Єврейське населення Буковини: вплив стереотипів на міжетнічну взаємодію

Розглянуті вище ситуації звернення до „чужих” духовних авторитетів, а також паломництва до „чужих” пов'язані між собою: по-перше, у них схожа мотивація - тяжіння до „чужої” традиції спостерігається в складних життєвих обставинах; подруге, важливий сам факт звернення до єврейської релігійної традиції і паломництва до єврейських святинь. Як вважає Н. Киреєва, цей вибір обумовлений, з одного боку, особливостями зони тісного етнокультурного контакту, а з іншого, уявленнями про особливий сакральний статус євреїв [20, с. 143]. Так статус „чужого” визначає участь етнічних сусідів в обрядах і магічних ритуалах одне одного, зумовлював проникнення культурних елементів з однієї традиції в іншу. При чому в сфері народної магії практика сусідства тільки зміцнювала фольклорно-міфологічні стереотипи стосовно „своїх” і „чужих”.

Ще один окремий, дещо маргінальний, але показовий випадок відношення до єврейських сакральних предметів був зафіксований в 2008 р. У Чернівецькому краєзнавчому музеї є невелика вітрина, присвячена євреям в Чернівцях. У ній представлені фотографії, єврейські ритуальні предмети - тфілін (елемент молитовно облачення), сувій Тори. Одна з доглядачок музею розповіла про те, як вона вилікувалася від декількох захворювань, і про те, як до цієї вітрини відносяться деякі відвідувачі музею: „Ну, і з'ясувалося, що Тора має цілющі властивості. Колега у мене ще тут була, вона говорить. Гаразд, я розповім, як порушила, була вітрина незакрита. Ось люди йдуть, на колінах з того залу повзуть, неєвреї повзуть. Я не кажу, що пересуваються, повзуть, а повзуть ось з якимось, а повзуть українці, а українці у нас трошки так це, скажімо, відносяться до євреїв, я вважаю, що треба краще ставитись до євреїв. І хтось щось просить, молиться. Лягають, чоловік триметровий у мене минулого року три години відлежав під вітриною, я взагалі питань не задаю: треба, так треба. У мене були спайки після кесаревого [розтину], думаю, спробую; підійшла, болі ще були, погода змінюється, але сильніше відчувається, стала біля вітрини: „Боже, дай мені здоров'я”. З посмішкою так, з іронією, у мене біль пройшов. Занедужула я бронхітом, виписують мене з таким кашлем, думаю, спробую, нікого немає... Ну, у мене проблем не було, я прийшла раніше за всіх, постелила під вітрину, посміхаючись, підлога була крижаною, у нас восени дуже холодно. Бронхіту посміхнулася, ну, у нас восени дуже холодно, ну зароблю ще запалення легенів. Попросила Бога, у всякому разі, кашель у мене пройшов. Ось такий ось випадок. Всі вагітні, я вже говорила, покладають животи, і кожен щось просить. Діток маленьких... екскурсії як такої не було, вони її зірвали, вони зайшли в цей зал, зробили якісь свої висновки, стали бігати з того залу в цей, і зосередженість була тут. Потім, я дивлюся, кожен привів свою дитину, вони під цю вітриночку, кожен щось шепоче” [20].

Дана практика багато в чому схожа з практикою звернення до чудотворних ікон. Одне з правил відвідування святинь включає в себе обряд пролізания під чудотворною іконою. Тому невипадково вітрина з єврейськими сакральними предметами займає таке місце серед єврейських шанованих об'єктів.

Як наслідок тривалого міжкультурного діалогу християн та іудеїв на Буковині, можна вважати той факт, що на думку православних, ікони - зображення Христа можуть допомогти євреям, адже Христос не залишить в біді своїх одноплемінників. Так, українка дає сусідці-єврейці образок Спасителя, щоб ікона допомогла їй в подоланні хвороби: „... У мене сусідка є, така проста жінка - у нас невеликий будинок, але я так з нею в хороших дуже відносинах, і вона так до мене прив'язалася <...> так я хочу вам сказати, що ось ця жінка-сусідка, православна, яка до мене приходить. Вона весь час мене агітує, шо я повинна визнавати Ісуса Христа. Тому що це єврейський син і так далі, що його мати, Мар'ям справжнє її ім'я, дійсно воно і так <...> Я дуже хворіла, я і зараз ... я дуже хвора людина, тому я вже збираюся в далеку дорогу потихеньку, і принесла моя сусідка, вона дуже переживає за мене, ця православна, і поставила мені маленьку таку ... значить, Ісуса Христа. І вона каже: „Я дуже прошу Ісуса Христа, шоби він вам поміг, це же ваш син, ваш єврейський син. І він не може не допомогти вам у здоров'ї”. І поставила” [12, с. 536].

Інформанти також стверджують, що звертаються до Ісуса Христа з молитвами-проханнями: „Ви думаєте, що - я прихожу, де у нас каплиця, я також зупиняюсь. Тому що він [Ісус], я сама помічала, він у мене висів. Я йому вірю, він був, йому не потрібно. Для людей жив. Але його вбили. Він був таким чоловіком, як просив людей, тільки всім робив добре. Йому не потрібно було ні багатства, йому було потрібно, щоб його бачили, не стригся ніколи. Він був такий чоловік, що бажав людям добра. Так що кидатися з ним - не потрібно. Вони [християни], бачте, перейшли на всю його віру. Тому, хто вірить в Ісуса Христа, не потрібно молитися, тільки підійдіть і думайте собі: „Допоможи мені Господи. Вбережи мене від цуресу (біди -1. В., Н. С.)... Допоможи мені вже трохи, щоб моя мама, мої діти, всі щоб були здорові”. І йдете собі. Хочете - запаліть свічку, хочете - дайте хто там сидить на поману (просить милостиню) - і більше нічого. Не потрібно бути в єресі, потрібно просто в душі! Я не кидаюсь ним. Ніколи не кидалась”[14].

У цьому оповіданні відчувається забобонний страх перед Ісусом: інформантка підкреслює, що „не кидається Ісусом”, тобто визнає його легітимність, але до певної межі. Ісус не включається у власну традицію, але й не відкидається повністю. Інформантка визнає, що іноді молиться йому, але намагається провести при цьому чітку межу між нормою і єрессю [14]. Науковці зафіксували також факт відвідування євреями церкви: [А ось Ви говорили, що українці ходять в синагогу, а не бувало так, що євреї чому-небудь ходять до церкви?] „Аяк же! Буває! Я сама любила. Тут була церква недалеко від нас. А чому ні - Бог один! Ходи куди хочеш! Тільки не гріши, не вбивай, не кради, а так - ходи куди хочеш”. [Ну а є ж різниця - в синагогу або до церкви?] „Ну, є, звичайно, є. Є - ті моляться по-своєму, а ці по-своєму, а кінець молитви один” [„Амінь”] [14].

Ще одна область, в якій „зустрічаються” євреї і християни, - це звернення за допомогою до народних цілителів, а також (в сучасному міському середовищі) до екстрасенсів, провісників і т.п.: „Значить, є такі шептухи. Дуже багато серед православних цих шептух ... [Євреї могли звертатися до православних шептух?] Могли, звертаються ... А зараз у нас паломництво ціле - при Будинку офіцерів тут у нас, в газеті, головне, оголошують, тому що вони платять до редакції! Значить, у нас дуже багато ось цих всіляких ясновидців, я знаю, всяких цих ... всяких ворожок і провидиць, і так далі ... І євреї теж туди ходять ... Взагалі- то так релігійні українці говорять, що євреям не слід ходити до православних з таких питань. Чому - тому що якщо вони нехрещені, то у них це не виповниться” [10, с. 33].

Як свідчать фольклорно-етнографічні джерела, в народі особливою повагою користувалися і користуються (незалежно від конфесії) служителі культу, відкриті до спілкування і сподівань прихожан. Євреї Чернівців часто розповідають про одного уніатського священика, який вислуховує євреїв і дає їм поради у важких життєвих ситуаціях [8, с. 141]. Траплялося, що священик проводжав в останню путь свого давнього приятеля єврея: „... Я знав цього священика. Може, вийшло так випадково, що він жив навпроти нас. Значить, він мав гарний будинок, у вільний час ввечері він іноді приходив до батька, просто щоб поговорити від нудьги, там влітку. Приходив до батька, батько як з сусідом розмовляв. Ну, він носив, ввечері він теж ходив у чорній рясі, а в церкві він ходив в цій ... золотій рясі і так далі. І я його знав на прізвище, що це батюшка Гримальський... А так з цим священиком ми залишилися в дуже добрих стосунках, і він навіть був присутній на похороні батька, проводжав батька. Він дружив з батьком” [8, с. 142].

Показові для символіки образу „чужого” прикмети, пов'язані із зустріччю з іноземцем чи іновірцем, і тлумачення снів за участю „чужих”. Сон і зустріч - дві ситуації, коли активується практично однаковий набір стереотипів. Зауважимо, що в тлумаченні снів велике значення мають позитивні оцінки, що визначаються ймовірно, ставленням до світу сну як до „світу навпаки”. І хоча символіка сновидінь з участю іноземців є амбівалентною - у більшості випадків „чужі” в сновидіннях з'являються до добра і щастя. Разом з тим, в деяких випадках фігура „чужого” може символізувати небезпеку і нещастя [6, с. 131]. Так, під час польових досліджень, проведених науковцями у м. Чернівці в 2006 р. було встановлено, що в уяві самих євреїв побачити свого одновірця уві сні - поганий знак [6, с. 132].

Серед прикмет, що трактують значення зустрічі з тим чи іншим персонажем, виділяється комплекс забобон, які розділяли і слов'яни, і євреї. Це відноситься до зустрічі зі священиком - ситуації, яка оцінювалась в обох культурах як негативна і вимагала вжиття заходів безпеки. Чернівецькі євреї під час зустрічі зі священиком кидали йому услід хрест, виготовлений із соломи [6, с. 138]. В іншому випадку, побачивши священика, який йшов назустріч, єврей повинен був взятися за ґудзик і триматися за нього до тих пір, поки не розминеться з пастирем [6, с. 138]. Так само чинили в подібній ситуації українці і румуни - під час зустрічі з священиком за межами церкви, селяни потай хрестилися і кидали йому вслід декілька соломин з воза, або шпильку з одягу, в крайньому випадку вивернути кишеню [32, с. 45].

Іноді в усних свідченнях відносини православних священиків з євреями набувають яскраво вираженого „міфологічного” забарвлення. Мешканка Чернівців розповідала, як зустріла в тролейбусі однокласника свого сина - він був в облаченні священика. Вони сиділи поруч, потім вона вийшла, а священик вийшов за нею і пересів в наступний тролейбус. Нібито тому, що не міг уже далі їхати на цьому місці - йому говорили його парафіяни, що якщо священик сидів поруч з єврейкою (євреєм), то треба встати, вийти, „зробити молитву” і продовжувати шлях іншим видом транспорту [8, с. 142].

Підсумовуючи викладений вище фактологічний матеріал необхідно зробити ряд узагальнюючих висновків. Упродовж тривалого проживання на території Буковини, іудейська етнорелігійна спільнота органічно влилася в строкату етнічну структуру населення краю. Слід зауважити, що сприйняття євреїв представниками інших національних громад, які сповідували християнство, було неоднозначним, що проявилося в першу чергу на культурно-побутовому рівні. Антропологічні, мовні, релігійно-культурні відмінності та рід занять сприяли появі низки стереотипів у сприйнятті євреїв представниками інших етнічних груп Буковини. Найбільш чітко це проявилося на побутово- фольклорному рівні. З іншого боку, наявні факти міжкультурного діалогу, а саме запозичення євреями окремих елементів побутової культури від німецької та польської ентічних груп.

Фольклорний матеріал дає досить колоритну картину уявлень неєврейського, в першу чергу українського населення краю про побутовий уклад та релігійні вірування євреїв. Колективний образ „іншого”, сусіда, в даному випадку єврея, сформувався на основі досвіду, нагромадженого у процесі повсякденного спілкування, при цьому домінуючою безумовно є „міфологічна” складова.

Впродовж другої половини ХХ ст. спостерігається феномен активного включення православними мешканцями краю „чужих” святинь (синагог і могил праведників) у „свій” сакральний простір. Якщо раніше практика звертання християн до іудейських святинь і служителів культу носила оказіональний характер, то на початку ХХІ ст. вона набуває регулярного характеру, незалежно від національності чи конфесійної приналежності. Як свідчить польовий матеріал, під час такого паломництва православні відвідувачі єврейських святих місць керуються звичними для себе нормами поведінки, вважаючи їх прийнятними в релігійній сфері іудаїзму. Прикладом християнсько-єврейської взаємодії є факти відвідування євреями церков і звертання з молитвами до Ісуса Христа, якого вони вважають „своїм”, так само і поклоніння в окремих випадках іконам і звертання до християнських священно служителів.

Загалом можемо констатувати, що за понад двохсотлітній період взаємин євреїв із представниками інших етнічних спільнот Буковини зазнали трансформації і в результаті якої відбувся відхід від упередженості до міжетнічної і міжконфесійної взаємодії.

Джерела та література

1. Добржанський О., Масіян Н., Никирса Н. Нації і народності Буковини у фондах Державного архіву Чернівецької області (1775-1940) - Чернівці: Золоті литаври, 2003 - 172 с.;

2. Дроздовський Ґ. Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця / Переклад з німецької, передмова і примітки П. Рихла. - Чернівці: Молодий буковинець, 2001. - 256 с.;

3. Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині в останній чверті XVIII - на початку ХХ ст. Збірник документів і матеріалів / Упор.: Добржанський О. В., Кушнір М. П., Никирса М. Д. - Чернівці: Наші книги, 2007. - 464 с.;

4. Кельсиев В. Галичина и Молдавия... Путевые письма. - СПб.: Печатня В. Головина, 1868. - 351 с.;

5. Амосова С. „Свои-чужие” святыни: случай Черновцов // Контакты и конфликты в славянской и еврейской культурной традиции / Отв. ред. О. В. Белова. - М., 2017. - С. 333-350;

6. Белова О. Евреи, цыгане и другие „чужие” в славянских народных снотолкованиях и приметах // Сны и видения в славянской и еврейской культурной традиции: Сб. статей. - М., 2006. - С. 131-139;

7. Белова О. Народная магия в регионах этнокультурных контактов славян и евреев // Народная медицина и магия в славянской и еврейской культурной традиции. - М., 2007. - С. 110-136;

8. Белова О. Фигура служителя культа в народных представлениях // Россия XXI. 2009. - № 3. - С. 132-143;

9. Белова О. Этнокультурный стереотип: между нормой и антинормой // Норма и аномалия в славянской и еврейской культурной традиции / Отв. ред. О. В. Белова. - М., 2016. - С. 10-21;

10. Белова О. В. Интеграционные аспекты еврейско-славянского межкультурного диалога // Этнографическое обозрение. - 2009. - № 6.С. 29-37;

11. Белова О. В. Этнокультурные стереотипы в славянской народной традиции. - М.: Индрик, 2005. - 288 с.;

12. Белова О. В., Петрухин В. Я. „Еврейский миф” в славянской культуре. - М.: Мосты культуры; Иерусалим: Гешарим, 2008. - 568 с.;

13. В М. К. [Козарищук М.] Изъ буковинських карпатскихъ горъ // Наука, ежемесячный илюстрованный журнал для русского народа на 1890-й год. - Вена, 1889. - С. 356-363; 407-412; 474-486; 541-547; 596-605; 661-665; 729744; 1890 - С. 21-25; 81-89; 215-226; 285-295; 324-329; 603-613; 658661; 723-729;

14. Галкина Н., Киреева Н. Иисус в представлениях евреев Буковины: „свой” или „чужой”? [электронный ресурс] Режим доступа: http://booknik.ru/today/an/iisus-v-predstavleniyah-evreev-bukoviny-svoyi- ili-chujoyi/;

15. Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856-1886). - К.: Критика, 2006. - 630 с.;

16. Жид Зельман д-ра Раймуда Фрідріха Кайндля. Переложив Іларіон Федорович // Буковина. - 1896. - Ч. 67, 24 марта (5 квітня). - С. 2-4;

17. Євреї та українці: випробування спільною історією / Конгрес національних громад України [електронний ресурс]. Режим доступу: http://kngu.org/uk/ node/189;

18. Кайндль Р. Ф. Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази. Чернівці: Молодий буковинець, 2000. - 208 с.;

19. Каспина М., Амосова Парадокс межэтнических контактов: практика обращения неевреев в синагогу (по полевым материалам) // Антропологический форум online. 2009. - № 11 [электронный ресурс]. Режим доступа: http://anthropologie. kunstkamera.ru/files/pdf/011online/11_online_04_kaspina-amosova.pdf;

20. Киреева Н. Обращение к „чужому” праведнику в магических целях (на материале паломничества нееврейского населения к могилам еврейских праведников на Буковине) // Народная медицина и магия в славянской и еврейской культурной традиции. - М., 2007. - С. 137-144;

21. Лазарева Е., Иоффе Э. Раввины-чудотворцы и их почитатели на территории современной Буковины и Бессарабии // Мудрость-праведность-святость в славянской и еврейской культурной традиции. Сборник статей. -

М., 2011. - С. 273-282;

Размещено на Allbest.ru