Навіть порівняно швидкий характер на наслідки розвалу СРСР дає повні підстави для наступного висновку.

3.2 Розпуск СРСР

Горбачовське керівництво розпочало перебудову з лібералізації політичного життя і мобілізації широких мас для участі в політиці. Однак, офіційна риторика обличала не політичну систему як таку, а лише окремого її скривлення і прославляла демократію як невід'ємний (ленінський) її елемент, відроджений після приходу до влади Горбачова. Іншими словами, “теоретична основа” перебудова мала на меті не стільки зменшення, скільки на ділі посилення легітимності колишньої системи.

Політична система не могла бути одночасно і реформована в демократію, і збережена в обновленому, лише частково демократичному ніж колись, вигляді. Як відомо, ця система споконвічно ґрунтувалася на прямо протилежних принципах.

Переворот, зламування партійно-державних структур СРСР могли відбутися тільки в умовах наростаючих економічних труднощів, що багато в чому визначалися непродуктивними витратами. Після приходу Горбачова до влади був здійснений цілий ряд заходів, спрямованих (на словах) на поліпшення економічного стану країни. Однак поставлені цілі досягнуті не були. Перебудова політичної й економічної систем СРСР закінчилася руйнуванням і системи, і СРСР.

Розпад колишньої системи був неминучий, тому що при збереженні основ старої системи так звана демократизація старих владних інститутів зводилася всього лише до заміни зовні новими, але авторитарними інститутами. Демократичний горбачовський режим так і не зміг перебороти внутрішній конфлікт зі збереженими основами колишньої політичної системи і дозволити потрійне протиріччя перебудови: між дійсною метою, активною демократичною риторикою й авторитарними тенденціями системи.

Усе сказане ні в якому разі не применшує значення, які відбулись. Велич і одночасно трагізм перебудови будуть згодом адекватно оцінені. Однак сьогодні у твердих рамках політологічного аналізу приходиться констатувати саме очевидне. У кінцевому рахунку це була ще одна чергова спроба мобілізаційного ривка, що здійснювалася незвичайними, а тому неефективними методами. Метою була мобілізація системи. В результаті система поборола діючий режим.

Зникнення з геополітичної арени настільки могутнього військово-політичного суб'єкта спричинило найсильнішу деформацію «силового поля» усієї світової політики. Безповоротно порушеним виявився той глобальний баланс сил, що установився на планеті в результаті Другої світової війни. Біполярна система світу - СРСР і США, відійшла в минуле.

З іншого боку, скасування ОВД, що було противагою НАТО в Європі, яке послужило своєрідним інструментом підтримки військового балансу, на якому ґрунтувалася світова стабільність протягом останніх 40 років, призвело до помітного порушення цього балансу на користь США. Розпад ОВД є 2-м за значенням після розвалу СРСР фактором, що визначив принципову зміну військово-стратегічної обстановки у світі. Усе це призвело до якісного посилення геополітичних позицій США. В результаті зникнення радянського «центру сили» Сполученим Штатам фактично вдалося здійснити кардинальний перегляд результатів Другої світової війни в свою користь і зайняти місце безумовного глобального лідера по всіх силових параметрах.

Характеризуючи ситуацію, яка створилася в цьому зв'язку, Г.А.Зюганов у книзі «Росія - Родіна моя» пише: «Ключовою ланкою такої стратегії став сценарій розгрому й усунення Радянського Союзу зі світової арени і наступного розвалу історично сформованої геополітичної рівноваги.... Мабуть, вперше в новітній історії одна могутня держава розвалює свого рівнозначного по могутності супротивника без збройного конфлікту, а за допомогою ідеологічного «обвалу» супротивника і ... застосування на його території соціальних технологій «повільної катастрофи» і «громадянської війни низької ефективності».

