Революційні події в Україні: боротьба за право вибору і національну гідність (листопад 2013 р. - лютий 2014 р.)

У звіті МВС за результатами службового розслідування від 24 квітня 2014 р. зазначалося, що в період між 29 листопада 2013 р. та 20 лютого 2014 р. до охорони громадського порядку в Києві було залучено близько 11 тисяч правоохоронців, а саме: 2 тис. 800 працівників столичної міліції; 1 тис. 700 співробітників «Беркуту» з областей; 1 тис. 150 патрульних; 5 тис. 100 військовослужбовців внутрішніх військ. Серед залучених до придушення Революції Гідності підрозділів МВС був «Беркут», внутрішні війська та їхні спецпідрозділи «Барс», «Ягуар», «Леопард», «Тигр», а також спеціальний антитерористичний підрозділ «Омега»; інші спецпідрозділи, у тому числі підрозділ Департаменту з боротьби з організованою злочинністю «Сокіл». Крім того, до операції було залучено підрозділ СБУ «Альфа», а також Управління державної охорони (ця структура підпорядковувалася президентові й контролювалася Верховною Радою).

Основною метою операції СБУ проти учасників акцій протесту на Майдані було допомогти попередньому уряду утримати владу «за будь-яку ціну». Спецоперація СБУ розпочалася 18 лютого 2014 р. зі штурму Будинку профспілок з метою очищення його від учасників акцій протесту. Навколо будівлі було встановлено кордон з внутрішніх військ; на дахах будівель поблизу Будинку профспілок було виставлено групи, кожна з яких складалась із семи снайперів СБУ, озброєних снайперськими гвинтівками; понад 200 співробітників спецпідрозділу «Альфа», озброєних автоматами Калашникова (калібру 5,45 мм) та снайперськими гвинтівками, були розміщені на даху Будинку профспілок і рухались поверхами вниз; штурм припинився із початком пожежі (дві особи, чиї тіла було пізніше знайдено в будівлі, померли не від вогнепальних поранень; тієї ночі під час штурму Будинку профспілок від вогнепальних поранень та інших тілесних ушкоджень загинуло 13 людей). Попередня підготовка СБУ до цієї операції розпочалася ще у січні 2014 р. Відповідні накази були підписані і приведені у дію 18 лютого 2014 р. Другий етап спецоперації СБУ з розгону учасників акцій протесту стосувався розміщення груп снайперів із семи осіб кожна на даху будівлі Кабінету міністрів 20 лютого 2014 р.

Матеріали справи ГПУ №228 стосуються загибелі 77 цивільних осіб: загибель трьох осіб на вул. Грушевського 22 січня 2014 р. (Нігоян, Жизнєвський, Сеник); вісьмох осіб, які загинули 18 січня 2014 р.; 15 осіб, які загинули під час штурму Майдану або внаслідок штурму і пожежі в Будинку профспілок 18-19 лютого 2014 р.; двох осіб, убитих «тітушками» 19 лютого 2014 р.; 49 осіб, які померли від вогнепальних поранень у районі вулиці Інститутської 20 лютого 2014 року карабінів. У Внутрішніх військ, наприклад, не було. У спільному ж поданні, отриманому Міжнародною дорадчою групою про проведення нагляду за розслідуванням подій на Майдані від НУО 10 червня 2014 р., зазначалося, що внаслідок масових заворушень у Києві в період між 21 листопада 2013 р. та 22 лютого 2014 р. загинуло 94 цивільні особи [20, р. 21-22]. Були загиблі й з іншого бокувогнепальної зброї. І коли почалася перестрілка, то вони просто стали вимагати, щоб їх відвели. А 20 лютого о 10:45 ранку мені приходить смс-ка з телефоном, що мене розшукує командир снайперської групи одного з наших спецпідрозділів. У мене щелепа падає. Ну, уявляєте?! Я набираю. Представляється, підполковник такий-то, командир снайперської групи. Я кажу: й, вочевидь, роль і діяльність окремих політичних фігур, в тому числі як з табору тогочасної опозиції, так тогочасної та постреволюційної влади, в убивстві громадян України все ще потребують свого розслідування й вироку не лише судових установ, а й суду історії.

19 лютого 2014 р. президент В. Янукович після багатогодинних переговорів підписав з лідерами опозиції компромісну угоду. Угода передбачала:

- повернення до Конституції в редакції 2004 р., яка наділяла Верховну Раду більшими повноваженнями;

- формування нової коаліції та уряду протягом 10 днів;

- завершення конституційної реформи до вересня 2014 року;

- проведення до грудня 2014 р. позачергових президентських виборів;

- розслідування актів насильства під спільним контролем влади, опозиції та Ради Європи;

- вето на введення надзвичайного стану;

- звільнення від відповідальності учасників акцій протесту, заарештованих після 17 лютого 2014р.;

- звільнення захоплених учасниками акцій протесту адміністративних та громадських будівель;

- вилучення незаконної зброї;

- прийняття нового виборчого законодавства і формування нового складу Центральної виборчої комісії.

Від Європейського Союзу документ засвідчили міністр закордонних справ Республіки Польща Р. Сікорський, міністр закордонних справ Франції Л. Фабіус, федеральний міністр закордонних справ ФРН Ф.-В. Штайнмаєр. Також був присутній представник Російської Федерації, але угоду він не підписав.

У ніч з 21 на 22 лютого 2014 р. В. Янукович утік з Києва. 22 лютого 2014 р. голова Верховної Ради В.Рибак написав заяву про звільнення за станом здоров'я. Головою Верховної Ради обрали О. Турчинова². Оскільки місце знаходження пана В.Януковича було невідоме, парламент вирішив, що він відмовився виконувати обов'язки президента. Вибори президента України призначили на 25 травня 2014 р. (тоді ж з'явилося відео, на якому В. Янукович називає події в країні «державним переворотом»; ЗМІ повідомляли, що «Чим можу допомогти?». І він мені говорить наступне: «Сергій Володимирович, у мене є команда від керівництва поступити у ваше розпорядження, щоб ви мені забезпечили можливість висування навколо готелю «Україна» для знешкодження снайпера». Я абсолютно шокований, говорю: «Ну, добре». Я з пів на десяту був на Інститутській з цього боку, ще тіла не вистигли. А тут мені снайперська група дзвонить! Я беру Парубія, беру Сенченка, ми призначаємо зустріч навпроти Нацбанку в дворику. Приїжджають два «Фольксвагены», сидять конкретні хлопці зі снайперськими гвинтівками» [14].

Чи порушила опозиція вищевказані домовленості (угоду) і чи можна вважати новий уряд України легітимним? У рамках даної угоди Верховна Рада ухвалила Закон про повернення України до Конституції 2004 року. Відповідно до умов угоди, В. Янукович мав 24 години, щоби підписати цей закон, після чого протестуючі мали звільнити низку урядових будівель і вжити інші кроки зі зниження напруги у центрі Києва. Замість підписання, В. Янукович поїхав зі столиці та зник. Тож саме В. Янукович не виконав угоду від 21 лютого, а його партія (Партія регіонів) пішла ще далі, проголосувавши за закон про усунення його від посади і затвердивши новий уряд. Новий уряд було затверджено українським парламентом (Верховною Радою) 371 голосами «за», тобто переважною більшістю, за підтримки усіх політичних партій, за винятком комуністів. Навіть Партія регіонів В. Януковича проголосувала за новий уряд буквально у лічені дні після його зникнення.

Зауважу й на тому, що 15 грудня 2016 р. В. Янукович заявив на засіданні Дорогомиловського райсуду м. Москви 15 грудня 2016 р. Дорогомиловський суд м. Москва (Російська Федерація) розпочав процес у справі про визнання подій в Україні в 2014 році державним переворотом. Позов до суду подав колишній народний депутат Верховної Ради України від Партії регіонів В. Олійник. Він вважав, що необхідно притягнути до відповідальності людей, причетних до незаконної, на його думку, зміни влади. Він вже звертався до Генпрокуратури України, вимагаючи порушити кримінальну справу про захоплення влади, але йому було відмовлено. В. Олійник також звернувся до Вищого адміністративного суду і Верховного суду України стосовно скасування постанови парламенту про відсторонення президента України В. Януковича. Як стверджував колишній депутат, він готовий був дійти до Європейського суду з прав людини. На той час в Україні В. Олійник перебував у розшуку за обвинуваченням у зловживанні владою та службовій підробці при проведенні голосування за «диктаторські закони», які істотно обмежили права громадян на мирні зібрання та стали приводом для ескалації сутичок на Майдані в січні-лютому 2014 року., що події 2013-2014 рр. на Майдані спричинили тяжкі наслідки: «постраждали як громадяни України, так і інших країн, передусім на південному сході України, на Донбасі», а бойові дії там він вважав громадянською війною нової влади з власним народом. При цьому координація дій на Майдані, переконував В. Янукович, велася з американського посольства у Києві й підтримувалася західними країнами Окрім того, В. Янукович заявив, що ніколи не говорив про перевищення бійцями «Беркуту» своїх повноважень під час подій на Майдані: «Я сказав, що були окремі випадки, в яких треба було розібратися, чи перевищували вони повноваження. Ми діяли відповідно до закону. Співробітники правоохоронних органів користувалися відомчими інструкціями. Я таких наказів (про застосування зброї -- П.Г.--Н.) не давав, як і вище керівництво правоохоронних органів». Як стверджував утікач, якщо десь і застосовувалася зброя, то з метою самооборони. «Можливо, й для усунення загрози, яку несли озброєні люди громадянам. Але ми таких випадків не знали», - додавав В. Янукович. Загони «радикалів з Майдану» спровокували війну на Донбасі, також заявляв екс-президент, а «на мирне населення, яке чинило опір», повісили ярлики - сепаратисти і терористи..З перемогою Революції Гідності, як свого часу з острахом гіпотетично й припускали кремлівські політичні стратеги, усі багаторічні зусилля Росії до гібридно--поезучого опанування Україною й перетворення її на свою державу--сателіта із керованим президентом та маріонетковим урядом зазнали невдачі. Проте доконаний факт того, що Україна стала на шлях виходу з навколомосковської цивілізаційної орбіти, президент РФ В. Путін, як і російський державно-політичний істеблішмент, не лише відмовлявся визнати, а й не здатен був (через власний світоглядний ступор) усвідомити як нову геополітичну дійсність. Він сприйняв її мов особисту образу і власну поразку та, водночас, як виклик самій Росії, як перманентну загрозу її майбутньому існуванню не лише з неоімперської перспективи, а й з огляду на небезпеку перетворення її мегасуб'єктності на історичну ретроспективу.

Після перемоги Революції Гідності Російська Федерація не могла змиритися не лише із своєю геополітичною поразкою у боротьбі за «м'яким» опануванням Україною, але й з самим її існуванням як держави. Тож Кремль вирішив застосувати у боротьбі з Україною не лише усі явні та приховані методи ведення гібридної війни, а й пряме збройне втручання у її внутрішні справи.

Росія із своєю п'ятою колоною вже почала цілеспрямовано й енергійно втілювати в Україні перевірений на Грузії сценарій розколу України. Першою мішенню у цій неприхованій війні з боку РФ був Крим, за ним - Схід України (Донецьк, Луганськ, Харків). На фоні протистояння у Києві цих два регіони було практично віддано під патронат російських агентів і проросійських сил, на черзі порядку денного Кремля - втілення плану розколу і громадянської війни у дію. У Кремлі були переконані, що так звана революційна «хунта», яка «захопила владу силовим шляхом» не протримається у Києві й впаде якщо не за тиждень, то щонайдовше за два тижні. Адже в державі панував владний хаос, ресурси вичерпано чи виведено з країни, систему управління зруйновано, вертикаль влади від столиці до регіонів перервано, а на місцях панувала анархія й невизначеність (у деяких районних державних адміністраціях і в міських органах самоврядування чиновники працювали, але без загальної координації увесь цей велетенський владно-адміністративний механізм не функціонував). Тож у політичної верхівки РФ ще із самого початку переломних подій часів Революції Гідності з'явилося тверде переконання, що варто лише дмухнути і держава Україна розсиплеться, мов карткова будівля.

Вже у січні 2014 р., коли у Москві починали розуміти, що втрачають Україну і що проросійський режим В. Януковича у Києві приречений на падіння, путінські геополітичні стратеги замислилися над новим планом розчленування й знищення української державності. Відтак у кабінетах Ради національної безпеки РФ було розроблено документ під назвою «Про кризу на Україні». То був узагальнений і масштабний план дій з дестабілізації України і включення дванадцяти українських областей та міста Києва до складу Російської Федерації [4].

Утім фактично частина плану почала ламатися із втечею з Києва В.Януковича, що вже із середини лютого практично не давала можливості його завершити за вищенаведеним сценарієм. Тож логічним був перехід до втілення його іншої частини - розчленування й виведення зі складу України її 12-ти областей та міста Києва [4]. Інший план втручання Росії у внутрішні справи України, розчленування її території та приєднання південно-східних областей до Російської Федерації було розроблено в Адміністрації президента РФ В. Путіна на початку лютого (не раніше 4-го й не пізніше 12го лютого) 2014 р. у вигляді відповідної Аналітичної записки [4].

Проте досить швидко Москва усвідомила, що не має ані на Півночі, ані на Сході, ані на Півдні України достатньої кількості прихильників, які могли б скласти критичну проросійську масу у суспільному русі. Відтак Росія вкотре в своїй історії зробила ставку на жорстку силу, збройне втручання й захоплення чужої території й і знову, вже у XXI ст., виявила власну злочинну сутність, засвідчила перед усім світом свій неоімперський оскал агресора!

У цій революції та війні Український нарід довів своє право на вибір і на державність, він засвідчив свою національну й громадянську Гідність! Чи спромоглася довести подібне постреволюційна влада й постреволюційна політична верхівка України? Однозначно - ні! Державу очолила космополітична, корумпована й плутократична мафія, що своєю злочинною й клептократичною діяльністю прагне довести суспільство українське до деградації й є загрозою державній та національній безпеці України! За умов же продовження панування в країні наявної політичної конфігурації та верхівки, що вже втратила своїми злочинними діями легітимність, майбуття держави Україна є невтішним, а прогнози за існуючої системи внутрішньоукраїнських координат - просто гнітючі й безперспективні! Україна реально перебуває в процесі фіктивізації власної державності як такої й стоїть на порозі її втрати. Еволюція Очищення не відбулася, проте, вочевидь, коли не буде здійснено глибинних та якісних змін у всіх сферах життя та фундаментальних основ як суспільства, так і держави загалом, то має таки здійнятися Революція Очищення! Або ж - нігілізація суспільних процесів, примітивізація політичного життя і, як наслідок, перетворення держави на фікцію й на заповідник сваволі окремої групи людей із девальвованими цінностями та із псевдоукраїнськими атрибутами й антиукраїнським нутром.

Список використаних джерел

1. Азаров без посторонних глаз заслушает доклад МВД о ситуации в Украине И Зеркало недели. - 2014. - 27 січня.

2. Верховна Рада України. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/732- 18/рагап2#п2; http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/721-vii.

3. Гай-Нижник П. Навіщо їм повернення Конституції 2004 р? (спонтанна нотатка про трутнів та крутіїв) / П. Гай-Нижник // Павло Гай-Нижник - доктор історичних наук. Особистий сайт. - 2014. - 28 січня [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://hai-nyzhnyk. in.ua/doc/2014(01)28dopysy.php.

4. Гай-Нижник П. П. Росія проти України (1990-2016 рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення / П. Гай-Нижник. - К.: «МП Леся», 2017. - 332 с.

5. Гай-Нижник П. Час на зміни (політична публіцистика та інтерв'ю за 2010-2013 рр.) / П. Гай-Нижник. -К.,2013.-258с.

6. Голос України. -2013.- 10 грудня.

7. Голос України. -2013.- 13 грудня.

8. Голос України. -2013.-25 грудня.

9. Грабська А. СБУ починає «антитерористичну операцію» / А. Грабська // Deutsche Welle. - 2014. - 19 лютого [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dw.eom/p/lBBeQ.

10. Экс-начальник Генштаба Замана: Янукович не отдавал приказ стрелять по Майдану. Зачистить его приказали Лебедев, Якименко и Пшонка // Павло Гай-Нижник - доктор історичних наук. Особистий сайт [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/2014(07)31.zamana.php.

11. План до забезпечення охорони громадського порядку під час виконання судових рішень, пов'язаних з розблокуванням вулиць у центральній частині міста Києва // Павло Гай-Нижник - доктор історичних наук. Особистий сайт [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/2013(12).maidan_rozgon.php.

12. Протокол шестого заседания Российско-Украинской межгосударственной комиссии (Москва, 17 декабря 2013 г.) // Павло Гай-Нижник - доктор історичних наук. Особистий сайт [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://hai-nyzhnyk.in.ua/ doc2/2013(12)17.rosiya-ukraina.php.

13. СБУ. Щодо приведення до ступеня готовності «підвищена». Керівникам регіональних органів суб'єктів боротьби з тероризмом - членам Координаційної групи АТЦ при Головному управлінні СБ України у м. Києві та Київській області (Начальник Головного управління генерал-майор О. Щеголєв) 24 листопада 2013 р. // Павло Гай-Нижник - доктор історичних наук. Особистий сайт [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://hai-nyzhnyk.in.ua/ doc2/2013(ll)24.maidan_sbu.php.

14. Сергій Пашинський: У Путіна на столі бачили готовий план анексії України. Ще у травні минулого року / С. Пашинський // Українська правда. -2014.-5 серпня [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pravda.com.Ua/articles/2014/08/5/7034007/.

15. Сповідь львівського «беркутівця». Ягнятами ми там не

були // Galnet. - 2014. - 21 березня [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://galnet.org/interview/120876-spovid-lvivskoho-berkutivtsya-yahnyatamy-my-tam-ne-buly.

16. Урядовий кур'єр. -2013. - 11 грудня.

17. Урядовий кур'єр. -2013. -21 грудня.

18. Янукович В. «Народ договорится, и Украина станет единой» / В. Янукович // Аргументы и Факты. - 2014. - №52. - 24 лютого.

19. International Advisory Panel. Information Note No.9. «Draconian' Laws».

20. International Advisory Panel. Report of the International Advisory Panel on its review of the Maidan Investigations. - 2015. - 31 March.

21. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. Report on the human rights situation in Ukraine - 15 April 2014.

22. Opinion on amendments to certain laws of Ukraine passed on 16 January 2014, 10 February 2014, §11 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.0sce.0rg/0dihr/l 11370?download=true.

23. Statement by the Commissioner for Human Rights of the Council of Europe of 17 January 2014. Ukraine: Commissioner Muiznieks to assess legislative changes // Council of Europe. Commissioner for Human Rights. - 2014. - January 17 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.coe.int/en/web/commissioner/ country-report/ukraine/-/asset_publisher/PwOwYulLuc5b/content/ ukraine-commissioner-muiznieks-to-assess-legislative-change s?redirect=http%3 A%2F%2Fwww.coe.int%2Fen%2Fweb%2Fco mmissioner%2Fcountry-report%2Fukraine%3Fp_p_id%3D 101_ INSTANCE_PwOwYulLuc5b%26p_p_lifecycle%3DO%26p_p_ state%3Dnormal%26p_p_mode%3Dview%26p_p_col_id%3Dcolumn- l%26p_p_col_count%3Dl

24. Ukraine: «EuroMaydan»: Human Rights violations during protests in Ukraine // AI Index: EUR 50/020/2013 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.amnesty.org/en/library/asset/ EUR50/020/2013/en/75c9fb6c-23a4-4b34-921d-94ba667ed378/ eur500202013en.pdf.

25. Ukraine: Excessive Force Against Protesters. Hundreds Injured in Kiev as Riot Police Crack Down // Human Rights Watch. - 2013. - December 3 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www. hrw.org/news/2013/12/03/ukraine-excessive-force-against-protesters.

Размещено на Allbest.ru