Політико-режимні трансформації в Україні (1991-2019): біг по колу на шляху до демократії

З середини 2016 р. після формування в парламенті вузької коаліції БПП і НФ почалася якісна трансформація політичного режиму в бік напівконкурентного, «м'якого» президентсько-олігархічного авторитаризму. Глава держави за рахунок законних повноважень, неформального впливу та маніпуляцій установив своє домінування в системі органів влади. Відставка другого уряду А. Яценюка у квітні 2016 р. мала на меті посилення політичного впливу президента. У новому уряді БПП збільшив своє представництво, отримавши 19 з 24 міністерських портфелів, включно з посадою прем'єра, яким був призначений спікер парламенту В. Гройсман. Адміністрація Порошенка відводила йому роль технічного виконавця її волі, але дуже швидко новий прем'єр почав вибудовувати власну патрон-клієнтистську мережу.

Специфікою політичного режиму з середини 2016 р. і до президентських виборів 2019 р. було те, що всередині владної піраміди функціонували три конкуруючі патронажні мережі - президента, прем'єра та Народного фронту. Окрему клієнтурну групу також мав мер Києва В. Кличко. Після переформатування правлячої коаліції НФ хоч і втратив посаду голови уряду, але отримав «ресурсні» відомства - Міністерство інфраструктури та Міністерство екології та природних ресурсів, зберіг вплив на ухвалення політичних рішень.

Кулуарні конфлікти цих владних груп за контроль над державними структурами та фінансовими потоками супроводжувались силовими атаками.

У 2016-2018 рр. позиції П. Порошенка у структурі влади значно зміцнились. Розставляючи своїх людей не лише в підпорядковані, а й у інші державні інституції, які формально підпорядковувались Кабміну, парламенту або були незалежними, він значно зміцнив власну патрон-клієнтистську мережу, яка охопила майже всю адміністративну машину [23, с. 75]. Стратегія неформальної концентрації влади президентом була спрямована на усунення впливу інших владних груп і переобрання Порошенка на другий президентський термін. П. Порошенко не був прихильником жорстких методів політичної боротьби, використовував м'які форми тиску - інформаційні атаки, податкові перевірки та відкриття кримінальних справ за фінансові злочини з метою зробити своїх опонентів більш поступливими.

Політичний режим П. Порошенка в 2016-2019 рр. трансформувався з крихкої електоральної демократії на неконсолідований змагальний авторитаризм. Його ознаками стала неформальна концентрація влади в руках президента, спроби м'якими репресіями зберегти свої владні позиції, тиск на ЗМІ та опозицію [3, с. 30]. При цьому консолідація режиму П. Порошенка не досягла рівня режиму В. Януковича у 2010-2012 рр. Цей процес гальмували низька електоральна підтримка президента, що викликала невпевненість еліт у його переобранні, та неможливість концентрації ним усього силового ресурсу. Тому він активно маніпулював демократичними інститутами та процедурами, але не міг відмовитись від них. Більш того, опозиція мала реальні шанси перемогти чинного президента на виборах.

Висновки

Аналіз режимних трансформацій у 1991-2004 рр. свідчить про те, що траєкторія політичного розвитку України є своєрідним рухом по колу, який супроводжується чергуванням періодів демократизації й авторитарних регресів [24]. У першій половині 1990-х рр. політичний режим в Україні під впливом постійної боротьби центрів влади за майбутню інституційну структуру являв собою неконсолідований змагальний авторитаризм. Ухвалення Конституції 1996 р. з широкими повноваженнями президента запустило процеси його консолідації, які, втім, через низку обставин не завершилися. Як результат, політичний режим Л. Кучми у 1996-2004 рр. можна визначити як напівконсолідований змагальний авторитаризм.

«Помаранчева революція» 2004 р. ознаменувала прорив у демократизації суспільно-політичного життя та чергову трансформацію політичного режиму в Україні. Період правління В. Ющенка можна схарактеризувати як електоральну демократію. Однак її існування зумовлювалося не стратегічними інтересами провідних політичних акторів, а крихким балансом сил, коли жоден з них не міг остаточно монополізувати владу.

Прихід до влади у 2010 р. команди В. Януковича запустив авторитарний відкат у політичному розвитку України. Нова правляча група взяла курс на зміну правил гри під себе й адміністративну монополізацію політичного поля в країні. При цьому опозиційні сили послідовно витіснялися на маргінес. Політичний режим В. Януковича зазнав певної еволюції: у 2010-2012 рр. мав риси напівконсолідованого змагального авторитаризму, а після виборів до Верховної Ради 2012 р. отримав консолідований вигляд.

