Національна революція в Литві 1915-1921 років. Українські паралелі

Складне становище в литовських гарнізонах вилилось у повстання солдатів 22-23 лютого 1920 р. в Каунасі. їхні вимоги були такими: звільнити політв'язнів, мир з Росією, надання права солдатам голосувати на виборах Установчого сейму, проведення земельної реформи, поліпшення матеріальних і побутових умов військовослужбовців. Унаслідок повстання главкома змістили, і майже всі вимоги були виконані (хоч саме повстання було придушене, а його керівників розстріляли). Схоже відбувалося і в Україні.

Такий стан справ прискорював бажання визнання і мирного договору з сусідом, який вже попередньо виявляв до цього інтерес. Певне вичікування Каунаса з початком польсько-совєтської війни змінилося побоюванням не чекати кінцевої перемоги Росії. Тож вже 7 травня переговори між Литвою (Т. Нарушавічюс) і РСФСР (А. Іоффе) почалися в Москві. Литва поставила певні умови, які Москва відкинула. Вона ж відкинула і домагання Литви на частину Гродненської губернії з Брестом, всю Західну Білорусію і частину Латвії (в Курляндії), частини Мінської губернії. Однак Росія згодилась на визнання за Литвою Вільнюса і Вільнюського краю, Ліди, Ашмони і навіть Гродно. Переговори завершились підписанням 12 липня 1920 р. мирного договору, і відповідно, першим визнанням Литви як незалежної держави. Росія погодилась виплатити ще 3 млн рублів золотом. А також отримала право на прохід литовською територією в час війни з Польщею (секретний додаток). Водночас Москва готувала путч у Литві, від якого довелося відмовити після поразки під Варшавою.

Після взяття Вільнюса Червоною армією він був певний час в руках литовців... З іншого боку, наступного року закріпивши в Ризькому договорі тодішні фактичні кордони Польщі, Совєтська Росія свідомо створила протиріччя, яке не допускало польсько-литовського зближення.

Дійсне скріплення незалежності країни надали вибори й скликання Установчого сейму. Він відкрився 15 травня 1920 р. в Каунасі. Були присутні 112 представників. Сейм одноголосно підтвердив проголошення незалежності, прийняв конституцію держави. Більшість у сеймі дістали християнські демократи, які обіцяли прискорити земельну реформу. Аграрні перетворення доповнили політичні, для селянської країни, якою була Литва, вони мали першорядне значення. Тому зверну на аграрну реформу пильнішу увагу, адже в Україні з нею, на жаль, не склалося.

Середній розмір землі в литовських селян становив 15, 2 га. Середня величина помістя була 490 га. Безземельні селяни становили 21% від усіх селян, а інші 25% селян мали дуже малі наділи. Поміщики з сім'ями налічували лише 1,1% від усіх сільських жителів. Зауважимо, що в Литві поміщики були дуже полонізовані і здебільшого вороже налаштовані до Литовської держави. Тож мета засновників держави була ліквідувати цей клас, який був впливовою політичною й економічною силою. А самі нові державці в Литві були переважно вихідцями з селян, тож добре розуміли гостроту проблеми. Тим паче, що по світовій війні багато помість було зруйновано, добра третина земель не оброблялася, більшість будівель поміщиків були знищені чи й згоріли. Важливим аргументом на користь реформи було те, що для відновлення великого помістя був потрібний капітал, якого нова країна не мала, тоді як на меншому наділі все залежало від зусиль власника і його сім'ї. Крім того, землевласники не поспішали відновлювати сільськогосподарське виробництво, потребуючи грошей і передчуваючи конфіскацію їхніх земель, вони стали продавати землю і ліси всім охочим, які сподівалися через інфляцію добре нагріти руки на цих оборудках в недалекому майбутньому. До того ж, більшість спеціалістів аграрної сфери в Литві вважали за потрібне розвивати тваринництво, а не рільництво, а малі ферми, вважали вони, для цього підходили краще, бо потребували більше робочих рук, яких був надлишок на селі.

Перші декрети стосовно проблеми були видані в 1918-1919 рр. В грудні 1918 р. було засновано Комісію з земельної реформи. Тоді ж у розпорядження держави перейшли вільні землі та деякі інші. 1 липня 1919 р. Тариба Литви прийняла рішення про виділення 20 десятин землі кожному з безземельних солдатів литовської армії та стільки ж землі тим солдатам, які були малоземельні, аби вони могли приєднати її до вже наявної у них землі. Для цього мала бути взята земля від тих, хто володів більше 300 десятинами. Подібні плани мав і уряд ЗУНР. У серпні 1920 р. було вирішено, що конфіскується вся земля понад 70 десятин, лісу - 25 десятин в одних руках. У власність держави (до Земельного фонду) вже перейшли колишні державні землі, монастирські, землі Земельного і Селянського банків,

Остаточне вирішення земельної реформи було в руках вже Установчого сейму від 16 лютого 1922 р. А 3 липня того ж року максимальна кількість землі в руках одного власника не могла бути більшою за 80 га. За землю селяни мали виплачувати колишнім власникамIbidem. - P. 124. З 1929 р. експропріації не підлягали землі менше 150 га..

Цих власників, які позбулися землі через розподіл між селянами, було 1600 осіб. Унаслідок реформи 580 цих колишніх власників зосталися з 150 га землі, 236 - з 80 га, інші мали від 80 до 150 гаIbidem. - P. 126.. В цілому ці виплати покривали десь 1/14-1/20 вартості землі й не були завершені до початку втрати Литвою незалежності в 1940 р.Ibidem. - P. 127.. Земельні наділи отримали в Литві більше 35 тис. безземельних господарств, 27, 3 тис. малоземельних селян теж отримали додаткові наділи. Загалом кількість землевласників в країні зросла на 18, 4%. Більше 12 тис. наділів було надано сільським ремісникам, міщанам, садівничим/городницьким і рибальським господарствам. Однак 30, 2% безземельних селян і 32, 6% малоземельних селян, які заявили в 1919 р. про потребу землі, так і не дістали її внаслідок реформиIbidem. - P. 128.. На всіх не вистачило.

Отже, незважаючи на тривалу окупацію своєї країни, воєнні дії проти двох країн, тиск великих держав і спроби використати ними маленьку країну в своїх гео- політичних інтересах, литовські політики зуміли, скориставшись суперечностями між цими державами, хоч і не без територіальних втрат, зберегти-таки самостійність своєї держави і домогтися її визнання. Внутрішні потрясіння були пригальмовані, аграрна реформа вивищила соціальний статус частини самодіяльного населення. У схожих умовах українці цього зробити не змогли, оскільки значимість України для Совєтської Росії була на порядок більшою.

Размещено на Allbest.ru