Особливості історичного розвитку Венесуели: минуле і сучасність

Отже, «венесуельський антиамериканізм», на думку дослідників, залишався переважно лише інформаційно-пропагандистським, який здебільшого обмежувався пропозиціями реформування ООН, враховуючи скасування права вето постійних членів Ради Безпеки, постійною критикою позиції США в регіоні ЛАКБ та зовнішньополітичної активності США, зокрема, їхніх операцій в Афганістані, Іраку і Лівії, позиції адміністрації президента США щодо сирійського питання, закликами до відмови від використання долара як світової резервної валюти [21, с. 98].

Після смерті У. Чавеса у березні 2013 р. його наступник - президент Венесуели Ніколас Мадуро продовжує політику «венесуельського антиамериканізму» і поряд з цим, не полишає надій на покращення ситуації в країні з приходом до влади у січні 2021 р. 46-го президента США Джо Байдена. Однак досягти популярності свого харизматичного попередника на посаді президента Венесуели йому не вдається.

Очевидно, що свідченням подібного висновку можна вважати події у Венесуелі в 2015-2021 рр. за часів правління у США адміністрації Д. Трампа та нового президента США Дж. Байдена, які пов'язані з боротьбою за владу у Венесуелі між президентом Венесуели Н. Мадуро і лідером венесуельської опозиції та головою Національної асамблеї Хуаном Гуайдо.

Так, на виборах 2015 р. опозиція виграла вибори до парламенту - Національної асамблеї. Н. Мадуро вирішив зробити свій «хід конем» і заснував альтернативний орган - Конституційну асамблею, де засідали лише його прихильники. Опозиція легітимності цього органу не визнала [27].

Утім, у травні 2018 р. Н. Мадуро переобрався на посаду президента, хоча багато країн відтоді не визнають легітимності цих виборів. Ці вибори спричинили у Венесуелі затяжну конституційну кризу. Подальші події у цій латиноамериканській країні та невизначеність з владою занурила Венесуелу у дедалі більшу кризу на тлі фактичного президентського двовладдя.

Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що вибори Н. Мадуро у травні 2018 р. були нелегітимними, тож «Європа сподівається на відновлення демократії у Венесуелі». Таку ж оцінку виборам у Венесуелі дало і МЗС Великої Британії. У схожому ключі виступили й у Брюсселі: ЄС закликає до початку політичного процесу, який уможливить проведення нових виборів. В уряді Німеччині вважають, що Національна асамблея зараз має відіграти «особливу роль» у підготовці та проведенні вільних і чесних виборів [27].

У січні 2019 р. лідер венесуельської опозиції та голова Національної асамблеї Х. Гуайдо оголосив себе тимчасовим виконувачем обов'язки президента замість Н. Мадуро. Практично одразу Х. Гуайдо як тимчасового президента визнав Білий дім, Канада, Бразилія і Греція. Президент США Д. Трамп виступив із заявою й наголосив на тому, що єдиною легітимною гілкою влади в країні є саме парламент - Національна асамблея, яку очолює Х. Гуайдо.Своєю чергою Х. Гуайдо пообіцяв провести в країні чесні вибори, створити перехідний уряд та витягнути економіку з глибокої прірви.

У відповідь на такі дії адміністрації президента США Д. Трампа Н. Мадуро назвав це спробою державного перевороту та розірвав дипломатичні відносини з США. Окремі країни, серед яких Росія, Китай та Мексика, підтримали Н. Мадуро.

У червні 2020 р. Д. Трамп заявив, що як і раніше він вважає керівником Венесуели Х. Гуайдо, а також висловив готовність зустрітися з Н. Мадуро з тим, щоб обговорити його «мирний відхід від влади».

Поряд з цим, в останній рік перебування при владі адміністрація президента Д. Трампа вдалася до введення низки односторонніх санкцій проти республіки і окремих політиків Єдиної соцпартії та ліворадикального руху Tupamaro за «підрив демократії» та підтримку Н. Мадуро, рішення розширити санкційний список щодо Венесуели прийняв також і Євросоюз.

У вересні 2020 р. уряд Венесуели визнав нові американські санкції щодо президента країни Н. Мадуро ще одним актом агресії з боку США. За інформацією зовнішньополітичного відомства Венесуели, урядом США було оголошено без будь-яких підстав односторонні санкції в межах неперервної кампанії агресії проти Ірану, Венесуели та проти усієї багатосроронньої системи ООН.

