Політичний портрет Раймонда Пуанкаре

Новим прем'єр-міністром Р. Пуанкаре призначив 75-річного Олександра Рибо, "старого месьє", як називали його в політичних колах. Похилий вік, безпринципність нового керівника кабінету дозволяли президенту сподіватися на те, що зіткнень, подібних його зіткнень з А. Брианом, можна буде уникнути. Щоб зробити уряд стійким, Р. Пуанкаре мав погодитися на включення в нього лідерів опозиційного "національного дії "- Ж. Віолетта і А. Мажино. З іншого боку, це робило кабінет більш підконтрольним законодавчої влади і радикалам. Об'єднання опозиційної фракції "Національної дії" з урядовою коаліцією в рамках кабінету міністрів було певним кроком від "Священного єднання" до того нового, що отримало незабаром назва "Національного єднання"[23,c.89].

Р. Пуанкаре назвав 1917 г. "невиразним роком". У Франції патріотичний чад початку війни перейшов в зневіру і невдоволення як в тилу, серед цивільного населення, так і на фронті. Погіршився економічний стан. Почалися перебої з продовольством. Уряд стало боротися з ними введенням всякого роду обмежень: була введена заборона на продаж свіжого хліба, в ресторанах заборонено було подавати більше одної страви[8]. Hаростала страйкова хвиля: пройшли страйки молоденьких працівниць - "мідінетток" - у швейній промисловості, робітників-металургів на військових заводах і в інших галузях економіки. Найпомітніше стали прояви падіння моралі, процвітала спекуляція[20,c.46].

В кінці війни Р. Пуанкаре вже не міг чинити такого впливу на політику і політиків, як це було протягом трьох з гаком років. Початок війни привело до розширення повноважень президента. "Святе єднання" звільнило його від пут партійних конфліктів, в які він був втягнутий в початковий, довоєнний період свого президентства[12,c.49].

Після початку війни його стали сприймати як президента всієї країни, а не в якості представника помірної фракції палати депутатів. Його престиж, досвід також надавали йому ваги на засіданнях уряду протягом трьох перших років війни. Поки у прем'єр-міністрів не було реальної влади, Р. Пуанкаре був навіть більш впливовий, ніж в момент "медового місяця" президента. Але тяготи війни привели до того, що суспільство в цілому регулювало інакше по відношенню до політиків, які не змогли швидко добитися перемоги над ворогом. І в останній рік війни президенту довелося миритися з владним прем'єр-міністром. Йому довелося змиритися з новою роллю, яку він відкидав в 1913 р, як страшний сон: він став лише прикрасою урочистих церемоній [21,c.97].

Висновки

Біографія Раймонда Пуанкаре типова для політичних діячів Третьої Французької Республіки. Провінціал, виходець з буржуазної родини, середнього достатку, популярний адвокат, він зробив блискучу політичну кар'єру завдяки своїм талантам, працьовитості, завдяки тому, що зміг повністю злитися з політичною системою.

Отримавши прекрасну освіту спочатку вдома і в коледжі Святого Людовіка, а потім в Інституті права, Р. Пуанкаре повільно і наполегливо просувався по кар'єрній драбині. Його першою державною посадою був пост муніципального радника в його рідному місті Бар ле Дюку. Потім він став помічником міністра, членом палати депутатів, міністром, сенатором, прем'єр-міністром. Він явно чи таємно, активно або побічно брав участь у всіх політичних битвах кінця XIX-початку XX ст. У всіх політичних кризах і ситуаціях Р. Пуанкаре опинявся, в кінцевому рахунку, в рядах переможців.

Р. Пуанкаре увійшов у велику політику в 1887 р, покинув її в 1929 р, практично не змінивши своїх політичних уподобань. Завжди займаючи місце в центрі палати депутатів, він до кінця кар'єри залишався помірним республіканцем. Йому завжди був чужий і лівий, і правий радикалізм. Він вважав і не раз доводив, що політичний устрій Третьої республіки життєздатний і може привести Францію до могутності і величі. Р. Пуанкаре був переконаний, що цього можна досягти шляхом єднання всіх здорових сил держави і парламенту в багатопартійній правлячій коаліції. І він неодноразово успішно реалізовував цю ідею, займаючи ті чи інші державні посади-міністра культури і міністра фінансів, прем'єр- міністра і президента республіки.

