Історичний світогляд і методологічні аспекти взаємозв’язку історії та політики

Українська демократизація і гуманістичний євростандарт

Раціональність європейського мислення, як мислення у першу чергу системного, залишається недосяжною лінією горизонту у просторі практики українського державотворення. Відсахнувшись від проблемної логіки соціально-економічних формацій і поринувши у звабливу свободу нової розкутості мислення, ми, мабуть, зарано зреклися попередніх навичок тлумачення динаміки «структур», обмежених у часі і просторі.

Самовіддано апелюючи до епістемологічних глибин грецької демократії, не варто забувати, що, як зауважував Анрі Валлон, «рабство було санкціоновано у греків самим фактом свого існування, законом і суспільною думкою». Ця ідея червоною ниткою проходила через усі сталінські підручники з історії стародавнього світу (і це, між іншим, прадавня європейська традиція). Мудрий Аристотель, приміром, взагалі виключав рабів з будь-якого суспільства «як нездатних до щастя і до життя, влаштованого згідно із власним баченням майбутнього». Від раба вимагалися таланти і вправність у виконанні обов'язків. Потрібно було також, щоб він був вірним і мовчазним. Що стосується гідності у власному сенсі цього слова, то для раба вона заперечувалася в принципі30.

Моральний занепад у центрі і на місцях -- це плід застарілого рабства духу «спільноти вільновідпущеників», закомутованої у систему рабської взаємозалежності авторитарно-кланових соціальних мереж, що ховаються під оболонкою примарної солідарності. Корупційне заручництво закритих акціонерних товариств української політики залишається, на жаль, найбільш поширеним регулятором її системних зв'язків навіть в умовах радикалізації націоналізму.

Як слушно застерігав у вступі до своєї грунтовної «Політичної теорії» Ю. Габермас, суто націоналістична концепція народу (des «Volkes») не лише не відповідає вимогам культурної та світоглядної гетерогенності населення, а також індивідуалізмові конституції правової держави. Така модель міфологізації народу взагалі суперечить комплексному характеру структури функціонально диференційованого суспільства31. На маргінезі демократичної Європи (навіть під час виборів до супердемократичного Європарламенту) ми можемо спостерігати безліч прикладів ігнорування сакраментальної вимоги статті 3 Статуту РЄ щодо зобов'язання «визнати принципи верховенства права та здійснення прав і основних свобод людини всіма особами, що знаходяться під його юрисдикцією»32.

Тривалий процес унезалежнення державного апарату від основної маси все більш економічного і соціально залежних громадян незалежної України суттєво поглибив онтологічну і гносеологічну кризу гуманіта- ристики внаслідок розриву з реальним життєвим світом людей. Складне мереживо закритих міжнародних зв'язків численних державних інституцій, різного роду «високих трибун» і «столів переговорів», широчезне віяло різноманітних гучних заходів та масштабних акцій вже давно перестало цікавити звичайного громадянина. Цього громадянина хвилює лише практичний результат -- можливість повної реалізації його невід' ємних людських прав як в Україні, так і за її межами.

Виявившись безсилою перед політичним егоїзмом українських кланів та політично корисливою сліпотою авторитетних європейських інституцій, українська євроінтеграційна модель роками рятувалася за склом рукотворної бюрократичної колби. Тому, мабуть, і не змогла вона віднайти спосіб для свого реального, а не лише суто вербального втілення. Гомункулу української політичної нації так і не вдалося опанувати власний час, тобто у повній мірі скористатися унікальним історичним шансом вільного і мирного вибору нової моделі колективного життя, не вдалося задіяти величезний творчий потенціал європейської матриці тлумачення ключових понять історії та права, філософії людини і соціальної теорії. Попри абсолютну зовнішньополітичну солідарність із об'єднаною Європою, Україні за своїми внутрішніми параметрами й досі не вдається наблизитись до омріяних європейських стандартів. Більше того, відбувається очевидний занепад матеріальних засад соціального співжиття і регрес базових показників добробуту й соціальної захищеності значних верств українського населення. Як наслідок, посилюються міграційні настрої (особливо серед молоді), оскільки стає усе менше аргументів на користь того, що «Україна -- це Європа!».

Розмірковуючи над герменевтичним потенціалом комплексного історичного мислення, видатний теоретик історії Райнгард Козеллек наголошував на самостійній ролі історичної науки як «підвиду осмислення сенсу буття» на зразок теології, юриспруденції або поезії. В рамках подібного тлумачення динамічної суті історичної свідомості «людина з її потягом до осмислення не може обійтися без трансформації досвіду історії у смисл буття, герменевтичного опрацювання набутків досвіду, без якого неможливе її подальше існування»33. Українцям бракує навичок якісного опрацювання історичного досвіду й, зокрема, досвіду переосмислення сенсу політичного буття єдиної нації. Когорти політичних орендарів послідовно змінювали одна одну, вдало уникаючи будь-якої політичної відповідальності. Зі зламом попереднього досвіду так і не відбувалася зміна методів, не здійснювався перехід до самостійного переосмислення історичного досвіду національної спільноти як солідарності нового типу. Попередній досвід, як такий, що зобов'язує до раціональної поведінки, як такий, що актуалізує проблему історичної відповідальності, запопадливо витирався зі скрижалей суспільної пам'яті, котра давно нагадує стару шкільну дошку, що легко кориться будь-якій новій мокрій ганчірці. Для характеристики українського варіанту поєднання політичної теорії і політичної практики більше пасує поняття «темпоралізація утопії».

Реймон Арон у відомій праці «Опій інтелектуалів» наголошував, що «усі політичні режими пропонують шанси тим, хто має талант маніпулювати словами та ідеями». Як влучно зауважив філософ, більше не військовий командир, сильний своєю сміливістю чи багатством, захоплює трон. Це робить оратор, який зумів переконати юрбу, виборців чи конгреси. Доктринер, який виробив певну систему думки. Клерки й освічені люди ніколи не відмовлялися узаконювати владу. У сезони збору політичного врожаю (тобто під час виборчих кампаній) широким попитом користуються гнучкі «ідейні модулі». Наші політичні провідники ніколи особливо не переобтяжували себе розробкою власних деталізованих доктрин, прагматично зосереджуючись на реальних питаннях повсякденного менеджменту приватизованих партійних структур. За існуючих правил гри завжди можна скористатися готовими ідеологічними матрицями, запозиченими на зовнішніх інтелектуальних ринках. Так, власне, й сформувалася кожна нова каста «полум'яних пропагандистів», що із задоволенням культивувала свою цілковиту залежність від підкилимних спонсорів.

Одним із ключових принципів суспільного ладу визнається принцип плюралізму, багатоманітності в політичній, економічній та ідеологічній сферах суспільного життя. Ідеологічний плюралізм передбачає багатоманітність ідеологій, заборону на визнання жодної ідеології державною. Держава покликана гарантувати свободу суспільної діяльності і має орієнтуватися на узгодження принципу етнічної багатоманітності із завданням збереження політичної єдності українського народу. Це передбачає конституційне визнання усіх етносів, що населяють Україну. Достатньо згадати преамбулу Конституції України, де зазначається, що Верховна Рада України приймає Конституцію -- Основний Закон України від імені Українського народу -- громадян України всіх національностей34 Тож, цілком очевидно, що українська конфігурація «етноцент- ризму» і «антропоцентризму» давно окреслена і зафіксована законодавчо. Однак, внаслідок небезпечного дефіциту правового мислення ця раціональна конфігурація не справляє належного впливу на суспільну свідомість. Коли розбалансованим є стартовий ціннісно-нормативний комплекс, то непевними будуть і наступні нормативні моделі та інститути.

Для посттоталітарної трансформації української суспільної свідомості подібне зауваження видається принциповим. В умовах надзвичайної поширеності зручного громадянського рабства і політичного холуйства завжди існує величезна спокуса «одержавити» (або й взагалі приватизувати) суспільний лад за допомогою необмежених можливостей дисциплінованого державного ладу. За роки української незалежності встояти перед цією спокусою не змогла жодна політична сила. Однак найгірше, коли замість державного ладу взагалі витворюється система державного безладу. Це нищить реальне матеріальне підґрунтя української демократії, заганяє українську свободу у боргову яму, у економічну невизначеність і невідворотно наближає чергову економічну катастрофу української ідеї. Вельми симптоматичним виглядає суто клановий ефект подібної стратегії. Безумовно цікавим є те, що економічний стан передового загону українських патріотів поліпшується всупереч загальносуспільному наближенню до прірви.

