"Московит безпідставно претендує на столичне місто України Київ, намагаючись відірвати його від України": схема козацької історії в "Реляції про Київ" та у преамбулі "Конституції" П. Орлика

Натомість «Реляція про Київ», котра, як уже йшлося вище, докладніше розвивалаокреслену у Преамбулі загальну схему козацького минулого, створювалася для явно іншої аудиторії. Свого часу О.Пріцак пов'язав цей текст із переговорами у Стамбулі, що тривали після воєнної катастрофи Петра І у Прутському поході від кінця 1711 до середини 1713 рр. Pritsak O. Pylyp Orlyk's Concept of the Ukrainian Present, Past... - P.XXII-XXIV. За цей час османці двічі оголошували війну та укладали мир із царем (5 квітня 1712, 13 червня 1713 рр.). Нещодавно О.Кресін підтримав цю думку й датував час виникнення «Реляції...» в межах 1711-1713 рр. Скарби шведських архівів... - С.102-105. Спробуємо конкретизувати обставини появи пам'ятки, звернувшись до інших документів мазе- пинців зі збірки «Cosacica».

На початку листопада 1711 р. до Стамбула з кількома дипломатичними інструкціями вирушили від П.Орлика чільні представники Війська Запорізького в особі прилуцького полковника Д.Горленка, ґенерального судді К.Довгополого, писаря І.Максимовича й осавула Г.Герцика. Очевидно, не всі їх погоджували зі шведським королем та його канцлерами: як відомо, ініціатива гетьмана вести перемовини зі Стамбулом викликала в них спротив. Відтак П.Орлик мусив відмовитися від попереднього наміру особисто очолити посольство. Між тим і мазепинцям, і їхнім шведським протекторам однаково важливо було втягнутися в дипломатичні торги в османській столиці після нещодавнього прутського розгрому московського війська. Останнє давало шанси Карлу ХІІ переламати хід подій на власну користь через підбурювання османців до нових виправ проти московитів. Мазепинці розраховували на, передусім, визнання Портою політичної суб'єктності Війська Запорізького на чолі з П.Орликом на українських теренах, адже за Прутським перемир'ям Петро І уже відмовився від Правобережної України. Безумовно, задля цього потрібно було готуватися до тривалих дипломатичних заходів, навіть ціною визнання султанської протекції. Про це могло йтися у секретних інструкціях посланцям, факт існування котрих пізніше визнав Г.Герцик, щоправда без деталізації їх змісту Під час допиту він повідомив, що П.Орлик підготував три інструкції й одна з них була відома тільки І.Максимовичу. Така секретність пояснювалася «сильною противністю» цієї інструкції шведам. Утім останній показав її шведському резидентові у Стамбулі, що надалі викликало сильне роздратування Карла ХІІ на П.Орлика. Див: Пилип Орлик і мазепинці: Джерела. - С.61-63..

У відомому ж, та явно узгодженому зі шведським монархом, варіанті Військо Запорізьке позиціонувалося союзником Порти під протекторатом короля Див.: Переписка и другие бумаги... - С.61-66. Укр. переклад див.: Субтельний О.Мазепинці: Український сепаратизм на початку XVIII ст. / Пер. з англ. В.Кулика. - К., 1994. - С.190-195. Ориґінал інструкції зберігається у фонді «Cosacica»: Riksarkivet. RA/2113/2113/2. DiplomaticaMuscovititcaCosacica. - Vol.1. Фотокопія: ЦДІАК України. - Ф.2236. - Оп.1. - Спр.79.. Текст розпочинався формулюваннями вдячності туркам у визволенні козацької України обох берегів Дніпра і продовжувався акцентуванням важливості включення до договору з московитами пунктів про звільнення ними всієї України, полонених і навіть згадками озброєння з різних фортець, яке потрібно повернути.

