Повсякдення професорів Києво-Могилянської академії XVIII ст.

Архієрей посилав у Росію вітати новокоронованих імператорів та імператриць переважно богоявленських настоятелів, тож вони перебували поза Академією кілька місяців. У 1730 р. білет на коронацію отримав братський ігумен Іларіон Левицький. 1742 р. митрополит Рафаїл відправив братського архімандрита Сильвестра Кулябку вітати з коронацією Єлисавету Петрівну; у 1745 р. він знову їздив у Петербург з поздоровленнями великому князю Петру Федоровичу та великій княжні Катерині Олексіївні, був там залишений і висвячений на єпископа. У березні 1762 р. привітати з коронуванням Петра ІІІ Федоровича відрядили братського архімандрита Самуїла Миславського. До Києва він повернувся у червні 1762 р., «похвально исправивши» митрополиче доручення, однак ненадовго: 26 липня його знову відправили вітати Катерину ІІ (повернувся 22 жовтня 1762 р.). Більше ніж на рік (враховуючи час, витрачений на дорогу) залишали Академію ректори, які їхали до Петербурга на чергове богослужіння. У 1773 р. обов'язок служити в Петербурзі поклали, згідно з указом Синоду, на братського архімандрита Тарасія Вербицького (виїхав 4 лютого 1773 р. і був залишений у Велико-Новгородській єпархії). 1783 р. настала черга братського архімандрита Касіана.

Через цілу низку обов'язків ректори часто подавали клопотання про зменшення обсягу повноважень. 1757 р. Манасія Максимович просив митрополита, щоправда, безуспішно, звільнити його від обов'язків управління монастирем. Він згадав, що до його повноважень належало не лише ректорство, а й викладання богослов'я та керування монастирем, а донедавна -- ще й читання великої інструкції:

«Звания архимандрическое, ректорское и профессорское теологическое досел -- несу, сколко могу, в той прежде приятной надежд--, что я думал удовлетворить Академии по ректорскому, школ-- по профессорскому, а монастиру по архимандрическому званию, но в том я обмилился. Бога на сов--сть свид--теля призиваю, что не можно сим вс--м званиям вдруг на себ-- им--ющимся удовлетворить одному челов--ку. Школные профессорские д--ла запинают течение д--л монастирских, а монастирские препятствуют школним».

Манасія скаржився, що ректор має вирішувати судові справи щодо монастирських маєтностей, які тягнуться десятиліттями, однак за викладацькими обов'язками не має для цього часу. Він просив призначити іншого архімандрита, а йому залишити лише викладання. При цьому Максимович був згодний поступитися владою, перейшовши у підпорядкування нового настоятеля, статусом (прирівнятися до соборного ченця) та матеріальними вигодами (залишити ректорське помешкання та попередню натуральну «порцію»).

Давид Нащинський клопотався на початку грудня 1758 р. перед митрополитом про звільнення від засідання у консисторії до часу приготування ним богословського курсу, а також про початок викладання від нового року. Самуїл Миславський у 1767 р. вказував на свої наступні повноваження: засідав у консисторії та в експедиції благочинних справ (у середині 1760-х рр. її збори відбувалися у катедрі з 9 години ранку протягом двох годин); управляв монастирем, контролюючи всі його спірні земельні справи; керував Академією; наглядав за шкільним і бурсацьким «строением», позаяк виникали постійні ускладнення щодо них з київським магістратом; викладав теологію; відправляв богословські та філософські диспути; казнодіяв; перевіряв проповіді вчителів та київських священиків; виправляв, згідно з синодальним наказом 1762 р., зібрання повчальних слів Святих Отців; наглядав за новим переписом академічної бібліотеки. Ректор просив звільнити його від участі в роботі консисторії та експедиції.

Префект у час, що розглядається, зазвичай був професором філософії. Окрім того, він заступав ректора в керівництві Академією та, як намісник, управляв монастирем. Винятки (коли не було поєднання всіх цих обов'язків) траплялися, однак помічник «началника» мав достатньо позааудиторних справ, що урізноманітнювали його щоденний розклад.

Документи дають мало поживи для виокремлення та дослідження індивідуального «простору» у професорському розпорядку. Небагато можна сказати й про культуру відпочинку. Традиційні рекреації як її частина мали не менш важливе соціальне навантаження, перетворюючись на своєрідний «парад» студентів та наставників перед міською громадою, що допомагав вихованцям, серед іншого, покращити матеріальне становище.

Засоби пересування

Статус могилянського професора передбачав, що за мурами Братського монастиря він буде пересуватися на відповідному транспорті, а не пішо. Викликаючи у серпні 1759 р. викладачів з-поза київських монастирів до міста, консисторія нагадувала тамтешнім настоятелям, що вони мають відправити їх «на пристойном поезд».

Найкраще надається для реконструкції «поїзд» ректора, адже можемо залучити інформацію про «транспортні парки» його київських колегнастоятелів. Я вже згадував про пишні процесії окремих архімандритів, які населення плутало з митрополичими. Засоби пересування видубицького ігумена Сифа Гамалії (|1767 р.), для прикладу, складали дві коляски (одна дишлова, оббита ззовні юхтою, а всередині зеленим сукном, з одним переднім віконцем вартістю 30 рублів; друга подібна, але оглобельна за 25 рублів) і «избушка зимная оглобєлная, покрита черною клєонкою, выбита въ середин- повстею, съ трома малими окошками» вартістю 1 рубль. Префект власних засобів пересування не мав, утім, як заявляла богоявленська братія 1759 р., він отримував монастирський «поїзд», коли сам забажає, навіть без ректорського відома. Решті викладачів засоби пересування та коні також давали з обителі, однак за благословенням керівника Академії.

* * *

Коротко підсумовуючи огляд повсякденного життя могилянських професорів, а ширше -- «чиновного» українського монашества XVIII ст., зазначу, що воно значною мірою зумовлювалося доволі високим соціальним статусом навчителів та чорноризців і так само його маркувало, що, зрештою, типово для ранньомодерного часу. Як це не дивно, донедавна викладацьку корпорацію переважно представляли як групу інтелектуалів, що «сіє добре та мудре», а його побут, натомість, ігнорували. Разом із тим, такі «прозаїчні» речі дозволяють краще зрозуміти і тогочасне шкільництво, і чернече життя. Звісно, мої висновки не остаточні, тим паче, що є достатньо підстав сподіватися на розширення документальної бази подальших студій.

Размещено на Allbest.ru