Становлення науково-дослідної роботи бібліотек в Україні: зміст, напрями діяльності та основні періоди розвитку

С. Якубовського та ін. Припинило свою діяльність більшість бібліотекознавчих та книгознавчих часописів. У 1933 р. були звільнені практично всі співробітники Науково-дослідного кабінету бібліотекознавства та бібліографії при ВБУ Програми з вивчення національної книги та бібліографії були скасовані. У 1931-1932 рр. було повністю переглянуто і змінено методологічні підходи у НДРБ з метою наближення досліджень до «матеріалістично-діалектичного висвітлення процесів у бібліотекознавстві та бібліографії» [32, с. 12]. У новому підході нищівній критиці піддавалися майже всі попередні праці, теоретичні принципи і завдання. Поступово здійснювалася зміна конкретної наукової проблематики на загально-бібліотечну. Переважна більшість досліджень стала мати суто прикладний характер з орієнтуванням на соціалістичне будівництво. У 1930-х рр. перед дослідниками було поставлено нове завдання стосовно вироблення нової теорії бібліотечної справи, бібліографії, вивчення книги та читача, яка спиралась би на матеріалістично-діалектичну методологію, класову ідеологію соціалістичного будівництва.

Таким чином, період 1920-х - перша половина 1930-х рр. для розвитку НДРБ характеризується значним пожвавленням досліджень читачів і читання, що спиралися на аналітичне опрацювання зібраних емпіричних матеріалів, отриманих за різними напрямами роботи книгозбірень. Було вдосконалено методи досліджень, розвинуто термінологічну систему бібліотекознавства та ін. Українськими дослідниками, фахівцями бібліотечної справи було закладено основи формування теоретико-методологічних засад бібліотекознавства. Також в провідних бібліотеках країни значного розвитку набув історичний напрям досліджень в різних галузях бібліотекознавства та книгознавства. В цілому, на рубежі 1920-1930-х рр. НДРБ в Україні носила комплексний характер з використанням широкого спектру соціологічних, історико-порівняльних, статистичних та інших методів, що активно застосовувалися й удосконалювалися особливо при дослідженні читачів та процесів читання. При зазначених дослідженнях були сформовані науково обґрунтовані теоретичні та практичні засади та принципи НДР. Була розроблена класифікація читацьких груп, над якою поряд із бібліотекознавцями (Ю. Балика, В. Іванушкін, Н. Фрідьєва) працювали науковці інших галузей знань (О. Білецький, Д. Чижевський). Було обґрунтовано наукове визначення таким поняттям як «читач, читацький інтерес, читацький попит, книгодрукування». Науковці УНІКу вперше ввели в науковий обіг термін «чи- тачівство», що є синонімом терміна «читачезнавство», який був обґрунтований російським дослідником В. Талововим на початку 1970-х рр. [35, с. 146-147]. Слід зазначити, що значні напрацювання в теоретичному, методологічному та методичному вивченні читачів у бібліотеках України належали співробітникам УНІКу при ВБУ, зокрема Кабінету вивчення книги й читача, активна діяльність якого припадала на 1926-1930 рр. Саме співробітники Кабінету розробили теоретичні основи українського радянського бібліотекознавства; започаткували такі дисципліни, як «бібліотечна соціологія» і «бібліотечна педагогіка».

У процесі Всеукраїнського обстеження бібліотек у другій половині 1920х рр. було проведено значну дослідницьку роботу, розроблено певну систему методології НДРБ. У результаті розроблених уніфікованих анкет були отримані відомості про читачів та бібліотеки: склад їх фондів, професійних кадрів, бюджет, організацію обслуговування та ін. Таким чином, НДРБ сприяла розвитку вітчизняної бібліотекознавчої думки; заклала підвалини у формування теоретико-методологічних засад бібліотекознавства; опосередковано допомогла становленню та розвитку фахових видань, в яких оприлюднювалися результати наукових та практичних досліджень. Також поступово розроблялась методика проведення НДР. Так, наприклад, в галузі читачезнавства було розроблено концептуально-методологічне обґрунтування поетапного процесу дослідження (підготовчий етап, експериментальний, етап обробки інформації, формулювання висновків, впровадження результатів у практику). Результати прикладних досліджень відносно швидко впроваджувалися у практичну діяльність бібліотек.

На початку 1930-х рр. ситуація в розвитку НДРБ стрімко змінюється. З другої половини цього десятиліття ще більше посилився ідеологічний тиск на організацію бібліотечного обслуговування населення в Україні. У свідомість бібліотечних працівників наполегливо впроваджувалася думка, що їх головним завданням є політичне просвітництво населення, перетворення бібліотек у центри, що активно сприяють мобілізації мас на виконання п'ятирічного плану соціалістичного будівництва. Окрім того, згідно Постанови ЦВК СРСР «Про бібліотечну справу в Союзі РСР» від 27 березня 1934 р. впроваджувалася чітка система державного керівництва бібліотечною справою. 26 липня 1934 р. аналогічну постанову «Про роботу масових бібліотек», присвячену питанням підвищення якості діяльності книгозбірень, було прийнято в Україні. В цей час (1933-1934 рр.) в країні провели реєстраційний перепис усіх бібліотек. Було розроблено загальний план заходів із розширення та посилення бібліотечної мережі, який передбачав створення в усіх областях державних обласних бібліотек. Таким чином, з 1934 р. протягом другої половини 1930-х рр. провідні масові бібліотеки в Україні було перейменовано на обласні, які поступово ставали інформаційно-методичними і координаційними центрами з питань бібліотекознавства й книгознавства для книгозбірень певної області. Було також організовано створення центральних районних бібліотек, а також відкриття при великих підприємствах і радгоспах стаціонарних бібліотек з пересувними відділеннями в цехах, гуртожитках тощо.

