Становлення та функціонування системи соціального забезпечення в Українській РСР в 1920-30-х рр.: історичний аспект

У підрозділі "Особливості функціонування центральних та місцевих органів собезу в роки масової колективізації і голоду" виокремлюються руйнівні соціально-економічні наслідки колективізації, які свідчили про позбавлення селян можливості для повноцінного самозабезпечення, позаяк майно, худоба, земля були примусово усуспільнені, тобто стали колгоспними. Восени 1933 р. масова колективізація фактично завершилася: було колективізовано 74,4 % селянських господарств та створено понад 24 тис. колгоспів, майже у кожному з них були каси взаємодопомоги, які за браком коштів виявилися бездіяльними. Склалася парадоксальна ситуація: сільські товариства взаємодопомоги, які були створені селянами у 20-х рр., втратили конструктивну роль у районах масової колективізації, а колгоспні каси офіційно мали обслуговувати лише колгоспників. Їх використовували для створення колгоспів, а після реорганізації перетворили на засіб вилучення коштів сільського населення.

Запровадження карткової системи розподілу продовольчих і деяких промислових товарів, скасування централізованого постачання ними установ соціально-культурного спрямування, функціонування принципу продрозверстки та хлібозаготівельних комісій створювали несприятливу ситуацію для діяльності місцевих органів соціального забезпечення. Повноваження кас взаємодопомоги колгоспів надавали їм право матеріального забезпечення (видача позики, кредиту тощо), але в умовах тотального вилучення зерна, м'яса, картоплі в українських селах воно залишалося лише звичайним статутним положенням. Надання матеріальної допомоги на випадок втрати працездатності, утримання хворих, інвалідів, осіб похилого віку - належало до обов'язків кас взаємодопомоги колективізованого селянства (КВКС). Система соціального забезпечення в українському селі 1932-1933 рр. фактично не функціонувала, зберігаючи бездіяльність протягом двох наступних років, тобто до скасування карткової системи в Україні у 1935 р. Громадянські об'єднання з соціальними функціями (СТВ, КВКС, МТД) фактично втратили ознаки самостійних органів, що унеможливило їх повноцінне функціонування.

У п'ятому розділі "Розвиток пенсійного та матеріально-побутового забезпечення міського і сільського контингенту собезу" розглядаються кількість радянських пенсіонерів, форми матеріальної допомоги інвалідам війни, забезпечення родин червоноармійців, суспільний статус пенсіонерів.

У підрозділі "Загальна кількість радянських пенсіонерів" досліджуються відомча статистика, річні звіти центральних та місцевих органів собезу. З'ясовано, що за роки Першої світової війни загинуло 4,3 млн. а громадянської - 2,1 млн. осіб, відтак їхні родини стали об'єктом діяльності соціальних служб. В Україні кількість жертв становила 1,3 млн. осіб, 428 тис. осіб потребували невідкладної допомоги. соціальне забезпечення тоталітарний політика

Першим офіційним документом, котрий засвідчив початок формування радянської системи пенсійного забезпечення, був декрет РНК УСРР "Про передання пенсійних відділень у підпорядкування народного Комісаріату соціального забезпечення" від 28 лютого 1919 р., а декрет РНК УСРР від 16 квітня 1919 р. "Про врегулювання пенсійної справи" фактично і юридично скасував діючу до цього структуру пенсійних установ. Статті та положення декрету заклали нормативно-правові підвалини пенсійної справи в Україні. "Положенням про пенсії", яке виявилося складовою частиною декрету, передбачалося запровадження трьох видів пенсій: для інвалідів, вдів, сиріт. "Інвалідну пенсію" одержували особи, які втратили працездатність внаслідок хвороби, віку, каліцтва, розмір якої коливався в межах прожиткового мінімуму конкретної місцевості. У разі додаткових джерел забезпечення, які знаходив пенсіонер, він мусив попередити "під загрозою кримінальної відповідальності" органи собезу. Непрацездатними членами сім'ї, на яких поширювалося право пенсійного забезпечення у випадку смерті пенсіонера-батька, вважалися вдова з однією і більше дитиною віком до 10 років, неповнолітні до 16 років та батько пенсіонера старше 55 років.

