Культурно-інформаційний простір України в роки німецько-фашистської окупації: за матеріалами україномовної колаборантської преси

...А добра без лиха - додамо ми, перш ніж розглянути публікації в легальній пресі Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя, присвячені німецько-українським світовим зв'язкам, з-поміж яких: «Кнут Гамсун про Рузвельта» (Волинь. - 1942. - Ч. 27. - С. 3): «Дойчер Дінст» подає за часописом «Берлін - Рим - Токіо» статтю славного шведського письменника Кнута Гамсуна «Здійснена дружба», в якій він, між іншим, пише: «Гітлер виголосив одну зі своїх великих нюрнберських промов, яку слухав цілий світ - президент Рузвельт її не чув. Йому не залежало й на тім, щоб зараз же дістати переклад. Ні, він подав через пресу до відома, що він заткає собі вуха! Коли його запитали на пресовому зібранні, чи він читав промову полковника Ліндберга, він відповів лише: «Пощо»; «Німецько-українські взаємини в дзеркалі української мови» (Наші вісті. - 1942. - Ч. 42. - С. 3): «В теслярстві маємо запозичений від німців гембель. <...> Німецького отже походження є слова: князь, буки, суд, буква, війт, якір, карась, крейда, пава, гарує, гвалт, плуг, пошта, ринок, стілець, смакувати, чинш, банк, бально, фунт, шаг, плюндрувати, біля, будувати, рада, грабувати, блакитний, дякувати...»; «Г Кеніг - сучасник Гоголя: про нього і його творчість» (Наші вісті. - 1942. - Ч. 44. - С. 4): «В публікації сучасного письменника, німця Г Кеніга «Літераріше Білдер аус Русленд» 1837 р. присвячено Гоголеві цілий розділ, з якого нижче подаємо цікавіші уривки: «Гоголь родився на Україні: вчився в ліцею Безбородька в Ніжині... Коли, скінчивши науку, приїхав до Петербургу і шукав посади в одному міністерстві - як впевняють, його відправили з відмовою, бо не вмів писати по російському»; «Гергардт Гавптман і українські переклади його творів (з нагоди 80-літніх роковин народження)» (Костопільські вісті. - 1942. - Ч. 47. - С. 4); «Ціна Американської Культури» (Наші вісті. - 1942. - Ч. 50. - С. 3): «Долер замість вівтаря, жидівство і масонство навколо нього, безмежна жорстокість і бездушність там, де справа стосується грошей, - ось духова культура Америки. <...> Надаємо слово одному з небагатьох американців з самостійним мисленням і правильним розумінням своєї батьківщини - Уолту Уітмену. Він сказав: «В моральній мистецькій царині ми не створимо нічого...» І ще «Неначе нам подарували велике тіло, але потім залишили без душі». Ми нічого не маємо додати до цих слів».

І - нарешті (замість підсумку): «Україна - посередником західної культури» (Український голос. - 1941. - Ч. 11. - С. 2): «На цю тему появилася в німецькому місячнику «Ді Акціон» стаття директора Українського Наукового інституту в Берліні, проф. д-ра Мірчука. Зміст цієї статті такий: «Цей нарід, осілий тисячі років тому на східньому просторі, просяклий духом грецької та германської культури, займає ключову позицію в питанні остаточного знищення большевизму, - прокази, яка загрожувала дальшому існуванню людства». Йдеться про українців.

До культурної теми з повним правом можна достосувати ще публікації: «Українська Академія Наук в Уфі» (Орленя. - 1942. - Ч. 7. - С. 5); «З мистецького життя» (Волинь. - 1942. - Ч. 8. - С. 3): «Працюючи в краю, за кордоном (переважно в Берліні, Парижі й Празі) більшість мистців об'єднані в кілька професійних мистецьких організацій і лише незначна частина залишилась з особистих, чи ідеологічних міркувань «дикими»; «Пушкін і ми» (Волинь. - 1942. - Ч. 6, 7, 8. - С. 3), де автор доводить, що О.С. Пушкін всього-навсього великий плагіатор: «Написав Ґюго свого Бюг-Жаргаля» - Пушкін з нього «міцно» запозичив і вийшла «Капітанская дочь», написав Шіллер своїх «Розбійників» і написав Пушкін «Дубровського». Написав Гюго «Гобсек», написав Пушкін «Скупого Лицаря». Написав Байрон «Чайльд Гарольда» і Пушкін написав «Євгенія Онєгіна». Але як казав сам Пушкін, «на чужой манєр хлєб рускай не родітся» - родилася одна лише карикатура»; «Які книжки були в старовину» (Орленя. - 1942. - Ч. 11. - С. 7); «Літературно-наукова хроніка» (Український голос. - 1942. - Ч. 18. - С. 5); проф. Іван Филипчак - «Два видання - дві культури» - провадиться про два варіанти «Кобзаря»: один під редакцією проф. Д. Дорошенка та д-ра С. Сірополка в Празі, інший -- радянський, видавництва «Український письменник» у Львові, зі вступною статтею академіка Білецького: «Свою статтю акад. Білецький, переплівши цитатами з Пушкіна, та забутого російського поета Аліпанова, закінчив у честь керівництва партії большевиків, та «великих» їх вождів. <...> Деякі поезії Шевченка поскорочував, пообривав навіть поодинокі слова, напр.: в поемі «Кавказ» слово «ікони» замінив словом «школи»?!»; «Література й мистецтво» (Волинь. - 1942. - Ч. 28. - С. 3. - Ч. 29. - С. 4): «Із спілки українських письменників у Львові», «Цікава й актуальна п'єса», «З нових видань», «Турне українського національного хору по горішнім Шлеську», «Урочисті збори Київської консерваторії»; «Корнійчукова пародія на Хмельниччину» (Волинь. - 1942. - Ч. 39. - С. 2, 4); «Складачі «од» Сталінові» (Ковельські вісті. - 1942. - Ч. 42. - С. 3): «Правда, ця літературна, орденоносна й гладка погань - давно вже не має нічого спільного з народом, мовою якого вона пише свої льокайські оди. Це - літературні наймити Сталіна. Можна з цілковитою певністю сказати, що час винесе їм свій нещадний вирок»; «Соловки (мучеництво останнього отамана Запорізької Січі)» (Крем'янецький вісник. - 1942. - Ч. 80. - С. 2-3); стаття Уласа Самчука «Поезія і вірші» (Голос Сарненщини. - 1943. - Ч. 1/2. - С. 4); «Українське кобзарство» (Волинь. - 1943. - Ч. 7. - С. 2, 3); Улас Самчук - «Літературно-Науковий Вісник» (Костопільські вісті. - 1943. - Ч. 10. - С. 3); «Друга мистецька виставка в Києві» (Горохівські вісті. - 1943. - Ч. 17. - С. 3): «У приміщенні колишнього Історичного музею відкрилася 8 червня друга мистецька виставка, в якій прийняло участь 210 мистців, малярів (проф. Світлицький, Кричевський, Іжакевич), скульпторів (Жук, Кавалєрідзе, Діндо та ін.), молодих живописців і графіків; «Історія культури написана на зоряному небі» (Волинь. - 1943. - Ч. 27. - С. 3, 4); «Найстарші мистецькі твори людини» (Волинь. - 1943. - Ч. 31. - С. 3); Аркадій Животко - «Українська мова» (Український голос. - 1943. - Ч. 31. - С. 4): «Чеський письменник Карель Зап, порівнюючи українську мову з польською, підкреслив, що, українська мова вимагає значно менше ломання язика (для чужинця)... і вимова її приємніша»; «Зліквідована» наука в СССР» (Пінська газета. - 1944. - Ч. 23. - С. 2): «В 1940 році затверджено доцентами 699 жидів, науковими співробітниками 147 жидів, професорами - 220 жидів, докторами наук - 145 жидів. З усіх «кандидатів наук» 33% (разом з усіма науковими співробітниками - 50%) були жиди. Як подає червона книга Антикомінтерну, більша частина нагороджених сталінською стипендією учених, що пишуть дисертації на титул доктора, - це жиди».