Посланці П.Орлика прибули своєчасно. З донесень П.Шафірова знаємо, що у Стамбулі посилювали вимоги територіальних поступок від Петра I й демонстративно готувалися до нової війни (її навіть було формально оголошено 9 грудня 1711 р.). У процесі перемовин із царськими посланцями візир та його урядовці почали робити заявки відносно Києва й Лівобережної України. За черговим донесенням П.Шафірова (московського посла у Стамбулі в 1711-1714 рр.) від 16-17 лютого 1712 р. великий візир Юсуф-паша повідомив, що для налаштування султана до миру цареві «потрібно поступитися ще чимось малим по той (лівий) бік Дніпра і знов-таки подумати про Київ» Цит. за: Артамонов В.А.Турецко-русская война 1710-1713 гг. - Москва, 2019. - С.276.. Через кілька днів, 20 лютого, П.Шафірову було передано чергове побажання султана, що його схильність до миру залежатиме від додаткової відмови царя від кількох «провінцій» по лівий бік Дніпра. На це П.Шафіров нібито відповів, що «на лівобережжі Дніпра володінь султана ніколи не було, а від усіх задніпрових міст (на правому березі) цар забере свою руку, окрім Києва від р. Ірпінь до р. Тясмин уздовж Дніпра» Там же. - С.280.. За кілька тижнів, за донесеннями московських резидентів, султан відступився від вимог відносно Києва та лівобережних полків. Як відомо, дипломатичні перипетії між московитами й османцями, з яких намагалися скористатися шведський король із козаками, та в які втягнулися резиденти великих європейських держав, завершились укладенням Константинопольського миру 5 квітня 1712 р., в тексті якого йшлося лише про відмову царя від Правобережної України та Січі.

Справедливо буде припустити, що тема Києва й лівобережних полків у переговорах османців із московитами від останніх місяців 1711 до квітня 1712 рр. підігрівалась активністю козацьких дипломатів у Стамбулі. їм сприяла діяльність резидентів шведського короля Карла ХІІ та представників інших прихильних йому дворів у своїх зусиллях налаштувати Порту на подальшу війну. Тож «у портфелі» козацьких посланців Д.Горленка, К.Довгополого, І.Максимовича для цієї нагоди могли бути тексти Преамбули й «Реляції про Київ». Присвячені короткому представленню «козацької нації», її історичного права на всю Україну та її стародавню столицю, ці твори якнайкраще годилися на роль заготовок із необхідними аргументами для початкових перемовин із візиром чи його ближчими урядовцями. Припускаємо імовірність їх використання під час дипломатичних баталій у Стамбулі у грудні 1711 та в перші місяці 1712 рр. Тим більше, що ці твори, як і всі інші тексти, про які йтиметься далі, писані одним почерком, схожим з оригінальними листами з автографом Генерального писаря І.Максимовича.

Імовірність і потребу в аргументах, заявлених у текстах Преамбули та «Реляції про Київ», опосередковано засвідчують два коротких листи-донесення І.Максимовича невстановленому адресату, що збереглися серед тих самих паперів мазепинців. Перший (розлогіший) лист датовано 20 лютого (без року, але це явно 1712-й). Припускаємо також, що він призначався шведському королю Карлу ХІІ. В ньому частково відображено особливості дипломатичної комунікації, а головне - цілеспрямовані спроби вплинути на позицію великого візира відносно Києва та всієї України в перемовинах із московитами. І.Максимович обіцяв, «ми будемо дбати про

Київ з усіх сил», аби його «від московитів відтягнути». Тож ґенеральний писар планував знову звернутися з цього приводу до кях'ї (службовця палацу візира) «з цим питанням» і після отримання від нього відповіді та ухвалення загального рішення «повідомити вашій королівській величності» Ориґінал листа з печаткою: Riksarkivet. RA/2113/2113/2. Diplomatica Muscovititca Cosacica. - Vol.1. Фотокопія: ЦДІАК України. - Ф.2236. - Оп.1. - Спр.80.. У приписці до листа відправник також повідомляв про розходження між Баґрі-аґою та ханом Із кримським володарем Військо Запорізьке пов'язував союзний договір 1711 р. Безперечно, посередництво хана було важливим для впливу на візира..

Попри неясність багатьох формулювань (вони, проте, мали бути добре відомими адресату, оскільки лист видається лише одним із подібних донесень), складається враження, що станом на 20 лютого 1712 р. у Стамбулі були близькі до ухвалення загального рішення стосовно миру з московитами і визначилися з обсягом територіальних претензій. На це натякав і другий (коротший) лист І.Максимовича, в якому повідомлялося про очікування «завершення справи у великому дивані» до березня Riksarkivet. RA/2113/2113/2. Diplomatica Muscovititca Cosacica. - Vol.1. Фотокопія: ЦДІАК України. - Ф.2236. - Оп.1. - Спр.81..

Згадані два листи І.Максимовича, не введені досі до наукового обігу, яскраво ілюструють дипломатичну діяльність мазепинців у Порті. Водночас вони доповнюють інформацію з давно відомого дослідникам послання Д.Горленка до П.Орлика від 27 лютого 1712 р. зі Стамбула, де йшлося про фіналізацію домовленостей османців із московитами: великий візир давав знати козацьким політикам про вже визначені умови миру, за яким Київ і вся Лівобережна Україна залишаться за царем. Д.Горленко відзначав, що, «знаючи важливість Києва для всієї України, будемо старатися, щоб Київ при вас (тобто при гетьманській булаві) надалі був» (підкреслення наше - Я.З.) Як відомо, лист до адресата не дійшов та опинився в гетьмана І.Скоропадського. Див. докл.: Костомаров Н.И. Мазепа и мазепинцы. - Санкт-Петербург, 1885. - С.663-664; Субтельний О. Мазепинці... - С.90..

Зусилля, про які згадував Д.Горленко, від кінця 1711 та в перші місяці 1712 рр. могли зводитися до постійних переконувань візира, його оточення в можливості існування Війська Запорізького як окремої політичної структури, а головне - в межах обох берегів Дніпра включно з Києвом. Переваги такої перспективи пояснювали тим, що Порта отримає водночас союзника на своїх північних кордонах і форпост від аґресивних московитів.

Припускаємо, на початку перемовин І.Максимович з однодумцями мали б удатися до загального представлення «козацького народу», його боротьби та історичних прав (і тим самим засвідчити власну леґітимність). Тут якраз допомагали тексти Преамбули та «Реляції про Київ». У подальшому, як бачимо з листів за лютий 1712 р., потрібними виявились арґументи іншого плану. Те, що на той момент вони вже були сформульованими, можна дізнатися зі спеціального звернення до султана, латиномовна копія котрого збереглася серед паперів мазепинців (його заголовок: «InterpretatioSupplicisLibelliadImperatorem») Розпочинається зі вказівки, що це переклад із тексту, «внесеного до книги прохань до імператора» (тобто султана). Riksarkivet. RA/2113/2113/2. DiplomaticaMuscovititcaCosacica. - Vol.1. Фотокопія: ЦДІАК України. - Ф.2236. - Оп.1. - Спр.70.. Текст без дати, але за викладеним добре співвідноситься зі змістом переговорів у лютому, про які повідомляли представники П.Орлика та московські резиденти. На початку в ньому чітко задекларовано наміри Війська Запорізького боротися з московитами за Київ, і що Порта робить велику помилку, укладаючи з останніми мир без претензії на це місто. Через таку домовленість козаки мусять підніматися на війну з московитами, адже «Київ є серцем нашої батьківщини [...] знаходиться практично всередині України» й контроль над ним веде до підкорення всієї козацької країни. Відповідно, козаки змушені опиратися, і про це дуже важливо знати Порті, оскільки «моск не соромиться декларувати, що піде на захоплення» її земель (а це «обов'язково станеться, якщо він переможе шведського короля та всю Україну»). Звернення завершується наведенням історичних прецедентів про успішність спроб вигнати московитів з України. Першим прикладом названо перемогу під Конотопом гетьмана І.Виговського у союзі з Кримом. Другим - поразку князя Шереметєва від татар, після якої «від них відділився гетьман Георгій (Юрій) Хмельницький». До наступного прецеденту віднесено діяння гетьмана І.Брюховецького, котрий нібито «підняв зброю в усіх містах і укріпленнях [...] та повторно звільнив від москів усю Україну». Наведені у проханні історичні приклади були маніпулятивними та використовувалися з риторичною метою - переконати, що майбутня війна козаків із московитами може бути успішною, тож в інтересах султана та всієї Порти її підтримати. Як випливає з логіки листа, турецька підтримка може бути здійснена вже у ході перемовин із московитами, що тривали у Стамбулі, тож потрібно зобов'язати їх залишити Київ та всю Україну.

Обговорений прохальний лист на адресу султана розвиває в іншому контексті аргументи «Реляції про Київ» про центральність цього міста для всієї козацької України в політичному та історичному відношеннях. Водночас на засадах ідей трактату П.Орлик 10 березня 1712 р. листовно звернувся до великого візира Юсуфа-паші. Його ключова декларація втілювалася у фразі: «ані Київ без України, ані Україна без Києва існувати не зможуть, бо яка користь із голови без тіла чи з тіла без голови?» Див.: Переписка и другие бумаги... - С.57-60.. Цю тезу супроводжувала множина аргументів про значимість міста як давньої столиці, релігійного центру (прийняття віри, важливі святині), а також головного осередку освіти «роксоланського народу». Надалі констатувалося, що контроль над Києвом забезпечить московитам можливість заволодіти всією Україною, і в перспективі вони матимуть плацдарм для наступу на саму Османську імперію. Останнє споріднювало цей текст із розглянутим вище листом до султана, який, найімовірніше, І.Максимович, Д.Горленко та К.Довгополий подали у Стамбулі напередодні.

Необхідно зауважити, що з цими текстами ідейно перегукуються інші два ла- тиномовні трактати мазепинців із фонду «Cosacica». Вони писані тим самим почерком (близьким до руки І.Максимовича), і, можливо, є продуктом рефлексій на тему минулого й боротьби «козацького народу», спровоковані переговорами у Стамбулі. Обидва тексти видаються недопрацьованими остаточно. Перший із них - «Правдива реляція про козаків і про Київ» («RelatioveradeCosacisetDeKijovia») - в основі своїй є сумою виписок про Київське воєводство та козаків із латиномовного «Опису Польщі» А.Целларія 1659 р. Riksarkivet. RA/2113/2113/2. Diplomatica Muscovititca Cosacica. - Vol.1. Фотокопія: ЦДІАК України. - Ф.2236. - Оп.1. - Спр.69. Текст публікувався з перекладом: Скарби шведських архівів... - С.161-163. їх не допасовано до якогось центрального аргументу. Проте виписки супроводжено власними інтерпретаціями укладача про належність усієї України козакам за «стародавнім правом», поновленим війною Б.Хмельницького проти «ляхів» та його угодою з московським царем 1654 р. О.Кресін і О.Малишев припускають, що цей трактат створив І.Максимович, причому на основі інших ідей, аніж «Реляція про Київ». Див.: Скарби шведських архівів... - С.103; Малишев О.О. Козацька реляція про Київ як столицю України... - С.71. Другий трактат - «Короткий виклад причин, через які Україна з Військом Запорізьким змушена вийти з московської протекції» («Brevisdeduc- tiocausarum...») - присвячений обґрунтуванню причин повстання І.Мазепи проти московської протекції Riksarkivet. RA/2113/2113/2. DiplomaticaMuscovititcaCosacica. - Vol.1. Фотокопія: ЦДІАК України. - Ф.2236. - Оп.1. - Спр.68. Коментар і переклад твору див.: Грушевський М.С. Шведсько-український союз 1708 р. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Т.92. - Л., 1909. - С.7-20.. Його автор відштовхується від ідей «Реляції про Київ» та

Преамбули щодо природного права «стародавнього народу козацького» підніматися на війну за свою свободу й порушені права. Саме так зробили Б.Хмельницький та І.Мазепа. Надалі автор розкриває мотиви боротьби останнього з московитами, звертаючись до інтерпретації протистоянь із царськими військами гетьманів Ю.Хмельницького та І.Брюховецького. Ці пояснення викладено по пунктах (із заявлених чотирьох прописано три) й, симптоматично, ці рефлексії прямо перегукуються з текстом аналізованого вище листовного звернення до турецького султана.

Як відомо, дипломатичні зусилля мазепинців у Стамбулі мали обмежений успіх. У березні (за припущеннями інших дослідників - у травні) 1712 р. султан надав П.Орлику привілей на визнання його правителем лише Правобережної України без Києва Документ дійшов у різних версіях, їх основна відмінність у датуванні й визначенні підвладних гетьманові територій. Див. докл.: Пріцак О. Один чи два договори Пилипа Орлика з Туреччиною на початку другого десятиліття вісімнадцятого століття? // Український археографічний щорічник. - Вип.1. - К., 1992. - С.307-320.. З тексту видно, що османці спиралися на власні історичні прецеденти: П.Орлика визнавали володарем одного з берегів Дніпра «на тих засадах і таким чином, як Петро Дорошенко, що залишався під захистом нашої держави» Цит. за: Субтельний О. Мазепинці... - С.91-92..