Його виховання, освіта, популярність і політичні погляди дозволили йому напередодні Першої світової війни стати прийнятною фігурою спочатку в якості кандидата на пост президента республіки, потім виграти ці вибори і стати одинадцятим президентом Третьої Французької Республіки.

Р. Пуанкаре не був типовим президентом часів Третьої республіки. Він був ще досить молодим, але вже авторитетним політиком. Коли він вирішив поміняти реальну владу прем'єр-міністра на примарну владу президента республіки, багато хто не без підстави вважали, що важелі управління країною з готелю Матиньон, резиденції прем'єр-міністра, перейдуть в Єлисейський палац, резиденцію президента республіки. Їх очікування виправдалися, але частково.

Єдиною сферою, в якій Р. Пуанкаре був послідовно активним, була зовнішня політика. Але це залежало не тільки від його волі: в питаннях зовнішньої політики французька конституція надавала президенту великі права. Можливість впливати на зовнішню політику країни обумовлювалася його особистим авторитетом, який визнається багатьма державними діячами інших країн.

Перебуваючи на посаді прем'єр-міністра і президента в 1912-1913 рр. він багато зробив для підготовки країни до війни з Німеччиною ідеологічно, матеріально, з військової точки зору і з точки зору міжнародної політики.

Уродженець Лотарингії, відірваної Німеччиною внаслідок поразки Франції у війні 1870-1871 рр., він мріяв про реванш, про возз'єднання з

Францією Ельзасу і Лотарингії. Саме при ньому і з його участю був прийнятий ряд законів, які сприяли зміцненню армії і флоту. Р. Пуанкаре зміг підготувати націю до війни. А коли вона почалася, йому вдалося об'єднати націю для відсічі зовнішньому ворогу. "Святе єднання" стало єдиним вірним методом об'єднати всіх французів - від католиків і монархістів до атеїстів і прихильників соціалістичних ідей. Безумовна заслуга в цьому належала президентові республіки. На патріотичному чаді початку війни йому вдалося сконцентрувати в своїх руках практично всю цивільну владу.

Останній період його політичної діяльності, після закінчення терміну його президентських повноважень в січні 1920 року, відзначений і сплесками активності, і нетривалими паузами; актами, завів Францію в глухий кут і в стан міжнародної ізоляції (окупація Рура).

Р. Пуанкаре був досить суперечливою фігурою в політичному житті Франції кінця XIX-першої третини XX ст. З одного боку, він був полум'яним патріотом, багато що зробив для величі Франції, а з іншого - він був дуже консервативною людиною і реваншистом, винуватцем багатьох бід, які пережила країна.

Франція по заслугах оцінила діяльність свого вірного сина. Він був удостоєний всіх вищих нагород Третьою Французькою Республікою. Після його смерті одна з головних паризьких магістралей була названа його ім'ям, майже в кожному французькому містечку є вулиця або площа, названі в його честь. Найбільший військовий госпіталь в Версалі і авіаносець французького Військово-морського флоту носять ім'я Раймонда Пуанкаре.

Список використаних джерел

1. Антюхина-Московченко,В.И. Третья республика во Франции (1870-1918) / В.И. Антюхина-Московченко. - М. : Мысль, 1986. - 488 с.

2. Ачкіназі,Б.О. Уряд Р. Пуанкаре і Рапалльська угода радянської Росії з Німеччиною 1922 р. / Б.О. Ачкіназі // Вопросы германской истории: сборник научных статей / отв. ред. С.И. Бобылева. - Дніпропетровськ, 2009. - С. 207 - 219.

3. Борисов, Ю.В. Від краху "франка жерміналь" до загибелі "франка пуанкаре" (монети Франції у 1914-1940 рр.) / О. Десятніков // Нумізматика і фалеристика. - 2012. - № 4. - С. 34-44.

4. Десятніков, О. Джеджула, К.О. История Франции / под общей редакцией Ж.Карпантье, Ф.Лебрена в сотрудничестве с Э. Карпантье и др, перекл. с фр. М.Некрасова. - СПб., 2008. - 607 с.

5. История Франции / под общей редакцией Ж.Карпантье, Ф.Лебрена в сотрудничестве с Э. Карпантье и др, перекл. с фр. М.Некрасова. - СПб., 2008. - 607 с.

6. История Франции. Т. 3 / отв.ред. А.З. Манфред. - М., 1973. -

599 с.

7. Новейшая история франции (1917-1964) / Ю.В. Борисов. - М. : Изд-во Просвещение, 1966. - 256 с.

8. Новейшая история Франции 1918-1975: учеб. пособ. / В.П. Смирнов. - М. : Изд-во Высшая школа, 1979. - 376 с.

9. Смирнов, В.П. Третья республика во Франции (1870-1918) [Текст] / В.И. Антюхина-Московченко. - М. : Мысль, 1986. - 488 с.

10. Материалы по истории франко-русских отношений за 1910-1914 гг. Сборник секретных дипломатических документов. М-, 1922; Международные отношения в эпоху империализма. Документы из архивов бывшего царского и временного правительств. М-, 1931- 1940;

11. Прицкер Д.П. Жорж Клемансо: Политическая биография. М., 1983.

12. Норинский А. Драма Жозефа Кайо // Новая и новейшая история. 1972.

13. "За обтекаемость в принятии решений и поведении журналисты назвали Ш. Фрейсине "человеком эллипсов и кривых" (Цит. по: История Франции: В З т. М., 1973. Т. 2. С. 480).

14. Манфред А.З. Образование русско-французского союза. 1975. С. 344

16. Цит. по: Луи Ж- Записки посла / Пер. с франц. М., 1925. С. 15. 52 Ле Гофф М.

17.Анатоль Франс в годы 1914-1924. Л., 1925. С. - 104.

18. Немецкое общественное мнение с негодованием встретило соглашение: "Франция дала нам (немцам. - Н.Е., СБ.) 10 миллиардов мух цеце" - цит. по: Bredin J.P. Joseph Caillaux. Paris, 1980. P. 101.

19. Цит. по: Секретная телеграмма А.П. Извольского С.Д. Сазонову от 15 января 1912 г. // С. 145.

20. Доклад министра иностранных дел С.Д. Сазонова его Императорскому Величеству от 4 августа 1912 г. // С. 261.

21. Игнатьев A. A. Пятьдесят лет в строю. M., 1986. С. 408.

22. Цит. по: Miguel P. Op. cit. P. 274. 35.

23. Зайончковский А.М. Мировая война 1914-1918. М., 1931. С. 47.

24. Игнатьев А.А. Указ соч. С. - 375.

25. Письмо А.П. Извольского С.Д. Сазонову от 30 января 1913 г. // Материалы по истории франко-русских отношений за 1910-1914 гг. Сборник секретных дипломатических документов. М., - 1922. С. - 325.

26. Секретная телеграмма M. M. Севастопуло С.Д. Сазонову от 20 января 1913 г. //С. 320-321.

27. Письмо А-П. Извольского С.Д. Сазонову от 30 января 1913 г. //

С. 325-326.

27. Miquel P. Poincarй. Paris, 1961. Р. 319.

28. Цит. по: Wright G. R. Poincarй and French presidency. New York, 1942.

29. Порядок вступу нових держав-членів [Електронний ресурс] // 2012 - Режим доступу до ресурсу: http://www.epwr.ru/quotauthor/424/

30. ПУАНКАРЕ, РАЙМОН [Електронний ресурс]// 2015- Режим доступу: http://www.krugosvet.ru/enc/istoriya/PUANKARE_RAMON.html