Руралізм як світогляд та ідейна течія: історичний вимір

М. Тулайков (1875-1938) мав репутацію економіста-експерта в галузі міжнародного аграрного розвитку, тому на його долю випало не тільки дослідження, а й поширення, адаптація аграрного досвіду західних країн (Німеччини та США) до умов радянської економіки. Після зарубіжних поїздок М. Тулайковим був опублікований ряд брошур, в яких пропагувалися американський шлях розвитку землеробства на базі державної підтримки фермерських господарств, система навчання фермерів. Однак все обмежилося інтересом Й. Сталіна до даного досвіду, який процитував на липневому пленумі ЦК ВКП(б) 1928 року уривки з однієї з брошур М. Тулайкова, де йшлося про унікальні особливості американської зернової фабрики, з метою критики противників форсованого розвитку великих радянських господарств на шкоду сімейним селянським господарствам, що, тим не менш, не позбавило від репресій автора брошури. Якщо М. Тулайков займався переважно популяризацією американського сільськогосподарського досвіду, то М. Макаров (1887-1980) впритул підійшов до його теоретичного осмислення. Так, в монографії «Як американські фермери організували своє господарство» (1923) М. Макаров, зіставляючи систему господарювання російського селянина і американського фермера, прийшов до висновку, що якщо для селянської сім'ї величина доходу визначається можливістю натурального відтворення її існування на основі задоволення сімейних потреб, то у американського фермера насамперед важливо, щоб дохід від його ферми покривав відсотки на капітал, вкладений в неї Макаров Н.П. Как американские фермеры организовали свое хозяйство. -- Нью-Йорк, 1921. -- С. 23.. Однак керівництво країни обрало інший шлях аграрного розвитку.

Політична спрямованість теоретичних поглядів аграрників- марксистів зумовлювалася їх статусним становищем як представників безопозиційної правлячої партії, що висунулися на передній план ідеологічної боротьби як викривачі «ворогів» існуючого суспільного ладу. В таких умовах наукова аргументація марксистських аграрників відходила на другий план, поступаючись першістю партійним ідеологічним установкам і політичним переконанням.

Дана вихідна посилка отримала своє практичне підтвердження в дискусії періоду «воєнного комунізму» про шляхи усуспільнення аграрного сектора на конференції аграрників-марксистів, що відбулася в грудні 1929 року в Інституті економіки Комуністичної академії. Центральною проблемою зазначеної дискусії про форми соціалістичної перебудови села, що розгорнулася у пресі, фактично було виправдання курсу пролетарської держави на безпосереднє прискорене соціалістичне будівництво. Такий підхід апріорі відкидав ідею еволюції одноосібних селянських господарств як таку, що суперечила завданню їх усуспільнення. Тому дискусія вилилася в підтримку лінії на створення великого усуспільненого господарства (радгоспів або комун). Головне завдання марксистів в цій дискусії полягало в обґрунтуванні побудови аграрного ладу на єдиній соціалістичній власності. Початкова ленінська установка на прямий продуктообмін без товарно-грошових відносин в умовах «військового комунізму» довела свою неспроможність, а разом з нею і погляд на кооперацію, що його відстоювали В. Мілютін, Ю. Ларін, М. Орлов, як на віджилу форму організації селянських господарств. Щоб уникнути економічної катастрофи на ІХ з'їзді РКП(б) було висловлено пропозицію про одержавлення кооперації. М. Мещеряков і Н. Сольц висловилися на користь самостійності кооперації, яка працює під контролем держави. Вирішальну роль тут зіграла стаття В. Леніна «Про кооперацію», в якій визнавалося існування поряд з державною і кооперативної форми власності, що багато в чому визначило формування концепції перехідного періоду і нової економічної політики. Проте чимала частина марксистів залишилася на колишніх позиціях, які обмежувалися простими формами кооперації, покликаної сприяти процесу узагальнення і зміцнення громадських форм господарювання, а не індивідуально-селянських. З відходом від ленінського вчення про кооперацію вже в другій половині 1920-х років була відкинута точка зору М. Бухаріна на кооперацію як на стовпову дорогу селянства до соціалізму.

Відлунням марксистської дискусії про шляхи розвитку аграрного сектора стала і реакція партійної преси (журнал «На аграрному фронті», редагований Л. Кріцманом) на п'ятирічний план Наркомату землеробства, розроблений М. Кондратьєвим у 1923-1924 роки. В результаті були відкинуті не тільки сама методологія генетичного планування як альтернатива плану-завданню, а й невизнання пріоритету індустріального розвитку перед аграрним, недооцінка небезпеки відродження на селі капіталізму в умовах розшарування селянства.

Остаточний удар по немарксистським аграрним економічним течіям було завдано у 1929 році. На конференції аграрників- марксистів їх ударна сила була представлена двома групами. Першу презентували більшовики з дореволюційним партійним стажем -- Л. Крицман і В. Мілютін, другу -- випускники Інституту червоної професури -- А. Гайстер і М. Кубанін. У доповіді на конференції В. Мілютіна «Боротьба на аграрному фронті і реконструкція сільського господарства» вказувалося, що «проникнення капіталізму в сільське господарство загострює тим самим класову боротьбу як в місті, так і на селі, збільшуючи керівну роль пролетаріату». Головним теоретичним завданням епохи соціалістичної реконструкції економіки визначалося проведення протягом одного-двох років в основних сільськогосподарських районах (Північний Кавказ, Нижнє Поволжя, Україна) суцільної колективізації, перетворення колгоспу в велике підприємство, свого роду фабрику і завод Труды первой Всесоюзной конференции аграрников-марксистов. -- М., 1930. -- Т. 1. -- С. 17-18, 50..

Резолюція конференції, яка містила завдання викорчовування всіх залишків неонародницької ідеології, нещадного розгрому всіх реакційних буржуазних і дрібнобуржуазних ідеологій, викриття основних концепцій правого ухилу, руйнування бази для зростання капіталізму, що корениться в дрібному селянському господарстві, отримала свою завершеність в листі Й. Сталіна В. Молотову. В ньому містилася вимога розстрілу М. Кондратьєва, В. Громана і пари-другої «мерзотників» Звонар В.П. Сільська громада в Україні як суб'єкт соціально-економічного розвитку: активізація через самоорганізацію та партнерство // Економіка та держава. -- 2016. -- № 11. -- С. 47.. На практиці не обійшлося парою- другою «мерзотників». Знищені були не тільки теоретики як не- марксистського, так і марксистського напрямів, погляди яких не вкладалися в формат сталіністів й надії на альтернативний шлях розвитку, а разом з ними і клас підприємливого селянства.

Розвиток руралізму, як течії аграрної наукової думки, був нерозривно пов'язаний з суспільно-політичними рухами, оскільки сфера наукових інтересів аграрників безпосередньо виходила на пошук шляхів втілення теоретичних розробок в соціальну практику.

Через несумісність уявлень про майбутнє Росії вчених-аграр- ників з діями правлячої більшовицької партії в силу їх ідейних міркувань і класової приналежності чимала частина з них виявилася у 1922 році пасажирами «філософських пароплавів», що доставили їх в закордонні країни. Так зарубіжними аграрниками стали С. Маслов, Б. Бруцкус, Г. Студенський, П. Сорокін та ін. Частина з них була радикально налаштованою по відношенню до більшовицького режиму, створивши для боротьби з ним спеціальну партійну організацію (С. Маслов), інші, що живили ілюзії з приводу мирних способів утвердження селянської влади, зосередили свої зусилля на пропаганді в Росії і за її межами власних поглядів, а П. Сорокін вийшов за рамки селянської проблематики, обґрунтувавши концепцію сільсько-міського синтезу.

У відомому сенсі своєрідною «перевалкою» і зосередженням російської еміграції була Прага, де осіла чимала частина біженців з числа селян і козаків, що склали класову основу російського землеробського руху 1920-х років у Чехословаччині. Мова, зокрема, йде про діяльність суспільно-політичної організації під назвою «Селянська Росія». Дослідження з даного питання О. Борисьонок Борисенок Е.Ю. Чехословакия и русское земледельческое движение в 20-е годы: автореферат. -- М., 1993. -- С. 14. змушує засумніватися в категоричності твердження, що закріпилося в історичній літературі, зокрема в дослідженнях Т. Шаніна Shanin T. Defining Peasants. -- Oxford, 1990. -- P. 36., про те, що селянства як класу для себе майже не видно в мирний час.