У грудні 2020 р. влада США розширила список санкцій щодо Венесуели. До цього списку внесли суддю, прокурора та посадових осіб уряду Боліваріанської Республіки, які головували на судовому процесі в листопаді 2020 р. і винесли вироки шести громадянам США у Венесуелі [28].

На початку 2020 р. ускладнилися взаємини Венесуели з Євросоюзом, який прийняв рішення розширити санкційний список щодо Венесуели, включивши до нього високопоставлених військових, членів Національної виборчої ради та депутатів нового складу венесуельського парламенту. У відповідь влада Венесуели оголосила персоною нон грата главу дипмісії ЄС. Президент Венесуели Н. Мадуро назвав подібні дії ЄС втручанням у внутрішні справи суверенної Боліваріанської Республіки, вказав на те, що венесуельська сторона вимушена була вдатися до відповідних дій, а також з метою налагодження взаємин запросив Євросоюз до своєї країни за умови «поваги до Венесуели і демократії» [29].

У день інавгурації 21 січня 2021 р. Президент Венесуели Н. Мадуро поздоровив новобраного 46-го президента США Дж. Байдена (Джозеф Робін^тт Байден молодший (англ. Joseph «Joe» Robinette Biden, Jr.) і підтвердив раніше висловлену думку про те, що Венесуела буде завжди готова до діалогу та взаєморозуміння з народом і владою США. Н. Мадуро також закликав нового президента США переглянути двосторонні відносини між Вашингтоном і Каракасом, які наповненні «брехнею» та «ненавистю», підкресливши, що необхідно виправити існуючий стан [30].

Поряд з цим, президент Венесуели назвав звільнення Д. Трампа з посади глави США тріумфом для латиноамериканської країни. «20 січня пішов Дональд Трамп... Він пішов, на самоті. Ми його перемогли, це перемога Венесуели», - сказав Н. Мадуро під час свого виступу, який транслювався в Twitter місцевими ЗМІ [30].

Отже, варто констатувати, що Боліваріанська Республіка несе важкий тягар американських санкцій, що паралізують її економіку вже давно. Санкції Євросоюзу щодо Венесуели також негативно позначаються на розвитку відносин з європейськими країнами. Після того, як Н. Мадуро пішов на другий термін президентства у 2019 р., адміністрація Д. Трампа визнала лідера опозиції Х. Гуайдо законним главою країни і запровадила нові рестрікції. Особливо важко довелось нафтовому сектору Венесуели - і безпосередньо державній компанії PDVSA, періодично з'являлися новини про голод в республіці, скорочення споживання продовольства населенням на 70% та масову міграцію. До президента країни постійно надходили звинувачення від США: то в узурпації влади, то в незаконному наркообігу. Ймовірно зараз у Венесуели з'явилась надія: Овальний кабінет Білого дому покинув головний американський лоббіст політики тиску на Латинську Америку [31].

Політолог та дослідник Венесуельського центру моніторингу при Університеті Росаріо (Колумбія) Р. Родрігес вважає, що прихід до влади у США нової адміністрації президента Дж. Байдена може трохи пом'якшити взаємини між Венесуелою та США, однак діючі санкції досить серйозні та структурно складні, щоб деякі із них можна було зняти відразу.

Водночас, на думку цього експерта, окремі промислові сектори Північної Америки вже запитують дозвіл на «діалог» з Н. Мадуро, оскільки недавно він сам привідкрив двері, прийнявши в жовтні 2020 р. «Закон про боротьбу з блокадою». Згідно з цим законом, президенту надано повноваження підписувати нові нафтові угоди з приватними компаніями.

В подальшому не виключена можливість відновлення дипломатичних відносин між США та Венесуелою, які були розірвані у 2019 р. Дж. Байден нещодавно вже висловив побажання відновити дипломатичні відносини з членами ОПЕК, включно з Іраном та Венесуелою. Ймовірно після виконання певних умов може бути відновлено їх експорт нафти. Поки що представники нової американської адміністрації стримано коментують певні заяви, однак не виключають того, що стратегія США щодо цих країн зміниться [31].

Вочевидь, не можна виключати можливості того, що позиція США щодо підтримки лідера опозиції Венесуели Х. Гуайдо також може радикально змінитися.

