Спільні підприємства як системи сучасного бізнесу

3) обґрунтована стабілізація економічної ситуації, за якої стають необхідними довгострокові науково-технічні і соціально-економічні програми для досягнення міцної ринкової позиції фірми.

1) cтратегія економії може бути використана у випадках, коли спад виробництва передбачений і контролюється дирекцією фірми або коли починається непередбачений раптовий спад обсягу продажу і загальної величини прибутку.

Цілі даної стратегії у відповідному вимірі часу можна сформулювати так: найближча (термінова) -- зупинити спад ділової активності та результативності підприємницької діяльності; середньо-строкова -- розпочати процес поліпшення економічного стану фірми; довгострокова -- започаткувати стадію пожвавлення і зростання. При цьому стратегія економії може охоплювати три фази:

а) ревізія витрат - звичайно передбачає: скорочення чисельності персоналу і витрат на його утримання; зменшення накладних витрат; здешевлення маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо. Особливу увагу звертають на програми жорсткої економії по кожному виробу, застосовуваній технології по всіх виробничих підрозділах, постійно регулюючи ці програми з урахуванням кон'юнктури ринку.

б) консолідація - як окрема фаза економії витрат зв'язана з обґрунтуванням часу і швидкості пожвавлення економічної діяльності та розробкою програми підвищення прибутковості фірми. У цій площині діяльність підприємства концентрується на розв'язанні таких завдань: загальне керівництво -- раціоналізація системи управління і мінімізація адміністративних витрат; науково-технічні дослідження і розробки - переміщення головних зусиль у сфері фінансування з пошукових до дослідно-конструкторських робіт; виробництво - аналітична оцінка чинників динаміки продуктивності праці та практична реалізація виявлених резервів зростання.

в) пожвавлення - особлива фаза стратегії фірми, що може передувати переходу до наступальної стратегії діяльності. Це має супроводжуватись завершенням принципових перегрупувань у системі формування і використання ресурсів, активізацією маркетингової та фінансової діяльності.

2) cтабілізація економічної ситуації звичайно здійснюється за умови, коли результативність підприємницької діяльності характеризується значними коливаннями.

Специфічні дії дирекції фірми (підприємства, організації) щодо досягнення стабілізації зводяться до такого. Якщо коливання показників ефективності бізнесу мають короткостроковий характер, то варто домагатися необхідної збалансованості між обсягами виготовленої продукції і ринку її збуту. За досить тривалого періоду коливань, коли фірма тривалий час не спроможна забезпечити стабільність виробництва і продажу товарів, їй варто розпочати здійснення програми переходу на випуск іншого виду продукції.

У випадку успішного функціонування фірми, достатнього рівня забезпеченості ресурсами, високого виробничого та науково-технічного потенціалу, керівництво підприємства може обирати наступальну стратегію.

Стратегія зростання е важливою і привабливою для будь-якої підприємницької структури. Її можна і треба розглядати як певну сукупність окремих стадій і адекватних їм різновидів стратегій загального циклу зростання, а саме: 1) початкову; 2) проникнення;3) прискореного зростання; 4) перехідну.

1) початкова стадія і стратегія зростання. Початкова стадія характеризується певними особливостями. Основні з них такі:

- виявляють і ліквідують вузькі місця у процесах і структурі реалізації конкретних проектів (інноваційних, інвестиційних, виробничих, сервісних), що не передбачені планом і програмами;

- обсяг продажу товару повільно зростає, проте прибутку фірма практично не отримує. Метою цього різновиду стратегії є поступове зростання ділової активності для того, щоб забезпечити фірмі (підприємству, організації) досягнення оптимальної ефективності господарської діяльності. При цьому необхідне достатньо виважене ставлення до виявлення і ліквідації “вузьких місць” (не узгоджених за спроможністю ланок виробництва, всієї системи господарювання). Реалізація цього різновиду стратегії вимагає значних витрат ресурсів.

2) стадія і стратегія проникнення. До визначальних і характерних їхніх властивостей належать:

- подальше проникнення фірми на товарний ринок, знаходження нових збутових ніш;

- відносно пропорційне зростання обсягу продажу та прибутку (доходів);

- поява певних конкурентних переваг в окремих напрямках діяльності.

Стратегія проникнення звичайно передбачає: більш глибоку дифузію у ринкові ніші, збільшення темпів зростання обсягу продажу, придбання (купівлю) інших підприємницьких структур; активізацію реалізації довгострокових програм з метою модернізації технологічної бази фірми і зміцнення фінансового її стану.

3) стадія і стратегія прискореного зростання супроводжується швидким збільшенням обсягу продажу і доходів. Причому має місце позитивна тенденція, яка полягає у тому, що зростання доходів за своїми темпами випереджає динаміку обсягу продажу. Разом з тим спостерігається і негативна тенденція - необхідність вкладання великих фінансових ресурсів у технічний розвиток виробництва і післяпродажний сервіс. Метою цього різновиду стратегії зростання є максимально можливе використання внутрішньофірмових можливостей. Тому фірмі вигідно стратегію прискореного зростання підтримувати якомога довше.

До того ж, діяльність крупних фірм при виборі даного виду стратегічних дій передбачає проведення інноваційної діяльності. Цей вид діяльності має, в свою чергу, свою особливу стратегію. За ознакою важливості і впливу на ефективність підприємництва стратегія науково-технічної діяльності заслуговує на окрему і детальну характеристику. Передусім зазначимо, що стратегія діяльності у сфері НДДКР охоплює чітко визначені складники: технологічне прогнозування (планування); раціоналізація структури за застосовуваними видами; адаптація управління НДДКР до сучасних вимог; можливі напрямки (компоненти) стратегії НДДКР фірми.

1. Технологічне прогнозування має на меті отримання відповідними менеджерами фірми нової інформації щодо очікуваних новацій технолого-технічного характеру, технологічних проривів у тій або іншій сфері продукування виробів. Прогноз (план) науково-технічного розвитку фірми насамперед має концентруватися на такому важливому аспекті стратегії НДДКР, як обґрунтований розподіл усіх видів ресурсів між науковими фундаментальними дослідженнями, дослідно-конструкторськими розробками і технологічною підготовкою фірми. Треба звернути увагу на галузеву приналежність фірми. Якщо в традиційних галузях економіки витрати на науково-технічну діяльність не перевищують 1--2 % загальних витрат, то у пріоритетних галузях вони можуть сягати 6--7 %.

2. Структура НДДКР є одним з важливих елементів стратегії технічного розвитку фірми. Об'єктами аналізу й обґрунтування мають бути: по-перше, збалансованість пропорції за обсягом між науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами; по-друге, співвідношення між проведенням власних НДДКР у повному обсязі, участь у міжфірмовому співробітництві і кооперації або придбання ліцензій за кордоном з метою технологічного переоснащення виробництва.

3.Управління НДДКР має бути адекватним реалізації відповідної стратегії технічного розвитку фірми. До вимог, що ставляться до системи управління НДДКР на сучасному етапі господарювання, належать: гнучкість і можливість швидкої адаптації до нових умов діяльності, вміле використання науково-технічного потенціалу, наявність жорсткого контролю за строками і ефективністю виконання робіт.

Складність розробки подібної стратегії полягає у поєднанні інноваційного процесу з інвестиційним циклом.

5. Спільні підприємства - системи внутрішнього та міжнародного бізнесу

Поняття «спільне підприємство», то і в економічній, і в юридичній літературі відсутня термінологічна єдність: можна зустріти використання визначень «змішане товариство», «змішана компанія», «змішана фірма», «спільне підприємництво», а також «підприємство спільного володіння». Для спільних підприємств, що використовуються у відносинах «Захід-Захід» і «Північ-Південь», найбільш вживані терміни «спільна компанія» або «змішана компанія», а також, в останні роки, - «спільне підприємство» або «джоінт венчур». Це пов'язано з правовими аспектами питання.

Створення СП на паритетних правах може також бути наслідком правового регулювання, по якому участь зарубіжного партнера не повинна перевищувати частку місцевого партнера. У зв'язку з цим можна зазначити, що місцеві уряди все більше і більше прагнуть до націоналізації економіки, тому існує тенденція до встановлення більшої частки капіталу місцевого партнера.

Порушується рівний розподіл капіталу між партнерами, якщо для розвитку СП необхідні додаткові капіталовкладення, а один з партнерів (звичайно місцевий) не в стані збільшити частку своїх капіталовкладень з метою збереження паритету. Така ситуація може призвести і до конфлікту, якщо більша участь іноземного капіталу заборонена в законодавчому порядку;

Спільні підприємства з моменту свого створення виступають готовими ланками “сполучення” внутрішньо-господарського механізму країни з механізмом зовнішньо-економічним, сприяючи формуванню більш відкритої національної економіки. Сама присутність іноземного партнера створює постійний конкурентний тиск на спільні підприємства з-за кордону.