Сама Росія не тільки не виграла від розвалу СРСР, але і багато втратила. В територіальній області Росія втратила величезні, стратегічно важливі території і позбавилася десятка мільйонів своїх співвітчизників. І сьогодні територіальний устрій Росії з її майже 90 суб'єктами нестабільний. В одній державі діють добрих півтора десятка президентів; між територіями всередині країни нескінченні конфлікти. Росія втратила самі важливі порти, і виходи до моря на Балтиці, на Чорному морі і на Каспії. Проголосивши суверенітет, Росія виявилася в положенні небувалому в її політичній історії. За межами Росії залишилося понад 20 млн. росіян, що стали ізгоями.

«Хоча в грудні 1991 року і проголошене створення СНД, всередині нього ще зберігається багато дестабілізуючих факторів, і не усунута небезпека продовження поглиблення хаосу...», - відзначає професор А.М.Хазанов.

У зв'язку з відсутністю законодавчого оформлення кордонів практично між усіма новими державами відразу ж виникли територіальні суперечки. У самій Росії незалежними себе оголосили Татарська і Чеченська республіки.

Тим часом відсутність національної доктрини Росії, України та інших колишніх радянських країн так само як і криза державності і разом з ним етносу, породило дивні устремління до подальшого поділу громадян. На території Росії, де споконвіку проживало і нині проживає російське населення, претендують Литва, Естонія, Фінляндія, Україна, Грузія - держави, що одержали в доступному для огляду і недалекому історичному минулому суверенітет з рук Радянської влади. Більш того, не тільки і не стільки проливаються потоки слів на «імперський гніт» СРСР і «проімперську» Росію, вони вже стали вищим заклинанням в образливих випадах політиканів, що злобують; служать поясненням і виправданням етнократизму в пострадянських республіках. Те, що для народів колишнього Радянського Союзу нині розглядається як «ріст національної самосвідомості», у населення визнається націоналізмом, комуно-фашизмом іншими неписьменними визначеннями. Часом теоретичні вишукування і політичні наміри слідчих і політиків спрямовані своїм вістрям на те, що складає національну гордість великоросів, - на російську самосвідомість. Тим часом це не самоціль, а таке ж об'єктивне прагнення, як і в інших народів. Росії це необхідно не тільки для того, щоб бути надійною опорою всіх росіян, але і щитом регіональної і глобальної безпеки народів сучасного світу.

3.3 Підсумки перебудови

В результаті "перебудова" перетворилася в символ глибинного відновлення й одночасно зміни всієї соціалістичної системи і її положення у світі.

Період поступового якісного перетворення соціалістичної системи на основі далеко їдучих планів і розпливчастих представлень про фундаментальну перебудову і міцну стабілізацію радянського соціалізму, покликаного стати зразком для всього людства, тривав неповні чотири роки, приблизно з початку 1987 до середини 1990 року. Зрозуміло, такого терміну було свідомо недостатньо для створення дійсно обновленої системи. Питання в тому, чи могла подібна система бути сформована і функціонувати, залишається й очевидно ще довго буде залишатися предметом ідеологічних суперечок. Серед багатьох обвинувачень, що пред'являли Горбачову, навряд чи не саме головне - нерішучість. Але якщо порівняти епохальні масштаби здійсненого ним прориву і більш ніж скромний відрізок часу перебування у влади. 5 років і 5 місяців, якщо вважати закінченням терміну не 25 грудня 1991 року, а драматичне повернення з Фороса в Москву, коли влада вже належала Єльцину. От тільки деякі віхи епохи Горбачова:

* Руйнування “залізної завіси”, припинення холодної війни.

· Закінчення ядерного протистояння

· Вивід військ з Афганістану

· Ліквідація монополії на владу КПРС

· Проведення перших в історії радянських країн вільних змагальних виборів

· Гласність

Гласність - ключове слово перебудови, що дозволило століттями безсловесним масам говорити все, що здумається, критикувати кого завгодно, у тому числі й особливо хтиво самого Горбачова-людину, що дав їм волю.

У результаті його реформ світ кардинально змінився і більше ніколи не стане колишнім. Зробити таке, не володіючи мужністю і політичною волею неможливо. До Михайла Горбачова можна відноситися по-різному, але немає сумніву, що це одна з найбільших фігур історії.

