Становлення та розвиток зварювального виробництва в Україні у світовому контексті (70-ті роки ХІХ ст.-50-ті роки ХХ ст.)

Проблема устаткування для ручного дугового зварювання була вирішена Бенардосом до початку 1880-х рр. Експериментальну базу він мав на заводі П.М. Яблочкова в С.-Петербурзі. Використання в 1881 р. електродугового зварювання прискорило виготовлення та монтаж експонатів на Всесвітній виставці в Парижі, але М.М. Бенардос ще не надавав особливого значення новому способу з'єднання. Початком нового періоду розвитку зварювального виробництва нами запропоновано вважати 1881 рік - рік, коли наш співвітчизник М.М. Бенардос продемонстрував перший у світі спосіб дугового зварювання. (Після нашого подання доказів пріоритету винаходу саме Бенардосом цю дату занесено в Календар ЮНЕСКО і визнано світовою спільнотою). Винахідник вирішив комплекс технічних проблем: розробив систему живлення зварювальної дуги, електродотримачі й напівавтомати; різні типи зварних з'єднань і елементів конструкцій, створив техніку і технологію дугового зварювання сталей, чавуну, міді, бронзи та латуні, запропонував подавати в зону зварювання гази, стабілізуючі і флюсуючі компоненти. Проте, і в наступні роки винахідник продовжував удосконалювати апаратуру, пальники і пристосування. Велику увагу він приділяв механізації процесу зварювання. Розроблюючи зварювальну апаратуру, Микола Миколайович вирішив ряд цікавих технологічних задач, пов'язаних з використанням теплоти електричного розряду для з'єднання і роз'єднання металів. За суттю, це був комплекс винаходів, кожний з який у майбутньому розвивався по самостійних напрямках. Значні технічні переваги електрозварювання перед існуючими технологіями привернули увагу інженерів, учених і промисловців. Винаходи М.М.Бенардоса запатентовані в Росії, Франції, Бельгії, Великобританії, Німеччині, Швеції, Італії, США, Іспанії, Австро-Угорщині, Данії, Норвегії й Фінляндії. У 1881-1884 р. Бенардос працював у Росії, Іспанії, Англії і Франції, займаючись монтажем електричного висвітлення, удосконаленням устаткування і технології зварювання У 1885 р. у Петербурзі було створене товариство “Електрогефест ” і відкритий перший у світі завод зі зварювання, виготовлення зварювального обладнання та учбові майстерні. До середини 1890-х років спосіб М.М. Бенардоса вже використовували більше ніж на 100 величезних заводах Європи і США. Так, на заводах фірми "Ллойд-Ллойд" і багатьох інших підприємств Великої Британії домоглися високої якості металу шва, що відповідає вимогам виробництва складних інженерних конструкцій (машин, трубопроводів, котлів). Відзначалося різке підвищення продуктивності праці при виготовленні серійних виробів. У 1890 р. спосіб Бенардоса був застосований для ремонту корабля і для виготовлення корабельного котла. Розвиваючи ідею керування металургійними процесами в зоні зварювання, Бенардос створив технологію дугового зварювання в захисному газі. Розроблений ним пальник забезпечував подачу пального газу через сопло з декількома каналами, що оточують електрод. На думку винахідника, використання дуги разом з полум'ям сприяє збільшенню нагрівання.

Вже наприкінці ХІХ ст. у розвиток дугового зварювання, крім самого М.М. Бенардоса, внесли вклад декілька винахідників: Г.Т. Церенер (Німеччина), Ч.А. Коффін (США) та ін. У 1888 р. російський інженер М.Г. Слав'янов розробив технологію зварювання плавким електродом під шаром флюсу. У 1897 р. за проектом Слав'янова споруджені великі промислові установки і на сталеливарному і машинобудівному заводах в Катеринославі. Зварювання застосовували для виправлення поверхневих дефектів сталевих виливків (у вагонних, тендерних і паровозних центрах колісних скатів). Ця установка мала велике значення для розвитку промислового застосування дугового зварювання в Росії та в інших країнах. Наприкінці ХІХ ст. установки "електричної виливки" металів Слав'янова працювали на заводі товариства пароплавства і торгівлі в Севастополі, на Луганському, Златоустовському, Сормовському та Іжевському заводах, в Одеських і Кронштадтських портових майстернях. Останнє повідомлення про застосування зварювання способом Слав'янова (в Одеських головних майстернях Південно-Західних залізниць) датовано 1911 роком. У той же час було покладено початок іншому виду зварювання - контактному зварюванню з використання тепла струму, що проходить крізь виріб, і стискання після нагрівання. Закон теплової дії струму, що встановлює залежність кількості виділеної теплоти від параметрів струму, що проходить, відкрили у 1842 р. незалежно один від одного Д.П. Джоуль і Е.Х. Ленц. Джоуль і майже одночасно з ним У.Томсон під час своїх досліджень електрики сплавляли пучки дротів у коробці з вугіллям, пропускаючи по проводах електричний струм, тобто в принципі здійснювали зварювання опором. Вперше впровадили цей вид електронагрівання в 1875 р. Вільгельм і Олександр Сименси. Але проблема з'єднання дротів залишалася актуальною: таке паяння не забезпечувало рівномірної електропровідності і рівноміцності проводів, на стиках залишали посилення (збільшений діаметр), а це заважало виготовленню кабелів, генераторів тощо. Проблема була вирішена в США Еліхью Томсоном. У 1884 р. він розробив першу установку для стикового контактного зварювання. У перші роки новий вид зварювання інтенсивно вдосконалювали і впроваджували співробітники компанії «Дженерал Електрик» ("ДЕ") на чолі з Е. Томсоном і Ч.А. Коффіним. Наприкінці 1892 р. Е. Томсон організував власну фірму "Томсон електрик велдінг компані", що розгорнула серійний випуск машин для стикового зварювання різної потужності. В 1888 р. принцип точкового контактного зварювання був запропонований М.М.Бенардосом. 10 років потому. Г. Кляйншмідт замінив вугільні електроди в приладах Бенардоса мідними електродами й удосконалив пристрій для зварювання, умонтувавши трансформатор у кліщі. Точкове зварювання продовжувало розвиватися. У 1905 р. запропонована схема багатоелектродного точкового зварювання. Оскільки крім нагрівання застосовували і механічне здавлювання, подібне з додатком сили при ковальському зварюванні, спочатку спосіб називали "електричним куванням" чи "безвогненним методом зварювання". У 1904 р. О.Кьельберг (Швеція) запропонував наносити на металевий електрод покриття, що сприяло поліпшенню якості зварного шву. Таким чином, були знайдені основні елементи дугового зварювання, яке до тепер залишається найбільш поширеним універсальним видом з'єднання металів. Велике значення для розвитку зварювання і різання металів мають водень і ацетилен. У 1766 р. англійський фізик і хімік Г. Кавендиш досліджував фізичні і хімічні властивості водню. Перспективний спосіб одержання водню і кисню шляхом електролізу води запропонував Г. Деві в 1802 р. Наприкінці ХІХ ст. і початку ХХ ст. на новому технічному рівні було створено зварювання плавленням із нагрівом ацетиленокисневим полум'ям. Винайдення способу промислового виробництва карбіду кальцію (Дж.Т. Морехед і Т. Вільсон - США; А. Муассан - Франція); ацетиленових генераторів; способу збереження й транспортування ацетилену; пальників (Ш. Пікар, Е. Фуше - Франція), відкрили можливість широкого застосування газового зварювання. У 1896 р. була вирішена проблема збереження і транспортування стиснутого ацетилену. М. Клауд, (Французьке відділення компанії "Томпсон-Хьюстон"), знайшов, що ацетилен може розчинятися в рідинах. У 1909 р. А.Дж. Фаучек із сином розробили портативне устаткування для здійснення газового зварювання, удосконаливши майже всі елементи апаратів, створили раціональні пальники, технологію зварювання чавуна і т.д. На початку ХХ ст. ацетиленокисневе полум'я почали використовувати також для різання сплавів на основі заліза, для напилювання різних металів (Жоттран, М.У. Шопп і ін.). У 1896 році було винайдено ще один вид зварювання - Г. Гольдшмідт (Німеччина) здійснив термітне зварювання, засноване на процесі алюмінотермії, відкритому М.М. Бекетовим в 1859 р. Незабаром цей спосіб почали застосовувати для з'єднання великих деталей, для виконання швів великої площі перетину. В 1925 р. співробітник фірми "ДЕ" І.Ленгмюр винайшов атомно-водневе зварювання, засноване на явищі дисоціації водню в електричному розряді. Саме цей вид зварювання став у нагоді при виготовленні конструкцій із кольорових металів і нержавіючих сталей.

Таким чином, більшість нових технологій на початку другого періоду в історії зварювання було створено на основі відкриттів явищ природи (фізики, хімії) і практичного досвіду, що накопичувався в процесі розвитку первісних технологій, технічними засадами були досягнення нових галузей техніки (електротехніки, металознавства, металургії та ін.). Другий етап розвитку зварювального виробництва характеризується, зокрема: використанням більш концентрованих джерел енергії, нових зварювальних матеріалів, більш широкими технічними можливостями в порівнянні із провідними на той час видами з'єднання, зокрема - клепанням і болтовим з'єднанням.

У розділі 4 «Зварювання в період економічної депресії в капіталістичних країнах і індустріалізації СРСР» в 1920-30-х роках минулого століття визначного стан зварювального виробництва у промислово розвинутих країнах і в СРСР. У США для виходу з економічної кризи було застосовано ряд заходів по державному регулюванню економіки (зокрема, фінансування будівництва шосейних доріг), було розроблено систему стимулюючих або коригувальних видів втручання держави в економіку. Використовували такі форми як пряме втручання - військові замовлення, державні субсидії, стимулювання «масового споживання», так і непряме - політика цін, податків, відрахувань, кредиту й т.п. При цьому перевага віддавалася тільки деяким напрямкам розвитку виробництва, у першу чергу тим, що вели до збільшення прибутку фірм, вирішували складні наукові проблеми. З початком Другої світової війни було уведене фінансування і жорсткий державний контроль виробництва танків, суден, іншої зброї. Серед технологій, що сприяли розвитку промислового виробництва і будівництва було й зварювання.

У СРСР використовували можливості централізованих планових заходів у масштабах суспільства. Ефективними заходами щодо прискорення науково-технічного прогресу в СРСР були партійно-урядові постанови. Так, в 1929р. була прийнята постанова Ради Праці й Оборони про створення матеріально-технічної бази виробництва зварювального устаткування й матеріалів, і створення Комітету в автогенній справі; в 1932р. ХVІІ конференція ВКП(б) установила номенклатуру виробів, у виробництві яких застосування зварювання було обов'язковим. У цей час СРСР зайняв провідне місце по питомій вазі засобів, фінансованих з національного доходу на розвиток науки й науково-дослідну діяльність. На розробку й впровадження нової техніки (наукових досягнень, технологій, устаткування) підприємствам виділялися централізовано певні фінансові засоби. Для їхнього освоєння підприємства заключали договори з науково-дослідними й конструкторськими організаціями. Всі учасники цього процесу змушені були виконувати роботу з рішення конкретних проблем виробництва. Результатами розробок володіла держава, яка ухвалювала рішення, що до подальшого поширення нової техніки.

Аналогічна форма рішення виробничих проблем була розвинена й у капіталістичних країнах з тією тільки різницею, що замовлення формували і фінансували самі фірми, а результати розробок надходили у повне розпорядження замовника, який і продавав (при бажанні) право на використання техніки.

Визначена особливість розвитку зварювання в цей період, а саме - значна перевага тільки одного з видів зварювання в одній із промислово розвинутих країн. Як закономірність - це країна, де цей вид було винайдено, і де автори продовжували розвивати свій винахід. Розвиток контактного зварювання в США, СРСР і деяких інших країнах стимулювався інтенсивним зростанням автомобілебудування. Машини для контактного зварювання, що були продані Радянському Союзу, а також навчений американськими фахівцями інженерно-технічний персонал, визначили напрямок розвитку контактного зварювання в СРСР. Тоді ж почали розробляти принципи зварювання індукованим струмом підвищеної частоти, конденсаторного зварювання, технологію й машини для приварювання шпильок. Але найбільш універсальним і поширеним видом зварювання за досліджуваний період є ручне дугове зварювання штучними електродами. У 1920-30-х рр. були розроблені конструкції, склад електродів і технології зварювання покритими електродами, пучком чи комбінаціями електродів, що забезпечило задовільну якість металу шва при зварюванні найбільш розповсюджених конструкційних матеріалів.

За темпами розвитку, рівнем розробок і масштабах застосування дугового автоматичного і напівавтоматичного зварювання під флюсом Радянський Союз випередив інші країни. До кінця 1940-х рр. були створені технологія й відповідне устаткування для зварювання в різних просторових положеннях, багатодугового зварювання, зварювання неповоротних стиків, і інших типів з'єднань; універсальні зварювальні апарати, спеціалізовані установки, голівки з автоматичним регулюванням. Створення в Інституті електрозварювання (ІЕЗ) під керівництвом Є.О. Патона автоматичного зварювання під флюсом, і організація серійного випуску зварювальних голівок відкривало шлях до вдосконалювання виробництва ряду відповідальних виробів. 20 грудня 1940 року Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову про впровадження швидкісного автоматичного зварювання під флюсом у промисловість. Протягом півроку технологію впровадили на 20 заводах: при виготовленні великих двотаврових балок, хімічного устаткування й судин високого тиску, вагонів, котлів; на Дніпропетровському заводі металевих конструкцій почалося зварювання великогабаритних балок мосту через Дніпро в Києві.

Таким чином, на тлі масштабних історичних подій, пов'язаних в основному зі станом промисловості в першій половині ХХ ст., поступово розширюється сфера застосування відомих способів зварювання і створюється декілька нових технологій з використанням вже відомих джерел енергії. При цьому питома щільність енергії всіх видів зварювання, яка є однією з основних характеристик процесів, залишається в межах від 10⁶ до 10¹¹ Вт/м² (від 1Вт/мм² до 100 кВт/мм²). Нами запропоновано цей період в історії зварювального виробництва називати «періодом екстенсивного розвитку». В межах цього періоду встановлені визначні події, що обумовили стрибки в середньому рівні загалом повільного розвитку. До значних імпульсів, що сприяли розвитку і виникненню нових способів зварювання, можна віднести такі історичні події: 1) перехід на серійне виробництво нової техніки, зокрема, автомобілебудування і виробництво електротехнічного обладнання (США, 1890-1910 рр.); 2) ремонт суден і виробництво зброї (США, 1917-1918 рр.); 3) прискорена індустріалізація, промислове будівництво (СРСР, 1927-1941 рр.); 4) прискорене виробництво бойових кораблів (Німеччина, 1933-1940 рр.); 5) широкомасштабне виробництво зброї в періоди підготовки і бойових дій Другої світової війни (США, СРСР, Великобританія та інші, 1940-1945 рр.); 6) відродження зруйнованої в роки Великої Вітчизняної війни промисловості СРСР (1944-1955 рр.).

У розділі 5 «Автоматизація зварювання в системі еволюції зварювального виробництва» досліджено історію механізації й автоматизації зварювальних процесів як одного з головних напрямків розвитку в системі еволюції виробничих технологій. Основним напрямком науково-технічного прогресу в галузі зварювання є підвищення продуктивності, стабільність функціонування, спрощення керування процесом, полегшення умов праці тощо. Повна автоматизація зварювального виробництва складається з підтримки в реальному часі без втручання оператора: параметрів процесу вводу енергії в зону з'єднання в межах, необхідних для забезпечення експлуатаційної характеристики; відносного переміщення зварювального апарату і виробу; суміжних процесів (подача виробу, контроль якості тощо).

Регулювання параметрів струму і тривалості зварювання є важливою істотною функцією зварювальних машин. Розробка й застосування зварювальних голівок для механізованого й автоматичного дугового зварювання за період із кінця ХІХ ст. до середини ХХ ст. пройшли кілька стадій майже одночасно в багатьох промислово розвинутих країнах. Одним з елементів системи автоматичного управління процесом зварювання є джерела живлення. Наприкінці ХІХ ст. на першій стадії створення зварювального обладнання використовували неспеціалізовані слабкострумові генератори разом із батареєю акумуляторів і регулюючими реостатами, що автоматично підтримували деякі параметри процесу зварювання при корегуванні оператором. На початку ХХ ст. було винайдено генератори (Е.Розенберг, А.Кремер та ін.), що стали прототипом для зварювальних генераторів. Удосконалюванням генераторів займалися винахідники й фірми США, СРСР, Великобританії, Німеччини, Австрії, Швеції й інших країн.

Перші зварювальні апарати як для зварювання вугільним електродом, так і зварювання металевими електродами, що плавились в захисному середовищи, містили електромагнітомеханічні механізми. Особливістю контактного зварювання є те, що воно вимагало найточнішої витримки часу. Перші спеціалізовані трансформатори для контактного зварювання розроблені Е. Томсоном наприкінці 1880-х р. Системи керування тривалістю зварювання розвивалися від електромагнітних з конденсаторними реле часу до ігнітронних, що забезпечують витримку під струмом у тисячі ампер з точністю до часток секунди. У 1924 р. у схему було включено неонову лампу, завдяки чому струм зміг проходити через систему тільки при напрузі строго визначеного рівня. Подальший розвиток систем керування також залежав від можливостей технічної бази: електронних приладів, приводних механізмів тощо.

З 1920-30-х років механізацією й автоматизацією дугового зварювання займалися фірми "ДЕ" і "Метрополітен віккерс" (США), "Елін" (Австрія), "Белер" (Німеччина), Електрозварювальна лабораторія Всеукраїнської академії наук, лабораторії заводу "Електрик" і МВТУ. Було створено кілька типів зварювальних голівок із системами керування на електромагнітних реле й контакторах, що задовільно забезпечують функції збудження і підтримки постійної довжини дуги. На початку 1920-х рр. були розроблені зварювальні голівки, що забезпечують спостереження за параметрами режиму зварювання шляхом реверсування електродвигуна. З початку 1930-х рр. з'явилися конструкції автоматів, що засновані на регулюванні подачі електродного дроту за допомогою механічних передач при постійній швидкості обертання електродвигуна. Наприкінці 1930-х рр. у США Г.Е.Кеннеді, Л.Т. Джонс і М.А.Роттермунд (фірма "Лінді ейр продактс") створили автоматичне зварювання під шаром флюсу, незабаром в інститутах і заводських лабораторіях СРСР (ІЕЗ, завод "Електрик", МВТУ, ІЕЗ і ін.), а потім і в ряді інших країн створена промислова високоефективна технологія зварювання голим електродним дротом під шаром флюсу з використанням електромеханічного приводу.

У 1942 р. старший науковий співробітник ІЕЗ В.І.Дятлов вперше у світі відкрив явище саморегулювання дугового процесу й запропонував спростити конструкцію зварювальних автоматів, виключивши складну систему збудження й підтримки довжини дуги. Електрична схема апарата керування, що розроблена Б.Є.Патоном, була проста й дозволяла працювати на установках операторам із низькою кваліфікацією. У 1946-47 рр. в ІЕЗ розроблені основні положення автоматичного зварювання під флюсом на швидкостях 160…200 м/год. двома дугами підвищеної потужності (до 200 кВт). Уперше складання й зварювання трубної заготівки в трубу виконували на одному агрегаті при стаціонарно встановленій зварювальній голівці й рухомій заготівці. До 1952 р. в ІЕЗ ім. Є.О.Патона була сформульована теорія автоматів для дугового зварювання (Б.Є.Патон, В.К.Лебедєв), яка склала основу подальшого розвитку автоматів і напівавтоматів для дугового зварювання. Значний внесок у вирішення проблем автоматичного регулювання внесли також співробітники Всесоюзного науково-дослідного інституту зварювального обладнання, МВТУ, Центрального науково-дослідного інституту технології суднобудування, Київського політехнічного інституту, Центрального науково-дослідного інституту технології машинобудування й ряду інших організацій. До середини минулого століття в СРСР і за кордоном уже було накопичено достатньо експериментальних даних і розроблено наукові засади для повної автоматизації. Але для виконання технологічних процесів без безпосередньої участі людини відповідно до попередніх програм, що їх введено оператором, необхідно було винайти матеріальну базу. Розвиток автоматизації зварювального виробництва розглядається як один із головних напрямків науково-технічного прогресу (У другій половині століття такою базою став комп'ютер, застосування якого відкрило нову стадію автоматизації зварювального виробництва).

У розділі 6 «Науково-технічні об'єднання, наукові школи й розвиток наукових засад зварювання» досліджено історичну роль науковців, і особливо учених і конструкторів ІЕЗ ім. Є.О. Патона в створенні нових технологій і обладнання. Ковальське зварювання, зварювання "заливанням", паяння, що відомі з найдавніших часів, і перші способи дугового, контактного й газового зварювання, що знайшли промислове застосування на початку XX ст., були створені емпіричним шляхом (останні - з урахуванням відповідних законів фізики, електротехніки, хімії й інших наук). Оскільки глибоких наукових обґрунтувань цих технологій не було, то проблеми, що виникали у процесі роботи, вирішувалися в основному інтуїтивно й методом "проб і помилок", так що у виконанні деяких майстрів зварювання було скоріше чимось тим самим, що й мистецтво. Формування наукових основ зварювання починається з накопичення досвіду.

Види зварювання на основі нагрівання електричним струмом відносяться до електротехнологій. Одним із перших у світі об'єднань спеціалістів у галузі електротехніки було електричне відділення Імператорського руського технічного товариства (створено в 1880 р.). Багатопланова діяльність цього відділення сприяла розвитку нової техніки, інтенсифікації досліджень у цій галузі, знайомству з роботами вітчизняних електротехніків і захисту пріоритету їхніх розробок. Товариство відстоювало інтереси М.М. Бенардоса і М.Г. Слав'янова при впровадженні їх винаходів, надало місце для особливих експозицій на електроенергетичній виставці в Петербурзі і на Міжнародній виставці в Парижі, зверталось до уряду Росії із клопотанням про призначення пенсії М.М. Бенардосу.

У США в роки Першої світової війни була створена державна організація "Емередженсі фліт корпорейшн", при якій почав працювати зварювальний комітет на чолі з К.Е. Адамсом. Досвід його роботи показав, що співробітництво й координація дій зварювальних фірм корисна для подальшого розвитку зварювання й сприяв виникненню Американського зварювального товариства (АЗТ). Журнал товариства став авторитетним джерелом інформації про зварювання й дослідницькі роботи в усіх аспектах. У середині 1920-х років у Великої Британії, Франції, Німеччині та деяких інших країнах почали формуватися громадські об'єднання зварників, які, зокрема, проводили наукові конференції, випускали часописи й довідники, консультували виробників. У СРСР було створено Всесоюзне науково-інженерне технічне товариство зварників (ВНІТТЗ), що почало видання часопису «Автогенное дело». ВНІТТЗ налагодило контакти з АЗТ і деякими іншими об'єднаннями зварників. Було створено Українське відділення ВНТІТЗ.

Наприкінці 1920- х рр. учені в СРСР, США, Німеччині, Франції й ряді інших країн накопичили досвід експериментального дослідження процесів і технологічних особливостей різних видів зварювання. Протягом 30-х рр.ХХ ст. наукові праці були направлені на покращення зварювального обладнання (В.П. Нікітін, К.К Хрєнов та ін.), на вивчення міцності і деформацій зварних конструкцій, металургії і металознавство зварювання. Д. Розенталем і М.М. Рикаліним були закладені основи теорії теплових процесів. І. Ленгмюр, К.К. Хрєнов, В. Спрараген, В.П. Вологдін та інші вчені досліджували зварювальну дугу, а також запропонували чисельні показники, які характеризують процеси зварювання. А.П. Едсон, В. Спрараген, Г. Клауссон, Х. О'Нейл, В.І. Дятлов та інші сформували уявлення про зварювання як про металургійний процес. Є.О. Патон, В.В. Шеверницький, О.О. Керенський, Г.О. Ніколаєв, М.О. Окерблом та інші визначили службові характеристики, і розробили принципи конструювання зварних виробів та окремих вузлів.

На початку 1930-х рр. Є.О. Патон розробив комплексну програму наукових досліджень проблем зварювального виробництва, структуру науково-дослідного інституту з функціональними можливостями виконання фундаментальних наукових і технологічних досліджень, проектування й виготовлення дослідних зразків обладнання й матеріалів, впровадження нової техніки у виробництво. Наприкінці 30- х рр. ХХ ст. ІЕЗ під керівництвом Є.О.Патона були розроблені раціональні зварні конструкції, технологія, матеріали й обладнання для зварювання виробів машинобудування, промислового будівництва та ін.

Наприкінці 1940-х років у СРСР, США, Великобританії розгорнулися дослідження й широке обговорення процесів плавлення, кристалізації й формування зварювальної ванни, виникнення деформацій і напружень, зварюваності різних сплавів, тощо, в яких взяли участь учені навчальних закладів, науково-дослідних інститутів, галузевих лабораторій. Перший етап формування науки про зварювання завершився в 1950-х рр., коли по окремих розділах науки були сформульовані основні положення, і для їхнього підтвердження нагромадилося досить багато експериментальних даних, теоретичних обґрунтувань. У період завершення епохи індустріалізації зварювальне виробництво стає розвинутою наукоємною технологією, що сприяла вирішенню проблем сучасного машинобудування, електроніки, енергетики та інших провідних галузей виробництва.

У розділі 7 «Зварювання у виробництві зброї, відбудові промисловості України і внесок зварювання в науково-технічний прогрес» досліджено історію розвитку зварювання в період Другої світової війни, стан зварювального виробництва в період післявоєнної відбудови промисловості України і внесок ІЕЗ ім. Є.О. Патона, науково-дослідних інститутів, навчальних закладів у науково-технічний прогрес в 1940-50-х роках. У роки Другої світової війни необхідність у прискоренні виробництва озброєння при одночасному скороченні спеціалістів, зайнятих на цьому виробництві, стала сильним поштовхом для розширення застосування й удосконалення зварювальних процесів. Основний натиск робився на пошук резервів, підвищення продуктивності технологій, розроблених до 1940-х років. Війна зажадала від учених, конструкторів, інженерів, робітників вирішувати складніші проблеми в найкоротший термін. Радянським фахівцям довелося працювати в особливо важких умовах, непорівнянних з умовами роботи в інших воюючих країнах. З початком Великої Вітчизняної війни ІЕЗ був евакуйований безпосередньо на виробництво - у м. Нижній Тагіл на Уралвагонзавод, куди також був перебазований і Харківський завод № 183 ім. Комінтерну. У складних умовах Є.О. Патон розгорнув пошукові і конструкторські роботи, основна мета яких була знайти технологію швидкісного автоматичного зварювання броньових сталей корпусу танка. Вперше у світі в ІЕЗ було створено автоматичне зварювання під флюсом броньових сталей, що дозволило прискорити випуск танків. Відкриття явища саморегулювання зварювальних дугових процесів дало можливість значно спростити конструкцію, підвищити надійність роботи і здешевити виготовлення зварювального обладнання. Конструкторська група ІЕЗ підготувала 20 проектів спеціалізованих установок для автоматичного зварювання різних типів швів на танках і 8 - для зварювання авіабомб і боєприпасів. Радянська промисловість випустила більше танків, ніж усі інші країни разом. У період 1941-1945 рр. великий внесок в освоєння випуску військової продукції внесли співробітники лабораторій зварювання багатьох заводів СРСР. У роки війни зварювальні процеси продовжували вдосконалюватися, і широко застосовуватися при виготовленні авіаційної техніки, стрілецької й артилерійської зброї (МВТУ ім. М.Е. Баумана, Науково-дослідний інститут авіаційних технологій та ін.). Великий внесок у випуск військової продукції внесли співробітники лабораторій зварювання багатьох заводів. Так, на Горьковському автомобільному заводі було налагоджене виготовлення зварених артилерійських установок, снарядів для ракетних установок і ін. З перших днів війни зварники Ленінграду переключилися на випуск військової продукції і зробили все можливе для оборони міста. Так, на суднобудівному Балтійському заводі виготовили переправи танків через Неву, продовжували будівлю есмінців, тральщиків. Тільки за друге півріччя 1941 р. були добудовані 84 кораблі. У період блокади в Ленінграді і Кронштадті було відремонтовано близько 850 кораблів. У СРСР було побудовано зварний трубопровід через озеро Ладога, демонтовані й відновлені мости й причали з використанням дугового підводного зварювання (К.К. Хрєнов), побудовані мостові переходи й т.п.

З 1939 по 1943 рр. обсяг виробництва озброєнь у США із застосуванням зварювання виріс у 7 разів. У 1944 р.(на два роки пізніше патонівців) тут перейшли на дугове автоматичне зварювання під флюсом танкових корпусів. Ручне дугове зварювання електродами застосовувалося для виготовлення вузлів вертольотів і літаків. Обсяги будівництва військових кораблів у США із використанням зварювання набагато перевершили заплановані. За 4 роки (1941-1944 рр.) було побудовано 1162 бойових судна загальною водотоннажністю 3570 тис. т. У США, країні значно віддаленої від фронтів, велика увага приділялася будівництву морського транспорту. Для серійного виробництва суховантажів і танкерів до кінця 1940 р. були спеціально споруджені нові верфі і перебудовані старі. Тільки за 1942 р. завдяки заміні клепаних конструкцій на зварні було заощаджено 500 тис. т сталі. Цикл будівництва скоротився до 50 днів. Ще з 1930-х років у Німеччині за допомогою зварювання почалося будівництво крейсерів і підводних човнів. Як і для виготовлення танків, застосовували переважно ручне зварювання.

Під час Другої світової війни значна кількість металоконструкцій на території, де проходили воєнні дії, було зруйновано. Зварювання, що стало провідною технологією у виготовленні зброї, почали застосовувати для відновлення промисловості потерпілих від війни країн Європи й Азії. Ручне дугове й газове зварювання широко застосовували при відновленні мостів, резервуарів, трубопроводів, різного машинного устаткування. Війна відкрила широку дорогу зварюванню в будівництво відповідальних споруд.

Ще в роки війни в ІЕЗ почалися наукові дослідження з підвищення продуктивності й механізації зварювальних робіт на монтажі, розширення застосування автоматичного зварювання в різних галузях цивільного виробництва. 9 червня 1947 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову "Про розширення застосування в промисловості автоматичного електрозварювання під шаром флюсу", відповідно до якого за півтора роки введено в експлуатацію 670 зварювальних автоматів на 111 заводах країни; відкрито нові зварювальні кафедри, курси підготовки робітників. ІЕЗ доручався науковий і організаційний супровід усіх зварювальних робіт у країні. Роботи, виконані ІЕЗ у перші післявоєнні роки, дозволили прискорити відновлення зруйнованої промисловості країни. Зокрема, були знайдені принципово нові технологічні рішення у виробництві труб великого діаметру і будівництві трубопроводів, у суднобудуванні й інших галузях, уперше у світі була вирішена проблема автоматичного зварювання під флюсом швів, розташованих на вертикальній площині, що дозволило звести до мінімуму застосування ручного зварювання на монтажі домен, мостів, і інших конструкцій. Швидкому відновленню й розвитку паливно-енергетичного комплексу сприяли створені в ІЕЗ нові методи будівництва резервуарів; комплексні складально-зварювальні автомати для виготовлення шахтних вагонеток, стояків, ламп й ін. Технологія складально-зварювальних робіт на монтажі втілена в найбільшому на той час суцільнозварному мості ім. Є.О.Патона через Дніпро в м. Києві.

Застосування зварювання під флюсом для виготовлення труб великого діаметру, призначених для магістральних нафто- і газопроводів поліпшило їхню якість, сприяло підвищенню продуктивності й покращило умови праці. До помітних досягнень того часу відноситься розробка в ІЕЗ ім. Є.О.Патона перших спеціалізованих голівок для швидкісного багатодугового зварювання зовнішніх і внутрішніх швів труб. Так, Маріупольський металургійний завод виготовив 13000 т труб діаметром 529мм для газопроводів. Механізовані способи зварювання кільцевих швів магістральних трубопроводів почали застосовувати в 1945 р. при будівництві трубопроводів Дашава - Київ - Брянськ - Москва. Під керівництвом Є.О. Патона були розроблені нові зварні конструкції й нові технологічні процеси виробництва вагонеток, резервуарів та ін. У 1950-і рр. у Радянському Союзі було створено багато нових потокових складально-зварювальних ліній, механізованих і автоматизованих виробництв зварених конструкцій.

Видатним досягненням ІЕЗ ім. Є.О. Патона є створення Б.Є. Патоном і Г.З.Волошкевичем у 1949 р. уперше в світі нового виду з'єднання - електрошлакового зварювання (ЕШЗ). У короткий час при участі науковців МВТУ ім. М.Е. Баумана, ІЕЗ ім. Є.О. Патона та ін. (В.О. Вінокурова, Д.А Дудка, І.І. Сущука-Слюсаренка, Б.І. Медовара та ін.) була досліджена, розроблена й впроваджена спільно з фахівцями підприємств (Таганрозький котельний і Новокраматорський машинобудівний та інші заводи) гама електрошлакових технологій зварювання, наплавлення й переплаву. За електрошлакове зварювання ІЕЗ і Таганрозький котельний завод одержали Гран-прі на Всесвітній виставці в Брюсселі в 1958 р. Протягом 1950-х рр. Б.Є. Патоном були розроблені принципи автоматичного регулювання процесу ЕШЗ, що послужили базою для проектування спеціальних джерел живлення апаратів. Електрошлаковий процес дав виробникам технологію з'єднання металів необмеженої товщини, причому не тільки сталей, але й алюмінію, міді, титану і їхніх сплавів; був закладений технічний фундамент для збільшення потужності енергетичних установок, ковальсько-пресового устаткування, устаткування хімічної, атомної й інших галузей промисловості, способи великоблочного будівництва суден, резервуарів, трубопроводів, мостів, доменних печей і інших споруд. Ліцензії на використання обладнання і технології ЕШЗ придбали провідні фірми США, Німеччини, Великої Британії, Бельгії, Японії; як завжди, інформація була передана країнам, що входили в Раду економічної взаємодопомоги. У багатьох випадках ЕШЗ стало завершальною операцією з виготовлення виробу будь-якої форми практично необмежених розмірів і маси. Виник новий клас зварних конструкцій: зварно-литі, ковано-зварні, прокатно-зварні. Ще одним пріоритетним досягненням ІЕЗ ім. Є.О. Патона було створення вперше в світі кільцевого трансформатору великої потужності для контактного зварювання. На їх основі була розроблена гама машин для зварювання рейок і трубопроводів, в тому числі машина, що пересувається усередині труби. Це обладнання забезпечило високі темпи будівництва магістральних газо- і нафтопроводів в умовах Російської Півночі, на Алясці (США). Впровадження технологій ІЕЗ ім. Є.О. Патона допомогло швидко ліквідувати проблему енергетичної кризи, і забезпечити Європейські країни енергоносіями.

Так само, як і в СРСР, у США, Європейських країнах і Японії проектувати металеві конструкції почали з урахуванням технологічних особливостей зварювання. У 1950-х роках була розвинута тенденція до зрощування теоретичних і експериментальних досліджень із прикладними розробками. Роботи, виконані в ІЕЗ ім. Є.О. Патона в перші післявоєнні роки, заклали міцний науковий фундамент для нового періоду розвитку зварювального виробництва. В інституті було розроблено нові покоління автоматів для дугового й контактного зварювання з урахуванням результатів експериментальних і теоретичних досліджень і на новій елементній базі. У ряді міст СРСР було побудовано заводи з виробництва новітнього обладнання. Ліцензії на технології й обладнання придбали фірми США, Великобританії, Японії, Канади та інших країн. В ІЕЗ ім. Є.О.Патона, МВТУ ім. М.Е.Баумана, КПІ та в інших інститутах були поглиблені дослідження міцності зварних конструкцій; розгорнувся пошук нових зварювальних матеріалів.

На протязі більше, ніж 70 років ІЕЗ ім. Є.О. Патона зберігає провідне пріоритетне положення у світі. У другій половині ХХ ст. ІЕЗ ім. Є.О. Патона продовжував залишатися провідним науково-дослідним закладом в СРСР (а після розпаду союзу - і в країнах СНД), серед тих установ, що займаються науковими, конструкторськими та виробничими проблемами зварювання і споріднених технологій, спеціальної електрометалургії. Заснована Є.О.Патоном в 1930-х роках програма комплексного вирішення проблем зварювального виробництва в кінці 1940-х років почала переростати в тенденцію до зрощування теоретичних і експериментальних досліджень із прикладними розробками. Це призвело до започаткування досліджень принципово нового класу - цілеспрямованих фундаментальних досліджень. Прискоренню впровадження досліджень наукових відділів забезпечували роботи конструкторських і технологічних відділів, і дослідних заводів. ІЕЗ ім. Є.О. Патона визнано Головним в галузі зварювання та родинних технологій, надані відповідні права. Діяльність десятків науково-дослідних установ, навчальних закладів у вирішенні основних наукових і технічних проблем було скоординовано.

винахідник вчений зварювання

Висновки

1. Вперше розроблена методика дослідження генезису й динаміки розвитку виробничих технологій з метою оцінки впливу на науково-технічний прогрес на засадах історичного дослідження їхнього створення, розвитку й значення суттєвих ознак для вирішення існуючих проблем техніки й подальшого науково - технічного прогресу в цьому напрямку, що дозволяє чітко і беззаперечно визначити пріоритет і встановити перших винахідників.

2. Дослідження історії основних видів зварювання й споріднених технологій показало, що основними факторами виникнення нової технології є застосування нового джерела енергії або новий спосіб використання відомого джерела, виходячи з яких мають визначатися напрямки історичних досліджень, складатися ієрархічні схеми технологічних процесів, термінологічні словники, розроблятися тематико-експозиційні плани технічних музеїв, тощо.

3. Встановлено, що основними критеріями періодизації історії розвитку техніки зварювання є частка зварювання в сумі технологій отримання нероз'ємного з'єднання й концентрація потужності джерела енергії в зоні з'єднання. Перші способи зварювання зароджувалися в первісні часи і здійснювалися із застосуванням нагріву біопаливом і механічної енергії. Нові високоефективні види зварювання й споріднених технологій почали виникати наприкінці ХІХ ст. на ґрунті відкриттів фундаментальних наук досягнень нових галузей техніки і практичного досвіду, що накопичувався в процесі розвитку первісних технологій.

4. Розроблено періодизацію історії зварювання з первісних часів освоєння металів до теперішнього стану зварювального виробництва. Встановлено наступні періоди розвитку зварювання: 1. - первісний - від неоліту до третьої чверті ХІХ ст.; 2. - екстенсивний розвиток - від початку виникнення сучасних видів зварювання, розповсюдження зварювання й заміна інших технологій з'єднання - з восьмидесятих років ХІХ ст. до середини ХХ ст.; 3 - період інтенсифікації процесів зварювання - із другої половини ХХ ст.

5. Уперше встановлені й введені в науковий обіг точні данні життя й діяльності винахідника. Установлені дати й обставини започаткування нових видів зварювання й напрямків наукових досліджень; визначена роль провідних вітчизняних і іноземних учених і винахідників. Доведено, що перший спосіб найбільш поширеного зараз виду зварювання - електродугового зварювання металів, винайдено вітчизняним винахідником М.М.Бенардосом не пізніше 1881 року.

6. Показано, що в СРСР з 1930-х років почала складатися система відомчих і галузевих науково-дослідних і проектно-конструкторських інститутів, які працювали згідно з директивними завданням з розвитку народного господарства країни. У цей період в академіях наук створюються нові відділення й інститути технічного напрямку, в тому числі Інститут електрозварювання на чолі з Є.О.Патоном, який уперше в світі розробив комплексну програму розвитку зварювального виробництва.

7. Показано, що зварювання на другому етапі розвитку характеризується, зокрема: використанням більш концентрованих джерел енергії, нових зварювальних матеріалів, більш широкими технічними можливостями порівняно з розповсюдженими на початку етапу іншими видами з'єднання. Імпульси розвитку нових технологій надавалися виробничими потребами, що обумовлені, зокрема, такими історичними подіями як: індустріалізація, гонка озброєння, комплексна автоматизація широкомасштабного виробництва, поява нових галузей техніки, тощо. До кінця етапу обcяг використання зварювання значно перевищував використання інших способів нероз'ємного з'єднання, перетворився в провідну технологію виробництва в машинобудуванні і ряді інших галузей промисловості і будівництва.

8. Доведено, що одним з основних напрямків розвитку зварювального виробництва є автоматизація технологічних процесів; в першу чергу - винайдення методів контролю за станом процесу і керування кількістю енергії, а її рівень залежить від технічних можливостей елементів обладнання, типу виконавчих і контролюючих вузлів. Відповідно до цих критеріїв визначені стадії розвитку автоматизації. Перші автоматичні пристрої для автоматизації окремих параметрів процесів були створені із застосуванням електромагнітних виконавчих механізмів М.М. Бенардосом, Е. Томсоном, М.Г. Слав'яновим, Ч.А. Кофіним, Г. Церенером наприкінці ХІХ ст.

9. Розглянуто у світовому контексті науково-технічного прогресу внесок ІЕЗ ім. Є.О.Патона в розвиток зварювального виробництва. Доведено, що ще до початку 1940 р. ІЕЗ стає в цій галузі провідною установою в СРСР і однією із провідних установ у світі. На протязі періоду, що досліджується, в ІЕЗ було вперше в світі відкрито явище саморегулювання процесу плавлення електроду; уперше в світі створено: автоматичне зварювання під флюсом броньових сталей; обладнання із саморегулюванням дугового зварювання; автоматичне зварювання вертикальних, горизонтальних і стельових швів, шлангове напівавтоматичне зварювання, електрошлакове зварювання; багатодугове швидкісне зварювання; зварювання розщепленим електродом; дугове зварювання алюмінію по флюсу; стикове контактне зварювання з безперервним оплавленням, виготовлення крупно габаритних конструкцій методом згортання, тощо.

10. Встановлено, що в порівняно швидкому відновленні промисловості України з 1945 до середини 1950-х років, пуску в експлуатацію шахт, металургійних комбінатів, електроенергетичних та інших об'єктів значна роль належала новітнім технологіям зварювання. В період завершення індустріалізації і на початок науково - технічної революції зварювання металів стає розвинутою комплексною наукоємною технологією, яка сприяла вирішенню проблем розвитку провідних галузей машинобудування, енергетики, електроніки та ін.

11. Наприкінці 1940-х років почалося будівництво суцільнозварних мостів, магістральних газопроводів по технологіям і з застосуванням автоматів для дугового та контактного зварювання, що їх розроблено в ІЕЗ ім.. Є.О. Патона; ліцензії на технології і обладнання придбали фірми США, Великобританії, Німеччина та ін. Для виробництва труб великого діаметру в ІЕЗ ім. Є.О. Патона створено обладнання й високоефективну технологію автоматичного зварювання під флюсом.

Основні публікації за темою дисертації

І. Індивідуальні монографії:

1. История сварки.ХV - середина ХХ в. / А.Н.Корниенко- К. “Фенікс”, 2004. -212с.

ІІ. Монографії у співавторстві:

1. Хренов К.К. Сварка металлов в дореволюционной России / К.К. Хренов, А.Н. Корниенко // Кн. Сварка в СССР. - М.: Наука, 1981. - Т. 1. - С. 19 - 35.

Здобувачем досліджено генезис створення й розповсюдження зварювання.

2. Корниенко А.Н.,. Биографический очерк о жизни и деятельности Н.Н. Бенардоса / А.Н. Корниенко, В.В. Будяков // Кн. Н.Н. Бернардос. - Научно-технические изобретения и проекты. - Киев: Наук. думка. -1982. -С.132 -174.

Здобувачем досліджено умови створення, проаналізовано суттєві ознаки та значення для технічного прогресу винаходів М.М.Бенардоса. Висунуто гіпотезу виникнення низки винаходів Бенардоса.

Ш. Статті у наукових фахових виданнях, що входять до переліків, затверджених ВАК України

1. Корниенко А.Н. Н.Г. Славянов / А.Н.Корниенко // Автоматическая сварка. - 1979. - № 5. - С. 1 - 9.

2. Корнієнко О.М. Засновник радянської школи електрозварювання // Нариси з історії природознавства. - 1980. - № 26. - С. 115 - 121.

3. Корнієнко О.М.. Про розвиток дугового електрозварювання /О.М.Корнієнко // Нариси з історії природознавства. - 1981. - № 27. - С.19-24.

4. Корниенко А.Н. Столетие изобретения электрической дуговой сварки /А.Н. Корниенко // Автоматическая сварка. - 1981. - № 2. - С. 1 - 6.

5. Корнієнко О.М. До 100-річчя Першого Всесвітнього конгресу електриків /О.М. Корнієнко // Нариси з історії природознавства і техніки. - Київ. - 1981. - Вип. 28. - С.79 - 84.

6. Корниенко А.Н. В честь 40 -летия внедрения сварки под флюсом на Уралвагонзаводе / А.Н. Корниенко // Автоматическая сварка. - 1982. - № 9. - С.75 - 76.

7. Корниенко А.Н 50-летие Института электросварки им. Е.О. Патона /А.Н. Корниенко // Вопросы истории естествознания и техники. - М.: Наука. - 1985. - № 2. - С. 167 - 168.

8. Корниенко А.Н. Выдающийся ученый, инженер, педагог /А.Н. Корниенко // К 100-летию К.К. Хренова // Автоматическая сварка. -1994. -№ 2. -С.56-57.

9. Корниенко А.Н. Возникновение и развитие электрометаллургии в ХIХ в. Ч. I. Техника нагрева и оборудование / А.Н.Корниенко // Проблемы СЭМ. - 1996. - № 2. - С. 64-70.

10. Корниенко А.Н. Применение сварки в искусстве скульптуры /А.Н. Корниенко // Автоматическая сварка. - 1996. - № 2. - С. 51 - 56.

11. Корниенко А.Н. У истоков дуговой сварки Ч.I. Электрогефест /А.Н. Корниенко // Автоматическая сварка. - 1996. - № 3. - С. 48 - 55.

12. Корниенко А.Н. У истоков дуговой сварки. Ч.II. Электрический горн. Электроотливка /А.Н. Корниенко //Автоматическая сварка. -1996. -№ 4. -С.48 -56.

13. Корниенко А.Н. Первые изобретения в области контактной сварки “Ч.I. Электрическая ковка. Стыковая сварка” //Автоматическая сварка.- 1996.- № 5.- С 45-52.

14. Корниенко А.Н. Первые способы контактной сварки. “Ч. II. Точечная сварка. Роликовая и рельефная сварка / А.Н. Корниенко // Автоматическая сварка. - 1996.- № 6. - С.41 -48

15. Корниенко А.Н. Термохимические процессы на службе сварки Автогенная обработка. Термитная сварка / А.Н. Корниенко // Автоматическая сварка.- 1996. - № 7. - С.42-50.

16. Корниенко А.Н. Истоки газоэлектрической сварки / А.Н. Корниенко //Автоматическая сварка. - 1996. - №9. - С. 52 - 57.

17. Корниенко А.Н. На пути к созданию покрытых электродов /А.Н. Корниенко // Автоматическая сварка. - 1996. - № 10. - С. 45 - 53.

18. Корниенко А.Н. Создание первых сварных металлических конструкций. Ч. I. Корабли. Воздушный и наземный транспорт / А.Н.Корниенко //Автоматическая сварка. - 1996. - № 11. - С. 40 - 47.

19. Корниенко А.Н. Создание первых сварных конструкций Ч. II. Мосты. Мачты. Резервуары. Трубопроводы. /А.Н.Корниенко // Автоматическая сварка.- 1996.- № 12.- С.38-46.

20. Корниенко А.Н История становления научно-технических обществ, исследовательских и учебных центров в области сварки (1890 - 1940 гг.) /А.Н.Корниенко //Автоматическая сварка. - 1997. - № 2. - С. 48 - 54.

21. Корниенко А.Н. Создание дуговой автоматической сварки Ч. I. Автоматизация процесса. Механизмы регулирования, подачи и перемещения /А.Н. Корниенко // Автоматическая сварка. - 1997. - № 3. - С. 38-45.

22. Корниенко А.Н. Создание дуговой автоматической сварки. Ч II. Защита зоны сварки и легирование металла шва. Опыт внедрения //Автоматическая сварка. - 1997. - № 4. - С. 51 - 58.

23. Корниенко А.Н. Сварочная техника в годы Второй мировой войны. Ч.I. Сварка в производстве оружия в СССР / А.Н.Корниенко //Автоматическая сварка.- 1997. - № 6. - С. 41-50.

24. Корниенко А.Н. Сварочная техника в годы Второй мировой войны Ч.II. Сварка в производстве оружия в зарубежных странах. / А.Н.Корниенко //Автоматическая сварка - 1997. - № 7. - С. 42 -51.

25. Корниенко А.Н. Развитие источников питання и аппаратов управления электрической сваркой / А.Н.Корниенко // Автоматическая сварка. - 1997. - № 8. - С. 41 - 49.

26. Корниенко А.Н. Переход сварки на научные основы / А.Н.Корниенко //Автоматическая сварка. - 1998. - № 4. - С. 40 - 48.

27. Корниенко А.Н. Макаренко Н.А. История создания и развития электрошлаковой сварки и наплавки / А.Н.Корниенко, Н.А.Макаренко //Автоматическая сварка. - 1999. - № 9. - С. 81-90

Здобувачем досліджено аспекти розробки й розповсюдження електрошлакового зварювання за кордоном.

28. Корниенко А.Н. К 130- летию со дня рождения Е.О. Патона - выдающегося ученого, инженера, педагога / А.Н.Корниенко //Сварочное производство. - 2000. - № 4. - С. 57-58.

29. Корниенко А.Н. К 85-летию со дня рождения Владимира Евгеньевича Патона //Проблемы специальной электрометаллургии. - 2002. - № 1. - С.50 - 51.

30. Корниенко А.Н. 200 лет электрической дуге //Сварочное производство. - 2002. - № 3. - С. 58 - 59.

31. Корнієнко О.М. Генезис і розвиток деяких суттєвих елементів перших способів зварювання // Дослідження з історії техніки. 2003. - Вип.3 - С.31-38.

32. Корнієнко О.М У истоков сотрудничества немецких и отечественных специалистов в области сварки (20-30гг. ХХв.) /О.М.Корнієнко //Дослідження з історії техніки. 2004 - Вип. 4.- С. 125-130.

33. Корнієнко О.М. Діяльність Імператорського Руського технічного товариства з розвитку електротехнологій. /О.М.Корнієнко //Дослідження з історії техніки. 2005 - Вип. 7.- С. 18-23

34. Корнієнко О.М., Літвінов О.П. Особливості розвитку наукових засад і впровадження зварювання в УРСР з 1945 до середини 1950-х років. /О.М. Корнієнко, О.П. Літвінов //Нариси з історії природознавства і техніки. - 2005. - Вип.45.- С.123-131.

Здобувачем досліджено внесок Інституту електрозварювання ім..Є.О.Патона в створення нових зразків зварювальної техніки.

35. Корнієнко О.М. Пам`ятки техніки - основна складова материальної культури людства. /О.М.Корнієнко // Питання науки і техніки. - 2007. - №1. -С.38-45.