Мародерство на "власних" українських територіях

Крім того, термін «мародерство» - лише щодо «європейського походу» - було успішно замінено на «трофеї». А з тим символічне «поле бою», звідки за старовинними звичаями можна було їх зібрати, розширювалося за рахунок усіх місцевостей, куди заходила радянська армія. Поняття «трофеї» у СРСР почало означати не «пам'ятку перемозі, знак подвигу, змушування до втечі супротивника, здобуте військове та інше спорядження, набуте під час конфлікту, речовий доказ перемоги або подвигу» Словник іншомовних слів / За ред. О.Мельничука. 2-ге вид. - К., 1985. - C.849., а будь-яке вкрадене, привласнене, відібране майно, що потрапило на очі в будь-якому місці та в будь-якій ситуації, яка не мала жодного відношення до бойових дій.

Як було зазначено вище, до мародерства вдавалися й армійці союзників. Після завершення бойових дій та повернення додому американські вояки, на відміну від радянських, намагалися пояснити собі та іншим причини, через які вони скоїли крадіжки. Варто зазначити, що характер і масштаб їх дуже сильно відрізнявся від того, що робили «червоні злодії», адже зазвичай ішлося про «сувеніри» - невеликі за розміром, дорогі або не дуже речі. У першу чергу американські крали зброю - пістолети, револьвери, ножі. Крім того, це могли бути годинники, каблучки, прапори, окуляри, столове срібло, прикраси тощо Givens SA. Bringing Back Memories: GIs, Souvenir Hunting, and Looting in Germany, 1945: A thesis presented to the faculty of the College of Arts and Sciences of Ohio University: In partial fulfilment of the requirements for the degree Master of Arts, June 2010. - Р.22-24.. Роздумуючи над своєю поведінкою, ветерани визнавали, що «американська громадськість не зрозуміє, оскільки вони не були там», однак наполягали, що все-таки «ми не були злодіями» Ibid. - Р.130..

Натомість радянська «громадськість» не тільки розуміла, а всіляко підтримувала та пишалась як державним, так й індивідуальним мародерством. Держава легітимізувала, заохочувала до гордості за нього, у тому числі й через масові канали комунікації - кінотеатри. Кожна зі стрічок починалась титрами: «Цей фільм узято як трофей після розгрому радянською армією німецько-фашистських військ під Берліном у 1945 р.» Уперше титровані в такий спосіб фільми з'явилися на екранах 1950 р. (див.: Такие К.А. Трофейное кино в СССР в 1940-1950-е гг.: к истории формирования феномена // Культура и искусство. - 2017. - №12. - С.85-91)..

Письменник Дорж Бату пригадує випадок індивідуальної гордості, котра стосовно трофеїв була не тільки все ще актуальною навіть у 1980-х рр., а передавалась як міжпоколінна традиція: «Якось у дитинстві, років дванадцять мені було, потрапив я на день народження до приятеля, Сергія Т. Жили вони заможно, чеська стінка, у ній порцеляновий ажурний сервіз, старовинний настінний годинник з курантами і грамофон Екснок. «Німецький! - не приховуючи гордості, сказав Сергій. - Трофейний!». Виявилось, що його дід, котрий «пройшов до Берліна», розжився і грамофоном, і австрійським сервізом, і старовинним настінним годинником з курантами. Це натурально були сімейні реліквії, типу «память про войну». Усі домашні пишались тим, як сміливий і відважний дідусь “експропрііровал всьо ето добро у фріцов”» Дорж Бату. Мародерство як історичний кодекс російського офіцера .

Тож варваризація війни, що її демонстрували як німецькі Bartov О. The Eastern Front, 1941-45, German Troops and the Barbarisation of Warfare. - London, 2001. - 244 p., так і радянські солдати, для перших перетворилася на тривалу роботу з денацифікацією та питання провини, а для других - увійшла у прийнятний, цілком переможний наратив і подальші практики, які (в контексті мародерства) було застосовано радянськими військами (та їхніми російськими наступниками) в подальших війнах, конфліктах, придушеннях спроб здобути чи втримати незалежність. Варваризація війни стала не злочином, не винятком, а способом її ведення.

Таким чином, можна констатувати, що витоки радянського мародерства лежали не тільки та не стільки в бажанні помсти чи відплати, скільки у соціальній заздрості («класовій ненависті), через що всі мали жити не добре, а так само погано, як і «визволителі». Причини полягали й у можливості реалізувати право сильного грабувати слабкого, в усвідомленні своєї вищості щодо ворогів і тих, кого ніби «визволяли», щодо начебто своєї «унікальної місії» у світі. За таких обставин мародерство було спрямоване не тільки проти німців, а й проти українців, сербів, поляків, угорців, євреїв та ін.

Жахливі сценарії привласнення чужого майна часто-густо були злочинами посеред інших злочинів - побиття, вбивств, зґвалтувань, підпалів. Радянська державна політика щодо мародерства була двоїстою: на широкий загал інформація про це явище або заперечувалась, або подавалася в контексті відомостей про покарання порушників закону; натомість для «внутрішнього користування» керівництво СРСР обрало політику схвалення та підтримки, у тому числі через створення спеціальних структур для формування й відправлення додому посилок із фронту.

Засекреченість документів російських архівів не дозволяє навести достовірні відомості про масштаби індивідуального мародерства, кількість учасників, обсяги індивідуально вкраденого майна. Можна припустити, що не всі «визволителі» поводилися однаково - як злодії та ґвалтівники. Однак загальна тенденція визначалася не ними, а, власне, тими, кого весь світ волів бачити визволителями, а побачив варварами.

Слід також констатувати, що «червоні злодії» - це представники різних народів СРСР. Тож проблема роботи із провиною є частиною «домашнього завдання» українців, з яким через утілення нових підходів щодо розуміння трагедії війни («Ніколи знову») наше суспільство успішно дає раду.

Однак для росіян - самопроголошених наступників переможців у Другій світовій - варваризація війни залишилася включеною як у наратив актуалізованої пам'яті («Можемо повторити», «На Берлін!» та ін. У дослідженні російських філософів, підготовленому за підтримки державного ґранту «Офіційний дискурс російської політики пам'яті про радянське минуле: стратегії, інтерпретації, актори, комеморативні практики», слоґани «Можемо повторити», «Може, повторимо?», «На Берлін!», «Мій дід брав Берлін!», «Якщо треба - повторимо» віднесено до типу «переможних кліше історичної гордості, в яких відчувається виклик, мілітаристські схильності того, хто їх промовляє. А також гордість, котра викликана почуттям патріотизму, любові до своєї Батьківщини» (див.: Голоскоков В.А., Русакова О.Ф. «Победные» фразы-клише как нарративный компонент политики памяти о Великой Отечественной войне // Дискурс-Пи. - 2021. - Т.18. - №3. - С.85-86).), так і у практики її ведення проти України, в яких варварство й мародерство виступають формами інституціоналізації російського імперського месіанства.

References

1. Aly, G. (2007). Hitler's Beneficiaries: Plunder, Racial War, and the Nazi Welfare State. New York.

2. Applebaum, A. (2012). Iron Curtain: the Crushing of Eastern Europe, 1944-1956. New York.

3. Bartov, О. (2001). The Eastern Front, 1941-45, German Troops and the Barbarisation of Warfare. London.

4. Batu Dorzh (2022). Maroderstvo yak istorychnyi kodeks rosiiskoho ofitsera. Lokalna istoriia, 7 kvitnia 2022. [in Ukrainian].

5. Beevor, A. (2002). The Fall of Berlin 1945. New York and London.

6. Borhi, L. (2004). Hungary in the Cold War, 1945-1956. Budapest.

7. Daumantas, J. (2009). Forest Brothers: The Account of an Anti-soviet Lithuanian Freedom Fighter, 1944-1948. Budapest.

8. Davies, N. & Moorhouse, R. (2003). Microcosm: A Portrait of a European City. New York.

9. Dullin, S. (2015). How the Soviet Empire Relied on Diversity: Territorial Expansion and National Borders at the End of World War II in Ruthenia. Seeking Peace in the Wake of War: Europe, 1943-1947. Ed. by S.-L.Hoffmann, S.Kott, P.Romijn, and O.Wieviorka. Amsterdam.

10. Givens, S.A (2010). Bringing Back Memories: GIs, Souvenir Hunting, and Looting in Germany, 1945. Ohio.

11. Glickman, M. & Gould, R. (2016). Stolen words: the Nazi plunder of Jewish books. Philadelphia.

12. Goloskov, V.A., Rusakova, O.F. (2021). “Pobednyie” frazy-klishe kak narrativnyi komponent pamiati o Velikoy Otechestvennoy voine. Diskurs-Pi, 18, 76-95. [in Russian].

13. Hitchcock, W.I. (2008). The Bitter Road to Freedom: A New History of the Liberation of Europe. New York.

14. Inal, T. (2013). Looting and Rape in Wartime: Law and Change in International Relations. Philadelphia.

15. Kennan, G. (1967). Memoirs: 1925-1950. New York.

16. Klopfer, P.H. (1969). Habitats and territories; a study of the use of space by animals. New York.

17. Kopelev, L. (2011). Khranit vechno. Kharkov. [in Russian].

18. Liber, G.O. (2016). Total Wars and the Making of Modern Ukraine, 1914-1954. Toronto; Buffalo; London.

19. Merridale, C. (2006). Ivan's War. New York.

20. Naimark, N. (1995). The Russians in Germany: A History of the Soviet Zone of Occupation, 1945-1949. Cambridge.

21. Roxan, D. & Wanstall, K. (1965). The Rape of Art: The Story of Hitler's Plunder of the Great Masterpieces of Europe. New York.

22. Rydell, A. & Koch, H. (2017). The Book Thieves: The Nazi Looting of Europe's Libraries and the Race to Return a Literary Inheritance. New York.

23. Schrijvers, P. (1998). The Crash of Ruin: American Combat Soldiers in Europe During World War II. New York.

24. Sokolov, B. (2016). MarshalMalinovskii. Moskva. [in Russian].

25. Solzhenitsyn, A. (1974). Prusskiie nochi. Parizh. [in Russian].

26. Tanis, K. (2017). Trofeinoie kino v SSSR v 1940-1950-e gg. Kultura iiskusstvo, 12, 85-91. [in Russian].

27. Ungvary, K. (2003). Battlefor Budapest: 100 Days in World War II. London.

28. Vronska, T. (2022). Nepevnyi kontyn[h]ent: deportatsii iz Zakhidnoi Ukrainy 1944-1953 rr., rezhymnepovsiakdennia, povernen- nia. Kyiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru