Стародавні етноси Закарпаття та їх етнокультурні контакти: історія вивчення (ХІХ - пер. пол. ХХ ст.)

Спалення небіжчика відбувалося поза місцем поховання. Виявлено досить стійкий порядок розміщення останків кальцинованих кісток в урнах. У нижній частині розміщали кістки від ніг, рук, тулуба, у верхній - голови (черепа). Що стосується кількості поховань під курганним насипом, то на куштановицькому могильнику було засвідчено такі дані: у курганах V, X, XI, XIV було поховано залишки тілоспалення від однієї особи. Колективні (групові) поховання виявлено в курганах III, VIII, XIII, XV, XVI. Колективні поховання мали різну кількість поховань, наприклад, у кургані VIII було 8 поховань, у кургані XVI - 7 (3 на купках і 4 в урнах) поховань [16, s. 33]. Учений виділив родинні і колективні поховання. Родинні містили поховання, що здійснювалися протягом певного часу, натомість колективні - одноразово, про що свідчить незайманий земляний насип та ритуальне вогнище над похованням. Речове наповнення було досить одноманітним. Найбіднішим виявився інвентар, що представляв знаряддя праці (залізні ножі, браслети, кільця, кам'яні бруски) та прикраси (намисто зі скляної маси, бронзові браслети, персні). На увагу заслуговують кістяні вироби з кургану VIII, де було виявлено різьблену накладку ножа та електрові пластинки зі звіриним мотивом [16, s. 69].

Найбагатшою є кераміка, виявлена в підкурганних похованнях. У ній можна виділити кілька типів, які повторюються в різних варіантах: горщики, миски, корчаги, кухлі, черпаки. Зафіксовано також кілька типів посудин, які траплялися в одиничних екземплярах [16, s. 70]. Основний тип кераміки - горщики (урни) баночної та біконічної форми, які на денці мали отвори діаметром 0,5 см. Частими знахідками були черпаки, що використовувалися як посудини-приставки. В цілому, кераміка куштановицького могильника, за оцінкою Я. Бема, досить одноманітна, грубого виробництва та з бідною орнаментацією. На основі аналізу поховального ритуалу він назвав його куштановицьким типом і попередньо відніс до «скіфсько-гальштатського часу» [16, s. 71].

Перші латенські пам'ятки на Закарпатті стали відомими завдяки Т. Легоцькому уже в 1844 році. Тоді випадково біля Мукачева було відкрито поховання в прямокутному кам'яному ящику в супроводі кільканадцяти срібних монет - імітацій тетрадрахм Філіпа II Македонського та його сина Олександра Великого [34, 25 old.]. У 80-х рр. XIX ст. Т. Легоцький виявив на схилах гір Галіш і Ловачка латенське поселення, де зібрав залізні знаряддя праці, ліпний і гончарний посуд, бронзові і залізні прикраси, залізну зброю, побутові речі [34, 84-91 old.]. Аналізуючи знахідки Т. Легоцький дійшов висновку, що поселенці змушені були покинути його у зв'язку з раптовою небезпекою. Багато знарядь праці, зброї, прикрас, побутових предметів були зариті поспіхом у землю. Кельти забирали з собою тільки найбільш необхідні речі, монети, дорогоцінні прикраси [34, 43 old.]. Сьогодні не підтвердилась думка Т. Легоцького, що латенське городище Галіш і Ловачка та інші кельтські поселення у Верхньому Потиссі знищили скіфи.

Дослідник висловив думку, що пам'ятки типу Галіш-Ловачка виникли внаслідок завоювання Карпатської улоговини кельтами і тому їх слід вважати єдиними і прямими носіями латенської культури в цьому районі. Кельти в середині I тис. до н.е. були тою силою, яка витіснила скіфські племена з цієї території [41, 251 old.]. Я.Пастернак, торкаючись питання етнічної належності латенських пам'яток Закарпаття, вважав його не вирішеним, хоч не виключав, що ці пам'ятки могли належати германським або кельтським племенам [47, s. 34-35].

Думка про кельтську належність латенських пам'яток Закарпаття і сусідньої Словаччини на довгий час залишалася в науці панівною. Її спростував Я. Ейснер, який на підставі аналізу керамічних комплексів дійшов висновку, що носіями латенської культури у північно-східній частині Карпатської улоговини були дві різноетнічні групи населення - кельти і місцеве (північно-фракійське) населення. Підставою для такого твердження послужила наявність двох груп кераміки - гончарної, яка репрезентувала кельтський елемент, і ліпної куштановицького типу, яка належала місцевому населенню [22, s. 167-169]. Але на той час Я. Ейснер ще не міг довести свою тезу і продовжував стверджувати, що латенська культура на східній окраїні виникла як результат асиміляції місцевих племен кельтами і під їх зверхністю.

У першій половині І тис.н.е. на Закарпатті відбулися події, які обумовили появу археологічних культур, що виникли або поза його межами, або під їх безпосереднім впливом. До них належали пам'ятки носіїв дакійської, пшеворської культур та культури карпатських курганів. Віднесення всіх пам'яток вказаного часу до культури карпатських курганів, як показали подальші дослідження, виявилося помилковим. У 1891 р. вчителем Севлюшської гімназії, археологом-аматором Й. Мігаликом було відкрито городище у Малій Копані. Він коротко описав пам'ятку, не визначаючи її культурно-хронологічну належність [43, old. 410-418].

Перша публікація про курганний могильник, зарахований згодом до культури карпатських курганів, з'явилася у 1892 р. [44]. Її автором був Й. Мігалик, який у 1891 р. в околиці села Руське Поле виявив курганний некрополь і зняв з нього план. Тоді ж він розкопав курган № 11, на основі якого описав ритуал поховання. Небіжчика спалювали на місці поховання, останки тілоспалення разом з рештками кострища зсипали в горщики- урни. Під час насипання кургану справляли тризну, в ході якої навмисне розбивали посуд і кидали в насип [44, old. 95].

П. П.Сова в одній зі статей, яку датовано серпнем 1938 року, писав, що ним в околиці сіл Іза та Липча Хустського району натраплено на дві курганні групи [10]. На одній з них в 1939-1940 роках брати Затлукали розкопали 14 курганів [3]. На жаль, документація про ці дослідження була відсутня. У фондах Закарпатського краєзнавчого музею збереглося кілька урн із розкопок.

У 1948 р. курганні могильники в околиці с. Іза обстежив М. Ю. Смішко. Працюючи над монографічним дослідженням пам'яток першої половини І тис. н.е., а також отримавши результати розкопок курганних груп могильників Іза І і Іза ІІ, вчений звернув увагу на близьку подібність цієї пам'ятки, до раніше досліджуваних. На цій основі М. Ю. Смішко висловив припущення щодо належності Ізівського могильника до групи підкарпатських курганів першої половини І тис. н.е. [7, с. 330].

Перші пам'ятки пшеворської культури на Закарпатті стали відомими ще наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. У 1885 р. під час будівництва залізниці між Свалявою і Неліпиним були відкриті порушені могили з тілоспаленням, що супроводжувалися залізною зброєю і побутовими предметами. В колекцію Т. Легоцького потрапили кілька предметів: клинок залізного меча довжиною 18 см, шириною 5 см; пошкоджене руків'я меча довжиною 7 см; дерев'яна чи кістяна накладка руків'я; 5 екземплярів вістря списів різної величини, три з яких мають зігнуті пера до втулки; уламок однолезового ножа; умбон діаметром 18 см, довжиною 17 см з чотирма отворами і цвяхами, що були вбиті в дерев'яний щит; вівчарські ножиці, залізна пластина, залізне кільце із цвяхом, очевидно, вушко від дерев'яного відра. Із цього місця знахідки до збірки Т. Легоцького потрапила ще мала ліпна посудинка з опуклими стінками та вінцями, ввігнутими всередину, висотою 10 см, товщиною стінок 0,5 см [34, old. 131-132; 22, s. 212-213].

В Арданові під городищем Т. Легоцький в 1890 р. розкопав кілька таких могил, в яких лежали «кістяки» з сильно «зітлілими кістками». Біля них добре збереглася зброя: прямий двосічний меч, наконечники списів, кілька ножів і так званих «бородатих» стріл з двома перами. Окрім зброї, тут було виявлено залізну пряжку, човноподібну фібулу, округлу пластину, умбон, три шпори [34, old. 45-47]. В іншому місці Т. Легоцький повідомляє, що під городищем знайдено довгі наконечники списів та широкі двосічні мечі, клинки окремих з яких були зігнуті і поміщені разом зі спаленими кістками [34, 34 old.].

Меч, два наконечники списів і два наконечники стріл були знайдені у різний час в околицях с. Станово Мукачівського району [18, tabl.25-28]. До цієї групи пам'яток належить також двосічний залізний меч, зафіксований у 1875 р. біля с. Смологовиця сучасного Мукачівського району [21, s. 24]. Публікуючи зібрані знахідки з порушених поховань Арданова, Неліпина, Т. Легоцький висловив власну думку щодо їх появи. Він вважав, що в похованнях під Арданівським городищем та в Неліпино поховані слов'янські воїни, які наприкінці ІІ ст. н.е. перейшли Карпати в районі Верецького перевалу [34, old. 32]. Порушені могили у супроводі залізної зброї Т. Легоцький пов'язував то з тілопальним, то з тілопокладальним ритуалом поховання. Насправді ж, усі поховання були тілопальними. У 1933 р. академік Я. Ейснер у своїй монографії арданівські і неліпінські поховання відніс до вандальських пам'яток [21, s. 210].

У 30-х роках ХХ ст. німецький вчений Болко Ріхтгоффен у спеціальній статті проаналізував закарпатські знахідки з Арданова, Неліпина, Станова, Смологовиці і зарахував їх до вандальських з тілопальним ритуалом поховання [53, s. 127-145]. У 1909 р. закарпатські тілопальні поховання із залізною зброєю були визначені польським дослідником К.Гадачеком як пшеворські старожитності [20, s. 49]. Цю думку в 60-х роках ХХ ст. підтримав М. Ю. Смішко, відзначивши, що згадані предмети озброєння та одягу, судячи з їх характеру, належать до пшеворської культури і свідчать про появу їх носіїв на Закарпатті приблизно в ІІІ ст. н.е. [8, с. 6].

Вивчення слов'янської проблематики започаткував Т. Легоцький. Він вважав, що слов'яни у Центральній Європі з'явилися разом з гуннами. У VI ст. вони вже жили в Карпатській улоговині. Т. Легоцький погоджувався з думкою, що слов'яни під час «великого переселення народів» мирно заселили спустошені й безлюдні райони Подунав'я і Потисся. У такий спосіб було заселене слов'янами і Закарпаття [34, old. 179].

За роки своєї діяльності Т. Легоцький зібрав чимало слов'янських артефактів. У 1894 р. він почав розкопки на курганному могильнику в Краловському Хлмці (нині Східна Словаччина), а в 1886 р. - на могильнику в Зняцеві Мукачівського району [34, old. 81; 88-89]. Уже тоді він правильно визначив їх етнічну належність, віднісши ці кургани з тілоспаленням до таких, що належали давнім слов'янам. У Задільській долині в Кошицькій окрузі (Східна Словаччина) під час невеликих розкопок він зібрав перші сільськогосподарські знаряддя: два залізні чересла і леміш. В околиці Берегова дослідник відкрив кілька слов'янських поселень, виявив залізні ножі, серпи, стремено і прикраси [34, old. 61]. Слов'янським артефактом Т. Легоцький визнавав випадкову знахідку в м. Мукачеві двосічного меча, який супроводжувався перепаленими людськими кістками і грубо виготовленим посудом з хвилястим орнаментом, датувавши їх ІХ ст. [34, old. 89].

Заслугою Т. Легоцького є те, що він, напротивагу угорським дослідникам кінця ХІХ - початку ХХ ст., першим висловив думку, що Верхнє Потисся було заселене слов'янами ще до приходу угорців. Посилаючись на писемні джерела, він стверджував, що ця територія була колонізована племенами білих хорватів, яким належали Ужгородський і Боржавський гради-замки. У політичному відношенні слов'яни Верхнього Потисся знаходилися під впливом Болгарської держави [34, old. 89].

Характеризуючи епоху «великого переселення народів» і наступні за нею століття, Й. Янкович зробив спробу накреслити історію краю того часу. Він вважав, що з середини V ст. Закарпаття входило до складу гуннської імперії Аттіли [18, s. 41]. Після її падіння в басейні середнього Дунаю панували гепіди, яких у VI ст. розгромили авари. Окрім гепідів, на цій території жили слов'яни. Аварський каганат, центром якого стала римська провінція Паннонія, зміг проіснувати до VIII ст. За цей час прийшли нові слов'янські племена і поселилися на південних схилах Карпат і на околицях Тисо-Дунайської низовини. Це заселення не мало характеру бурхливого, спустошливого нападу, що властивий для набігів кочових племен, а здійснювалося мирним шляхом. До кінця VIII ст. слов'яни стали найбільш численним етносом, який заселив Карпатську улоговину, південні відроги Карпат та велику частину Балканського півострова. Й. Янкович, торкаючись часу появи слов'ян, підкреслив, що від епохи «переселення народів» йому не відома жодна достовірна пам'ятка, хоч є всі дані говорити про те, що слов'яни в V ст. вже жили осілим життям. Як вважав дослідник, найбільш вірогідними джерелами, які підтверджують цю думку, є слов'янські географічні назви рік, озер, гір, урочищ, міст, селищ, тощо [18, s. 41-42].

Для підтвердження своїх припущень Й. Янкович розпочав пошук археологічних джерел. У 1932 р. дослідник відкрив і започаткував вивчення курганного могильника в околиці с. Червеньово Мукачівського району. За його підрахунками, він нараховував 22 кургани, з яких учений у 1932 р. розкопав 3, в 1938 р. - 10. Всі кургани були тілопальні, останки розміщалися в урнах, на пригоршнях, ямках і на стародавньому горизонті. Й. Янкович правильно визначив культурну належність пам'яток, віднісши їх слов'янам УІІІ-ІХ ст. [19, old. 290-301].

Брати Затлукали вважали, що слов'яни з'явилися між Тисою і Дунаєм разом з аварами, а у Верхньому Потиссі - ще до початку аварського завоювання і поступово переселялися з-за Карпат аж до ХІ ст. Наприкінці ІХ ст. у Верхнє Потисся вклинюються угорські племена, свідченням чого є знахідки поховань вершників у Підполоззі, Сваляві, Берегові, Земпліні. Після приходу угорців слов'яни залишаються жити на попередніх місцях, причому їх кількість весь час збільшується, поповнюючись вихідцями із Прикарпаття. Це переселення відбувається під тиском кочових племен зі сходу [54, old. 172-177].

Визначенням і датуванням випадково знайдених слов'янських пам'яток краю займався і Я. Ейснер. Він відніс залізний меч з двосічним лезом і коротким перехрестям, знайдений в с. Арданово сучасного Мукачівського району, до середньої доби городищ (800-950 рр. н.е.). Срібну гроноподібну підвіску з околиці Ужгорода вчений визначив як візантійську прикрасу токайського типу. Меч, знайдений в Мукачеві, про який згадував Т. Легоцький, Я. Ейснер датує 800-950 рр. н.е. [22, s. 252].

Відомий краєзнавець П. Сова видав невелику за об'ємом книжку, присвячену давній історії Ужгорода, в якій опублікував кілька фотографій горщиків, виявлених у кар'єрі цегельного заводу «Керамос» в Ужгороді [50, old. 60]. Їх було виготовлено на гончарському крузі і орнаментовано хвилястими і горизонтальними лініями. За визначенням спеціалістів Угорського національного музею, посудини належали угорцям «періоду придбання батьківщини». Працівники Празького національного музею, всупереч своїм колегам, вважали ці посудини належними слов'янам Х-ХІ ст. [50, old. 45-49]. У 1951 році Ф. Потушняк відкрив тут тілопальний могильник празької культури. Основним ритуалом поховання було тілоспалення на місці поховання. У другій половині ХХ ст. в краї було виявлено ще ряд пам'яток празької культури.

Висновки

Протягом другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст. на Закарпатті відбулося становлення археології як науки, закладено фундамент для всестороннього вивчення дописемної історії краю, започатковано вивчення етнокультурних контактів стародавніх спільнот. У працях археологів-аматорів і фахових спеціалістів було доведено, що для всіх давніх епох були характерними старожитності з елементами південних, західних і східних впливів.

Джерела

1. Археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині кам'яного віку. Київ: Наукова думка, 1981. 311 с.

2. Бернякович К. В. Археологические исследования в Закарпатье в 1948 - 1949 гг. Наукові записки УжДУ. Серія історико-філологічна. 1952. Т. 6. С. 37-56.

3. Затлукал Е. і Є. Розкопки курганів в с. Іза Хустського району в 1938 році. Рукопис.Фонди ЗКМ.

4. Лессек Ф. Правек Подкарпатское Руси. Ужгород, 1922. 42 c., 8 с. ілюстр., 1 карта.

5. Потушняк Ф. М. Неолітична стоянка Великі Лази. Доповіді та повідомлення УжДУ. Серія історична. 1958. С. 63-64.

6. Потушняк М. Ф. Питання хронології та культурної належності пам'яток неоліту Закарпаття. Дослідження стародавньої історії Закарпаття. Ужгород, 1972. С. 78-95.

7. Смішко М. Ю. Два курганні могильники в околиці с. Іза Закарпатської області. Археологічні пам'ятки. 1952. Т.3. С. 315-336.

8. Смішко М. Ю. Карпатські кургани першої половини І тисячоліття нашої ери. Київ, 1960. 186 с.

9. Сова П. Прошлое Ужгорода. Ужгород, 1937. 296 с.

10. Сова П. П. Стародавні поселення в долині Ріки. Рукопис. Фонди ЗКМ. 6 с.

11. Сова П. П. Палеолітичні місцезнаходження в Ужгороді. Археологія. 1964.Т. XVIIE. 180-187.

12. Bohm J. Sidliste z doby neoliticke a bronzove u Dakova. Ceskoslovensky statny archeologicky ustav. Praha, 1932. S. 820-832.

13. Bohm J. Sidliste na hore Hompolog u Dedova (okres Berehovo). Ceskoslovensky statni archeologicky ustav. Praha, 1933. S. 1-9.

14. Bohm J. Podkarpatska Rus v praveku. Texnicka prace na Podkarpatske Rusi.Uzhorod, 1933. S. 123-136.

15. Bohm J. Prehistoricka archeologie na Podkarpatske Rusi. Carpatica. Praha, 1936. I. S. 3-14.

16. Bohm., Jankovich J. M. Skythove na Podkarpatske Rusi. Cast prva. Mohylove pohrebiste v Kustanovicich (20 priloh a 1 tabula). Carpatica. Praha, 1936. I. S. 5-80.

17. Borkovsky I. Tri hromadne nalezy bronzu z Podkarpatske Rusi. PamatkyArcheologicke. 1934- 1935. Roc. IV- V. (dil XXXX). S. 1-5.

18. Jankovich J. M. Podkarpatska Rus v prehistorii. Mukaceve, 1931. 56 s.

19. Jankovich J. A munkacsi Lehoczky-muzeum regeszeti asatasai a cseh megszallas alatt. Hajnal. Ungvar, 1942. 3-4 kot. 283 - 301 old.

20. Hadaczek K. Album przedmiotow wydobytych w grobach cialopalnego kolo Przeworska. Lemberg, 1909.

21. Eisner J. Slovensko a Podkarpatska Rus v dobe hradistni. Niederltiv sbornik. 1925. 4. - S. 48-60.

22. Eisner J. Slovensko v praveku. Bratislava, 1933. 289 s.

23. Lehoczky T. Beregvarmegyei leletek. Archeologiai Ertesito. (далі - AE). 1877. XI. 163-165 old.

24. Lehoczky T. Ujabb leletek Beregmegye oskorabol. AE. 1880. XIV. 303 - 306 old.

25. Lehoczky T. Sztanfalvai es ardanhazi bronzkardokrol. AE.1884. VIII. 428-433.

26. Lehoczky T. Nagy-Csongovai bronzlelet. Pulszki-Album. Budapest, 1884. 45-46 old.

27. Lehoczky T. A klacsanai galishegyi (Beregmegye) vasleletrol. AE. 1885. V. 345-347 old.

28. Lehoczky T. Asatas a Munkacsi Kishegyen. AE. 1885. XV. 315-317 old.

29. Lehoczky T. A lazarpataki bronzlelet. AE.1885.V.183-188 old.

30. Lehoczky T. A Borsan es Heteben talalt bronzregisegek. AE.1888.VIII. 256-257 old.

31. Lehoczky T. Ung-es Beregmegyei leletek. AE.1891. IX. 141-145 old.

32. Lehoczky T. A Dankofalvai bronzleletrol. AE. 1892. XII. 349-352 old.

33. Lehoczky T. Feketepataki bronzlelet. AE. 1894. XIV. 278 - 279 old.

34. Lehoczky T. Adatok hazank archeologiajahoz kulonos tekintettel Beregmegyere es kornyekere. Munkacs, 1892 - 1912. I - II kot.

35. Lehoczky T. Vaskori leletekrol a Munkacs melleti Gallis-hegyen. AE. 1895. XV. 69-72 old.

36. Lehoczky T. Beregmegyei regisegekrol. AE. 1896. XVI. 304-310 old.

37. Lehoczky T. Emlekek a regi vaskorbol Munkacs kornyeken. AE. 1901.XX. 138 - 146 old.; II. 198 - 220 old; 335 - 344 old.

38. Lehoczky T. Uj bronzkori leletekrol. AE. 1905. XXV. 59 - 62 old.

39. Lehoczky T. Regibb vaskori emlekek Munkacs kornyeken. AE. 1906. XXVII. 337 - 346 old.

40. Lehoczky T. Vaskori emlekekrol Munkacs kornyeken. AE. 1907. XXVII. 151-166 old.

41. Lehoczky T. Vaskori emlekekrol Munkacs kornyeken. AE. 1908. XXVIII. 250-261 old.

42. Lehoczky T. Kokorszagi leletek Beregmegyeben. AE. 1910. XXX.. 154-164 old.

43. Mihalik J.Oskori emlekek Ugocsa varmegyeben. AE.1891. XI kot. 410- 418 old.

44. Mihalik J. Urmezei urnatemeto. AE. 1892. 92 - 95 old.

45. Parvan V. Getica. O protoistorie a Daciei. Bucuresti, 1926.

46. Pasternak J. Podkarpatska Rus v mladsi dobe kamenne. Niederltiv Sbornik. Obzor Prehistoricky. Praha, 1925. S. 150-155.

47. Pasternak J. Ruske Karpaty v archeologie. Praha, 1928. 212 s., VIII kart.

48. Plotenyi J. Ungmegyei regisegekrol. AE. 1904. XV. 105 - 109 old.

49. Pronin V. V. Archologicke nalezy na Cerneckej hore v Mukaceve (Zakarpatska oblast' USSR). Studijn zvesti AU SAKNitra, 1959.C. 3. - S. 5-14.

50. Szova P. Ungvar oskora. Ungvar, 1942. 60 old.

51. Skutil J. Paleolitikum Slovenska a Podkarpatske Rusi / Jozef Skutil. Turc. Sv. Martin: Slovenska Matice, 1938. 251 s.

52. Reinecke P. Magyarorszag skytha regisegek. AE. 1897. 11-18 old.

53. Richthoffen Bolko Br. Zur Vorgeschichte der Ostgermanen. Wiener Prahistorischen Zeitschrift. Wien, 1932. XV S. 127 - 145.

54. Zatlukal J. es E. Adatok Podkarpatszka Rusz praehistoriajahoz. Mukaceve, 1937. 179 s.

Размещено на Allbest.ru