Політична криза у Словаччині 1947 року

15 квітня 1947 р. Народний суд у Братиславі виніс Й. Тісо смертний вирок. Клопотання про його помилування було відхилено на позачерговому засіданні уряду 16 квітня 1947 р. 17 голосами проти 6. Президент ЧСР також відмовив Й. Тісо в помилуванні. Це було прогнозовано, оскільки ще в роки Другої світової війни Е. Бенеш відкрито заявляв, що Й. Тісо обов'язково понесе покарання за розвал першої республіки та вступ словаків у війну на боці нацистської Німеччини³¹. 18 квітня 1947 р. президент Словацької держави Й. Тісо був страчений. КПЧ та КПС розраховували на те, що його страта спричинить розкол у лавах ДІЇ і послабить її вплив на католицьке населення Словаччини. Водночас лідер словацьких комуністів Г. Гусак висловлював сумнів, що страта Й. Тісо «зміцнить позиції компартії у масах».

Страта Й. Тісо не призвела до масових акцій протесту його прибічників у Словаччині³³. Натомість Демократичній партії вдалося зберегти єдність та прихильність словаків. Усю відповідальність за страту Й. Тісо керівництво ДП поклало на чехословацьку владу. Це дало підстави прем'єр-міністру ЧСР К. Готвальду заявити, що ДП «проводить у Словаччині кампанію, яка може вельми нашкодити інтересам республіки та цілісності держави»³⁴. На цій підставі КПЧ і КПС вирішили продовжити курс на ізоляцію словацьких демократів у ЧСР, активізувавши кампанію з «викриття» у їхніх лавах колишніх людаків, зв'язків демократів із ворожим підпіллям та еміграцією.

12 і 13 травня 1947 р. на засіданні ЦК КПС було обговорено деталі політичної кампанії комуністів проти ДП. Наприклад, В. Широкий заявив про необхідність розпочати тиск на ДП в економічних питаннях і посилити попередню критику на адресу партії з приводу присутності в її лавах «реакційних» елементів із числа людаків. На думку політика, комуністам варто було відкрито поставити під сумнів державну благонадійність демократів та залучити до боротьби проти них масові організації³⁵. За підсумком засідань ЦК КПС було вирішено розпочати кампанію з метою дискредитації уповноважених від ДП шляхом їх звинувачення в економічних проблемах краю та непослідовному очищенні власних лав від «реакційних» осіб, організувати масові протести учасників колишнього руху Опору та членів профспілок із подальшою ліквідацією більшості ДП в КУ. Міністр внутрішніх справ В. Носек отримав завдання оперативно зібрати компрометувальний матеріал про «антидержавну» діяльність демократів у Словаччині.

У червні 1947 р. в Чехословаччину був направлений представник Відділу зовнішньої політики ЦК ВКП (б) П. Гуляєв для вивчення ситуації у країні та КПЧ. У підготовленому ним звіті велика увага була приділена ситуації у Словаччині. Зокрема, П. Гуляєв указав на «реакційність» ДІЇ та її великий вплив на населення краю на тлі доволі слабких позицій КПС. До розправи над словацькими демократами активно включилася й КПЧ. 5 червня 1947 р. глава уряду К. Готвальд під час промови на святкуваннях у Девіні різко виступив проти «людацької реакції», яку підтримує ДІЇ. Тоді ж у дію був запущений характерний для диктаторського комуністичного режиму сценарій боротьби з політичними опонентами. Органи національної безпеки ЧСР з допомогою радянських «товаришів» сфабрикували широкомасштабну справу про зв'язок керівництва ДІЇ з людацьким підпіллям та еміграцією. Підготовлений Г. Гусаком «компрометувальний» матеріал на ДІЇ 11 червня 1947 р. був розглянутий на засіданні НФ чехів і словаків. У ньому йшлося про зв'язок словацьких демократів із людацькими емігрантськими центрами. Комуністи також вимагали скасування «Квітневої угоди» 1946 р., відставки генеральних секретарів від ДП Я. Кемпни та М. Бугара. За підсумком засідання була створена спеціальна комісія із представників партій НФ, яка мала детально розглянути звинувачення комуністів на адресу словацьких демократів.

