Ганна Барвінок і Тарас Шевченко: просопографічний портрет

Шевченко каже: «чи не перебільшую я?» - Ні, я кажу вам для того, щоб згодом не дорікати собі, що в любові до вас я могла б щось від вас приховати. Я не ображуся, якщо ви не будете йняти віри моїм словам, я знаю її мало, перевірте те, що я спостерегла, розпитайте у тих, хто знає її краще, чи достойна вона вас? - Він дуже дякував мені і, здається, зрозумів, що усе оте говорилося щиро» [24, с. 165-166]. За словами того ж В. Яцюка, Олександра Михайлівна справді досить щиро та делікатно спробувала звернути пильнішу увагу поета на певні риси й вдачу його обраниці. І поет не образився на дружню турботу, оскільки і після розмови з Олександрою Михайлівною він продовжував свої приготування до весілляпередавав через неї Ликері весільні подарунки. І лише згодом, коли Шевченко сам переконався, що «у створінні молодому і з виду гарному, до якого він звертався не інакше, як «моя ти любо» та «мій друже», криється не лише практицизм, але й цинізм і підступність, стан справжнього потрясіння довелося тоді пережити вже самому поетові» [2, с. 481-482].

Рис. 2 Барвінок

Олександра Михайлівна разом зі своїм чоловіком Пантелеймоном Олександровичем, на відміну від багатьох інших «поетових друзів», дуже щиро переймалися збереженням авторитету та гідності Т. Шевченка, щиро переживаючи та вболіваючи за його пагубну пристрасть. У вже цитованому нами вище листі до

І. Шрага О. Куліш згадувала: «А у нас дні були назначені для гостей, то ми на вечорах у себе ставили у графинчику рюмки дві-три горілки, щоб Ш[евченко] був здоров, муза його всегда животрепещуща, животворяща. І він був і душа общества. Співав, розмовляв, а не валявся. Ми честь його оберігали як свою.

А інші по цілій бутилці ставили, бо не любили, не чтили його так вірно, як ми. Ми на його дивились як на божество, а не так, як на потіху. А як дружина моя [П. Куліш - Авт.) з біллю серця перша сказала про гіркі його звички, - Бог не всякому дав откровеніє, - то зараз загукали закидали гряззю» [2, с. 482-483]. Отже, усю печаль останніх років життя Кобзаря Олександра Михайлівна немов пропускала крізь себе та ще багато років після смерті Тараса Григоровича болюче переживала за пам'ять про нього.

Отже, петербурзький період взаємин Г. Барвінок і Т. Шевченка, що тривав упродовж 1859-1861 рр., став продовженням щирої дружби двох непересічних особистостей. Визначально, що молодша на 14 років Г. Барвінок, продовжуючи шанобливо й возвеличувально ставитися до Кобзаря, стала для самотнього поета не лише розрадницею його стражденного життя, а й щирою порадницею, берегинею тепла його душі, дбайливою подругою. У «Голосінні українок [по Шевченкові)», що його 0. Куліш написала у березні 1861 р. для часопису «Основа», читаємо: «Боже!... Розів'ються садочки - а тебе, мій голубе, і не буде! Защебече соловейко, закує зозуля - а тебе, наш жалібнику, і не почуєм. [...] З якої ж сторони тебе, наше сонце, вітати? їсти і пити не будем - тебе, сирітський наш батеньку, будем виглядати. [...] Хто ж промовить до нас душею, хто тихим своїм словом зжене тугу з нашого серця? [...] Ти у нас був старший од усіх, а як заговориш, то, мов, найменший брат. Річ твоя тиха, a корила собі всю Україну! [...] Не треба тобі ні рідних, ні хрещених діток, щоб одпокутовать тобі містечко на тім світі: ти сам собі спокутував страждучи по темних братах своїх! [...] Не оглянулись ми, як ти уже й рушив на Божу дорогу [...] мов заря вечірняя покотилася - замаячила - геть, і - згасла! І жупана на тебе, як слід, не вложили, шапки з квіткою, як поводиться, не спорядили! Бояр, світилок не скликали, всього поїзда твого красного великого не зібрали. Весілля ти не мав і счастя не знав. Чи знали ж ми, що ти на годиночку у нас? «Оттак і так, - кажеш, - дітки, робіть [...]»., а сам уже і у Божого порога» [4, с. 16-18].

Люди живуть, доки про них пам'ятають. Останнім штрихом до історії цих дивовижних взаємин двох непересічних особистостей українського національного відродження, на долю яких випало так багато страждань, непорозумінь з боку оточення, самотності, став етап, який ми назвемо етапом «Пам'ять серця». До останку своїх днів Ганна Барвінок пронесе у своїй пам'яті світлий поетів образ і буде докладати максимум зусиль, щоб світлий незаплямований заздрісниками і недоброзичливцями образ Поета залишався в пам'яті нащадків як Божий Дарунок гнобленому і приниженому народові, Слово якого б не тільки возвеличило його, а стало б іскрою - пробудження до Вільного Життя на своїй Богом даній Землі.

шевченко барвінок особистість заслання

Висновки

Історія взаємин Олександри Куліш-Білозерської (Ганни Барвінок) та Тараса Григоровича Шевченка є однією з яскравих сторінок життєвого літопису Кобзаря, дослідження яких розкриває багатогранність особистості самого митця, допомагає створити широке полотно життя, творчості діячів українського національного відродження, розкрити неповторність їхніх особистостей.

У спілкуванні Ганни Барвінок і Тараса Шевченка виокремлюємо три хронологічні періоди. Мотронинський період (1843-1847 рр.), який був пов'язаний як зі становленням дружніх стосунків між Кобзарем і Пантелеймоном Кулішем, так і особистих стосунків Олександри Білозерської та Тараса Шевченка. Чинниками, що посприяли зближенню знаного тоді поета Тараса Шевченка та Олександри Білозерської стали їх неординарність, глибоке укорінення в народну культуру, закоханість рідною українською мовою, захоплення українською піснею та красою рідної природи, внутрішнє неприйняття несправедливості та глибоке переконання в необхідності протидіяти злу, яке коїла імперія проти українського народу. Петербурзький період (1859-1861 рр.) відзначений тим, що 0. Куліш у ці роки стала для самотнього поета не тільки розрадницею його стражденного життя, а й щирою порадницею, берегинею тепла його душі, дбайливою і щирою подругою. Він довіряв їй таємниці свого серця, і вона щиро переймалася його особистим життям, намагаючись уберегти вразливу душу поета від нещирості, лицемірства, користолюбства тих, хто оточував його в ці роки, прагнув його дружби, прихильності. Останній період в історії взаємин Ганни Барвінок і Тараса Шевченка пов'язаний з роками після смерті поета, коли мисткиня докладала чимало зусиль, щоб уберегти світлий образ Кобзаря від бруду пересічних обивателів та ідейних ворогів українства.

Список використаних джерел та літератури

1. Белозерский Н.Т. Г. Шевченко по воспоминаниям разных лиц. Кіевская старина. 1882. Кн. 10. С.73-74.

2. Ганна Барвінок. Збірник творів до 170-річчя від дня народження, заг. ред. В. Шендеровського, упор. В. Яцюк. Київ: «Рада», 2001. 556 с.

3. Глушко С. Куліш про свої зносини з поляками. Україна. Кн. 3. Київ: Державне видавництво України, 1924.192 с.

4. Голосіння українок. Основа. 1861. Март. С. 16-18.

5. Дзюба І. Тарас Шевченко. Життя і творчість. Київ: Києво-Могилянська академія, 2008. 720 с.

6. Жур П. Труди і дні Кобзаря: Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. Київ: Дніпро, 2003. 520 с.

7. Кониський О.Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. Упоряд., підгот., тексти, передм., приміт., покажч. В.Л. Смілянська. Київ: «Дніпро», 1991. 702 с.

8. Куліш Пантелеймон. Повне зібрання творів. Листи. Київ: Критика, 2005. 648 с. Т. 1: 1841-1850.

9. Куліш П. Твори: в 2 т.; ред. М. Д. Бернштейн; вступ, ст., упоряд. і прим. Є.К. Нахліка; ПАН України. 2-ге вид. Київ: Наук, думка, 1998. Т. 1: Прозові твори; Поетичні твори; Переспіви та переклади. 749 с. Т. 2: Поеми; Драматичні твори; упоряд. і прим. В.М. Івашкова. 764 с.

10. Куліш П. Щоденник. Упорядн. С. М. Кіржавєва. Київ: Інститут української археографії; Українська академія наук, 1993. 89 с.

11. Кулиш П. Воспоминания о Николае Ивановиче Костомарове. Новь. 1885. Т. 4. Кн. 13. с. 61-75.

12. Куліш П.А. Хуторна поезія. Львів, 1882.137 с.

13. Куліш П. Листи. Т. 1. Київ: Критика, 2005. 648 с.

14. Куліш П. Твори Пантелеймона Куліша. Твори: Т. 1-6. Львів: Вид. т-ва «Просвіта», 1909.Т.2. 559 с.

15. Кирило-Мефодіївське товариство: у 3 т.; редкол.: П. С. Сохань (голов, ред.]. Київ: Наук, думка, 1990. Т. 1. 540 с.

16. Лисак В.М. Виховна концепція родини в житті Ганни Барвінок. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія психологічна: збірник наукових праць. Львів, 2014. Вип. 2. 264 с.

17. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш: особистість, письменник, мислитель: наук, моногр.: у 2 т. НАН України. Львівське відділення Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка. Серія «Літературознавчі студії». Т. 1: Життя Пантелеймона Куліша. Наукова біографія. Вип. 11. Київ: Укр. письменник, 2007. 463 с.

18. Назаренко В. «За що ти лаєшся, Тарасе»? Zemlyaivolya.net. Портал академії успіху.

19. Петров В. Шевченко, Куліш, В. Білозерський - їх перші стрічі. Україна. Київ: Держ. вид.-во України. Кн. 1-2. 1925. С. 42-50.

20. Самойленко Г.В. Садиба Білозерських-Кулішів хутір Мотронівка як гніздо культури Поліського краю. Література та культура Полісся. Серія 13 «Філологічні науки». Вип. 96. Ніжин: НДУ імені Миколи Гоголя, 2019. С. 243-251.

21. Смоляр Л. Ганна Барвінок. Українки в історії. Київ: Либідь, 2004. 326 с.

22. Смоляр Л.О. Жінки Наддніпрянської України в XIX - на початку XX ст.: монографія. Одеса: Астропринт, 1999. 440 с.

23. Українська хата. 1911. № 5/6.

24. Чалый М.К. Жизнь и произведения Тараса Шевченко: (свод материалов для его биографии]. Киев: Тип. К.Н. Милевского, 1882. 281 с.

25. Черкаська Г. Ганна Барвінок. UA History

26. Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 6-ти т.т. Т. 5: Щоденник. Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки. «Букварь южнорусский». Записи народної творчості. Київ: «Наукова думка», 1964. 496 с.

Размещено на Allbest.ru