Рента міщан Волині у XVIII стлітті

З 1730-х рр. білівські міщани зобов'язані були вивозити із панських фільварків до річкового порту в Устилузі 600 осьмак збіжжя. На таких міщан не розповсюджувався обов'язок ремонтувати та утримувати у належному стані греблі [58, s. 79].

У м. Корці (1759 р.) подорожчина була чітко регламентована в контексті безпосереднього виконання, але без визначення часу, як і в усіх інших містах. Отже, кожному корецькому містянину, котрого висилали «в дорогу за милю» Миля - одиниця довжини, яка могла дорівнювати від 7.1 км до 8.5 км. скарб декларував плату у розмірі шести грошей, а у випадку спрягання з іншим господарем розрахунок складав також 6 грошей за милю двом виконавцям [27, арк. 44]. Цікаво, що в Острозі (1767 р.) християни спільно з юдеями мали забезпечувати підводи під час військових переходів. До подорожчини у цьому місті входив також обов'язок забезпечити «панський скарб» або самими підводами на відстань від п'яти до десяти миль, або ж грошовим їх еквівалентом. Таким чином до складки на підводи юдеї давали два гроші, а християни - третій, тобтовсього один. Точно така розкладка стосувалася й підвод, коли юдеї давали їх дві, а третю - християни. Усі деталі цього виду ренти та беззаперечне її виконання контролювалися паном губернатором [54, s. 12].

Своєрідним продовження подорожчини був обов'язок возити дрова до замкку. В Острозі (1767 р.) міщани привозили дрова до замку для опалення, але їх потреба збільшувалася під час візиту до міста його власниці княгині Яблоновської [54, s. 13]. Значно складніше ситуація із дровами виглядала у місті Старокостянтинові, де знайти їх в найближчих околицях і привезти до замку було великою проблемою. Виконати таку вимогу необхідно один раз на рік кожному господареві [3, c. 32 ].

Окремі професійні групи мешканців міст Волині могли виконувати ренту на спеціальних умовах. До них належали міські мельники. Власне мельники, які працювали у млинах в окремих випадках могли їх будувати власними силами, тому передавали їх у спадок, проте самі млини все ж перебували у власності феодалів [5, c. 68].

Часто власниками міських млинів виступали кілька осіб. 1 жовтня 1714 р. «учтиві» Прокіп Мельник та Ян Мельник зі своїм братом у місті Збаражі (Кременецького повіту) створили «спілку» для використання міського млина. Половина власності млина юридично належала Прокопу, а інша - двом братам. Таким чином вони утримували млин по 3 місяці, а прибутки отримував той, чий квартал. Усі поточні ремонти млинового начиння, псування кола, а також панщизняні роботи сплачувалися і виконувалися спільно [26, арк. 74].

Отже, загальним податком мельників у містах та селах була поколіщизна («pokoleszczyzna») у різних її варіаціях та співвідношеннях, часто зустрічаємо назву «колове».

На теренах південної Волині після кількох років слобід мельники могли отримувати 1/3 від прибутків, а решта - 2/3 йшли на користь власника маєтку. Крім того плата за помел зерна встановлювалася власником міста, а мельник був зобов'язаний брати за помел «міркою звичайною», а також зберігати чергу [5, с. 68]. У 1708 р. два острозьких мельники, Сидір та Шайка Жид, працювали на ввірених їм млинах, кожен з яких мав по три борошняних кола. Відтак, кожен мельник сплачував чинш по половині від кожних зароблених 8 злотих. Згідно «з давнім звичаєм» мельників у містах зобов'язували відгодовувати свиней (їх кількість, як правило, дорівнювали числу жорен у млині). Власне кормління свиней в Острозі на початку XVIII ст. відміняли взамін на виконання визначених робіт. Відробіткова рента острозьких мельників полягала у праці із сокирою на замкових чи фільваркових роботах, потребі брати участь у ремонті усіх двірських будинків, гребель та млинів «скільки і коли потреба скаже». Острозькі мельники завжди мали бути напоготові до виконання вказаних потреб, постійно мали пильнувати щодо доброго стану жолобків, гребель та млинів загалом, за що отримували мірку з виміру збіжжя усілякого від орендарів [19, арк. 20]. У місті Дубно у першій чверті XVIII ст. місцеві мельники також вже звільнені від кормління свиней. Натомість вони отримали інші повинності. До їх обов'язків входила потреба щодень ходити на роботу з сокирами за вказівкою замку [52, s. 31]. Цікаво, що дубенських мельників залучали «до неводу взимку», а у випадку товстої криги до їх гурту додавалися люди з цехів.

Грошова складова полягала у тому, що дубенські мельники до панського скарбу стали платити щороку від одного жорна по два битих талери Талер битий («taler bity») співвідносився до злотого, як 8 злотих і 6 грошей. [52, s. 31, 34]. Крім того півтора кола млина дідич міста звільнив від поколіщизни на користь майстра Павла Теслі. Таким чином у Дубно працювало всього чотири млини з шістьма колами у кожному. Враховуючи вказані пільги, від мельників надходило грошового прибутку 86 злотих і 3 гроші [52, s. 31]. Мельники, які мешкали на передмістях відбували подібні повинності й мали виходити по двох до робіт із сокирою та по двох для пильнування млинів [40, арк. 14].

В окремих містах краю мельників звільняли повністю чи частково від повинностей та данин. Власне так відбувалося у місті Шумську, де мельники у 1760 р. Криштоф Мельник та Микита Мельник були лібертовані повністю, отже були заангажовані повною мірою до своїх професійних занять [16, с. 67]. У сусідньому Рохманові (1760 р.) працював один млин з одним каменем і трьома колами, ступою та фолюшем, а мельники платили колове від кола по вісім злотих, а також мали обов'язок «із сокирою ходити» щотижня та ремонтувати скарбові будинки [48, s. 255, 262].

Гіршим чином виглядала ситуація з роботою млина у 1780-х рр. у місті Миляновичі. Тут «млинок» з одним колом працював неперіодично, лише весною, а «часом і більше» [43, s. 105 v]. У цій ситуації мельників не зобов'язували до спеціальних повинностей, вони платили чинш, як і переважна більшість мешканців міста.

Парканники. Така група міщан мешкала як правило на околицях міст («przy brzegach miasta»). У Дубно впродовж 1720 - 1750-х рр. вони звільнені від усілякої юрисдикції міської та симпли й чиншів окрім подимного, адже мали ґрунти незначні [52, s. 34]. Однак парканники займалися обкошуванням валів, скидали сніг з палацу взимку, охолоджували олово, робили крупи та висівали борошно «скільки потреба скаже». Крім того їх залучали до двох толок влітку до жнив, а також вони мали нажати дві копи збіжжя з кожної осілості на найближчих фільварках [40, арк. 10].

Натуральна данина становила вагому складову ренти міщан Волині. У загальних рисах про неї збереглися добрі відомості. Волинські міщани мали давати на користь пана курей. У випадку їх відсутності у господарстві в окремих містах дозволялося замінити таку данину внесенням відповідної суми грошей. У містах Клевань та Білів (Клеванська волость) можна було замість однієї курки сплатити суму 6 грошей. Названа заміна встановлювалася як можлива у випадку відсутності власника Клеванського князівства (включало Клеванську та Жуківську волості) у своїх володіннях [58, s. 77, 79]. У Шумську власники звичайного поміру ґрунту серед всього іншого давали по дві курки - одну на Різдво Христове, а другу - на Великдень [16, 73]. У Корці (1759 р.) власники халуп давали по три курки щороку або за кожну курку заплатити по 10 грошей [27, арк. 23 зв.]. У містечку Куневі (1767 р.) кури, каплуни та яйця давали «на панську кухню» відповідно до вимоги двору, а в разі відсутності потреби у них платили грошима. Курка рахувалася по 10 грошей, каплун - по 15, а яйце - по шелягу Шеляг - назва білонних та мідних розмінних монет у XVII - XVIII ст. типу шилінга на польських, українських та білоруських землях. [54, s. 89].

Мешканці Корця (1759 р.) привозили до двору сіно, а всього вони мали привезти його 30 возів. Крім того вони мали давати «зсипки» для капітана у вигляді вівса у розмірі 30 осьмак Осьмака - міра, що дорівнювала 4 четверикам, кожен з яких приблизно важив 32 кг. [27, арк. 45].

Окремі мешканці міст брали в оренду лісові масиви. Таким чином, крім усіх інших данин така група мешканців міст зобов'язана була внести пів осьмаки вівса у тому випадку, коли не мали робочої худоби, як це було визначено для клеванських міщан [58, s. 78].

Збором податків у містах Волині займалися шафарі або лонгери, які входили у структуру міського управління як допоміжні служби. Загалом до їх функцій віднесено збирання загальноміських податків. Чисельність таких міських урядників залежала від величини самого міста. В Олиці прізвище кожного з обраних збирачів, за даними В. Тхора, фіксували у міських книгах із конкретизацією того податку, збиранням якого він займався. Названі шафарі складали присягу у присутності членів магістрату на засіданні у ратуші [34, с. 96]. Попри велику важливість фінансових справ, лонгенри в Олиці примудрялися не звітувати щодо використання міських прибутків упродовж 1767 - 1782 рр. [1, с. 63]. Інакше ситуація склалася у Ковелі, де старостинський уряд змушував бурмистрів та шафарів звітуватися про управління міськими фінансами перед лантвійтом та усім поспільством [1, с. 65].

Тютюнова данина. Така данина зустрічається у джерелах досить рідко, що пов'язано із незначним поширенням цієї технічної культури у містах Волині XVIII ст. Одна із ранніх згадок відноситься до теренів Острозької волості (1714 р.). Тютюнова десятина належала тут до нових видів міських плат краю, адже у 1708 р. вона ще не зустрічається. Отже, згідно з даними сумаріушу річних прибутків тієї частини Острожчини, що входила до Острозької ординації, за тютюнову десятину у 1714 р. сплачено всього 50 злотих з міських та сільських городів, де вирощували тютюн [60, s. 228]. Інформації про надання самого тютюну як продукту городництва до двору у містах на разі не знайдено, а подальші архівні пошуки сприятимуть розширенню знань про цю технічну культуру.

