Сільське господарство після Голодомору

Зростання технічної оснащеності МТС і охоплення ними усе більшої частини колгоспів, упорядкування фінансів колгоспів, у тому числі за рахунок списання заборгованості - все це дозволило селянам уперше після 1929 р. відчути, що громадське господарство забезпечує їм мінімально необхідний життєвий рівень. Разом з тим умови індивідуального господарювання аніскільки не поліпшилися. У держави вперше виникла можливість зігнати всіх селян в колгоспи за допомогою економічних, а не силових засобів.

У новому Примірному статуті сільськогосподарської артілі знімалися обмеження на прийом у колгосп. До цього нерідко траплялися випадки, коли від одноосібника перед вступом вимагали купити коня або внести у колгоспну касу його вартість грішми.

Держава "стимулювала" вступ одноосібників у колгоспи податковими засобами. Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 20 червня 1933 р. "Про обов'язкові поставки зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами з урожаю 1933 р. на основі закону від 19 січня 1933 р." норми здачі зерна з гектара для одноосібників встановлювалися вдвічі більші, ніж для колгоспів. А за законом про сільськогосподарський податок на 1935 рік розмір його з одноосібного господарства встановлювався на чверть вищим, ніж для колгоспів. При цьому із збільшенням розмірів доходу різко збільшувався для одноосібника й податок. Ті, хто записувався в артіль до першого строку оплати податку, обкладалися за нормами колгоспників. В результаті переважна більшість одноосібників до кінця другої п'ятирічки або вступила в колгосп, або втратила зв'язок з сільським господарством.

Держава покладалася у відносинах з колгоспниками не стільки на матеріальну зацікавленість, скільки на слухняність і беззаперечне виконання директив. У трудовому процесі, як і в процесі управлінської діяльності, насаджувалася психологія "гвинтика". Уже вказувалося вище, що постанова РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 5 липня 1932 р. "Про збиральну кампанію 1932 р." була першою "технологічною" постановою, в якій диктувався обов'язковий для виконавців порядок дій на живих з метою усунення втрат урожаю. Такий стиль управлінської роботи нав'язувався всьому апарату.

Зокрема, 25 лютого 1936 р. РНК УРСР і ЦК КП (б) У прийняли постанову "Про хід ремонту тракторного і кінного сільськогосподарського реманенту в МТС і колгоспах Донецької області". У ній говорилося: "У п'ятиденний строк встановити кількість кінних сія - лок та кінних плугів, які підлягають ремонту (в колгоспах). Організувати масову перевірку якості ремонту й зберігання відремонтованого реманенту в МТС і колгоспах. Забезпечити, щоб весь сільськогосподарський реманент був прочищений і змащений і зберігався у закритому приміщенні"Кульчицький С.В. Ціна "великого перелому". - С. 411. .

Якби не зазначалося, що прочищений і змащений реманент треба зберігати у закритому приміщенні, він, можна думати, іржавів би у полі. Чи можна більш виразно проілюструвати втрату почуття господаря у всіх, хто працював в одержавлених колгоспах?

Ще один приклад - постанова РНК УСРР і ЦК КП (б) У від 7 квітня 1936 р. "Про підготовку ґрунту до засіву пізніх культур": "Запиреєні поля треба прокультивувати два-три рази з обов'язковим вичісуванням кореневищ пирію і прибиранням їх з поля. У тих випадках, коли культивування не дасть повного очищення поля від пирію, провести вибирання його руками. Передзасівна культивація повинна бути проведена під просо на глибину 4-5 сантиметрів, під гречку - на глибину 5-6 сантиметрів, під кукурудзу - на глибину 8-10 сантиметрів"Там само. .

Якби не детальний перелік цих операцій, передпосівна обробка ґрунту велася б не так чи взагалі б не проводилася? А ще ж треба було організувати виконання постанов на рівні району, колгоспу, бригади й ланки, потім звітувати про виконання. Дійсно, становище селянства навіть після того, як ціною життя багатьох мільйонів воно позбавилося сталінської продрозверстки, залишилося надто складним.

Размещено на Allbest.ru