У пошуках приналежності. Переосмислення іншого в історичній пам’яті українських ВПО

«На улице, если ты что-то говорил украинское, ты сразу автоматически становился ''бэндеровцем'', каким-то там врагом, каким-то изгоем и шли маты, угрозы в твой адрес там» (КуІУ_т_у_Севастополь_2014).

«Дев'яте березня, ми біля пам'ятника [Шевченкові] зібралися. Народ зібрався почитати вірші. Ну, ми ж українці, і були з прапорцями, з якимись книжками. А прийшов “руський мір”. Прийшли з чим? З такими арматурами, я ж сама бачила це все, вони ж прийшли з нагайками. Ми словами, а вони на нас оцими своїми батогами. І потім іще звинуватили, що там, понаїхали бендеровці. Спробуй їм щось сказати, щось не так. Я зрозуміла, що батьківщина це все ж таки не місто де ти народився, це не будинки, це не ліс, не море, да, які я люблю. Це все ж таки люди, які тебе оточують. І це неможливо! Ці люди, які мене зрадили, я не можу повернутися до них» (Warszaw_w_o_Sevastopol_2016).

«Окружение, особенно на работе и соседи тоже как-то так отличились активностю, а то там буквально уже первого марта меня объявили “бандеровкой-фашисткой”, человеконенавистницей те люди, с которыми у меня были достаточно приятельские., рабочие отношения. Я по мере возможности помогала в разных аспектах жизни. А кто-то отвернулся, перестал здороваться, кто-то в последствии стал доносить на меня и так далее» (Zaporizhzhia_w_46_2017_Crimea).

Бачимо, що образ «бандерівця» функціонує в уявленні населення регіону не стільки як історичний об'єкт, до якого реферують у процесі пояснення минулого, скільки є ідентифікаційним маркером приналежності або ж вирізнення та іншування. При цьому підставою для іншування і заперечення приналежності може бути не тільки демонстрація інших ідеологічних позицій (проукраїнська позиція -- приналежність шляхом вибору), але й сам факт переміщення на підконтрольні українському уряду території (приналежність шляхом виключення).

Відповідно ВПО з Донбасу можуть опинятися у ситуації подвійної ізоляції, коли частина мешканців непідконтрольних територій іншує їх як «зрадників-бандерівців», а приймаючі спільноти як «сепаратистів» (ВиїакИ 2017). З іншого боку, частина населення, що залишається на непідконтрольних українському урядові територіях, може формувати відчуття відчуженості від українського суспільства (незалежно від їхньої етнічної приналежності чи ідеологічних поглядів) через узагальнене ідеологічне асоціювання її з бандерівським рухом. Як показує наше дослідження, ВПО кримськотатарського походження становлять окрему групу, яка демонструє власну етнокультурну специфіку у побудові наративів приналежності на нових місцях поселення. Особливими є також символічні маркери та темпоральні виміри, навколо яких вони розгортаються. Маючи досвід тривалого переслідування, кримські татари виробили вміння зберігати і передавати історію своєї групи через сімейні історичні розповіді. Це вміння вони демонструють і у ситуації нового вимушеного переселення. їхні сімейні розповіді часто структуруються як оповіді, що пов'язують між собою багато історичних подій та періодів з поза сімейної історії, зокрема періоди Кримського ханства, Османської та Російської імперії, радянської історії.

Подібно, як і для більшості переселенців з Донбасу, для кримських татар темпоральна локалізація приналежності вибудовується навколо радянського періоду, проте основу складає антирадянський віктимізаційний наратив. Вузловим маркером, навколо якого став період сталінської депортації 1944 року. Спогади про цю подію становлять основу сімейних історій:

«История и Второй Мировой войны, и депортации наших же предков, получается... У меня даже дедушка мой и с бабушкой покойной моей депортированы были в сорок четвёртом. Дедушка нам тоже постоянно очень часто рассказывал истории, мама рассказывала истории, услышав от своих родителей. Даже на работе, и даже сейчас и то у нас разговор порой бывает дома. От дедушки с бабушкой мы всегда слышали депортацию нашу, всегда, как было тяжело на тот момент, их месяц почти везли в Среднюю Азию» (Kyiv_w_y_Bakhch_2016).

«Она одна, но там есть родственники, очень много родственников, ее возраста, ей уже за 60, которые ни в коем случае уже не хотят. Они говорят: «Мы выйдем отсюда под дулом автомата. Вот, пока нас снова, как в 44-м не придут снова депортировать, мы отсюда никуда не уйдем». Вот так» (Ыу_т_о2_ВакИсЫ5ага1_2016).

«Мой прадед, он был голова Алушты. Его расстреляли матросы эти красные. Поэтому такое вот восприятие было. Негативное. А по маме дяди были депортированы, еще раскулачены и депортированы все ее дяди. А бабушка, она/ее выдали замуж за такого парня, который не попадал под раскулачивание. И вот она так и осталась. Вот. А вся их семья была раскулачена. Вот про, про Крым, про наш народ рассказываю то, что я знаю, передёргивания в истории поправляю» (КуІУ_т_о_Біті^:егороІ._2016). Натомість, «замовчувані» сімейні наративи, за словами респондентів, включають розповіді про співпрацю з радянським режимом.

З інтерв'ю помітно, що кримськотатарський історичного наратив, структурує їхнє відчуття приналежності навколо відчуття символічної травми, де з центральною депортаційною темою переплітаються інші референтні точки з минулого (захоплення Криму Катериною ІІ, голод 1929 р.) і сучасного (анексія Криму у березні 2014). Це також робить його більш відкритим на включення елементів українського віктимного (Голодомор 1933-34 років) або націоналістичного дискурсів (героїчний образ Бандери).

«Самым негативным в истории нашего Крымского ханства была аннексия Екатериной Второй в 1783 году. Российская аннексия. Это самое негативное, что положило начало уничтожению нашего народа. Второе негативное -- это 1933-й год, когда Голодомор коснулся Украины. Массово Голодомор был в Украине, но в Крыму тоже. Я могу перепутать годы, но мне отец рассказывал тогда Голодомор унес десятки тысяч людей. Ну и следующий момент -- это депортация, когда весь народ обвинили в предательстве, в измене. Депортировали, это геноцид» (КуІУ_т_о_Ріопег5кое_2016).

«Критикують Ющенка, але щодо історії України, він вперше почав... Все почало випливати -- геноцид, як, наприклад, коли був Голодомор в тридцять третьому, в тридцять четвертому. Це вперше, я цього не знала. З цього голодомору, розумієте, це почалось, коли на слуху, коли люди почали “не забувайте”. І тоді мені бабуся сказала, що в двадцять дев'ятих роках був великий голодомор в Криму. І тобто воно почало вспливати» (Lviv_w_y2_Evpatoгia_2016). «Ой, наверное, Богдана Хмельницкого могла бы выделить.Вообще нравятся патриоты. По-моему, вот он патриот. Опять таки, я очень хорошо истории не знаю. Ну, как бы знаю, что он хотел, чтоб Украина была единая. Кто еще там? Бандера... Опять таки, я плохо знаю историю, наверное, Бандера, тоже он... Не знаю, вот так говорят, что он хотел единую Украину, независимую» (Kheгsoп_Cгimea_w_o_2016).

Одночасно з тим простежуються механізми «вписування» кримськотатарського наративу приналежності до української політичної нації через негацію радянського досвіду у поєднанні з реферуванням до символічних маркерів, подій чи історичних осіб українського національного пантеону (Богдана Хмельницького, запорізьких козаків, В'ячеслава Чорновола, Помаранчевої революції, Євромайдану тощо), а також наголошення на спільних історичних досвідах.

«По Украине буквально на прошлой неделе мы ездили в Конотоп, по Меджлису, я там представлял Меджлис. Конотопская битва, когда собрались в коалицию украинские, польские и крымско-татарские войска и дали отпор москвичам, московскому войску» (Kyiv_m_o_Simferopol_2016).

«Для меня самым важным является этот обелиск, стела на Майдане, он символизирует для меня сам Майдан, что там происходило. Этот Майдан Незалежности -- он меня очень волнует, для меня это самый главный памятник в Киеве. Кроме того, я очень радуюсь, когда вижу памятники Шевченко, известным украинским писателям-националистам. Очень был рад, когда назвали город Бандеры, такие названия. Признание тех людей исторически, которые положили свою жизнь за сегодняшнюю Украину, которых советская власть пустила в забвение и даже сделала врагами народа. А практически это самые патриоты, самые лучшие выжимки из украинского общества, народа. Я думаю, это для меня самое важное» (Kyiv_m_o_Pionerskoe_2016).

У темпоральних локалізаціях приналежності ВПО виділяються ще дві значущі події, які належать не до радянського минулого, а до сучасного пострадянського періоду. Одна з них є значимою тільки для ВПО з Донбасу -- це чемпіонату з футболу ЄВРО-2012 і часто маркує для них точку відліку у наративах про «золотий вік». Ця подія одностайно розглядається як найвищий пік досягнень (що позначилося і на добробуті більшості респондентів), а також є знаковою для його вписування (а також локалізації власної приналежності) до європейського простору («стало як в Європі»).

Інша -- Євромайдан/Революція Гідності, слугує маркером розриву нормальної темпоральності, початком радикальних змін:

«Назрівала ця криза: економічна, політична, соціальна. І вилилося це в рух Майдану. Треба було обирати шлях євроінтеграції або цей... Митний союз. І потім вже воно покотилося як такий ком, куля» (Lviv_w_ser_Donetsk_2014), «Сначала его как-то не очень серьезно воспринимали этот Майдан, а потом. и у нас народ четко разделился в то время -- те, кто не воспринимали Майдан, и у меня был водораздел, лично у меня был водораздел» (2ароп2И2Ыа_т_56_2017_Б1:акИапоу», і, часто віктимізаційним маркером групового поділу чи іншування, для переміщених осіб як з Криму, так і Донбасу:

«Батьки з міста тікали в силу нашої проукраїнської позиції. Тобто ДНР спершу зацікавилося мною через активність ще у лютому під час Євромайдану, ну і по Донецьку. Власне, я попав в січні місяці в ті їх списки. вони виставили. В мене там почьотне 32 місце з адресою» (ІУІУ_0опе1:Бк_т_у_2014).

«Тринадцятого року ще влітку там і осінню я вже на Майдані був. Але от я вже приїжджав в Дебальцево і ми мали зустрітися з однокласниками і все так на рівні жартів “бандерівець, ха, ха, смішно”. Я розказую, що ніяких бандерівців немає. Ніби люди розуміють, що це всьо жарти, але потім після Майдану якось стало не жартами і всі однокласники стали вдруг раптом різко негативно до мене відноситися, думають я проукраїнської позиції, оскільки я там був на Майдані і виставляв якісь публікації в соціальних мережах, то найкращі друзі, якось в момент перетворилися на ворогів» (ІУІУ_М_21_2017_0еЬаІееуо). «Мы пережили трагедию в виде Евромайдана, в плане убийства людей, крови пролитой за страну, а вот то, что происходило в Луганске, выглядело как абсолютно театрализированная постановка. Девятого мая. у нас на выезде из города стоит памятник “Боям за Луганск во время Второй Мировой войны” -- обычный танк “Т-34” на постаменте. Его запустили и он проехался по центральным улицам города. Ничего более театрализированно, чем памятник- танк ездящий по городу и быть в принципе не может. Это тоже было как-то слишком не по-настоящему, особенно для людей, которые выросли уже в независимой Украине. А дальше уже один с бывших травмирующих элементов, это я попал в плен к сепаратистам, провел некоторое количество времени в подвале захваченной Областной администрации» (ІУІУ_М_24_2017_ІиИапБк).

Відповідно Євромайдан/Революція Гідності стає тією важливою точкою відліку, навколо якої часто структуруються розповіді ВПО про події та процеси, які відбувалися у їхніх регіонах, і, які в подальшому призвели до вимушеного переселення або через несприйняття існуючою ситуації у їхній локації, або через їхнє активне іншування з боку локальної спільноти, або через ескалацію конфлікту і загрозу їхньому фізичному існуванню. Незалежно від займаної позиції, для багатьох з них, Революція Гідності стала значущим чинником (пере)осмислення власної приналежності та важливим маркером формування нових ієрархій групових лояльностей, як в межах українського соціуму, так і за його кордонами.

Висновки

Незважаючи на очікувану ескалацію групових поділів та різкі зміни в усталеному ландшафті соціальних та національних ідентичностей, пов'язні з активними політичними протестами у період Євромайдану, анексією Криму та початком затяжного збройного конфлікту на Донбасі, український соціум, протягом останні кількох років, демонструє достатньо високий рівень відкритості та толерантності стосовно більшості досліджуваних груп, включно з внутрішньо перемішеними особами зі Сходу та Криму.

Українці засвідчили готовність до громадської взаємодії та підтримки ВПО на місцях, що мало б полегшувати процеси їхньої адаптації. Відповідно, як показало наше дослідження, відчуття приналежності, яке вибудовують ВПО з Криму і Донбасу у своїх нових локаціях, найчастіше має характер саме приналежності за вибором. Проте рівень відкритості та готовність до взаємодопомоги є неоднорідними і мають свою регіональну та групову специфіку. У статті розглядаються ситуації, коли історичне минуле стає джерелом виключення чи Іншування.

Важливою, об'єднуючою ВПО з Криму та Донбасу рисою є те, що у процесі реартикуляції приналежності на нових місцях поселення, вони активно мобілізують як внутрішню сімейну пам'ять, так і власні знання про історичне минуле.

Одночасно їхні уявлення про історичне минуле зазнають подальшої трансформації і переосмислення у процесі досвідчення нових міських просторів та їхніх символічних маркерів. Незважаючи на помітну присутність ностальгії за втраченим місцем серед усіх груп переміщених осіб, механізм її розгортання у наративах приналежності відрізняється. Для ВПО з Донбасу значущу вісь, навколо якої вибудовується відчуття приналежності, становлять урбанізаційно-професійні ідентичності. Важливо також, що адміністративні радянські кордони, які перетворилися на пострадянські державно-політичні кордони України, є важливішими у формуванні їхнього відчуття приналежності, ніж етнокультурні чи регіональні маркери. Натомість, для кримських ВПО -- локально-регіональна прив'язка до Криму (а для кримськотатарської спільноти ще й етнокультурна) є такою самою мірою важливою, як і відчуття приналежності до ширшої національно-політичної спільноти.

Дослідження показало, що у темпоральній перспективі приналежність ВПО вибудовується переважно навколо радянського періоду, проте одні і ті самі події чи історичні персоналії можуть творити, як маркери приналежності, так й іншування чи переслідування. Зокрема, кримськотатарська спільнота вибудовує своє відчуття темпоральної приналежності через віктимний наратив, що центрується навколо сталінської депортації 1944 року та негативного ставлення до радянського періоду (до яких додаються й інші травматичні події з Російського імперського минулого та сьогодення). Одночасно з тим, простежуються механізми активного “вписування” кримськотатарського наративу приналежності до української політичної нації шляхом селективного включення історичних подій чи осіб, що є маркерами українського віктимного або націоналістичного дискурсів.

Bibliography

BaLynsky, Ihor, Hrytsak Yaroslav, Amar, Cyril Tarik (Eds). (2010). Strasty za Banderoiu. Grani-T: Kyiv.

Bhabha, Homi (Ed.). (2013). Nation and narration. London, New York: Routledge.

Billig, Michael. (1995). Banal Nationalism. London, Thousand Oaks, New Delhi: Sage.

Bogardus, S. Emory. (1933). A Social Distance Scale. Sociology and Social Research 17: 265-271.

Brubaker, Rodger. (2006). Immigration, citizenship, and the nation-state in France and Germany. In The Migration Reader: exploring politics and policies. Boulder, Colorado: Lynne Rienner Publishers, 406437.

Bulakh, Tania. (2017). Strangers Among Ours: State and Civil Responses to the Phenomenon of Internal Displacement in Ukraine. In Pikulicka-Wilczewska, A. & Uehling, G. (eds.) Migration and the Ukraine Crises. A Two Country Perspectives. Bristol: E-International Relations, 49-61.

Calhoun, Craig. (1999). Nationalism, Political Community and the Representation of Society: Or, Why Feeling at Home is not a Substitute for Public Space. European Journal of Social Theory 2(2): 217-231.

Fedor, Julie, Kangaspuro, Markku, Lassila, Jussi, Zhurzhenko, Tatiana (Eds). (2017). War and Memory in Russia, Ukraine and Belarus. New York: Palgrave Macmillan.

Goode, Paul, Stroup, R. David. (2015). Everyday nationalism: Constructivism for the masses. Social Science Quarterly 96(3): 717-739.

Gatrell, Peter. (1999). A Whole Empire Walking: Refugees in Russia during World War I. Bloomington: Indiana University Press, 141-70.

Griffith, E. Emily. (1995). Personal storytelling and the metaphor of belonging. Cultural diversity and mental health 1(1): 29-37.

Goode, Paul. (2018). Everyday patriotism and ethnicity in today's Russia. In Kolsto, Pal, Blakkisrud, Helg (Eds). Russia Before and After Crimea: Nationalism and Identity, 2010-2017. E dinburgh, Edinburgh University Press, available at:

https://www.researchgate.net/publication/322664695_Everyday_patriotism_and_ethnicity_in_toda y%27s_Russia (accessed 7 March 2019).

Guibernau, Montserrat. (2013). Belonging: solidarity and division in modern societies. Cambridge: Polity.

Haidai, Oleskandra. (2018). Kamianyi hist. Lenin u Tsentralnii Ukraini. Kyiv: K.I.S.

Haidai, Oleskandra ta in. (2018). Polityka i pamiat: Dnipro - Zaporizhzhia - Odesa - Kharkiv vid 1990-kh do siohodni. Za red. Kasianova Georgia. Lviv: FOP Shumylovych.

Ivashchenko-Stadnik, Kateryna. (2015). The impact of the current military conflict on migration and mobility in Ukraine, EUI Working Paper 2015/15, RSCAS. Robert Schuman Centre for Advanced Studies, Migration Policy Centre, available at: https://papers.ssrn.com/sol3/papers.cfm?abstract_id=2567782 (accessed 3 March 2018).

Ivashchenko-Stadnik, Kateryna. (2017). The Social Challenge of Internal Displacement in Ukraine: The Host Community's Perspective. In Pikulicka-Wilczewska, A. & Uehling, G. (eds.) Migration and the Ukraine Crises. A Two Country Perspectives. Bristol: E-International Relations, 25-48.

Kasianov, Georgiy. (2018). Past continuous: Instorychna polityka 1980-kh - 2000-kh. Ukraina i susidy. Kyiv: Laurus.

Korzhov, Gennady. (2017). Modernization of social services in eastern partnership countries: the case of internally displaced people in Ukraine. Zeszyty Naukowe Politechniki Poznanskiej. Organizacja i Zarzqdzanie 74: 131-159.

Liebich, Andreas, MyshLovska, Oksana, Sereda, Viktoriya. (2019). The Ukrainian Past and Present: Legacies, Mamory and Attitudes'. In Regionalism without Regions. Reconceptualizing Ukraine's Heterogeneity. Eds. Oksana MyshLovska, ULrich Schmid. Budapest: CEU Press, 67-134.