Невдовзі після султанського привілею й оголошення мирного договору у Стамбулі П.Орлик підготував «Маніфест до володарів Європи» (його умовно датують 4 квітня 1712 р.) Див. публікацію перекладу: Кресін О.В. Політико-правова спадщина... - С.379-382 (додатки).. Як заявлено на початку, метою документа було надання пояснень, чому гетьман звернувся по допомогу до Османської імперії та підняв повстання проти московського царя. Заявлені аргументи фактично стали декларацією самостійності «козацької нації» та леґітимності її нинішньої боротьби на основі природного права та історичних прецедентів (у цьому випадку - винятково війна Б.Хмельницького). Дослідники кваліфікують «Маніфест...» спробою П.Орлика представити фактичний османський протекторат таким, що не суперечить «опіці шведського короля». Тож у тексті спеціально відзначалося, що «султан пообіцяв відновити давню державу», явно часів Б.Хмельницького, котрий, наголошувалося, поводився як вільний володар «ні під чиєю протекцією» Субтельний О. Мазепинці. - С.92..

З іншого боку, цей риторично вишуканий «Маніфест до володарів Європи» став черговою спробою мазепинців заявити про визначену правом та історією самостійність (а, можливо, і суверенітет) козаків. І у цьому випадку, як і в багатьох подібних заявках (листах чи меморіалах) гетьмана-еміґранта та його сподвижників наступних кількох десятиліть, зрозуміти їхні апеляції до образу «козацького народу», його історичного та природного права стає можливим завдяки зверненню до «Конституції» й «Реляції про Київ». Написані в непростих обставинах і в перші роки ще, здавалося б, перспективних сподівань виправити ситуацію після Полтави-1709, ці твори містили концептуально довершене представлення козацької політичної та історичної традиції. Саме з неї потрібно було розпочинати представлення своєї справи мазепинцям при різних європейських дворах Про мазепинців та їх діяльність див. докл.: Дмитришин І. «Спільна справа», або Мазепинці на французькій службі: невідомі Мирович і Нахимовський // Пилип Орлик: життя, політика, тексти. - С.190-206; Її ж. Григорій Орлик або Козацька нація у французькій дипломатії. - К., 2019.. У цьому й полягає внесок Пилипа Орлика як політика. Він першим чітко сформулював ідею державності та історії «козацької нації», і невтомно боровся за її політичну реалізацію в тогочасній Європі.

References

1. Bovhyria, A.M. (2016). Do pytannia pro dzherela “Litopysu Hrabianky”. Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, 16, 297-306. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Kresin, O.V. (2001). Polityko-pravovaspadshchyna ukrainskoi politychnoiemihratsii pershoi polovynyXVIIIst. Kyiv. [in Ukrainian].

3. Malyshev, O.O. (2021). Kozatska reliatsiia pro Kyiv yak stolytsiu Ukrainy: nevidomyi dokument poch. XVIII st. Konstytutsiia - osnova rozvytku derzhavy isuspilstva: Do 25-richchia Konstytutsii Ukrainy: Mat. XIIMizhnar. nauk.-prakt. konf. (Kyiv, 24 cherv- nia 2021 r.), 69-74. Kyiv. [in Ukrainian].

4. Plokhy, S. (2006). The Origins of the Slavic Nations: Pre-Modern Identities in Russia, Ukraine, and Belarus. Cambridge: Mass.

5. Pritsak, O. (1988). Pylyp Orlyk's Concept of the Ukrainian Present, Past, and Future. Introduction. The Diariuszpodrozny of Pylyp Orlyk (1727-1731). Harvard Library of Early Ukrainian Literature: Texts, 6. Cambridge: Mass.

6. Yakovenko, N.M. (2012). Dzerkala identychnosti: Dastidzhennia z istorii uiavlen ta idei v Ukraini XVI - pochatku XVIII st. Kyiv, [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru