Жіночі егодокументи (за матеріалами музейної колекції)

Проаналізувавши зміст жіночих листів з неволі, можна дійти висновку, що частіше щастило тим остарбайтерам, які потрапляли в Німеччині в родини й допомагали їм по господарству: «.Живу я добре, ще не били і не лаяли, їсти п'ять разів на день, робота неважка, у поле ходжу зовсім мало. я пораюсь вдома, прибираю кімнати, щосуботи мию поли, у неділю мию в бані пол, пораюсь, дою корови, виношу свиням, їх у мене четверо, і дві дійні корови, і ще дві телиці є. Це те, що пораю я, а ще є гуси, індики, утята, кролі, те вони самі порають, я тільки вичищаю у них. Працюю від шостої ранку до шостої вечора, а потім іду до дівчат.» [47].

Рідкісним і надзвичайно цінним документом є зошит Віри Третяк з Київщини, в якому вона, коли захворіла на туберкульоз, протягом 1945 р. записувала спогади про рідних. Віра померла, залишивши цього зошита односельчанці Марії Хондич, яка й привезла його родині Третяків після війни. Починає Віра розповідь російською мовою: «На работу нас водили под щёт, с барака на фабрику, с фабрики в барак. За хлебом в очередь, за обедом и ужином тоже. Лагерная жизнь, она ничем не отличается от пленной.». А на останніх сторінках переходить на рідну мову: «.Півтора року була здорова, горе чи радість - ділила з подругами. Думала - хоч яке горе - переживем, і тільки одна мрія про повернення додому. Ні, я не можу вірити, що помру, що не обійму дорогого татуся, мамусю і одиначка братика. Невже не побачу, не буде часу розказати все пережите мною у Німеччині.» [29, 17; 82].

Спогади про минуле, записані через десятиліття, для багатьох остарбайтерок стали нагодою повідомити про факти, говорити про які в радянські часи було небезпечно. Чимало із них містять згадки про випадки допомоги й співчуття німецького населення, про принизливу перевірку після повернення в Україну: «.Працювали на фабриці лише самі жінки, якщо не рахувати управляючого та технологів. Які це були чуйні, душевні люди! Я й зараз з великою теплотою згадую їх. Мабуть, ми й вижили завдяки їм. Хліб у них був по карточках. Але майже щодня німкені, які були над нами старшими, приносили нам по кілька бутербродів, ледь помітно намазаних маслом. Це здавали їм жінки, як працювали в цеху, для нас...»; «...Ми повинні були пройти перевірку через КГБ. Це така принизлива процедура, така неприємна, що не хочеться про неї згадувати. У цьому таборі, в Раві-Руській, нам навіть їсти не давали. Один раз в день шматок хліба, а було, що й не давали. А потім поїхали додому. У Львові знову фільтрація, в Києві те ж саме. А тут солдати наші їдуть. Це я розповідаю, що сама бачила, що відчула. Солдати кричать нам у вікна: ви такі, ви сякі. матом на нас, повіями обізвали. Хтось із дівчат сміявся, хтось гнівно відповідав, а я сиджу і думаю: “Господи, я ж так відмучилась, хіба ж я по своїй волі.” У мене ж ні взутись, ні одягнутись, нічого. Це 1945 р. Осінь. Іду на роботу влаштовуватись, а мене ніде не приймають. Я вигнанець, злочинець. Ті, хто там не був, - поклав мільйони, то вони не злочинці, а ми виявились злочинцями.» [63, 75; 13].

Як і в будь-якій історії жінок на війні, досвід примусової праці колишніх остарбайтерок був різним, частіше - болючим і драматичним, рідше - не завжди таким, що ототожнюється з образом жінки-жертви.

Різним був досвід і в жінок, які залишилися на окупованій території. Ворожі бомбардування, самовіддана, іноді за межею людських можливостей робота на потреби фронту, мізерна продовольча пайка воєнного часу, принизливе, рабське існування на окупованій території та постійна тривога за близьких, призваних до армії. Багатьом довелося залишити рідні місця, коли наблизився фронт, і йти в юрбі біженців на схід.

Кількома рядками у своєму листі до сина-військовослужбовця київська вчителька Ганна Трухан відображає події дня, що розділив усе життя на дві епохи - до війни й після неї. Вони передають атмосферу невизначеності, нерозуміння ситуації, тривоги перед лихом, що насувається: «.Сьогодні я пережила дуже тяжких декілька секунд - це коли бачила ворожі літаки, що пролітали над нами. Була тривога. Скинули бомби. На Солом'янці були жертви. О дванадцятій годині оголосили про війну з Німеччиною» [59]. Не одразу повірила у початок війни киянка Ніна Герасимова: «Сьогодні о 4 ранку німецькі літаки здійснили наліт на Київ. О 7 годині ранку я крізь сон чула вибухи бомб, але думала, що це звичайні навчання. Вбито і поранено в Києві 200 осіб. Я не хвилююся, я дуже спокійна, хоча місту загрожує небезпека. Не віриться, що зі мною станеться щось погане. Якийсь незвичайний спокій. Невже Київ буде зруйнований?!..» [4].

Надзвичайно цінним джерельним комплексом для вивчення морально-психологічного стану радянських громадян початкового періоду війни є колекція «Непрочитані листи 1941-го». Серед авторів епістол - 106 жінок, як цивільних, так і військовослужбовців. У більшості листів місцеві жінки описують бомбардування м. Кам'янець-Подільський, адже значна частина кореспонденції була зібрана саме там: «.22 червня я спокійно дісталась до Кам'янця і відразу потрапила в жахливу обстановку. Кілька днів було спокійно, а зараз погано - Кам'янець бомблять. Я не можу виїхати в Київ, дуже переживаю, що відбувається у мене вдома... Напишіть мені хоча б кілька слів... Здається, я потрапила у вогонь бою...»; «.Я не можу дочекатися від вас листа. Чи, може, вас там вже вбили?.. Ви не уявляєте, що тут відбувається. бомби кидають, кулі дзвенять, будинки зруйновані вщент і багато вбитого населення.»; «.Всюди обстріли. Жахіття. Із нашого оточення по дорозі двох вже ранило і вбило.»; «.У нас такий жах відбувався, що важко описати. Скажу тільки одне, що о 5-й годині дня налетіло 10 літаків німецьких і скинули більше 10 бомб. Безліч жертв. вбито та поранено 250 чоловік, 35 будинків зруйновано.»; «.Ми живемо. Якщо залишимося живі, значить, ми переживемо цілі віки. До мами в квартиру кинули бомбу, але вона вийшла на п'ять хвилин раніше. Вся вулиця розбита, великі жертви, всі люди тікають. У нас вікна розбиті.» [58; 60; 30; 50; 57].

Колекція «Непрочитані листи 1941-го» стала важливим джерелом для вивчення долі єврейських жінок. У роки Голокосту на українських землях нацисти знищили близько 1,5 млн євреїв, не менше ніж половину з яких становили жінки [64; 229]. 43 епістоли колекції, написані мовою їдиш, були перекладені у 2021 р. зусиллями американської благодійної організації Remembering та її виконавчої директорки Юлії Корсунської, ще потребують детального дослідження. Ці листи вирізняються серед основного масиву. Про що писали родичам подільські єврейки? Наведемо кілька цитат: «.Можливо, я пишу свій останній лист... Я живу в чужих людей. Якщо у вас є можливість, то пришліть по мене машину, інакше я тут загину. Всі, хто вижив, намагаються виїхати звідси.»; «.Як мені описати в листі свої думки про тебе? Мої сльози не повинні бути марними! Хай змилується Бог і над нами, й над вами, й над усіма євреями.»; «.Я прошу вас приїхати і врятувати нас, адже ми всі, слава богу, живі. Я, мої діти, мій чоловік, мій брат із невісткою та їхня дитина - ми живі, слава богу. Пожалійте нас і врятуйте, заплатіть за машину скільки попросять, поки ми ще живі. Урятуйте нас.» [30; 31; 61]. Деяким пощастило пережити нацистську окупацію або завдяки щасливому збігові обставин, власним силі волі та мужності, або завдяки тим, хто ризикнув допомогти приреченим.

Саме в м. Кам'янець-Подільський відбулося перше масове знищення євреїв в Україні. Упродовж трьох днів, 26-28 серпня 1941 р., в місті було страчено понад 23 тис. осіб єврейської національності. Далі був київський Бабин Яр. Ця околиця столиці в роки нацистської окупації перетворилася на найбільше місце розстрілів у Європі.

Українці Олені Луговій тоді було 13 років. 29 вересня вона з друзями вийшла на вулиці м. Київ поспостерігати за небаченим досі видовищем - десятки тисяч євреїв прямували до Бабиного Яру: «.Ми побачили, що то за люди ідуть, що собою являла та колона людей, які йшли на смерть. Це були нещасні старі люди, і молодих було дуже мало. Чоловіків майже не було. Більше було жінок, старих дідів, вони сунули на кладовище. А ми були дуже жваві. Вони йдуть, а ми за ними..колона йшла поза Лук'янівський базар. Там іде роздвоєння: одна частина йде на Бабин Яр, а друга - на Кирилівську рощу. І там була зроблена огорожа з дощок, а в огорожі була маленька хвіртка, така, що тільки одна людина могла пройти. І біля хвіртки... стояв один німець... І ми з цими людьми дійшли до тієї хвіртки. Ми розмовляли між собою... А він подивився і каже: “Juden?”. А ми кажемо: “Ні, ми не юди”. Він розсердився, націлив на нас автомат. “Weg!” - кричав на нас. Мовляв, “геть звідси”, “стріляти буду”, “вийдіть звідси”. І ми вийшли. Хлопці зробили пропозицію: “Давайте підемо обминемо. Вони йдуть на Бабин Яр, а ми підемо на Кирилівську рощу...”. Ми ділимося своїми враженнями і чуємо, як почався вереск, наче вони стогнуть, плачуть. Один хлопець сказав: “Я полізу на дерево і подивлюся, що вони там роблять”. Так нам не видно нічого, ми лише чуємо. І потім вони, як груші, попадали з того дерева з переляканими очима: “Вони їх стріляють!..”» [12].

Сотні тисяч єврейських жінок загинули жахливою смертю в «розстрільних ямах» на території Центральної, Східної та Південної України. Євреїв Галичини та Закарпаття вивозили також до таборів смерті на території Польщі. Найбільшим серед них був табір Аушвіц, поблизу містечка Освенцим. Їхні тіла нацисти спалювали у крематоріях. Саме дим крематоріїв так часто згадували ті, кому пощастило вижити. Серед них - Тамара Воробейкова, яку доправили до Аушвіцу в жовтні 1943 р.: «Перше, що побачили: есесівки із собаками, колючий дріт, рови, дим повзе... Дим якийсь чорно-сірий, якийсь отруйний... Що вони там виробляють? Такий дим дивний. А нас есесівки по п'ятірках вишикували і - до брами. Ми розтягнулися у велику колону. Проходимо повз жінок, які стоять навколішки і тримають над головою каміння. Усі у смугастому одязі, а есесівка - поруч у чорному плащі, з палицею. Одна жінка випустила каміння, а та її палицею. Куди ми потрапили? Потім ми пройшли холодний душ, нас підстригли, кинули смугастий одяг, викололи номери.» [11]. Тамарі дістався номер 65163, що заміняв їй ім'я до січня 1945 р., коли ворота табору розбили радянські танки.

На окрему увагу заслуговує доля жінок-єврейок зі змішаних шлюбів. У райхскомісаріаті «Україна», на відміну, скажімо, від Генерального губернаторства на території Польщі або інших окупованих нацистами територій Східної Європи, майже всіх їх знищили. Цим жінкам не пропонували перейти в християнство, як це практикувалося на інших землях. Напів'єврейська родина Федора та Ганни Балаклицьких із трьома дітьми була заарештована в м. Ромни. Федора згодом відпустили. Із допомогою родичів він зібрав свідчення односельчан, що його старша донька народилась у першому шлюбі, й тим урятував її від загибелі. На свідчення небайдужих українців покладалась і Ганна. Про це йдеться в її листі з в'язниці: «.Голубе мій, пробач, але ти моя єдина надія на життя і мій порятунок. Порадь, що робити? Може мені написати. до комісара гестапо чи до коменданта поліції із зазначенням свідків та їхніх адрес, і навіть прізвища й імені, з проханням викликати їх. Чи, може, ти готову таку заяву мені передаси? Як порадиш? Чи вже нічого не варто писати? Скажи мені правду, мій голубе, не втішай надією.

Нам тут так страшно, бо смерть близька...» [32]. Чоловік умовив двох жінок дати нотаріально завірені свідчення, що й сама Ганна - донька українця [18, 19]. На жаль, усі зусилля виявилися даремними: Ганну із синами-близнюками розстріляли в червні 1942 р.

Вивчення долі єврейських жінок у роки Голокосту може бути одним із найважливіших чинників усвідомлення того, що історія цієї трагедії на українських землях є частиною національної історії країни, і це зумовлює відповідальність кожного за збереження пам'яті про минуле [64].

Феномен участі жінки у війні складний уже з огляду на особливості жіночої психології, а отже, і сприймання нею фронтової дійсності. Дуже влучно про це висловилась Світлана Алексієвич: «Жіноча пам'ять охоплює той материк людських почуттів на війні, що звичайно вислизає від чоловічої уваги. Якщо чоловіка війна захоплювала як дія, то жінка почувала й переносила її інакше в силу своєї жіночої психології: бомбування, смерть, страждання - для неї ще не вся війна.» [2].

Наративи, запропоновані в цій розвідці, репрезентують складну й суперечливу картину жіночого повсякдення в надзвичайних історичних обставинах, доводять, що жінки не завжди готові погодитися виключно на ту роль, яку відводить їм суспільство (жінка-мати, жінка-дружина, жінка-берегиня), і що існують можливості поєднання цих стереотипів із реально зумовленою необхідністю жінки захищати свою землю, незалежно від ідеологічних переконань. І радянські бійчині, і жінки з УПА однаково йшли на смерть, ризикували, рятували свою Батьківщину. І ця жертва неоціненна, а отже, має бути досліджена та висвітлена такою, якою є. На жаль, у післявоєнний час жінки зіткнулися не лише з невизнанням їхнього внеску, витісненням з історичної пам'яті, а й з осудом, інколи ворожим нерозумінням. У вогні бойових дій стереотипи відступали, жінки й чоловіки були партнерами, кожен із яких самовіддано виконував свою роль. Та патріархальне суспільство чекало на чоловіків-переможців і було не готове дивитися в очі жінкам, яких саме відправило на війну. Особливо охоче лихословили щодо цього в тилу - ті, хто сам волів відсиджуватися подалі від передової за спинами тих молодих жінок, які пішли на фронт добровольцями. Підтвердженням цьому є рядки з листа медсестри Лариси Дубини: «.Незабаром знову в бій. Мамочко, даю тобі чесне слово, що тобі не доведеться червоніти за свою доньку. А якщо тобі не вірять ті тилові криси, не звертай уваги. Вони недостойні навіть говорити з тобою. Скажи їм, що мене поважають і люблять люди, які проливають кров за Батьківщину, герої, які не шкодують свого життя. А ті, в тилу, навіть не уявляють, що таке бій, що таке смерть і поранені на полі бою, тому вони й сумніваються в правдивості моїх слів.» [41].

Жіночий воєнний досвід у висвітлених егодокументах стає кроком до розкриття суперечливої природи гендерного дискурсу й поступово спростовує стереотипи публічного маскулінного погляду на війну, доводить, що жінки були й мають бути повноцінними суб'єктами історичного процесу.

Джерела та література

1. Алексиевич С. У войны не женское лицо. Повести / С. Алексиевич. М.: Советский писатель, 1989. 368 с.

2. Алексієвич С. У війни не жіноче обличчя / С. Алексієвич / Пер. з рос. В. Рафєєнка. Харків: Віват, 2016. 400 с.

3. Аудіодокумент на електронному носії (копія). Спогади Біль (Гоянюк) Лідії Миколаївни. 1995 р. // Фонди Національного музею історії України у Другій світовій війні (далі - НМІУДСВ). КН-264674. ЗК-1105.

4. Аудіодокумент на електронному носії (копія). Спогади Гоянюк Зеновії Миколаївни // Фонди НМІУДСВ. КН-264675. ЗК-1106.

5. Аудіодокумент на електронному носії. Спогади Гаєвської Лідії. 2007 р. // Фонди НМІУДСВ. НД-27605.

6. Аудіодокумент на електронному носії. Спогади Галицької (Григорчук) Розалії Стефанівни. 25.11.2015 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-264665. ЗК-1103.

7. Аудіодокумент на електронному носії. Спогади Доліної Марії Іванівни. 2005 р. // Фонди НМІУДСВ. НД-27227.

8. Аудіодокумент на електронному носії. Спогади Костюк (Процак) Степаниди Василівни. 2007р. // Фонди НМІУДСВ. НД-27532.

9. Аудіодокумент на електронному носії. Спогади Шкарлетової Марії Савеліївни. 1989 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-179497. ЗК-698.

10. Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945 / Головна редакційна колегія (голова І.О. Герасимов, заступники голови І.Т. Муковський і П.П. Панченко, відповідальний секретар Р.Г. Вишневський). К.: Книга Пам'яті України, 2000. 944 с.

11. Відеодокумент на електронному носії. Спогади Воробейкової Тамари Устимівни. 2008 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-274171/1-13. ЗК-1124/1-13.

12. Відеодокумент на електронному носії. Спогади Лугової Олени Іллівни. 2021 р. // Фонди НМІУДСВ. НДВ-202.

13. Відеодокумент на електронному носії. Спогади Угрюмової Галини Костянтинівни. 25.12.2005 р. // Фонди НМІУДСВ. НДВ-197.

14. Гавришко М. Долаючи тишу. Жіночі історії війни / М. Гавришко. Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2018. 240 с.

15. Генеральний каталог. Завалій Є.М. // Фонди НМІУДСВ.

16. Генеральний каталог. Педенко Марія Петрівна // Фонди НМІУДСВ.

17. Грінченко Г. Радянські жінки на примусових роботах Третього райху: (об)риси (по)воєнних (ре)презентацій / Г. Грінченко // Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць. К.: АРТ КНИГА, 2015. С. 233-251.

18. Довідка Білецької Марії Василівни. 01.04.1942р. // Фонди НМІУДСВ. КН-220166. Д-37190.

19. Довідка Горобець Катерини Антонівни. 1942р. // Фонди НМІУДСВ. КН-220168. Д-37192.

20. Документи, фото та спогади на електронному носії Вацеби (Марійчин) Ганни Іванівни. 2007р. // Фонди НМІУДСВ. НД-27534.

21. Долина М. Дочери неба / М. Долина. К.: Довіра, 2010. 229 с.

22. Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць / за наук. ред. док. іст. наук Г. Грінченко, канд. іст. наук К. Кобченко, канд. іст. наук О. Кісь. К.: АРТ КНИГА, 2015. 336 с.

23. Звитяжниці: Жінки - Герої Радянського Союзу в боях за Україну в роки Великої Вітчизняної війни / Є.В. Сафонова (кер. авт. кол.). К.: Україна, 1995. 247 с.

24. Картка поштова Барабаш Катерини до подруги. 26.07.1943 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-10725/36. Д-544/36.

25. Картка поштова Бугери Катерини Данилівни. 19.08.1943 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-10725/25. Д-544/25.

26. Кісь О. Жіночі обличчя війни: ключові теми і підходи у західній феміністській історіографії / О. Кісь // Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць / за наук. ред. док. іст. наук Г. Грінченко, канд. іст. наукК. Кобченко, канд. іст. наук О. Кісь. К.: АРТКНИГА, 2015. С. 15-39.

27. Кісь О. Українки в ГУЛАГу: вижити значить перемогти: монографія / О. Кісь. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2017. 288 с.

28. Кобченко К. Жінки як військовий ресурс тоталітарної влади: радянські гендерні стратегії передвоєнного часу / К. Кобченко // Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць / за наук. ред. док. іст. наук Г. Грінченко, канд. іст. наук К. Кобченко, канд. іст. наук О. Кісь. К.: АРТ КНИГА, 2015. С. 61-78.

29. Легасова Л., Шевченко М. Колекція документів Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» з проблеми дослідження історії українських остарбайтерів /Л. Легасова, М. Шевченко // «...То була неволя». Спогади та листи остарбайтерів / гол. ред. Смолій В. Київ, 2006. 544 с.

30. Лист [прізвище невідоме] Рози до Вайсбурд Аделі Олексіївни. 01.07.1941 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-248722. Д-56658.

31. Лист Авербух Хаї до рідних. 1941 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-248610. Д-56548.

32. Лист Балаклицької Ганни Самійлівни до чоловіка. 1942 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-220165. Д-37189.

33. Лист Біль (Гоянюк) Лідії Миколаївни до батьків. 19.12.1943 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-260107. Д-63820.

34. Лист Борисенко Октябрини Борисівни до матері. 17.03.1942 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-13786. Л-746.

35. Лист Борисенко Октябрини Борисівни до матері. 28.02.1942 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-13785. Л-745.

36. Лист Борисенко Ольги Омелянівни до рідних. 20.08.1944 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-164739. Д-22933.

37. Лист Гоянюк Зеновії Миколаївни до батька. 1952 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-236107. Д-47004.

38. Лист Дзядишевої Лідії Миколаївни до матері. 08.06.1945 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-270595. Д-69190.

39. Лист Дзядишевої Лідії Миколаївни до матері. 30.07.1944 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-270592. Д-69187.

40. Лист Дубини Валентини Диамидівни до матері. 23.11.1942 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-206814. Д-33152.

41. Лист Дубини Нонни Диамидівни до рідних. 15.10.1942 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-206813. Д-33151.

42. Лист Зарицької Катерини Миронівни до рідних. 21.03.1952 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-261090. Д-64564.

43. Лист Зарицької Катерини Миронівни до сина. 26.08.1952 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-261091. Д-64565.

44. Лист Зелинської Тамари Сергіївни до рідних. 23.06.1944 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-132530. Д-20284.

45. Лист Зелинської Тамари Сергіївни до рідних. 30.06.1944 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-132531. Д-20285.

46. Лист Карпової Нінель Василівни до рідних. 22.11.1943 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-144256. Д-21255.

47. Лист Комар (Коломієць) Ганни Йосипівни. 04.07.1943 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-213058. Д-35126.

48. Лист Корнілової Ганни Пантеліївни до брата. 02.07.1941 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-248184. Д-56128.

49. Лист Корольової Маріонелли Володимирівни до рідних. 13.06.1942 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-144915. Д-21316.

50. Лист КурчинськоїО.П. до чоловіка. 30.06.1941р.// Фонди НМІУДСВ.КН-248147. Д-56093.

51. Лист Лузікової Анастасії Іванівни до сестри. 13.02.1945 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-207218. Д-33239.

52. Лист остарбайтера. 15.10.1942 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-10726/9. Д-545/9.

53. Лист остарбайтера. 1943 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-19419/1. Д-1975/1.

54. Лист Педенко Марії Петрівни до матері. 20.06.1944 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-27629. Д-6111.

55. Лист Пелехатої Олександри Петрівни до матері. 1942 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-280801. Д-72948.

56. Лист передсмертний Романової Груні Юхимівни до матері // Фонди НМІУДСВ. КН-10727. Л-546.

57. Лист Ротенберг Дозі до Ротенберга Ісака. 1941 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-248936. Д-56858.

58. Лист Срібняк Нюсі до Власенко Євгенії. 03.07.1941 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-248615. Д-56553.

59. Лист Трухан Ганни Іванівни до сина. 30.06.1941 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-19624. Д-11390.

60. Лист Факердинової (Сандурської) Ніни Іванівни до рідних. 1941 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-249081. Д-57000.

61. Лист Феферман Файги до Ткач Хайки. 1941 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-248262. Д-56204.

62. Листівка. Бийте німоту, як Байда Марія! 1942 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-16194. Л-924.

63. Пастушенко Т. Спогади остарбайтерів - інший погляд на війну / Т. Пастушенко // «...То була неволя». Спогади та листи остарбайтерів / Гол. ред. Смолій В. Київ, 2006. 544 с.

64. Подольський А. Єврейські жінки України в добу Голокосту та нацистської окупації (1941-1944): спроби дослідження трагічної долі / А. Подольський // Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць. К.: АРТКНИГА, 2015. С. 219-230.

65. Реброва І. Підпілля в роки Великої Вітчизняної війни в пам'яті його учасниць (на матеріалах Північного Кавказу /1. Реброва // Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць / за наук. ред. док. іст. наук Г. Грінченко, канд. іст. наук К. Кобченко, канд. іст. наук О. Кісь. К.: АРТ КНИГА, 2015. С. 171-182.

66. Рукопис автобіографії Лагунової Марії Іванівни. 06.09.1963 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-208963. Д-33644.

67. Сімперович В. Український визвольний рух в усноісторичних джерелах (за матеріалами музейної колекції) / В. Сімперович // «За край і волю, за нації долю!»: дослідження, документи, свідчення / Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, Ін-т історії України НАН України / редкол.: Л.В. Легасова (кер. проекту) та ін. К.: Аеростат, 2017. 324 с.

68. Сповіщення про загибель Борисенко Октябрини Борисівни. 1944 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-13782. Д-2802.

69. Спогади Байди Марії Карпівни. 01.08.2001 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-216307. Д-35837.

70. Спогади Волкової Олександри Михайлівни. 1993 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-277665. Д-71683.

71. Спогади Кравець Людмили Степанівни. 1995р. // Фонди НМІУДСВ. КН-218266. Д-36459.

72. Стяжкіна О. Стигма окупації: радянські жінки у самобаченні 1940-хроків / О. Стяжкіна. К.: Дух і літера, 2019. 384 с.

73. Українські жінки у горнилі модернізації/ під заг. ред. О. Кісь. Харків: КСД, 2017. 304 с.

74. Фонодокумент на електронному носії. Спогади Вітошинської Ярослави Василівни. 2016р. // Фонди НМІУДСВ. НД-30270.

75. Фонодокумент на електронному носії. Спогади Дидик Галини Томівни. 1977 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-267544. ЗК-1112.

76. Фонодокумент на електронному носії. Спогади Дидик Галини Томівни. 1977 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-267545. ЗК-1113.

77. Фонодокумент на електронному носії. Спогади Дидик Галини Томівни. 1977 р. // Фонди НМІУДСВ. КН-267546. ЗК-1114.

78. Шейде К. «Сталінські соколиці»: радянські жінки-льотчиці у Червоній армії під час Другої світової війни / К. Шейде // Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць / за наук. ред. док. іст. наук Г. Грінченко, канд. іст. наук К. Кобченко, канд. іст. наук О. Кісь. К.: АРТ КНИГА, 2015. С. 79-86.

79. Щоденник Земськової Людмили Володимирівни. 1942-1953 рр. // Фонди НМІУДСВ. КН-195605. Д-29143.

80. Щоденник Лузікової Анастасії Іванівни // Фонди НМІУДСВ. КН-207221. Д-33242.

81. Щоденник Педенко Марії Петрівни // Фонди НМІУДСВ. КН-110573. Д-18070.

82. Щоденник Третяк Віри Сергіївни. 1943-1945 рр. // Фонди НМІУДСВ. КН-206087. Д-32894.

83. Щоденник Тяпіної Клавдії Іванівни // Фонди НМІУДСВ. КН-88885. Д-16442.

Размещено на Allbest.ru