Главная Коллекция "Otherreferats" История и исторические личности Преса радянської України часів перебудови (1985-1991 рр.)

Преса радянської України часів перебудови (1985-1991 рр.)

Преса як підпорядкований партійним комітетам інструмент виконання рішень в Україні радянських часів ((1985-1991 рр.). "Парніковий ефект" від перебування редакцій партійних газет у зоні, вільній від критики. Причини втрати позицій партією та її пресою.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 17.02.2016
Размер файла 58,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Викриваючи таке явище, як байдужість, В. Погрібний пропонує читачеві філософські роздуми у площині морально-етичних категорій: моє - наше. Автор переконаний, що почуття нашого треба відродити: "Старше покоління наших чесних батьків залишило нам у спадок не тільки кулеметну тачанку, стаханівські рекорди і самопожертву Матросова. Найцінніший той дарований нам рушник, на якому батьки вишили слово "наше" (1988. - № 4. - С.128). Порушуючи питання духовної культури і суспільної моралі, проблему національного відродження, М. Петренко зауважує, що необхідно "вивчати, досліджувати, висвітлювати наші суспільні негаразди у національному, а також мовному питаннях" (1989. - № 9. - С.99). Аналізуючи проблему розхитування основ народної моралі у сільському середовищі, яке завжди було творцем духовної культури нації, В. Іванисенко викриває наслідки згубних процесів, що відбувалися в суспільстві: "Трутизна хлопської покірності, всезагальної байдужості поступово, але неухильно вражала душу хлібороба, надто того селянського покоління, яке виросло вже в сталінському казарменому соціалізмі і в його "розвиненому" брежнєвському варіанті. Глухе самовідчуження мас від громадських інтересів, від природної економічної самодіяльності не могло не відбутися, - адже "творець народного щастя" змінив соціальний статус хлібороба як вільного виробника і перетворив його в безправного наймита з усіма неминучими наслідками в сфері духовного буття народу. Духовність і мораль - категорії соціальні" (1989. - № 5. - С.127). Розглядаючи питання, яке до цього часу залишалося відкритим, - конституційне узаконення української мови в громадському й державному житті, Р. Іваничук засуджує діяльність Сталіна і його наступників у галузі національної політики; виступає за збереження національної спадщини і відновлення престижу українських шкіл. "Нам треба знати кожну дрібничку з минулого й сучасного життя свого народу. <. > Шануймо мову, пісню, мистецтво, книги, імена і могили предків - усе воно наше і все належить не тільки нам. Мусимо знати добрі діла наших попередників і сучасників - для прикладу, а їхні помилки - для перестороги. Мусимо пам'ятати про кожну краплю крові, пролиту у боротьбі з непам'яттю, - за збереження Храму духу народного" (1988. - № 4. - С.122).

Проте, поряд із закликами за збереження національної спадщини та критикою радянської національної політики, на сторінках журналу друкуються твори, в яких засуджуються ідеї самостійності й незалежності України. Зокрема, під рубрикою "На чатах" у матеріалі П. Орленка "Документи зради" (Київ. - 1988. - № 4) викривається антирадянська діяльність "українських буржуазних націоналістів", які відстоюють право України на самостійність, суверенність і незалежність.

У висвітленні питань суспільної ідеології на сторінках журналів "Київ" і "Вітчизна" ситуація кардинально змінюється лише у 1990 p.: публіцисти виступають за відокремлення та суверенітет України, за єднання з українцями у всьому світі. Автори проголошують національно-патріотичні вимоги і програми, головним змістом яких є політичне самовизначення української нації, висловлюються на підтримку позиції Народного руху. Так, наполягаючи на необхідності відокремлення та суверенітету України, захисті її національних інтересів, І. Драч у матеріалі "Обійдемось без комплексу!" (Київ. - 1990. - № 6) дає негативний відгук про ідею нового союзного договору та створення нової федерації.

Варто зазначити, що у матеріалах цього періоду осмислюється поняття самобутності українського народу й сутності українського духу. Аналізуючи "болісну історію нашу", Д. Кремінь ставить запитання: "Що ми за люди? Звідки ми? Чи справді - "моголи", скіфи, анти чи якесь невідоме світове плем'я, розсипане по всіх континентах?" (1990. - № 10. - С.115). Публіцист переймається тим, що за роки перебудови в Україні нічого не змінилося: "Як і перше, української мови в жодній школі - тільки начебто планують." (1990. - № 10. - С.117); "Козак Мамай у сузір'ї Манкурта" (1990. - № 10. - С.111-117).

Питання національної ідентичності по-справжньому постає на сторінках журналу "Київ" із виникненням таких рубрик, як "Українська діаспора", "Українці в світі", "Слово", "Рух". Друкуються нові проблемні матеріали, в яких переоцінюються ідеологічні постулати щодо українського націоналізму та негативного образу українців-емігрантів. У публікаціях з'являється відчуття особистої причетності до долі України і кожної окремої людини, яка живе в ній. Вперше у публіцистичних творах змальовується позитивний образ українців, що проживають за кордоном, публіцисти починають переосмислювати минуле і сьогодення української нації у контексті її права на самовизначення. Зокрема, у матеріалі Є. Сверстюка "Скарб великої гідності" звучить ідея єднання з українцями у всьому світі: "Тільки тепер ми в Україні відкриваємо очі на те, якою болісною, відданою любов'ю любили свою Україну українські емігранти." (1990. - № 11. - С.110).

У "Вітчизні" друкуються твори, спрямовані на утвердження української національної ідентичності, встановлення історичної справедливості та відродження української культури: документальні новели про українців-русинів Східної Словаччини Ф. Зубанича "Я русин был, єсмь і буду." (1990. - № 2-5) та праця І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" (1990. - № 5).

Змальовуючи долю конкретної людини, Ф. Зубанич розповідає про складне історичне минуле краю і висловлює своє захоплення стійкістю та відданістю українців своєму корінню. Незважаючи на те, що русини-українці були на стику чотирьох або п'яти державних кордонів і стількох же сфер впливу, "українець-русин вважав за свій обов'язок тримати вірність своєму пракореневі, берегти заповіти давніх предків і боротися - протягом десяти віків! - за своє сьогодні і завтра" (1990. - № 4. - С.139).

Написана у вересні-грудні 1965 p., праця І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" і нині залишається актуальною для українського суспільства. Слід зазначити, що це перша авторська публікація. Починаючи з 1968 p., матеріал виходив самвидавом або за кордоном окремими виданнями українською, російською, англійською, французькою, італійською, китайською мовами без відома і дозволу автора.

За словами І. Дзюби, праця виникла як об'єктивна потреба узагальнити проблематику, спробувати проаналізувати історичну, національно-політичну ситуацію загалом, викласти позицію тих, кого непокоїло становище України, охарактеризувати явища, які цю тривогу викликали, побачити, що за ними криється, і водночас з'ясувати, яка політика стоїть за репресивними акціями влади. "Потреба в цьому назріла і набирала суспільної гостроти. <. > Арешти ж дали те емоційне збурення, якого далі несила було стримувати" (1990. - № 5. - С.96). Значну увагу в своїй роботі автор приділяє дослідженню проблеми русифікації. Одне з джерел небезпеки і один із резервів русифікаторської енергії системи публіцист вбачає в тому, що значна частина російського та русифікованого населення в Україні, зокрема інтелігенції, не задумується над національними проблемами, байдуже, а то й недоброзичливо ставиться до вимог справедливості в національній справі: "Мені хотілося переконати таких людей у тому, що вони помиляються, вважаючи національні інтереси не вартими їхньої уваги, а коли пасивно чи активно сприяють русифікації, то стають вільними чи невільними співучасниками злочину проти українського народу" (1990. - № 5. - С.96).

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що поняття суспільної моралі та ідеології мали різний зміст та наповнення відповідно до суспільно-політичної ситуації в державі. Публіцистичні твори 1985-1986 pp., надруковані у журналах "Київ" та "Вітчизна", виступають як зброя "ідеологічного фронту" проти західного імперіалізму. Публікації у журналах 1987 р. характеризуються відсутністю чітко вираженого ідеологічного чинника. Починаючи з 1988 p., спостерігається значна кількість публіцистичних творів, спрямованих на дослідження проблем суспільної моралі, пробудження історичної пам'яті, збереження унікальних пам'яток національної культури та піднесення моральних засад. У полі зору публіцистів - споконвічні духовні цінності, національні та моральні традиції, ідеологічні підвалини держави.

Чорнобильний мотив у публіцистиці пізнього Олеся Гончара

Чорнобиль О. Гончар сприйняв як знак Божественного провидіння. Для нього це не випадкове явище - наслідок чийогось особистого недбальства, а всепланетна катастрофа, урок для всього людства й передусім для українців. Публіцистика недарма дуже часто осмислюється через її зіставлення з лірикою; і там, і там передбачена потужна авторська присутність. Публіцистика письменника - це поезія його думки. Саме таким поетичним образом, який відразу перевів одиничну подію в план узагальнення, був образ "звізди Полин". Полин у Біблії символізує отруту, випробування. З "Об'явлення Св. Івана Богослова" навів О. Гончар слова: "Палаюча, мов смолоскип, впала вона на третину річок та на джерела вод… А ймення звізди Полин" [2, 55] і відразу розширив горизонт сприйняття Чорнобильської катастрофи, вивів її на обшири священної історії, категорії загальнолюдського, показав, що це не тільки наше українське лихо, а проблема всієї Землі як планети.

Він зробив це цілком у дусі української художньої свідомості, де в стародавній щедрівці відбувається переселення в Україну героїв Святого письма: "Ой у полі плужок оре. / За плужком тим Христос ходить, / Святий Петро помагає, / Божа мати їсти носить, / Їсти носить, Бога просить: / "Ори, синку, нашу нивку" і т.д. П. Тичина в циклі "Скорбна мати" (1918) розповідає, як учні сина питають Богоматір, як їм знайти Ісуса, а вона відповідає: "Ідіте на Вкраїну, / Заходьте в кожну хату - / Ачей вам там покажуть / Хоч тінь його розп'яту" [5: 71]. У вірші Юрія Клена "Божа матір" (1935) вже не учні, а сама Марія шукає сина: "Та невже ж тобі ще не сказали?" / Роз'ярився корявий дідусь: / На усіх перехрестях його розіп'яли, / І помер твій веселий Ісус" [3: 85-86]. Я думаю: про перенесення подій Святого письма в Україну можна створити велике дослідження, і матеріал для нього знайдеться у творчості багатьох письменників. Важливе місце в розвитку цього сюжету займатиме й О. Гончар.

Аналіз поетики приводить нас до висновку, що Чорнобиль для О. Гончара - це не певна споруда на березі Прип'яті, а поняття з категоріальним змістом, символ, знак, наділений багатьма значеннями. Через його розшифровку він намагається осмислити нашу новітню історію, осягнути причини української трагедії, яка має багато аспектів, показати долю колоніальної України в радянській імперії, згубну політику Центру щодо до національних окраїн.

Цілком однозначно для О. Гончара Чорнобиль - то зловісний знак "нашої поразки" в багатьох галузях діяльності країни й суспільства.

Перший напрямок - рівень науки. За О. Гончаром, радянська наука виявилася неспроможна проектувати безпечні реактори, обирати для їх розташування віддалені регіони з низькою густотою населення. "Чорнобиль, - пише О. Гончар, - це поразка науки, відчуженої від людини, відомчої, збюрократизованої, далекої від гуманізму" [2, 58]. Письменник неодноразово наполягав на такій ідеї: Чорнобиль не суто українська подія, а світове явище; "його тяжкий урок має різко підвищити моральну відповідальність всієї світової науки перед людством" [2.58]. Апелюючи до світової громадськості, О. Гончар не втомлювався пояснювати: "Україна сьогодні якоюсь мірою може правити людству за образ недалекого майбутнього, постає моделлю самої планети, що швидко виснажується" [2, 57].

У тому, що досі планета Земля не перетворилася на суцільну радіоактивну пустелю, велика заслуга Чорнобиля, який став ніби останнім попередженням людству від імені матінки-природи про неможливість втручання людини в природний перебіг життя планети. Зазираючи в історичне майбутнє, О. Гончар сподівався. Що вирішальне слово в ньому "належатиме чесній науці, яка не запродала душу дияволові бюрократії, науці незалежній, високоморальній, яка втілює в собі ідеали гуманізму й народну совість" [2, 59].

Другий рівень, на якому письменник осмислює символ Чорнобиля - рівень екології. Цю проблему О. Гончар переважно трансполює на Україну, відзначаючи, що їй у першу чергу, більше ніж іншим країнам світу й республікам Радянського Союзу, загрожує екологічна катастрофа. Як митець, він використовує весь арсенал художніх засобів, щоб мальовничо описати нинішнє становище України, як правило, використовуючи як головний прийом зіставлення: "минуле - сучасне", "було - стало".

Описавши Україну як зону екологічного лиха, О. Гончар запропонував читачам такий висновок: "Чорнобиль став зловісним знаком щонайсильніших саморуйнівних дій людини, найдраматичнішою поразкою в її такому нерозумному протиборстві з природою"

Третій рівень осмислення символу Чорнобиля - рівень політики. Він випливає з двох попередніх. Україна стала предметом "відомчого розбою" [2, 54] союзних міністерств, свідомої політики, яка в Радянському Союзі ведеться на знищення України. Україна задихається від перенасиченості промисловості, непридатним для життя стає природне довкілля, а "вузьколобий, охоплений гігантоманією чиновник" [2, 53-54] планує й далі встановлення "грандіозної очаківської дамби", прокопування каналу Дніпро - Дунай, спорудження нової Чигиринської АЕС, у місці столиці козацького краю, виношується ідея поставити атомні ковпаки у верхів'ях Десни, "останньої ще не отруєної відходами річки", у краю, звідки й досі йде світло "Слова о полку Ігоревім" Четвертий рівень сприйняття символу Чорнобиля - рівень культури, мови. Для О. Гончара він наскрізний, головний. Він постійно піднімав свій голос на захист української мови від чиновницького свавілля, протестував проти скорочення українських шкіл, проти права звільняти дитину від вивчення української мови. Він неодноразово звертався в публіцистиці до образу хлопчика з південних степів України, який відмовився зректися рідної мови, коли вже весь клас зрікся й умовляв і його зробити це. Але він категорично відмовився піти за більшістю й категорично захищав своє право вивчати мову й літературу свого народу.О. Гончар рішуче захищає право людини на еволюцію, внутрішній розвиток, відкриває дорогу поросійщеним українцям повернутися до свого рідного, батьківського кореня, материнської мови. Меншість, якщо за нею правда, має всі шанси перетворитися на більшість. Майбутнє не за гальмівними силами, а "за людьми національно свідомими, мислячими, які здатні будуть розумно й компетентно працювати в ім'я побудови суверенної української правової держави" [2, 366]. Під час голодування студентів на Хрещатику (а серед них була й онука О. Гончара - Леся) письменник писав: "Це твій завтрашній день, Україно, це найвірніша надія твоя! Не завжди будеш ти чорнобильна, не завжди будеш сколонізована, зневажена й пограбована - ще побачить світ у сонці тебе, у красі твоїх прийдешніх весен!

Размещено на Allbest.ru

Страница:


Подобные документы

  • Перебудова в СРСР та її наслідки для України (1985–1991 рр.)

    Загострення системної кризи радянського тоталітаризму та спроби його реформування у другій половині 80-х років. Впровадження принципів перебудови і проблеми на його шляху. Соціально-економічна ситуація в Україні, проведені реформи та причини їх провалу.

    реферат [15,5 K], добавлен 17.06.2009

  • Перестройка 1985–1991 гг.

    Экономические и политические реформы М.С. Горбачева в 1985-1991 гг. в СССР: предпосылки "перестройки", условия и проблемы. Направления изменений: переход к регулируемой рыночной экономике, либерализация в сфере управления. Социальные последствия реформ.

    презентация [166,3 K], добавлен 23.04.2013

  • Кризис и распад СССР (1985-1991 гг.)

    Политическая борьба вокруг альтернатив экономического реформирования в 1985–1991 годах. Советская и либеральная модели политической системы. Сущность политики "гласности". Национальная политика и внешняя СССР в годы "перестройки" и ее результаты.

    контрольная работа [1,2 M], добавлен 24.01.2011

  • Перебудова і розпад СРСР (1985-1991)

    У 1985 році Генеральним секретарем ЦК КПРС став член Політбюро ЦК КПРС Михайло Горбачов, який оголосив, так звану, "перебудову". Основні етапи перебудови. Проголошення курсу на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР (реформа А. Аганбегяна).

    презентация [306,3 K], добавлен 20.02.2011

  • Перестройка и распад СССР в период 1985-1991 гг.

    Общая характеристика политического состояния Советского Союза после смерти Л. Брежнева. Анализ основных направлений внешней политики 1985-1991 гг. и концепция нового политического мышления. Кризис социалистического лагеря. Основные причины распада СССР.

    реферат [31,1 K], добавлен 04.03.2011

  • Казахстан в период перестройки (1985-1991 гг.)

    Перестройка в СССР, ее основные этапы и политические реформы. Декабрьские события 1986 года в Алма-Ате и их политическая оценка. Политические и экономические реформы в Казахстане в 1985-1991 годах. Распад СССР, создание СНГ и реакция азиатских республик.

    реферат [37,2 K], добавлен 10.08.2009

  • Политическое и социально-политическое развитие страны в 1985-1991 гг.

    Перераспределение руководящих постов в СССР в 1985 г. и внедрение концепции "перестройки". Последствия реформ: спад производства, кризис политической власти, внешнеполитические проблемы. Провозглашение государственного суверенитета Российской Федерации.

    контрольная работа [15,8 K], добавлен 23.11.2011

  • Перестройка СССР в 1985-1991 гг.

    Перестройка - преобразование советского общества, начатое Горбачевым в рамках социалистической системы. Направления развития модернизации социализма. Перестройка в экономике 1987-1991 гг. Проблемы, возникшие при ее проведении и итоги. Образование партий.

    презентация [1,6 M], добавлен 11.12.2011

  • Политика гласности в СССР: основные направления и результаты (1985-1991)

    Сущность первого этапа политики гласности 1985-1986 гг. Крах общественных идеалов. Идеи Горбачева о гласности и открытости. Изменения общественно-политической мысли того времени. Этапы реформы школьного образования. Гласность как средство реформации.

    курсовая работа [47,2 K], добавлен 23.02.2014

  • Перестройка и возрождение политического плюрализма 1985-1991 гг.

    Перестройка как название совокупности политических и экономических реформ, проводившихся в СССР в 1986-1991 годах. Основные события перестройки. Реформы в экономике, формирование многопартийной системы и тенденции перестройки. Причины неудач перестройки.

    курсовая работа [47,9 K], добавлен 28.07.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2025, ООО «Олбест» Все наилучшее для вас