Давньоримська цивілізація

Падіння Римської імперії означало кінець античного світу. Припинення існування великої цивілізації привертало і привертає увагу істориків і не тільки їх, нагадуючи про непостійність, що загрожує всім людським інституціям. Дослідники розмірковують над причинами її загибелі. Деякі з них стверджують: змішування народів в імперії - процес, що дійсно відбувався впродовж століть, призвело до творення менш якісного населення, якому не вистачило мужності протистояти зовнішнім вторгненням. Проте расова теорія є антинауковою, і мало хто її в наш час підтримує. Врешті-решт греки, германці та слов'яни, які змішувалися з римлянами, фізично їм не поступалися і могли дуже ефективно битися в арміях. Інші зазначають те, що імператори сприяли занепаду Риму, оскільки вибили сильних супротивників у вищому класі і таким чином послабили цей клас -- звідки було взятися лідерам? Незаперечно, сенат останнього періоду існування імперії став слабшим, менш здатним протистояти диктаторству імператорів, що значною мірою зумовлювалося свавільними стратами сенаторів за імператорськими наказами.

Серед аргументів висувався й економічний, суть якого полягала в тому, що імперія не перейшла від натурального господарства до, так би мовити, індустріального. Однак це не надто переконливо, оскільки чимало суспільств проіснувало багато століть на основі домашньої економіки. Якщо б не інші кризові явища, то імперія, можливо, ще б проіснувала якийсь час на тій же економічній базі, що й раніше. Ішлося про нестачу робочої сили, що е найвірогіднішою причиною занепаду. Східні міста виявилися більш населеними, ніж західні, і більш здатні до спротиву. Послаблення демографічного фактора пов'язувалося з посиленням вілл, коли їхні жителі вже не йшли до армії, підпорядкованої центральній владі. А чужинцям було легше вторгатися до імперії, спротив місцевого населення якої став фрагментованим. Свою роль відіграла і фізична географія: вона прирекла західні землі імперії на більшу вразливість до вторгнень. Войовничі племена приходили долиною Дунаю і через території Центральної Європи, що було менш небезпечним маршрутом, ніж шлях через Балканські гори, Грецію і Малу Азію.

В останні століття існування Великого Риму його імператори підвищили престиж армії і принизили статус сенату та цивільних служб. Водночас армія та її командуючі почали серйозно впливати на призначення й усунення імператорів. Єдиним засобом зберегти громадянський контроль над воєнною машиною було надання більших повноважень сенату і збереження сильних цивільних службовців. Проте імператори рушили далі шляхом абсолютного примусу. Репресії душили ініціативу і призвели до того, що нижчі верстви стали апатичними й ображеними. Майже всі економічні ресурси держави йшли на оплату та оснащення армії, а система оподаткування, що вичавлювала дедалі більше і більше грошей із громадян, залишала їм дедалі менше коштів для розширення або принаймні ремонту майна. За таких умов влада варварів могла здаватися їм не набагато гіршою, ніж римлян.

Велика кількість свят і розваг у Римі наводить на думку про неабияку роль лінощів та розкоші у трансформації Західної імперії. Міські маси, яких рідко закликали до пращ і балували безкоштовними розвагами, поступово втратили почуття відповідальності. Коли від мас не вимагалося більше, ніж мінімум зусиль до виживання, вони полишили дисципліну і громадянську співпрацю, які, власне, і становили основу величі Риму. Цивільної служби уникали, війська комплектувалися не з римлян, а заклики до традиційної римської стійкості в небезпеці не знаходили відгуку.

Слід узяти до уваги пертурбації у сфері ідей і вірувань. Англійський мислитель XVIII ст. Б. Гіббон уперше звернув увагу на те, що свою роль у послабленні Риму відіграло християнство, офіційно прийняте в IV ст. На його думку, воно прищеплювало масам дух пасивності і покори, змушувало схилятися під ярмом влади або навіть гноблення, внаслідок чого гордий войовничий дух римлян змінився духом благочестя. Християнство вчило лише страждати та підкорюватися. До цього слід додати, що в римській моделі імператори, правителі й різні адміністратори були далекими від народу. Римська релігія надавала мало духовної компенсації за низьке становище у світі. Християнська ж віра несла звістку про те, що всі люди потенційно рівні в очах Господа і можуть розраховувати на краще життя після смерті через спасіння. За умов збільшення нападів на Західну Римську імперію і зменшення кількості бійців, які б могли їх відбити, зростаюча чисельність християн не прагнула боротися за збереження старої системи. Ця духовна відраза разом із тиском вторгнень призвела до падіння Риму. Проте немає одного простого пояснення тому, чому так сталося, оскільки взаємодіяла велика кількість факторів.

Народи античності заклали основу майбутній європейській цивілізації. Пам'ять про досягнення стародавніх греків і римлян не згасла. Навпаки, велич і краса пам'яток, широчінь і витонченість думки продовжували зачаровувати і надихати наступні покоління. Так само залишаються привабливими ідеї, що народилися в ті часи: єдність націй, мир в усьому світі, верховенство розуму, закону і справедливості в людських справах тощо.

Размещено на Allbest.ru