Декрет виявився основним нормативно-правовим актом про пенсійне забезпечення в Україні. Держава проголошувала рівноправність на одержання пенсій згідно з чинним законодавством, крім деяких груп населення (кавалерів георгіївських хрестів, колишніх поліцейських чинів, тюремних наглядачів, службовців духовних відомств).

Оформлюючи пенсію, державні органи враховували соціальне походження, майновий стан, політичне минуле, тобто діяв соціально-класовий принцип. Отже, дореволюційні пенсіонери, втративши пенсію, не наважувалися на її переоформлення за радянської влади. Протягом першої половини 20-х рр. кількість пенсіонерів зменшилася у 3 рази. У 1921 р. на обліку собезів знаходилося 184 тис. пенсіонерів, тобто осіб, які одержували продпайок, матеріальну допомогу, а весною 1927 р. - близько 59 тис. осіб. Вони становили більше половини контингенту органів собезу, з них селяни посідали лише 10 %, хоча серед інвалідів Першої світової війни вони мали 40 %, громадянської - 23 %. Пересічно селянська пенсія не перевищувала двох пудів збіжжя.

У дисертації зазначається, що пенсійне забезпечення та статус радянського пенсіонера був для багатьох соціальних груп своєрідною охоронною грамотою, доказом їхньої лояльності та політичної благонадійності.

У підрозділі "Форми матеріального забезпечення інвалідів війни" висвітлюється їхнє повсякденне життя, ставлення держави до цієї вразливої категорії населення. Жертви двох воєн та родини червоноармійців становили дві третини опікуванців собезу. Серед інвалідів воєн дві третини були з робітничо-селянського середовища. На середину 20-х рр. було оформлено від 46 до 51 тис. пенсій інвалідам Першої світової війни, а видано лише 25 %, інвалідам громадянської - 20 тис., одержано лише 20 %.

У 1925 р. НКСЗ УСРР запровадив єдині реєстраційні, пенсійні та розрахункові книжки для клієнтів системи собезу. Так, єдина реєстраційна книжка видавалася інвалідам всіх груп інвалідності і сім'ям, які втратили годувальника; єдина пенсійно-реєстраційна книжка належала інвалідам і сім'ям без годувальника, які перебували на постійному пенсійному обліку, а також персональним пенсіонерам; розрахункові книжки отримували сім'ї червоноармійців, політбійців і курсантів радпартшкіл. Тоді не існувало практики "капіталізації пенсії", тобто переведення згаданих книжок в установи собезу, у яких перебували пенсіонери на стаціонарному чи тимчасовому утриманні. Пенсію видавали раз на місяць відповідні органи собезу. Кожен пенсіонер, починаючи з липня 1925 р., мав пенсійні книжки з номерами, які засвідчували їхню реєстрацію в Наркомсоцзабезі та в окрінспектурі. "Громадянам села", які отримували допомогу через селянські і міські комітети взаємодопомоги, книжки не видавали. Пенсію видавали за місцем проживання пенсіонера.

Держава намагалася працевлаштувати пенсіонерів, тобто створити умови для їхньої трудової діяльності, скорочуючи у такий спосіб фінансування. Пенсіями вдалося охопити лише 50 % "клієнтури собезу", а пенсія інваліда війни була у 3 рази меншою від пенсії родини загиблого комуніста. Загалом соціальною допомогою, хоч і мізерною, вдалося охопити 65 % інвалідів громадянської та 52 % - Першої світової війни. У 1934 р. було 147 тис. пенсіонерів усіх категорій. Починаючи з 1935 р., коли було скасовано попередню законодавчу базу про пенсійне забезпечення, встановлювався віковий ценз пенсіонера - для чоловіків 60 років, для жінок 55 років. На рівень пенсії впливало соціальне походження та суспільно-політичний статус: пенсія "червоного партизана" була вищою від пенсії інваліда війни.

У підрозділі "Матеріально-побутова допомога родинам червоноармійців" висвітлюються організаційні форми соціальної допомоги сім'ям червоноармійців, які служили в РСЧА. Відповідні декрети з'явилися у лютому - червні 1919 р. тобто в умовах війни, відтак слугували певним стимулом та виявленням турботи держави про військовослужбовців. Основною державною допомогою були продпайки, які видавали родинам червоноармійців та солдатам "старої армії", які не повернулися з полону. Розмір допомоги становив ставку кваліфікованого робітника. У 1921 р. налічувалося 248 тис. сімей червоноармійців чисельністю понад 800 тис. осіб. Державні органи розробили тарифні пояси і норми видачі продпайків. Частка пенсіонерів серед цієї категорії контингенту органів соцбезу не перевищувала 12 %. У 30-х рр. родини червоноармійців мали право на пільгове оподаткування, але ним нехтували, особливо в роки голодомору, коли серед масових жертв були батьки і діти червоноармійців. Матеріальною допомогою було охоплено лише 55 % цієї категорії органів собезу.

Зазначається, що держава вдалася до політичного популізму, зарахувавши родини червоноармійців до "клієнтури собезу", особливо у 1919-1921 рр., щоб унеможливити поглиблення антирадянського руху селян.

У підрозділі "Суспільно-політичний статус "персональних пенсіонерів"" виокремлено та досліджено елітну групу радянських пенсіонерів. Держава скасувала становий принцип оформлення пенсій та запровадила класовий. У 1920 р. з'явився термін "персональне призначення пенсій", тобто врахування конкретних заслуг клієнта собезу перед суспільством. Існували також "підвищені пенсії", які становили 2/3 прожиткових мінімуму. Їх призначали за особливі заслуги перед революцією, тобто враховувалися політичні ознаки.

Термін "персональний пенсіонер" з'явився у 1925 р. Пенсії мали постійний та іменний статус. Право "довічної пенсії" мали відомі вчені та політичні діячі, а також їхні родини. У 20-х рр. було 1600 персональних пенсіонерів, з них 34 академічних, у 30-х рр. - від 5 до 7 тис. за "особливі заслуги перед республікою". Ставки пенсії збільшувалися до революційних свят. Для призначення персональної пенсії вченим необхідно було мати 25 років стажу, з них 15 років за радянської влади, а також досягнути певного віку - 60 років для чоловіків та 55 років для жінок. У 1935 р. видали "Положення про персональні пенсії" за заслуги перед республікою, але в царині революційної, державної, профспілкової, суспільної, культурно-освітньої та оборонної діяльності.

Існувало два види персональних пенсій - республіканські та місцеві. На звання пенсіонера республіканського значення могли претендувати Герої Радянського Союзу, заслужені діячі науки і техніки, народні артисти, герої праці, а місцевого значення - учасники революційних подій, активісти радянського будівництва тощо. Якщо загальна кількість пенсіонерів в Україні протягом 1926-1931 рр. зменшувалася, сягаючи 2,6 % населення республіки, то кількість персональних пенсіонерів зросла впродовж 20-30-х рр. майже у 5 разів.

ВИСНОВКИ

У висновках наведено основні результати науково-історичного дослідження історіографії та джерельної бази з історії становлення і функціонування системи соціального забезпечення в УРСР у досліджений період.

Дослідивши історію розвитку державних та громадських форм матеріально-побутового забезпечення в Україні, автор зробив ряд науково-теоретичних висновків, а саме:

- історичний аспект формування системи соціального забезпечення в Україні, незважаючи на актуалізацію теорії та історії соціальної повсякденності суспільного життя, залишається малодослідженою проблемою, позаяк були відсутні комплексні монографічні дослідження;

- створення Наркомсоцзабезу та його місцевих органів припадає на 1919-1921 рр., впродовж яких була напрацьована та впроваджена загальна організаційна схема соціального забезпечення відповідних категорій населення. її нормативно-правова база засвідчувала становлення єдиної державної служби, виникнення якої з одного боку зумовлювалося катастрофічними наслідками воєн та революцій, а з іншого - пропагандою переваг радянської політичної системи. У 1919-1921 рр. були вибудовані організаційна схема, функції центрального апарату, місцевих органів собезу, діяльність яких спиралася на адміністративно-бюрократичний ресурс та воєнно-комуністичні принципи перерозподілу матеріальних благ;

- проголошення непу зумовило необхідність реформування системи соціального забезпечення, перегляду функцій її організаційних складових, соціального контингенту, принципів діяльності, а також фінансово-господарських основ функціонування. Адаптація системи собезу до умов непу розпочалася влітку 1921 р., а оптимізація організаційної структури тривала протягом першої половини 20-х рр., упродовж якої з'явилася система державного соціального страхування, відбулося розмежування функцій між наркоматами - НКСЗ, Наркомпраці, Наркомохоронздоров'я, подолання ліквідаторських тенденцій щодо трансформації Наркомсоцзабезу. Спостерігалася децентралізація повноважень, яка супроводжувалася перекладанням тягаря фінансового забезпечення установ собезу на місцевий бюджет. Держава сприяла розвитку громадських форм соціального самозабезпечення, відтак дозволила створення кооперації інвалідів, міських і сільських товариств взаємодопомоги, надаючи більше самодіяльності місцевим органам;

- кількісне зростання контингенту собезу супроводжувалося збільшенням управлінсько-інструкторського персоналу Наркомсоцзабезу та місцевих органів, чисельність яких у 20-ті роки сягала понад 4 тис. осіб, переважно чоловіків. Фахівців з вищою освітою було обмаль. 15 % номенклатури центрального та місцевого апарату становили комуністи. Наркомсоцзабез України в досліджений період очолювали етнічні росіяни;

- чергова реорганізація системи соціального забезпечення була викликана політико-економічними принципами так званої соціалістичної реконструкції народного господарства, здійснення якої унеможливило повноцінне функціонування НКСЗ УРСР і фактично руйнувало оптимізацію форм державної та громадської соціальної допомоги, вибудованих за роки непу. У 30-х рр. співіснували міська та районна інспекції собезу з групами "відповідальних виконавців", а на селі діяли "культурно-соціальні секції" сільських рад. Система виявилася функціонально розбалансованою, позаяк місцеві органи собезу виконували рішення переважно місцевих виконавчих структур. Вукопінсоюз перетворився на структуру виробничих підприємств, а реорганізація СТВ на каси взаємодопомоги колгоспного селянства деформували сам інститут і принцип функціонування громадських організацій. Їх використовували для мобілізації коштів у фонд індустріалізації, для розвитку матеріального виробництва;

- формування системи державного соціального страхування стосувалося забезпечення та оздоровлення робітників промислових підприємств, які втратили працездатність. Органи соцстраху діяли при НКСЗ України протягом першої половини 20-х рр., а згодом при Наркомпраці до 1933 р., позаяк після реорганізації Наркомату функції соцстраху перебрали профспілки;

- радянська держава скасувала становий принцип призначення пенсій, котрий існував до 1917 р., а натомість запровадила соціально-класовий. Дореволюційні пенсіонери, за деяким винятком, цуралися переоформлення пенсій, уникаючи легалізації їхнього соціального походження. Проголошення рівного права усіх громадян на одержання пенсій не стосувалося колишніх жандармів, поліцейських, духівництва. Зменшення категорій "соціально опікуваних" означало фінансову неспроможність держави здійснити повноцінне соціальне забезпечення, продеклароване у 1919 р. Право на одержання пенсій і реальне пенсійне забезпечення не співпадали;

- статус радянського пенсіонера мав політико-правове та суспільно-громадянське значення, особливо для службовців. Призначення пенсії засвідчувало благонадійність особи, суспільне визнання її заслуг, встановлення соціально-класового становища. Розмір пенсії був символічним, основну форму пенсійного забезпечення впродовж 1919-1925 рр. становили продпайок та разова допомога. До пріоритетної групи масового забезпечення входили інваліди воєн та родини червоноармійців, до елітної належали представники партійно-радянської номенклатури. Забезпечення родин червоноармійців продуктово-грошовим пайком було зумовлено необхідністю зміцнення дисципліни та стабільності рядового складу РСЧА, переважну частину якого становила селянська молодь. Офіцери царської армії мали право на пенсію, якщо вони служили в РСЧА. Матеріально-побутова допомога родинам червоноармійців, "жертвам контрреволюції", біженцям, пограбованим носила соціально-політичне спрямування, з метою нормалізації та стабілізації напруженої суспільної ситуації, а не реальне соціальне забезпечення сотень тисяч людей, які втратили майно, житло;

- персональне призначення пенсій, яке почали запроваджувати у 1920 р., стосувалось соціально-професійних груп: учених, інженерів, акторів, музикантів, які мали заслуги перед суспільством та республікою, що дозволяло їм одержувати тимчасові "підвищені пенсії" або "довічні". У 1925 р. з'явилася категорія "персональних пенсіонерів". Положення про персональні пенсії встановило два основних види пенсій - республіканського та місцевого значення, які призначалися працівникам партійно-радянської номенклатури та діячам культури. Окремими пенсіями забезпечувалися науково-педагогічні працівники та червоні партизани.

Формування системи пенсійного забезпечення в УСРР відбувалося впродовж 1919-1938 рр. Цей період логічно та історично можна поділити на три етапи: "воєнного комунізму", непу, що вирізнявся відносним економічним лібералізмом, а також сталінської модернізації з функціонуванням політичної системи тоталітарного типу. Всі три етапи можна вважати фазами єдиного процесу розбудови соціалізму, які позначилися на соціально-професійних та класових ознаках пенсіонерів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Монографії:

1. Шарпатий В.Г. Формування системи соціального забезпечення в УСРР (1919-1922 рр.). Організаційна структура та функції. - К.: Ніка-Центр, 2004. - 80 с.

2. Шарпатий В.Г. Функціонування системи соціального забезпечення в УСРР 1921 - першої половини 1930-х років. Історичний аспект. - К.: Ніка-Центр, 2005. - 88 с.

3. Шарпатий В.Г. Соціальне забезпечення в УРСР (20-30-ті роки ХХ ст.). - К.: Ніка-Центр, 2006. - 268 с.

4. Рецензії: Мельничук О. Соціальне забезпечення в УРСР (20-30-ті роки ХХ ст.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. ст. - К., 2007. - Вип. 9. - С. 525-528.

Статті:

5. Особливості функціонування системи соціального забезпечення в Україні 1920-30-х рр.: історичний аспект // Серія: Історія. Зб. наук. праць. Вип. 6. Вінницький державний педагогічний ун-т імені Михайла Коцюбинського - Вінниця, 2003. - С. 63-67.

6. Соціальне забезпечення сімей червоноармійців, "жертв контрреволюції" та біженців в Україні (1919-1922рр.): історичний аспект // Питання історії України. Зб. наук. статей. - Чернівці, 2004. - Т.7. - С. 47-53.

7. Товариства взаємодопомоги в УСРР 1920-перша третина 30-х років: організаційні форми та соціальні функції // Пам'ять століть. Вип. 6. - К., 2004. - С. 53-61.

8. Функціонування системи соціального забезпечення в УСРР (1921-1929рр.) // Наука, релігія, суспільство: Зб. наук. праць. - Донецьк, 2004. - Вип. 3. - С. 100-109.

