Акція православно-католицького замирення в 1623-1628 роках

Представникам православної ієрархії бракувало щирості й віри у власну силу, переконаності у важливості справи. Їх, очевидно, відлякувала також практика стосунків між католиками й уніатами: католики мали звичку змушувати уніатів переходити до Католицької Церкви, і митрополит Рутський неодноразово скаржився на такі дії католиків папі Урбанові VIII. А примас в Ґнезні, архієпископ Ян Венжик, отримав доручення папи навчити своє духовенство не називати руські Церкви синагогами Litterae S. C. de Propaganda Fide... С. 117.. Надто заангажованим у церковному об'єднанні виглядав Сиґизмунд ІІІ. Православних також насторожувало те, що після 30 років від проголошення унії українські католицькі владики не отримали обіцяних місць у законодавчих палатах, щоб там захищати права своєї Церкви. І навіть за таких обставин справа єдності Церков у 1629 р. в переговорному процесі між уніатами й православними здавалася вирішеною.

Носієм такого переконання був митрополит Рутський. Для нього навіть негативний перебіг Київського православного зібрання мав свій результат. Було очевидно, що дві головні особи - митрополит Іов Борецький та архимандрит Петро Могила - щиро співчували справі. Щоб заохотити православних, Рутський вкотре порушив питання створення патріархату для русинів: «Звичайний нарід дуже бажає патріарха; тільки й знає в релігійних справах, що йти за патріархом: чи не було б вказано утворити гідність патріарха, обсадити її відповідним чоловіком і при його помочі привести православних до унії» Жуковський А. Петро Могила й питання єдності Церков. С. 121.. Кандидатом на патріарший престол Рутський вважав архимандрита печерського, «який, видається, прихильний до унії, міг би перейти на унію, спочатку приватно при певних свідках, а потім вести пропаганду» Epistolae Josephi Velamin Rutskyj Metropolitae Kioviensis Catholici (1613-1637) / Ed. Welykyj. Romae, 1956. 410 p. С. 207, 230, 288..

Але всі заходи й сподівання митрополита Рутського перервала постанова Конґрегації Пропаґанди Віри й нунція Санта Кроче, який у листі до Рутського заборонив спільне проведення Собору з православними (18 серпня 1629 р.) Жукович П. Львовский собор 1629 г.. С. 672-673.. Це був великий удар по унійній акції Рутського.

Про католицькі симпатії Могили було відомо ще від часу боротьби за вакантний пост архімандрита Києво-Печерської лаври, що розпочалася після смерті 21 березня 1627 р. Захарії Копистенського Дискусію з приводу дати смерті Копистенського 8 квітня 1626 р. чи 21 березня 1627 р. завершено компе-тентною думкою С. Голубєва на користь останньої. Див.: Голубев С. Киевский митрополит. С. 63.. Могила був одним із чотирьох претендентів, і вибір братії схилявся не на його користь; Могилу з-поміж іншого звинувачували в приязних стосунках зі Смотрицьким, якого ченці підозрювали в католицьких симпатіях Там же. С. 74-77; Жуковський А. Петро Могила. С. 54; Феномен Петра Могили (Біографія, діяльність, пози-ція) / В. Климов, А. Колодинй, А. Жуковський, С. Головащенко, В. Нічик, О. Сарапін, С. Семчинський, Л. Фили- по. Київ, 1996. С. 50. ^{Духовное завещание Иова Борецкого, митрополита Киевского (1631 г.).} Киевские Епархиальные Ведомости. 1863. № 21. С. 640-647.. Своїм успіхом - висвяченням на Києво-Печерську архімандрію в грудні 1627 р. - Петро Могила завдячував Борецькому, який мав великий вплив на лаврську братію, а особливо на київську шляхту. Відомо також, що Йов Борецький непрямо назвав своїм наступником Могилу⁷ . Отже, між ієрархами таки існували тісні взаємини, й вони спільно дбали про долю української Церкви.

Могилі від самого почату довелося включитися у загальноцерковні справи, актуальні під ту пору, а саме в акцію релігійного примирення з уніатами; бути одним із чільних представників Православної Церкви, які намагалися навести лад у релігійному житті руського народу Речі Посполитої, накреслити план згоди між роз'єднаними Церквами.