Бджільна десятина, очкове. Пасічне господарство у XVIII ст. мало давні традиції й досягло на Волині значного розвитку. Власне міщанське пасічництво мало сильніший розвиток від панського, як про це відзначив О. Баранович [5, с. 89]. Пасіки ровенських пахолків, тобто міських слуг звільнялися від сплати очкового у розмірі 15 грошей [46, s. 48]. Проте у більшості міст воєводства оподаткування пасічного господарства було однаковим. У Корці (1759 р.) з пасік платили бджільну десятину ті, хто мали пасіку. Кожен господар «десятий пень» мав віддавати на скарб. Це необхідно було зробити таким чином, аби бджоли були підготовлені до зими і змогли перезимувати. У випадку наявності менше десяти пеньків слід було сплачувати по 15 грошей за кожен [27, арк. 43 зв.]. У невеликих містечках окремі мешканці давали також медову данину. У містечку Городниця (1759 р.) Стасько Корнєйчук, який виконував функції з охорони лісових угідь («kozak do lasu»), давав 4 куші і 4 кварти меду в якості данини [27, 62 зв - 63]. Очевидно, його пасіка розташовувалася у межах лісу і тісно пов'язувалася із його іншими обов'язками.

Гриби. Данина у вигляді грибів визначалася у кількох містах воєводства. Очевидно, вона встановлювалася у лісистих регіонах краю. У містечку Городниця Корецького князівства у 1759 р. зафіксовано данину грибами у вінках по 100 штук [27, арк. 62 зв. - 63]. Крім грибів місцеві мешканці також давали хміль (у чвертках) та червець (в ложках) [27, арк. 62 зв. - 63].

Про обов'язок давати гриби до панського двору дізнаємося із інвентаря міста Стовбихви за 1805 р.¹¹ Мешканці цього поселення давали по 100 штук грибів у вінках від одного домогосподарства [51, s. 20]. У містах Берездів та Красностав у 1760-х рр. відповідно мешканці давали 2160 і 680 штук грибів [54, s. 100].

Коморники. Група міщан, що не мали власного домогосподарства у місті та наймалися у якості наймитів до свого сусіда, відносилися до міської бідноти. До цієї ж групи могли входити й молоді подружжя, які ще не створили власні домогосподарства, як це про це буде відзначено нижче. Загалом коморники, як це видно у містечку Корниці, у 1780-х рр. відробляли панщину на користь власника влітку і взимку лише «пішо», оскільки власного «тягла» (робочої худоби) вони не мали [13, с. 180]. Коморники у Рівному (1712 р.) мали лише обов'язок поливати капусту [46, s. 49], а в Корці - по три мотки з панського волокна прясти повинні [27, арк. 44]. Коморники у Кременці (1765 р.) відомі і в структурі єврейської громади, яка нараховувала 125 домогосподарств. В окремих із них загалом мешкало 34 коморники, які названі «новоженцями», «чинші та данини з яких зліквідовані» [42, s. 4].

Пахолки. Пахолками називали слуг невисокого соціального статусу, це були міські служебники, помічники. Часто пахолки допомагали міським орендарям чи служили місцевому кагалу. У Збаражі (1756 р.) мешкало 10 пахолків, що мали у своєму розпорядженні власні будинки і жоден з них не сплачував чиншу [24, арк. 2-8 зв.].

Побережники. У Ямполі побережники не сплачували жодних грошових плат і не відробляли днів літніх та шарварків. Усього їх налічувалося у місті трьох, кожен з них мав свій будинок та ґрунти для забезпечення потреб власної родини [48, арк. 211].

Загалом державці і власники міст намагалися всіляко сприяти більшому їх заселенню, адже головним джерелом прибутків все таки продовжувало залишатися населення. Певним стимулом до піднесення демографічних показників вважали зокрема величину ренти. Таким чином у 1773 р. люстратори містечка Свинюхи відзначили, що повинності тут легкі «для помноження осілості», а чинш «малий». Власне тутешні євреї з 21 будинку (7 заїжджих і 14 тильних) сплатили усього 11 злотих чиншу та влітку на ланах повинні нажати 34 копи, а різники за рік давали м'яса 6 чвертей [45, s. 40 v] Хронологічно створений у 1805 р. інвентар виходить за межі дослідження, однак вважаємо за доцільне використання його даних, адже система повинностей у місті склалася ще у річпосполитський період. Подібною до цієї ситуації виглядає апеляція укладачів інвентарів XVIII ст. до «давнього звичаю», тобто до кола повинностей, що окреслені були у попередніх століттях. Чверть - міра ваги, що могла дорівнювати 8, 12 чи 24 пудам. Пуд - міра ваги, рівна 16 кг..

Мисливство. Під час полювань аристократів у містах встановлювали низку повинностей. Наприклад, у першій чверті XVIII ст. у Дубно у разі полювання князя-мисливця і його команди різники-юдеї зобов'язані були щороку кожен давати баранячих ніг по одній осьмаці, а католики - по пів осьмаки. Данину віддавали писарю, який усе реєстрував та видавав відповідні документи про отримання («квити») [52, s. 31]. У 1789 р. містяни Вижви скаржилися люстраторам про призначення їм обов'язкової участі в полюванні з нагінкою на диких тварин («abysmy na oblawy chodzili wiele tego potrzeba»), чого у попередніх люстраціях, за їх даними, не вказано [43, s. 130 v]. Тому міське поспільство зверталося до ясновельможних княжат Яблоновських з проханням скасувати таку повинність. Зрештою, у відповіді княгиня Юзефа з Мительських Яблоновська вказала, що «облави чи ходіння на них» не відносяться до сучасних вигадок старостинського двору, а одвічно практикувалися і в люстрації 1590 р. вказані між міськими повинностями [52, s. 132 v].

Риболовля. Мешканців корецького передмістя Жидковка окрім визначених повинностей зобов'язували взимку виходити два дні в тиждень до риболовлі, що не враховувалося до панщини [27, арк. 43 зв.]. Крім того місцевих винників (з панських та єврейських винниць) залучали до ловіння риби. Рибак з Острога (1767 р.) мав також обов'язок бути вправним до вилову бобрів, його також залучали до цієї справи і в місті Берездові, адже вказані міста перебували у власності княгині Анни Яблоновської. Названий фахівець мав обов'язок ставати до спусту різних ставів при потребі [54, s. 13]. У Берестечку та Стремільчому за ловіння риби сплачували ставщизну, розміри якої не вказано [56, s. 257]. Відомо, що острозький кагал мав щотижня сплачувати «за риби» по 3 злотих до замку або давати рибу [54, s. 26].

Садівництво. Сади у містах Волині розводили досить часто. З них також сплачували відповідним чином. У Корці ті міщани, що мали у своєму господарстві вишневий сад «кожне десяте дерево мали зібрати плоди і віддати на скарб» [27, арк. 43 зв.].

Жебраки. У містах мешкали жебраки, які не мали сталих джерел прибутку, жили на милостиню. Їх називали «люзними» або «вагабундами», що означало бродяги та жебраки, тобто люди без певного заняття й пристановища. Звісна річ, жодного стосунку до ренти ця група у місті не мала, однак міський уряд ординарської частини Острога у 1724 р. у повинностях застережливо вказував на обов'язку щомісяця повідомляти замкову адміністрацію про волоцюг, утікачів та вагабундів і особливо суворо забороняв переховувати їх у себе [11, с. 205].

Отже, мешканці міст Волинського воєводства у XVIII ст. сплачували подимне в якості державного податку до скарбу Речі Посполитої, яке з 1775 р. трансформувалося у генеральне подимне. Відповідні податкові ставки могли різнитися своїми розмірами в межах одного повіту. Представники єврейської громади сплачували державний податок поголовне, яке перебувало на контролі місцевих кагалів.

Головним обов'язком міщан слід вважати потрійну ренту (грошову, відробіткову, натуральну) на користь власників міст. Грошова рента або чинш були різними для різних міст, а платили за користування міськими пляцами, земельними та іншими угіддями. У багатьох містах пляци міщан були виміряні і відповідно до площі встановлювалася певна плата (Дубно, Острог) відповідно до давніх звичаїв. При сплаті чиншу враховано місце розташування земельної ділянки (ринкові будівлі, вуличні, затильні), належність до християнської чи юдейської громад, професійну зайнятість тощо. Міщани повністю залежали від власників міст. Відтак, час від часу вони шукали різних можливостей не сплачувати ренту до скарбу і такі випадки, як правило, завжди перебували у фокусі уваги поспільства та провокували суперечки. Міщани, що мешкали на юридиках виконували повинності не на користь міста, а на користь власника юридики, від чого інтереси самого міста втрачали свої потенційні фінансові та інші можливості. У королівських містах чисельність юридик була високою. Натомість в окремих розпорядженнях власників приватних міст натрапляємо на інформацію про вимогу до юридичан виконувати усі загальні міські повинності. Крім чиншу міщани сплачували спасне, симплю, чопове та шеляжне, даремщизну, габелю, ленунги тощо. Ремісники багатьох міст широко залучені до виконання робіт в замку (теслі, гончарі, гарбарі, кушнірі, винники тощо).

Лібертація містян Волині від ренти загалом або окремих її видів складала політику власників міст, часто залежала від стихійних лих, війн, пожеж, епідемій. Звільняли від ренти новоосілих та тих, хто створив нові сім'ї на певний час (від 3 до 5 років). Привілейовані мешканці міст виключалися із кола платників міських податків та данин. Лібертовані групи населення міст могли становити за приблизними підрахунками від 4 до 20 % усього населення.

Відробіткова рента передбачала виконання низки різнопланових робіт в межах самого міста та поселеннях князівства. Сюди слід віднести шарварки, ґвалти, толоки, косіння тощо. Вищеокреслені моменти доповнювалися військовими повинностями, подорож чиною тощо. Мельники сплачували поколіщизну або колове. Низку повинностей мали парканники, коморники, пахолки, побережники, винники, рибалки тощо.

З другої половини XVIII ст. окремі магнати впровадили реформи у містах щодо переведення міщани на чинш (Берестечко, Стремільче), що мали певний успіх. У цій ситуації прогресивні ідеї реформування наштовхувалися на одночасне прагнення реформаторів зберегти попередні засади.

Натуральна данина в досліджуваний період продовжувала бути важливим чинним економічного повсякдення міщан краю. Міщани давали кури, каплуни, яйця, гриби, кмін, прядиво, лой, мед, тютюн тощо.

Упродовж XVIII ст. рента міщан Волині зросла, а різні категорій мешканців міст все частіше залучають до виконання панщизняних робіт, з'являються нові види ренти. Водночас в окремих містах краю з'явилися ширші можливості перейти на чинш. Рента в містах Волині залишалася одним із способів отримання прибутків їх власниками.

Список використаних джерел та літератури

1. Архив Юго-Западной России (надалі - АЮЗР). Ч. V: Акты о городах (1432 - 1798) / Ред. В. Антонович. Киев, 1869. Т I. 638 с.

2. АЮЗР. Ч. 2: Постановления дворянских провинциальных сеймов, в Югозападной России. Т ІІ: Акты для истории Провинциальных сеймиков Юго-Западного края во второй половине XVII века. Киев, 1888. 722 с.

3. Баранович А. Упадок города Речи Посполитой (Староконстантинов в XVIII столетии). Вопросы истории. 1947. № 8 (Август). С. 30 - 49.

4. Баранович А. Фольварки Вишневецкого ключа во второй половине XVIII в. Академику Б. Д. Грекову ко дню 70-летия. Москва, 1952. С. 303 - 310.

5. Баранович А.И. Магнатское хозяйство на юге Волыни в XVIII в. Москва, 1955. 182 с.

6. Баранович О. Нариси магнатського господарства на півдні Волині у XVIII в. Студії з історії України науково-дослідної катедри історії України в Київі. Київ, 1926. Т 1. С. 1 - 90.

7. Берковський В. Г Джерела правового статусу міського життя Південно-Східної Волині на початку XVIII ст. (на прикладі Старого та Нового Заслава). Архіви України. 2011. № 4 (274). С. 146 - 154.

8. Берковський В.Г. Характерні риси економічного розвитку Заславщини у XVI - XVIII ст. Пересопницьке Євангеліє - видатна пам'ятка української національної культури: матеріали Всеукраїнської міждисциплінарної наукової конференції, присвяченої 450-рінню написання Пересопницького Євангелія / Упоряд. П.М. Кралюк. Ізяслав; Острог, 2011. С. 53 - 65.

9. Близняк М. «Його королівської милості» місто Луцьк наприкінці 1780-х років. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». Острог, 2022. Вип. 33. С. 55 - 75.

10. Близняк М. Інвентар Межиріча (Острозького) 1728 року. Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. До 30-ріння пуску першого енергоблока Хмельницької АЕС / За ред. О. Кононюк, Т Вихованця. Нетішин, 2017. Вип. 6. С. 117 - 127.

11. Близняк М. Інвентар міста Острога 1724 року. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». Вип. 27: на пошану Володимира Трофимовича. Острог, 2018. С. 187 - 206.

12. Близняк М. Інвентар міста Острога 1728 року. Наукові записки Національного університету «Острозька Академія». Серія «Історичні науки». Острог, 2017. Вип. 26. С. 5 - 23.

13. Близняк М. Містечко Корниця в останній чверті XVIII ст. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції «Хмельниччина в контексті історії України». Хмельницький, 2012. С. 177 - 181.

14. Близняк М. Містечко Ляхівці наприкінці XVIII ст. Студії і матеріали з історії Волині 2013 / Гол. ред.

15. Собчук. Кременець, 2015. С.75 - 98.

16. Близняк М. Місто Лабунь за інвентарем 1788 року. Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: історичні науки. Кам'янець-Подільський, 2022. Т 37: До 75-річчя від дня народження професора Валерія Степанкова. С. 51 - 62.

17. Близняк М. Місто Шумськ у комплексі волинських маєтків князів Радзивілів другої половини XVIII ст. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». Острог, 2021. Вип. 32. С. 62-74.

18. Вихованець Т «Dzialo si§ na gruncie dobr miasta Zaslawa...». Епізод з історії Заславської шляхти у першій третині XVIII століття. Ізяславщина. Від давнини до сучасності. Науково-краєзнавче видання засновано до 90-річчя Ізяславського району / Ред. Берковський В.Г. Ізяслав, 2013. Вип. 1. С. 70 - 88.

19. Герасименко Н.О., Старченко Н.П. Чопове. Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. Київ, 2013. Т 10: Т-Я. С. 554.

20. Державний історико-культурний заповідник міста Острога. Відділ фондів. № КН 23871 / ІІІ-Д 9250. Осілість міста Острога 1708 року. 56 арк.

21. Заяць А. Міське суспільство Волині XVI - першої половини XVII ст. Монографія. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2019. 582 с.

22. Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в XVI - першій половині XVII століття. Львів, 2003. 206 с.

23. Крикун М. Воєводства Правобережної України у XVI - XVIII століттях. Статті і матеріали. Львів, 2012. 702 с.

24. Крикун М. Ще про реєстри димів Правобережної України 1775 року. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. CCLXXI: праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін / Ред. тому О. Купчинський. Львів, 2018. С. 114 - 135.

25. Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника. НАН України. Відділ рукописів (надалі - ЛННБ ім. В. Стефаника ВР). Ф. 4. Оп. 1. Спр. 1366. 51 арк.

26. ЛННБ ім. В. Стефаника ВР. Ф. 91. Радзимінські. Спр. 389 а. Інвентар Корецького князівства 1723 р. 181 арк.

27. ЛННБ ім. В. Стефаника ВР. Ф. 141. Збірка Олександра Чоловського. Оп. 1. Спр. 68. Уривок радецьколавничої книги міста Збаража з 1688 - 1750 рр. 240 арк.

28. ЛННБ ім. В. Стефаника ВР. Ф. 91. Радзимінські. Оп. 1. Спр. 389 а. Інвентар добр Корецького князівства 1759 р. 181 арк.

29. Люстрації королівщин українських земель XVI - XVIII ст. Матеріали до реєстру рукописних та друкованих текстів / Укл. Р. Майборода. Київ, 1999. 321 с.

30. Маркина В.А. Соотношение форм феодальной ренты на Правобережной Украины в XVIII в. Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. 1962 г. Минск: Изд-во Наука и техника, 1964. С. 231 - 241.

31. Маркіна В. Документи польського архіву «Скарб коронний» про соціально-економічні відносини на Правобережній Україні XVIII ст. Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. 1958. № 4.

32. 82 - 91.

33. Маркіна В. О. Про грошову та відробіткову ренту на Правобережній Україні в другій половині XVIII ст. Український історичний журнал. 1959. №2. С. 33 - 49.

34. Оглоблин О.П. Нариси з історії України. Вип. VI: Україна у кінці XVII - в першій чверті XVIII ст. Київ: Вид-во АН УРСР, 1941. 282 с.

35. Пероговський В. Із історії міста Старокостянтинова. Опис володінь князя Януша Острозького у ПівденноСхідній Волині 1615 року / Упоряд. В. Атаманенко, І. Рибачок. Острог: Вид-во НУОА, 2009. С. 10 - 44.

36. Тхор В. І. Рецепції німецького права у міському самоврядуванні слов'янських земель на прикладі міст Волині. Слов'янський вісник. Міжвідомчий науковий збірник заснований у 1997р. Рівне, 1998. Вип. 1. C. 90 - 98.

37. Тхор В.І. Деякі питання соціально-економічного розвитку правобережних і західноукраїнських міст у XVIII ст. Феодалізм: економіка, класова боротьба, культура. Збірник наук. праць / Редкол.: Г.Я. Сергієнко (гол. ред.), Ф.П. Шевченко, В.Г. Сарбей та ін. Київ: Наук. думка, 1986. С. 176 - 185.

38. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (надалі ЦДІАК). Ф. 10 Житомирський земський суд, м. Житомир Київського воєводства. Оп. 1. Од. зб. 77. Інвентар добр Ляхівецького ключа 1789 р. Арк. 15 зв. - 16.

39. ЦДІАК. Ф. 10 Житомирський земський суд, м. Житомир Київського воєводства. Оп. 1. Од. зб. 78. Арк. 39.

40. ЦДІАК. Ф. 10 Житомирський земський суд, м. Житомир Київського воєводства. Оп. 1. Спр. 76. Інвентар Ляхівецького ключа 1785 р. 43 арк.

41. ЦДІАК. Ф. 220. Оп. 1. Спр. 284. Канцлер Великого князівства Литовського Кароль-Станіслав Радзивілл повідомляє бурмистрів, лавників і поспільство Олики про сплату податків тими мешканцями міста, що мають будівлі на магістратському грунті. 31 січня 1718 р. 1 арк.

42. Центральний державний історичний архів України у місті Львові. Ф. 199. Оп. 1. Спр. 4. Люстрація м. Дубно із описом міського нерухомого майна та переліком повинностей міщан. 06.12.1755 р. Арк. 9.

43. Швыдько А.К. Социально-экономическое развитие городов Украины в XVI - XVIII вв. Учебн. пособие. Днепропетровск: ДГУ 1979. 100 с.

44. Archiwum Glowne Akt Dawnych (надалі - AGAD). Zespol 7. Archiwum Skarbu Koronnego (надалі - ASK). LVI. Lustracje, rewizje i inwentarze dobr krolewskich [1765 r.]. Sygnatura 19. 102 s.

45. AGAD. Zespol 7. ASK. LVI. Lustracje, rewizje i inwentarze dobr krolewskich. Sygnatura 20. 192 s.

46. AGAD. Zespol 7. ASK. LVI. Inwentarze starostw [Inwentarz starostwa Luckiego ze wsiami1766 r.]. Sygnatura 169. 18 s.

47. AGAD. Zespol 7. ASK. LIV Zbior pism rozmaitych tycz^cych si§ dobr krolewskich. Sygnatura 34. [Szwiniuchy]. 1773 r. 44 s.

48. AGAD. Zespol Archiwum Lubomirskich z Malej Wsi. Sygnatura 1680. Akta Koniecpolskich (1595 - 1712 r.). 112 s.

49. Archiwum Narodowe w Krakowie (надалі - ANK). Zespol 630. Archiwum Mlynowskie Chodkiewiczow. Sygnatura 493. T. IV 476 s.

50. ANK. Zespol 630. Archiwum Mlynowskie Chodkiewiczow. Sygnatura 497. 490 s.

51. ANK. Zespol Archiwum Sanguszkow. Sygnatura 571/1. Inwentarz starostwa Krzemienieckiego 1745 r. 94 s.

52. ANK. Zespol Archiwum Sanguszkow. Sygnatura 451. Inwentarze miasta i klucza stepanskiego z lat 1723-1725 rr. [92 k.].

53. Archiwum Panstwowe w Lublinie. Zespol Archiwum Brezow z Siekierzyniec. Sygnatura 320. [Inwentarz miasteczka Stobychwy]. 1805 r. 20 s.

54. Archiwum Panstwowe w Lublinie. Zespol 79. Archiwum Lubomirskich z Dubna. Sygnatura 40. Inwentarz miasta Dubna. 1723 r. 88 s.

55. Bergerowna J. Ksi^zna Pani na Kocku i Siemiatyczach: (dzialalnosc gospodarcza i spoleczna Anny z Sapiehow Jablonowskiej). Lwow, 1936. 448 s.

56. Biblioteka Zakladu Narodowego im. Ossolinskich we Wroclawiu. Oddzial r^kopisow. Inwentarz Xi^stw Ostrogskiego, Berezdowskiego, tudzierz klucz Pruskuniewskiego z 24 czerwca 1767 roku. Sygnatura 5772/II. 106 s.

