Розвиток Сполучених Штатів Америки в історичному контексті

Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну програму. Поступово 17 млн. безробітних отримали роботу: на будівництво автострад, мостів, інших державних споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробітним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову допомогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора господарського життя країни. Все це й допомогло США вже в 1934 р. подолати наслідки Великої депресії.

США продовжили свій триумфальний розвиток в міжвоєні роки. В результаті Першої світової війни країна стала одним із світових лідерів, а американський капітал отримав величезні прибутки. Але вперше в своєй історії країна серйозно зіткуналася з такою проблемою, як економічна криза. “Велика депресія” 1929-33 років мала великі наслідки для подальшого розвитку країни. Вперше уряд США впровадив такі заходи, як державне втручання в економіку та державний контроль монополій. Також вперше були розроблені маштабні соціальні програми для ліквідації великої прірви між багатими та бідними. Ці нові заходи суттєво змінили обличчя американської економіки та американського капіталу, що особливо стане помітним в наступні дисятеліття.

Розділ IV. Економічна могутність США у сучасному світі

1. Становлення економічного лідерства США у капіталістичному світі в перші післявоєні десятиліття

Після закінчення Другої світової війни в 1945 році Сполученні Штати Америки були фактично единою розвинутою капіталістичною країною, яка вийшла з неї не зруйнованою, а навпаки збагаченою. Ще до війни США були одним із лідерів капіталістичного світу і однією з найрозвинутіших держав світу. Друга світова війна призвела США спочатку до одноосібного лідерства в капіталістичному світі та заклала основи для теперішнього панування цієї країни в світі.

За роки війни національний дохід США зріс вдвоє, а промислове вирлобництво зросло на 50 %. Основною статтєю доходу, як і під час Першої світової війни, стало військове виробництво, поставки сировини, продовольства та інших товарів країнам-союзникам. Сума воєних підрядів составила 175 мільярдів доларів, чистий прибуток американських монополій - 70 мільярдів. Військові дії не торкнулися теріторії країни, тобто ресурси країни не понесли жодної втрати. Враховуючи величезні зруйнування європейських країн, збільшилась доля США в капіталістичному світі (60 % промислової продукції, зних: 50 % добутку вугілля, 64 % - нафти, 53 % - виплавки сталі, 17 % - виробництва зерна, 63 % - кукурудзи). Яскравими фактами є те, що Сполучені Штати зосереджили 2/3 золотого запасу та 1/3 експорту капіталістичного світу.

Фінансова могутність країни зросла ще більше. На Бреттонвудській конференції 1944, яка встановила систему золотого валютного стандарту, долар офіційно готримав статус світоіої грошової одиниці. 35 доларів дорівнювало унції золота. Нарівні з золотом долар став гарнатом івартості інших грошових одиниць світу. Одначасно, формально при ООН, фактично під керівництвом США, були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). З часом Америка зайняла в ціх організаціях провідне становище і саме через них намагалася поширити свій фінансовий вплив серед країн, що розвиваються. Саме в цей час були закладені основи для того, щоб Ямайська конференція на початку 70-х років остаточно ліквідувала золотий стандарт і фактично зробила долар основною грошовою одиницею світу.

Важливою рисою післявоєного розвитку була м'яка рецесія порівняно з 1921-1922 роками. Причин було декілька. По-перше американський уряд зумів вміло проконтролювати перехід на мирне виробництве, по-друге почалася “холодна війна”, яка потребувала нових воєнних заказів, також в 1950 нроці почалася війна в Кореї. Але найбільш вдалим еономічним корком уряду Трумена (1945-53) був “план Маршала” чи план відродження Європи, запропонований державним секретарем США Дж. Маршалом в червні 1947 року. Він передбачав фінансову допомогу зруйнованим країнам Європи при виконані ними ряда умов:

використання ії виключно для зростання виробництва та фінансової стабілізації;

надання США сприятливих умов у зовнішній торгівлі;

надання пільг американського капіталу та сприяння приватним інвестиціям США;

надання щорічних звітів Конгресу США;

також важливий політичний момент - збереження демократичного устрію, тобто недопущення до влади представників комуністичних партій.

