Історія держави і права Стародавнього Риму

В період домінанту римське право видозмінюється, але його головні інститути зберігаються. Зміни торкалися головним чином правових джерел, серед яких панівне становище посідає законодавство імператорів. Юристи поступово втрачають право давати обов'язкові для виконання консультації, не мають можливості формулювати нові правові норми, як це раніше робили претори. А в 426 р. н. е. був прийнятий закон "Про цитування юристів", згідно з яким юридична сила визнавалася за творами лише 5 юристів: Папиніана, Ульпіана, Модестина, Гая і Павла. Втрата римським правом своєї динамічності, звуження кола джерел, стабільність імператорського законодавства створили сприятливі умови для здійснення кодифікаційних робіт. У Східній Римській імперії (Візантії) в кінці ІІ ст. були складені приватні збірники римського права - кодекс Грегоріана, кодекс Гермогеніана, а в 438 р. здійснена перша кодифікація імператорських конституцій (кодекс Феодосія).

«Акти імператорської влади (конституції) ділилися на наступні види: 1. Едикти - загальні положення, засновані на владі «імперіум», а тому юридично обов'язкові тільки за життя даного імператора. Але вже з II ст. вони починають дотримуватися і його наступниками. 2. Рескрипти - відповіді або поради імператора окремим особам або магістратам, що звертаються за консультаціями з правових питань. 3. Декрети - рішення, винесені імператором у судових справах, на основі яких склалася самостійна імператорська юрисдикція. 4. Мандати - інструкції, адресовані правителям провінцій, в ряді випадків містили також норми цивільного чи кримінального права, які застосовувалися і до перегрінів.» [4, ст.. 139]

Висновок

Вивчення історії римського суспільства - простежування основних закономірностей його економічного, соціального, політичного та культурного розвитку і виявлення специфічних, властивих тільки стародавнього Риму рис - має особливий інтерес. Протягом такого тривалого існування Римська держава і право не залишалося незмінним, вони пройшли певний шлях розвитку.

Римське право відрізняється найтоншої розробкою різного роду правових інститутів, ясністю аргументації, точністю формулювань, високою юридичною технікою. Всі ці якості в рівній мірі відносяться і до права приватної власності, і до зобовязальних відносин, і до спадкового права. Головне ж у тому, що римські юристи зуміли виділити в масі конкретних відносин, що виникали між людьми, найбільш загальні, самі абстрактні форми.

Подальше історичне життя римського права в умовах інших державно-політичних інституцій, іншої культури та інших в цілому соціальних умов живилося з власних історичних коренів. В головному це історичне життя зводиться до прямого продовження традиції римського права, до рецепції його і входження в іншу юридичну практику, до наукового, нарешті, освоєння філософії і догм римського права.

Ці три явища і становлять зміст другої епохи в історії римського права, що починається з правової традиції Візантії, яка триває і по теперішній час.

Список використаних джерел

1. Мудрак І.Д. Історія держави і права зарубіжних країн. - К, 2002. - 208с.

2. Хома Н. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / Наталія Хома - 4-те вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 474с.

3. Тищик Б. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посібник/ Борис Тищик,; Ред. Діана Карпин, Любов Кирієнко,. - Львів: Світ, 2001. - 382 с.

4. Стадуб И. Д. История государства и права зарубежных стран. Белорусский институт правоведения, 2003. - 548с.

5. Графский В. Г. Всеобщая история права и государства: Учебник для вузов. -- М.: Издательство НОРМА, 2003. - 744 с.

6. Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: навч. посіб./5-те вид., перероб. і доповн. - К: Істина, 2005. - 768с.

Размещено на Allbest.ru