Листи капітана Джеймса Джеффріса із шведської армії до міністра в Уайтхолл (1708 р.)

План Його величності, який передбачав відрядження генерала Лагеркрона із 6000 вояками для перекриття шляху, яким змушені були б пересуватися московити, якби вони увійшли до цієї країни, зазнав невдачі, оскільки командири збилися з правильного шляху; це дозволило генералу Шереметьєву ⁶¹ чудову нагоду отримати підкріплення приблизно 20 чи 30 тисячами солдатів, які перебувають постійно перед нами й дуже часто турбують нас як під час походу, так і тоді, коли ми посилаємо загони для поповнення запасів продовольства.

Учора ми чули гучні гарматні постріли, які лунали з міста, в якому перебував московитський гарнізон і яке було за півмилі від нас; після того ми дізналися, що це було святкування з нагоди перемоги московитів над графом Левенгауптом на річці Сож, щодо якої ми ще не маємо достовірних відомостей; але я припускаю, що там відбулося не те, на що ми сподівалися, бо більшість інформації тут намагаються приховати, а те, що обговорюють вільно, не містить нічого, окрім похвал на адресу цього графа стосовно того, як він уміло керував діями під час бою й відступу. Я і т. д.

Із табору біля Мглина,

4 милі від Стародуба,

7 жовтня 1708 за старим стилем.

Підписано: Мглин, 4 милі від Стародуба,

7 жовтня 1708, містер Джеффріс.

Отримано 10 червня 1709.

Лист 24. 28 жовтня 1708. Шептаки, 1 миля від Новгорода-Сіверського

Вельмишановний пане.

Ми безупинно рухалися з того часу, як полишили Мглин 8 числа цього місяця. 9 числа ми минули Стародуб, де Його величність не збирався зупинятися на відпочинок, бо там перебував сильний гарнізон московитів, який був рішуче налаштований на енергійну оборону; затим через півмилі ми зустріли авангард графа Левенгаупта, а наступного дня з'єдналися з його армією ⁶². Тоді ж ми отримали реляцію про його сутичку з московитами біля Пропойська й відповідно я зміг здобути якнайкращу інформацію, яку й наводжу нижче. Московити мали достатньо часу для того, щоб 28 числа минулого місяця показати, на що вони здатні, наші війська спочатку гадали, що це були лише окремі ворожі підрозділи, які не заважали нам продовжувати рухатися аж до тієї ночі, коли ми були змушені стати табором у вузькому місці, оточеному лісом і болотами; 29 числа уранці шведи побачили, що увесь ліс наповнений московитами, які вишикувалися в бойовому порядку для атаки, наші ж із свого боку зробили все краще, що тільки змогли зробити; о 10 годині перша сутичка розгорілася між кіннотою обох армій, але ворог відступив до лісу, а наші підрозділи, що кинулися їх переслідувати, потрапили в оточення до їхньої піхоти, яка залягла непомітно в чагарниках і накрила їх жахливим вогнем, який змусив шведів знову відійти на колишні позиції, звідки вони потім знову погнали ворожу кінноту, але вже не наважилися переслідувати її до лісу, побоюючись піхоти, яка затаїлася в засідці, очікуючи на них; так бій тривав до 7 години вечора аж поки безперервними атаками сторони настільки стомили одна одну, що самі розійшлися. Можливо, незначна перевага в цій сутичці була за шведами, бо вони вільно маневрували й не мали зайвого багажу із собою, а кілька тисяч шведських солдатів, які не брали участь у бою, залишалися з обозом; проте істотної переваги ніхто не мав, обидві сторони залишилися на своїх позиціях, уцілілими залишилися майно й гармати; але генерал відіслав поранених з обозом до маленького селища, яке було неподалік, їх супроводжував окремий загін, який мав потім знищити вищезгаданий обоз, щоб він не потрапив до рук ворога. Одночасно до цього села увійшли ворожі козаки, які не лише захопили залишки майна, але й повбивали поранених і взяли в полон тих, хто з ними був, врятуватися вдалося лише кільком особам. Опівночі шведи вирушили далі, ворог або не хотів, або був неспроможний завадити їм, хоч вони були оточені з усіх боків; шведи рухалися всю ніч і наступного дня досягли річки Сож, яку вони вирішили перетинати вплав, скинувши з коней багаж, який призначався для потреб піхоти. Кілька з них потонули; але не встигли ще всі перетнути річку, як на тому березі зіткнулися з кількома загонами ворожих козаків; проте ті не наважилися атакувати шведів, але продовжували турбувати їх упродовж усього походу, аж доки вони не приєдналися до нас. За підрахунками, армія Левенгаупта перед цим боєм налічувала близько 12 тисяч вояків, з яких 7 тисяч перебували в чудовій бойовій формі; ми втратили 2 полковників, 9 полкових лейтенантів, 2 генерал-ад'ютантів і 2 майорів, а ще 16 одиниць залізних гармат, які генерал був змушений покинути вночі під час відступу. Кілька захоплених тоді полонених повідомили нам, що у вищезгаданій битві брала участь уся московитська армія.

Уже достеменно відомо, що генерал Мазепа оголосив про приєднання до шведів, учора він здійснив свій перший візит до Його величності, який його люб'язно прийняв; тут побутує думка, що ми залишимося на цих квартирах доти, доки кілька тисяч його козаків не приєднаються до нас, а згодом ми вирушимо далі за річку Десну. Я і т. д.

Шептаки, 1 миля від Новгорода-Сіверського,

28 листопада 1708 за старим стилем ⁶³.

Підписано: Шептаки, 28 листопада 1708, містер Джеффріс.

Отримано 10 червня 1709.

Пронумеровано під номером 5.

1. Цей лист не був отриманий.

2. Кжиштоф Кіпріан Урбанович, полковник польської армії, відступав з Карлом XII до Бендер і пішов на службу до росіян після 1719 р. Помер у 1731 р.

3. Грегор Антоній Огінський, гетьман війська Великого князівства Литовського, супротивник сім'ї Сапеги, який приєднався до короля Станіслава. Тому Огінські та їхніх послідовники воювали на боці росіян проти шведів. Огінський помер у 1709 р.

4. Цікаво порівняти перший абзац цього листа зі змістом того повідомлення, яке було відправлене Гермеліном Робінсону і таким чином потрапило в Уайтхолл, і яке увійшло до листа Робінсона Бойлю від 2/13 квітня 1708 р.: "Наші вороги відступали до своїх кордонів з такою поспішністю, що не мали часу для спустошення місцевості, як вони це планували. Як тільки ми зупинилися, вони послали назад кілька загонів, щоб ті спалили й зруйнували все те, що вони полишили. Але наші війська були готові протистояти їм, ворог був змушений відступити, а частина наших сил просунулася на 10 миль за Мінськ. Через деякий час Його величність уже наблизиться до московитського кордону, але не має наміру перетинати його до тих пір, аж поки земля не вкриється травою".

5. Цей лист не був отриманий.

6. Адам Людвіг Левенгаупт (або Лейонгуфвуд), полковник, 1659-1719, шведський генерал, який довго служив у військах, які перебували за межами Швеції, ще до початку Великої Північної війни. На момент написання листа командував армією в Курляндії. Капітулював під Переволочною в 1709 р. і помер як військовополонений у Москві.

7. Карл Піпер, полковник, 1647-1715, шведський державний службовець, який брав участь у поході Карла ХІІ як начальник канцелярії, іноземні дипломати називали його або першим міністром, або прем'єр-міністром. Потрапив у полон під Полтавою і помер у Росії у 1715 р.

8. Чарльз Уітворт, пізніше барон Уітворт, 1675-1725, уповноважений міністр, а потім (з грудня 1709 р.) надзвичайний посол до царя Петра в 1704-1710 рр.

