Поєдинок Жана де Бюея та Джона Челонса в місті тур 1446 року: кінне турнірне зіткнення у текстах та зображеннях

благом суспільним. Тоді як ніхто не повинен ризикувати своїм тілом крім як у достохвальних трудах. (Bueil 1863, 100)

Попри всю свою нехіть до турнірів, в цьому місці Бюей перервав нотації, аби дати своїм читачам і своїм співбесідниками (пасаж оформлений у формі діалогу) цілком практичні поради стосовно збройних змагань. У контексті кінного таранного бою, він зауважив таке.

Якщо вам доведеться битися верхи, спорядіться у добрий і надійний обладунок, бо немає такої шпарини куди не проник би спис і коли він б'є - він б'є без жалю. Адже найнебезпечніша зброя на світі - це кінь та спис, оскільки нічого їх не зупинить. » (les plus pйrilleuses armes du monde sont а cheval et de la lance; car il n'y a point de holla). Можете тримати праву руху легко армованою настільки наскільки бажаєте, проте надійно захищайте праву пахву, багато людей загинуло через те, що списи проникали у це місце. (Bueil 1863, 100-101)

Проте закінчує Жан де Бюей безапеляційно.

Ці огидні збройні діяння ... не мають свого початку ані у праведній борні ані в службі Богу або чоловіку, тому ревність, яку помічаємо до них, не варта нічого, оскільки вона витікає з гордині та інших гріхів. (Bueil 1863, 104)

Саме через це скептичне ставлення до турнірів, а разом з ними і до традицій «рицарства старої школи», в очах Йогана Гейзинги адмірал виглядав прообразом військового модерної доби і цим самим набував для нідерландського дослідника неабиякого авторитету як свідок епохи. (Huizinga 1924,75-76) Але виглядає на те, що презирство Жана де Бюея до турнірів, розтиражоване Гейзінгою, базувалося не стільки на неефективності бойових практик там стосованих, скільки на особистій відразі до такого роду заходів, яку спричинила загибель брата. А того Жан безперечно любив, скоро як назвав власного сина хрещеного 1458 р. іменем Луї. (Moffet 2010, 75). Але поради Бюея як споряджатися до таранного бою, навмисно закомпоновані у дискусію про турніри, натякають на те, що автор сумнівався у користі звичаю, але аж ніяк не в його летальності.

Моріс Кін зауважив, що подібні висловлювання були скоріше винятком ніж правилом для представників західної рицарської культури середини - другої половини XV ст. (Keen 1984, 208) Навіть «найтверезіший наратор» цієї доби, Філіп де Коммін, який у своїх мемуарах точно і зграбно відобразив «осінь Середньовіччя», не дозволяв собі подібних пасажів, обходячи турніри мовчанням (хоча сам Коммін, замолоду не без успіху брав у них участь). Рішучість Бюея і мовчання Комміна, гіперболізовані Гейзінгою, довгий час визначали ракурс дослідницького спостереження, і спосіб інтерпретації куди «документальніших» нарацій про турніри, як то мемуари Олівьє де Ла Марша або життєпис Жака де Лалена. Вчені, зазвичай зайняті вивченням «поважних» політичних, соціальних та культурних процесів з огляду на авторитет Гейзинги приймали подібні нарації за фікційні літературні штампи і сприймали турнірну традицію XV ст. у кращому випадку як прообраз спортивних змагань, а в гіршому - як ескапістські практики. Натомість зіткнення а outrance, спонукають до кардинально протилежних висновків: їх учасники "продовжували воєнні дії іншими засобами" повністю усвідомлюючи небезпеку моменту і політичну поважність ситуації, а тому без вагань застосовували летальні бойові техніки.

Але ще красномовніше доводить воєнну природу змагання Джона Челонса та Луї де Бюея різниця між поховальною церемонією якої удостоївся останній і більш ніж скромним погребом його «товариша по нещастю» Асберта де Гларамунта. Можна пояснювати цю відмінність тим, що Асберт був чужоземцем і то певно невисокого рангу, скоро як позичав для поєдинку обладунок, тоді як Луї де Бюей походив з родовитої знаті і загинув у присутності короля та двору. Проте «висока меса» відспівана небіжчику у кафедральному соборі міста Тур та кількість і ранг придворних, присутніх на похороні, прямо вказує - в очах останніх француз поляг не у «суєтній забаві», але на королівській службі.

Іронія історії, щоправда, полягає в тому що збройне діяння Джона Челонса і Луї де Бюея, яке не було ані ескапізмом, ані пустим ритуалом, прислужилося у тривалій перспективі до хибних інтерпретацій пізньосередньовічного турніру як такого. Подія беспосереднім чином повпливала на Жана де Бюея; його тексти - на Йогана Гейзингу, а харизма останнього на цілі покоління західних медієвістів та воєнних істориків, котрі тривалий час дивилися на рицарську мілітарну культуру XV ст. примруженим оком. В українській історіографії до сього часу академічні штампи на зразок «занепаду лицарства в часи Столітньої війни», «присмерк лицарської епохи», тощо перебувають в активному вжитку. Автор сподівається що ця стаття прислужиться у їх ревізії.

References

1. ANGLO, S., 2000, The Martial Arts of Renaissance Europe. New Haven & London: Yale University Press.

2. BARBER, R., BARKER, J., 1989, Tournaments, Jousts, Chivalry and Pageants in the Middle Ages. Woodbridge: the Boydell Press.

3. BENEDETTI, A., 1967, Diari de Bello Carolino (Diary of the Caroline War).

4. BLAIR, C., 1958, European Armour circa 1066 circa 1700. London: B. T. Badsford Ltd.

5. BUEIL, J., 1889, Le Jouvencel. Tom II. Paris: Renouard.

6. CRIPPS-DAY, F. H., 1918, The History of Tournaments in England and France. London: Bernard Quaritch LTD.

7. FALLOWS, N., 2010, Jousting in Medieval and Renaissance Iberia. Woodbridge: the Boydell Press. FORGENG, J. L., 2018, Pietro Monte's Collectanea. The Arms, Armour and Fighting Techniques of a Fifteen-Century Soldier. Woodbridge: the Boydell Press.

8. d'ESCOUCHY, M., 1863, Chronique de Matthieu d'Escouchy, Tom I. Paris: Renouard.

9. HOWARD, M. E., 1977, War in European History (second edition). Oxford: University Press. HUIZINGA, J. 1924, The Waning of the Middle Ages a Study of the Forms of Life, Thought and Art in France and the Netherlands in the XIVth and XV Centuries. New York: St. Martin Press.

10. KEEGAN, J., 1976, The Face of Battle: A Study of Agincourt, Waterloo, and the Somme. London: Jonathan Cape Ltd.

11. KEEN, M., 1980, Chivalry. New Haven & London: Yale University Press.

12. MOFFAT, R. D., 2010, The Medieval Tournament: Chivalry, Heraldry and Reality An Edition and Analysis of Three Fifteenth-Century Tournament Manuscripts. 2 Volumes, [Submitted in accordance with the requirements for the degree of Doctor of Philosophy The University of Leeds Institute for Medieval Studies].

13. MONTE, P., 1509, Petri Montii exercitiorum: atque artis militaris collectanea In tris libros distincta. Milan: Giovanni Angelo Scinzenzeler.

14. OAKESHOTT, E., R., 1980, European Weapons and Armour: From the Renaissance to the Industrial Revolution. Woodbridge: the Boydell Press.

15. PARKER, J., [ed.], 2008, Historia sztuki wojennej od Starozytnosci do czasцw wspцlczesnych. Warszawa: Ksiqzka i Wiedza.

16. VALE, M., 1981, War and Chivalry. Warfare and Aristocratic Culture in England, France and Burgundy at the End of Middle Ages. Athens: The University of Georgia Press.

17. VERBRUGGEN, J. F., 1997, The Art of Warfare in Western Europe During the Middle Ages: From the Eighth Century to 1340. Woodbridge: the Boydell Press.

18. VERBRUGGEN, J. F., 2005, The Role of the Cavalry in Medieval Warfare, The Journal of Medieval Military History. 3, 45-71.

19. WAGNER, J. A., 2006, Encyclopedia of the Hundred Years War. Westport, Connecticut & London: Greenwood Press.

20. WOOD, J., B., 1996, The King's Army: Warfare, Soldiers and Society during the Wars of Religion in France, 1562-76. Cambridge: University Press.

21. Поєдинок Жана де Бюея та Джона Челонса в місті Тур 1446 року: кінне турнірне зіткнення а outrance у текстах та зображеннях.

Размещено на Allbest.ru