В цьому плані брало участь 16 європейських карїн. На протязі 4 років США виділили 13 мільярдів доларів, 2/3 з яких було витрачено на закупівлю американських товарів. Таким чином завдяки “плану Маршала” США звільнилися від надлишків продукції, а також значно збільшили свій економічний вплив серед країн Європи.

Також треба сказати, що в наступні 50-і та 60-і роки в США відбулися серйозні зміни в соціальній сфері. Головною метою ціх перетворень було ліквідації великого розриву між багатими та бідними. Ці зміни були також викликані великими протестами лівих сил внустрі країни та за ії кордонами. Уряд зрозумів, що ліквідувати загрозу комунізму можна, ліквідував бідність. Закладена ще Рузвельтом кейнсіанська модель продовжувалася післявоєними урядами. Тому циклічні кризи, які виникали в економіці не мали тяжких наслідків для подальшого розвитку країни. Позициї ж США, як лідера капіталістичного світу, тільки зміцнювалися.

2. Вплив НТР на розвиток економіки США

Важливим чинником, що сприяв зростанню економічному потенціалу СШУ у повоєнний період було використання досягнень науково-технічного прогресу. За розмірами витрат на НДДКР США в 1970 р. випереджали ФРН у 7 разів, Англію - у 11, Японію - у 7,2 рази.

Джерелами фінансування НДДКР були асигнування з державного бюджету, кошти фірм, вузів, некомерційних дослідних організацій. У 1970 р. на американські корпорації працювало 15 тис. наукових лабораторій. Вони витрачали 75% всіх коштів на НДДКР, державні лабораторії - 14-15%, університети на коледжі - 9-10%.

Нараховувалося 120 науково-промислових комплексів. Найбільшими з них були Кембріджський, Каліфорнійський, Мічіганський. У 50-х роках адміністрація США створила механізм програмно-цільового фінансування і управління НДДКР.

Прискореними темпами переоснащувалася американська промисловість. Після війни середній вік обладнання становив 21 рік, у 1957 році - 17 років. Внаслідок модернізації виробництва у 1966 р. 36% обладнання мало вік до 5 років, а в окремих галузях (аерокосмічній, автомобільній) воно становило 48,52%. Завершилася механізація виробництва. Запроваджувалася автоматична, електронна техніка. В 1980 р. використовувалося 28 тис. верстатів з програмним керуванням, майже 70 тис. ЕВМ різного типу.

Технологічна революція, що розпочалася в 70-х роках мала для США надзвичайно велике значення. Йшов безперервний процес технічного переобладнання промисловості, відбувалися істотні зрушення в її структурі. Застаріле устаткування замінялося принципово новим, яке відповідало тодішньому рівню науки і техніки.

Розвивалася стандартизація виробництва, автоматизація, вдосконалювалась ЕВМ. Оновлюючи основний капітал у важкій промисловості США досягли позитивних результатів у сфері екології. Науково-технічний прогрес посилив концентрацію і централізацію виробництва і капіталу, що зумовило появу економічних конгломератів (об”єднань підприємств найрізноманітніших галузей).

Швидкими темпами розвивалися галузі промисловості, безпосередньо пов”язані з науково-технічним прогресом, - електронна, хімічна, точного приладобудування, атомної енергетики. Виробництво електроенергії зросло на 50%, що забезпечило збільшення енергозабезпеченості виробничих процесів, підвищення продуктивності праці.

Автомобілебудування досягло пікового рівня в 1977 році, коли з конвеєрів зійшло понад 16 млн. машин. Однак, уже в 1983 р. їхній випуск скоротився до 9,5 млн. Науково-технічний прогрес створив сприятливі умови для випуску найрізноманітніших товарів хімічної промисловості, пластмас, синтетичних волокон.

Збільшувалося виробництво радіоприймачів, побутової техніки. Повільніше проходила реконструкція в машинобудуванні, текстильній, взуттєвій, суднобудівній, транспортній галузях. Істотні зміни відбулися в структурі транспорту США.

Залізничні та водні перевезення різко скоротилися. Разом з тим зросла частка автомобільного і авіаційного транспорту, нафто- і газопроводів.

3. “Рейганоміка” та її економічні результати

Економічні труднощі 70-х років поставили під сумнів правильність системи державного регулювання ринкової економіки, зумовили перегляд теоретичних моделей і практики державної економічної політики США. Кейнсіанську концепцію було замінено консервативним варіантом державного регулювання, котре на практиці здійснювалося в роки правління республіканської адміністрації президента Р. Рейгана (1981-1988 рр.) і отримало назву “рейганоміки”.

“Рейганоміка” стала лише одним з варіантів неоконсервативної політики, яка на протязі 80-х - початку 90-х рр. здійснювалася у всіх розвинутих капіталістичних країнах. Неоконсерватизм став відповіддю на погіршення умов капіталістичного відтворення та, як наслідок, висування на перший план завдань раціоналізації виробництва, його структурної та технологічної перебудови, посилення інтернаціоналізації капіталу.

Програма “оздоровлення” американської економіки, яка була висунута рейганівською адміністрацією у 1980 р., включала наступні основні засади:

скорочення податків на корпорації і особистих податків на прибуток;

обмеження росту урядових видатків за рахунок скорочення соціальних програм;

дерегулювання підприємницької діяльності;

проведення жорсткої кредитно-грошової політики, яка направлялася на подолання інфляції.

Здійснення програми Рейгана зіштовхнулося з досить серйозними труднощами. У 1980-1982 рр. економіку країни було охоплено новою економічною кризою, котра відбилася на стані фірм у багатьох випадках сильніше, ніж криза 1973-1975 рр. Упродовж 1982 р. у США в стані бездіяльності знаходилося 30% виробничих потужностей в обробній промисловості. Різко погіршився стан в галузях автомобілебудування, житлового будівництва, в галузях, які випускали предмети споживання. Знизилися об”єми виробництва у чорній металургії та хімічній промисловості. Численні великі компанії опинилися у лещатах фінансових труднощів. Безробіття складало більше 10% робочої сили.

Скорочення податків стало першим кроком економічної політики Рейгана.

Конгрес прийняв закон про зниження подоходних податків на 25% впродовж 3 років, а також про скорочення федеральних видатків на соціальні послуги. Передбачалося, що в результаті скорочення податків зростуть інвестиції у виробництво, що створить нові робочі місця, збільшить національний продукт і, як наслідок, уряд отримає великий податковий дохід, не дивлячись на зниження ставок оподаткування.

В царині соціальної політики була висунута програма “нового федералізму”.

Згідно цієї програми розподілялися функції федеральних, штатних та місцевих органів влади. Уряди штатів повинні були взяти на себе відповідальність за виконання двох благодійних програм - допомога багатодітним сім”ям і талони на харчування, федеральний уряд відповідав за медичну допомогу бідним. Решта 44 програми були віддані до управління штатів, створено федеральний фонд для їх додаткового фінансування впродовж 4 років.

До кінця першого строку правління адміністрації Рейгана інфляція знизилася до 4%. ФРС послабила політику стримування грошових засобів. Частково знизилися процентні ставки, полегшивши фінансування покупок будинків і автомобілів. Безробіття скоротилося до 8% робочої сили. Разом з тим зниження податків не призвело до очікуваного зростання інвестицій в економіку, на яке розраховували у випадку зниження інфляції. Картина оздоровлення затьмарювалася такою і ростом дефіциту держбюджету, який складав на той момент близько 200 млрд. дол., головним чином за рахунок збільшення видатків на воєнні цілі. Основна мета внутрішньої політики Рейгана - скоротити сферу діяльності федерального уряду, особливо в соціальній галузі, зменшити подоходні податки, збільшити потенціал збройних сил - залишалися незмінними і під час другого терміну його перебування у Білому Домі.

4. Економічна могутність США після закінчення “холодної війни”

В кінці 80-х в економіки країни стали проявлятися негативні тенденції. Перш за все економіка відчувала перегрузку від накопиченої за роки останнього еконічного підйому заборгованості. По-друге, як це не парадоксально, але кінець “холодної війни” призвів до скорочення попиту на продукцію ВПК, що призвело до падіння промислового виробництва. Загальний спад тривав 10 місяців - з жовтня 1990 - березень 1991, коли промислове виробництво скоротилося на 2 %. Особливо спад торкнувся автомобільної промисловості (скорочення на 14 % порівняно з 1988), що потяглоза собою спад в металургійній промисловості на 9,7 %. В кращому становищі опинилися експортноорієнтовані гаузі: заганльне, електротехнічне машинобудування, пріборобудівництво. Взагалі кризу початку 90-х можна пояснити перш за все загальною циклічною світовою кризою.