57. Choinska M. Powinnosci mieszczan w miescie krolewskim a w miescie prywatnym: przyklad Tykocina w XVI-XVIII wieku. Studia Podlaskie. Bialystok, 2009, 2010. T. XVIII. S. 7 - 110.

58. Instrukcje gospodarcze dla dobr magnackich i szlacheckich z XVIII - XIX wieku / B. Baranowski, J. Bartys, T. Sobczak. Wroclaw, Warszawa, Krakow, 1963. T. II. 499 s.

59. Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga. Materialy do historyi Wolynia. Bialy Dunajec; Ostrog, 2013. 292 s.

60. Michalski A. Dzialalnosc gospodarcza ksi^z^t Czartoryskich w ksi^stwie Klewanskim w latach 1701 - 1741. Slupsk, 2012. 246 s.

61. Orlowski R. Dobra beresteckie na Ukrainie w drugiej polowie XVIII w. Annales Universitatis Mariae CurieSktodowska. Sectio H. Oeconomia 4. 1970. S. 257 - 264.

62. Osrndlosc miasta Ostroga anno 1708 / Wyd. J. Nowicki. Rocznik Wolynski. Rowne, 1938. T. VII. S. 179 - 228.

63. Rybarski R. Skarb i pieni^dz za Jana Kazimierza, Michala Korybuta i Jana III. Warszawa, 1939. 540 s.

64. Rzemieniecki K. Sumariusz podatkow dobr dawnej Ordynacji Ostrogskiej z 1775 roku. Острозька давнина / Редкол.: І. Пасічник (гол. ред.), І. Тесленко (відп. ред.). Остріг, 2016. Вип. 5. С. 159 - 175.

65. Starozytnosci polskie: Ku wygodzie czytelnika porz^dkiem abecadlowym zebrane. Poznan, 1842. T. 1. 800 s.

66. Szczygiel R. Miasta prywatne w Polsce od XIV wieku do 1772 roku. Roczniki Dziejow Spoiecznych i Gospodarczych. 2016. T. LXXVII (Special Issue). S. 13 - 45.

67. Swiniuchy. Slownikgeograficzny Krolestwa Polskiego. Warszawa, 1890. Т. XI. S. 709.

68. Zydowski samorz^d ziemski w Koronie (XVII - XVIII wiek). Zrodla / Wpowadzenie i opracowanie A. Kazmierczyk, P. Zarubin. Krakow, 2019. 679 s.

References

1. Arhiv Jugo-Zapadnoj Rossii (nadali - AJuZR). Ch. V: Akty o gorodah (1432 - 1798) / Red. V. Antonovich. Kiev, 1869. T I. 638 s.

2. AJuZR. Ch. 2: Postanovlenija dvorjanskih provincial'nyh sejmov, v Jugozapadnoj Rossii. T. ІІ: Akty dlja istorii Provincial'nyh sejmikov Jugo-Zapadnogo kraja vo vtoroj polovine XVII veka. Kiev, 1888. 722 s.

3. Baranovich A. Upadok goroda Rechi Pospolitoj (Starokonstantinov v XVIII stoletii). Voprosy istorii. 1947. № 8 (Avgust). S. 30 - 49.

4. Baranovich A. Fol'varki Vishneveckogo kljucha vo vtoroj polovine XVIII v. Akademiku B. D. Grekovu ko dnju 70-letija. Moskva, 1952. S. 303 - 310.

5. Baranovich A.I. Magnatskoe hozjajstvo na juge Volyni v XVIII v. Moskva, 1955. 182 s.

6. Baranovych O. Narysy mahnatskoho hospodarstva na pivdni Volyni u XVIII v. Studii z istorii Ukrainy naukovodoslidchoi katedry istorii Ukrainy v Kyivi. Kyiv, 1926. T. 1. S. 1 - 90.

7. Berkovskyi V H. Dzherela pravovoho statusu miskoho zhyttia Pivdenno-Skhidnoi Volyni na pochatku XVIII st. (na prykladi Staroho ta Novoho Zaslava). Arkhivy Ukrainy. 2011. № 4 (274). S. 146 - 154.

8. Berkovskyi V.H. Kharakterni rysy ekonomichnoho rozvytku Zaslavshchyny u XVI - XVIII st. Peresopnytske Yevanheliie - vydatna pamiatka ukrainskoi natsionalnoi kultury: materialy Vseukrainskoi mizhdystsyplinarnoi naukovoi konferentsii, prysviachenoi 450-richchiu napysannia Peresopnytskoho Yevanheliia / Uporiad. P.M. Kraliuk. Iziaslav; Ostroh, 2011. S. 53 - 65.

9. Blyzniak M. «Ioho korolivskoi mylosti» misto Lutsk naprykintsi 1780-kh rokiv. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia «Istorychni nauky». Ostroh, 2022. Vyp. 33. S. 55 - 75.

10. Blyzniak M. Inventar Mezhyricha (Ostrozkoho) 1728 roku. Visnyk Netishynskoho kraieznavchoho muzeiu. Do 30-richchiapusku pershoho enerhobloka Khmelnytskoi AES / Za red. O. Kononiuk, T. Vykhovantsia. Netishyn, 2017. Vyp. 6. S. 117 - 127.

