Реалії української еміграції у листуванні Євгена Чикаленка з Євменом Лукасевичем (1920-1928 роки)

Є. Чикаленко інформував Є. Лукасевича і про самопочуття, писав йому, як лікареві, про тонкощі пережитих операцій. У листах та листівках повідомляв і про тяжку недугу дружини (туберкульоз печінки), яка стала для обох великим випробуванням, бо потребувала додаткових матеріальних витрат. Складні життєві обставини змусили Є. Чи- каленка інтенсивно працювати, відробляти раніше взяті аванси.

У листах Є. Чикаленка проходять і окремі родинні сюжети. Так, автор неодноразово описував свої душевні переживання за синів Петра та Івана, які залишились в Україні та жили в небезпеці. Він шукав підтримки своїм батьківським почуттям у приятеля, бо останній вже переживав подібну ситуацію, загубивши на заплутаних стежках еміграції власного сина Левка. Зі встановленням епістолярної комунікації із синами в 1922 р. Є. Чикаленко передавав Є. Лукасевичу окрему інформацію про київське життя синів: писав про арешт Петруся у 1921 р. за контрреволюційну діяльність, про розграбування київського маєтку, заняття сина Івана, матеріальне становище рідних, про останній арешт сина Петра у 1928 р. та надії батька на його звільнення. Є. Чикаленко переповідав Є. Лукасевичу і окремі звістки про спільних знайомих, отримані від синів. Так, син Петро писав батькові про заходи М. Грушевського у 1926 р. відзначити свій ювілею на академічному рівні. Вони викликали критику в українців, які звинуватили поважного вченого у кар'єризмі Лист Є. Чикаленка від 27 жовтня 1926р., УВАН. Архів Є. Чикаленка (86), папка “Листи Є. Х. Чикаленка до Є. К. Лукасевича 1920-1928 рр.”. Лист Є. Чикаленка від 2 липня 1926р., ibid. та бажанні пристосуватись до нової влади.

В одному з листів Є. Чикаленко повідомляв приятелеві несподівану родинну новину: народження дочкою Ганною дитини (на 42-му році її життя).

У листах відбились рефлексії Є. Чикаленка на окремі події в Радянській Україні. Так, у травні 1926 р. його увагу привернули виступи українських радянських керівників, опубліковані більшовицькою газетою “Вісті”. Є. Чикаленко назвав епохальною промову М. Скрипника, який висловився в дусі самовизначення України. Зокре-І. Старовойтенко, Реалії української еміграції у листуванні... ма, він висловив таку пропозицію: якщо Москві не подобались українці, то на підставі § 6 Конституції вони могли відокремитись.

Є. Чикаленко повідомляв і сумні новини з радянської України, про які довідувався в основному від синів: поширення там грабіжництва та його безкарність, про антирелігійну політику радянської влади, тотальне закриття нею церков, помітне збідніння населення, відсутність роботи для старих українських інтелігентів, про бідування в Україні старого актора М. Садовського, який у 1924 р. повернувся з еміграції в Україну, де зазнав чимало бідувань, тощо.

У 1923-1924 рр., як вже зазначалось, провідною темою листування стали пошуки рукописів Є. Чикаленка, до яких він залучає свого приятеля у Варшаві. Бо саме туди зійшлись папери із мемуарами, привезені двома різними маршрутами: П. Чижевським із Перемишля та І. Філіповичем з України. Є. Чикаленко передавав у листах і хід своїх переговорів з редакцією газети “Свобода” (Джерсі-Сіті) про першодрук його “Спогадів”. Ті переговори виявились тривалими та крихкими, чим дуже засмучували автора, бо він довго наважувався друкувати свою працю і до остаточного рішення його підштовхнули лише матеріальні обставини.

Стає відомо, що свої видавничі послуги Є. Чикаленкові запропонували й інші періодичні видання - “Літературно-науковий вістник” (ЛНВ), таборова газета “Український скиталець”, берлінське видавництво “Українське слово”. Про книжковий друк “Спогадів” Є. Чика- ленко вів перемовини у 1923 р. і з львівським видавництвом “Червона калина”, проте вони закінчились безрезультатно через невизначеність із гонораром. У 1923-1924 рр. фрагменти “Спогадів” ЛНВ В ЛНВ у 1924 р. друкувались “Уривки зі споминів” Є. Чикаленка: (1881-1886 рр.). - 1924, t. LXXXIII, кн. V, за май, с. 29-45; (1890-1900): 1924, кн. VI, червень, с. 129-144; t. LXXXIV, кн. VII-ІХ, липень-вересень, с. 257-284; t. LXXXV, кн. Х, жовтень, с. 58-64; кн. ХІ, листопад, с. 118-125; кн. ХІІ, грудень, с. 217-226. та “Український скиталець” таки надрукують, а з “Українським словом” Є. Чика- ленко на співпрацю не наважився через недовір'я його керманичам. Із листів до Є. Лукасевича довідуємось, що Є. Чикаленко був незадово- лений публікацією фрагментів своєї праці ЛНВ з такої причини: редакція втрутилась у його авторські тексти, істотно змінивши їх і не погодивши ті зміни з автором, до того ж не платила Чикаленкові гонорару, а згодом і взагалі перестала висилати журнал.Із листів стає відомо, що лише у вересні 1923 р. Є. Чикаленко отримав від редакції газети “Свобода” довгоочікувану згоду друкувати його “Спогади” за гонорар у 50 доларів Лист Є. Чикаленка від 29 вересня 1923 р., УВАН. Архів Є. Чикаленка (86). папка “Листи Є. Х. Чикаленка до Є. К. Лукасевича 1920-1928 рр.”.. З 2 лютого 1924 р. газета вперше почала друкувати відому працю Є. Чикаленка, умістивши її у десятках своїх номерів і закінчивши її друк лише 29 вересня. Після публікації “Свободою” “Спогадів” Є. Чикаленко запропонував редакції опублікувати і його “Щоденник” за 1907-1917 рр., рукописи якого нарешті знайшлися в середині 1924 р. Проте з листів до Є. Лукасевича стає відомо, що редакція “Свободи”, після тривалих вагань, все ж не наважилась публікувати ту цікаву працю через її великий обсяг.

Із епістолярію Є. Чикаленка довідуємось, що у другій половині 1920-х рр. він починає переговори з НТШ у Львові і про книжкове видання “Щоденника”, називаючи його єдиним на той час джерелом з історії українського відродження до 1917 р. Саме факт відсутності видавця такої рідкісної праці викликав у автора помітні переживання. Лише навесні 1927 р. він пише Лукасевичу, що отримав, нарешті, звістку від В. Дорошенка зі Львова про намір НТШ купити в нього “Щоденник” і друкувати його Лист Є. Чикаленка від 22 квітня 1927р., ibid..

У 1925-1926 рр. вперше у Львові побачило світ і книжкове видання “Спогадів” Є. Чикаленка, яке стало єдиним в Україні аж до здобуття нею державної незалежності. Воно народилось у видавничій спілці “Діло”. Є. Чикаленко пересилав свою працю Є. Лукасевичу, передавав і перші враження від неї та оцінки окремих сучасників: С. Єфремова, В. Леонтовича, В. Винниченка, Д. Дорошенка, відзначаючи, що частіше від приятелів чув критичні зауваження, аніж похвальні відгуки.

Невелику дискусію праця Є. Чикаленка викликала і між адресатами. Так, Є. Лукасевич після прочитання “Спогадів” висловив здивування, чому Є. Чикаленко не запрошував його на свої знамениті “понеділки”, які проходили в його київській оселі на вул. Маріїнсько-Благо- віщенській, 56 і про які знала ледь не вся національно свідома частина українців. Євген Харлампійович на цю репліку зробив такі пояснення у листі: учасниками його “понеділків” в основному були члени редакції української газети “Рада” та Товариства українських поступовців, тобто його “понеділки” були закритими й конспіративними. Оскільки ж Є. Лукасевич не був членом ні редакції, ні товариства, то його й неІ. Старовойтенко, Реалії української еміграції у листуванні... запрошували на зазначені заходи, хоча на “понеділки” іноді приходили й гості, старі приятелі Є. Чикаленка - П. Саксаганський та М. Садов- ський, письменник М. Коцюбинський та ін. Відповідальність за незнання Є. Лукасевичом “понеділків” Є. Чикаленко перекладав на Короліва та М. Синицького, які не залучили Є. Лукасевича до ТУП та до співпраці з “Радою” Лист Є. Чикаленка від 21 січня 1925 р., УВАН. Архів Є. Чикаленка (86). папка “Листи Є. Х. Чикаленка до Є. К. Лукасевича 1920-1928 рр.”..

У листах зустрічаються і звістки про спільних знайомих: українського громадського діяча, публіциста, видавця й мецената української справи П. Стебницького (Є. Чикаленко повідомив сумну новину про його смерть у березні 1923 р.) та висловив великі симпатії до цього поважного українця, який не наважився виїхати з батьківщини і став жертвою жорстокої більшовицької системи; громадського діяча й письменника В. Короліва-Старого, з яким Є. Чикаленко постійно спілкувався листами та писав про його намір у 1923 р. перебратись до США, про обставини його проживання в Увалах (Чехо-Словаччина). Зустрічалась інформація і про провідних галицьких політиків, які у 1923 р. залишили Відень, після прийняття міжнародного “Статуту про Східну Галичину”, бо він обірвав надії галичан на самостійність.

Стає відомо, що на поч. 1924 р. Є. Чикаленко зустрічався у Відні і з С. Петлюрою Лист Є. Чикаленка від 29 січня 1924 р., ibid. та вів розмови з політиком про зовнішній вибір України та завдання української еміграції на тому етапі. Обидва зійшлися на тому, що без зовнішньої підтримки Україні не вдасться подолати більшовицьку владу, проте розійшлись у зовнішніх орієнтаціях.

Петлюра орієнтувався на Італію. На думку ж Є. Чикаленка, у своєму зовнішньому виборі Україні більше підходила Англія, або чорноморські країни, які були зацікавлені в розпаді великої Росії та створенні на її терені менших суверенних держав. У ході тієї розмови реалістичний Є. Чикаленко висловив С. Петлюрі й думку про неготов- ність України до самостійності та сформував першочергові завдання перед українською еміграцією. їй треба було стати на шлях, яким йшли усі цивілізовані держави: розвивати національну свідомість в еміграції, формувати й виховувати власну державну інтелігенцію, розвивати книжне та газетно-журнальне видавництво, закладати освітні заклади та товариства, гуртуватися спільними завданнями та страте-гією, підтримувати зв'язок з батьківщиною, вивчати тамтешні суспільні настрої та ситуацію.

У 1925 р. Є. Чикаленко писав про прийом в українському галицькому клубі “Бесіда” (Відень) Ю. Коцюбинського, який відвідав Австрію у статусі заступника більшовицького посла. Є. Чикаленко звернув увагу, що у ході тієї зустрічі своїми привітаннями та гостинністю вирізнились галичани, які виношували надії на переїзд та отримання посад в Україні. Сам Є. Чикаленко на тому гучному заході не був і не жалів про те, бо писав Є. Лукасевичу, що не бажав бачитись із сином свого колишнього приятеля, якого знав ще маленьким хлопцем і який зробив такий несподіваний життєвий вибір.

У листі Є. Чикаленко повідомляв і про самогубство у Києві українського самостійника М. Міхновського Лист Є. Чикаленка від 19 травня 1924 р., УВАН. Архів Є. Чикаленка (86), папка “Листи Є. Х. Чикаленка до Є. К. Лукасевича 1920-1928 рр.”.. Коли у ході пошуків рукописів Є. Чикаленка у Варшаві у листуванні виринуло прізвище відомого українського контррозвідника М. Чеботаріва, то Євген Харлампі- йович писав Є. Лукасевичу, що добре знав Чеботаріва особисто: він був гімназійним однокласником його старшого сина Левка і родина Чикаленків прийняла юного Миколу як рідну дитину, він був частим гостем в їхній київській оселі.

У 1926 р. Є. Чикаленко повідомив і про приїзд до Подєбрадів Митрополита Андрея Шептицького та його відвідини УГА. При цьому він зазначив, що з цим візитом владики керівництво академії пов'язало надії на її майбутнє шляхом залучення до студентських лав УГА галицької молоді, тому що з емігрантів повного навчального курсу набрати вже не вдавалось, що було загрозою існуванню академії в умовах скорочення фінансування українських установ та навчальних закладів.

У 1927 р. Є. Чикаленко писав і про приїзд до Подєбрадів із Перемишля їхнього спільного приятеля, редактора тижневика “Український голос” Д. Греґолинського. Він повідомляв, що у ході розмов із Греґолинським намагався з'ясувати поведінку К. Студинського, керівника НТШ у Львові, який уславився своїми заграваннями з більшовиками та хвальними публічними виступами на адресу радянської влади. Цим викликав незадоволення в українців як у самій радянській Україні, так і в еміграції. Д. Греґолинський пояснював таку позицію К. Студинського його наївними сподіваннями на те, що більшовикиІ. Старовойтенко, Реалії української еміграції у листуванні... повернуть НТШ борги попередньої російської влади: за друкарські машинки та майно, вивезені росіянами у роки Першої світової війни під час окупації Львова Лист Є. Чикаленка від 19 серпня 1927р., УВАН. Архів Є. Чикаленка (86), папка “Листи Є. Х. Чикаленка до Є. К. Лукасевича 1920-1928 рр.”. Лист Є. Чикаленка від 25 березня 1925 р., ibid.. Є. Чикаленко писав і про приїзд у 1927 р. до По- дєбрадів із США відомого галицького політика Л. Цегельського та про свої політичні розмови з ним. Є. Чикаленко не розділив його поглядів, бо продовжував стояти на позиціях варязько-монархічної теорії, вважаючи її єдиним виходом зі становища, в якому опинилась Україна.

