Стратегії виживання євреїв у прибалтійських гетто: соціально-економічний фактор (1941-1944)

Продовольче забезпечення усіх прибалтійських гетто через офіційні продовольчі лавки та крамниці було мінімальним. Працездатним євреям юденрати видавали продовольчі та промтоварні картки, які отоварювали у спеціально виділених магазинах. Хоча там часто видавали гнилий чи промерзлий товар. Так, у Вільнюському гетто отоварити картки можна було у 4-х напівпорожніх магазинах. Для малозабезпечених громадян працювало 5 кухонь, де щоденно готували 4 тис. обідів, але цього не вистачало. Відділ охорони здоров'я навіть відкрив «чайні», щоб люди могли купувати кип'яток Шур Г. Евреи в Вильно: хроника, 1941-1944 гг. С. 69-70..

У Каунаському гетто у магазині «Парама» у вересні 1942 р. можна було на них взяти масло до 110 г на родину. На промислові картки видавали дрова, а в листопаді вперше за 1,5 роки євреям видали половину шматочка мила, трохи порошку «Фенікс», коробочку сірників. У січні 1943 р. продовжували видавати картоплю, дрова, хліб Записки из Каунасского гетто. С. 73, 86, 103.. До цього часу каунаський юденрат навіть роздав мешканцям гетто шматки землі, щоб люди мали можливість виживати завдяки городництву. Юденрат мав і власні городи. Проте це не заважало голодним людям ночами нишпорити по чужих городах і красти овочі.

Контрабанда була заборонена, обкладалася штрафами. За неї євреїв били, навіть вбивали. Проте, щоб вижити майже всі мешканці намагалися різними шляхами обійти заборону. Спілкування і торгівля з місцевим населенням перебували під забороною та велися нелегально. Вночі пакунки з їжею перекидалися через паркани гетто, до того ж продукти вносилися легально через ворота завдяки хабарам охороні. «Ночами через паркан йде торгівля. Вартові підкуповуються, тому вони “нічого не бачать”» Ibid. С. 68., - писала Тамара Лазерсон-Ростовська. На початок грудня 1942 р. у Каунасі через контрабанду різниця в цінах між гетто та містом виявилася незначною. Купувати в місті стало невигідно, оскільки на воротах все могли відібрати.

У цей же час (на початок грудня 1942 р.) у Вільнюському гетто, попри існування продовольчих лавок, ресторанів і кафе, більшість євреїв виживали, як могли. Ті, хто мав можливість роздобути біле борошно, цукор, тютюн, гільзи, почали випікати булочки, пироги, виготовляти цукерки, набивати папіроски на продаж. Все це продавалося жінками та дітьми з лотків у воріт гетто, а також в німецьких і литовських установах, куди євреїв-робітників приводили на роботу. Проте досить швидко комендант гетто вилучив усі запаси борошна і цукру, заборонивши нелегальну торгівлю, а потім і будь-яку торгівлю взагалі. За працю євреям платили замало - в день 12 руб., тоді як хліб коштував 50-60 руб. за кг., хоча значно дешевше, ніж у Каунаському гетто. До того ж потрібно було оплачувати квартиру, освітлення, опалення, що становило ще 200 руб. в день. Родині з 4-х осіб на день потрібно було заробляти не менше 350 руб., якщо жити надголодь Шур Г. Евреи в Вильно: хроника, 1941-1944 гг. С. 120-121..

До 8 грудня 1942 р. торгівля була заборонена, хоча продовжувала існувати. Були зачинені усі продуктові лавки, ресторани, кафе, базар. Товари і продукти конфісковані. Місця виробництва зачинені й опломбовані. Заборонялося виробництво горілки, яку нелегально можна було придбати в гетто, навіть неєвреям Ibid. С. 121..

В'язні Ризького гетто отримували половину норми харчування неєврейського населення - 100 г хліба на день, а також овочі (картоплю, капусту, моркву, буряк) Гехтман Е. Рига. Черная книга / под ред. В. Гроссмана, И. Эренбурга. Иерусалим: Яд Вашем, 2002. С. 273.. З цього приводу Ельмар Рівош ще восени 1941 р. згадував: «Картопля і чай мають неприємне відчуття - через годину знову голодний. ...Наші єврейські порції такі, що можна жити, якщо не рухатися, не працювати, а лише спати. Тоді, мабуть, вони дадуть можливість не померти. Якщо ж працювати, то ці порції - посміховисько. Вони складаються з негодних продуктів. Овочі мерзлі або гнилі, іноді і те, й інше, м'ясо - жили та кістки, єдине - хліб як хліб» Ривош Э. Рижское гетто (Личные воспоминания)..

Відтак не дивно, що мешканці гетто відчували постійний голод і нестачу продуктів харчування. Литовський лікар з Каунасу Олена Буйвідайте-Куторгене ще на початку 1942 р. записала, що становище євреїв погіршилося, в них віднімали продукти, не дозволяли купувати теплий одяг, не було дров, у гетто тривала жахлива тіснота. Найшвидше гинули найбідніші версти населення. Литовські поліцаї, які охороняли гетто по 12 годин у лютий мороз, зривали на євреях злобу, грубо обшукували, били на кожному кроці. Подорожчання продуктів приписували євреям, які скуповували їх за будь-яку ціну Полак-Розенберг М. Тропою памяти. С. 48..

У Каунаському гетто родина Тамари Лазерсон-Ростовської харчувалася супом з кропиви або пиріжками з картопляного лушпиння. Іноді на продуктову карточку видавали конину Записки из Каунасского гетто. С. 18.. На середину вересня 1942 р. ситуація виглядала не ліпше: «Вдома нічого немає: ані борошна, ані картоплі, - писала вона. - Основна наша їжа зараз - морква і помідори з нашого городу. На базарі гетто продаються найкращі яблука, сливи та груші, але, на жаль, все це не для нас. .Продаємо останні речі, купуємо продукти і так харчуємося» Ibid. С. 65, 67.. На початок грудня 1942 р. у Каунаському гетто хліб коштував 130 руб., молоко - 120 руб., борошно - 70-85 руб., горох - 65 руб., жито - 60 руб., морква - 45 руб., картопля - 30 руб. Ibid. С. 91. Тобто ціни вказують на те, що найдорожче коштували хліб і молоко, найдешевше - картопля. У 1943-1944 рр. ситуація особливо не поліпшилася. Після війни жінка згадувала: «Харчувалися гнилими овочами. Постійне відчуття голоду заглушало все решту. Щоб якось збільшити скудний пайок, я виходила .на роботу в місто. Там у місцевих жителів завжди можна було виміняти якусь річ на продукти харчування» Ibid. С. 236..

Визнані непрацездатними (жінки з малими дітьми, інваліди, тяжкохворі, старі) нічого з карток не отримували та виживали за рахунок своїх працездатних рідних або завдяки обмінній торгівлі. Вимінювали власний одяг, крам (який прихопили з дому до переселення в гетто) на продукти харчування. Жінки, діти, підлітки займалися кулінарією та нелегальною торгівлею. Так, Тамара Лазерсон-Ростовська, будучи підлітком, влітку 1942 р. вимінювала хустинки, спортивні кофтинки, панчохи на картоплю, борошно, крупи, сало, хліб, яйця, масло, м'ясо, молоко Ibid. С. 98.. Ті, хто не мав нічого для обміну, був приречений на швидке згасання, мусив просити милостиню, особливо діти. Одні жебраки ходили по квартирах і просили харчі, інші - рилися у смітниках.

Протягом окупації на всіх євреїв гетто були накладені непосильні контрибуції, на виконання яких відводилося одна або кілька діб. Усі мусили через юденрати здати золото, срібло, дорогоцінності, килими, хутро. До кінця 1941 р. додалися вимоги здачі теплого одягу. Так, у серпні 1941 р., ще до переселення в гетто, віленські євреї мусили протягом доби сплатити 5 млн. руб. Юденрат зібрав близько 2 млн., а також золоті та срібні вироби, хутро, шкіряний одяг Шур Г. Евреи в Вильно: хроника, 1941-1944 гг... С. 43-44.. До 7 липня 1943 р. євреї Вільнюського гетто повинні були знову здати всі золоті речі та дорогоцінності, готівку, залишити собі лише 30 RM (рейхсмарок) зарплатні Ibid. С. 146..