Mazuryk, OLeh, Sereda, Viktoriya, (2013). PoLityka pamyati v Ukrayini: mizh zahaLnonatsionaLnym ta rehionaLnym rivnem. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni VN Karazina. Sotsiolohichni doslidzhennya suchasnoho biznesu: metodolohiya, teoriya, metody 30: 101-109.

May, Vanessa. (2011). SeLf, beLonging and sociaL change. Sociology 45(3): 363-378.

May, Vanessa. (2013). Connecting self to society: Belonging in a changing world. Hampshire: MacmiLLan InternationaL Higher Education.

May, Vanessa. (2017). BeLonging from afar: NostaLgia, time and memory. The Sociological Review 65(2): 401415.

Mikheyeva, Oksana, Sereda, Viktoriya. (2015). Suchasni ukrayinski vnutrishnio rozvyneni osoby: osnovni prychyny, stratehiyi perekhodu ta probLemy adaptatsiyi. Transformatsiya stratehiy ta poperedzhennya prykordonnykh konfliktiv v Ukrayini Zbirka analitychnykh pytan u 2014-2015 rokakh. Lviv: HaLyts'ka vydavnycha spiLka, 9-49.

MyshLovska, Oksana. (2019). DeLegitimizing the Communist Past and BuiLding a New Sense of Community: The PoLitics of TransitionaL Justice and Memory in Ukraine. International Journal for History, Culture and Modernity 7: 372-405.

Nationalist Politics and Everyday Ethnicity in a Transylvanian Town (2006). Rogers Brubaker, Margit Feischmidt, Jon Fox, and Liana Grancea (Eds.). Princeton: Princeton University Press.

Norris, Sigrid. (2007). The micropoLitics of personaL nationaL and ethnicity identity. Discourse & society 18 (5): 653-674.

Panina, NataLia. (2002). NatsionaL'na toLerantnist', natsionaL'nyy izoLyatsionizm ta ksenofobiya v Ukrayini. Ukrayina - 2002. Monitorynh politychnykh zmin. Kyiv: IS NANU, 445-469.

PLokhii, Serhii. (2017). Goodbye Lenin: A Memory Shift in Revolutionary Ukraine, avaiLabLe at: http://gis.huri.harvard.edu/contemporary-atLas/revoLution-of-dignity/LeninfaLL.htmL (accessed 11 October 2019).

Portnov, Andrii. (2013). Memory Wars in Post-Soviet Ukraine (1991-2010). In: Memory and Theory in Eastern Europe, ed. by UiLLeam BLacker, ALexandr Etkind, JuLie Fedor. New York: PaLgrave MacmiLLian, 233254.

Pres-reliz (2018). Postanovka ukrayins'kykh do vnutrishnikh osib (opys hromads'koyi dumky 2015-2018 rr.), avaiLabLe at: https://i-soc.com.ua/ua/news/pres-reLiz, accessed 11 zhovtnya 2019 roku.

Probyn, ELspeth. (1996). Outside belongings. New York: RoutLedge.

Sasse, GwendoLyn, Lacker, ALice. (2018). War and identity: the case of the Donbas in Ukraine. Post-Soviet Affairs 34 (2-3): 139-157.

SCORE Ukraine Phase Two (2018), avaiLabLe at:

https://www.scoreforpeace.org/fiLes/pubLication/pub_fiLe/PB_UKR17_PoLicyBookLetFinaLDraftID_C Lean_20180814.pdf (accessed 11 October 2019).

Semigina, Tetyana, Gusak, NataLia. (2015). It is important to give peopLe responsibiLity for their own Lives', SociaL Work and InternaLLy DispLaced PeopLe in Ukraine. Social Dialogue Magazine 10: 26-29.

Sereda, Viktoriya. (2006). RehionaL'ni zvychayi ukrayinskoho sotsiumu: istorychni minusy ta natsionaLni identyfikatory. Ahora. Ukrayina - rehional'nyy vymir 3: 29-41.

Sereda, Viktoriya. (2020). SociaL Distancing and Hierarchies of BeLonging: The Case of DispLaced PopuLation from Donbas and Crimea. Europe-Asia Studies 72:3: 404-431.

Skey, Michael. (2011). National Belonging and Everyday Life the Significance of Nationhood in an Uncertain World. Basingstoke: Palgrave Macmillan.

Skey, Michael. (2014). `How Do You Think I Feel? It's My Country': Belonging, Entitlement and the Politics of Immigration. The Political Quarterly 85 (3): 326-332.

Skey, Michael, Antonsich, Marko (Eds.). (2017). Everyday nationhood: Theorising culture, identity and belonging after banal nationalism. London: Springer, Palgrave Macmillan.

Sklokina, Iryna. (2018). Vshanuvannia Nebesnoi Sotni ta zahyblykh ATO na skhodi ta pivdni Ukrainy, available at: http://www.historians.in.ua/index.php/en/istoriya-i-pamyat-vazhki-pitannya/2545-irina-sklokina-vshanuvannya-nebesnoji-sotni-ta-zagiblikh-v-ato-na-skhodi-ta-pivdni-ukrajini accessed 11 October 2019.

Sobolyeva, Olena. (2011). Formuvannya stvorylo etnichnu istoriyu kryms'kykh tatar u repatriatsiyi ta oblashtuvanni v AR Krym. Materialy do ukrayins'koyi etnolohiyi 10 (13): 44-48.

Stegniy, Vasilii, Antipyev, Konstantin, Litvinova, Svetlana. (2016). Refugees from South-Eastern Ukraine in Russia: Sociological Analysis. Indian Journal of Science and Technology, 9 (39): 103430.

Tajfel, Henry. (1970). Experiments in intergroup discrimination. Scientific American 223(5): 96-103.

Tilikina, Natalia. (2016). Study of forced migration as a major reason for internal and external migration in Ukraine. EUREKA: Social and Humanities 4: 23-28.

Tornquist-Plewa, Barbara, Yurchuk, Yulia. (2017). Memory politics in contemporary Ukraine: Reflections from the postcolonial perspective. Memory Studies 12 (6): 699-720.

Turner, John Charles, Tajfel, Henri. (1986). The social identity theory of intergroup behavior. Psychology of intergroup relations 5: 7-24.

Turner, John Charles, Tajfel, Henri. (1979). In intergrative Theory of Intergroup Conflict. In The Social Psycholigy of Intergroup Relations, eds. W.G.Austin & S.Worchel. Monterey: Brooks/Cole, 33-47.

Wodak, Ruth. (2009). Discursive construction of national identity. Edinburgh: Edinburgh University Press.

Wylegata, Anna. (2017). Managing the difficult past: Ukrainian collective memory and public debates on history. Nationalities Papers 45(5): 780-797.

Yurchuk, Yulia. (2017a). Global Symbols and Local Meanings: The “Day of Victory” after Euromaidan. In Transnational Ukraine? Networks and Ties that Influence(d) contemporary Ukraine [ed] Timm Beichelt and Susann Worschech. Ibidem-Verlag, 89-114.

Yurchuk, Yilia. (2017b). Reclaiming the Past, Confronting the Past: OUN-UPA Memory Politics and Nation Building in Ukraine (1991-2016). In War and memory in Russia, Ukraine and Belarus. Cham: Palgrave Macmillan, 107-137.

Yuval-Davis, Nira. (2011). Power, intersectionality and the politics of belonging. Denmark: FREIA (Feminist Research Center in Aalborg), Aalborg University.

Zaitsev, Oleskandr. (2015). De-mythologizing Bandera: Towards a scholarly history of the Ukrainian nationalist movement. Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society 1 (2): 411-420.

Размещено на Allbest.ru