9. Це перший лист, адресований Генріху Бойлю (пізніше лорд Карлетон, ?--1725), який займав посаду державного секретаря (міністра) у Північному департаменті від лютого 1707 до вересня 1710 р.

10. Про ці новини Джеффріс, імовірно, дізнався із друкованих видань або через приватне листування.

11. Джеймс Едвард висадився в Шотландії в березні 1708 року, але французький флот, який його підтримав, був розбитий адміралом Бінгом, а самозванець був змушений знову втікати до Франції.

12. Ім'я цього дворянина достеменно не з'ясоване.

13. Казимір Ян Сапега, гетьман великий литовський, співпрацював із шведами з 1702 по 1708 рік, потім відійшов від політики. Помер у 1720 році.

14. Це перший лист, офіційно отриманий Джеффрісом від початку військової кампанії, і є найімовірніше одним з тих, що містяться в книгах вхідної іноземної кореспонденції 104/154 і який написаний у формі меморандуму від 13 лютого 1708 р., що має назву: "Циркуляр за підписом містера Бойля, міністра, що доводить до відома міністерські вказівки, відісланий містеру Джеффрісу і є аналогічним тому, що відіслали серу Філіпу Медовсу, вміщений у Книзі імператорів, арк. 31".

15. Карл Густав Реншильд (Реншьольд або Реншіольд), граф, 1651-1722, шведський фельдмаршал і королівський радник, який потрапив у полон під Полтавою, але був обміняний у 1718 р.

16. Ян Сапега, небіж Казиміра, управитель Бобруйська (Бобройськ), став гетьманом великим литовським, як тут зазначено, у 1708 р. Пішов на службу до росіян у 1713 р., помер у 1730 р.

17. Михайло Сервацій Вишневецький, князь, 1680-1743, заступник гетьмана великого литовського. Спочатку боровся проти шведів, а після Альтранштадського договору приєднався до короля Станіслава. Відвідував Бендери у 1712-1714.

18. Адам Миколай Сенявський, граф, гетьман великий коронний у 1706 р., опонент короля Станіслава, помер у 1726 р.

19. Значна кількість кореспонденції, присвяченої цій тематиці, знаходиться в Зібранні державних іноземних паперів 88/17 і 82/24 та в Зібранні іноземної вхідної кореспонденції 104/153 і 154. Можна порівняти із джерелами, які містяться в зібраннях державних іноземних паперів та іноземної вхідної кореспонденції у Голландії за цей період. Наприклад, книга ^рла Густава Гільдебранда "England och Sverige, 1707. Nagra bidrag", К. P. A., 1937, на стор. 176-201 описує вихід шведської армії із Саксонії. У книзі авторства Мілна, T R. H. S., 1948 на стор. 85 міститься помилкове твердження, що Станіслава визнали в Англії ще до того, як шведська армія залишила Альтранштадт. Напередодні розмови Цедергельма з Джеффрісом на цю тему Гермелін у листі до Робінсона вживає фразу "не як міністр, але як друг". Ці слова вперше з'являються в листі від 2/13 квітня 1708 р. (цитата дослівно вміщена в листі до Бойля), який Робінсон написав до Мальборо. Посол під час перекладу вніс деякі корективи в "окремі вирази" з листа Гермеліна, про що він сам і зізнався: "я краще пом'якшу переклад і зішлюся на зайнятість шведського короля, що так і є, але більше тому, що визнання Станіслава так довго відкладається".

20. Лист Гермеліна і аргументи Робінсона (це визнання Станіслава образило б царя менше, ніж підтвердження укладення договору, який передав його слуга Паткуль до шведів, договору, який би зачіпав "його честь"; це б означало, що королівська армія приєднується до Станіслава і його визнання тому було б зараз доречне) мали ефект і Станіслава визнала королева Анна. Робінсон прокоментував (лист до Бойля від 19 червня 1709 за новим стилем), читаючи лист Джеффріса від 12/23 травня, що ці новини поки що не дійшли до шведської армії, сподіваючись, "що такий крок потрібно зробити якомога делікатніше, а не так як раніше, під наполегливим тиском". Дещо пізніше (там само, лист від 10 липня 1708 за новим стилем) Робінсон у листі повідомив: "Пан Гермелін повідомив мені, що він дуже задоволений тим, що Її величність визнала Станіслава королем, про що передали його володарю королю та іншим; і запевнив, що це був прояв справжньої дружби Її величності". Для порівняння: Sbornik, т. 50, номер 10, Бойль до Уітворта, Уайтхолл, 18 червня 1708 (старий стиль), а також лист 13.

21. Таке саме повідомлення, датоване одним днем раніше, 30 квітня/11 травня, Джеффріс також написав Робінсону, але зміст цього листа невідомий.

22. Цей лист випадає із їхнього хронологічного порядку.

23. Джеффріс спочатку написав "I am told", а потім змінив "am" на "have", забувши додати "been". Згадка про козацьке вторгнення є звісткою про заколот донських козаків під керівництвом отамана Булавіна.

24. Томас Кніперкрона, шведський резидент, що проживав у Москві з 1689 р., був заарештований 9 жовтня 1700 р., звільнений після переговорів про обмін військовополоненими у 1707 р.

25. Андрій Якович Хилков, князь, російський посол до Карла ХІІ, прибув 27 липня 1700 р., був заарештований 9 жовтня 1700 р.

26. Арвід Аксель Мардефельд, барон, офіцер шведської армії з 1677 р., отримав звання генерала в 1706 р., помер у Литві, як тут зазначено, 18 травня 1708 р.

27. Битва під Калишем 27 жовтня 1706 р., в якій війська Росії та Августа завдали поразки Мардефельду.

28. Дивися повідомлення в листах Робінсона до Бойля в Гамбург, які були написані в межах 8 травня, 1 червня, 3 і 10 липня 1708 р. (усі за новим стилем). Перший лист повідомив чутки "про важливі події в Литві"; другий лист спростував їх. Третій лист, у якому містилися відомості з Вільни від 17 червня за новим стилем, і в них було сказано: "які стверджують, що шведська армія не в дорозі, а перебуває в готовності в будь-який момент вирушити в довгоочікуваний похід", у той час як у четвертому листі говорилося: "повідомлення про події в Литві дуже дестабілізували шведів, вони почали втрачати віру в себе". Усі листи одностайні, що шведська армія 16 числа минулого місяця була вже в поході, але є невеликий сумнів, що вона вже перебувала на землях московитів. Плани щодо скинення царя з трону стали вже відомі широкому загалу.

29. Максиміліан Еммануель, принц Вюртенберзький, 1689-1709, служив у Карла ХІІ з 1702 р., був взятий у полон під Полтавою і незабаром після цього помер. Джеффріс пише його ім'я Wurtenberg, як тут, або Wirtenberg.

30. Олександр Данилович Менжиков (Менчиков, Меншиков), князь, 1673-1729, російський офіцер, генерал з 1706 р., фельдмаршал з 1709 р. Джеффріс пише його ім'я Menchikof, як тут, або як Menchikoff (листи 15 і 27).

31. Генріх фон дер Гольц, 1648-1725, саксонський дворянин на службі в Росії у 1705-1710рр.

32. Адольф Фелікс Бауер (Баур), уродженець Гольштейна, на службі в Росії з 1700 р. Генерал-лейтенант з 1706 р., генерал з 1716 р.

33. Карл Евальд фон Ренн (Рене), барон, 1663-1716, імовірно народився у Швеції, на службі в Росії з 1702 р., мав звання генерал-лейтенанта з 1706 р., отримав звання генерала після Полтави. Джеффріс пише його ім'я Rhen, як тут, або як Ren (листи 26 і 27).