У січні 2021 р. посланці 27 урядів Євросоюзу після досягнутої домовленості в Брюсселі прийняли заяву про те, що самопроголошена роль Х. Гуайдо в якості «тимчасового президента» не має інституціонального статусу. Це відбулося після того, як соціалістична партія законно обраного глави Боліваріанської Республіки Н. Мадуро взяла під свій контроль Національні збори (парламент країни). ЄС тепер розглядає Х. Гуайдо і очолювану ним опозицію «покидаючої» Національної асамблеї лише як одного з політичних гравців Венесуели. Варто згадати, що всього два роки тому одразу за рішенням адміністрації президента США Д. Трампа Євросоюз визнавав Х. Гуайдо «законним лідером Венесуели» [32].

Такий політичний крок в політиці Євросоюзу та низки країн Латинської Америки щодо Х. Гуайдо ймовірно полегшить для нової адміністрації США прийняття аналогічної позиції.

В свою чергу президент Венесуели Н. Мадуро після того, як Дж. Байден і К. Харріс склали присягу та вступили на посади президента і віце-президента США у січні 2021 р., доручив вивчити можливість встановлення нових відносин зі США. Він заявив, що вважає важливим, щоб Національна асамблея як законодавчий огран країни, комісія з питань зовнішньої політики вивчили і прийняли законодавчі та політичні ініціативи щодо початку нових відносин між США та Венесуелою, а також зазначив, що у Венесуели добрі взаємини з американським суспільством, з університетами, з профспілками, з афроамериканським рухом [32].

Отже, з приходом до влади у США нової адміністрації президента Дж. Байдена міждержавні взаємини США і Венесуели зазнають певних змін.

У цьому дослідженні доречно звернути увагу на питання щодо розвитку венесуело-українських двосторонніх відносин. Зазначимо, що на початку першого десятиліття ХХІ ст. ці двосторонні відносини дещо пожвавилися з огляду на те, що за ініціативи венесуельської сторони у жовтні 2010 р. відбувся офіційний візит У. Чавеса до Києва і вдалося досягти певних домовленостей про участь українських компаній у видобутку нафти й газу, спорудження у Венесуелі енергетичної інфраструктури, співпрацю в авіабудівній галузі, розробку договірно-правової бази двосторонніх відносин та відкриття посольств. Попри те, що вони були конкретизовані в кінці 2010 р., під час обміну візитами міністрів закордонних справ двох держав - Н. Мадуро та К. Грищенко, згодом настала тривала пауза. Ймовірно подібну паузу можна пояснити вагомими причинами. Йдеться насамперед про тривалу тяжку хворобу У. Чавеса, яка призвела до його смерті, а згодом відбулося загострення внутрішньої ситуації у Венесуелі, пов'язаної з виборчою кампанією і тривалим протистоянням діючого президента Н. Мадуро з лідером опозиції Х. Гуайдо, якого підтримувала адміністрація президента США Д. Трампа.

Нині вбачається за доцільне відновити контакти з Боліваріанською Республікою, щоб належним чином виконувати домовленості між Україною та Венесуелою, досягнуті у 2010 р., та відновити міждержавні відносини між країнами в нових соціально-політичних умовах сучасного життя.

У 2010-2020 рр. на виконання згаданих домовленостей 2010 р. не вдалося не лише відкрити українське диппредставництво у Венесуелі та підписати дорожню карту розвитку взаємин, а й здійснити серйозну та послідовну дипломатичну роботу. Українською газопостачальною компанією «Нафтогаз» та іншими зацікавленим українським компаніям не було предметно вивчено їхні організаційні та, що головне, - фінансові можливості виходу на венесуельський ринок розвідки й видобутку вуглеводнів, АНТК ім. Антонова не продовжили належним чином переговори щодо виробництва у цій південноамериканській країні літаків АН, на зацікавленні в чому неодноразово наголошував У. Чавес. Не вдалося налагодити імпорт високоякісної венесуельської нафти та її переробки, що було важливим для України з метою диверсифікації поставок вуглеводнів.

Таким чином, можна лише констатувати, що 2010-2020 рр. стали десятиліттям втрачених можливостей для розвитку українсько-венесуельських дипломатичних відносин та налагодження взаємовигідного співробітництва.

Вважаємо, що попри беззаперечність євроатлантичного курсу України, все ж варто розуміти, що окрім політичного інтересу, який лежить в Європі, маємо подбати і про наші економічні інтереси, які пролягають зокрема й в регіоні Латинської Америки та Карибський басейну. Нині розробникам зовнішньополітичної стратегії України варто уважно оцінити людський, ресурсний та геополітичний потенціал регіону ЛАКБ. Також, Україні варто визначитися зі своїми інтересами щодо співробітництва у регіоні Латинської Америки та Карибського басейну, і на цій основі вибудовувати відповідну стратегію розвитку міждержавних взаємин.

Отже, досвід історичного розвитку та процеси трансформації політичних процесів у Венесуелі можуть мати певний інтерес для України з урахуванням наступних параметрів: в країні активно розвивалися процеси самобутнього державотворення та партисипаторної демократії; за часів правління У. Чавеса держава провела низку реформ і досягла суттєвого економічного розвитку, послідовно відстоювала національні інтереси та відмовилась від зовнішнього втручання (зокрема припинила співпрацю з МВФ і Світовим банком, повернувши їм достроково всю суму заборгованості); Венесуела за територією, кількістю населення і ступенем його освіченості та власної ідентичності співмірна з Україною. Боліваріанська Республіка активно розвивала зовнішню політику та використовувала актуальні підходи щодо лідерства в регіоні Латинської Америки та Карибського басейну і цей досвід, за умови його належного опрацювання, також може стати в нагоді для активізації та посилення ролі України в європейському регіональному співробітництві.

Список використаних джерел та літератури

1. Гусєва А. Еволюція ролі Венесуели у міжнародній економічній політиці в ХХ ст. Науковий блог Національний університет «Острозька академія». [Електронний ресурс]

2. Silva M. Integration Energetica Andino-brasilena. Revision de Marcos Juridicos Nacionales y Regional. - Caracas: Ildis, 2006. - 73 p.

3. Aguilar M. PoHtica Exterior // Observatorio de Venezuela, 2007. - № 1.

4. Гельман В. Нефть. Газ. Модернизация общества [Текст]: учебник, М.: Омега-Л, 2008.

5. Ергин Д. Добыча. Всемирная история борьбы за нефть, деньги и власть [Текст] : пер. с англ. М.: ДеНово,1999. - 926 с.

6. Ewell J. Venezuela: A Century of Change. - Stanford: Stanford University Press, 1984. 258 p.

7. Kingsbury D. State and Power after Neoliberalism in Bolivarian Venezuela. - Santa Cruz, 2012. - 381 p.

8. Eljuri E., Perez V. 21st Century Transformation of the Venezuelan Oil Industry and Victorino // Journal of Energy & Natural Resources Law. - 2008. - № 4.

9. Spelz A. Latin American Liberation Philosophies: Analyzing Hugo Chavez's Bolivarian Revolution // European University Center for Peace Studies. - Stadtschlaining, 2007. - P. 16-21.

10. Иванов Н.С. Уго Чавес: штрихи идейно-политического портрета // Латиноамериканский исторический альманах. - 2013. - № 13. - C. 212-230.

11. Иванов Н.С. Уроки Чавеса: Боливарианский реформизм // Вестник РУДН. Cерия: Всеобщая история. - 2016. - № 1. - C. 11-20.

12. Chavez Frias H., Chaparro C. “El que me acuse de dictador es un ignorante”: frases de Hugo Chavez. Caracas, 2007.

13. Las hneas de Chavez. Hugo Rafael Chavez Frias. Mosch, 2010.

14. Gott R. In the Shadow of the Liberator: Hugo Chavez and the Transformation of Venezuela. L.: Verso, 2000.

15. Conway С. The Cult of Bohvar in Latin American Literature. Miami: University Press of Florida, 2003.

16. Arnoux E. N. El discurso latinoamericanista de Hugo Chavez. Caracas, 2008.

17. Venezuela da ejemplo de soberania agroalimentaria // Gobierno Bolivariano de Venezuela. Instituto Nacional de Nutrition. INN Noticia. № 4. Mayo 2009.

18. United Nations Statistics Division. Bolivarian Republic of Venezuela. Republic%20of; Banco Central de Venezuela; World Economic Outlook Database. International Monetary Fund.

19. World Happiness Report 2013 / Ed. by John Helliwell, Richard Layard, Jeffrey Sachs.The Sustainable Development Solutions Network (SDSN). Global Initiative for the United Nations. N.Y.: 2013.

20. Барабаш О.В. Траекторія політичних режимів та загально-трансформаційні процеси в

Венесуелі та Мексиці: особливості розвитку і контурність змін. Сучасне суспільство, 2018, Вип. 2(16). [Електронний ресурс].Байков А. Истомин И., Колодный А. О кризисах, странных дружбах России и новой роли малых и средних государств // Международные процессы. - 2013. - № 1. - С. 94-112.

21. Заболотна М.Ф. Вплив нового регіоналізму на розвиток країн Латинської Америки //Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Історія. Політологія. - 2015. - Вип. 13-14. - С. 242-248.

22. Дабагян Э.С. Внешняя политика Венесуэлы в начале XXI века: основные направления. Региональные проблемы мировой политики. Вестн. Моск. ун-та, Сер. 25. Международные отношения и мировая политика, 2012, № 1.

23. Дабагян Э.С. Уго Чавес. Политический портрет., М.: ИНИОН РАН, 2005. - 120 с.

24. Дабагян Э.С. Венесуэла: концептуальные основы международной политики // Мировая экономика и международные отношения. - 2006. - № 7. - С. 80-91.

26. Венесуэла: практика «боливарианского проекта» (результаты и риски), М.: ИЛА РАН, 2011. - 75 с.

27. Що відбувається у Венесуелі: розвиток кризи. [Електронний ресурс]

28. Власти США расширили список санкций по Венесуэле.

29. Мадуро выдвинул ультиматум Евросоюзу. [Електронний ресурс]

30. Мадуро назвал уход Трампа победой Венесуэлы. [Електронний ресурс] -

31. Васильева М. От и Джо: как победа Байдена повлияет на ситуацию в Венесуэле / Новый глава Белого дома может решить региональный кризис в Латинской Америке.Известия. 30 ноября 2020. [Електронний ресурс]

32. Евросоюз перестал признавать Хуана Гуайдо главой Венесуэлы.

33. Мадуро после прихода Байдена к власти поручил установить новые отношения с США. [Електронний ресурс]

References

1. Husyeva, A. Evolyutsiya roli Venesuely u mizhnarodniy ekonomichniy politytsi v XX st. Naukovyy bloh Natsional 'nyy universytet “Ostroz 'ka akademiya ” [The evolution of the role of Venezuela in international economic policy in the twentieth century. Scientific blog National University “Ostroh Academy”]. [Online].

2. Silva, M. (2006). Integration Energetica Andino-brasilena. Revision de Marcos Juridicos NationalesyRegional. Caracas: Ildis. [In Spanish].

3. Aguilar, M. (2007). Polftica Exterior. Observatorio de Venezuela, 1. [In Spanish].

4. Gel'man, V. (2008). Neft'. Gaz. Modernizatsiya obshchestva: uchebnik [Gas. Modernization of society: textbook]. Moskva: Omega-L. [In Russian].

5. Ergin, D. (1999). Dobycha. Vsemirnaya istoriya bor'by za neft', den'gi i vlast' [Production. World history of the struggle for oil, money and power]. Moskva: DeNovo,1999. [In Russian].

6. Ewell, J. (1984). Venezuela: A Century of Change. Stanford: Stanford University Press. [In English].

7. Kingsbury, D. (2012). State and Power after Neoliberalism in Bolivarian Venezuela. Santa Cruz. [In English].

8. Eljuri, E. & Perez, V. (2008). 21st Century Transformation of the Venezuelan Oil Industry and Victorino. Journal of Energy & Natural Resources Law, 4. [In English].

9. Spelz, A. (2007). Latin American Liberation Philosophies: Analyzing Hugo Chavez's Bolivarian Revolution. European University Center for Peace Studies. (Pp. 16-21). Stadtschlaining, 2007. [In English].

10. Ivanov, N.S. (2013). Ugo Chaves: shtrikhi ideyno-politicheskogo portreta [Hugo Chavez: strokes of an ideological and political portrait]. Latinoamerikanskiy istoricheskiy al'manakh [Latin American Historical Almanac], 13, pp. 212-230. [In Russian].

11. Ivanov, N.S. (2016). Uroki Chavesa: Bolivarianskiy reformizm [Lessons from Chavez: Bolivarian Reformism]. Vestnik RUDN. Seriya: Vseobshchaya istoriya [Bulletin of RUDN. Series: General History], 1, pp. 11-20. [In Russian].

12. Chavez Frias, H. & Chaparro , C. (2007). “El que me acuse de dictador es un ignorante”: frases de Hugo Chвvez. Caracas. [In Spanish].

13. (2010). Las lineas de Chвvez. Hugo Rafael Chвvez Frias. Moscщ. [In Spanish].

14. Gott, R. (2010). In the Shadow of the Liberator: Hugo Chвvez and the Transformation of Venezuela. L.: Verso. [In English].

15. Conway, C. (2013). The Cult of Bolivar in Latin American Literature. Miami: University Press of Florida. [In English].

16. Arnoux, E.N. (2008). El discurso latinoamericanista de Hugo Chвvez. Caracas. [In Spanish].

17. (2009). Venezuela da ejemplo de soberania agroalimentaria. Gobierno Bolivariano de Venezuela. Instituto Nacional de Nutricion. INNNoticia, 4. Mayo. [In Spanish].

18. United Nations Statistics Division. Bolivarian Republic of Venezuela. Banco Central de Venezuela; World Economic Outlook Database. International Monetary Fund. [Online].

19. (2013). World Happiness Report 2013. In: Helliwell, J., Layard, R., Sachs, Jf. (eds). The Sustainable Development Solutions Network (SDSN). Global Initiative for the United Nations.

20. Barabash, O.V. (2018). Traektoriya politychnykh rezhymiv ta zahal'no-transformatsiyni protsesy v Venesueli ta Meksytsi: osoblyvosti rozvytku i konturnist' zmin [The trajectory of political regimes and general transformation processes in Venezuela and Mexico: features of development and the contour of change]. [Online]. Suchasne suspil'stvo [Modern Society], 2, (16). Available from: http://journals.hnpu.edu.ua/index.php/politology/article/view/2135 [In Ukrainian].

21. Baykov, A., Istomin, I., Kolodnyy, A. (2013). O krizisakh, strannykh druzhbakh Rossii i novoy roli malykh i srednikh gosudarstv [On crises, strange friendships of Russia and the new role of small and medium-sized states]. Mezhdunarodnyye protsessy [International processes], 1, pp. 94-112. [In Russian].

22. Zabolotna, M.F. (2015). Vplyv novoho rehionalizmu na rozvytok krayin Latyns'koyi Ameryky [The impact of new regionalism on the development of Latin America]. [Online]. Visnyk Mariupol's'koho derzhavnoho universytetu. Seriya: Istoriya. Politolohiya [Bulletin of the Mariupol State University. Series: History. Politology], 13-14, pp. 242-248.

23. Dabagyan, E.S. (2012). Vneshnyaya politika Venesuely v nachale XXI veka: osnovnyye napravleniya. Regional'nyye problemy mirovoy politiki [Foreign policy of Venezuela at the beginning of the XXI century: main directions. Regional problems of world politics]. [Online]. Vestn. Mosk. un-ta, Ser. 25. Mezhdunarodnyye otnosheniya i mirovaya politika [Vestn. Moscow university, Ser. 25. International relations and world politics], 1.

24. Dabagyan, E.S. (2005). Ugo Chaves. Politicheskiy portret [Hugo Chavez. Political portrait]. Moskva: INION RAN. [In Russian].

25. Dabagyan, E.S. (2006). Venesuela: kontseptual'nyye osnovy mezhdunarodnoy politiki [Venezuela: Conceptual Foundations of International Politics]. Mirovaya ekonomika i mezhdunarodnyye otnosheniya [World Economy and International Relations], 7, pp. 80-91. [In Russian].

26. (2011). Venesuela: praktika “bolivarianskogo proyekta” (rezul'taty i riski) [Venezuela: the practice of the “Bolivarian project” (results and risks). Moskva: ILA. [In Russian].

27. Shcho vidbuvayet'sya u Venesueli: rozvytok kryzy [What is happening in Venezuela: the development of the crisis]. [Online].

28. Vlasti SSHA rasshirili spisok sanktsiy po Venesuele [The US authorities have expanded the list of sanctions on Venezuela]. [Online].

29. Maduro vydvinul ul'timatum Yevrosoyuzu [Maduro issued an ultimatum to the European Union].

30. Maduro nazval ukhod Trampa pobedoy Venesuely [Maduro called Trump's departure a victory for Venezuela].

31. Vasil'yeva, M. Ot i Dzho: kak pobeda Baydena povliyayet na situatsiyu v Venesuele / Novyy glava Belogo doma mozhet reshit' regional'nyy krizis v Latinskoy Amerike [Ot and Joe: how Biden's victory will affect the situation in Venezuela / The new head of the White House can solve the regional crisis in Latin America. [Online]. Izvestiya. 30 noyabrya 2020.

32. Yevrosoyuz perestal priznavat' Khuana Guaydo glavoy Venesuely [The European Union stopped recognizing Juan Guaido as the head of Venezuela]. [Online].

33. Maduro posle prikhoda Baydena k vlasti poruchil ustanovit' novyye otnosheniya s SSHA [Maduro, after Biden came to power, instructed to establish new relations with the United States]. [Online].

Размещено на Allbest.ru