У той же час вироблені раніше методологічні принципи та пропозиції не мали подальшого впливу на розвиток НДРБ. До того ж, вітчизняне бібліотекознавство та книгознавство продовжувало зазнавати нищівної руйнації у період репресій 1936-1938-х рр. (було засуджено до таборів та страчено тисячі українських науковців, у тому числі книгознавців, бібліотекознавців, бібліо- графознавців). Таким чином, внаслідок репресій, ідеологічного тиску, певних

змін у бібліотечній політиці у другій половині 1930-х і до початку 1950-х рр. НДРБ майже припинилася, зокрема не було створено жодної наукової праці, у якій розглядалася б проблема вивчення читачів, окрім поодиноких статей про «читачів-передовиків виробництва», коло читання яких обмежувалося творами класиків марксизму-ленінізму та програмними творами радянських письменників [34, с. 21]. Лише наприкінці 1950-х рр. дослідження читачів почало відновлюватися. Значною мірою цьому сприяли окремі соціологічні дослідження, що почали здійснюватися в бібліотеках.

Звичайно, подальшому розвитку бібліотечної справи та НДРБ на багато років завадили руйнівні наслідки Другої світової війни. У 1947 р. Постановою Ради Міністрів УРСР «Про заходи щодо зміцнення районних і сільських бібліотек» було намічено план бібліотечного будівництва, який став основою для розробки перспективних планів розвитку бібліотечної справи в окремих областях, районах і населених пунктах країни. При цьому враховувалися рекомендації республіканської наради бібліотечних працівників України (1948) про раціональне розміщення бібліотек, про координацію діяльності відомств і організацій при плануванні бібліотечної мережі, про використання відомчих бібліотек для обслуговування масового читача. Проте, у другій половині 1940-х - на початку 1950-х рр. піднялася нова хвиля репресій проти «українського буржуазного націоналізму», що, звичайно, позначилося й на розвитку бібліотечної справи та організації НДРБ. Втім, у першій половині 1950-х рр. в окремих провідних книгозбірнях країни все ж таки здійснювалась певна НДР, зокрема, у Державній публічній бібліотеці УРСР (нині - НБУВ), після проведення відповідних наукових досліджень, було підготовлено низку методичних та рекомендаційних матеріалів для масових бібліотек, зокрема з питань організації абонемента, каталогів, діяльності читальні, консультаційної роботи тощо (керівник - С. Петров). У 1950-х рр. основна проблематика НДРБ охоплювала питання організації ефективної роботи масових бібліотек у повоєнний період, формування їхнього «книжкового ядра», типових каталогів, картотек. Переважно, така робота здійснювалася працівниками методичних підрозділів, що створювалися в обласних книгозбірнях.

Після оприлюднення положення про «Організацію методично-бібліографічних відділів при обласних бібліотеках» (1958) організація та проведення НДР в зазначених книгозбірнях дещо пожвавилася. Надалі положення від 13 квітня 1964 р. «Про організацію науково-методичної і бібліографічної роботи наукових бібліотек на допомогу бібліотекам республіки» і положення від 31 серпня 1964 р. «Про наукову роботу обласних бібліотек» Міністерства культури УРСР сприяли системній централізованій організації та активізації НДРБ країни. З цього часу НДР набула якісно нового етапу свого розвитку.

У другій половині 1960-х рр. державні обласні бібліотеки набувають статусу наукових закладів. У книгозбірнях розпочалося наукове формування та вивчення книжкових фондів, розвивалася відповідна спеціалізована структура бібліотек, зокрема методичні відділи реорганізовано в науково-методичні, набуває нової функції координація науково-методичної та науково-дослідної роботи. Розвитку НДРБ сприяло проведення восени 1966 р. спеціального семінару заступників директорів обласних бібліотек з наукової роботи, на якому розглядалися питання активізації участі обласних бібліотек у проведенні наукових досліджень, зокрема з вивчення проблем читання в масових бібліотеках. Подальший розвиток НДРБ отримала після наказу Міністерства культури СРСР «Про організацію науково-дослідної роботи з бібліотекознавства і бібліографії» (1967) і створення у структурі провідних бібліотек країни науково- дослідних відділів з бібліотекознавства. Таким чином, наприкінці 1960-х рр. були створені сприятливі умови для значного піднесення НДР у бібліотеках різних типів і видів. До того ж, у цей час бібліотекознавство виокремлюється у самостійну галузь науки [42, с. 12]. На рубежі 1960-1970-х рр. утворюються окремі відділи НДР в обласних, республіканських та інших провідних бібліотеках країни. НДРБ розгорталася, переважно, у напрямі розвитку соціологічних досліджень в книгозбірнях, вивчення особливостей роботи провідних бібліотек, дослідження питань бібліотечного обслуговування, технології бібліотечної діяльності, формування бібліотечного фонду.

Розпочалося поглиблене вивчення низки важливих проблем теорії і практики бібліотечної справи. У другій половині 1960-х - першій половині 1970-х рр. у бібліотеках активно проводилися широкомасштабні соціологічні дослідження, які надавали різні фактографічні матеріали про коло читання, читацькі інтереси, читацьку активність різних груп користувачів книгозбірень. Разом з тим, регіональні особливості, національні характеристики, їх вплив на вибір друкованих джерел, мовні переваги у читанні залишалися часто за межами загальносоюзних досліджень. Проте, українські фахівці бібліотечної справи у 1970-х рр. вивчали особливості мотивів вибору творів художньої літератури, улюблених жанрів та авторів; характер інтенсивності читання; специфіку читацьких потреб та інтересів, зокрема студентської та робітничої молоді. Взагалі, у 1970-ті рр. високого темпу розвитку набувають процеси централізації бібліотечного обслуговування населення та перебудови бібліотечної мережі на принципах створення єдиної системи бібліотек усіх видів і типів. На цьому етапі активізувалося теоретичне вивчення основ НДРБ, відбувалося також напрацювання навичок дослідницької роботи та практичного засвоєння умінь у процесі проведення досліджень, оволодіння науково-дослідними програмами, методиками й процедурами збору інформації. Також в цей час продовжувався розвиток діяльності науково-дослідних відділів в обласних бібліотеках країни як центрів організації проведення наукових досліджень та координації НДРБ. Втім, тематика бібліотекознавчих наукових досліджень, що проводилися централізовано, була часто однаковою для бібліотек різних видів і відрізнялася лише за регіональними особливостями. Переважно, вона була зосереджена на вивченні фондів, різних аспектів читання, характеристиці читацького попиту.

В цілому, в результаті проведених досліджень у бібліотеках відбулося посилення координаційних зв'язків щодо комплектування фондів книгозбірень, зокрема була напрацьована певна система створення координаційних планів формування фондів бібліотек-депозитаріїв; рідшими стали випадки дублювання НДР в бібліотеках.

Важливим чинником розвитку НДРБ було створення у 1973 р. Ради з координації НДР при Міністерстві культури УРСР, яка організовувала обговорення основних напрямів бібліотекознавчих досліджень, забезпечувала впровадження в життя висновків і рекомендацій результатів наукових досліджень, які носили, переважно, комплексний, міжвідомчий характер та здійснювалися за єдиним планом і спільною методикою. У 1970-х рр. також було створено декілька проблемних комісій, які так само сприяли координації проведення централізованих та регіональних досліджень не лише в масових бібліотеках, а й в книгозбірнях інших видів і типів. Зокрема, протягом 1978-1990 рр. активно діяла проблемна комісія «Загальнотеоретичні питання бібліотекознавства, бібліографознавства. Історія бібліотечної справи», яка зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної бібліотечної науки та НДРБ. В цілому, Рада з координації НДР готувала п'ятирічні координаційні плани, положення про організацію НДР, розробляла принципи співробітництва та кооперації бібліотек, а також організовувала обговорення та впровадження в практику результатів бібліотекознавчих досліджень [31]. Також значущою подією в ознайомленні бібліотечних фахівців України з розвитком НДРБ було започаткування у 1976 р. видання «Огляд науково-дослідної роботи в галузі бібліотекознавства, теорії бібліографії та історії книги» (надалі - «Огляд науково-дослідної роботи бібліотек та вищих навчальних закладів культури України в галузі бібліотекознавства, бібліографознавства і основ книгознавства»), яке було підготовлене працівниками науково-дослідного відділу Державної республіканської бібліотеки УРСР імені КПРС (нині - Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого) з метою ознайомлення бібліотечної громадськості з основними напрямами наукової діяльності бібліотек України та найбільш актуальними темами досліджень [37]. Для підготовки першого випуску даного видання було проаналізовано та узагальнено емпіричні матеріали та праці з методики вивчення читацьких запитів та інтересів, обліку попиту і порівняльного аналізу динаміки фондів за галузевим складом, хронологічною глибиною, відповідністю читацьким потребам, а також дослідження з вивчення специфіки читацьких інтересів окремих професійних груп читачів (селян, робітників), мотивів звернення користувачів до читальних залів та ін. Було констатовано, що методики, розроблені на союзному рівні, адаптувалися та доопрацьовувалися для застосування їх в бібліотеках України [28, с. 10].

У 1980-ті рр. демократизація політичного життя суспільства та подальший розвиток «перебудови» країни, вплинули на тематичну спрямованість наукових досліджень, що проводились в бібліотеках. НДРБ на цьому етапі характеризується наближенням наукових досліджень до конкретних завдань, які стояли перед вітчизняними книгозбірнями; вивченням специфіки читацьких інтересів відносно різних жанрів і видів літератури, особливостей національного та інтернаціонального в читанні; визначенням рівня роботи бібліотек з точки зору реалізації їхніх соціальних функцій. Ще на початку 1980-х рр. були складені дворічні плани впровадження результатів НДР у практику бібліотек країни, які з 1986 р. набули міжвідомчого характеру і стали відігравати позитивну роль у розгортанні дослідницької діяльності практично в усіх ОУНБ України. У другій половині 1980-х рр. у бібліотеках України розгорнулися дослідження з вивчення задоволення читацьких запитів окремих національних груп населення; виявлення інтересів та попиту на українську художню літературу; висвітлення відповідності укомплектованості фондів запитам читачів. Протягом цього часу набула свого розвитку українська школа соціологічних досліджень у бібліотеках. Зокрема, було розроблено нові стандарти проведення соціологічних досліджень, визначено принципи соціології читання (принцип соціокультурної обумовленості, відносної самостійності національних та регіональних досліджень, принцип діалогічності відносин між бібліотекою і читацькою аудиторією та ін.). Проведені в бібліотеках дослідження розширили знання про українських читачів та специфіку їхніх читацьких інтересів, зокрема стосовно попиту різних груп користувачів за тематикою та мовною ознакою. У бібліотеках вивчалися особливості бібліотечного обслуговування окремих національних груп населення України, бібліотечно-бібліографічне та інформаційне забезпечення спеціалістів АПК, ефективність використання літератури різних народів та ін. Вперше було проведено багатоаспектне дослідження читання української художньої літератури під час комплексної соціологічної розвідки «Читацькі інтереси та попит на українську художню літературу в бібліотеках республіки». Також вивчалися фонди, сучасний літературний процес, його змістовні та видавничі складові (тиражі, поліграфічне оформлення, актуальність тематики тощо). Інтеграція проблем бібліотекознавства і соціології зумовила появу такого напряму досліджень, як соціологія читання, що розширювало знання об'єктивних закономірностей читання та його теоретичного осмислення у розвитку бібліотечних процесів.

Аналіз конкретно-соціологічних даних про книгообмін в Україні, про структуру читання і читацькі інтереси дозволив розробити науково обґрунтовані рекомендації з удосконалення бібліотечної справи, її управління та обслуговування читачів. У 1989 р. була створена Соціологічна служба з вивчення читання, що сприяла отриманню бібліотечними фахівцями інформації про формування читацьких інтересів та уподобань. Скорочення в цей час кількості загальносоюзних досліджень дало змогу розширити коло самостійних республіканських, регіональних та локальних наукових розвідок. Як і в попереднє десятиліття, в полі зору дослідників діяльності бібліотек були книжкові фонди, читання, читач та його попит. Проте, найбільш фундаментальним стало міжвідомче загальносоюзне дослідження «Раціональне розміщення та використання бібліотечних ресурсів в країні» (1981-1986), де проблема вивчалася на двох рівнях - галузевому та територіальному з врахуванням об'єктивних потреб фахівців народного господарства (аналізувалися не тільки склад читачів, їхні запити і відмови, але й відомості про населення, його структуру, зайнятість у народному господарстві та ін.). Результати даного дослідження виявили специфіку формування бібліотечних ресурсів в країні, диспропорції у забезпеченості спеціальною літературою фахівців різних галузей народного господарства, зокрема низьку забезпеченість виданнями іноземними мовами, слабку взаємодію бібліотек [28, с. 10].

