З досвіду інтеграції вітчизняної історії у світову: проблеми всесвітньої історії у багатотомній "Енциклопедії історії України"

У гаслі "Європейський банк реконструкції та розвитку" поряд із загальною характеристикою цієї міжурядової фінансової організації, створеної у 1990 р., теж виділяється сюжет про членство України в ЄБРР з 1994 р. і його конкретні результати [8, с. 98-99]. Подібні сюжети про членство або взаємодію України з європейськими структурами й інституціями містяться і в інших гаслах "ЄІУ".

Як відомо, впродовж значного періоду своєї історії Україна була не суб'єктом міжнародних відносин і зовнішньої політики, а її об'єктом, коли доля українських земель та їх населення залежала від волі і політики інших держав та імперій. Втім у такі бездержавні часи, не переривалися міжнародні зв'язки українського народу - торговельно-економічні та культурні, які здійснювалися на рівні громадськості, окремих діячів й представників культури, науки, духовенства та підприємництва. До "нетрадиційної" дипломатії вдавалися й державні мужі середньовіччя, делегуючи за кордон зі своїми дорученнями ченців, негоціантів, купців, письменників, на посади консулів призначали найчастіше власників торговельних фірм і банків, знаних у міжнародних ділових колах. Від України, яка впродовж різних періодів втрачала державність, її презентантами за кордоном виступали ті, хто працював у громадських організаціях, освітянських закладах й наукових установах, в економіці. В цих умовах виникають центри посередництва - різні товариства, періодичні видання, де міжнародний обмін духовними набутками й інформацією беруть на себе діячі літератури і науки. На хвилі громадських і професійних зв'язків від другої половини ХІХ ст. в університетах та наукових товариствах Центральної і Західної Європи пожвавлюються студії української літератури, мови, історії і географії, що заклали підвалини міждисциплінарної науки україністики - в Німеччині, Італії, Франції, Великій Британії, Австро- Угорщині та інших країнах. До чинників взаємодії з народами та їх культурами приєдналися масові еміграційні рухи та утворення українських діаспор, а також заснування поселень іноземних колоністів в Україні. Більш давню історію мають міжконфесійні, інтелектуально-духовні зв'язки, якими позначена поява і поширення на українських землях різних релігійних течій.

В сучасних умовах глобалізації і взаємозближення народів та держав, всеохоплюючих перетворень у світі категорія "міжнародні відносини" поповнюється новим змістом і дедалі відходить від формул, які складалися за доби панування, наприклад, монархічного принципу державного правління і окреслювали формат лише політичних і воєнно-політичних подій і явищ, тобто зосереджували увагу на зовнішньополітичній діяльності державних інституцій. Окрім політиків і дипломатів, до справ, які мають міжнародний характер, долучаються маси людей різних професій, станів, конфесій, не обтяжених взагалі державними посадами. Їх інтереси сягають торгівлі, промислового виробництва, мистецтва, літератури, освіти, науки тощо. Те, що відбувається поза міждержавними й міжурядовими угодами і протоколами, досить часто найглибше впливає на баланс й атмосферу міжнародних відносин, трансформуючись, зрештою, в імперативи політиків й державних мужів. Картину таких наслідків відображає "народна" або громадська, культурна, публічна дипломатія - публіцистичний термін, який останнім часом входить і до історіографії [12, с. 241-243].

У зв'язку з цим, невипадково кожний з томів "ЕІУ" рясніє окремими гаслами-персоналіями, присвяченими як знаним, так і маловідомим діячам, які займають ледь не половину їх обсягів. Йдеться насамперед про українських діячів, діяльність і творчі здобутки яких сягали рівня національного надбання й міжнародного визнання.

Разом з тим, значними за кількістю матеріалів в "ЕІУ" і яскравими за формою викладу є біографічні нариси про окремих іноземців - визначних людей планети (державних діячів, політиків, вчених та діячів культури), діяльність яких причетна до України, Ці нариси складають останню тематично- сюжетну групу статей, присвячених всесвітній історії і міжнародним відносинам. Гасла-персоналії можна умовно поділити на дві категорії - ті, що стосуються діяльності історичних постатей - державних мужів й політиків (статті "Андраш ІІ", "Антонеску Йон", "Аттіла", "Бела ГУ", "Бенеш Едвард", "Бжезинський Збігнєв", "Бісмарк Отто", "Братіану Йон", "Болеслав І Хоробрий", "Гітлер Адольф", "Горті Миклош", "Іслам Гірей ІІ", "Йосиф ГГ", "Карл І Франц-Йосиф Габсбург", "Карл Х Густав", "Кутузов Михайло Іларіонович", "Муссоліні Беніто", "Наполеон І Бонапарт", "Пілсудський Юзеф-Клеменс", "Ракоці Дєордь І", "Рузвельт Франклін Делано", "Розенберг Альфред", "Свобода Людвіг", "Тісо Йозеф", "Фрідрих Вільгельм І" та ін.), і ті, що присвячені творчості діячів науки і культури (гасла "Арістов Федір Федорович", "Бальзак Оноре де", "Балудянський Михайло Андрійович", "Бідерман Герман-Ігнац", "Боплан Гійом-Левассер де", "Де Ля Фліз Домінік", "Коллар Ян", "Ломоносов Михайло Васильович", "Лютер Мартін", "Мейс Джейм-Ернест", "Мушинка Микола", "Палацький Франтішек", "Шафарик Павел Йозеф" та ін).

Стаття-гасло "Масарик Томаш-Гарріг" - про не лише визначного політичного і державного діяча Чехословаччини, але й не менш відомого ученого та філософа-гуманіста. На тлі активної політичної, державницької, наукової й педагогічної діяльності Т.-Г. Масарика (1850-1937 рр.), у статті ґрунтовно висвітлюється його ставлення до "українського питання" та України. Йдеться про його співробітництво як посла з галицько-українськими депутатами австрійського парламенту у 1891-1893 рр. та 1907-1911 рр. і ставлення до українського студентства як професора Карлового університету; про його революційну діяльність у 1917-1918 рр. в Росії, зокрема в Києві і взаємовідносини з діячами Української Центральної Ради і УНР; про вплив його діяльності в еміграції на рішення Паризької мирної конференції 19191920 рр. щодо нових кордонів у Центрально-Східній Європі, зокрема щодо рішення про приєднання Закарпаття до новоутвореної Чехословацької Республіки; про його ставлення як першого президента ЧСР і політику чехословацького уряду на Закарпатті ("Підкарпатській Русі") та її в цілому позитивні наслідки для цієї української землі; про його внесок у становлення чехословацько-українських міждержавних відносин; про його прихильне ставлення у міжвоєнні роки до численної української еміграції в Чехословаччині та про відображення "українського питання" у його величезній творчій спадщині [11, с. 543-544].

Не менш ґрунтовно у статті "Іоанн Павло ІІ" представлені біографія та діяльність видатного Папи Римського, релігійного і політичного діяча, філософа, теолога, письменника та публіциста Іоанна Павла ІІ (світське ім'я - Кароль-Юзеф Войтила, 1920-2005 рр.). У ній наголошується, що "як перший папа-слов'янин і перший не італієць на Апостольському престолі за 455 років, що минули від понтифікату Адріана УІ, а також виходець із країни, що належала до комуністичного табору, Іоанн Павло ІІ своїм авторитетом сприяв суспільно-політичним змінам і поваленню тоталітарних режимів у державах Центральної і Східної Європи", а також "належачи до лідерів всесвітнього руху за мир, брав участь у вирішенні геополітичних проблем сучасності, врегулюванні міжнародних і міжетнічних конфліктів, зокрема на Близькому Сході, Балканах, у Перській затоці". Значне місце у статті присвячене зв'язкам Папи Римського з Україною: він підтримував діяльність РКЦ в Україні, сприяв легалізації у 1989 р. діяльності Української греко-католицької церкви, у апостольських листах понтифіка знаходили відгук важливі події історії України (1000-ліття хрещення Київської Русі, голодомор 1932-1933 рр. в УСРР, українсько-польський міжетнічний конфлікт періоду Другої світової війни та ін.). Іоанн Павло ІІ налагодив дипломатичні відносини Ватикану та України (6 лютого 1992 р.) та у червні 2001 р. відвідав з офіційним візитом українську державу, де взяв участь в численних релігійно-пастирських й історико- культурних заходах у Києві, в урочищі Биківня, Бабиному Ярі та у Львові. В Україні пам'ять про святішого отця увінчано в барельєфах, встановлених на фронтонах відвіданих ним католицьких храмів Львова та Києва, на його честь названо майдан у Львові, де відбулася його зустріч з українською молоддю [8, с. 527-529].

Аналогічним чином структуровані й представлені в "ЕІУ" й інші статті - гасла про зарубіжних державних і громадських діячів, істориків, літераторів, митців, науковців, діяльність і творча праця яких залишила "український" слід у всесвітній історії.

Отже, багатотомна "Енциклопедія історії України" буде корисною й цікавою для найширших читацьких кіл не лише як ґрунтовне словниково- довідкове видання з історії України, але й як важливе джерело систематизованої довідково-аналітичної інформації, у якому в доступній формі, але на відповідному науковому рівні та на основі новітніх методологій викладені ключові питання всесвітньої історії, міжнародних відносин і зовнішньої політики, найважливіші проблеми сучасності та їх вплив на історичний розвиток України.

Список використаних джерел і літератури

1. Українська історіографія на зламі ХХ і ХХІ століть: здобутки і проблеми / За ред. Л.О. Зашкільняк. - Львів: Львівський нац. ун-т ім. І. Франка 2004. - 405 с.

2. Енциклопедія історії України: В 10 т. / Ред. кол. В.А. Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2003. - Т. 1: А-В. - 2003. - 671 с.

3. Енциклопедія історії України: В 10 т. / Ред. кол. В.А. Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2003. - Т. 2: Г-Д. - 2003. - 511 с.

4. Енциклопедія історії України: В 10 т. / Ред. кол. В.А. Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2010. - Т. 7: Мл-О. - 2010. - 713 с.

5. Енциклопедія історії України: В 10 т. / Ред. кол. В.А. Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2012. - Т. 9: Прил-С. - 2012. - 929 с.

6. Енциклопедія історії України: В 10 т. / Ред. кол. В.А. Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2007. - Т. 4: Кл-Ком. - 2007. - 518 с.

7. Енциклопедія історії України: В 10 т. / Ред. кол. В.А. Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2011. - Т. 8: Па-Прик. - 2011. - 518 с.

8. Енциклопедія історії України: В 5 т. / Ред. кол. В.А. Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2005. - Т. 3: Е-Й. - 2005. - 658 с.

9. Енциклопедія історії України: В 10 т. / Ред. кол. В.А. Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2013. - Т. 10: Т-Я. - 2013. - 770 с.

10. Енциклопедія історії України: В 10 т. / Ред. кол. В.А. Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2008. - Т. 5: Кон-Кю. - 2008. - 551 с.

11. Енциклопедія історії України: В 10 т. / Ред. кол. В.А. Смолій (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2009. - Т. 6: Ла-Мі. - 2009. - 784 с.

12. Віднянський В. Народна (громадська) дипломатія // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Вип. 3. Предметно-тематична частина: К-О / Відп. ред. М.М. Варварцев. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2012. - 315 с.

Размещено на Allbest.ru