підрозділів [20, с. 83].

Пріоритетними напрямами роботи на третьому етапі вважаються:

- мовна підготовка;

- вивчення штабних процедур НАТО;

- досягнення взаємосумісності з питань організації управління підрозділами, виділеними для участі у програмі ПЗМ;

- досягнення необхідного рівня взаємосумісності у плануванні, організації та проведенні тилового і технічного забезпечення цих підрозділів;

- досягнення відповідного рівня взаємосумісності засобів захисту від зброї масового знищення підрозділів, виділених для участі у ПЗМ [20, с. 93].

Досвід участі у спільних миротворчих операціях та виконання підрозділами і військовослужбовцями Збройних Сил України окремих миротворчих завдань дозволяє зробити такі висновки щодо основних тенденцій сучасного миротворчого процесу:

- при виконанні миротворчих завдань національні контингенти діють у складі коаліційних угруповань військ (сил);

- миротворча діяльність спричиняє все більший вплив на трансформацію положень воєнних доктрин та уточнення завдань збройних сил;

- рішення на застосування миротворчих сил повинні передбачати проведення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення готовності відповідних підрозділів до виконання завдань за призначенням та визначати порядок взаємодії з представниками інших відомств України (МВС, МНС та МЗС);

- миротворча діяльність виступає каталізатором розвитку співробітництва держав у воєнній сфері [46, с. 83].

Участь підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях під егідою ООН та ОБСЄ є доцільною та корисною, оскільки надає можливість сприяти зміцненню миру та стабільності; ознайомитися з досвідом інших держав в галузі оборонного планування та реформування збройних сил; набути досвіду спільних дій з силами НАТО та держав-партнерів у ході миротворчих операцій; підвищити міжнародний авторитет Збройних Сил України.

Отже, в міжнародних відносинах склалася універсальна система колективної безпеки, головні інститути і механізми якої отримали нормативне закріплення в Статуті ООН. Реальний досвід відносин держав після створення ООН і точне правове закріплення системи колективної безпеки в Статуті ООН обумовили значні позитивні ресурси цієї системи. В тих випадках, коли виникали гострі політичні конфлікти між великими державами, рішення питань реалізації колективної безпеки значно ускладнювалося. Але, глобальний конфлікт було попереджено за рахунок проведення операцій по підтриманню миру. Саме це свідчить про ефективність універсальної системи колективної безпеки в межах ООН. В умовах закінчення “холодної війни” перед ООН постають нові завдання, а це вимагає подальшого реформування самої Організації та нормативного закріплення досвіду її діяльності. Сьогодні в практиці ООН склалися такі засоби підтримання міжнародного миру та безпеки: превентивна дипломатія (Preventive Diplomacy); укріплення миру (Peace-making); підтримання миру (Peace-keeping); примушення до миру (Peace-enforcement); миробудівництво в постконфраційний період (Peace-building). У зв'язку з тим, що операції по підтриманню миру і миробудівництву у постконфронтаційний період не закріплені в Статуті ООН, вони потребують нормативного закріплення. Разом із реформуванням механізму Ради Безпеки нормативне закріплення принципів і норм, регулюючи проведення операцій ООН по підтриманню миру і постконфронтаційному миробудівництву, є необхідною умовою ефективного функціонування універсальної системи колективної безпеки в межах ООН і виконання головного завдання Організації - підтримання міжнародного миру та безпеки - в нових умовах в міжнародних відносинах.

Висновки

Отже, виходячи з першого розділу дипломної роботи, можна зробити висновок, що міжнародна безпека - це такий стан міжнародних відносин, який виключає порушення миру та створення реальної загрози розвитку людства, за якого народи можуть суверенно, без втручання та тиску ззовні визначити шляхи та форми свого суспільно-політичного розвитку. У дещо ширшому розумінні під міжнародною безпекою розглядають стан міжнародних відносин, який виключає порушення всесвітнього миру чи створення загрози безпеки народів у будь-які можливій формі. У сучасній світовій політиці міжнародна безпека розглядається як важлива функція світовогого сподарства, що є багатоаспектною і реалізується на основі роззброєння, закріплення взаєморозуміння і взаємної довіри між державами, ефективного регулювання конфліктів, що виникають.

Більшість розвинених країн намагається створити власну концепцію міжнародної безпеки. В сучасному розумінні концепція міжнародної безпеки - це віддзеркалення усієї сукупності загроз, що їх постійно народжує світ, щодо того чи іншого етносу чи нації. Зважаючи на виняткову значущість концепції безпеки для кожної окремої держави вона у багатьох країн виробляється і схвалюється їхнім законодавчим чи виконавчим органами і знаходить своє відбиття у всіх напрямках внутрішньої і зовнішньої політики. Для розгляду питання міжнародної безпеки створюється у багатьох країнах спеціальні органи з найвищих посадових осіб і керівників силових міністерств і відомств, часто очолювані главою держави чи виконавчої влади в країні.

На сьогоднішній день міжнародна безпека розглядається як багатоаспектне і складне за своїм змістом явище, що включає джерела небезпеки воєнного і невоєнного характеру. Серед невоєнних загроз найбільшу небезпеку для світової спільноти являють: економічні кризи, зростання безробіття, демографічний спад населення в розвинутих країнах і демографічний приріст в країнах Азії і Африки; екологічні небезпеки; поширення нових видів наркотичних речовин; голод і поширення нових видів захворювань тощо. Традиційними джерелами воєнної небезпеки на сьогоднішній день є: прагнення до гегемонії, перевага в стратегічних ядерних озброєннях, експансіонізм, міжнародні конфлікти різного рівня, міжнародний тероризм, глобалізовану організовану злочинність, контрабанда зброї тощо.

Зважаючи на таку велику кількість небезпек, що загрожує міжнародній безпеці, вона уже не може розглядатися як явище, що стосується лише одного суб'єкта міжнародних відносин, а лише як концепція усієї міжнародної спільноти. Таким чином, міжнародна безпека залежить від геополітичної ситуації і міжнародної розстановки сил.

Виходячи з другого розділу, можна зробити висновок, що безперечно на сучасному етапі людство стоїть перед можливістю самознищення. Для відвернення катастрофи необхідна розробка і реалізація загальнопланетної стратегії збереження досягнень цивілізації і входження суспільства в нову епоху розвитку - в епоху ноосфери, коли людство дістане можливість розумно розпоряджатися своєю могутністю з метою гармонійного розвитку всіх соціальних формацій.

Так, ось уже кілька десятків років, як боротьба з тероризмом є однією із серйозних і поки, на жаль, недозволених проблем міжнародного співтовариства. Основою того, що ми маємо зараз у сфері тероризму, можуть служити факти хоча б останніх ста років і особливо факти терору стосовно перших осіб найбільших держав.

Виходячи з третього розділу роботи, можна сказати, що хоча вагомість Організації Об'єднаних Націй останнім часом дещо зменшилася, вона не втратила свого значення як структура глобальної безпеки. Ефективно виконуючи цю роль, вона спирається на європейські та євроатлантичні структури. Дедалі більше ООН переймається миротворчою діяльністю, залучаючи до цього країни Євроатлантичного Союзу, а також охоплює питання надання гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок збройних конфліктів. Одним із важливих завдань ООН є контроль за дотриманням усіма країнами чинних міжнародних режимів у сфері безпеки.

Не варто звертатися до ООН з надією, що вона відстоюватиме інтереси тих або інших країн. Не слід очікувати, що ця організація виявиться ефективною у випадках, коли необхідне рішуче застосування військової сили. Однак ООН може впливати на події, не беручи на себе усієї ваги витрат і небезпек. Миротворчість не може бути універсальним для всіх ситуацій інструментом або заміняти собою інші види заходів міжнародного співтовариства. Однак у певних ситуаціях за наявності реалістичного мандату, достатнього об'єму ресурсів та міжнародної підтримки й співробітництва відповідних сторін операції з підтримання миру дійсно є ефективним інструментом врегулювання конфліктів і підтримки миру.

Отже, ООН забезпечує світову підтримку демократичним ідеям і принципам, надаючи їм юридичне обґрунтування. Миротворчість сприяє припиненню вогню між протиборчими сторонами, доставці гуманітарної допомоги, зародженню нових демократичних держав, наданню можливості біженцям і переміщеним особам повертатися до рідних місць, роззброєнню воюючих сторін і створенню умов для політичного примирення й проведення вільних виборів, зменшенню ймовірності втручання сильних регіональних держав у справи сусідів і запобігає переростанню малих воєн у великомасштабні конфлікти.

Список використаних джерел:

1. Абашидзе А.Х., Урсин Д.А. Неправительственные организации: международно-правовые аспекты. М., 2008

2. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. -- М.: Прогресс-Традиция, 2000. -- 384 с.

3. Бирюков П.Н. Международное право. - М., 2009. Гл. IX. С. 97-98.

4. Богданович В.Ю. Воєнна безпека України: методолгія дослідження та шляхи забезпечення. -- К.: Дельта, 2002. -- 322 с.

5. Бодрук О.С. Досвід проведення миротворчих операцій ООН,-К, 2008

6. Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти. -- К.: НІПМБ, 2001. -- 300 с.

7. Боумэн К. Стратегия на практике. -- СПб.: Питер, 2003. -- 250 с.

8. Ведунг Е. Оцінювання державної політики і програм. -- К.: "ВСЕУВИТО".-2005

9. Венская конвенция о праве договоров между государствами и международными организациями или между международными организациями 1986г.

10. Венская конвенция о праве международных договоров 1969г.

11. Венская конвенция о правопреемстве государств в отношении государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов.-2003г.

12. Венская конвенция о правопреемстве государств в отношении международных договоров 2008г.

13. Венская конвенция о представительстве государств в их отношениях с международными организациями универсального характера 2005г.

14. Воєнна безпека України на межі тисячоліть. -- К.: Стилос, 2002.

15. Возженников А.В. Национальная безопасность: теория, практика, стратегия. -- М.: НПО «МОДУЛЬ», 2000. -- 240 с.

16. Гикзи Т., Отингер Б., Басворд К. Стратегия управления по Клаузевицу. -- М.: Альпина Паблишер, 2002. -- 218 с.

17. Горбулін В. На захист національних інтересів // Політика і час. -- 2005. -- № 2. -- С. 3-8.

18. Гудби Дж., Бувальда П., Тренин Д. Стратегия стабильного мира. Навстречу Евроатлантическому сообществу безопасности. -- М.: Международные отношения, 2003. -- 208 с.

19. Ефимов Л.К. Устав ООН - инструмент мира. Главная редакция изданий для зарубежных стран издательства «Наука». М., 2006. Гл. 4. С. 46-53.

20. Зайцева О.Г. Международные организации: принятие решений. М.,2009

21. Згуровський М. Системна методологія передбачення. -- К.: Політехніка, 2001. -- 45 с.

22. Кулашук «МЕЖДУНАРОДНОЕ ПРАВО» (Волтерс Клувер, 2007)

23. Камынин А.И. Международные неправительственные организации в современных международных организациях: М., 2003.

24. Киселёв А.К. К теории и практике миротворческих операций ООН. // http://www.ptc.h10.ru/ru/creators/kiselev/theory_practice.htm.

25. Клаузевиц К. О ядерной войне. -- М.: Эксмо; - СПб.: Terra Fantastica, 2008. -- 864 с.

26. Кокошин А.А. Стратегическое управление: теория, исторический опыт, сравнительный анализ, задачи для России. -- М.: МГИМО, 2003. -- 528 с.

27. Кольяр К. Международные организации. М., 2007

28. Кофи А.А., Генеральный секретарь ООН. Обновление на переходном этапе. Годовой доклад о работе Организации. - ООН, 2007

29. Кривлева Э.С. Основы теории права международных организаций. М., 2009

30. Леонов В.В. Миротворча діяльність на теренах СНД у контексті розвитку міжнародної безпеки.К,-2008

31. Лукашук И.И. Источники международного права: ООН. Киев, 2009

32. Лукашук И.И. Механизм международно-правового регулирования. Киев, 2000

33. Лукашук И.И. Нормы международного права. М., 2003

34. Лукашук И.И., Наумов А.В. Выдача обвиняемых и осужденных в международном уголовном праве: Учебно-практическое пособие. М., 2003

35. М. Беджауи, Международный Суд: прошлое и будущее, Московский журнал международного права, 2005

36. Малкина И.Б. Международные неправительственные организации в современном международном праве: М., 2009

37. Манилов В.Л. Исследование проблем национальной безопасности: вопросы методологии // Военная мысль. -- 2005. -- № 5. -- С. 9-19.

38. Манилов В.Л. Национальная безопасность: ценности, интересы и цели // Военная мысль. -- 2005. -- № 6. -- С. 28-40.

39. Манильская декларация о мирном разрешении международных споров 1982 г. // Действующее международное право. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Т.1.- М.,2006. С.811-816.

40. Матвеева Т. Д. Неправительственные организации в механизме защиты прав человека. М., 2006

41. Глобальные проблемы мира: в рамках ООН / Под общ. ред. проф. А.И. Микульшина. М., 2009

42. Международное право: Учебник / Под ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецова. М., 2005

43. Международное публичное право: Учебник / Под ред. К.А. Бекяшева. М., 2006

44. Моджорян Л.А. О субъекте международного права. М., 2008

45. Моравецкий В. Функции международной организации. М., 2006

46. Морозов Г.И. Международные организации. Некоторые вопросы теории. 2-е изд. М., 2009

47. Николаева Э.Н. Международно-правовые проблемы международных неправительственных организаций/ М., 2009

48. Основные сведения об Организации Объединенных Наций. Юридическая литература. М., 2005. Гл. 7. С. 242-246.

49. Парахонський Б.О. Національні інтереси України (духовно-інтелектуальний аспект). -- К.: НІСД, 2003. -- 43 с.

50. Пустогаров В.В. Международное гуманитарное право. М., 2007

51. Рамочной конвенции о защите национальных меньшинств от 1 февраля 1995г., Европейской хартии местного самоуправления от 15 октября 1985г.

52. Резолюция ГА ООН о прогрессивном развитии международного права и его кодификации 1946г.

53. Российская правовая система и международное право: современные проблемы взаимодействия / Отв. ред. В.М. Баранов. Н. Новгород, 2002

54. Свинарский К. Основные понятия и институты международного гуманитарного права как системы защиты прав человека. МККК. М., 2004

55. Ситник Г. Державне управління національною безпекою України: Моногр. -- К.: НАДУ, 2004. -- 408 с.

56. Специализированные учреждения ООН в современном мире. М., 2001

57. Статут Международного Суда ООН// Международное публичное право. Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков. Т.1.- М.,2006

58. Талалаев А.Н. Право международных договоров. Действие и применение договоров. М., 2004

59. Талалаев А.Н. Право международных договоров: Общие вопросы. М., 2003

60. Тертичка В. Р. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. -- К.: Основи, 2002. -- 750 с.

61. Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. М., 2002

62. Тункин .И. Теория международного права. М., 2005

63. Тункин. И. Право и сила в международной системе. М., 2004

64. Тюрина Н.Е. Международный правопорядок. Казань, 2001

65. Устав Международной Организации Труда, принят в 1919г. (с изм. и доп. 19722г.).М., - 2003

66. Устав ООН // Международное публичное право. Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков. Т.1. - М.,2006. Гл. VI. С. 401-404.

67. Устав Организации Объединенных Наций, принят 26.06.2005г.

68. Ушаков Н.А. Проблемы теории международного права. М., 2000

69. Фельдман Д.И. Система международного права. Казань, 2003

70. Филимонова М.В. Источники современного международного права. М., 2001

71. Хасси Д. Стратегия и планирование. -- СПб.: Питер, 2001. -- 384 с.

72. Цибуков В. Проблемы правопреемства в Содружестве Независимых Государств. М., 2005

73. Черкасов В. В. Проблемы риска в управленческой деятельности. -- М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2002. -- 320 с.

74. Черниченко С.В. Теория международного права: в 2-х т. М., 2002

75. Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.Х,-2008

76. Шестаков Л.Н. Императивные нормы в системе современного международного права. М., 2008

77. Шибаева Е.А. Право международных организаций. М., 2006

78. Шиндлер Д. МККК и права человека. МККК. М., 2008

79. Шуршалов В.М. Международные правоотношения. М., 2001

80. Экономическая и национальная безопасность. -- М.: Экзамен, 2004

81. Эрик Д. Принципы права вооруженных конфликтов. Курс лекций юридического факультета Открытого Брюссельского университета. М., 2005

Додаток А

*Рис. 1 Загальні риси глобальної екологічної кризи

*Розраховано за джерелом [41, с. 46].