Після збору контрибуцій відбувалися обшуки. За приховування речей передбачалося покарання у вигляді конфіскацій, штрафу, ув'язнення, смертної кари. Крім того, всі євреї-робітники мусили щомісяця сплачувати подушний податок до скарбниці єврейської общини, який залежав від віку та статті. Так, у Вільнюсі чоловіки 18-20 років і старші за 50-60 років мусили платити у фінансовий відділ юденрату 100 руб. (10 RM), віком 20-50 років - 150 руб. (15 RM). Жінки 1820 років повинні були сплачувати 80 руб. (8 RM), а 20-40 років - 120 руб. (12 RM). Хто мав дітей до 16 років платили 15% від цих сум. За несплату податків людей позбавляли продуктових карток Ibid. С. 67.. Відтак мусили платити та жити надголодь.

Значна частина мешканців прибалтійських гетто страждала від нервових розладів, втрачали розум, чинили самогубство (приймали ціаністий калій, перерізали вени, вішалися, викидалися з вікон тощо). Особливо багато душевнохворих з'явилося після масових чисток і розстрілів. Явище спостерігалося серед тих, хто не мав засобів для існування, рідні та друзів-неєвреїв, які б допомагали вижити. Душевнохворих ніхто не лікував, їх збирали в одному місці і вивозили на розстріл. Подібна практика існувала на всіх анексованих і окупованих територіях.

Після наказу Гіммлера від 21 червня 1943 р. про ліквідацію гетто на території РКО і перетворення їх на робочі табори без права виходу за межі з 1 серпня, життя в міських гетто перетворилося на ще більший жах. Розпорядження рейхсфюрера СС означало передачу влади над євреями від цивільної адміністрації, якій підпорядковувалися гетто, в руки СС, що відповідала за концтабори.

Людей стали масово вивозити у трудові табори та концтабори Латвії та Естонії. Тому з осені 1943 р. почастішали втечі з таборів-гетто Назва застосовується автором статті з метою відокремлення гетто від гетто з табірним режимом, які стали розповсюдженими з осені 1943 р.. Зменшення кількості населення призводило до зменшення території гетто. Рештки тих, хто ще залишався ущільнювали, а спустошені вулиці виводили за межі гетто, передаючи у власність міським управам або німецьким комендатурам.

У гетто були заборонені будь-які зібрання. Молодь намагалася тікати в ліси до радянських партизанів, переховуватися на «арійському» боці, у рятівників-неєвреїв. За втечу робітників, які працювали поза межами гетто, покарання несли їхні бригадири з родинами, а також родини втікачів. Литовських євреїв заарештовували та розстрілювали, переважно у Понарах. У Вільнюському гетто відмінили одиночні перепустки. Покидати гетто можна було лише в групі не менше 5 осіб. Щоб запобігти втечам вводився щоденний звіт про наявність людей у квартирах. Усі мусили бути вдома до 20 год. вечора. О 21-й годині розпочиналася перевірка на наявність тих, хто був відсутній Шур Г. Евреи в Вильно: хроника, 1941-1944 гг... С. 156, 158..

У серпні 1943 р. розпочалася поступова ліквідація великих гетто у Вільнюсі, Каунасі, Шауляї. Вільнюське гетто було зачищено наприкінці вересня 1943 р. Хоча вже на початку місяця з'явився плакат, в якому повідомлялося, що місто стало вільним від євреїв. Проте євреї ще залишалися в гетто, хоча на роботу ходили без жовтих лат, щоб не привертати увагу. В цей час у гетто перебували робітники з родинами, близько 10 тис. осіб Ibid. С. 174..

У сховищах Вільнюського гетто переховувалося кілька сотень осіб. Після його ліквідації там відключили електрику та воду, і життя у «малинах» без їжі та води стало неможливим. Тому тих, хто переховувався, часто знаходили, переважно за доносами місцевих жителів, які нишпорили по гетто у пошуках залишеного єврейського майна. Німецькі та литовські поліцаї знущалися над євреями та відправляли у Понари. Тим не менш деякі євреї місяцями переховувалися, але все ж були виявлені та розстріляні буквально перед самим звільненням міста. Після ліквідації гетто єврейські помешкання були пограбовані поліцаями. Німецькі установи зайняли порожні будинки юденрату та шпиталю.

Після майже повної ліквідації Вільнюського гетто 23-25 вересня 1943 р., його було перетворено на табір-гетто, в якому ще залишалися євреї-робітники фабрики «Кайліс» (1 тис. осіб), військових автомайстерень (1 тис. осіб), майстерень СД (70 осіб), військового шпиталю (50 осіб) Ibid. С. 188., тобто загалом трохи більше 2 тис. осіб. Усі жили в окремих блоках поза межами табору-гетто, їхні родини в межах останнього. Спілкування між євреями табору-гетто та робочими блоками чи іншими робочими таборами було заборонено. На той час ціни значно зросли. Картопля коштувала 60 руб. за кг, хліб - 100 руб., масло - 300 руб. Ibid. С. 174. Напередодні ліквідації табору-гетто ціни на основні продукти харчування зросли ще більше (наприклад, хліб за кг коштував 150-160 руб., картопля - 70-80 руб.). Але навіть за такі великі гроші їх купити було неможливо. Продуктові картки вже не видавалися Ibid. С. 182..

Перебування дітей і підлітків у таборах-гетто тривало недовго. 27-28 березня 1944 р. у Вільнюсі, Каунасі та довколишніх трудових таборах були проведені «дитячі акції», у ході яких у IX Форті загинули діти до 16 років, частина арештованих були депортовані в Освенцим. Дітей на розстріл вивезли під виглядом «медогляду». Кілька сотень врятувалися завдяки переховуванню. Серед жертв терору значився 13-річний син Григорія Шура.

Остаточна зачистка Вільнюського табору-гетто відбулася 2-3 липня 1944 р., напередодні приходу радянських військ. Більшість людей загинули у Понарах, працездатних евакуювали в Штуттгоф, а звідти далі до концтаборів Німеччини. Серед жертв Голокосту значиться автор щоденникових записів Григорій Шур, який загинув під час ліквідації концтабору Штуттгоф. Тоді частину в'язнів повантажили на баржі та вивезли у відкрите море, де потопили.

Гетто Каунаса та Шауляю наприкінці вересня 1943 р. були передані під владу СС, де жінок не відділяли від чоловіків і родини не розлучали. На початку листопада 1943 р. Тамара Лазерсон-Ростовська у щоденнику записала: «Сьогодні була реєстрація усіх мешканців табору. Видаються нові продуктові картки. Більшість людей переховується, не хочуть реєструватися» Записки из Каунасского гетто... С. 127.. Ймовірно задля того, щоб не потрапити у списки на вивезення до трудових таборів.

Наприкінці березня 1944 р. під час зачистки Каунаського табору-гетто, сховища, де переховувалися матері з дітьми німцям видала єврейська поліція. Після цього євреїв, які ще залишалися у таборі-гетто, стали щодня перераховувати і втечі виявилися майже неможливими. Тим не менш Тамарі 7 квітня 1944 р. вдалося втекти та переховуватися у литовській родині Ibid. С. 61, 141-143..

Остаточна ліквідація Каунаського табору-гетто розпочалася 8 липня 1944 р. і тривала протягом п'яти днів. Єврейських робітників вивозили у Східну Пруссію, одних переправляли по р. Німан, інших - потягами. Гетто, як і Варшавське, було зруйноване та спалене. Решта людей втекли чи загинули, як батьки Віктора та Тамари Лазерсон, які загинули. Зі Штутгофа чоловіки були переведені у Дахау. Тих, хто врятувався, виявилося не так багато. Серед тих, хто вижив був Віктор Лазерсон. 9 липня 1944 р. під час ліквідації робочого табору «Шанці» і вивозу працездатної молоді до Рейху, Віктор сплигнув з потяга (виліз через вікно) і три тижні переховувався посеред жита. Потім повернувся в руїни табору-гетто і не впізнав його. Після ліквідації табору-гетто місцеві жителі шукали там приховані дорогоцінності. Подібна практика існувала не лише у литовських гетто, а була широко поширеною у польських гетто і таборах смерті. Загалом за литовськими даними, у Голокості загинуло від 165 до 210 тис. литовських євреїв або 95% Чепайтене Р. «Скандал поднял новую волну войн памяти».. За статистикою Яд Вашем під час Шоа загинула значно менша кількість євреїв - 140143 тис. осіб How many Jews were murdered in each country?. Підрахунки ізраїльських співробітників Музею Катастрофи виглядають більш реалістичними, оскільки кількість жертв Голокосту не може перевищувати показники довоєнної кількості євреїв.

У Латвії під час поступової ліквідації гетто, так само, як і в Литві, були страчені діти до 16 років, оскільки вважалися непрацездатними, зайвим тягарем. Восени 1943 р. у Даугавпілсі та Лієпаї найбільш працездатних перевели у концтабір Кайзервальд. Під час зачистки Даугавпільського табору-гетто дехто вчинив самогубство, хтось втік, позбавляючись німецьких робочих посвідчень. Як наприклад, Семен Шпунгін, який врятувався втечею. У 1944 р., за кілька тижнів до звільнення Латвії, особи, які втратили працездатність у Кайзервальді, були вбиті, решту перевезли на територію Рейху - у концтабори Штуттгоф, а звідти - Бухенвальд і Дахау. За статистикою Яд Вашем з латвійських євреїв у Голокості загинуло 70-71,5 тис. осіб Ibidem..

Висновки

Аналізуючи життя литовських і латиських євреїв у великих міських гетто, можна дійти наступних висновків: виживання євреїв напряму залежало від матеріального становища, побутових умов, наявності роботи, здоров'я, потрібних зв'язків серед членів юденрату, єврейської та місцевої поліції, медперсоналу лікарень, аптек, амбулаторій. Для переважної більшості євреїв життя у гетто не було усіяно яскравими барвами, а мало сірий, буденний вигляд (робота-дім-робота). Лише заможні євреї, які мали певні заощадження, порівняно з іншими, почувалися більш-менш впевнено, мали можливість «відкупитися» від примусових робіт, придбати робочі посвідчення та витрачати час на задоволення (відвідувати кафе, ресторани, театри тощо).

Більшість євреїв голодували в гетто та просили милостиню, переважно малолітні діти. Найбільш складна ситуація спостерігалася у тих родинах, які не мали працездатних рідних і ледве виживали за рахунок власного господарства чи обмінної торгівлі. Найкраще почували себе євреї-робітники, які працювали поза межами гетто і мали можливість щось купити в місті або таємно виміняти у місцевого населення (продукти харчування, необхідні речі, дрова), а жінки взяти з польових робіт овочі. Ті, хто залишався у межах гетто, такої можливості практично не мали, якщо не враховувати допомогу друзів-неєвреїв. До того ж саме робітникам на роботі видавали обіди, а юденрат - продуктові та промтоварні картки. Непрацюючі жителі гетто цього не мали.

Значно гірше почували себе ті, хто мусив місяцями переховуватися у гетто, щоб не потрапити в облави та не бути вивезеними. Проте й таких знаходили, арештовували або вбивали на місці. Побутові умови у міських гетто не можна назвати розкішними, оскільки люди протягом окупації жили у тісноті, але за наявності світла, води (водопровідної, колодязної, річкової). Опалення залежало від стану будинку, але переважно мало пічний характер. На умови виживання також впливала посада, яку займали ті чи інші євреї. Найкраще влаштувалися члени юденрату та поліції, оскільки мали стабільну зарплатню, особливий статус, привілеї. Порівняно добре жилося й тим майстрам, лікарям, які були висококваліфікованими спеціалістами та виконували різні приватні замовлення, за які отримували не лише гроші, але й продукти харчування, дрова, інші необхідні речі. Однією з умов виживання у гетто стала наявність медичного обслуговування та можливість придбати ліки, а також непорушення встановлених правил. Порушників порядків жорстоко карали, навіть могли вбити (розстріляти, повісити). Найменший шанс вижити у гетто мали старі, немічні, хворі, інваліди, родини втікачів, матері з малими дітьми, оскільки були визнані непрацездатними та першими потрапляли у «розстрільні» списки і були приречені на винищення.

References

1. Barkahan, М. (2008). Extermination of the Jews in Latvia 1941-1945: series of lectures. Riga: Society «Shamir» [in English].

2. Barkahan, M. Aleksejeva, T. & Bogdanova, R. (Eds.). (2022). Materialy po istorii evreev Latvii [Materials on the History of the Jews in Latvia]. Riga: Society «Shamir» [in Russian].

3. Bubnys, А. (2003). The Massacre of Vilnius Jews and the Vilnius Ghetto (1941-1944). Genocidas ir Rezistencija, 2 (14), 7-43 [in English].

4. Bubnys, А. (2004). The Kaunas Ghetto (1941-1944). Genocidas ir Rezistencija, 2 (16), 8-40 [in English].

5. Bubnys, А. (2005). Jewish Police in the Kaunas and Vilnius Ghettos (1941-1944). Genocidas ir Rezistencija, 1 (17), 66-85 [in English].

6. Bubnys A. (2005). The Holocaust in Lithuania between 1941 and 1944. Vilnus [in English].

7. Bubnys, А. (2021). Holokaustas Lietuvos provincijoje 1941 metais. Vilnius: Margi Rastai [in Lithuanian].

8. Chepaitene, R. (2017). «Skandal podnyal novuyu volnu voyn pamyati» (o knige Ruty Vanagayte «Nashi» i reaktsii litovskogo obshchestva) [The Scandal Raised a New Wave of Memory Wars (on Ruta Vanagaite's book «Ours» and the reaction of the Lithuanian society)].

9. Cohen, R. & Issroff, S. (2002). The Holocaust in Lithuania 1941-1945. Gefen Publishing House [in English].

10. Cohen, N. (2003). The Last Days of the Vilna Ghetto - Pages from a Diary. Yad Vashem Studies, 31, 15-59 [in English].

11. Dieckmann, Ch. (2011). Deutsche Besatzungspolitik in Litauen 1941-1944, 2 Bande. Wallstein: Gottingen [in German].

12. Ezergailis, A. (1996). The Holocaust in Latvia, 1941-1944: A Missing Center. Riga: Historical Institute of Latvia [in English].

13. Grossman, V. & Ehrenburg, I. (Eds.). (2002). Chernaya kniga. O zlodeyskom povsemestnom ubiystve evreev nemetsko-fashistskimi zakhvatchikami vo vremenno-okkupirovannykh rayonakh Sovetskogo Soyuza i v lageryah unichtozheniya Polshi vo vremya voyny 1941-1945 gg. [Black book. About the villainous widespread murder of Jews by Nazi invaders in the temporarily occupied regions of the Soviet Union and in the extermination camps of Poland during the war of 1941-1945]. Jerusalem: Yad Vashem [in Russian].

14. Harshav, B. (2002). Introduction: Herman's Kruk's Holocaust Writing. In Kruk, H. The Last Days of the Jerusalem of Lithuania: Chronicle form the Vilna Ghetto and the Camps, 1939-1944. New Haven: Yale University Press, pp. XXI-LII [in English].

15. Holtzman, H. (2006). «Etot rebenok dolzhen zhit...»: Zapiski Khelene Kholtsman 1941-1944 [“This child must live...”: Notes of Helene Holtzman 1941-1944]. Moskva: Novoe literaturnoe obozrenie [in Russian].

16. Kassow, S. (2014). Inside the Kovno Ghetto. In The Clandestine History of the Kovno Jewish Ghetto Police. Bloomington: Indiana University Press, pp. 1-62 [in English].

17. Katz, Y. (2009). Pod grifom «Judenfrei»: Kholokost na territorii okupirovanoy natsistami Estonii (19411944) [Under the heading «Judenfrei»: The Holocaust in the territory of Nazi-occupied Estonia (1941-1944)]. Tallinn: Jewish Community of Estonia [in Russian].

18. Kaufmann, М. (2012). The Destruction of the Jews of Latvia. Riga: Society «Shamir» [in English].

19. Kruk, Н. (2002). The Last Days of the Jerusalem of Lithuania: Chronicles from the Vilna Ghetto and the Camps, 1939-1944. New Haven: Yale University Press [in English].

20. Lazerson-Rostovskaya, T. & Polyan, P. (Comps.). (2011). Zapiski iz Kaunasskogo getto (Katastrofa skvoz prizmu detskikh dnevnikov). Dnevniki. Ocherki. Stihi [Notes from the Kaunas ghetto (Catastrophe through the prism of children's diaries). Diaries. Essays. Poems]. Moskva: Vremya [in Russian].

21. Levenshtein, M. (2012). U kraya bezdny. Vospominaniya uznika Rizhskogo getto i fashistskikh kontslagerey [At the edge of the abyss. Memoris of a prisoner of the Riga ghetto and fascist concentration camps]. Moskva: Gamma-Press [in Russian].

22. Levenshtein, M. (2012). Vospominaniya uznika Rizhskogo getto i fashistskih kontslagerey [Memoris of a prisoner of the Riga ghetto and fascist concentration camps].

23. Levin, D. (2001). How the Jewish Police in the Kovno Ghetto Saw Itself. Yad Vashem Studies, 29, 183-240 [in English].

24. Makarova, Ye. & Makarov, S. (2014). 3000 sudeb. Deportatsiya evreev iz Terezinskogo getto v Rigu, 1942 god [3000 Fates. The Deportation of Jews from the Terezin Ghetto to Riga, 1942]. Riga: Society «Shamir» [in Russian].

25. Medalye, E. (2012). Pravo na zhizn [The right to life]. Moskva-Riga: Polimed [in Russian].

26. Meller, L. (2022). Dekabr. Dni traura evreyskoi obshchiny Liepai [December. Days of mourning for the Jewish community of Liepaja].

27. Michelson, F. (2011). Ya perezhila Rumbulu [I survived Rumbula]. Moskva-Riga: Polimed [in Russian].

28. Mishell, W. (1988). Kaddish for Kovno: Life and Death in a Lithuanian Ghetto, 1941-1945. Chicago Review Press [in English].

29. Nikzhentaitis, A. (2017, December 1). Kazhdyi, kto khochet razrushat mif, dolzhen byt khorosho podgotovlen i imet khoroshuyu argumentatsiyu (o kulture pamyati i knige Ruty Vanagayte «Nashi») [Everyone who wants to destroy a myth must be well prepared and have good arguments (on the culture of memory and Ruta Vanagaite's book «Ours»)]. Historians.in.ua.

30. Polak-Rozenberg, M. (2012). Tropoyu pamyati: uchebnoye posobiye po prepodavaniyu istorii Katastrofy (Shoa) [The Path of Memory: A Study Guide for Teaching the History of the Holocaust (Shoah)]. Jerusalem: Yad Vashem, 2012 [in Russian].

31. Porat, D. (1993). The Jewish Councils of the Main Ghettos of Lithuania: a Comparison. Modern Judaism, 2 (13), 149-163 [in English].

32. Porat, D. (1999). The Vilna ghetto diaries. In Shapiro, R.M. (Ed.). Holocaust Chronicles: Individualizing the Holocaust through Diaries and Other Contemporaneous Personal Accounts. Hoboken, NJ: Ktav Pub, pp. 157-169

33. Radchenko, Yu. (2018). Nekompetentnaya publitsistika i diskussii o prichastnosti k Kholokostu v Litve (rassuzhdeniya o knige Ruty Vanagayte i Efraima Zuroffa «Svoi. Puteshestviye s vragom») [Incompetent journalism and discussions about involvement in the Holocaust in Lithuania (arguments about the book of Ruta Vanagaite and Efraim Zuroff «Own. Journey with the Enemy»)]. Ab Imperio, 4, 281-320.

34. Rivosh, E. (2007). Rizhskoe getto (Lichnye vospominaniya) [Riga Ghetto (Personal Memoris)].

35. Shpungin, S. (2003). Dolgii put k svobode [Long way to freedom].

36. Shur, G. (1993). Znakomstvo polveka spustya. Iz zapisok Grigoriya Shura [Dating half a century later. From the notes of Grigory Shur]. Israel: Moriya Publishing House [in Russian].

37. Shur, G. (2000). Yevrei v Vilno: khronika, 1941-1944gg. [Jews in Vilna: chronicle, 1941-1944]. Sankt- Peterburg [in Russian].

38. Smirin, G., Aleksejeva, O. & Rochko, J. (2011). Jews of Latvia in the World War II. Riga: Society «Shamir» [in English].

39. Tory, A. (1991). Surviving the Holocaust: the Kovno Ghetto Diary. Harvard University Press [in English].

40. Vanagayte, R. & Zuroff, E. (2018). Svoi. Puteshestvie s vragom [Their. Journey with the Enemy]. Moskva: Corpus, AST [in Russian].

41. Vessel, L. (2021). Kholokost v Daugavpilse: 80 let nazad v gorode bylo sozdano getto [Holocaust in Daugavpils: 80 years ago a ghetto was created in the city].

42. Vikhnovich, V. (Comp.). (2006). Dve sudby v Velikoi Otechestvennoi voine [Two fates in the Great Patriotic War]. Sankt-Peterburg: Humanitarian Academy

43. Zilberman, D. (2012). I ty eto videl [And you saw it]. Moskva-Riga: Polimed

Размещено на Allbest.Ru