34. Станіслав Понятовський (Поніатовський), граф, 1676-1762, польський генерал артилерії, який з 1702 р. підтримував Станіслава й шведів. Супроводжував Карла ХІІ до Бендер.

35. Про цього пана нічого не відомо.

36. У цьому листі, як і в листі за номером 16, ми можемо бачити ознаки того, що Джеффріс вів щоденник (ще не досліджений), витяги з якого (лист 27) ми наводимо нижче.

37. Фредерік Гессен-Дармштадтський, князь, 1677-1708, перебував на службі в росіян у званні фельдмаршала-лейтенанта. Помер від рани, отриманої під Лісною у 1708 р. Джеффріс спочатку написав "Ангальт-Дессауський", проте князь Леопольд Ангальт-Дессауський, відомий генерал, воював на боці коаліції проти Франції.

38. Для порівняння: див. Sbomik, т. 50, лист 6, Уітворт до Харлі, Москва, 12/23 травня 1708, повідомлення офіцера російської армії про те, що у їхніх драгунів були "хворі коні".

39. Отто Врангель Адинальський, барон, після військової служби в молоді роки в саксонській армії перейшов до Карла ХІІ на початку Північної війни в 1700 р. Став генерал-майором у 1707 р., загинув у бою під Половчином, як тут зазначається.

40. Інші автори листів, наприклад Цедергельм у листі від 5 липня 1709 р. (за шведським стилем), наводять значно більшу кількість захоплених гармат.

41. Вільгельм фон Шведен, генерал-майор на службі в росіян, який загинув у битві під Головчином, як тут зазначається.

42. Михайло Михайлович Голіцин, князь, 1675-1730, російський офіцер у званні генерал-майора з 1708 р.

43. Для порівняння: з листа Робінсона до Бойля у Гамбург від 4 вересня 1708 р., де зазначається: "я не чув підтвердження тому, щоб шведський король, вийшовши до берегів Борисфену 8 липня за старим стилем, ще не переправився через річку. Те, що ця зупинка дає підстави повідомляти про перерву в русі армії, зовсім не відповідає дійсності".

44. Це міг бути пропущений лист, який Джеффріс згадує як такий, що передує листу за номером 18 і між якими часовий проміжок у чотири доби. Справжній проміжок між листами 17 і 18 дещо більший.

45. Цедергельм додає, що листівки не потрапили туди, де стояли німецькі полки.

46. Давид Натаніель фон Зільтман, барон, прусський генерал-лейтенант. Також у листах 28 і 29, поданих нижче, і в пізніших листах Джеффріс подає його ім'я (тільки в період, до якого відносяться листи, опубліковані тут) як Зількман. На даний час варіантів написання цього імені дуже багато, зокрема Адлерфельд подає його як Сіттман, Нордберг як Зельтман, Уітворт як Зількман і Зілтман; О. Гайнц на стор. 221, примітка 2, пише фон Зюльтерман, а Ф. Карлсон на стор. 372 пише Зюльтман (публікації до 1885 р.).

47. Перемога біля Ауденарде 11 липня 1708 р. за новим стилем, коли герцог Марльборо та Євген Савойський завдали поразки Луї Вандому та герцогу бургундському.

48. Ця турбота про цивільне населення, яка простежується в декількох листах Джеффріса, наприклад у листі 10, імовірно, є типовою для невійськової людини.

49. Габріель Отто Канефер, уродженець Лівонії, перебував на службі у шведській армії з 1702 р., командував полком волохів, був захоплений у полон, як тут зазначається, і пізніше засланий до Сибіру.

50. Це відома битва під Молятичами (Малятичами) 31 серпня 1708 р., в якій росіяни вперше здійснили атаку на шведів.

51. Людвіг Ніколас фон Галларт, барон, німецький офіцер, який перед тим, як піти на службу в російську армію, де він дослужився до генерала, довгий час перебував на військовій службі в австрійській та саксонській арміях. Помер у 1727 р.

52. Пфлуг, уродженець Німеччини, офіцер російської армії, отримав звання генерал-майора у 1707 р. і генерала в 1708 р.

53. Карл Густав Роуз Гельмзетерський, барон, 1655-1722, в юності служив у австрійській армії, вступив до шведської армії в 1677 р., став генерал-майором у 1706 р. Був взятий у полон під Полтавою і помер по дорозі додому з Росії. У листі 26 Джеффріс пише його ім'я як Роос.

54. Каспер Отто Сперлінг, граф, 1644-1709, служив у французькій армії перед тим, як вступив на службу до шведів у 1695 р. Став полковником у 1706 р., був убитий під час штурму Веприка 7 січня 1709 р.

55. Нільс Розенштірна, вступив на військову службу в 1685 р., служив у французькій армії в 1694-1695 рр., перейшов на службу до шведів у 1701 р., став полковником у 1705 р., загинув під Молятичами, як тут зазначено.

56. Генерал-майор Мікош згадується в Sbornik, т. 50, стор. 70 у списку офіцерів, який наводить Уітворт у своєму листі в Уайтхолл від 17/28 вересня 1708 р.

57. Мова йде про відому битву під Раєвкою (Rajovka) 10 вересня 1708 р.

58. Туре Хорд Сегерштадський, 1669-1708, поступив на військову службу в 1690 р., служив за кордоном у 1691-1696 рр., став капітаном у 1700 р., а генерал-ад'ютантом у 1706 р. Загинув під Раєвкою, як тут зазначається.

59. Андерс Лагеркрона, 1660?-1739, вступив на військову службу в 1679 р., став генерал-майором у 1704 р. Відступав із Карлом ХІІ до Бендер, повернувся до Швеції у 1711 р.

60. Переплетення листів утруднює визначення того, 3, 5 чи 6 тижнів минуло; якщо підрахувати час між останнім відісланим (лист 22) і цим листом, то інтервал складе 3 тижні.

61. Борис Петрович Шереметьєв (Щереметьєв), граф, 1652-1719, російський фельдмаршал з 1702 р., прийшов на армійську службу в 1669 р. Джеффріс у листі 30 пише його ім'я як Череметоф.

62. Біля Труханова 15 жовтня 1708 р. (за шведським стилем), на півдорозі між Костеничами й Стародубом. До того, як ці новини надійшли від Джеффріса (їх не було до 10 червня 1709 р.) Уайтхолл їх отримав від Робінсона, який у листі до Бойля з Гамбурга 6 листопада 1708 р. за новим стилем повідомив "новини про поразку шведської армії під командуванням генерала Левенгаупта, яка налічувала приблизно 9 тисяч піхоти і 2 чи 3 тисячі кінноти. Повідомлялося, що шведське військо за 9 миль від Дніпра було атаковане 24-тисячною армією із самим царем на чолі. Як було зазначено, у бою загинув шведський генерал і багато офіцерів, а вдалося врятуватися не більше ніж 300 піхотинцям, усі гармати, майно й 6 возів, навантажених усім необхідним для королівської армії, було захоплено. Здається, не викликає сумнівів те, що відбулася велика битва й шведи програли, але щодо інших деталей можуть виникнути питання". У листі від 20 листопада за новим стилем Робінсон додає: "У всіх листах постійно повторюється факт поразки армії генерала Левенгаупта, але не інші деталі, які згадуються лише по одному разу".

63. Цей лист Джеффріс помилково датував 28 листопада замість 28 жовтня. Вірна дата очевидна через згадку про прибуття Мазепи, яке сталося "вчора" (він прибув до шведського табору 27 жовтня за шведським стилем), і через наведений Джеффрісом факт стосовно того, що армія ще не перетнула Десну (це відбулося 3 листопада за шведським стилем).

Размещено на Allbest.ru