Результатом Революції Гідності стало розблокування демократизації через силову зміну правлячих еліт. Демократична ситуація, окреслена Євромайданом, зумовила формування та функціонування у 2014-2016 рр. в Україні політичного режиму картельної електоральної демократії, яка спиралися на дві провідні сили (БПП і НФ). З середини 2016 р. після відставки другого уряду А. Яценюка баланс сил почав зміщуватися на користь президента П. Порошенка. Його політичний режим у 2016-2019 рр. трансформувався з електоральної демократії на неконсолідований змагальний авторитаризм і був підпорядкований меті забезпечення обрання П. Порошенка на другий президентський термін.

Література

1. Вонсович С.Г. Окреслення інституціонального ландшафту політичного транзиту в Україні. Політологічний вісник. 2014. Вип. 73. С. 304-313.

2. Ганжа А.М. Неопатримоніальний політичний режим в Україні 2010-2015: аналіз функціонування політичної системи. Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Серія: Питання політології. 2015. Вип. 28. С. 56-62.

3. Гапоненко В.А. Перспективи еволюції гібридної інституційної системи сучасної України. Наукові праці МАуП. Серія: Політичні науки. 2019. Вип. 58 (2). С. 27-32.

4. Денисенко В.І. Режим Віктора Януковича в дискурсі української науки. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2018. Вип. 50. С. 166-170.

5. Зеленько Г. Кризи політичного розвитку в Україні: причини та зміст. Політичні дослідження. 2021. Вип. 2. С. 33-61.

6. Куц Г.М. Перипетії формування політичного режиму в пострадянській Україні: досвід майданів. Сучасне суспільство. 2014. Вип. 1. С. 82-94.

7. Мацієвський Ю.В. У пастці гібридності: зиґзаґи трансформацій політичного режиму в Україні (1991-2014). Чернівці: Книги - XXI, 2016. 552 с.

8. Соціально-гуманітарна сфера України в сучасних дискурсах: монографія / за заг. ред. проф. О.Ю. Панфілова. Харків: ХІФ КНТЕУ, видавець О.А. Мірошниченко, 2019. 284 с.

9. Трач А.С. Політичний режим пострадянської України: між поліцентризмом та моноцентризмом. Актуальні проблеми політики. 2015. Вип. 55. С. 154-162.

10. Требін М.П. Вплив особливостей пострадянської трансформації на сучасний стан України. Практична філософія. 2011. № 4 (42). С. 15-26.

11. Фісун О. Неформальні інститути та неопатрімоніальна демократія. Агора. 2016. Вип. 17. С. 9-13.

12. Levitsky S., Way L.A. Elections without Democracy. The Rise of Competitive Authoritarianism. Journal of Democracy. 2002. Vol. 13, number 2. Р. 51-65.

13. Требін М.П. Політична культура владної еліти України в умовах розбудови демократичної правової держави. Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: зб. наук. пр. / за ред. Л.Л. Товажнянського, О.Г. Романовського. Вип. 26 (30). Харків : НТУ «ХПІ», 2010. С. 110-118.

14. Бортніков В. Політична участь і демократія: українські реалії: монографія. Луцьк: РВВ «Вежа», 2007. 524 с.

15. Історія України: навч. посіб. для вищ. навч. закл. / авт. кол.: К.В. Астахова, А.О. Гайков, В.С. Жилкін та ін.; за заг. ред. Г.І. Костакова; Нар. укр. акад. Харків: Вид-во НУА, 2003. 447 с. URL: http://dspace.nua.kharkov.ua/jspui/handle/123456789/75 (дата звернення: 23.12.2022).

16. Полякова Л.І. Характер взаємодії гілок влади в Україні у 1994-1998 рр. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2009. Вип. 27. С. 244-250.

17. Malygina K. Ukraine as a neo-patrimonial state: understanding political change in Ukraine in 2005-2010. SEER Journal for Labour and Social Affairs in Eastern Europe. 2010. Vol. 13, ^sue 1. Р. 7-27.

18. Бялоблоцький З. Урядові кабінети в умовах конституційного напівпрезидентського республіканізму в Україні (1996-2013 рр.). Вісник Львівського університету. Серія: Філософсько-політологічні студії. 2013. № 3. С. 156-175.

19. Правова і політична культура українського соціуму за умов модернізації політико-правового життя: монографія / О.О. Безрук, Л.М. Герасіна, І.В. Головко та ін.]; за ред. М.П. Требіна. Харків: Право, 2016. 560 с.

20. Klymenko L. Choosing Mazepa Over Lenin: The Transformation of Monuments and Political Order in Post-Maidan Ukraine. Europe-Asia Studies. 2020. Vol. 72, ^sue 5. P. 815-836.

21. Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори) / І.Я. Вдовичин, Л.Я. Угрин, Г.В. Шипунов та ін.; за заг. ред. Н.М. Хоми. Львів: Новий Світ - 2000, 2015. 492 с.

22. Pleines H. Oligarchs and Politics in Ukraine. Demokratizatsiya: The Journal of PostSoviet Democratization. 2016. Vol. 24, number 1. P. 105-127.

23. Чальцева О.М. Інституціональний детермінаційний фактор формування національної моделі публічної політики України. Політичне життя. 2018. Вип. 3. С. 71-77.

24. Требін М.П. Онтологія авторитаризму: філософсько-правовий аспект. Філософія і сучасність: наук.-теор. і практ. журн. / за ред. професора С.М. Пазиніча. 2009. Вип. 3. С. 93-106.

References

1. Vonsovych, S.H. (2014). Okreslennia instytutsionalnoho landshaftu politychnoho tranzytu v Ukraini [Outline of the institutional landscape of political transit in Ukraine]. Politolohichnyi visnyk - Political science bulletin, 73, 304-313 [in Ukrainian].

2. Hanzha, A.M. (2015). Neopatrymonialnyi politychnyi rezhym v Ukraini 2010-2015: analiz funktsionuvannia politychnoi systemy [Neopatrimonial political regime in Ukraine 2010-2015: analysis of the functioning of the political system]. Visnyk KhNU im. V.N. Karazina. Seriia: Pytannia politolohii - Bulletin of V.N. Karazin KhNU. Series: Questions of political science, 28, 56-62 [in Ukrainian].

3. Haponenko, V.A. (2019). Perspektyvy evoliutsii hibrydnoi instytutsiinoi systemy suchasnoi Ukrainy [Prospects of the evolution of the hybrid institutional system of modern Ukraine]. NaukovipratsiMAUP. Seriia Politychni nauky - Scientific works of MAUP. Political science series, 58 (2), 27-32 [in Ukrainian].

4. Denysenko, V.I. (2018). Rezhym Viktora Yanukovycha v dyskursi ukrainskoi nauky [Viktor Yanukovych's regime in the discourse of Ukrainian science]. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu - Scientific works of the Faculty of History of Zaporizhzhya National University, 50, 166-170 [in Ukrainian].

5. Zelenko, H. (2021). Kryzy politychnoho rozvytku v Ukraini: prychyny ta zmist [Crises of political development in Ukraine: causes and content]. Politychni doslidzhennia - Political studies, 2, 33-61 [in Ukrainian].

6. Kuts, H.M. (2014). Perypetii formuvannia politychnoho rezhymu v postradianskii Ukraini: dosvid maidaniv [The vicissitudes of political regime formation in post-Soviet Ukraine: the experience of the Maidans]. Suchasne suspilstvo - Modern society, 1, 82-94 [in Ukrainian].

7. Matsiievskyi, Yu.V. (2016). Upasttsi hibrydnosti: zygzagy transformatsiipolitychnoho rezhymu v Ukraini (1991-2014) [Trapped in hybridity: zigzag transformations of the political regime in Ukraine (1991-2014)]. Chernivtsi: Knyhy - XXI [in Ukrainian].

8. Panfilov, O.Yu. (Ed.) (2019). Sotsialno-humanitarna sfera Ukrainy v suchasnykh dyskursakh [The social and humanitarian sphere of Ukraine in modern discourses]: monohrafiia. Kharkiv: KhlF KNTEU, vydavets O.A. Miroshnychenko [in Ukrainian].

9. Trach, A.S. (2015). Politychnyi rezhym postradianskoi Ukrainy: mizh politsentryzmom ta monotsentryzmom [The political regime of post-Soviet Ukraine: between polycentrism and monocentrism]. Aktualni problemy polityky - Actual problems of politics, 55, 154-162 [in Ukrainian].

10. Trebin, M.P. (2011). Vplyv osoblyvostei postradianskoi transformatsii na suchasnyi stan Ukrainy [The influence of features of the post-Soviet transformation on the current state of Ukraine]. Praktychna filosofiia - Practical philosophy, 4 (42), 15--26 [in Ukrainian].

