Адміністративні посади наближених князя були різного походження. Деякі з них виникли у ранні часи як органи стародавнього самоврядування, інші були створені князями для виконання різних функцій управління.

Важливе місце в управлінні XII -- початку XIII ст. займав тисяцький. Це була давня посада, пов'язана з організацією оборони землі. Округ* в якому тисяцький виконував свої завдання, звався "тысяча". Князь призначав тисяцького з найвидатніших бояр, зважаючи на вимоги боярської знаті. Головний обов'язок тисяцького полягав у організації оборони дорученого йому міста. Але тисяцький брав також участь у воєнних походах князя, командуючи полком. Кожне князівство мало свого тисяцького. Коли ж окремі князівства з'єдналися в Галицько-Волинське, роль тисяцьких зменшилася, вони перейшли на становище начальників земель або волостей.

Перше місце між княжими сановниками в ХШ ст. зайняв дворський або дворецький. Цей чин був майже невідомий в інших князівствах. Він виник, ймовірно, під впливом державного устрою сусідніх країн, зокрема Угорщини.

Літопис характеризує функції дворських лише з одного боку: їх участь у воєнних походах. Але сама назва двірського вказує, що його основна діяльність пов'язувалася з княжим двором. Ці функції дворського пояснюють грамоти Юрія II, в яких виступає "суддя нашого двору" -- 1334 р. Хотко, 1335 р. -- Васько Кудинович. Вірогідно, суддя княжого двору -- це урядник, ідентичний з дворським. Якщо цей здогад, відзначає І. Крип'якевич, правильний, то дворський вершив суд від імені князя. Можливо, він мав ще інші обов'язки, зв'язані з управлінням княжого двору.

Також в літописі згадується печатник. Це посада невідома в інших князівствах Русі, але поширена в Західній Європі. Як можна здогадуватися із назви, печатник зберігав княжу печатку і використовував її в княжих документах так, як це робили західні канцлери. Печатник, певно, також складав текст грамот або керував його складанням. Грамоти писав окремий писар -- писець.

Серед сановників княжого двору виступає також стольник. Головним у його діяльності було управління княжими земельними маєтками. Стольника Якова 1241 р. Данило вислав до боярина Доброслава, який самовільно роздавав княжі землі дрібним боярам.

З бояр, які перебували на княжому дворі, згадується ще сідельничий Іван, якого Данило вислав із військом проти бунтівних бояр.

Отже, з цього видно, що центральна адміністрація в Галицько-Волинському князівстві була досить диференційована, мала низку спеціальних посад (дворський, печатник, писець, стольник та ін.). Але необхідно зауважити, що всі вони не завжди виконують обов'язки, прямо пов'язані з їхньою посадою, а князі доручають їм інші адміністративні справи. Звідси випливає, що спеціалізація в управлінні не була ще послідовно проведена.

Територія князівств поділялася на менші округи, які називалися волостями. Назва "волость" в такому значенні з'являється у джерелах в середині XIV ст., раніше це слово означало і "князівство". У XIV ст. волостями називали і давні князівства та їх округи. Були волості Галицька, Перемишльська, Теребовельська, Белзька, Ярославська, Сяноцька, Самбірська, Городоцька, Львівська та ін. Управителів волостей призначав князь, добираючи їх із визначних бояр.

Устрій міст в ранішому періоді був такий же, як і в інших землях Русі, -- з перевагою боярсько-патриціанської верхівки, з розподілом на сотні й вулиці, з вічем, на якому проголошувалися прагнення звичайних мешканців. Літописи передають деякі риси у випадкових звістках з Галичини і Волині, Надалі в окремих містах Галицько-Волинського князівства поширюється німецьке Магдебурзьке право і приймається новий міський устрій. Так, в м. Сянок Юрій II грамотою 1334 р. дозволив створити війтівство на Магдебурзькому праві, призначив у ньому війтом Бартка із Сандомира і піддав його війтівському судові всіх жителів. У Львові також згадується війт, який був призначений князем, отже, і тут існувала грамота на німецькому праві.

Судова влада була об'єднана з адміністративною. Судочинство в особливо важливих справах проводив сам князь. У XIV ст. дворський заступав князя у судочинстві, як це видно із його титулу судді княжого двору. Нижче судочинство виконували тивуни. Є дані про устрій княжого суду в джерелах пізнішого часу -- XIV--XV ст.

Військо в Галицько-Волинському князівстві було організоване, як в інших землях Русі, але й мало місцеву специфіку. Основними формами військової організації були "вої" і "дружина". Вої -- це загальне народне ополчення, яке князь використовував у воєнних діях в час особливої потреби. Дружина складалася з бояр. Як згадувалося вище, князь надавав боярам землі, а за те вони мали обов'язок виконувати військову службу, яка полягала переважно в участі у воєнних походах князя.

Таким чином, протягом XIII ст. -- першої третини XIV ст. Галицько-Волинське князівство досягло значного рівня політичного розвитку, його залежність від Орди була слабшою, ніж князівств Північно-Східної Русі. Однак відносна слабкість сил централізації, припинення княжої династії, віроломна політика Орди -- все це спричинилося до того, що князівство стало об'єктом агресії з боку сусідніх держав -- Польщі, Угорщини та Литви, які перетворилися в цей час на сильні, централізовані національні держави.

Список використаної літератури

1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К, 2010.

2. Бойко О. Д Історія України. - К, 2011

3. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. -К, 2014.

4. Верша В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.).

5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К, 2013.

6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.

7. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К, 2012. - Т. 1-2.

8. Залізняк Л Нариси стародавньої історії України. - К., 2011.

9. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. - К; Запоріжжя, 2012

10. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 2011.

11. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 2012.

12. Історія України: Навч. посіб. - К., 2012

13. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -К, 2012.

14. Крип'якевич І П. Історія України. - Львів, 2013

15. Культурне відродження в Україні. - К, 2012

16. Кульчицький С. В., Коваль М. В, Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. -- К., 2012.

17. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 2012. - Т. 1-2.

18. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 2012.

19. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 2012.

20. Українці в світі. - Мельбурн, 2012.

21. Яблонський В Сучасні політичні партії України: Довідник. - К, 2011.

22. ЯворницькийД. І. Історія запорізьких козаків: У 3 т. - К, 2012.

Размещено на Allbest.ru