У листах Є. Чикаленка до Є. Лукасевича провідною стала і видавнича тема. Є. Чикаленко у листах передавав враження від окремих праць Є. Лукасевича, наприклад у 1922 р. - від його книжечки “Як доглядати діточок-немовлят”, відзначив її вдалий мовний стиль. Стає відомо, що Є. Чикаленко, на прохання Є. Лукасевича, цікавився у П. Кашинського, директора видавництва “Вернигора” у Празі умовами видання словника медичної термінології, який упорядковувався Є. Лукасевичем .

Є. Чикаленко отримав від Є. Лукасевича його фахову працю “Анатомічний словник. Матеріали”, що вийшла у Львові в 1926 р. у друкарні НТШ. У свою чергу пересилав приятелеві цікаві матеріали, наприклад, машинописні копії уривків листів до нього П. Римарчука, селянина з Дону, який, ризикуючи свободою та власним життям, активно листувався з Чикаленком у 1920-ті рр. Він написав йому кілька десятків інформаційно-цікавих листів, які Є. Чикаленко поширював серед приятелів в еміграції як “живі” свідчення про життя в радянській Україні та неприйняття українськими селянами політичного курсу радянської влади щодо села, який фактично зруйнував основи раціонального господарювання та породив ненависть працелюбних селян до нової влади.

Остання листівка Є. Чикаленка до Є. Лукасевича датована 11 травнем 1929 р. Вона написана простим олівцем, кострубатим почерком у празькому шпиталі, де Євген Харлампійович лікувався після чергової операції. Як видно, він ще мав намір жити й будував певні плани, бо писав, що після одужання збирався виїхати до дочки Г анни в Женеву, бо у Чехо-Словаччині його вже нічого не тримало. Проте ті наміри не вдалось здійснити, бо Євген Харлампійович залишив цей світ 20 червня 1929 р., на 68-му році життя.Отже, проведене дослідження, присвячене джерельній презентації корпусу унікальних епістолярних джерел, привело нас до таких висновків: Є. Чикаленко мав в еміграції тісну епістолярну комунікацію з Є. Лукасевичем, саме на чужині їхні багатолітні взаємини переросли у приятельські. Матеріально забезпечений Є. Лукасевич реально переймався проблемами Є. Чикаленка: допомагав йому коштами, вирішенням окремих формальних питань (наприклад, отриманням віз, закордонних паспортів). Саме він доклав найбільше зусиль до пошуку рукописів мемуарних праць Є. Чикаленка. Є. Лукасевич став основним інформатором Є. Чикаленка про життя української еміграції, що опинилась на теренах Тарнова та Варшави. У його листах - розлога й детальна інформація про діяльність уряду УНР у Тарнові, народження українських організацій, структур, функціонування таборів для інтернованих українських вояків, що опинились на території Польщі (у Ченстоховій, Пикуличах), їх розформування та людські долі, життєві обставини та вчинки відомих політиків, роздуми про українські перспективи у контексті європейської політики, тощо. Він тримав Є. Чи- каленка у курсі видавничих проектів української еміграції: писав про видані власні праці та часописи, пересилав комплекти окремих видань, доповнивши тим самим джерельну базу “Щоденника”, який Є. Чика- ленко активно вів в еміграції.

Із листів вимальовуються дружні й довірливі взаємини адресатів, які спонукали їх до щирих співчуттів, взаємної підтримки та розуміння складнощів життєвих ситуацій. Є. Чикаленко регулярно ділився зі своїм адресатом повсякденними справами, писав про самопочуття, заняття, родинні проблеми, співчував великій втраті Лукасевичами власної дитини. У листах передавав і київські новини, посилаючись на епістолярні інформації синів з України, ділився враженнями від окремих праць Є. Лукасевича, схвально ставився до української газети “Українська трибуна”. Саме інформаційні матеріали останньої спонукали Є. Чикаленка до формування “варязької” теорії, якою він розлого поділився і в листах до Є. Лукасевича.

Завдяки зазначеному листуванню, можна відтворити й біографічну інформацію про авторів: їхні заняття, життєві обставини, переживання історичних подій тощо. Цей епістолярний масив формує уявлення про шляхи формування української еміграції 1920-х рр., її світо- глядно-засадничі позиції, бачення національних перспектив і слугуватиме поважним джерелом для доповнення історичних сюжетів про складну добу українського минулого.

еміграція чикаленко лукасевич епістолярний

Размещено на Allbest.ru