Незважаючи на швидкий вихід з кризової ситуації, гострою економічною проблемою країни залишався дефіцит державного бюджету, який складав на початку 90-х - 290 мільярдів доларів, та зростаючий державний борг - біля 4 мільярдів доларів. США, найбільший світовий кредитор, став і найбільшим в світі боржником.

В 1993 році до влади прийшов новий уряд демократів на чолі з Клінтоном, який оголосив наступні стратегічні напрямки:

акцентування уваги на довгострокових проблемах, активне вживання фіскальних заходів замість монетарної політики;

державна підтримка НДДКР, розвиток інфраструктури, створення сприятливих умов для розвитку малого та середнього бізнесу;

активна участь держави у вирішенні соціальних проблем.

Разом з цим була розроблена низка кроків щодо поліпшення соціально-економічної ситуації в країні: створення нових робочих місці, бо криза 1990-91 призвела до росту безробіття (було виділено 30 мільярдів доларів); створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності (виділено 140 мільярдів); ліквідація дефіциту державного бюджету - скоречення долі дефіцити від 5,4 % в обсязі ВНП до 2,7 % в 1997 році.

Така програма принесла позитивні результати, бо зростання ВВП склало в 1992-96 роках 2-2,7 %, обсяги закупівлі населенням товарів тривалого використання зріс порівняно з 1991 на 33,5 %, а обсяг інвестицій в житло - на 42 %. Завдяки підвищунню податків були досягнуті надзвичайні успіхи в ліквідації дефіциту державного бюджету. Вже профіцит бюджету 1999 року дорівнював 60 мільярдам доларів, чого ніколи не знала американська історія. Все це дало привід казати про досягення Америкою найбільшого рівня розвитку.

Що стосується зовнішньоекономічної політики, то після розпаду СРСР в 1991 Сполученній Штати залишилися єдиною супердержавою, яка в змозі визначати правила світової політики. Постсоціалістичні країни стали для американської адміністрації полем новою діяльності. По-перше це нові ринки для американських товарів, по-друге вони звернулися до США безпосередньо та до МВФ, МБРР за фінансовою допомогою. Але одночасно після зникнення СРСР стали помітні протиріччя між Америкою та іншими центрами сили - Європою, яка в 90-ті роки все більши стала нагадувати єдину економічну зону, та Японією, яка значно випереджає США в багатьох накоємких гаузях економіки. Особливи гострими стали протиріччя з Європейським союзом, які насмперед викликані введенням Євро в 1999 році. Нова грошова одиниця створила серйозну загрозу долару, який став з 70-х років фактично світовою валютою. Кількість доларів в світовому обігу значно перевищує потреби економіки США, але весь цей надлишок використовується іншими країнами світу. Якщо Євро витіснить хоча б частково долар, як світову вілюту, то надмірна кількість доларової маси призведе до краху американської економіки. Саме тому політика США спрямована на дискредитацію Євро та створення на Західній півкулі доларового простіру (офіційне введення долару в Еквадорі, Сальвадорі чи жорстка прив'язка до нього національних валют Аргентини, Бразилії, Мексикі).

Таким чином, незвазаючи на те що США зараз є наймогутнішою державою в світі вона має велику кількість економічних проблем, які потребують термінового вирішення.

Отже, результатом післявоєного розвитку країни стало ії повне утвердження на початку 90-х років як світового лідера. На сьогоднішній день США займає перше місце в світі за всіма основними економічними показчиками, що яскраво свідчить про рівень розвитку країни. Звичайно, що економічне лідерство визначає і політичне. Тому не дивно, що вже Організація Об'єднаних Націй немає ніякого впливу на міжнародні події, а всі світові політичні питання вирішує США. Безперечно, що в утвердженні країни в ролі світового лідеру не останю роль зіграв розпад СРСР, але не треба абсолютізувати цю причину, тим більше, що розпад Радянського Союзу був закономірним наслідком неспроможності цієї країни конкурувати зі Сполученими Штатами насамперед в економічній сфері. Тому утвердження США як наймогутнішої країни світу є насамперед наслідком ії сталого, багатолітнього успішного економічного розвитку.

