Оподаткування купців з Війська Запорозького в Османській імперії на початку XVIII ст. (за матеріалами російського посольства)

А ось як з погляду І. Лук'янова виглядала ситуація зі збиранням хараджу у володіннях турецького султана загалом: «В Царгороді і по всій Турецькій державі з усяких людей: з греків, з вірмен і жидів -- котрі в його області живуть, то горач на всякий рік по 5 і 6 талерів беруть. Хто не приїде в його землю іноземний, з усіх, окрім московських людей, беруть. А з кого візьмуть, так значок дадуть, печатку. Так усяка людина з собою печатку носить, а горачники-турки всюди по вулицям ходять, доглядають печаток. А у кого немає печатки, так горач і візьмуть; і з патріарха, з митрополитів і з усіх старців беруть -- і немає нікому спуску» Там само. -- С. 48. У другій редакції тексту цього твору вказано, що харадж становив 5 талерів (С. 165). У другій та третій редакції зазначено, що його не брали лише з «московських людей», у зв'язку з мирним договором (С. 165, 288)..

Паломники-ієромонахи Макарій та Селівестр, мандруючи з Новгород- Сіверського до Єрусалиму в березні 1705 р., сплатили туркам у Галаці поголовний податок: «... віддали належний прибуток п'ять левків, бо така зупинка: хто йде до Константинополя з християн чи з інших яких народів (в оригіналі -- язык. -- В. С.), то повинен дати від своєї голови червоного або два з половиною (в оригіналі -- полтретья. -- В.С.) лева»; а через два дні вони приплили на кораблі до Ізмаїла, де їх змусили сплатити ще й харадж. До цього міста паломники прибули вночі. Одразу ж з'явилися збирачі ха- раджу: «. і тут турки напали на наше судно з ліхтарями, зараз нас узяли і хотіли кинути в темницю за гарач; а ми їм показали ту хартію, що дана в Залацах (у Галаці. -- В. С.); вони й відказали: “. то інша плата (в оригіналі -- полата. -- В.С), а це друга!”» Також не вплинули на збирачів податку ані лист від волоського господаря, ані документ з монастиря. Огледівши документи, вони заявили: «. заховайте у свої кишені, а наше, що належить, віддайте». Побоюючись показати, що мають гроші, ієромонахи сказали, що не мають чим платити, і впросилися, щоб їх відпустили до ранку на поруках, аби мати можливість піти по церквах просити милостиню для виплати хараджу. Збирачі погодилися, сказавши, що наступного дня велике християнське свято, і вони можуть йти по милостиню. Причому за паломників поручилися інші християни. Якраз тоді був суботній день і відзначалося свято Благовіщеня Пресвятої Богородиці. Назбиравши трохи грошей, паломники додали своїх і віддали туркам 10 левів як харадж. На початку квітня паломники припливли до Тулчі, де їх зняли з корабля й почали вимагати грошей. Тоді вони показали виданий у Галаці документ (в оригіналі -- карту. -- В.С.) щодо сплаченого податку, однак ці збирачі все ж хотіли чимось поживитися і вирішили натиснути на паломників ув'язненням: «А вони тієї хартії не слухали, хотіли з нас що-небудь вирвати, і дали нас до ув'язнення: взявши нас 2 турка, посадили у тюрму». Від такого повороту справи паломників охопив відчай: «І ми бідні того вельми налякалися й стужилися, що грошей мало, нічого давати, а друге, що впали в руки неприятельські, третя скорбота не вміємо говорити, а в чужу землю зайшли, і всю надію свою на Бога поклали». Та ув'язнення було недовгим. До них зайшов якийсь турок і випустив з в'язниці. По дорозі до свого корабля паломники вклонилися турецьким старшим, однак «вони на нас тільки рукою махнули»Паломники-писатели петровского и послепетровского времени или путники во святой град Иерусалим // Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. -- М., 1874. -- 1873, кн. 3. -- С. 2-3..

У розповіді про ще одну подорож -- чернігівського ієромонаха Іполита Вишенського -- згадується про митницю у місті Фокшанах, яке знаходилося на кордоні між Молдовою та Валахією, де паломник був у грудні 1707 р.: «І там сидить сторожа волоська, дивляться, хто що везе, і мито беруть»Путешествие иеромонаха Ипполита Вишенского в Иерусалим, на Синай и Афон (1707-1709 гг.) // Православный палестинский сборник. -- СПб., 1914. -- Вып. 61. -- С. 5..

Як бачимо, ці джерела оповідають про місцезнаходження окремих митниць і деталі спілкування подорожніх з митниками на шляху їх поїздок. Таким чином, за відсутності подібних купецьких оповідей, можна поглянути на обставини, в яких відбувалися подорожі. Хоча, зрозуміло, кожна поїздка була своєрідною, ставлення до купців відрізнялося від ставлення до паломників, різнилися між собою і купці -- хтось мав лише налагоджувати контакти на митницях, а хтось їздив часто і добре знав увесь маршрут. А тому ці матеріали корисні задля загальних спостережень, також розглядаємо їх в ілюстративному плані, задля наближення до відчуття тодішньої реальності. Особливу увагу в оповідях паломників привернули прискіпливість і жорсткість у контролі за збором податків у Османській імперії. Це стосується як збору хараджу, так і податків на торгівлю. Також привертає увагу звичка османських митників стягнути податки навіть у випадку, коли подорожній мав документ, який передбачав звільнення від таких виплат.

Размещено на Allbest.ru