Сталінська індустріалізація в Україні

Як характеризує підприємців Т. Лазанська? У чому, на її думку, полягали причини прояву саме таких рис? Чи знаєте ви літературні твори, які описували би два обличчя українських буржуа?

Читаймо для розуміння

Складіть план короткого повідомлення на тему: Прояви індустріальної модернізації в українських землях на початку ХХ ст.

На межі ХІХ-ХХ ст. із завершенням промислового перевороту в провідних галузях української промисловості виникли матеріально-технічні та соціальні передумови для подальшого розвитку економіки та індустріалізації. Так, на початку XX ст. у Наддніпрянській Україні працювало 17 металургійних заводів. Найбільш потужно металургійна промисловість розвивалася у Катеринославській та Херсонській губерніях.

Розвиток металургійної промисловості у Катеринославській та Херсонській губерніях на межі ХІХ-ХХ ст.

У 1900 р. порівняно з попереднім десятиріччям виробництво заліза і сталі збільшилось у 27 разів. Енергооснащеність металургійних підприємств в Україні у 42 рази перевищувала аналоги Уралу, а продуктивність праці робітника металургійного заводу була в 6 разів вища. На металургійних заводах широко впроваджувалися електричні двигуни. Південноукраїнські металургійні підприємства були достатньо великими. Наприклад, на Юзівському заводі працювало 5-6 тис., Олександрівському -- 4 тис., Кам'янському -- близько 3 тис. осіб

Перехід металургії на мінеральне паливо зумовив високі темпи розвитку нової галузі важкої індустрії -- коксового виробництва. На відміну від кам'яновугільних копалень, воно одразу виникало у вигляді великих підприємств. Продуктивність коксових устаткувань металургійних заводів становила 3,5-4,5 млн пудів на рік, тоді як копалень -- 0,3-1,8 млн пудів.

Південь також став центром сільськогосподарського машинобудування. У Катеринославській губернії діяло 33, Таврійській -- 19, Херсонській -- 16 підприємств із виробництва сільгоспмашин і знарядь. Заводи Одеси, Харкова, Єлизаветграда, Білої Церкви, Києва відігравали важливу роль у виробництві сільськогосподарських машин, а також апаратів, насосів для цукрової, винокурної, лісопильної та інших галузей промисловості. Одначе машини, виготовлені українськими підприємствами, за своєю вартістю та якістю поступалися іноземним. Мало вироблялося машин для самої промисловості, зокрема для машинобудування.

На межі століть набагато швидше, ніж в інших промислових районах Російської імперії, розвивалась і залізорудна промисловість у Наддніпрянській Україні. Тут понад 75% загального обсягу продукції припадало на велике машинне виробництво.

Технічно передові великі кам'яновугільні підприємства поступово перетворювались на переважну форму виробництва кам'яновугільної промисловості Донбасу. За перше десятиріччя ХХ ст. потужність механічних двигунів у Донбасі зросла в 10 разів. Тут вперше почалося дослідне застосування врубових машин. Але технічний прогрес у цій галузі не набув широкого розвитку, оскільки вона мала великі резерви дешевої робочої сили.

Галузями великої промисловості всеросійського значення стали цукрове, борошномельне, спиртогорілчане виробництво. З галузей, що переробляли тваринницьку продукцію, успішно розвивалася шкіряна.

На західноукраїнських землях процеси індустріальної модернізації охопили нафтодобувну промисловість. Істотні зміни відбулися із застосуванням глибинного буріння. Зростала кількість парових двигунів. За кілька десятиріч технічна оснащеність праці у нафтодобуванні значно підвищилась. Якщо в середині ХІХст. у всій галузі працювало 5 парових машин, то 1904 р. їх нараховувалось уже 347. На початку XX ст. нафтодобувна промисловість зазнала технічної реконструкції: закривалися невеликі криниці, ями, розпочалося буріння свердловин завглибшки понад 1000 м. Внаслідок застосування нової бурильної техніки зростав щорічний видобуток нафти: з 40-70 тис. т в останнє десятиріччя ХІХ ст. до 325 тис. т 1900 р.

Крок уперед зробила лісопереробна та хімічна промисловість, де на початку ХХ ст. працювало три великих на той час підприємства (у Великому Бичкові в Закарпатті, у Тур'ї-Бистрій, у Перечині), кожне з яких нараховувало по 300-600 робітників. У цілому індустріальна модернізація в західноукраїнських землях відбувалася повільніше, ніж у під російській Україні.

Індустріальні відносини в сільському господарстві поширювалися в основному в Катеринославській, Херсонській, Таврійській, Київській, Подільській, Волинській губерніях. У Чернігівській губернії переважала відробіткова система, змішана система господарювання домінувала у Полтавській і Харківській губерніях. У Східній Галичині майже 47% фільварків* перебували в оренді у підприємців-фермерів. Одночасно у 35 з 50 повітів були поширені відробітки.

У чому полягали особливості українського кооперативного руху? Чому кооперативний рух очолили і пропагували інтелігенція та священики? Яким чином за допомоги кооперативного руху вони хотіли змінити повсякденне та суспільне життя українців?

На початку ХХ ст. в українських землях розвиваються різні форми економічних об'єднань населення. Найважливішою з них стає кооперація як рух самооборони економічно слабких і соціально принижених верств населення. Ведення господарства вимагало від селянина не лише важкої щоденної праці, а й економічної кмітливості. Мало було щось виростити чи вигодувати. Необхідно було ще й вигідно продати, аби потім закупити сільськогосподарський реманент і багато чого вкрай необхідного для життя в селі. Часто такі послуги пропонував місцевий поміщик чи заможний селянин, чи перекупник. Але майже в усіх випадках це були грабіжницькі операції, які підривали і без того слабке селянське господарство.

Пожвавлення діяльності кооперативів на межі століть було пов'язано з діяльністю відомого українського кооператора -- «артільного батька» Миколи Левитського. Він після закінчення юридичного факультету Харківського університету повернувся до

рідної Таврії, де організував першу хліборобську артіль, члени якої об'єднали свої земельні ділянки, робочу худобу, реманент. Спільними зусиллями селяни вели господарство, а прибутки розподіляли відповідно до кількості працюючих та площі землі. Артіллю керував староста, якого обирали голосуванням. З Херсонщини артільний рух швидко поширився на Катеринославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Київщину та Донеччину.

М. Левитський розробив загальні економічні, правові та моральні принципи організації та існування хліборобських артілей.

Кооперація (від лат. сооре-гаїіо -- співпраця) -- добровільне об'єднання людей для спільної господарської діяльності. Артіль -- одна з форм кооперативного об'єднання,товариство повноправних осіб, що об'єдналися для трудової, виробничої мети.

Микола Левитський (1870-1935)

Звернімося до джерел

Микола Левитський про спілкові умови для хліборобських спілок

1. Вся наша земля на всіх наділах наших, а також орендована об'єднується разом в одне ціле і передається в нероздільне і загальне володіння і використовування всієї артілі.

2. Все рухоме і нерухоме майно, різні будови і т.д. належать нероздільно і перебувають в загальному користуванні всієї артілі.

3. Кожне суспільство живе окремо і влаштовує своє домашнє життя, по своєму бажанню.

4. Урожай весь обов'язково звозиться в один двір.

5. Урожай, після виплати артільних боргів, податків і ін., ділиться між всіма учасниками по числу робочих душ без відмінності статі (причому хлопці 14-17 років і дівчатка 13-16 років одержують половину того, що належить дорослим учасникам).

6. Щоб наша артільна справа йшла добре, ми всі повинні жити в добрій згоді, любові і мирі, як брати і справжні християни; ми не повинні ні лаятися, ні сваритися, ні пиячити...

Про що йдеться в документі? Які правила і цінності співжиття пропагував Микола Левитський?Чи згодні ви з ними? Якщо так, то чому?

З 1903 р. «артільний батько» зосередив основну увагу на організації ремісничих артілей у містах, зокрема в Єлизаветграді, Києві та ін. Після прийняття

1902 р. царським урядом закону про виробничі артілі в українських містах виникли виробничі спілки робітників, портових вантажників, конторських працівників, інженерів. У 1906 р. було засновано артіль київських друкарів. У 1912 р. на Наддніпрянщині діяло 2500 споживчих кооперативів. Під керівництвом М. Левитського бурхливу кооперативну діяльність розгорнуло товариство «Просвіта». На початку XX ст. ним були створені сотні ощадно-позикових кас, лавок, громадських комор.

Значного розвитку набули і кредитні товариства. Основний капітал таких товариств становили запозичені чи пожертвувані суми. Вони здебільшого отримували на основний капітал позику з державного банку під відповідальність їхніх членів. Позики в кредитних товариствах були довгострокові та видавалися лише на виробничі потреби. У 1914 р. в Україні вже діяло 2181 кредитне і 911 ощадно-позикових товариств, що об'єднували та обслуговували понад 1,7 млн. членів.

У 1907 р. кредитні кооперативи Київської, Волинської та Подільської губерній об'єднались у Союз Південно-західного краю (згодом Київський кредитний банк -- Союзбанк), що швидко став важливим організаційним та фінансовим осередком не тільки Київщини, а й усієї Наддніпрянської України. Він почав здійснювати торгово-посередницькі операції, організовував промислові підприємства, проводив видавничу діяльність, скликав кооперативні наради, а з 1913 р. навіть видавав свій двомовний часопис «Муравейник -- Компанія». Такі об'єднання поступово розвивались і в інших губерніях.

Значного поширення набув український національно-кооперативний рух у Східній Галичині. Під керівництвом молодих національно свідомих юристів, священиків, учителів населення міст і сіл організовувало кредитно-позикові та споживацькі кооперативи, будувало народні доми, громадські лавки, комори, каси, читальні. На межі століть у Галичині постають численні кооперативні союзи: Сільський союз «Господар» (1898 р.), Крайовий кредитовий союз (1898 р.), Союз молочарських спілок (1904 р.), Союз для збуту худоби (1904 р.) та ін. Активно діяла кооперативна організація «Народна торгівля».

Свій внесок у розвиток кооперативної справи зробив митрополит А. Шептицький, який у своєму посланні (1904 р.) зобов'язав священиків очолити кооперативні організації та установи на місцях. Він писав: «Рішуче фальшивим є напрям занедбування сторони суспільно-економічної. Церква тих речей довгочасних і матеріальних не занедбує... Священик, що навіть на жадання парохіян не хоче утворити читальні, склепику, шпихліра господарського. є противний, не відповідає своєму становищу...».

Відбувається не тільки зростання кількості, а й об'єднання окремих кооперативних союзів. У 1911 р. на базі 30 торговельних сільськогосподарських спілок постав великий Сільськогосподарський крайовий союз торговельних спілок, що 1914 р. об'єднував 609 товариств. На Буковині такі самі функції виконувала з

1903 р. «Селянська каса», у віданні якої перебували десятки виробничих, кредитних і споживацьких кооперативів. Керував «Селянською касою» професор Чернівецького університету С. Смаль-Стоцький.

1. Покажіть на карті райони України, пов'язані з індустріальною модернізацією, та проілюструйте свою думку прикладами.

2. Заповніть прогалини у тексті, використовуючи наведені слова.

Значний промисловий потенціал Наддніпрянської України не залишався поза увагою... Західну буржуазію приваблювали величезні..., дешева..., висока..., ринок... Наприклад, тільки англійський підприємець Дж. Х'юз, отримавши від російського уряду...на будівництво металургійного заводу та видобуток вугілля, за 25 років своєї... на шахтах Донбасу вивіз до Англії 25 млн крб. золотом.

Французький, бельгійський, англійський і німецький капітал захопив чільні позиції у... Така ситуація гальмувала і деформувала не тільки .українських земель, а й обох держав, адже . витіснявся з ринку, а більша частина прибутків, одержаних за рахунок монопольних цін та державних військових замовлень, вивозилася. Слова: концесії, місцевий виробник, кам'яновугільна, залізорудна та металургійна промисловість, норма прибутку, природні багатства, іноземний капітал, робоча сила, збут, підприємницька діяльність, економічний розвиток, за кордон.

3. Які ознаки та прояви індустріальної модернізації ви побачили в розвитку промисловості українських земель?

4. Чому українські підприємці зосереджували свою діяльність в основному на сфері легкої та харчової промисловості?

5. Як ви розумієте позицію авторів підручника, що засилля іноземного капіталу в економіці українських земель гальмувало і деформувало економічний розвиток не тільки Наддніпрянської України, а й усієї Російської імперії? Чи згодні ви з такою оцінкою?

6. У чому сутність індустріальної модернізації економіки українських земель на початку ХХ ст.?

7. Порівняйте прояви індустріальної модернізації у промисловості і сільському господарстві на початку ХХ ст. у Наддніпрянській Україні та на західноукраїнських землях між собою, а також з аналогічними загальноєвропейськими.

8. Яку роль відігравали кооперативи у житті українського населення? Чи погоджуєтесь ви з їхньою назвою «рух самооборони економічно слабких і соціально принижених верств населення»? Чому?

9. Оберіть одного з типових представників українського підприємництва на початку ХХ ст. Складіть його характеристику і представте класу.

Размещено на Allbest.ru