Висновки

Розвиток радянського суспільства в другій половині 80-х років міцно пов'язується з поняттям «перебудова». Цим поняттям позначався переворот спочатку у свідомості громадян, а потім - в економічній і, у кінцевому рахунку, у всій внутрішній політиці СРСР. В результаті "перебудова" перетворилася в символ глибинного відновлення й одночасної зміни всієї соціалістичної системи і її положення у світі.

Період поступового якісного перетворення соціалістичної системи на основі далекоглядних планів і розпливчастих представлень про фундаментальну перебудову і міцну стабілізацію радянського соціалізму, покликаного стати зразком для всього людства, тривав неповні шість років, приблизно з початку 1985 до середини 1990 року. Зрозуміло, такого терміну було свідомо недостатньо для створення дійсно обновленої системи. Питання про те, чи могла подібна система бути сформована і функціонувати, залишається й очевидно ще довго буде залишатися предметом ідеологічних суперечок.

Переворот, зламування партійно-державних структур СРСР могли відбутися тільки в умовах наростаючих економічних труднощів, які багато в чому визначалися непродуктивними витратами. Після приходу Горбачова до влади був здійснений цілий ряд заходів, спрямованих (на словах) на поліпшення економічного стану країни. Однак поставлені цілі досягнуті не були. Перебудова політичної й економічної систем СРСР закінчилася руйнуванням і системи, і СРСР.

Процес називаний перебудовою був заключним етапом "холодної війни", що закінчився поразкою СРСР. Цю поразку в значенні закономірності чи випадковості раціональніше розглядати, як поразку в будь-якій іншій війні. Було два супротивники, два табори приблизно однакові по силі і війна тривала 50 років.

Я думаю, що в плині всього цього періоду при рівних шансах у супротивників могли відбутися події випадкового характеру, що привели б одного із супротивників до поразки. Але для випадкових подій потрібно готувати благодатний ґрунт. Короткочасність правління Ю.В.Андропова, що міг повести країну по шляху реформ "китайського зразка", є випадковість чи закономірність? Підтримка реформ Горбачова широкими масами це результат психологічної війни спрямованої на підрив соціалістичних цінностей чи обивательське невдоволення будь-якою владою? Поразка ГКЧП випадковість чи закономірність?

Хід історії країни обумовлений не тільки взаємодіями усередині держави але і взаємодією країн між собою. У цих взаємодіях народжується чи конструюється ґрунт для випадкових подій.

Перебудова, як будь-який історичний процес є добре підготовлений випадок.

У 1990-1991 роках у нас, безумовно, відбулася світова геополітична катастрофа. Вона була несподіваною для більшості радянських людей. Так, у середині 80-х років відомі історики А. Некрич і М. Геллер писали: «Наближаючись до свого 70-річчя, держава, породжена в жовтні 1917 року, завершує восьме десятиліття XX століття як остання світова імперія. Над радянською зоною - від Куби до В'єтнаму, від Чехословаччини до Анголи - ніколи не заходить сонце... Успіхи системи очевидні». Саме таким було світовідчування Заходу, які панічно боялися радянської агресії.

Незважаючи на такі світовідчування, крах комуністичної системи усе-таки відбувся. 1985-1991 роки - кінець комунізму. Починається відкрита номенклатурна приватизація, приватна власність узаконюється, про реально-державну (тоталітарну власність) вже і мови немає. Номенклатура відкрито перетворюється в капіталістичну. До кінця цього періоду лад схожий уже не на «імперіалізм» у класично-ленінському описі, а на щось перехідне до «західної» моделі, до ринкової економіки, до відкритого суспільства і вільного капіталізму. Політично все це відбувається на тлі тотального розгрому держави, яка цілком програла психологічну і холодну війну як у зовнішньому світі, так і усередині країни. Поразка закінчується розпадом, зникненням колишньої могутньої держави СРСР.

Размещено на Allbest.ru