11. Fisun, O. (2016). Neformalni instytuty ta neopatrimonialna demokratiia [Informal institutions and neopatrimonial democracy]. Ahora - Agora, 17, 9-13 [in Ukrainian].

12. Levitsky, S., & Way, L.A. (2002). Elections without Democracy. The Rise of Competitive Authoritarianism. Journal of Democracy, 13 (2), 51-65.

13. Trebin, M.P. (2010). Politychna kultura vladnoi elity Ukrainy v umovakh rozbudovy demokratychnoi pravovoi derzhavy [The political culture of the ruling elite of Ukraine in the conditions of the development of a democratic legal state]. Problemy ta perspektyvy formuvannia natsionalnoi humanitarno-tekhnichnoi elity - Problems and prospects of the formation of the national humanitarian and technical elite: zb. nauk. prats (Pp. 110-118) / Za red. L.L. Tovazhnianskoho, O.H. Romanovskoho. Issue 26 (30). Kharkiv: NTU «KhPI» [in Ukrainian].

14. Bortnikov, V. (2007). Politychna uchast i demokratiia: ukrainski realii [Political participation and democracy: Ukrainian realities]: monohrafiia. Lutsk: RVV «Vezha» [in Ukrainian].

15. Astakhova, K.V., Haikov, A.O., & Zhylkin, V.S., et al. (2003). Istoriia Ukrainy [History of Ukraine]: navch. posib. dlia vyshch. navch. zakl. / za zah. red. H.I. Kostakova; Nar. ukr. akad. Kharkiv: Vyd-vo NUA. Retrieved from http://dspace.nua.kharkov.ua/jspui/handle/123456789/75 [in Ukrainian].

16. Poliakova, L.I. (2009). Kharakter vzaiemodii hilok vlady v Ukraini u 1994-1998 rr. [The nature of the interaction of the branches of government in Ukraine in 1994-1998]. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu - Scientific works of the Faculty of History of Zaporizhzhya National University, 27, 244-250 [in Ukrainian].

17. Malygina, K. (2010). Ukraine as a neo-patrimonial state: understanding political change in Ukraine in 2005-2010. SEER Journal for Labour and Social Affairs in Eastern Europe, 13 (1), 7-27.

18. Bialoblotskyi, Z. (2013). Uriadovi kabinety v umovakh konstytutsiinoho napivprezydentskoho respublikanizmu v Ukraini (1996-2013 rr.) [Government offices in the conditions of constitutional semi-presidential republicanism in Ukraine (1996-2013)]. VisnykLvivskoho universytetu. Seriia: filosofsko-politolohichni studii - Bulletin of Lviv University. Series: philosophical and political studies, 3, 156-175 [in Ukrainian].

19. Bezruk, O.O., Herasina, L.M., & Holovko, I.V., et al. (2016). Pravova ipolitychna kultura ukrainskoho sotsiumu za umov modernizatsii polityko-pravovoho zhyttia [Legal and political culture of Ukrainian society under the conditions of modernization of political and legal life]: monohrafiia / za red. M.P. Trebina. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

20. Klymenko, L. (2020). Choosing Mazepa Over Lenin: The Transformation of Monuments and Political Order in Post-Maidan Ukraine. Europe-Asia Studies, 72 (5), 815-836.

21. Vdovychyn, I.Ya., Uhryn, L.Ya., & Shypunov, H.V., et al. (2015). Novitnia politychna leksyka (neolohizmy, okazionalizmy ta inshi novotvory) [The latest political vocabulary (neologisms, occasionalisms and other innovations)] / za zah. red. N.M. Khomy. Lviv: Novyi Svit - 2000 [in Ukrainian].

22. Pleines, H. (2016). Oligarchs and Politics in Ukraine. Demokratizatsiya: The Journal of Post-Soviet Democratization, 24 (1), 105-127.

23. Chaltseva, O.M. (2018). Instytutsionalnyi determinatsiinyi faktor formuvannia natsionalnoi modeli publichnoi polityky Ukrainy [Institutional determining factor in the formation of the national model of public policy of Ukraine]. Politychne zhyttia - Political life, 3, 71-77 [in Ukrainian].

24. Trebin, M.P. (2009). Ontolohiia avtorytaryzmu: filosofsko-pravovyi aspekt [Ontology of authoritarianism: philosophical and legal aspect]. Filosofiia i suchasnist - Philosophy and modernity: Naukovo-teoretychnyi i praktychnyi zhumal / za red. profesora S.M. Pazynicha, Issue 3, 93-106 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru