Україна в міжнародній торгівлі

2.3 Приорітетні напрямки співпраці України на світовому ринку

Правильне визначення у зовнішньоторговельній діяльності України регіональних пріоритетів є підґрунтям для подальшого збільшення обсягів зовнішньої торгівлі та удосконалення її структури.

Проблема підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності України на сучасному етапі має винятково важливе значення. Без інтеграції до світової економіки Україна відставатиме від стрімко змінюваних технологій виробництва, технічних, екологічних та інших стандартів і критеріїв конкурентоспроможності.

Основними напрямами стратегічної політики України щодо інтеграції до світового ринку і удосконалення зовнішньоторговельної діяльності є:

1. Поєднання структурної перебудови економіки з орієнтацією на активний експорт.

2. Створення експортного потенціалу країни із значною питомою вагою у його структурі виробів машинобудування та послуг.

3. Збереження та розширення традиційних для українського експорту товарно-регіональних ніш на світовому ринку.

4. Скорочення імпорту товарів непершорядного значення, раціональне використання імпорту товарів, які мають важливе економічне і соціальне значення.

5. Диверсифікація ринків енергоносіїв та інших стратегічно важливих сировинних та матеріальних ресурсів (пошук альтернативних постачальників).

6. Запровадження в практику сучасних форм економічної взаємодії з іноземними державами для взаємовигідного використання обопільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

7. Створення і вдосконалення правових, економічних, організаційних та технічних умов для підвищення конкурентоспроможності українських товарів.

8. Застосування тактики «експортного прориву», що означає інтенсивне нарощування експорту порівняно обмеженої групи товарів, для випуску яких є найбільш сприятливі умови.

9. Поступове скорочення імпорту зерна та збільшення закупівлі екологічно чистих продуктів харчування, насіння, обладнання для харчової промисловості, техніки для фермерських господарств, комплектуючих виробів.

10. Нарощування обсягів зовнішньоторговельного обороту зі збільшенням його експортної частини та одночасним зменшенням невиробничого імпорту.

11. Посилення державного регулювання зовнішньоторговельного балансу з метою зменшення від'ємного сальдо, насамперед, з країнами СНД.

12. Збереження традиційних ринків збуту товарів і накопичення потенціалу для виходу на нові ринки.

13.Нарощування експорту товарів високого ступеня переробки і технологій у тих секторах, де Україна зберегла передові технологічні позиції.

У регіональному аспекті одним з пріоритетних напрямів у зовнішньоторговельній діяльності України є співробітництво з країнами СНД, що обумовлено історичними зв'язками, взаємопов'язаністю економік, подібністю економічних проблем. Необхідне поглиблення участі України в діяльності Економічного Союзу СНД, Торговельно-економічні стосунки із СНД мають розвиватися за умов режиму вільної торгівлі. У відносинах України з країнами СНД найважливіший пріоритетний напрям - розвиток українсько-російських торговельно-економічних відносин.

Перспективним напрямом розвитку зовнішньої торгівлі з Росією є налагодження прямих зв'язків з окремими її регіонами. Такі зв'язки вже розвиваються з Башкоторстаном, Татарстаном, Дагестаном, Бурятією, Якутією, Санкт-Петербургом, створюється міст «Далекий Схід Росії - Україна», підписано (1998 р.) договір з Кузбасом.

У межах СНД існують умови для подальшого розвитку торгівлі з Білоруссю і Молдовою, а також поглиблення відносин з країнами Центральної Азії, насамперед, з Узбекистаном, Туркменистаном, Казахстаном, які мають великі природні ресурси (зокрема, паливно-енергетичні та мінерально-сировинні), в обмін на які Україна може постачати нові технології, проектно-будівельні потужності, товари.

Серед інших країн СНД привабливими є зв'язки з країнами Закавказзя, які сприяють виходу України на ринки Центральної Азії і Близького Сходу.

Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і стабільних торговельних зв'язків з країнами Балтії, в перспективі в режимі вільної торгівлі.

У напрямі розвитку зовнішньої торгівлі з окремими регіонами світу, велике значення мають зв'язки з Європейським Союзом в цілому та особливо з такими країнами, як Німеччина, Італія, Великобританія.

Необхідне збільшення товарообороту між Україною і країнами Центральної та Східної Європи, особливо з угрупованням Центрально-європейської зони вільної торгівлі (СЕFТА).

З країнами Центральної Європи зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися, насамперед, на відновлення ефективних традиційних зв'язків, міжнародної спеціалізації і кооперування, зокрема в металургії, транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості, а також контактів у сфері науки і техніки.

Для України важливе значення мають торговельні зв'язки з країнами Чорноморського економічного співробітництва, перш за все, з Туреччиною (забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту сировини для легкої промисловості), Грецією (розвиток судноплавства в басейні Середземного моря), Болгарією та Румунією (розвиток торгівлі в Придунайському регіоні).

Необхідно розвивати позитивну тенденцію до збільшення обсягів торгівлі з країнами Північноамериканської зони вільної торгівлі (NАFТА) і особливо з США та Канадою.

У розвитку торговельних відносин з країнами Латинської Америки перспективним є співробітництво з такими країнами, як Бразилія, Аргентина, Чилі. На нову фазу взаємин виходить співробітництво з Панамою та Перу, відновлюються зв'язки з Кубою.

Зростає роль торговельно-економічних зв'язків з країнами Африки, Азії та Тихоокеанського регіону.

Україна буде продовжувати активну співпрацю з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс) і Західної Африки (Гвінейська Республіка, Нігерія), з Південно-Африканською Республікою. Найперспективнішим партнером України на Далекому Сході є Японія, яка включила Україну до Генеральної системи преференцій. Необхідно активізувати співробітництво з Новими індустріальними країнами (НІК), з країнами АСЕАН, Китаєм та Індією, країнами Південно-Західної Азії.

Країни Південно-Західної Азії (Близького та Середнього Сходу) такі, як Ліван, Кувейт, Туреччина, Сирія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати мають велике значення з точки зору забезпечення економіки України джерелами енергоносіїв і споживання інженерно-технічних послуг України у спорудженні промислових та цивільних об'єктів, транспортної і комунальної інфраструктури. За певних умов доцільне співробітництво у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв'язку. Українські підприємства ВПК можуть одержати в цьому регіоні необхідні для конверсії кошти від торгівлі воєнною технікою, озброєнням та надання ремонтних послуг.

Китай та Індія є одними з основних партнерів України у зовнішній торгівлі, в перспективі це ринки для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій, насамперед, для реконструкції об'єктів, збудованих колишнім СРСР.

Країни АСЕАН - потенційні партнери України в XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками для вітчизняної машинотехнічної продукції, інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів. Україна може взяти участь у будівництві великих об'єктів енергетичного та промислового значення. Збільшуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української промисловості (металопрокат, вироби важкого машинобудування, верстати, мінеральні добрива та інша хімічна продукція) імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів.

Для удосконалення регіональних зовнішньотогівельних зв'язків Україні в перспективі необхідна участь в міжнародних торговельних організаціях, особливо в ГАТТ/СОТ, а також співробітництво з інтеграційними угрупуваннями, перш за все, з ЄС, а також з CEFTA, ЦЕІ, NAFTA.

Фактор віддаленості від Середньої Азії та Казахстану значно зменшує ефективність української торгівлі з ними, при цьому зменшується і транзитна роль Росії, особливо це стосується торгівлі металами, що обумовлено зростанням цін внаслідок високих транспортних тарифів у Росії.

Організація та здійснення торговельних відносин між країнами СНД передбачає активний обмін необхідною статистичною інформацією і, в першу чергу, співставлення по зовнішній торгівлі. Передбачається обмін статистичними виданнями та публікаціями, методологією, розробками і програмами, а також досвідом проведення статистичних спостережень, узгоджень принципів формування статистики зовнішньої торгівлі. Це сприятиме створенню спільних інформаційних систем, які дадуть змогу забезпечити відстеження стану ринку товарів та послуг усіх країн СНД, включаючи обсяги виробництва та споживання товарів та послуг та їх порівняльну кон'юнктуру на внутрішньому та світовому ринку.

Успішному розвитку економічних відносин між країнами СНД сприятиме остаточне визначення загальної стратегії інтеграційного співробітництва. Ця стратегія має враховувати як геоекономічні переваги, так і першочергові регіональні та державні інтереси зацікавлених сторін.

РОЗДІЛ 3 ВПЛИВ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ НА ДИНАМІКУ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ

Зовнішня торгівля має до кожного з нас безпосередній стосунок. Ми користуємося речами, виготовленими в різних країнах світу - США та Німеччині, Польщі й Туреччині, Росії, Китаї та ін. Багато вітчизняних товарів містить складові, вироблені за кордоном. Мешканці багатьох країн уживають українську продукцію. Всі держави світу пов'язані між собою складним мереживом зовнішньоекономічних відносин - торгівлею, міжнародними корпораціями, переміщеннями капіталів і робочої сили, валютними операціями тощо. У цій темі з'ясуємо принципи, що лежать в основі міжнародної торгівлі, проаналізуємо вплив торговельних обмежень та валютних курсів на національну економіку.

3.1 Зовнішня торгівля, її чинники та показники

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою економічних зв'язків між народами і країнами. Швидкому зростанню міжнародної торгівлі після Другої світової війни сприяло декілька чинників. По-перше, це вдосконалення видів транспорту. Повітряні лайнери швидко доставляють із однієї країни в іншу різноманітні товари. Природний газ тече по трубах широкого діаметра безпосередньо з країни - експортера до країни, що його імпортує. Нафту нині перевозять у гігантських танкерах, що істотно здешевлює цей процес. Отже, прогрес транспортних засобів знизив високі витрати на транспортування товарів, що стримувало торгівлю між віддаленими регіонами.

По-друге, це вдосконалення засобів зв'язку. Комп'ютери, факси, телефони забезпечують зв'язок між торговими партнерами в усьому світі, даючи їм можливість оцінити потенціал для продажу своїх товарів. Перекази грошей в інші країни та їх переміщення між різними регіонами планети здійснюються практично миттєво.

По-третє, важливим чинником зростання міжнародної торгівлі стало значне зниження митних зборів. Хоча в багатьох країнах ще існують суттєві торговельні обмеження, але їх поступово скасовують. Особливе значення для подальшого розвитку міжнародної торгівлі має успішне завершення Уругвайського раунду в межах ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі). Основні домовленості, досягнуті в межах ГАТТ, що мають реалізуватися до 2008 р., знижують мито по всьому світові, лібералізують правила, що регулюють обмін послугами, створюють нові механізми захисту інтелектуальної власності, скасовують квоти на текстиль і готовий одяг і т.д. По-четверте, швидке зростання міжнародної торгівлі обумовлене тим, що нині практично всі країни світу тією чи іншою мірою беруть участь у міжнародній торгівлі. США, Німеччина та Японія є головними учасниками процесу міжнародної торгівлі. Сумарний експорт цих країн сягнув нині 1,3 трлн американських доларів. Такі західноєвропейські країни, як Франція, Велика Британія та Італія, також є великими експортерами. Дедалі важливішу роль у міжнародній торгівлі відіграють так звані азійські тигри - Сінгапур, Південна Корея і Тайвань. Частка цих країн у світовому експорті зросла з близько 3% у 1972 р. до майже 10% сьогодні. На одного з провідних учасників світової торгівлі перетворюється Китай. Зростає значення у цій сфері і країн Центральної та Східної Європи - України, Польщі, Чехії, Угорщини, а також балтійських республік та Росії.

Загалом участь країни у міжнародному поділі праці, передовсім у світовій торгівлі, оцінюють за такими показниками:

експортна (імпортна) квота - відношення експорту країни до ВВП. Як уже зазначалося, ця квота характеризує рівень відкритості національної економіки. Конкретне значення даної квоти залежить не лише від конкурентоспроможності товарів і послуг країни на світовому ринку, а й від потреб країни в імпорті. Інакше кажучи, доходи від експорту мають покривати видатки на імпорт;

обсяг експорту (імпорту) країни на душу населення. У розвинутих країнах з високим рівнем відкритості економіки обсяг експорту на душу населення становить 3-5 тис. дол.

експортний потенціал країни - обсяг виробленої продукції, який країна може продати на світовому ринку без будь-якої шкоди для задоволення своїх внутрішніх потреб;

співвідношення частки країни у світовому виробництві певного продукту з її часткою у світовій торгівлі ним. Якщо частка країни у світовому виробництві певного виду продукту помітно переважає її частку в міжнародній торгівлі цим товаром, то це здебільшого свідчить про низьку конкурентоспроможність цього виробу країни на світовому ринку;

структура експорту, тобто питома вага різних товарних груп у загальному обсязі експорту. Структура експорту характеризує роль країни у міжнародній галузевій спеціалізації. Висока частка продукції обробної промисловості в експорті країни свідчить про машинно-технологічну спрямованість її експорту та про високий науково-технічний рівень її національної економіки. І навпаки, висока питома вага в експорті країни сировини, матеріалів, енергоносіїв свідчить про сировинну спрямованість її експорту і здебільшого про низький рівень економічного розвитку;

структура імпорту, яка відображає залежність національної економіки від світової економіки у ресурсах, товарах і послугах, які країна не виробляє, або виробництво яких у цій країні є неефективним. Аналізуючи структуру імпорту, здебільшого визначають питому вагу паливно-сировинних матеріалів та кінцевої продукції, що також дає змогу судити про рівень економічного розвитку країни;

співвідношення між обсягом зарубіжних прямих інвестицій країни і обсягом іноземних прямих інвестицій в її економіку. Промислово розвинуті країни здебільшого вкладають більші обсяги капіталу в економіку інших країн порівняно з обсягами інвестицій, які вкладають у їхню економіку;

обсяг зовнішнього боргу країни та його співвідношення з ВВП та експортом даної країни. Рівень заборгованості країни вважають дуже високим, коли він більший за її річний ВВП, а видатки на обслуговування боргу перевищують 50% експорту.

Україна бере дедалі активнішу участь у світовій торгівлі, тому актуальними для нас є такі питання. Чому участь у світовій торгівлі вигідна для держави? Яка міжнародна спеціалізація країни приносить їй найбільше вигод? Які чинники визначають конкурентоспроможність країни у світовій торгівлі? Відповідь на це дають теорії міжнародної торгівлі. Центральними серед них є теорії абсолютної та порівняльної переваги.

3.2 Інструменти зовнішньоторговельної політики

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяють на митні (накладання мита на імпортовані та експортовані товари) та не митні (квоти, субсидії, демпінг, бюрократичні перешкоди тощо). З іншого боку, серед них розрізняють ті, що стимулюють експорт (прямі й непрямі експортні субсидії), та ті, що обмежують імпорт (мито, квоти, ліцензування, бюрократична тяганина під час митних процедур тощо).

Державні інструменти, що обмежують імпорт, часто називають торговельними бар'єрами, або торговельними обмеженнями.

Як уже зазначалося, існує два основні види зовнішньоторговельної політики - протекціонізм і фритредерство.

Найпоширенішим знаряддям політики протекціонізму є мито - податок, який накладається на кожну одиницю товару, який завозять до країни. Мито здорожує імпортовані товари, внаслідок чого вітчизняні товари стають дешевшими порівняно з імпортними. Основних видів мита є три:

1) адвалерне;

2) специфічне;

3) комбіноване.

Адвалерне мито запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару. Ціна, за якою імпортований товар продаватимуть у країні, дорівнюватиме митній вартості товару (ціна, за якою товар імпортують) плюс ставка адвалерного мита.

Специфічне мито встановлюють у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, об'єму і т.д.): наприклад, 1 долар за 1 см³ двигуна.

Комбіноване мито поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.

Ще однією поширеною формою політики протекціонізму є квота, яка означає обмеження кількості або сумарної вартості конкретних імпортних товарів. Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування, коли уряд видає ліцензії на імпорт обмеженого обсягу продукції та водночас забороняє не ліцензовану торгівлю. Якщо квоту вичерпано, припиняється імпорт товарів, яким споживачі могли б віддати перевагу над вітчизняними. У стримуванні зовнішньої торгівлі квоти на імпорт ефективніші, ніж мито. Деякі продукти можуть імпортуватися у великих кількостях, незважаючи на високе мито. Низька квота на імпорт повністю забороняє імпорт понад квоту.

Не митні (технічні) бар'єри - це інструменти зовнішньоторговельної політики, за допомогою яких імпорт до країни певних виробів утруднюється. До цих інструментів належать надмірні стандарти щодо якості товару, санітарні обмеження, норми безпеки, бюрократична тяганина під час митних процедур, вимоги ліцензування тощо. Наприклад, у деяких країнах вітчизняні імпортери іноземних товарів зобов'язані мати ліцензії. Обмеженням видання таких ліцензій можна ефективно перешкоджати імпортові тощо.

Для захисту національного виробника держава може не лише обмежувати імпорт, а й стимулювати експорт. Однією із форм стимулювання експорту є його субсидування, тобто різноманітні фінансові пільги, які надаються державою вітчизняним фірмам для розширення вивозу товарів за кордон. Ці пільги дають їм змогу знизити витрати, внаслідок чого можна встановити нижчі ціни, що підвищує конкурентоспроможність їхніх виробів на світових ринках.

Експортні субсидії бувають прямі (виплати дотацій вітчизняним виробникам, коли вони виходять на зовнішній ринок) і непрямі (пільгове оподаткування, кредитування тощо).

Надзвичайною формою обмеження урядом зовнішньоторговельного обороту є запровадження економічних санкцій, наприклад торговельного ембарго, яке означає заборону урядом ввезення до певної країни або вивезення із певної країни товарів. Ембарго вводиться здебільшого з політичних мотивів - здійснити тиск на країну для досягнення певних політичних цілей, а не для стабілізації національної економіки. Іноді економічні санкції щодо певної держави ухвалюються ООН, тобто вони мають колективний характер.

Більшість економістів уважають, що будь-який метод обмеження зовнішньої торгівлі спричиняє зниження добробуту, але ці методи використовують практично усі країни світу. Річ у тім, що політика протекціонізму є вигідною для окремих груп населення.

ВИСНОВКИ

В контексті усього викладеного важливо розглянути імовірні сценарії розвитку українсько-російських відносин. Для збереження сприятливих перспектив економічних відносин слід утримувати і розширювати місткий російський ринок для товарів українського виробництва. Необхідно відновити втрачені господарські зв'язки з російськими партнерами, що приведе до збільшення взаємного товарообороту, зростання поставок з України, які потрібні, зокрема, російським підприємствам-виробникам чорних металів, продукції важкого машинобудування, хімічної, авіаційної та інших наукомістких галузей економіки, сільгоспмашин, тощо. Назріла необхідність невідкладного вжиття заходів щодо синхронізації законодавств України та Росії, особливо у сфері оподаткування, взаємного вдосконалення митної політики, інвестиційної діяльності та ін. Адже саме неврегульованість правового поля завдає обом країнам значних збитків. Ось чому немає належних умов для створення транснаціональних компаній, переливання капіталу. Правові непорозуміння, які на даний момент мають місце у торговельно-економічних відносинах, слід усунути в процесі реалізації Програми розвитку економічного співробітництва між Росією та Україною на 1998-2007 рр. Реалізація Програми має бути забезпеченою міждержавною угодою про економічне співробітництво між обома державами. Саміт держав СНД, який проходив у червні 2000 р., дав позитивний імпульс у розв'язанні багатьох спірних питань, які виникли між партнерами по Співдружності. Україна ініціювала створення зони вільної торгівлі на території СНД, і за її пропозицією розроблялися заходи щодо усунення перешкод, які стримують функціонування цієї зони.

Таким чином, співробітництво з партнерами по Співдружності і, насамперед, з Російською Федерацією має життєво важливе значення для України, економіка якої міцно пов'язана з економіками країн СНД. Виступ Президента України Л.Д. Кучми на конференції «Україна на порозі XXI сторіччя» 16 листопада 2000 р. став свідченням усвідомлення нинішнього вибору України, спрямованого в бік країн СНД. Домовленості президентів України та Росії в Сочі, Мінську, Москві, Дніпропетровську дозволяють сподіватися на реальні зміни в економічній сфері двох держав. Слід визнати необхідність перехідного періоду, протягом якого країни СНД мають модернізувати свої механізми на ринковій основі, сформувати сумісні, самостійні економіки і поступово включатися у світове економічне співтовариство. А взаємне співробітництво, глибока інтеграція між ними відіграватимуть роль дуже важливого стабілізуючого фактора, здатного пом'якшити труднощі переходу до ринкової економіки.

Слід зауважити, що вже зараз Україна відчуває потребу у фахівцях з питань інтеграційних процесів, політики та права ЄС тощо. Очевидно, що така потреба в процесі реалізації країнами-претендентами стратегії підготовки до приєднання до ЄС зростатиме. А це вимагає широкомасштабної підготовки таких фахівців у вищих навчальних закладах України.

Взагалі, для того, щоб Україна могла скористатися можливостями, які виникають у зв'язку із процесом розширення ЄС та наближенням європейських кордонів, необхідно послідовно, з урахуванням змін у регіональному економічному середовищі реалізовувати власну політику розвитку, спрямовану на інтеграцію у світове господарство. Така політика має включати:

- набуття членства у Світовій організації торгівлі;

- структурну трансформацію експортних галузей з метою збільшення частки кінцевої продукції у загальному обсязі експорту. Необхідна ефективна державна політика щодо стимулювання експорту, зокрема, продукції високотехнологічних галузей;

- диверсифікацію напрямів постачання товарів і послуг з/до країн ЄС, у тому числі нових членів;

- забезпечення розвитку ринку послуг, який може надати додатковий поштовх загальному розвитку української економіки. Однак це значною мірою залежатиме від державної політики, створення відповідної законодавчої бази, а також сприятливого інвестиційного режиму на ринку послуг.

Підвищення ефективності у секторах послуг може, у свою чергу, сприяти зростанню конкурентоспроможності експортних товарів, а також збільшити прямий експорт послуг вітчизняними постачальниками. Так, конкурентоспроможність товарів на експортних ринках залежить від розвитку таких послуг, як наприклад, транспортних, телекомунікаційних, фінансових, професійних.

Таким чином, у Україні склалася ситуація, коли на найвищому політичному рівні проголошені певні зовнішньоекономічні та політичні пріоритети, а на рівні суспільства відсутнє соціальне замовлення на них.

Очевидно, що у разі з Україною та іншими посткомуністичними країнами свідомий європейський вибір визначає не стільки, так би мовити, географічну спрямованість політики, скільки зобов'язання щодо запровадження відповідних правил та норм, вже реалізовані в регіоні, до якого ми хочемо увійти. Інакше кажучи, європейський вибір - це визнання бажання та готовності України будувати свою економічну систему за європейськими правилами.

Разом з тим, економічні та політичні реалії сьогодні поставили Україну перед цілком очевидним вибором - Європа чи СНД (Росія). Суть проблеми полягає у тому, що, за всієї привабливості Заходу, Україна за певних об'єктивних та суб'єктивних обставин не може грати за правилами, які вже засвоїли країни Центрально-Східної Європи та Балтії. Хоча нинішня ситуація в Росії та СНД у цілому є кризовою, але правила гри тут аналогічні українським, що сприяє наближенню України до СНД.

До того ж визнання вступу до ЄС як стратегічного пріоритету неминуче ставить перед Україною низку питань щодо подальшої стратегії реформування національної економіки. Причому відповідь на них - це не стільки перевірка механізму вироблення та реалізації економічної політики, скільки підтвердження наявності політичної волі для реального, а не декларативного проведення великомасштабних економічних перетворень.

З цієї метою Україна вже сьогодні має розвивати національне законодавство, максимально враховуючи відповідні норми європейського права.

Інтеграція в світову економіку є вельми складною справою для будь-якої держави, але за наявності політичної волі, суспільного консенсусу та чіткої стратегії Україна має всі шанси стати бажаним економічним партнером та рівноправним учасником великої європейської сім'ї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. «Економічна безпека держави». Підручник. (Під ред. професора Б. Кравченка). К.2003.

2. Бендерський Ю. «Реалії світогосподарських процесів і місце в них України». Економіка України, №1. - 2002.

3. Кемпбелл Р. Макконел, Стэнли Л. Брю. Экономикс, т.1. М.: Республика, 2003.

4. Левшин Ф.М. и др. «Мировые рынки: конъюнктура и цены». - М.: Международные отношения, 2001.

5. Мазаракі А.А. та ін. «Світовий ринок товарів та послуг: регіональна структура»: Навч. посібник. - К.: Видавн. центр КДТЕУ.

6. Мазаракі А.А. та ін. «Світовий ринок товарів та послуг: Товарна структура»: Навч. посібник / КДТЕУ. - К., КДТЕУ, 2002.

7. Макогон Ю., Черниченко Г., Смірнов О. «Зовнішні економічні зв'язки України та Росії: інвестиційно-екологічний аспект». Економіка України, №4. - 2001;

8. Недригайло В. «Дублери не потрібні». Голос України від 24 лютого 2001 р.

9. Орищак Я.О., Стебло М.І. Основи економіки. - Тернопіль: Підручники і посібники 2003.

10. Пол Э. Самуэльсон, Вильям Д. Нордхаус. Экономика.: Пер. с англ..: 16-ое изд.: Уч. Пос. - М.: Издательский дом «Вильямс». - 2000.

11. Рубан А. «Про деякі питання і тенденції сучасної зовнішньої торгівлі України». Економіка України, №7. - 2000.

12. Соколенко С. «Як організувати торгівлю з країнами СНД». Економіка України, №7. - 2003.