Участь Київської Русі у створенні єдиної Європи

Як ми бачимо, політичний кордон Європи в той час проходив по галицько-волинських кордонах, і ця частина українських земель вважалась оплотом єдиної Європи, в якій за ці роки також відбулись великі зміни.

У 1250 р. помер імператор Фрідріх II Штауфен, але папи продовжували воювати з його синами та онуком. В 1268 році вся "єретична родина" - династія Гогенштауфенів - була знищена. Але ліквідація німецької проблеми не вирішувала питання влади для папства. Виникла нова проблема - французька.

Європейські народи не підтримували безкінечні війни між папами і імператорами. Вони хотіли знаходити спільну мову зі своїми королями, допомагаючи їм стримувати великих і малих феодалів. Швидше цей процес проходив в Англії та Франції, але Англія трималась осторонь конфліктів на континенті, а Франція з XIII ст. все активніше втручалася в загальноєвропейські справи. Якщо на початку XIII ст. король Пилип II Август (1180-1223) не поступався папі Інокентію в багатьох суперечках (причому французькі церковники підтримували свого короля), то до середини століття король Луї IX Святий (1226-1270) мав серед європейських правителів більший духовний авторитет, ніж папи, які погрузли в боротьбі з Фрідріхом II. А в кінці XIII ст. король Пилип IV Красивий (1285-1314) став помітно сильніший за папу, і коли в 1303 р. Боніфацій VIII хотів відлучити Пилипа IV від церкви, він направив до Італії загін, який заарештував папу. Після смерті Боніфація VIII Пилип IV домігся від кардиналів виборів папою француза Климента V, який переніс свою резиденцію з Риму в Авіньйон - місто, яке знаходилося на кордоні з Францією, але на імператорській землі.

З цього часу про Західну Європу можна говорити як про єдину Європу, "співдружність незалежних королівств". Папу й імператора європейці почали шанувати нарівні зі своїм королем чи герцогом. Це була не єдина імперія з одним законом і єдиною мовою. Багато князівств, герцогств, королівств говорили різними мовами, ворогували і навіть воювали один з одним. В той самий час європейське співтовариство керувалося трьома поняттями, котрі визнавали всі:

1) єдина церква, у котрої був один голова - папа Римський, мала величезний вплив на суспільство;

2) мова - латина, яку кожна освічена людина мала знати. Тільки на латині писали книги, літописні записи, оформляли документи;

3) всі члени європейського суспільства мали хоч які права, і ніяка влада над ними не могла бути безмежною;

4) особиста власність і самоврядування міст стали культиваторами ідей особистої свободи, ринкових і правових взаємовідносин.

А що ж стало з нашими землями? Русь розкололася.

Південно-Західна Русь (Галицько-Волинські землі), яка приймала активну участь в політичних справах Центральної Європи, в період правління Романа Мстиславича втягувалась в європейську цивілізацію (особливо в XIV-XVI ст.) під впливом Польщі.

Північно-Східна Русь, як пише німецький історик А.М.Амман, відхиливши союз з папством, "поклала кінець західному культурному впливу на багато десятиліть", що і визначило майбутнє протистояння.

Російський історик Г.В.Вернадський вважав, що "Росія, щоб зберегти релігійну свободу, пожертвувала політичною..., а упокорення перед Сходом мало єдину мету - збереження православ'я як джерела моральної і політичної сили російського народу".

Але як би там не було, в подальшій історії князі Київської Русі ХІ-ХІІІ ст. взяли безпосередню участь у формуванні єдиної Європи, а Галицько-Волинське князівство ніколи не виходило за межі європейських політичних кордонів.

По мапах, які створювали європейські картографи, добре видно, кого Європа вважала, а кого не вважала європейською країною.

У XV ст. кордони Європи проходили по кордонам Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського, тобто частина земель Київської Русі - Східна Русь опинилась за її межами. Крім того, на мапах XV--XVI ст. на схід від Литви простягалася Велика Татарія, а Східна Русь була лише її частиною. На картах фра Мауро і Миколая Кузанського Київ знаходився на кордоні з Татарією. Так тривало до середини XVI ст., коли кордони Європи суттєво просунулися на схід - до річки Волги. Але на півдні України, за свідченням посла імператора Рудольфа Еріха Лясоти (1594), Татарія починалася на Лівобережжі від гирла р. Самари. В 1690 р. у Голландії відомий географ Ніколас Вітсон склав карту Росії, яку назвав "Нова Ландкарта Північної і Східної Татарії 1687 року", а пізніше написав книгу ""Північна і Східна Татарія", яку присвятив Петру І.

Історик XVIII ст. В.Татищев переносить кордони Європи на Урал. Кордон проходить по верхів'ям гір, а потім по річці Яік (Урал), до Каспійського моря. Кавказ, Крим, Причорномор'я, всі володіння Туреччини в Греції і слов'янські землі за Дунаєм були для картографів XVIII ст. Азією.

На рубежі XVIII--XIX ст. кордони Європи проходили через протоки Босфор і Дарданелли. Північне узбережжя Чорного моря, від гирла Дунаю до гирла Дніпра вважалося вже Європою. Хоча коли О.С.Пушкін мандрував по Криму та Кавказу, то для більшості це все ще була Азія.

В першій половині XIX ст. кордон Європи проходив по верхів'ям Кавказького хребта, розділяючи Кавказ на Північний - європейський і на Південний, який знаходився в Азії.

Наприкінці XX ст. кордон Європи знову змінюється. В Росії весь Уральський хребет опинився в Європі, а північний кордон вже проходить по річці Ембі. Туреччина заявляє про свою приналежність до Європи (надруковані мапи, де все Закавказзя і вся Туреччина - Європа). Вірменія і Грузія також наполягають на тому, щоб їх теж вважали частиною Європи.

"Хто яму копає, той в неї впаде; а хто котить каміння - на нього воно повертається"

Книга притч Соломонових [23; 12]

Размещено на Allbest.ru