З отриманням незалежності України зміст і організація НДРБ суттєво змінилися. Організацію НДР почали формувати у межах комплексних цільових програм, грантів міжнародних організацій, господарських угод, проектів, контрактів [42, с. 12]. У період розвитку НДРБ у 1991-2021 рр. відбувалося формування наукових шкіл навколо визнаних лідерів бібліотечної галузі та науково-дослідних структур провідних бібліотек; з'явилася значна кількість нових професійних періодичних видань («Бібліотечний вісник», «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія», «Вісник Книжкової палати», «Вісник Харківської державної академії культури» та ін. (всього приблизно два десятки)). Окрім профільних вишів культури до бібліотекознавчих досліджень активно долучалися Київський, Львівський, Ніжинський, Одеський, Рівненський університети, які організували видання окремих серій вісників (чи збірників наукових праць) з бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства. У декілька разів збільшилася кількість наукових публікацій і кількість захищених дисертацій у порівнянні з попереднім періодом. У деяких провідних бібліотеках було відкрито окремі спеціалізовані наукові центри, відділення аспірантури та спеціалізовані ради із захисту дисертацій. Значно зросла наукова активність публічних бібліотек, завдяки чому відбулося широке залучення до НДР бібліотекарів-практиків. Досить інтенсивно бібліотеками проводилися локальні маркетингові соціологічні дослідження. Також характерною рисою НДРБ даного періоду є зменшення ролі центральних бібліотек як організаторів досліджень, спрямованих на збір порівняльних і репрезентативних даних для наукового обґрунтування регіональної та державної бібліотечної політики. При цьому, інтенсивність НДР центральних бібліотек збільшувалася, а тематика урізноманітнювалася незважаючи на те, що основними темами досліджень залишалися читання і читацькі інтереси. Зазначена тенденція зменшення ролі центральних бібліотек в організації НДРБ можливо зумовлена таким соціальним фактором, як децентралізація управління сферою культури. До того ж, у другій половині 1990-х - на початку 2000-х рр., відбулося значне скорочення мережі бібліотек і, відповідно, числа бібліотечних працівників, погіршилось їхнє матеріальне становище; намітилася криза в системі професійної бібліотечної освіти; кардинально змінилася діяльність методичних бібліотечних центрів різного рівня. Відомо, що з 1991 до 2011 р. в Україні було закрито понад чотирьох тисяч публічних бібліотек [6, с. 7].

Зазначений період також характеризується закриттям або реорганізацією відділів НДР та соціологічних служб в бібліотеках регіонів, а також послабленням координаційних зв'язків, що зумовило збільшення кількості локальних досліджень, котрі було спрямовано на вивчення стану комплектування фондів, читацьких потреб та ступеня їхнього задоволення в публічних бібліотеках країни (зокрема на українську художню книгу). Певна частина досліджень була направлена на створення моделі обслуговування читачів. Вивчення питань комплектування фондів було зумовлено тим, що з початку 1990-х рр. українська видавнича справа переживала різкий спад свого розвитку, було зруйновано систему державного книговидання та централізованого забезпечення фондів бібліотек новими виданнями. На базі книгозбірень п'яти регіонів було проведено дослідження загальнодержавного характеру «Відповідність комплектування фондів бібліотек репертуару видавничої продукції України в 1995 році». Результати даного дослідження довели, що обсяг нових надходжень до ОУНБ складав у різних бібліотеках від 6 до 38% від рівня 1991 р. В умовах книговидавничої кризи, припинення надходження з 1993 р. обов'язкового примірника творів друку країн СНД, стало актуальним вивчення змістовно-мовних потреб користувачів, відповідності інформаційних ресурсів запитам читачів, дослідження попиту на періодичні видання та ін. [28, с. 11].

У результаті загальнодержавного соціологічного дослідження «Читацькі потреби та стан їх задоволення в бібліотеках України» (1991) було отримано різноманітну інформацію щодо соціально-демографічного та соціально- професійного складу читачів книгозбірень, характер їхніх запитів, мотивів звернення до бібліотеки, оцінки системи обслуговування, незадоволеного читацького попиту. В процесі зазначеного дослідження вивчалися: структура читацької аудиторії та зміни, що в ній відбулися порівняно з попередніми роками; читацькі уподобання, мотиви звернення до книги та чинники, котрі на них впливають; найпопулярніші видання та попит на літературу з різних галузей знань тощо. Під час дослідження вивчалася також проблема невідповідності фондів масових бібліотек республіки сучасним запитам читачів, що призвело до значного зменшення їх кількості в бібліотеках.

У 1999-2000 рр. було вперше здійснено багатоаспектне загальнодержавне дослідження «Соціальний портрет бібліотекаря», матеріали якого, на основі залучення соціологічних методів дослідження, дозволили скласти узагальнений портрет бібліотечного працівника, його фахові характеристики, визначити завдання щодо підвищення професійного рівня тощо. Невипадково, що ще у 1992 р., завдяки інтенсивному розвитку та поширенню соціологічних досліджень, було створено нове спеціальне видання інформаційно-аналітичного бюлетеня «Соціологічні дослідження в бібліотеках», що видає Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого. Головна мета зазначеного продовжуваного видання - це всебічне та оперативне ознайомлення бібліотечної громадськості, викладачів, аспірантів, студентів вишів з соціологічними дослідженнями, що проводяться в книгозбірнях країни (до 2019 р. було опубліковано 50 випусків цього видання) [44]. Зазначене доводить, що даний вид НДРБ - соціологічні дослідження - став невід'ємною частиною діяльності більшості ОУНБ України.

Таким чином, 1990-ті рр. дали значний імпульс для розвитку як окремих досліджень, так і загальних методологічних підходів до вивчення галузевої науки, що позначилося й на оновленому визначенні бібліотекознавства як наукової дисципліни. Слід зазначити, що 31 березня 1992 р. Постановою № 162 Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію науково-дослідних, дослідно- конструкторських робіт і дисертацій» було запроваджено обов'язкову щорічну державну реєстрацію відкритих науково-дослідних робіт. Крім процедури реєстрації науково-дослідних робіт, яка була покладена на Український інститут науково-технічної та економічної інформації, зазначений документ законодавчо закріплював формування баз і банків даних, підготовку низки інформаційних матеріалів, а також міждержавний обмін інформацією [42, с. 13].

На початку ХХІ ст. у бібліотеках України активно почала збільшуватись загальна кількість наукових досліджень, підвищувався рівень підготовки програм та методик їх проведення, висновків і пропозицій за їхніми результатами; складнішими стали проблеми, що розглядалися; розширилося територіальне охоплення досліджень. До проведення НДР почали приєднуватися не тільки фахівці ОУНБ, а й працівники міських та районних бібліотек. Деякі дослідження були спрямовані на вивчення шляхів реалізації низки законів і державних програм у галузі бібліотечної справи. Зокрема, у межах виконання Закону України «Про Національну програму інформатизації» (№ 74/98-ВР від 04.02.98) було організовано та проведено загальнодержавне дослідження «Електронні інформаційні ресурси бібліотек України» (2001), яке вперше дозволило одержати цілісну картину стану інформатизації регіональних книгозбірень, визначити рівень та потенціал кожної з базових бібліотек, побачити проблеми, що потребували певного вирішення як на рівні окремої бібліотеки, так і галузі в цілому. Нині, у зв'язку з впровадженням інформаційно-комунікаційних технологій, кожна бібліотека вирішує для себе питання організації віддаленого доступу та електронного доставляння документів, обслуговування читачів інформацією на електронних носіях, створення власних електронних колекцій [42, с. 13]. Отже, характерною рисою НДРБ в Україні на поч. ХХІ ст. є їх орієнтація на розкриття саме проблем інформатизації. Взагалі, в зазначений період вибір наукової теми здійснювався керівництвом бібліотеки, переважно, самостійно, без погодження з бібліотеками інших систем та відомств, що мало як позитивні, так і негативні моменти (не налагоджено координацію НДРБ, звідси й певне дублювання роботи; низький процент практичного впровадження результатів досліджень; відсутність постійного наукометричного аналізу стану НДР та ін.).

Актуальними у зазначений період були також дослідження з вивчення не- задоволеного читацького попиту на вітчизняну книжкову продукцію, процесів динаміки фондів книгозбірень, зокрема вивчення стану комплектування й використання деяких сегментів фондів, наприклад, книжкового розділу «Суспільні науки»; фонду вітчизняних журналів економічної й правової тематики тощо. Наприклад, у 2007 р. було проведене дослідження «Публічні бібліотеки України в контексті соціокультурного простору регіону», в результаті якого було доведено, що бібліотеки - найбільш популярні, авторитетні та відвідувані заклади культури в регіонах і сільській місцевості. Проте, в цьому ж році було проведене дослідження «Сільська бібліотека на мапі України», яке засвідчило, що зазначені книгозбірні знаходяться в глибокому кризовому стані, незважаючи на те, що це єдині безкоштовні та відносно доступні заклади культури у сільській місцевості [5, с. 441].

На початку ХХІ ст. дослідження, що проводилися у бібліотеках України дозволили виявити регіональні особливості діяльності книгозбірень, зокрема науково-методичної, науково-бібліографічної роботи, організації соціологічної служби та соціологічних досліджень, вивчення історії бібліотек та бібліотечної справи певної місцевості тощо. Особливого розвитку, у порівнянні з попереднім періодом, протягом 30 років незалежності України, отримали дослідження в галузі історії бібліотечної справи та бібліотечної науки (особливо, в провідних бібліотеках країни: НБУ ім. Ярослава Мудрого, НБУВ, Одеській національній науковій бібліотеці, Харківській державній науковій бібліотеці ім. В. Г Коро- ленка, Національній науковій сільськогосподарській бібліотеці НААН України, Державній науково-педагогічній бібліотеці України ім. В. О. Сухомлинського, Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника та ін.). Певні здобутки у дослідженні історичних аспектів розвитку бібліотечної справи мають ОУНБ. Серед найбільш вагомих були такі дослідження як «Історія бібліотечної справи в області» (Запорізька ОУНБ, з 2001 р.), «Історія Харківського друку», «Історія Слобожанщини: бібліотечний аспект», «Історія ХДНБ ім. В. Г Короленка» (ХДНБ, 2006), «З історії розвитку народних сільських біб- ліотек-читалень Чернігівщини кінця ХІХ - поч. ХХ ст.» (Чернігівська ОУНБ, 2006) та ін. [29, с. 19]. Збірники праць з історії бібліотек видавали майже всі регіональні та галузеві книгозбірні України, які мають у своєму підпорядкуванні певну мережу бібліотечних закладів.

Таким чином, національні, великі спеціалізовані бібліотеки України, ОУНБ є провідними центрами НДР, від організаційної та координаційної роботи яких багато в чому залежить розвиток НДРБ. В зазначених установах організація та здійснення фундаментальних і прикладних наукових досліджень втілюється у:

* наукових дослідженнях з питань галузевого бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, інформаційної діяльності, джерелознавства, біографістики, історії освіти та науки;

• вивченні предметів, що становлять об'єкт національного та культурного надбання;

• формуванні теоретико-методологічних засад науково-інформаційного забезпечення інноваційного розвитку бібліотек;

• реалізації результатів НДР у науково-дослідній, культурно-просвітницькій, інформаційно-бібліографічній діяльності бібліотек;

• виданні науково-методичних, науково-бібліографічних, аналітичних та інших матеріалів;

• підвищенні ефективності електронних ресурсів;

• розвитку нових форм і напрямів інформаційно-бібліотечної, науково- дослідної, культурно-просвітницької діяльності книгозбірень;

• розширенні науково-інформаційного співробітництва з національними та міжнародними бібліотечними осередками [30, с. 15].