КПЧ і КПС також організували надходження до НФ чехів і словаків десяток телеграм із вимогами до влади провести радикальне очищення словацького суспільства. 24 червня 1947 р. відбулося засідання Ради словацьких профспілок, на якому було сформовано вимогу до влади про очищення суспільного життя держави від осіб, скомпрометованих людацтвом. Союз словацьких партизанів на своїй конференції 17-19 серпня 1947 р. висунув ультиматум до СНР з вимогою звільнити з державних установ до 20 вересня 1947 р. усіх прибічників Демократичної партії. Зрозуміло, що все це вело до штучного роздмухування в суспільстві істерії стосовно «зрадницької» діяльності словацьких демократів.

Демократична партія влітку-восени 1947 р. намагалася протистояти політичному натиску комуністів. На засіданні 30 червня 1947 р. керівництво партії уповноважило свого останнього генерального секретаря Ф. Ходжу вимагати від членів комісії НФ доказів щодо звинувачень комуністів на адресу своїх членів, зокрема Й. Кемпне та М. Бугара. Згідно з внутрішньопартійними директивами, кожен із звинувачених мав підготувати та надати партії докази власної невинуватості³⁷. Словацькі демократи також планували скоординувати та поглибити співпрацю з чеськими некомуністичними партіями.

14 вересня 1947 р. в ЧСР було опубліковано офіційне повідомлення про розкриття «антидержавної змови у Словаччині». Того самого дня у Братиславі відбулася численна демонстрація колишніх партизанів із вимогами «очищення суспільного життя». 20 вересня 1947 р. генеральний секретар Союзу словацьких партизанів С. Фалтян висунув ультимативну вимогу про виключення ДП з НФ чехів і словаків³⁸. 21 вересня 1947 р. відбулася загальнословацька конференція делегатів руху Опору, учасники якої вимагали від влади покарати зрадників, усунути з державних посад осіб, які відступили від антифашистської лінії. До акцій протесту проти демократів приєдналося й Словацьке об'єднання профспілок (СОП). Під час демонстрацій 21-22 вересня 1947 р. воно вимагало відставки КУ, включення СОП до складу НФ чехів і словаків. Чехословацькі органи внутрішніх справ та національної безпеки у ці дні провели масові арешти серед членів ДП. Їх звинувачували у зв'язках з «реакційним» підпіллям, намірах розчленувати Чехословацьку республіку та відродити Словацьку державу. З метою компрометації віце-прем'єра від ДП Я. Урсіні був заарештований його прес-секретар О. Обух, якого правоохоронці звинуватили у співпраці з людацькою еміграцією. Комуністи використали цей факт для посилення політичного тиску на Я. Урсіні, оскільки прагнули його відставки.

22 вересня 1947 р. на засіданні Словацького народного фронту було розглянуто резолюцію спілок руху Опору з вимогами очищення влади від представників «реакції». Політичні партії НФ змушені були пообіцяти «очистити» свої лави від ворожих елементів⁴⁰. Водночас під прикриттям необхідності боротьби проти формувань УПА, колишнім партизанам було роздано зброю та сформовано так звану «червону гвардію» комуністів. На думку істориків, це свідчило про готовність комуністів застосувати зброю для захоплення влади в Словаччині в 1947 р.

Помітний вплив на перебіг політичної кризи в Словаччині 1947 р. мав зовнішній чинник. У вересні 1947 р. у Польщі відбулася нарада керівників комуністичних партій країн «народної демократії». В озвучених на нараді доповідях Г. Маленкова та А. Жданова був зроблений висновок про початок протистояння двох світових систем: «табору миру, демократії та соціалізму на чолі з СРСР» і «табору імперіалізму та війни на чолі зі США»⁴¹. За підсумком наради СРСР вимагав від керівників комуністичних партій прискорити процес встановлення комуністичної диктатури в країнах Центрально-Східної Європи та переходу до побудови соціалізму за радянським взірцем.

2 жовтня 1947 р. Президія ЦК КПЧ визначила першочергові завдання партії у Чехословаччині: зміцнити позиції комуністів у органах влади та використати їх для встановлення своєї монополії, «очистити» НФ чехів і словаків від «реакції», посилити ідеологічний наступ тощо. Іншими словами, це був курс КПЧ на державний переворот та встановлення комуністичної диктатури. Розпочати комуністи вирішили зі Словаччини, де вже кілька місяців поспіль вони вели боротьбу за зміну співвідношення сил у словацьких національних органах на свою користь. 11 жовтня 1947 р. на засіданні ЦК КПС було озвучено наступні вимоги комуністів для врегулювання політичної кризи у Словаччині: виключити представників ДІЇ зі складу уряду та змусити партію саморозпуститися⁴³.

Відзначимо, що президент ЧСР Е. Бенеш та чеські демократичні партії під час політичної кризи 1947 р. не підтримали словацьких демократів. Безпідставний страх перед можливим повторенням «14 березня 1939 р.» перевищив їхній страх перед узурпацією комуністами влади у Словаччині.

31 жовтня 1947 р. голова КУ Г. Гусак і п'ять голів із 15 відділів корпусу подали у відставку, спровокувавши в такий спосіб урядову кризу. Г. Гусак вніс до СНР клопотання про відставку КУ в повному складі, хоча представники ДІЇ й були проти. За таких обставин, уряд ЧСР доручив К. Готвальду розпочати переговори зі словацькими партіями про переформатування КУ. На засіданні НФ чехів і словаків 17-18 листопада 1947 р. було досягнуто компромісне рішення з цього питання. КПС змушена була змиритися з тим, що їй не вдасться повністю усунути ДП як партію з політичної сцени Словаччини, та задовольнитися зменшенням її представництва у НФ. Своєю чергою ДІЇ відмовлялася від «Квітневої угоди», втрачала три крісла й більшість у КУ⁴⁴. У новому складі Корпусу на чолі з Г. Гусаком комуністи отримали 5 міністерських портфелів, Партія праці та Партія свободи -- по одному. Ще 2 міністри формально були безпартійними, але швидко пішли на співпрацю з комуністами, які, у такий спосіб, отримали більшість у КУ (8 із 15). Демократична партія за підсумком політичної кризи 1947 р. втратила легітимну більшість у словацьких національних органах. Проте на пленумі ЦК КПС 4-5 грудня 1947 р. комуністи ухвалили, що «боротьбу з реакцією» у Словаччині варто продовжити. Як відзначалося в доповідній записці радянського посольства у Празі, «поступка, зроблена демократам, була вимушеним маневром, і, по суті, гострота політичної ситуації у Словаччині зберігається й після формування нового Корпусу уповноважених»⁴⁵.

Події 1947 р. у Словаччині історики називають репетицією лютневого державного перевороту 1948 р. Фабрикуванням справ «ворогів» ЧСР комуністи фактично ліквідували легітимну більшість Демократичної партії у словацьких національних органах. І хоча лідер демократів Й. Леттріх і писав, що комуністи «не досягли кризою нічого», насправді саме тоді розпочалося поступове сповзання Словаччини від демократії до диктатури.

Зрозуміло, що президент ЧСР Е. Бенеш не міг не помічати курсу комуністів на ізоляцію й витіснення з влади своїх «партнерів-суперників» та методи, за допомогою яких це здійснювалося: дискредитація політичних опонентів шляхом наклепів та демагогії, розкол демократичних партій, погрози масовими страйками та демонстраціями тощо. Проте втручатися в цю боротьбу президент не наважувався, оскільки чудово розумів, що за місцевими комуністами стоїть Москва. Ще в червні 1947 р. він говорив своєму секретарю Е. Таборському, що демократична Чехословаччина може бути врятована тільки в тому разі, «якщо радянське просування буде зупинено демонстрацією великої сили Заходу. Росіяни будуть робити все можливе для розширення та зміцнення своєї гегемонії у Німеччині та у всій Центральній Європі до того часу, поки не будуть остаточно зупинені»⁴⁷.

За підсумком політичної кризи 1947 р. у Словаччині так і не вдалося сформувати єдиного блоку антикомуністичних сил. Цьому перешкоджали наявні між чеськими і словацькими партіями розбіжності в поглядах на питання державно-правового устрою ЧСР. Багато противників комунізму були розчаровані позицією Заходу, який не хотів втручатися у внутрішні справи ЧСР, налякані недемократичними методами боротьби, які використовували комуністи⁴⁸. За таких обставин вони вважали за краще дистанціюватися від політичної боротьби в державі. Це не сприяло зближенню та координації діяльності демократичних партій ЧСР, що ще більше розв'язувало руки комуністам на шляху до загальнодержавного путчу 1948 р.

Отже, підсумки парламентських виборів 1946 р. у Словаччині засвідчили завершення періоду повоєнних компромісів «народної демократії» та неминучість вибору: повернення ЧСР до класичної парламентської демократії чи встановлення в державі комуністичної диктатури. Перемога Демократичної партії на виборах 1946 р. у Словаччині перешкоджала зміцненню позицій комуністів у загальнодержавній системі державної влади та створювала передумови для створення антикомуністичного блоку чеських і словацьких партій. Крім того, вона не давала комуністам можливості пришвидшити проведення в Словаччині соціалістичних перетворень за радянським взірцем. ДП послідовно відстоювала парламентську демократію та недоторканність приватної власності, а в словацькому питанні підтримувала програму перебудови ЧСР на федеративних засадах згідно з принципом «рівний із рівним».

Комуністи з метою уникнення політичної ізоляції у НФ чехів і словаків та розчищення шляху до комунізації Словаччини в 1947 р. розпочали активну боротьбу проти Демократичної партії, представників якої було публічно звинувачено в підтримці «реакції» та прибічників «14 березня 1939 р.». У своїй боротьбі проти демократів комуністи також використали наявні соціально-економічні проблеми у Словаччині та невдоволення партизанів і учасників руху Опору перебігом «чисток» словацьких національних органів від «реакційних людацьких елементів». Керівництво ДІЇ виявилося не готовим до агресивної комуністичної атаки, а очікуваної допомоги від чеських демократичних партій не надійшло. Дискредитаційною кампанією, фабрикуванням справ «ворогів» держави, погрозами масових страйків прибічників, провокацією урядової кризи комуністам вдалося домогтися ліквідації легітимно сформованої за результатами виборів 1946 р. більшості Демократичної партії у словацьких національних органах та зміцнити власні позиції у загальнодержавній системі державної влади ЧСР.

Здобута комуністами більшість у словацьких національних органах унаслідок політичної кризи 1947 р. стала своєрідною репетицією загальнодержавного комуністичного путчу в лютому 1948 р. та негативно вплинула на вирішення словацького питання в ЧСР. Комуністи фактично змусили представників Демократичної партії погодитися на третю Празьку угоду, яка звужувала повноваження СНР, а КУ трансформувала у місцевий виконавчий орган, який підпорядковувався центральному уряду. Чехословаччина по суті ставала унітарною державою. Спроби Демократичної партії домогтися її перебудови на федеративних засадах трактувалися комуністами як прояв сепаратизму й підтримка сил «реакції». Тому не дивно, що після кризи 1947 р. у ЧСР можна було спостерігати посилення празького централізму й унітаризму.

Література

1. Вовканич І. Чехословаччина в 1945-1948 роках: Нарис історії перехідного періоду. Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2000. 352 с.

2. Пугач Е. Характер решения словацкого вопроса в условиях тоталитарных режимов. Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-80-е годыХХвека). Харьков, 1995. Т. 2. С. 102-111.

3. Шніцер І.О. Судовий процес над Йозефом Тісо та його вплив на суспільно-політичне життя в Чехословаччині 1946-1947 рр. Науковий вісник Ужгородського університету: серія: Історія. Ужгород: Говерла, 2019. Вип. 2 (41). С. 127-133.

4. Syrny M. Slovensk demokrati '44-48. Kapitoly z dejin Demokratickej strany na Slovensku v rokoch 1944-1948. Banska Bystrica, 2010. 404 s

5. Rychlik J. Cesi a Slovaci ve 20. stoleti. Spoluprace a konflikty 1914-1992. Praha: Vysehrad, 2015. 688 s.

6. Barnovsky M. Na ceste k monopolu moci. Mocenskopoliticke zapasy na Slovensku v rokoch 1945-1948. Bratislava: Archa, 1993. 248 s.

7. Letz R. Slovensko v rokoch 1945-1948 na ceste ku komunistickej totalite. Bratislava, 1994. 245 s

8. Sutaj S. Slovenske obcianske politicke strany v dokumentoch (1944-1948). Kosice: SAV, 2002, 564 s.

9. Вовканич І. Чехословаччина в 1945-1948 роках... C. 104.

10. RychHk J. Cesi a Slovaci ve 20. stoletL. S. 294.

11. Вовканич І. Чехословаччина в 1945-1948 роках. C. 105.

12. Aprilova dohoda -- «Zaznam o dohode Predsednictva DS Slovenska». Sutaj S. Slovenske obcianske politicke strany v dokumentoch (1944-1948). Kosice: SAV, 2002, S. 191193. S. 192.

13. Волокитина Т.В., Мурашко Г.П., Носкова А.Ф. Москва и Восточная Европа. Власть и церковь в период общественных трансформаций 40-50-х годов XX века. Очерки истории. Москва, 2008. 807 c. С. 559.

14. Barnovsky M. Aprilova dohoda a co jej predchadzalo, quo vadis Slovensko? 1996. c. 1. S. 45-46. S. 46.

15. Вовканич І. Чехословаччина в 1945-1948 роках. C. 109.

16. Charvat J. Analyza prubehu a vysledkU voleb do Narodniho shromazdeni konanych v roce 1946. Kocian J., Smetana V. Kvetnove volby 1946 -- volby osudove? Ceskoslovensko pred boufi, Praha, 2014. S. 23-58. S. 41.

17. Barnovsky M. Na ceste k monopolu moci. S. 100.

18. Из информационной записки ОВП ЦК ВКП(б) «О современном экономическом и политическом положении Чехословакии». Сентябрь 1947 г. Советский фактор в Восточной Европе 1944-1953: в 2 т. Москва: РОССПЭН, 1999. Т. 1. 1944-1948. С. 496-503. C. 499.

19. Там само.

20. Там само. С. 496.

21. Rychhk J. Cesi a Slovaci ve 20. stoletL. S. 299.

22. Ibidem.

23. Краткая информация генерального секретаря КП Р. Сланского в ЦК ВКП (б) о положении в Чехословакии 16 июля 1946 г. Советский фактор в Восточной Европе 1944-1953: в 2 т. Москва: РОССПЭН, 1999. Т. 1. 1944-1948. С. 318-322. С. 319. ^

24. Dohoda predstavitel'ov politickych stran zdruzenych v Narodnom fronte Cechov a Slovakov o dopolneni a zmenach dohody medzi vladou CSR a Predsednictvom SNR z 2. juna 1945 a protokolu o rokovani z 11. jhna 1946 (tretia prazska dohoda). Dokumenty slovenskej narodnej identity a statnosti. Zv. II. Bratislava, 1998. S. 445-448. S. 446-447.

25. Шніцер І.О. Три Празькі угоди як спроби вирішення словацького питання в Чехословацькій республіці (1945-1946 рр.). Науковий вісник Ужгородського університету: серія: Історія. Ужгород: Говерла, 2017. Вип. 1. С. 85-89. С. 87.

26. Вовканич І. Чехословаччина в 1945-1948 роках. C. 175.

27. Syrny M. Slovensk demokrati '44-48... S. 282.

28. Memorandum slovenskych biskupov v zalezitosti Dr. Jozefa Tisa predlozene Predsednictvu SNR 8januara 1946. Mikus J. Slovensko v drame Europy. Martin: Matica slovenska, 2002. S. 360-362. S. 361.

29. Syrny M. Slovensk demokrati '44-48. S. 281

30. Barnovsky M. Politicke shvislosti shdneho procesu s Dr. J. Tisom a spol. Historicky casopis. 1992. c. 4. S. 457-472. S. 462.

31. Шніцер Судовий процес над Йозефом Тісо. С. 130.

32. Марьина В. Через «народную демократию» к социализму. 1945-1948 гг., Чехия и Словакия в XX веке: [Очерки истории]: в 2 кн. Москва, 2005. Кн. 2. C. 6-88. C. 56.

33. Archiv UPN. Fond A. Ustredne htvary statnych a bezpecnostnych organov. II. Fondy hstrednych htvarov unitarneho statu 1945-1969. 1 ic 14. Situacia na Slovensku -- material spracovany v r. 1947-1948.

34. Шніцер І. Судовий процес над Й. Тісо. С. 130.

35. Syrny M. Jesenna politicka kriza na Slovensku v roku 1947. Februar 1948 a Slovensko. Zbormk z vedeckej konferencie Bratislava 14-15. februar 2008. Bratislava: Ustav pamati naroda, 2008., S. 127-177. S. 132.

36. Sutaj S. Slovenske obcianske politicke strany v dokumentoch (1944-1948)... S. 49.

37. Syrny M. Jesenna politicka kriza na Slovensku v roku 1947... S. 147.

38. Letz R. Partizani ako politicky a mocensky cinitef na Slovensku v rokoch 1945-1948. Dies Ater -- Nest'astny den 29.8.1944. Bratislava, 1994, S. 31-40. S. 37.

39. Syrny M. Jesenna politicka kriza na Slovensku v roku 1947... S. 156.

40. Sutaj S. Slovenske obcianske politicke strany v dokumentoch (1944-1948). S. 51.

41. Пугач Е. История Словакии. Харьков: ХНУ имени В.Н. Каразина, 2013. С. 209.

42. Там само.

43. Letz R. Slovensko v rokoch 1945-1948 na ceste ku komunistickej totalite... S. 58.

44. Syrny M. Jesenna politicka kriza na Slovensku v roku 1947... S. 168.

45. Марьина В. Через «народную демократию» к социализму. 1945-1948 гг.... С. 62.

46. Вовканич І. Чехословаччина в 1945-1948 роках. C. 189.

47. Марьина В. Второй президент Чехословакии Эдвард Бенеш: политик и человек. 1884-1948. Москва: Индрик, 2013. С. 406.

48. Там само. С.409.

References

1. Barnovsky, M. (1996). Aprilova dohoda a co jejpredchadzalo, quo vadis Slovensko? 1, 45-46 [in Slovak].

2. Barnovsky, M. (1993). Na ceste k monopolu moci. Mocenskopoliticke zapasy na Slovensku v rokoch 1945-1948. Bratislava: Archa [in Slovak].

3. Barnovsky, M. (1992). Politicke snvislosti shdneho procesu s Dr. J. Tisom a spol. Historicky casopis, 4, 457-472 [in Slovak].

4. Dohoda predstavitefov politickych stran zdruzenych v Narodnom fronte Cechov a Slovakov o dopolnem a zmenach dohody medzi vladou CSR a Predsedmctvom SNR z 2. juna 1945 a protokolu o rokovam z 11. jhna 1946 (tretia prazska dohoda). (1998). Dokumenty slovenskej narodnej identity a statnosti. Zv. II. (pp. 445-448). Bratislava [in Slovak].

5. Kocian, J., & Smetana, V. (2014). Kvёtnovё volby 1946 -- volby osudove? Ceskoslovenskopredbouri. Praha [in Czech].

6. Kratkaia ynformatsyia heneralnoho sekretaria KPCh R. Slanskoho v TsK VKP (b) o polozhenyy v Chekhoslovakyy 16 yiulia 1946 r. (1999). Sovetskyi faktor v Vostochnoi Evrope 1953. (Vol. 1). (pp. 318-322). Moskva [in Russian].

7. Letz, R. (1994). Partizani ako politicky a mocensky cinitef na Slovensku v rokoch 1948. Dies Ater -- Nest'astny den 29.8.1944. (pp. 31-40). Bratislava [in Slovak].

8. Letz, R. (1994). Slovensko v rokoch 1945-1948 na ceste ku komunistickej totalite. Bratislava [in Slovak].