9. Чисельність та соціальний статус інвалідів війни і родин червоноармійців в Україні (1921-початок 30-тих років) // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 6. Історичні науки. - К., 2004. - Вип. 1. - С. 160-170.

10. Пенсійне забезпечення населення в УСРР 1920-30-х рр.: соціо-історичний дискурс // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. статей. - К., 2005. - Вип. 8. - С. 133-147.

11. Трансформація структури і функціональні зміни соціального забезпечення в УСРР 1930-х рр. // Наука, релігія, суспільство: Зб. наук. праць. - Донецьк, 2005. - Вип. 1. - С. 3-9.

12. Особливості функціонування системи соціального забезпечення в РСФРР та УСРР 1920-х років: порівняльний аналіз // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий зб. наук. праць. - К., 2005. - Вип. 13. - С. 250-260.

13. Створення та діяльність Народного комісаріату соціального забезпечення УСРР (1919-1922 рр.) // Питання історії України. Зб. наук. ст. - Чернівці, 2005. - Т. 8. - С. 109-118.

14. Діяльність Народного комісаріату соціального забезпечення УСРР (1930-1934 рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. статей. - К., 2005. - Вип. 9. - С. 133-147.

15. Особливості призначення персональних пенсій в УРСР 20-30-х рр.: історико-соціальне дослідження // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий зб. наук. праць. - К., 2005. - Вип. 15. - С. 273-282.

16. Концептуальні основи радянської історіографії проблем соціального забезпечення УСРР 20-30-х років // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції: У 2-х томах. Том 1. - Чернівці: Книги - ХХ 1, 2005. - С. 293-297.

17. Розвиток системи місцевих органів соціального забезпечення в УРСР (1919-1929 рр.) // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 6. Історичні науки. - К., 2006. - С. 74-90.

18. Формування системи пенсійного забезпечення в УСРР (1919-1929): соціально-історичний аспект // Наука, релігія, суспільство: Зб. наук. праць. - Донецьк, 2006. - Вип. 2. - С. 72-83.

19. Реформування пенсійної справи в УРСР в період тоталітаризму // Сторінки історії: Зб. наук. праць. Вип. 23. Національний тех. ун-т України. - К.: Політехніка, 2006. - С. 131-139.

20. Функціонування системи соціального страхування в УСРР 1921-1929 рр. // Пам'ять століть. Вип. 1. - К., 2006. - С. 75-83.

21. Реформування Наркомату соціального забезпечення в період становлення тоталітаризму в Україні // Схід. Економіка, історія, філософія. - № 2. - 2006. - С. 69-73.

22. Радянський пенсіонер: особливості пенсійного забезпечення в УРСР другої половини 30-х рр. // Наукові записки. Серія: Історія. Вип. Х. - Вінниця, 2006. - С. 120-125.

23. Кадрові зміни в Народному комісаріаті соціального забезпечення в період становлення тоталітаризму в Україні // Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика. Зб. статей. - К., 2006. - Вип. 10. - С. 178-186.

24. Наркоми соціального забезпечення УСРР 1919-1939 рр.: функції республіканської номенклатури // Пам'ять століть. Вип. 6. - Київ., 2007. - С. 87-96.

25. Формування нормативно-правової бази становлення системи соціального забезпечення в УСРР (лютий-липень 1919 р.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. статей. - К., 2007. - Вип. 12. - С. 150-158.

Матеріали наукових конференцій:

26. Функціонування системи соціального забезпечення в Україні 1920-30-х рр. // Перші міжнародні Драгоманівські читання (30 вересня - 2 жовтня 2003 р.). - Київ, 2003.

27. Особливості соціального забезпечення в РСФРР та УСРР 1920-х років (Порівняльний аналіз) // П'яті наукові читання, присвячені пам'яті Д.П. Пойди "Питання аграрної політики України та Росії" (10-11 грудня 2004 р.). - Дніпропетровськ, 2004.

28. Декларативність функціонування системи соціального забезпечення в Україні на початку 30-х років // Шостий Міжнародний конгрес україністів (28 червня - 2 липня 2005 р.). - Донецьк, 2005.

29. Товариства взаємодопомоги в УСРР за доби непу // Наукова практична конференція "Нова економічна політика: минуле і сучасність" (28 березня 2006 р.). - Київ, 2006.

30. Наркоми соціального забезпечення в УРСР в період утвердження тоталітаризму // Круглий стіл "Хрущовська відлига": передумови, реалії, наслідки (з приводу 50-річчя ХХ з'їзду КПРС)" (23 лютого 2006 р.). - Київ, 2006.

АНОТАЦІЯ

Шарпатий В.Г. Становлення та функціонування системи соціального забезпечення в Українській РСР в 1920-30-х рр: історичний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2007.

Дисертаційна робота є першим науково-історичним дослідженням особливостей становлення і функціонування системи соціального забезпечення в УРСР 1919-1939 рр., еволюції державних, кооперативних та громадських організаційних форм, з'ясуванням їх ролі і місця у повсякденному житті суспільства періоду "воєнного комунізму", непу, соціалістичної реконструкції економічних відносин. Досліджено діяльність НКСЗ УРСР та його структурних підрозділів, комісії допомоги "жертвам контрреволюції", погромів, полоненим і біженцям, висвітлено нормативно-правову базу інституту соціального забезпечення, показано принципи його реформування у 20-30-х рр., виявлено спільні та відмінні ознаки систем собезу в УРСР та РСФРР, проаналізовано специфіку функціонування системи державного страхування та громадської взаємодопомоги. Виокремлено суперечливі соціальні відносини періоду сталінської модернізації промисловості та сільського господарства, доведено їх деструктивний вплив на діяльність центральних та місцевих органів собезу, особливо в роки голодомору. Виявлено загальну кількість радянських пенсіонерів, розкрито форми матеріального забезпечення інвалідів Першої світової та громадянської воєн, надання соціально-побутової допомоги родинам червоноармійців, з'ясовано суспільно-політичний статус "персональних пенсіонерів".

Ключові слова: соціальне забезпечення, Народний комісаріат соціального забезпечення, "воєнний комунізм", нова економічна політика (неп), соціалістична реконструкція, соціальні відносини, інваліди війни, пенсіонери, державне страхування, профспілки, комітети допомоги, страхові каси.

АННОТАЦИЯ

Шарпатый В.Г. Становление и функционирование системы социального обеспечения в Украинской ССР 1920-30-х гг.: исторический аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2007.

Диссертационная работа является первым научно-историческим исследованием особенностей становления и функционирования системы социального обеспечения в УССР 1919-1939 гг., развития ее государственных, кооперативных и общественных организационных форм, их роли и места в повседневной жизни советского общества периода "военного коммунизма", нэпа, социалистической реконструкции экономических отношений. Раскрыты политические и социально-экономические причины реорганизации системы социального обеспечения, изменения функций, их распределение между основными государственными органами власти - Наркомсоцобеспечения, Наркомтруда, Наркомздрава, обусловленные введением нэпа и последовавших хозрасчетных отношений между государственными предприятиями. Обращено внимание на появление ликвидаторских тенденций в среде партийно-советской номенклатуры относительно возможного преобразование Наркомсоцобеспечения с передачей полномочий и функций другим отраслевым наркоматам УССР. Хронологические периоды становления и функционирования центральных и местных органов собеса рассматриваются как стадии развития единой системы социального обеспечения, а проблемно-тематический принцип позволил определить ее приорететы, изменение функций под воздействием объективных и субъективных факторов. Освещена деятельность Наркомсоцобеза УССР и его структурных подразделений, комиссии помощи "жертвам контрреволюции", погромов, пленных и беженцев, раскрыта нормативно-правовая база института социального обеспечения, принципы его становления в обществе 20-30-х гг., определены общие и отличительные черты системы собеса в УССР и РСФСР, показана специфика функционирования учреждений государственного социального страхования и общественной взаимопомощи. Использованы материалы ведомственной статистики о количестве инвалидов в УССР, в том числе Первой мировой и гражданской воен, а также других категорий, которые подлежали социальному обеспечению.

Впервые освещено состояние пленных, беженцев, жертв погромов и так называемого "политического бандитизма" начала 20-х гг., проанализированы правительственные постановления об оказании им медицинской, материальной и других видов помощи, деятельность специальных учреждений по возвращению иностранных граждан, оказавшихся в Украине, на их родину. Изучены противоречивые социальные отношения периода сталинской модернизации промышленности и сельского хозяйства, доказано их деструктивное влияние на деятельность центральных и местных органов собеса, особенно в годы голодомора. Подчеркнуто преждевременное упразднение общественных форм социальной взаимопомощи в украинской деревне периода голодомора, внедрение колхозных касс, распространявших влияние лишь на колхозников. Определено общее количество советских пенсионеров, исследованы различные формы материального обеспечения инвалидов Первой мировой и гражданской воен, оказания социально-бытовой помощи семьям красноармейцев, освещен общественно-политический статус "персональных пенсионеров". Использованы элементы социологических концепций, современные теоретико-методологические подходы изучения социальной истории. В диссертации рассматриваются социальные проблемы, которые существовали в УССР в конце гражданской войны, и в период формирования монопартийного режима тоталитарного типа, возникшие под действием объективных факторов и в результате повсеместного внедрения большевистской модели общественного развития, усиления роли государственного влияния, приоритетности государственных задач над социальными ценностями. Исследуется номенклатура центральных органов системы собеза, ее состав, образовательный уровень, кадровые полномочия.

Ключевые слова: социальное обеспечение, Народный комиссариат социального обеспечения, "военный коммунизм", новая экономическая политика (нэп), социалистическая реконструкция, социальные отношения, инвалиды войны, пенсионеры, государственное страхование, комитеты помощи, страховые кассы.

ANNOTATION

Sharpatyy V.G. Formation ant Function of the system of social security in Ukrainian Soviet Socialist Republic 1920-30-ies: Historical aspect. - Manuscript.

The dissertation for obtaining of academic degree of the doctor of historical science majoring in 07.00.01 - History of Ukraine. - Chernivtsi National University of Yu. Fed'kovych. - Chernivtsi, 2007.

The dissertation work is the first scientific and historical investigation of the peculiarities of formation and functioning of the system of social security in Ukrainian Soviet Socialist Republic in 1919-1939, evolution of public, cooperative and social organizational forms, clarification of their role and place in everyday life of the society of the period of "military communism", New Economic Policy, socialist reconstruction of economic relations. The activity of People's Commissariat of Social Security of Ukrainian Soviet Socialist Republic and its structural units, of the commission for support to the "victims of counter-revolution", massacres, captives and refugees was investigated, the normative and legal base of the institute of social security was illustrated, the principles of its reforming in the twentieth - thirties of the 20^th century were shown, general and different signs of the systems of social security in Ukrainian Soviet Socialist Republic and Russian Soviet Federative Socialist Republic were discovered, the specific character of functioning of the system of state insurance and public mutual aid was analyzed. Contradictory social relations of the period of Stalin's modernization of industry and agriculture were marked out; their destructive influence on the activity of central and local social security authorities was proved, especially during the years of starvation (Holodomor). The total quantity of soviet pensioners was revealed, the forms of material provision of the disabled veterans of World War and civil war and provision of social aid to the families of Red Army men were discovered, social and political status of "personal pensioners" was ascertained.

Key words: social security, People's Commissariat of Social Security, "military communism", New Economic Policy, socialist reconstruction, social relations, disabled veterans, pensioners, state insurance, trade unions, committees of aid, insurance offices.

Размещено на Allbest.ru