Наукова новизна сучасної НДРБ, переважно, зводиться до: розроблення основних напрямів становлення та розвитку мережі бібліотек України; формування концептуальних положень науково-інформаційного забезпечення читачів; вивчення та розвитку теоретичних засад формування всеукраїнського інформаційного ресурсу; започаткування й упровадження науково-методичних та організаційних засад інформаційно-аналітичного забезпечення бібліотечної діяльності, теоретичних і науково-практичних аспектів створення інтегрованого галузевого інформаційного ресурсу; визначення ключових напрямів модернізації науково-інформаційної діяльності провідних книгозбірень України. Перспективна стратегія розвитку НДРБ включає проектний метод планування НДР з метою концентрації ресурсів на вивченні пріоритетних тем; ширше використання досягнень світової бібліотечної науки; розвиток системи економічного фінансового стимулювання НДРБ і впровадження її результатів; формування ринку бібліотечного наукового продукту; системний наукометричний аналіз стану НДРБ, окремих її галузей і напрямів [42, с. 15].

Отже, аналіз розвитку НДРБ доводить, що бібліотека - не лише функціональна, а й наукова установа, проблематика досліджень якої пов'язана з бібліотечно-інформаційною діяльністю, з інформаційними потребами користувачів, з стосунками книгозбірень і суспільства, з книгою та іншими документами, які постають одними з основних об'єктів наукових досліджень бібліотечних фахівців. НДРБ вирішує проблеми розвитку не тільки книгозбірні або бібліотечної сфери в цілому, а й робить значний внесок у піднесення культури, науки, освіти, інформаційної діяльності та має важливе значення у збереженні документ- них культурних цінностей, а також сприяє трансляції з покоління в покоління культурної і духовної спадщини суспільства, що втілена в документах. Важливим фактором змін у НДРБ є внутрішня логіка розвитку бібліотекознавства, рівень теоретичного осмислення бібліотечної діяльності [42, с. 16-17].

Отже, у результаті вивчення матеріалів з досліджуваної тематики пропонується виокремлювати такі основні періоди розвитку НДРБ в Україні:

1- й: початковий період (остання третина ХІХ - початок ХХ ст.), коли було закладено певну базу для розвитку наукової діяльності в бібліотеках. Цьому періоду було властиве накопичення різних початкових емпіричних фактів, які потребували подальшої систематизації. Зокрема, було закладено основи для формування бібліотекознавства як самостійної науки та забезпечено подальший її розвиток від прикладної до фундаментальної науки, чому значною мірою сприяла НДР в бібліотеках, яка проводилася у даний період, переважно, окремими дослідниками. На поч. ХХ ст. НДРБ почала набувати форм окремого виду бібліотечної діяльності. Характерною особливістю цього періоду було те, що теоретичні засади бібліотекознавства, бібліографознавства та книгознавства розвивалися фахівцями, які розглядали бібліотеку як базу для наукових досліджень.

2- й: організаційно-структурний (1920-ті - середина 1930-х рр.), під час якого сформувалася певна методологія бібліотекознавчих досліджень та були створені окремі науково-дослідні структури (або підрозділи) при провідних книгозбірнях країни, де поступово виокремлювалися такі напрями наукової діяльності як: вивчення загальних питань бібліотекознавства та бібліотечної справи; дослідження розвитку окремих бібліотечних процесів, історії, сучасного стану бібліотечної справи, діяльності окремих типів і видів бібліотек; аналіз принципів організації бібліотечної справи та бібліотек тощо. Значне місце у НДРБ у даний період займали дослідження стану читання, інтересів та запитів читачів (у вивченні читачів та читання в Україні були сформовані науково обґрунтовані теоретичні та практичні засади та принципи НДР). НДРБ поступово набувала комплексного характеру з використанням широкого спектру соціологічних, історико-порівняльних, статистичних методів. Результати досліджень, переважно, відносно швидко впроваджувалися у практичну діяльність бібліотек.

3- й: період занепаду НДРБ (друга половина 1930-х - кінець 1950-х рр.) характеризується згортанням НДРБ, коли внаслідок репресій 1930-х рр., скасування політики українізації та коренізації, руйнівних наслідків Другої світової війни розвиток НДРБ майже припинився.

4- й: організаційно-розбудовчий період піднесення та активізації НДРБ (початок 1960-х - 1991 рр.) визначається такими етапами, коли: державні обласні бібліотеки набувають статусу наукових закладів (друга пол. 1960-х рр.); методичні відділи реорганізовано в науково-методичні; утворюються окремі відділи НДР в обласних, республіканських та інших провідних бібліотеках країни (на рубежі 1960-1970-х рр.); було організовано спеціальну Раду з координації науково-дослідної роботи (1973) та декілька проблемних комісій при Міністерстві культури України. У зазначений період у книгозбірнях розпочалося наукове формування та вивчення книжкових фондів, активно проводилися соціологічні дослідження, вивчався і розповсюджувався кращий досвід серед бібліотек, досліджувалися питання бібліотечного обслуговування, технології бібліотечної

діяльності, формування бібліотечного фонду тощо. У провідних бібліотеках активно розвивалася координаційна функція щодо проведення науково-дослідної та науково-методичної роботи. Дослідження носили часто комплексний, міжвідомчий характер, здійснювалися за єдиним планом і спільною методикою. Даний період визначається теоретичним вивченням основ НДРБ; оволодінням науково-дослідними програмами, методиками й процедурами збирання та аналізу інформації; становленням і розвитком діяльності науково-дослідних відділів в провідних (зокрема, обласних) бібліотеках країни як центрів організації проведення наукових досліджень та координації НДРБ, яка характеризується: наближенням наукових досліджень до конкретних завдань; вивченням специфіки читацьких інтересів, певних особливостей у читанні; визначенням рівня реалізації соціальних функцій бібліотек. Вивчалися також бібліотечні фонди, сучасний літературний процес тощо. Певний розвиток отримала українська школа соціологічних досліджень у бібліотеках.

5- й: реорганізаційно-модернізаційний період розвитку НДРБ (19912021 рр.), що характеризується: організацією наукової роботи у межах комплексних цільових програм, грантів, господарських угод, проектів і контрактів; утворенням при провідних бібліотеках окремих спеціалізованих наукових центрів, відділень аспірантури та спеціалізованих рад із захисту дисертацій; формуванням та подальшим розвитком наукових шкіл; створенням значної кількості нових професійних періодичних видань; інтенсифікацією ведення НДР; розмаїттям наукової тематики. Втім, у зазначений період зменшується роль центральних бібліотек в організації НДРБ; було закрито або реорганізовано відділи НДР та соціологічних служб в деяких бібліотеках регіонів; відбулося послаблення координаційних зв'язків тощо. Однак, рівень підготовки програм та методик їх проведення підвищувався, загальна кількість наукових досліджень збільшувалась. Інтенсивно розвивалися соціологічні дослідження; наукові розвідки, що розкривали питання інформатизації, функціонування електронних бібліотек, каталогізації електронних ресурсів, вивчення незадо- воленого читацького попиту. Більш ґрунтовними стали наукові розробки з аналізу та характеристики процесів динаміки формування та збереження бібліотечних фондів; виявлення регіональних особливостей діяльності книгозбірень; вивчення історії бібліотек та бібліотечної справи. НДРБ все більше набувала рис міждисциплінарного характеру (проте, як і раніше, НДРБ мала, переважно, суто прикладний характер).

Найбільш поширеною формою НДРБ протягом останніх двох періодів її розвитку залишаються соціологічні дослідження, які допомагають налагодити зворотний зв'язок з читачами, визначити місце бібліотеки в умовах інформатизації, проаналізувати потреби читачів в бібліотечних послугах та ін. Цей вид досліджень набуває все більшої популярності, так як дає можливість швидко отримати картину стану бібліотечних процесів і явищ, що вивчаються, визначити їх динаміку та тенденції подальшого розвитку. Соціологічні дослідження в ОУНБ України, у міських та районних книгозбірнях, діяльність яких активізувалась з другої пол. 1990-х рр., розкрили та дозволили проаналізувати особливості потреб і запитів читацької аудиторії різних видів і типів бібліотек, мету відвідувань, інформаційні інтереси, уподобання користувачів; виявити проблеми відповідності інформаційних ресурсів книгозбірень запитам читачів, що дозволило передбачати та корегувати певні зміни у функціях бібліотек, визначати стратегію комплектування, розвиток інформаційних ресурсів, організацію нових структурних підрозділів, зміни у технологічних циклах, що сприяють удосконаленню традиційних та пошуку нових форм обслуговування читачів. Накопичений досвід вивчення читачів та його науковий аналіз обумовив необхідність виокремлення бібліотечного читачезнавства у самостійну наукову дисципліну, що було зумовлено певними традиціями та особливостями розвитку НДР в бібліотеках; суспільною потребою в науковому пізнанні особи користувача та читацької діяльності в цілому; диференціацією бібліотечного читачезнавства на спеціальні дисципліни й дослідні напрями [35, с. 146].

Дослідження питань формування та збереження бібліотечних фондів протягом всіх періодів розвитку бібліотечної справи займали одне з провідних місць в НДРБ. В останній період вони були зумовлені такими офіційними документами як «Програма збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000-2005 роки» та «Концепція державної програми збереження бібліотечних фондів на період до 2020 року». Поширеними в зазначений період були також дослідження, що торкалися питань функціонування електронних бібліотек та каталогізації електронних ресурсів. Зокрема, фахівці провідних книгозбірень довгий час розробляли проект створення Національного формату представлення бібліографічних даних УкрМАРК. Позитивним є те, що дослідження бібліотек завершувалися не лише науковими звітами, а й підготовкою окремих видань, зокрема, збірників праць, колективних монографій, бібліографічних та методичних посібників; вдосконаленням картотек та каталогів; створенням віртуальних музеїв і виставок тощо. У період незалежності країни НДРБ все більше набуває рис міждисциплінарного характеру, перетинаючи встановлені кордони між галузями знань, формуючи нові напрями наукових досліджень (наприклад, такі як бібліотечна соціологія, бібліотечна валеологія, бібліотечна етнологія, бібліотечна статистика, бібліотечна політологія та ін.) [42, с. 12]. Триває пошук якісних критеріїв та ознак оцінювання НДРБ. Отже, аналіз звітних матеріалів національних, обласних, провідних відомчих бібліотек України сучасного періоду розвитку НДРБ (1991-2021 рр.) засвідчує, що нині, як і в роки попереднього періоду (початок 1960-х - 1991 рр.), першорядні наукові, публічні, відомчі, вишівські бібліотеки ведуть НДР, яка має, переважно, прикладний характер і спрямована на удосконалення діяльності як окремої бібліотеки, так і бібліотечної справи регіону (області) або мережі установ в цілому [30, с. 15]. В останній період все більше до цієї роботи залучаються, окрім обласних, районні, провідні міські та сільські книгозбірні. Більшість досліджень у бібліотеках можна умовно розподілити за такою проблематикою:

1) Вивчення ролі та місця бібліотеки в сучасних умовах.

2) Вдосконалення організації, змісту та форм бібліотечного обслуговування користувачів.

3) Характеристика інформаційних потреб, інтересів, запитів різних категорій користувачів.

4) Дослідження формування, збереження, використання та відповідності документних ресурсів бібліотек читацьким запитам.

5) Висвітлення історії бібліотечної справи регіону (області) або окремої бібліотеки.

6) Пошуки шляхів впровадження, оптимізації технологічних засобів та інформатизації бібліотечних процесів.

7) З'ясування механізмів і форм підвищення рівня кваліфікації бібліотечних працівників.

8) Розкриття питань розвитку бібліотечного менеджменту і маркетингу, економіки бібліотечної діяльності, організації та управління роботою книгозбірень.

9) Аналіз механізмів впровадження в бібліотеках інноваційних форм роботи та нових технологій.

Зазначену умовну проблематику досліджень в бібліотеках можна сформувати за такими основними напрями:

1- й напрям: вивчення, аналіз та характеристика соціально-культурних умов і факторів, що впливають на роботу книгозбірні й спонукають до необхідності здійснення певних змін (у т.ч. дослідження внутрішнього середовища бібліотеки, умов і факторів, що перешкоджають або сприяють розвитку її діяльності);

2- й: аналіз результатів та ефективності роботи бібліотеки (досить часто розвиток НДРБ починається з вивчення та висвітлення історії становлення певної книгозбірні або характеристики розвитку бібліотечної справи певної місцевості (міста, району, регіону), що нерідко стає окремим напрямом НДР);

3- й напрям: дослідження інноваційного потенціалу книгозбірні та бібліотечної справи міста, району, регіону та країни в цілому, що дозволяє виявити певні прогресивні досягнення та розробки для запозичень, встановити нові галузеві напрями діяльності та наукових розробок, виявляти перспективних бібліотечних фахівців, шляхи удосконалення професійних зв'язків бібліотеки тощо [20, с. 9-10].

Отже, за останній час зміст і організація НДРБ в Україні суттєво змінилися, бібліотечна наука зазнала значних позитивних змін, а результати науково- дослідної діяльності бібліотечних фахівців знайшли висвітлення у низці нових фахових видань та збірників. Відбулося становлення вітчизняних наукових центрів бібліотекознавчих досліджень, при яких було відкрито аспірантури та спеціалізовані ради із захисту дисертацій [42, с. 12]. До позитивних тенденцій цього періоду слід віднести перехід до організації НДРБ у межах комплексних цільових програм, формування наукових шкіл навколо визнаних лідерів бібліотечної галузі, залучення коштів на основі грантів, конкурсів, фандрейзингу та ін. Реалізація результатів НДРБ була направлена, переважно, на: забезпечення якості, ефективності, результативності отриманих результатів на всіх етапах виконання НДР; започаткування професійних наукових фахових друкованих та електронних видань; моніторинг результатів НДР для здійснення подальших досліджень у галузі бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, інформаційної діяльності, джерелознавства, краєзнавства, історії та ін.; поширення та використання результатів НДР, що втілюються в науковій, науково- виробничій, довідковій та іншій продукції бібліотеки серед цільових груп користувачів.

Таким чином, доведено, що НДРБ сприяє поліпшенню якості обслуговування, залученню нових читачів, створенню оптимально організованого та відкритого доступу отримання інформації в книгозбірні. Важливим напрямом реалізації результатів НДРБ залишається кадрове забезпечення науково- дослідної діяльності: постійне поновлення інтелектуального потенціалу бібліотеки через підвищення кількості штатних працівників вищої кваліфікації; сприяння розвитку наукових шкіл, участі фахівців бібліотек у міжнародних наукових проектах; організація підготовки та підвищення кваліфікації бібліотечних кадрів; підтримка науково-дослідного потенціалу молодих фахівців та сприяння їх творчому зростанню. До того ж, активність впровадження інновацій залежить від нарощування бібліотекознавчих знань, отриманих на основі проведення теоретичних, методологічних, прикладних досліджень і широкого впровадження їх результатів у практику роботи бібліотек та інформаційних центрів. Важливим компонентом цих знань є результати аналізу та узагальнень минулого досвіду розвитку НДРБ. Ефективне вирішення зазначеного завдання можливо лише при наявності окремих науково-дослідницьких структур та активній роботі кваліфікованих наукових кадрів в бібліотеці, які володіють достатніми можливостями своєчасної та точної постановки найбільш актуальних для практики сьогодення питань, організації та проведення НДР, теоретичного узагальнення отриманих результатів, створення в книгозбірнях атмосфери сприйнятливості до нововведень, пошуку шляхів їх широкого практичного використання.

Виявлено, що НДРБ, яка спрямована на генерування нового бібліотекознавчого знання та його практичне втілення в конкретних формах і методах роботи, розглядається як необхідна умова підвищення якості роботи книгозбірень, що сприяє розширенню сфери професійних можливостей фахівців та соціально-культурного розвитку в межах певного осередку в цілому. Аналіз історичного поступу та становлення НДРБ надає можливість теоретичного обґрунтування особливостей її розвитку на сучасному етапі, визначення шляхів подальшого вдосконалення, підвищення якості бібліотечно-інформаційної роботи. Для колективу бібліотеки - це можливість вивчення актуальних проблем та новітніх наукових досліджень в галузі бібліотекознавства; ознайомлення з передовим досвідом роботи бібліотек; оновлення своїх професійних знань; вдосконалення здібностей і навичок; подальшого професійного зростання. Отже, НДР є однією з провідних форм діяльності як для академічних, вишівських, обласних і спеціальних бібліотек, так і для інших видів книгозбірень. Вона стає пріоритетною формою діяльності установи, оскільки стає невід'ємною необхідною складовою роботи сучасної книгозбірні, тому що, комплектування фонду бібліотеки, підготовка каталогів, картотек, бібліографічних покажчиків, інформаційних баз даних та широкого спектру інформаційно-аналітичних матеріалів потребують різнобічних знань та навичок, тісно пов'язаних з науковою діяльністю. Спеціальні підрозділи та відповідні інформаційно-бібліотечні фахівці здійснюють моніторинг розвитку бібліотечної системи у межах певного дослідження, підготовку оглядів діяльності, аналітичних звітів, довідок, наукових статей, матеріалів з вивчення досвіду роботи книгозбірень, ведуть статистичне спостереження, створюють аналітичні бази даних про діяльність бібліотек, готують різні збірники узагальнених аналітичних відомостей, а також праць про розвиток та історію окремих книгозбірень або бібліотечної справи певної місцевості.

Запропонована періодизація розвитку НДРБ в Україні, певною мірою, відображає весь хід її історичного розвитку, враховує особливості кожного періоду її становлення та пояснює своєрідність її хронологічних меж. В основу періодизації цього розвитку покладено об'єктивні події, що впливають на виокремлення якісно своєрідних періодів та етапів процесу розвинення наукової діяльності в бібліотеках у взаємозв'язку зі становленням бібліотекознавства як невід'ємної складової частини прогресу бібліотечної справи. Сьогодні НДРБ стає обов'язковим і невід'ємним компонентом бібліотечної професії не тільки професіональних дослідників, а й бібліотекарів-практиків, які постають повноправними учасниками процесу творення нового бібліотекознавчого знання. В сучасних умовах вона є одним з основних елементів успішного функціонування книгозбірень, до того ж, жодне управлінське рішення не може бути прийнято без наукового обґрунтування, глибокого розуміння ситуації, що склалася. На фоні поширення новітніх інформаційно-комп'ютерних технологій, НДРБ стає основою діяльності книгозбірні, забезпечує її відповідність потребам і очікуванням користувачів.