Висновки

Антибільшовизм, антиамериканізм, антисемітизм, пізніше - антиукраїнізм - ось ідеологічні «ізми», проти яких і з якими українською мовою боролися такі профашистські, але все-таки очікувані українським населенням (бо інших не було, бо це - джерела інформації) українськомовні часописи західних теренів України (зокрема Волині і Холмщини 1941-1944 років), спеціалізованість, «рубрикованість» яких ми диференціювали так: жіночі, дитячі, хліборобські. Бракувало загально-мистецьких, церковних, але ці теми були «розсіяні» по інших виданнях - як тих же «спеціалізованих», так і регіональних - органах районних та обласних представництв «нової» німецької влади.

Наукова література із цієї тематики практично відсутня, хоча про історію фашистської (як і радянської) пропаганди - її чимало.

Німецька пропаганда через знакові для суспільно-політичного життя сфери (становище жінки, дитини, господаря), як бачимо, не «соромилася» використовувати для своїх цілей імена знакових мистців різних культур, росіянина Олександра Пушкіна, поляка Адама Міцкевича, норвежця Кнута Гамсуна, який, як відомо, прислуговував фашистам.

Висвітлення теми пресової пропаганди у процесі тривання нової, тепер уже російсько-української, війни, привело нас до підтвердження психофілософського постулату, - що як польський шовінізм, як російський большевизм, так і німецький фашизм -- ягоди одного поля, а саме - поля битви їх між собою, яким була і нині, на жаль, є Україна.

Література

1. Harold, R. (1941), Wemstem. New Factors іп the Old Ukramrnn Problem. Foreign Affairs (New-York), October, 192 с.

2. Гайвас, Ярослав (1985), Українсько-німецькі стосунки під час Другої світової війни. Сучасність, № 10, с. 62--69.

3. Див.: Енциклопедія українознавства (1993): Словникова частина / За ред. В. Кубійовича. Львів, Т. 1, с. 308.

4. Величківський, М. (1965), Сумні часи німецької окупації (1941--1944 рр.). Визвольний шлях, № 4, с. 398--401.

5. Див.: Енциклопедія українознавства (1995): Загальна частина / За ред. В. Кубійовича. К. Т. 3: Перевидання в Україні, с. 951.

6. Волинець, Любов (1974), Українська жіноча преса в минулому. Сучасність, 1974, № 7--8, 125 с.

7. Поневолення совєтської жінки. (1943), Наші вісті, Ч. 10, с. 10.

8. Фроляк-Еліяшевська О. (1985), Українські жінки в гітлерівських тюрмах і концтаборах. Жіночий світ, № 7,8. 5,6.

Reference

1. Harold, R. (1941), Wemstem. New Factors іп the Old Ukramrnn Problem. Foregn Affams (New-York), October, 192 p.

2. Hayvas, Yaroslav (1985), Ukrayіns'ko-nіmets'kі stosunky pM chas Druhoyі svіtovoyі vtyny. Suchasmst, № 10, p. 62--69.

3. Dyv.: Entsyklopedtya ukraymoznavstva (1993): Slovnykova chastyna / Za red. V. KubE yovycha. L'vrv, T. 1, p. 308.

4. Velychkivs'kyy, M. (1965), Sumni chasy nimets'koyi okupatsiyi (1941--1944 rr.). Vyzvol'nyy shlyak,. № 4, p. 398--401.

5. Dyv.: Entsyklopedtya ukraymoznavstva (1995), Zahal'na chastyna / Za red. V.KubE yovycha. K. T. 3: Perevydannya v ^raym^ p. 951.

6. Volynets', Lyubov (1974), Ukrayms'ka zhmocha presa v mynulomu. Suchasmst, № 7--8, С. 125.

7. Ponevolennya sovyets'koyі zhmky. (1943), Nash visti. Ch. 10. p. 10.

8. Frolyak-EHyashevs'ka O. (1985), Ukrayms'k zhmky v Mtlerivs'kykh tyurmakh і kontstaborakh. Zhmochyy svit. № 7, 8. pp. 5, 6.

Размещено на Allbest.ru