Акцію замирення православних із католиками у ватиканських документах названо «універсальною унією». Відстежуються п'ять періодів її реалізації: протягом 16231627 рр. виникла ідея релігійної самостійності Західної Росії. Її підтримували й унійні, в особі митрополита Рутського, і православні кола, в особі архієпископа Мелетія Смотриць- кого. Цей політичний за своєю суттю план служив додатковою гарантією нерозривності руського народу з Річчю Посполитою, тому був вигідний також третій стороні - польському королю. У 1623-1626 рр. реалізовувалися два проєкти зближення Церков: 1623- 1624 рр. світські люди польсько-литовської держави планували проведення спільного собору для узгодження позицій сторін; тоді ж виникла ідея українського патріархату, якому «ні від кого не треба було брати благословення» Акты Западной России. Т. 4. C. 513.. Докладені зусилля зруйнувало вбивство Йосафата Кунцевича. Вдруге спроби відновилися в січні 1626 р., коли король Сигиз- мунд ІІІ Ваза, відповідаючи на прохання православних щодо надання їм релігійної свободи, рекомендував скликати спільний собор, але цю справу зірвали православні, не прибувши на Собор у Кобрині 26 вересня 1626 р. У 1626-1628 рр. було здійснено третю спробу порозуміння між Церквами. Її ініціював архієпископ Смотрицький, за активної участі Петра Могили. Проте рамки екуменічної акції цих років більше фокусувалися на самій постаті Смотрицького, погляди якого на церковне об'єднання визначали напрямок її розвитку. А вони суттєво відрізнялися від поглядів на «універсальну унію» Петра Могили. Тож третя спроба мала такий самий негативний результат, як і перші дві. У цілому, спроби примирення між православними й уніатами тривали до 1646 р., але розбіжності між сторонами тільки поглиблювалися. Фактично протистояли риси устрою Православної і Католицької Церков - соборний проти строго ієрархічного, який був чужим для київської релігійно-церковної традиції.

Однією з основних перешкод для зближення було питання примату папи. Католики не могли відмовитися від нього, бо примат папи був для них конститутивним моментом церковної єдності. А православні не могли визнати папського примату у тій формі, в якій його приймає латинська Церква.

Метою може бути не якесь одне й остаточне розв'язання проблеми для Сходу і Заходу, а радше - прагнення до єдності в різноманітності й різноманітності в єдності.

References

1. Baumaister, A. (2012). Bilia dzherel myslennia ta buttia [Near the sources of thinking and existence]. Kyiv, Ukraine.

2. Dobosh, O. (2009). Uniia v osobystostiakh ii naivyznachnishykh diiachiv - mytropolyta Yosyfa Veliamina Rutskoho ta Yosafata Kuntsevycha [Union in the personalities of its most prominent figures - Metropolitan Joseph Veliamin Rutsky and Josafat Kuntsevich]. Trudy Kyivskoi dukhovnoi akademii - Works of the Kyiv Theological Academy. № 10. 175-194. Kyiv, Ukraine.

3. Hordiienko, D., Chentsova, V. (2020). Kyevskaia mytropolyia mezhdu Konstantynopolem y Mosk- voi. 1686 [The Kiev metropolitanate between Constantinople and Moscow. 1686]. Siverianskyi litopys - Siverian chronicle. № 2 (158). P. 134-139. Kyiv, Ukraine.

4. Klymov, V., Kolodnyi, A., Zhukovskyi, A. ta in. (1996). Fenomen Petra Mohyly (Biohrafiia, diial- nist, pozytsiia) [The phenomenon of Peter Mogila (Biography, activity, position)]. Kyiv, Ukraine.

5. Skochylias, I. (2013). Retseptsiia Beresteiskoi unii u Lvivskii yeparkhii v pershii polovyni XVII st. (sprostuvannia odnoho istoriohrafichnoho mifu) [Reception of the Brest Union in the Lviv Diocese in the first half of the XVII c. (refutation of a historiographical myth)]. Lviv, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru