Княгиня Олісава та її оточення в графіті Софії Київської

Ким же був цей Якун-Хакон? Я ототожнила його зі знаменитим вікінгом, ярлом, тобто верховним правителем Норвегії Хаконом Ейрікссоном, який народився близько 998 р. Він був представником розлогого роду першого короля Норвегії Харальда І Прекрасноволосого (872-930), лише чиї нащадки (як у княжій Русі - Рюриковичі) могли бути норвезькими королями. Хакон був єдиним сином короля Ейріка Хаконссона, правителя Норвегії в 1000-1014 рр. Матір'ю Хакона Ейрікссона була Гюда, дочка короля Данії Свена Вилобородого й зведена сестра знаменитого данського короля Кнуда Могутнього (Великого). Отже, по матері Хакон був данцем, по батькові - норвежцем. У 1014-1016 рр. йшла війна за Англію між англійським королем Етельредом і данським - Кнудом Могутнім. У 1014 р. Ейрік покинув Норвегію, залишивши тут сина Хакона, і взяв участь у військовому поході свого сюзерена Кнуда Могутнього в Англії. Кнуд став королем Англії, призначивши Ейрі- ка ярлом графства Нортумбія. Цим скористався родич і супротивник Ейріка, його ровесник Олав Харальдссон (Олав Святий), який був на боці англійського короля. У 1015 р. Олав Святий прибув до Норвегії та оголосив себе її королем. Після нищівної поразки від Олава Святого Хакон Ейрікссон побіг до Англії. Там його добре прийняв рідний дядько, король Англії та Данії Кнуд Могутній. Він дав Хакону титул правителя Королівських Островів. Із цим титулом Хакона Ейрікссона згадано під 1016-1030 рр. Проте насправді в проміжку між 1016 р., коли Хакон Ейрікссон був вигнаний із Норвегії, і 1028 р., коли він на короткий термін повернув собі владу, про його долю зі скандинавських джерел нічого не відомо.

А відтак після 1016 р. на цілих 12 років історія Хакона Ейрікссона переривається. Він знову наче виринає з небуття в 1028 р. Саме тоді Кнуд Могутній вигнав із Норвегії короля Олава Святого та призначив на його місце свого племінника Хакона Ейрікссона. Пізньої осені 1029 чи 1030 р. Хакон відплив із Норвегії до Англії й загинув під час кораблетрощі в протоці Північного моря біля Шотландії. Відомо, що Хакон Ейрікссон якраз перед тим одружився з Гуннхільдою, племінницею Кнуда Могутнього. Від шлюбу з нею він мав дочку Боділь. Час його одруження з Гуннхільдою відомий із саг - це 1029 р.

У «Повісті временних літ» Якуна згадано під 1024 р. як князя варязького (тобто конунга), по якого відрядив за море Ярослав, щоб той зі своїми варягами допоміг йому здолати брата Мстислава, який прагнув захопити Київ: «І прийшов [князь] Якун із варягами. А був Якун сей гарний, і накидка в нього злотом була виткана. І прийшов він до Ярослава, і Ярослав із Якуном рушив на Мстислава». У «січі сильній і страшній» під Лиственом (північ Чернігівщини) Ярослав був розбитий, а Якун так швидко втікав, що загубив свою золоту «луду» Літопис руський за Іпатським списком. С. 86.. Під «лудою» зазвичай розуміють шитий золотом плащ, але вважаю, що то був не плащ, бо «луда» також означає головну пов'язку. То, імовірно, була цінна інсигнія- діадема, золотий обруч, як ознака його королівського родоводу. Ця луда була ще й необхідною річчю для скріплення акцентованого в сагах довгого густого волосся Хакона, себто Якуна. А от важкий, шитий ниткою із золота плащ заважав би Якунові, який бився у самій гущі запеклої січі, та й загубити головний обруч значно легше, ніж важкий плащ.

Ще одне, досі поширене в науці, непорозуміння. Літопис начебто повідомляє, що Хакон був сліпим. Однак давно помічено, що таке читання є наслідком хибного словоподілу виразу и Eh Якунъ cahn^, хоча насправді він був не сліпим, а красенем (від слова ahn^ - гарний, вродливий). Сліпий в жодному разі не міг бути командувачем і навіть учасником жорстокої, кривавої битви під Лиственом. Колоритним, зокрема, є опис Якуна- Хакона Ейрікссона в дуже давній сазі про Олава Святого, де йдеться про те, як близько 1015-1016 рр. претендент на норвезький трон Олав Харальдссон приплив у Норвегію й захопив ярла Хакона, сина Ейріка: «І ось ярла привели на корабель конунга. Було йому тоді 17 років, і був він найвродливішим чоловіком, волосся у нього було довге й гарне, як шовк, і було перетягнуто золотим обручем. Він сів на кормі. Тоді Олав конунг сказав: “Правду кажуть, що ти і твої предки по батьківській лінії вродливіші за інших людей. І ти, Хакон, - сказав він, - чоловік енергійний і гідний. Але тепер закінчилися твоя удача, твоя слава і твоя сила, які були з тобою в цій поїздці”. За збереження Хакону життя Олав узяв з нього клятву назавжди покинути Норвегію» Снорри Стурлусон. Круг Земной. Москва: Наука, 1980. С. 76.. Цікаво відзначити, що нащадки Харальда Прекрасноволосого по чоловічій лінії справді славилися своєю відвагою та вродою.

Вважаю, що завдяки графіті варяга Якуна на хорах Софії Київської, в біографію норвезького конунга ярла Хакона Ейрікссона можуть бути вписані її невідомі сторінки. Як уже сказано, доля Хакона Ейрікссона між 1015-1028 рр. невідома. Але цю лакуну дають змогу заповнити як вищенаведене літописне повідомлення під 1024 р. про участь Якуна- Хакона в битві під Лиственом і втрату ним під час втечі золотої луди, так і виявлений у Софії Київській автограф конунга й ті нові дані, що випливають із розлогого софійського циклу графіті «групи Олісави», до якого входить і графіті Якуна-Хакона. Судячи з софійського графіті, Якун-Хакон (Хакун) прийшов у Київ не в 1024 р., а принаймні на шість років раніше, у 1018-му, разом із Болеславом Хоробрим і Святополком І - під час міжусобиці синів Володимира Великого, що спалахнула після його смерті в 1015-1019 рр. Мабуть, Хакон Ейрікссон після вигнання його з Норвегії Олавом Святим опинився в Польщі при дворі Болеслава Хороброго. Але як? Спробую відтворити ситуацію, в якій опинився Ха- кон Ейрікссон після вигнання його з Норвегії.

Зазвичай конунга-вигнанця супроводжував загін відданих йому воїнів, і Хакон не був винятком. Куди міг податися молодий конунг зі своїм загоном після вигнання з Норвегії? Звісно, як і всі варязькі ватажки, - туди, де можна вигідно найнятися на військову службу, отримавши високу посаду при дворі та належну шану й хорошу плату. Тоді в Європі йшла велика затяжна війна між двома могутніми правителями - германським імператором Генріхом ІІ і польським князем Болеславом Хоробрим. Судячи з усього, Хакон після свого вигнання з Норвегії в 1015 / 1016 рр. опинився неподалік від батьківщини при дворі Генріха ІІ, тим паче, що й сам як норвежець був за походженням, звичаями та мовою германцем. У сусідній Саксонії, яка була ядром держави Генріха ІІ, а Мерзебург - його улюбленим палацом, Хакон потрапив у свою стихію та взяв активну участь у військових виправах імператора. Але 30 січня 1018 р. між Генріхом ІІ і Болеславом Хоробрим було укладено Будишинський мир, який поклав кінець 15-річним германо-польським війнам 10031018 рр. Тож Хакон Ейрікссон зі своїми вояками знову опинився не при справах і без платні, і мусив знайти нового можновладного наймача. І такий незабаром з'явився. За домовленістю з Болеславом Хоробрим, Генріх II зобов'язався допомогти польському князеві в поході на Київ. Генріх, звісно, волів позбавитися зайвих витрат і проблем від норовливих і вимогливих найманців-варягів, які вже стали йому непотрібними. А от Болеславу вони вельми знадобилися. Той якраз розгорнув велику війну з Ярославом, який захопив київський стіл, що належав по праву старшинства його братові Святополку - зятеві Болеслава. Так Хакон перейшов на службу до Болеслава та з настанням літа вирушив із ним у похід на Русь. 22-23 липня 1018 р. обидва війська зустрілися на Волині, де сталася битва над Бугом, у якій Ярослав зазнав нищівної поразки й побіг «з чотирма мужами» до Новгорода. А Болеслав зі Святополком (а з ними - конунг Хакон Ейрікссон) швидким маршем пішли на Київ.

У поході їм «допомагали 300 мужів із нашого боку, 500 - від угорців, печенігів же 1000», які 14 серпня 1018 р. взяли Київ Титмар Мерзебургский. Хроника. С. 177, VIII, 32.. Тож Хакон, вочевидь, очолив загін із 300 норвежців, які до того були на службі в Генріха ІІ. І відтоді розпочинається вже київська епопея Хакона Ейрікссона, яка закінчилася восени 1024 р. його втечею у Скандинавію після нищівної поразки Ярослава в битві під Лиственом. Ця битва була фінальною у боротьбі за київський стіл, який зрештою дістався Ярославу. У 1026 р. він поділив владу в Русі зі своїм братом Мстиславом Чернігівським по Дніпру: Київ із Правобережжям отримав Ярослав, Чернігів із Лівобережжям - Мстислав. Але Мстислава Хороброго Ярослав боявся, і фактично не сидів у Києві аж до смерті брата в 1036 р., майже постійно перебуваючи в Новгороді. Звісно, не останню роль зіграла втеча Хакона з його варягами в Скандинавію, які становили ядро дружини Ярослава, який не славився воїнськими подвигами.

Із хроніки Тітмара, інформаторами якого були учасники походу Болеслава та Свято- полка, які повернулися в Саксонію одразу після його закінчення, дізнаємося, що в 1018 р. Київ був великим і багатим містом. Тут було 400 церков, 8 ринків і без числа люду «із сильних біглих рабів, звідусіль прибулих сюди, і особливо зі швидких данів», тобто вої- нів-варягів. Хроніка повідомляє, що в Києві, крім мачухи (на моє переконання - Олісави) і дружини Ярослава, який утік до Новгорода, залишилися дев'ять його сестер, тобто дочок Володимира Великого Титмар Мерзебургский. Хроника. С. 177, VIII, 32.. Вони були вельми престижними нареченими для конунга Хакона, і одна з них могла стати його дружиною. Але доля склалася інакше, бо владу в Києві незабаром захопив Ярослав, у якого були свої плани та розрахунки. Звісно, першими в немилість нового правителя потрапили наближені слуги його суперника Святополка. Хакону треба було силою зброї заслужити довіру й особливу честь у нового князя. Хакон став воєначальником у Ярослава, який в 1024 р. зазнав нищівної поразки в битві зі Мстиславом при Листвені та втік до свого Новгорода, а Хакон - до Скандинавії. Там Хакон вирушив до свого батька Ейріка Хаканссона, який правив у Нортумбії на півночі Англії. Але якраз того ж 1024 р. його батько Ейрік помер, тому Хакон подався звідти до дядька по матері, короля Англії і Данії Кнуда Могутнього. За тих часів дядько по матері (у Русі - вуй) в разі смерті батька відігравав його роль для небожа. Тож від Кнуда Хакон отримав титул правителя Королівських Островів, що біля берегів Шотландії, ставши, за традицією, васалом Кнуда. У 1028 р., після вигнання з Норвегії Олава Святого, Кнуд Могутній призначив на його місце свого племінника Хакона Ейрікссона, який незабаром загинув у кораблетро- щі. Тим не менш, він увійшов в історію повноправним правителем Норвегії, в якій його донині пам'ятають як славного короля-вікінга. Однак навіть не підозрюють, що Хакон залишив автограф далеко від батьківщини, на стіні Софії Київської тоді, коли загадково й невідомо куди надовго зник зі Скандинавії. Сподіваюсь, що викладена в цій статті історія має не лише науково-пізнавальний характер, а й дає змогу усвідомити давність, розгалуженість і глибину контактів Русі-України з народами Європи.

References

1. Dzhakson, T. (2012). Yslandskye korolevskye sahy o Vostochnoi Evrope [Icelandic royal sagas about Eastern Europe]. Moscow, Russia.

2. Hlazuryna, H. (2002). Saha ob Ynhvare Puteshestvennyke [Saga of Ingvar the Traveller]. Moscow, Russia.

3. Hurevych, A. (2020). Yzbrannbie trudy. Ystoryia y saha [Selected works. History and saga]. Moscow; Sankt-Peterburg, Russia.

4. Korniienko, V. (2020). Korpus hrafiti Sofii Kyivskoi (XI - poch. XVIII st): V 10 ch., 12 t. [Graffiti corpus of St Sophia of Kyiv (11^th - the early 18^th c.): In 10 parts, 12 vols]. Kyiv, Ukraine.

5. Lytvyna, A., Uspenskyi, F. (2006). Vybor ymeny u russkykh kniazei v X-XVI vv. Dynastycheskaia ystoryia skvoz pryzmu antroponymyky [The choice of name among Russian princes in the 10^th-16^th c. Dynastic history through the prism of anthroponymy]. Moscow, Russia.

6. Nikitenko, N. (2000). Politychni peredumovy vynyknennia Borysohlibskoho kultu: do podii 10151019 r. [Political prerequisites for the emergence of the Borys Hlibskyi cult: to the events of 1015-1019]. Istoriia Ukrainy: malovidomi imena, podii, fakty - History of Ukraine: little-known names, events, facts, 11, P. 14-26. Kyiv, Ukraine.

7. Nikitenko, N. (2016). 1000-richchia Zolotykh vorit. Pravoslav'ia v Ukraini [1000th anniversary of the Golden Gate. Orthodoxy in Ukraine]. Kyiv, Ukraine.

8. Nikitenko, N. (2017). Vid Tsarhoroda do Kyieva: Anna Porfirorodna. Mudryi chy Okaiannyi? Istory- ko-dokumentalnyi dyptykh (ukr. ros. ta virmen. movamy) [From Tsargrad to Kyiv: Anna Porfirorodna. Wise or reprobate? Historical and documentary diptych (in Ukrainian, Russian and Armenian)]. Kyiv, Ukraine.

9. Nikitenko, N. (2020). Datuvannia Sofii Kyivskoi i «mista Yaroslava» za rezultatamy naturnykh doslid- zhen [Dating of Sophia of Kyiv and the «City of Yaroslav» by the results of field research]. Sofiiskyi cha- sopys - Sofia journal, 4, P. 58-76. Kyiv, Ukraine.

10. Nikitenko, N. (2022). Sofiia Kyivska Volodymyra Velykoho [Sophia of Kyiv of Volodymyr the Great]. Kyiv, Ukraine.

11. Nikitenko, N. (2023). Avtohraf norvezkoho korolia, yarla Khakona Eirikssona u hrafiti «hrupy Olisa- vy» na khorakh Sofii Kyivskoi [Autograph of the Norwegian king, Jarl Hakon Eiriksson in the graffiti of the «Olisava group» on the choirs of St Sophia of Kyiv]. Sofiiskyi chasopys - Sofia journal, 7, P. 11-32. Kyiv, Ukraine.

12. Nikitenko, N., Korniienko, V. (2008). Hrafiti «hrupy Olysavy» na pivnichnykh khorakh Sofii Kyivskoi. Pam'iatky Ukrainy: istoriia ta kultura [Graffiti of the «Olisava Group» on the northern choirs of St Sophia of Kyiv. Monuments of Ukraine: history and culture]. Naukovyi chasopys Min-va kultury Ukrainy - Scientific journal of the Ministry of culture of Ukraine, 1, P. 19-29. Kyiv, Ukraine.

13. Nykytenko, N., Kornyenko, V. (2012). Drevneishye hraffyty Sofyy Kyevskoi y vremia ee sozdanyia [The most ancient graffiti of St Sophia of Kiev and the time of its creation]. Kyiv, Ukraine.

14. Poppe, A. (2003). Zemnaia hybel y nebesnoe torzhestvo Borysa y Hleba. Trudy Otdela drevnerusskoi lyteratury [Earthly death and heavenly triumph of Boris and Gleb. Proceedings of the Department of Old Russian literature]. Sankt-Peterburg, Russia.

Размещено на Allbest.ru