У Чехословаччині російський хліборобський рух був оточений увагою місцевих аграрних організацій і, в першу чергу, Землеробського союзу. Велику роль в його становленні зіграла допомога чехословацького уряду («російська акція» 1923-1925 років), яка носила регулятивний характер. Ідеологія російського землеробського руху в Чехословаччині, що був надмірно політизованим, відповідала загальному руслу аграрної ідеології. Як і чеські аграрії, російські землероби наполягали на введенні принципу приватної власності, на державному регулюванні економіки, розвитку кооперації. Однак при цьому їхня ідеологія була «аграризмом селянського спрямування», що виходив з інтересів дрібного селянського господарства. На відміну від нього чеський рух мав на меті забезпечення високого технічного рівня сільського господарства і згладжування відмінностей між промисловістю і сільським господарством.

В умовах радикалізації емігрантських настроїв у міру розгорнутого наступу соціалізму в Радянській Росії, російський хліборобський рух у Чехословаччині все далі набував антирадянського характеру, зосередившись на завданні більш рішучої боротьби з більшовицьким режимом. Однак, не маючи широкої і міцної соціальної бази, політичної підтримки з боку російського селянства і ослаблення матеріальної бази в самій Чехословаччині, російський селянський рух у Празі почав зменшуватися і практично до початку 1930-х років перейшло у фазу згортання.

Всупереч різним прогнозам селянство так і не змогло виробити власної ідеології, яка поставила б його в центр аграрних перетворень. Деякі сучасні історики пояснють це утопічністю селянського бачення цих перетворень, в основі якого лежали дві утопії: «Земля» і «Воля» Чертищев А. В. Сталинизм как реальность крестьянской социальной утопии // Сталинизм и крестьянство: сборник научных статей и материалов круглых столов и заседаний теоретического семинара «Крестьянский вопрос в отечественной и мировой истории». -- М., 2014. -- С. 224-225. Бердяев Н. Судьба России. -- М., 1990. -- С. 10-11.. Доповнимо цю характеристику селянської психології оцінкою М. Бердяєва, який зазначав, що «російський народ хоче не стільки святість, скільки поклоніння перед святістю, подібно до того, як він не хоче влади, а віддання себе владі, пере-несення на владу всього тягаря» .

Якщо крізь призму століть (друга половина ХІХ -- початок ХХІ ст.) простежити характер взаємодії селянства і влади, можна стверджувати, що в міру здійснення радикальних аграрних реформ втрачалися системні класоутворюючі і життєформуючі ознаки селянства, тобто відбувалося розселянення. При цьому аграрне питання не тільки не вирішувалося, а все більше ускладнювалося. В історичних нарисах відомого радянського аграрного історика В. Данилова Данилов В.П. Судьбы сельского хозяйства в России (1861-2001 гг.) // История крестьянства России в ХХ веке.: избр. тр.: в 2 ч. Ч. 2. -- М., 2011. -- С. 633., присвячених історії сільської Росії з 1861 по 2001 роки, простежується 20-річна періодичність аграрних реформ: селянська реформа 1860-х років; спроби аграрних реформ М. Бунге першої половини 1880-х років; аграрна реформа 1917-1922 років;

колективізація кінця 1920-х -- початку 1930-х років; реформи М. Хрущова в кінці 1950-х -- напочатку 1960-х років; аграрна реформа М. Горбачова -- Б. Єльцина 1990-х років. Підсумовуючи наслідки циклічно повторюваних аграрних реформ, В. Данилов визначив їх сутність, котра полягала в потрясіннях селянської країни, що вступила на шлях модернізації.

Постмодернізм, що чітко проявився в суспільному житті у другій половині ХХ ст., за часом збігся з процесом переходу розселянення колись численного і потужного соціального класу в оселянення країни і виникнення рефлексивного селянознавства Рефлексивное крестьяноведение. Десятилетие исследований сельской России. -- М., 2002. -- С. 567., як рураль- ного соціального руху, що займається пошуком витоків селянського життя в складній системі соціальних взаємодій. Поява селяно- знавства в його існуючій версії дала привід для наступного умо- вивіду: «чим менше селян, тим більше селянознавців».

У зв'язку з цим важливо розуміти, що селянознавства, на тлі знищеного селянства і зникаючого з лиця землі села, явно недостатньо для формування руралізму як ідейної течії і ідеології. Руралізм покликаний сформувати системне уявлення про перспективи та шляхи сільського розвитку в постіндустріальному суспільстві. Для вирішення даного завдання необхідна серйозна і довготривала робота з перероблення суспільної свідомості всього населення країни, безпосередньо зацікавленого у відродженні та соціальній перебудові села і сільського життя. Ця суспільна проблема є найбільш актуальною як в теоретичному, так і в практичному плані для країн, що перебувають у стані «переходу» й мають значну частку сільского населення, яке знаходиться у стані виживання, повною мірою не користуючись при цьому сприятливими умовами для соціально-економічного процвітання.

Актуальність руралізму для сучасної України

Усі роки існування української незалежної держави однією з найбільш наболілих і обговорюваних тем є тема сільського розвитку в Україні, яка об'єднала навколо себе як його прихильників, так і супротивників. Мабуть ніколи раніше не було прийнято таку кількість нормативно-правових актів, програм, інших документів, що номінально регулюють сільський розвиток. У спеціалізованих вчених радах захищені десятки кандидатських і докторських дисертацій, опублікована не менша кількість монографічних досліджень, присвячених різним аспектам сільського розвитку, сільських територій і українського села. Однак це не тільки не сприяло практичному вирішенню наявних у цій сфері проблем, а скоріше розділило суспільство на тих, хто позитивно оцінює розвиток України в рамках аграрної та сільської парадигм, і решту, стурбовану наростаючою тенденцією перетворення нашої країни в «сировинний придаток» Європи .

Індустріальні «лобісти» і урбаністи ратують за промислове відродження України. Однак ніхто з них не пропонує конкретних шляхів реалізації цього проекту. А вся справа в тому, що жоден з гіпотетично можливих проектів поки що не розроблено, а тому й не реалізовано. Ймовірно, слід тверезо подивитися на речі і не впадати в крайнощі, керуючись принципом «за» або «проти».

Дійсно, в Україні за останнє десятиліття спостерігається збільшення експортних поставок не готової агропродовольчої продукції, а сировинних товарів. Відповідно зростає частка доданої вартості зазначеної продукції в загальному обсязі доданої вартості. Питома вага сільського господарства у ВВП країни коливається на досить високому рівні -- 11-12%, а разом з харчовою промисловістю ця цифра більш ніж подвоюється. Дана статистика свідчить, перш за все, про зростання частки аграрного сектора в структурі національної економіки на тлі занепаду промислового сектора. Однак це аж ніяк не виправдовує позицію, яку займають на зовнішніх ринках великі аграрні компанії холдингового типу, в першу чергу, зернові агротрейдери, які зацікавлені в швидкому отриманні величезних прибутків від реалізації на експорт зернових і технічних культур, без вкладання коштів в переробну галузь та в тваринництво.

У зв'язку з цим слід відмовитися від спекуляції на тему, пов'язану з «сировинними пастками», які нібито несуть загрозу національній безпеці, і тверезо і виважено підійти до пошуку виходу з ситуації, що створилася. А це передбачає відмову від навмисного вкидання в інформаційний простір всякого роду «джинси», «заспокійливої» громадську думку тим, що Україна нібито входить в ТОП-10 країн Європи за рівнем розвитку сільського господарства, ґрунтуючись при цьому лише на показнику його питомої ваги у ВВП країни. Недарма серед них немає жодної розвинутої країни. Очевидно, в даному випадку слід було б зіставити конкурентні можливості України в порівнянні з дійсно найбільш розвиненими в сільськогосподарському відношенні країнами, в десятку яких входять США, Японія, Китай та інші розвинені країни. Тут, як то кажуть, одне іншому не заважає: сільське господарство не заміщає промисловість, а промисловість не витісняє в повному обсязі сільське господарство.

Насправді загроза національній безпеці виходить з іншого боку -- від свідомого нехтування існуючих проблем руральності, обумовлених передусім сучасним станом ментальності вітчизняного соціуму.

Цей висновок підтверджується ментальною картою образів сільських територій України (табл.), яка репрезентує об'єкти ідентифікації в уявленні певних суб'єктів ідентифікації, що характеризує тип їх мислення, рівень свідомості та ставлення до цих природних та соціально-просторових утворень.

Таблиця Ментальна карта образів сільських територій України

Згідно інформації, наведеної в таблиці, для більшості населення України, включаючи й мешканців села, сільські території не сприймаються як місце бажане для життєдіяльності. Переважна частина сільської молоді не пов'язує свої перспективи з проживанням на сільських територіях. Це свідчить про негативний імідж цих територій як місця не привабливого для проживання. З огляду на це місія руралізму полягає у зміні іміджу сільських територій з переважно негативного на позитивний. Зазначене завдання лежить у площині ментальних стереотипів, які еволюціонують в останні десятиліття не в бажаному для сільських територій напрямі.

В Україні швидкими темпами формується соціально-демогра- фічно-поселенська структура суспільства, яка замішана на симбіозі незрілості історичних, психологічних, соціально-економічних передумов ринкових відносин, антикапіталістичній ментальності, користолюбській психології, політичній свободі, що є не завойованою, а дарованою долею. Цей психологічний генотип в даний час заповнив практично всі пори суспільного організму. Селянство, у своїй переважній більшості, становить сьогодні, висловлюючись мовою Л. Гумільова, майже третину субпассіонарного українського негромадянського суспільства. Тому робити ставку виключно на територіальну громаду, як на основу сільського розвитку, означає передати справу порятунку потопаючих в руки самих потопаючих. Необхідні більш радикальні заходи, пов'язані з реалізацією пере- розподільної політики в самому прямому її значенні, спрямованої на створення інституційних, організаційних і фінансових передумов для динамічного розвитку господарств населення і фермерських господарств. Ключ до розв'язання зазначених проблем перебуває у площині формування та інтеграції світогляду, який має бути представлений руралізмом, як складовою міждисциплінарної наукової галуззі (руралістика), та успішної руральної практики.

Отже, місце руралізму в системі руралістичних знань визначається його роллю як світогляду, ідейної течії, певної ідеології з ключових проблем, які є об'єктом та предметом дослідження ру- ралістики як міждисциплінарної наукової галузі. Зміст руралізму еволюціонує у просторі та часі, видозмінюється відповідно до тенденцій суспільного розвитку, набуваючи історичної, географічної, соціокультурної та національної специфіки, при цьому не втрачаючи своєї сутності. Руралізм в сучасних умовах набуває великого суспільного значення для України, яка позиціонується не тільки як аграрна країна. Для того, щоб пришвидшити аграрний розвиток і використати його як ресурс і поштовх висхідного соціально- економічного розвитку країни, необхідно, в першу чергу, переосмислити власний досвід рурального розвитку. Це, у свою чергу, передбачає інший формат дослідницької практики, що пов'язаний з науковими підходами, заснованими на руралістичній дослідницькій парадигмі.

Анотація

У статті подано руралізм як світогляд та ідейну течію у історичному вимірі. Визначено місце руралізму в системі руралістичних знань, розкрито його сутність, простежено еволюцію поглядів на сільськогосподарську працю, село та селянство мислителів, до яких крім наукової еліти віднесено і відомих письменників. Висвітлено прояв руралізму в Україні на тлі сучасного стану руральності.

Ключові слова: ідейна течія, руралізм, руралістика, світогляд, село, селянство.

ПАВЛОВ А. Рурализм как мировоззрение и идейное течение: историческое измерение. В статье представлен рурализм как мировоззрение и идейное течение в историческом измерении. Определено место рурализма в системе руралистичних знаний, раскрыта его сущность, прослежена эволюция взглядов на сельскохозяйственный труд, село и крестьянство мыслителей, к которым кроме научной элиты отнесены и известные писатели. Освещено проявление рурализма в Украине на фоне современного состояния руральности.

Ключевые слова: идейное течение, крестьянство, мировоззрение, рурализм, руралистика, село.

PAVLOV A. Ruralism as a world outlook and ideological opinion: historical dimension. The article presents ruralism as a world outlook and ideological opinion in the historical dimension. The place of rularism in the system of ruralistic knowledge is determined, its essence is revealed, the evolution of views on agricultural labor, the village and the peasantry of thinkers is traced, to which, in addition to the scientific elite, are well-known writers. The manifestation of ruralism in Ukraine is highlighted against the background of the current state of rularity.

Keywords: ideological opinion, peasantry, ruralism, rualistic, village, world outlook.

Размещено на Allbest.ru