11. Blyzniak M. Inventar mista Ostroha 1724 roku. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia «Istorychni nauky». Vyp. 27: naposhanu Volodymyra Trofymovycha. Ostroh: Vyd-vo NUOA, 2018.

12. S. 187 - 206.

13. Blyzniak M. Inventar mista Ostroha 1728 roku. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka Akademiia». Seriia «Istorychni nauky». Ostroh, 2017. Vyp. 26. S. 5 - 23.

14. Blyzniak M. Mistechko Kornytsia v ostannii chverti XVIII st. Materialy Vseukrainskoi naukovo-kraieznavchoi konferentsii «Khmelnychchyna v konteksti istorii Ukrainy». Khmelnytskyi, 2012. S. 177 - 181.

15. Blyzniak M. Mistechko Liakhivtsi naprykintsi XVIII st. Studii i materialy z istorii Volyni 2013 / Hol. red. V. Sobchuk. Kremenets, 2015. S.75 - 98.

16. Blyzniak M. Misto Labun za inventarem 1788 roku. Naukovi pratsi Kamianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Ohiienka: istorychni nauky. Kamianets-Podilskyi, 2022. T. 37: Do 75-richchia vid dnia narodzhennia profesora Valeriia Stepankova. S. 51 - 62.

17. Blyzniak M. Misto Shumsk u kompleksi volynskykh maietkiv kniaziv Radzyviliv druhoi polovyny XVIII st. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia «Istorychni nauky». Ostroh, 2021. Vyp. 32. S. 62-74.

18. Vykhovanets T. «Dzialo si§ na gruncie dobr miasta Zaslawa...». Epizod z istorii Zaslavskoi shliakhty u pershii tretyni XVIII stolittia. Iziaslavshchyna. Vid davnyny do suchasnosti. Naukovo-kraieznavche vydannia zasnovano do 90-richchia Iziaslavskoho raionu / Red. Berkovskyi V.Iziaslav, 2013. Vyp.1. S. 70-88.

19. Herasymenko N.O., Starchenko N.P. Chopove. Entsyklopediia istorii Ukrainy / Redkol.: V A. Smolii (holova) ta in. Kyiv, 2013. T. 10: T-Ya. S. 554.

20. Zaiats A. Miske suspilstvo Volyni XVI - pershoi polovyny XVII st. Monohrafiia. Lviv: LNU im. I. Franka, 2019. 582 s.

21. Zaiats A. Urbanizatsiinyi protses na Volyni v XVI - pershii polovyni XVII stolittia. Lviv, 2003. 206 s.

22. Krykun M. Voievodstva Pravoberezhnoi Ukrainy u XVI - xViII stolittiakh. Statti i materialy. Lviv, 2012. 702 s.

23. Krykun M. Shche pro reiestry dymiv Pravoberezhnoi Ukrainy 1775 roku. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka. T. CCLXXI: pratsi Komisii spetsialnykh (dopomizhnykh) istorychnykh dystsyplin / Red. tomu O. Kupchynskyi. Lviv, 2018. S. 114 - 135.

24. Markina VA. Sootnoshenie form feodal'noj renty na Pravoberezhnoj Ukrainy v XVIII v. Ezhegodnik po agrarnoj istorii Vostochnoj Evropy. 1962 g. Minsk: Izd-vo Nauka i tehnika, 1964. S. 231 - 241.

25. Markina V Dokumenty polskoho arkhivu «Skarb koronnyi» pro sotsialno-ekonomichni vidnosyny na Pravoberezhnii Ukraini XVIII st. Naukovo-informatsiinyi biuleten Arkhivnoho upravlinnia URSR. 1958. № 4. S. 82 - 91.

26. Markina V. O. Pro hroshovu ta vidrobitkovu rentu na Pravoberezhnii Ukraini v druhii polovyni XVIII st. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. 1959. №2. S. 33 - 49.

27. Ohloblyn O.P. Narysy z istorii Ukrainy. Vyp. VI: Ukraina u kintsi XVII - v pershii chverti XVIII st. Kyiv: Vydvo AN URSR, 1941. 282 s.

28. Perohovskyi V Iz istorii mista Starokostiantynova. Opys volodin kniazia Yanusha Ostrozkoho u PivdennoSkhidnii Volyni 1615 roku / Uporiad. V. Atamanenko, I. Rybachok. Ostroh: Vyd-vo NUOA, 2009. S. 10 - 44.

29. Tkhor V. I. Retseptsii nimetskoho prava u miskomu samovriaduvanni slovianskykh zemel na prykladi mist Volyni. Slovianskyi visnyk. Mizhvidomchyi naukovyi zbirnykzasnovanyi u 1997 r. Rivne, 1998. Vyp. 1. C. 90 - 98.

30. Tkhor VI. Deiaki pytannia sotsialno-ekonomichnoho rozvytku pravoberezhnykh i zakhidnoukrainskykh mist u XVIII st. Feodalizm: ekonomika, klasova borotba, kultura. Zbirnyknauk. prats / Redkol.: H.Ia. Serhiienko (hol. red.), F.P. Shevchenko, V.H. Sarbei ta in. Kyiv: Nauk. dumka, 1986. S. 176 - 185.

31. Shvyd'ko A.K. Social'no-jekonomicheskoe razvitie gorodov Ukrainy v XVI - XVIII vv. Uchebn. posobie. Dnepropetrovsk: DGU, 1979. 100 s.

Размещено на Allbest.ru