Становлення нових економічних відносин передбачає необхідність здійснення докорінних змін у зовнішньо-економічній сфері, диверсифікацію традиційних і розвиток нових форм співробітництва з зарубіжними країнами.

Одним із важливих елементів нового підходу розбудови державності є перехід до економіки відкритого типу і визнання того факту, що використання можливостей міжнародного поділу праці переходить в неодмінну умову господарського прогресу і соціального розвитку України.

Зближення економіки України з повнокровними економіками інших держав потребує наявності у неї саме такого господарства, яке є в інших розвинутих країнах. Отже, без структурної зміни в економічному потенціалі України неможливо увійти у світовий поділ праці. Саме структурна перебудова дасть можливість знизити рівень енергетичної та іншої ресурсної залежності від зовнішніх факторів, а це реальний вихід економіки України на світовий ринок, зростання валютних надходжень. Однак структурні зміни в народному господарстві України вимагають додаткових інвестицій та кредитних ресурсів. Реальний стан грошових ресурсів свідчить про те, що дефіцит фінансових коштів досягнув 35 відсотків валового національного продукту. Таким чином, сьогодні Україна не має достатніх ресурсів для радикальної структурної перебудови.

Створення спільних підприємств -- важлива ланка залучення додаткових ресурсів в економічний потенціал України, а також можливість виходу на сучасний рівень техніки, технології та організації виробництва.

Практика міжнародних економічних відносин показала, що спільні підприємства стають останнім часом найбільш комплексною формою промислово-економічного співробітництва, яке включає в себе процеси науково-технічної, виробничої та збутової взаємодії партнерів. До того ж, вони складають частку ринкового сектора економіки. Матеріально-технічне постачання виробництва і збут продукції, фінансування поточних та інвестиційних операцій, добір персоналу, певне соціальне забезпечення своїх працівників ці підприємства здійснюють виключно на основі горизонтальних зв'язків із внутрішніми й зарубіжними партнерами, без будь-якої участі державних органів економічного управління. Основні економічні показники, в тому числі продуктивність праці, фондовіддача, загалом у сукупності спільних підприємств також вищі, ніж на інших підприємствах.

Спільне підприємство -- складна форма співробітництва. Для нього характерна така організація, за якої учасники підприємства вкладають власний капітал, а не товар, і тому виникають вимоги гарантій, що забезпечують захист вкладеного капіталу і можливість повернення його за певних обставин. Розвиток спільних підприємств як форми зовнішньо-економічних зв'язків пояснюється перевагами порівняно з іншими формами виробничого співробітництва. До таких переваг належать:

-довгочасність угод про функціонування спільних підприємств;

-можливість комплексного використання зусиль партнерів для взаємодії в усіх передвиробничих, виробничих і збутових сферах;

-об'єднання найбільш сильних взаємодоповнюючих елементів продуктивних сил, які належать партнерам;

-забезпечення контролю з боку партнерів не тільки за виробництвом, а й за процесом реалізації продукції підприємства.

Засновниками спільних підприємств за участю іноземних інвесторів, згідно чинного законодавства України, мають право виступити будь-які суб'єкти зовнішньо-економічної діяльності, а саме:

1. Фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають громадянську правоспроможність і здатність згідно з законами України постійно проживати на її території.

2. Юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, які постійно перебувають на її території (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, а також міжнародні організації), у тому числі і підприємства, що належать повністю до власності іноземних інвесторів.

3. Об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які є юридичними особами згідно з законами України, постійно перебувають на її території і яким законами України не забороняється здійснювати господарську діяльність.

4. Структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, що є юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення) і які постійно перебувають на її території.

5. Спільні підприємства за участю іноземних інвесторів, зареєстровані як СП в Україні, які постійно перебувають на її території.

6. Держава Україна в особі її органів, місцеві органи державної влади та управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій.

Залучаючи іноземний капітал у спільні підприємства, національний партнер бажає:

Висновки

Співробітництво у межах спільних підприємств передбачає не тільки залучення капітальних вкладень, матеріально-технічних та фінансових вкладень, але й сучасних форм організації та управління даними капіталами.