Дається взнаки брак історичного досвіду продуктивного соціального діалогу, рабські атавізми українського громадянського суспільства. У цьому сенсі вразливість українського історичного досвіду як переважно досвіду революцій, контрреволюцій та нескінченних «національно-визвольних змагань» стає особливо очевидною. Відчувається гострий дефіцит системно узагальненого і ретельно проаналізованого досвіду ефективного державного будівництва й організації раціональної взаємодії в рамках усієї спільноти. Коли бракує комплексного аналізу сьогодення і такого ж комплексного аналізу минулого, тоді відсутня необхідна база для порівняння. Немає чого порівнювати й на основі чого робити загальні висновки щодо відповідності або невідповідності актуальної національної стратегії. Тому, мабуть, і досі національне майбутнє спрощено інтерпретується кожним на власний розсуд, виключно як майбутнє персональне. Бракує загальнодоступної, системної, багатоаспектної, міждисциплінарної аналітики, котра на виході здатна «підсвітити» і зробити зрозумілими орієнтири суспільного поступу.

Література

1 Аристотель. «Политика» / Пер. С.А. Жебелева / Аристотель. Сочинения: В 4-х т. -- Т. 4. -- М.: Мысль, 1983. -- С. 376.

2 Данто А. Аналитическая философия истории / Пер. с англ. А.Л. Никифорова, О.В. Гавришиной. -- М.: Идея-Пресс, 2002. -- С. 32-33; 30.

3 Берк П. Вступ. Нова історія: її минуле і майбутнє / Нові перспективи цісторіо- писання / За ред. П. Берка; Пер. з англ. -- К.: Ніка-Центр, 2004. -- С. 8-9.

4 Europarat, Schlusserklдrung des zweiten Gipfeltreffens des Europarats am 10./11.10.1997 in StraЯburg / Bulletin des Presse- und Informationsamts der Bundesregierung. -- Nr. 86, 3.11.1997; «Education for Democratic Citizenship» / Council of Europe. Faltblatt zum Europдischen Jahr -- 2007.

5 Ясь О. Історик і стиль. Визначні постаті українського історіописання у світлі культурних епох (початок ХІХ -- 80-ті роки ХХ ст.): Монографія: У 2 ч. / за ред. В.А. Смолія. -- К.: НАН України. Ін-т історії України, 2014. -- Ч. 1. -- С. 354.

6 Кант И. К вечному миру / Кант И. Сочинения: в шести томах (Общ. ред. В.Ф. Асмуса и др.). -- М.: Мысль, 1966. -- Т. 6. -- С. 258, 296.

7 ДрагомановМ.П. Старі хартії вільности. -- Політична бібліотека, 1915. -- С. 33.

8 Колесник І. Українська історіографія: концептуальна історія / За ред. В. Смолія. НАН України. Інститут історії України. -- К.: Фенікс, 2013. -- С. 11, 15.

9 Поппер К. Логика научного исследования / Пер. с англ.; общ. ред. В.Н. Садовского. -- М.: Республика, 2005. -- С. 36-37.

10 Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Об'єднана Європа: від мрії до реальності. Історичні нариси про батьків-засновників Європейського Союзу. -- 2-ге вид., доп. і перероб. -- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2011. -- С. 56-57.

11 Рікер П. Історія та істина / Пер. з фр. В.Й. Шовкуна. -- К.: КМ Academia; Пульсари, 2001. -- С. 190.

12 Яковенко Н. Вступ до історії. -- К.: Критика, 2007. -- С. 129-130.

13 Ivanisevic, Alojz u. a. (Hg.), Klio ohne Fesseln? Historiographie im цstlichen Europa nach dem Zusammenbruch des Kommunismus, Wien 2002; Brunnbauer U. (Hg.), (Re)Writing History. Historiography in Southeast Europe after Socialism. -- Mьnster, 2004; Antohi S. in; Trencsenyi B.; Apor P. (Hgg.), Narratives Unbound. Historical Studies in Post-Communist Eastern Europe. -- Budapest, 2007; Kopecek M. (Hg.) Past in the Making. Historical Revisionism in Central Europe after 1989. -- Budapest, 2008.

14 Troebst S. «Budapest» oder «Batak»? Varietдten sьdosteuropдischer Erinnerungskulturen. Eine Einfьhrung, in: Brunnbauer U.; Troebst S. (Hgg.) Zwischen Nostalgie und

Amnesie: Die Erinnerung an den Kommunismus in Sьdosteuropa. -- Kцln, 2007. -- S. 15-26. Zum Projekt selbst vgl. Baleva, Martina; Brunnbauer, Ulf (Hgg.): Batak -- ein bulgarischer Erinnerungsort. Ausstellung / Batak kato mjasto na pametta. Izlozba. -- Sofia, 2007.

15 Див: Hadler F. Drachen und Drachentцter. Das Problem der nationalgeschichtlichen Fixierung in den Historiographien Ostmitteleuropas nach dem Zweiten Weltkrieg, in: Conrad, Christoph; Conrad, Sebastian (Hgg.), Die Nation schreiben. Geschichtswissenschaft im internationalen Vergleich. -- Gцttingen, 2002. -- S. 137-164.

16 Див.: Troebst S. Geschichtswissenschaft im postkommunistischen Ost(mittel)europa. Zwischen Vergangenheitspolitik und Erinnerungskultur, in: DeutschlandArchiv -- 42 (2009). -- S. 87-95.

17 Stцkl G. (Hg.), Die Interdependenz von Geschichte und Politik in Osteuropa seit 1945. Historiker-Fachtagung der Deutschen Gesellschaft fьr Osteuropakunde e. V., Berlin, vom 911.6.1976 in Bad Wiessee. Protokoll. Hektographiertes Manuskript -- Stuttgart, 1977.

18 Див.: Stцkl G. Die deutsch-slawische Sьdostgrenze des Reiches im 16. Jahrhundert. Ein Beitrag zu ihrer Geschichte, dargestellt anhand des sьdslawischen Reformationsschrifttums. -- Breslau, 1940.

19 Більш докладно з творчою біографією дослідника можна познайомитися у низці спеціальних публікацій: Geyer D. Osteuropa im Blick. Historiker Gьnther Stцkl gestorben, in: Frankfurter Allgemeine Zeitung Nr. 73 vom 27. Mдrz 1998. -- S. 44; Lemberg H. Elegant kritisch. Zum Tod des Osteuropaforschers Gьnther Stцkl, in: Sьddeutsche Zeitung vom 28/29. Mдrz 1998. -- S. 17; Die Herausgeber: Gьnther Stцkl 16.1.1916-20.3.1998, in: Jahrbьcher fьr Geschichte Osteuropas 46 (1998). -- S. 469; Leitsch W. Einige Erinnerungen an Gьnther Stцkls Dozentenjahre in Wien (1949-1956), in: ebd., S. 470-471; Nitsche P. Gьnther Stцkls Kцlner Jahre, in: ebd. -- S. 471-473.

20 Stцkl G. Russische Geschichte. Von den Anfдngen bis zur Gegenwart. -- Stuttgart 1962 (6, erw. Aufl. 2009).

21 Fischer H. Politik und Geschichtswissenschaft in Ungarn. Die ungarische Geschichte von 1918 bis zur Gegenwart in der Historiographie seit 1956. -- Mьnchen, 1982; Ludwig M. Tendenzen und Ertrдge der modernen polnischen Spдtmittelalterforschung unter besonderer Berьcksichtigung der Stadtgeschichte. -- Berlin, 1983; Troebst S. Die bulgarisch-jugoslawische Kontroverse um Makedonien 1967-1982. -- Mьnchen, 1983.

22 Валлон А. История рабства в античном мире / Отв. ред. О.Ю. Иванова. -- Смоленск: Русич, 2005. -- С. 267; 272.

23 Habermas J. Politische Theorie [Philosophische Texte. Studienausgabe in fьnf Bдnden, Band 4]. -- Frankfurt am Maine : Suhrkamp Verlag, 2009. -- S. 11.

24 Статут Ради Європи (Лондон, 5 травня 1949 року). [Офіційний переклад] // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. -- К.: Парламентське видавництво, 2000. -- С. 13.

Анотація

Стаття присвячена актуальним практичним і методологічним проблемам взаємозв'язку історії та політики в контексті осмислення базових комунікативних підстав професійного історіописання. Оцінюються перспективи посилення соціальної відповідальності історичної науки. Аналізується європейський досвід формування «демократичної компетентності» громадян і можливості впливу історичної науки на розвиток загальної політичної культури.

Ключові слова: історія, політика, демократична компетентність, політична культура.

Размещено на Allbest.ru