Висновок

В цій роботі була висвітлена історія економічного розвитку США за весь період існування цієї країни. Аналізуючи розвиток країни я намагався визначити кроки, якіми Сполучені Штати прямували до свого економічного лідерства у сучасному світі. Як ми побачили, етапи економічного розвитку були більш меньш типовими для більшості розвинутих країни:

перехід від феодальних до капіталістичних відносин, що супроводжувалося промисловим переворотом (від досягнення незалежності до другої половини XIX століття);

перехід до монополістичної стадії капіталізму та індустріального суспільства (від кінця XIX століття до Другої світової війни);

перехід до постіндустріального суспільстіва (після Другої світової війни до середини 70-х років);

перехід до інформаційного суспільства (починаючи з середини 70-х років).

Цей шлях закономірний для розвитку сучасної цивілізації, і для досягнення добробуту у суспільстві його повина пройти кожна країна. Але справа полягає в тому, що США, починаючи з початку XX століття, йшли попереду інших розвинутих країн. І це при тому, що тільки в кінці XIX століття Америка стала індустрільною країною і могла на рівні конкурувати зі старими капіталістичними європейськими державами. Якщо виділяти причини такого перебігу подій, то потрібно перш за все вказати на дуже вигідне географічне положення країни. Дякуючи своєму розташуванню, США не тільки не постраждали від двох світових війн, а вийшли з них збагаченими. Також віддаленість від Європи допомогла США спочатку здобути економічну незалежність, а потім уникнути економічного та політичного протистояння. Тобто вигідне економічне положення завжди допомогало Америці уникати негативного зовнішнього впливу і захищати свої економічні інтереси.

Друга причина - це надзвичайний ресурсний потенціал американської теріторії. Американська промисловість не відчувала обмеженості ресурсів, що сприяло ії учспішному розвитку. Третя причина - це економічне відставання інших країн Американського континенту. Завдяки цьому американський капітал отримав великий простір для діяльності і вже на початку XX століття більшість країн Латинської Америки фактично попала під колоніальну залежність від США.

Також треба пам'ятати про власні зусилля американських людей. Лозунг ”зроби себе сам” визначав дуже багато в зусиллях людей при створені суспільного багатства. Американський уряд дуже вміло контролював потік імігрантів в країну. Поряд з дешевою робочою силою, талановити підприємцями, уряд досить вміло залучав багато вчених та науковців, які з різних причин емігрували з Їх рідних країн. Саме наукові розробки дозволили країні випереджати інші капіталістичні країни у своєму розвитку.

Але не дивлячись на таке безхмарне становище, є багато бентежних моментів. Головна з них це великий надлишок доларової маси. Також виходячи з теорії циклів, економічна криза неминуча і як правило вона настає після економічного піку, який зараз переживає США. Економічне ж лідерство не може бути вічним. Вже зараз існують центри сили, які у недалекому майбутньому стануть серйозною противагою Сполученим Штатам. Це насамперед Європа, також Японія та “нові індустріальні країни”. Тому мабуть скоро ми станемо свідками поступового занепаду Сполучених Штатів Америки з послідуючою втратою світового лідерства.

Список використаних джерел

Голубович В.И., Пашкевич Л.Ф., Полетаева Н.И. «Экономическая история зарубежных стран» - Минск, 1998.

Джинчарадзе В.З. «Экономическая история США» - Москва, 1973.

История США: в 4 томах - Москва, 1983.

«США//Наши деловые партнеры» - Москва, 1990.

Большой Энциклопедический Словарь - Москва, 1985.

«США//Современный монополистический капитализм» - Москва, 1982.

Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. “Економічна історія України та світу” - Київ, 1999.

Encyclopaedia BRITANNICA'99 - CD.

Microsoft ENCARTA'99 - CD.