Переймаючи досвід зарубіжних підприємств, вітчизняні фірми стають на шлях у напрямку до стабілізації. За подібних умов фірма в питаннях управління та координації виробничо-комерційної діяльності може використовувати не лише оперативне, а й стратегічне планування. Виробка і реалізація стратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її внутрішніх можливостей щодо задоволення потреб ринку і досягнутого ступеня їх використання. Дієздатність стратегії має визначатись за допомогою відповідних критеріїв і умов. Вибір базової стратегії - прерогатива керівництва фірми або самого підприємця; вона реалізується, коли отримано всебічну інформацію щодо реального стану підприємства (фірми).

6. Список використаних джерел та літератури

Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.91 // Вістн. Верх. Ради України, -1991. -Ne29.

Митний кодекс України від 12.12.92 N 1970-ХП / Укр. Митниця. -K.: Лібра, 1991.

Про митну справу: Закон Укpаїни від 26.06.91 .К2. 1262-ХП / Укр. Митниця . -К.: Лібра, 1991.

Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон Укpаїни від 239.94 // Галицькі контpакти. - 1994. -лист.

Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19.03.96 // Галицькі контракти.- 1996. -.1ч 220.

6. Про регулювання товароо6мінних (бартерних) операцій y галузі зовнішньоекономічної діяльності: Закон Укpаїни від 23.12.98 N 351-ХІУ.

7. Про операції з давальницькою сировиною y зовнішньоекономічних відносинах: Закон України // Галицькі контpакти. -1995. -К245.

8. Уніфіковані правила по інкасо // Галицькі контракти. -1996. -N250.

9. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів / Галицькі контракти.-1996.-N 250.

10. Інструкція про порядок справляння акцизного збору в разі ввезення товарів су6'ектами зовнішньоекономічної діяльності на митну територію України / зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 лютого 2000р. Ns 73-4294

11. Аколова E.C., Воронкова O.H., Гаврило H.H., Мировая экономика и международные экономические отношения. Ростов-на-Дону: Феникс, 2000.

12. Актуальні питання міжнародних вaлютно-фінансових відносин / За ред. O.B. Плотнікова. -K.: Либідь, 1996.

13. Бархамов Ю.M., Глухое B.B. Организация внешнеэкономической деятельности. Особенности менеджмента: Учебное пособие. - Спб.: Лань, 2000.

14. Белецкий И.H. Внешнеэкономическая деятельность в Украине: Правовые, экономические, финансовые аспекты. -K., 1994.

15. Будзинский B. Реализация контракта по импорту и экспортy согласно INCOTERMS-90, -Львов: Слово, 1993.

16. Внешнеторговые сделки / Сост. H.C. Гринько. -Сумы: Реал, 1994.

17. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебник для вузов. Под ред Л.E. Стровского. - 2-e изд., -M.: ЮНИТИ, 1999.

18. Гаврилова T.B. Международная экономика. Учебное пособие. -M.: Приор, 1999.

19. Герчикова И.H. Международное коммерческое дело: Учебник для вузов. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996.

20. Грачев Ю.H. Плотников Ю.H. Практика внешнеэкономической деятельности: рекомендации отечественным предпринимателям. -М.: Международные отношения, 1994.

21. Григорьев Ю.A. Учет, анализ и контроль внешнеэкономической деятельности и валютных операций. -M.: ПАИМС, 1993.

22. Деггярева O.И., Полянова T.H., Саркисов C.B. Внешнеэкономическая деятельность. Уч.посо6. - 2-e изд. -М.: Дело, 2000. -320 c.

23. Деггярёва O.И. Организация и техника внешнеторговых операций. -М.: Дата Стpом, 1992.

24. Дзениелс Д. Раде6а Л. Междyнародный бизнес: внешняя среда и деловые операции. Пер c англ., 8-e изд. -M.: Дело ЛТД, 1998.

25. Захаров C.H. Расчeты эффективности внешнеэкономических связей. -М: Экономика. 1995.

26. Киреев A.П. Международная экономика. B 2-х ч. Учебное пособие для вузов. -М.: Международные отношения, 1998.

27. Лавров C.H., Фролов Б.A. Валютно-финансовые отношения предприятий и организаций с зарубежными партнерами. -М.: Мeлатен-информ, 1994.