Український національний рух у XIX столітті

Політичне життя стало динамічнішим. У 1885 р. народовці заснували представницький орган -- Народну Раду. У 90-х pp. XIX ст. з народовців постали чотири політичні партії.

2.5 Виникнення політичних партій в Західній Україні наприкінці XIX ст.

Кінець XIX ст. став переломним у розвитку українського національного руху. Із виникненням перших українських партій національна ідея виходить за межі інтелігентського середовища і проникає в широкі маси. На історичну арену виходить нове, енергійніше покоління діячів, яке висуває вимогу повної незалежності України.

Перші українські політичні партії з'явилися в Галичині. У жовтні 1890 р. у Львові було створено Русько-українську радикальну партію (РУРП). Ініціаторами її створення стали І. Франко і М. Павлик. За порадами Драгоманова, вони стали

на позиції «наукового соціалізму». У 1895 р. до програми було включено положення, у яких зазначалося, що найповніше ідеї соціалізму можна реалізувати в рамках незалежної української держави, а в найближчій перспективі -- у межах повністю автономної провінції Австрійської імперії. Окрім цих положень, у програмі висувалися вимоги передачі селянам якомога більше землі. Декларувалося встановлення колективної організації праці й колективної власності на засоби виробництва еволюційним шляхом. Партія видавала для селян газети «Хлібороб» і «Громада». Для пропаганди програмних положень було випущено серію брошур під загальною назвою «Радикальна тактика» (І. Франко). Великої уваги партія приділяла пропаганді своїх ідей в селянських масах через різноманітні установи, організації. Незважаючи на наполегливу працю, партія не здобула собі широкої підтримки. Проти неї було налаштоване духівництво, яке заблокувало партії доступ до селянства. Соціалістичні ідеї не мали підтримки через малочисельність українського пролетаріату. Наприкінці 1899 р. партія переживає кризу, щ

У 1899 р. з'являється Українська соціал-демократична партія (УСДП), яку заснували М. Ганкевич, С. Вітик, Ю. Бачинський. Вона була створена з метою відстоювання інтересів українського робітництва. У національному питанні висту- Щ пала поборником політичної незалежності України. і

У 1899 р. утворилась Українська національно-демократична партія (УНДП), ч яка стала наймасовішою і найвпливовішою партією. Засновниками цієї партії були р|Р оновлені народовці і частина радикалів. Найвизначнішими діячами партії стали Є. §. Левицький, В. Охримович, М. Грушевський та І. Франко. У своїй програмі УНДП с проголосила своєю довготривалою метою національну незалежність України, до Ј своїх найближчих цілей вона відносила автономію і збереження відданості Габсбургам. В інших питаннях це була типово ліберальна партія, яка прагнула уникати гострих соціальних питань. Своєю поміркованістю і народовською тактикою вона завоювала прихильність більшої частини населення. Під її впливом перебувала «Просвіта» та інші організації й установи.

Також у 1899 р. окремі представники духівництва утворили Католицько-руський союз. Але будучи клерикально-консервативною партією, вона не знайшла широкої підтримки навіть серед священиків.

Зі зростанням організаційної і політичної сили українофілів у Галичині слабнув вплив русофілів, які здавали свої позиції як на організаційному, так і на | політичному рівні. Так, «Просвіта» мала в Галичині 900 відділень, аналогічна русофільська організація -- лише 106. У виборах 1913 р. до Галицького сейму л було обрано 30 українофілів і лише один русофіл.

Сподіваючись затримати процес свого занепаду, у 1900 р. русофіли проголосили «новий курс», що закликав до цілковитого ототожнення з Росією. Вони заснували Російську національну партію, яка отримала великі дотації від царського уряду і була підтримана польською аристократією, щоб внести розкол в український рух.

Висновки

Нація -- це велика, стала група людей, об'єднаних спільним походженням та історією, мовою, культурою, самосвідомістю та певними інтересами. Нація -- це явище історичне, яке виникає на певному етапі розвитку людства. Швидке формування сучасних націй відбувається у період розвитку капіталістичних відносин. Важливою умовою формування нації є зростання національної самосвідомості: свідомого згуртування та об'єднання дій її різних представників не тільки на ґрунті усвідомлених ними спільних рис або спільного минулого, але й на ґрунті розуміння ними головних національних інтересів і вироблених спільних цілей (визвольної національної боротьби, національного відродження, розбудови національної державності тощо), досягнення яких сприяло б розквіту й зміцненню цієї нації.

Виразниками самосвідомості українського народу на різних етапах його історичного розвитку були Т. Шевченко, М. Драгоманов, М. Грушевський та інші.

На формування української нації вплинув ряд чинників. Однобічне профілювання економіки України і перетворення її на сировинний придаток Росії, поява значної маси незайнятих селян активізувала міграційні процеси. Негативним чинником, що уповільнював процеси становлення української нації, була відсутність власної держави, національної еліти, у руках якої перебували б економічні і політичні засоби консолідації українського народу. Україна була поділена між Російською та Австро-Угорською імперіями. її статус як внутрішньої колонії імперій суттєво обмежував розвиток соціальної структури українського суспільства та його національної культури. Переважання в колоніальній адміністрації вихідців із Росії (на сході) або з Польщі (на заході), заохочення переселення російського населення в регіони України з бурхливими темпами промислового розвитку, так само, як і збільшення польського населення в західноукраїнських містах, призвели до русифікації або полонізації міст України. Та оскільки з початком модернізації саме міста перетворюються на арену вирішальних політичних подій, ця обставина суттєво гальмувала розвиток української національної свідомості.

Панування в східноукраїнських містах російської колоніальної адміністрації, а в західноукраїнських -- польської фактично позбавляло українських селян, які розорювались і переселялись у міста, ефективного соціального й правового захисту, руйнувало їхні надії на можливість утриматися в міському середовищі, витримати соціальну конкуренцію з неукраїнським населенням. Це значною мірою спричинило еміграцію українців-селян за межі України.

Суттєво гальмувала розвиток українців політика етнічного тиску. У 1863 р. було заборонено друкувати українською мовою підручники, читанки і тексти до музичних творів (Валуєвський циркуляр), а в 1876 р. -- ввозити в імперію видані за кордоном книжки й брошури українською мовою, а також користуватися нею на сцені (Емський указ). Крім того, русифікація і полонізація міст заважали розвитку української традиційної селянської культури, міської української культури і масовому поширенню її серед українства. Незважаючи на все це, діячі української культури створили чудові зразки в галузі літератури (Т. Шевченко, І. Котляревський, Панас Мирний, І. Франко), драматургії і театру (І. Карпенко-Карий, М. Старицький, М. Заньковецька, М. Садовський та ін.), музики (М. Лисенко), образотворчого мистецтва (С. Васильківський, М. Мурашко та ін.). Українська інтелігенція Ј відіграла важливу роль в утвердженні національної самосвідомості свого народу.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2002. -- 656 с.

2. Борисенко В.Й., Левченко І.М. Культурно-освітня діяльність громадськості лівобережної України в 1825-1860 рр. -- К.: Вид-во НПУ ім. М. Драгоманова, 2002. -- 106 с.

3. Грінченко Б., Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу. -- К.: Вид-во НАН України, 1994. -- 190 с.

4. Історія України. Документи. Матеріали / Уклад. В.Ю. Король. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2002. -- 448 с.

5. Історія України. Навчальний посібник / В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань, О.І. Гуржій та ін. / Під заг. ред. В.А. Смолія -- К.: Альтернативи, 1997. -- 416 с.

6. Катренко А.М. Український національний рух ХІХ століття. Частина І. Перша половина ХІХ століття. Навчальний посібник для студентів історичних факультетів. -- К.: РВЦ «Київський університет», 1998. -- 89 с.

7. Катренко А.М. Український національний рух ХІХ століття. Частина ІІ. 60-90-ті роки ХІХ століття. Навчальний посібник для студентів історичних факультетів. -- К.: РВЦ «Київський університет», 1999. -- 189 с.

8. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х томах. Том 1 / Гол. ред. П.С. Сохань. -- К.: Наукова думка, 1990. -- 545 с.

Размещено на Allbest.ru