Використання трудових ресурсів у відбудові важкої промисловості України (1943-1950 рр.)

Отже, життя і побут робітників і службовців важкої промисловості попри їхні трудові звершення навіть після закінчення війни продовжували залишатися надзвичайно складними. По суті в цей період доводиться говорити про індивідуальні й колективні стратегії виживання.

У процесі розв'язання поставлених у дисертаційному дослідженні завдань автор дійшла наступних висновків та положень, які виносяться на захист:

1. Аналіз стану наукової розробки теми показує, що вона досі не була предметом спеціального дослідження в історичній науці, чим і зумовлена актуальність її вивчення. Залучена до дисертації джерельна база достатньо репрезентативна для з'ясування основних аспектів праці теми, що вивчається.

2. Політика радянського керівництва в сфері трудових ресурсів спрямовувалася в першу чергу на негайне поповнення підприємств важкої промисловості достатньою чисельністю робочої сили. Усі нормативні документи стосовно трудових ресурсів можна класифікувати як такі, що передбачали контроль процесу залучення у відбудову робочої сили, а також регулювали становище працюючих, їх матеріальне забезпечення, умови праці тощо.

3. Для відбудови важкої промисловості України 1943-1950 рр. уряд залучав усі наявні на той час у республіці трудові ресурси. Шляхи поповнення робітничих лав з цивільного населення відбувалися як на добровільних, так і на примусових засадах. У "безправному" становищі знаходилися військовополонені, інтерновані та мобілізовані німці, радянські в'язні, а також репатрійовані громадяни СРСР.

4. У першу чергу поповнення підприємств кваліфікованими робітниками відбувалося за рахунок повернення на виробництво колишніх робітників, централізованого переміщення кадрів на об'єкти стратегічного значення. У зв'язку з нестачею кваліфікованих працівників уряд розгорнув цілеспрямовану планову програму з їх підготовки, яка включала проведення навчання робітників безпосередньо на виробництві та у навчальних закладах трудових резервів. Результати цих заходів приносили позитивні наслідки - на підприємствах досягнуто збільшення кількості виготовленої продукції і покращено її якість, закріплено на виробництві робітничі кадри і зупинено їх плинність, сформовано робітничі колективи, які і в майбутньому стабільно і планомірно були змушені виконувати виробничі завдання уряду, збільшилася чисельність робітників, у яких зріс рівень заробітної плати завдяки освоєнню нових спеціальностей, підвищенню і перевиконанню норм виробітку, зменшено кількість нещасних випадків.

5. Люди працювали за умов тотального порушення правил техніки безпеки і невиконання положень законодавства про працю. У результаті на підприємствах з особливо важкими умовами праці (наприклад, у вугільній промисловості) прослідковувався надзвичайно високий рівень аварійних ситуацій і різноманітних травматичних випадків, в т.ч. смертельних. Прагнучи покращити становище, уряд приймав відповідні заходи: відновлено деякі положення з охорони праці, збільшено асигнування на створення безпечних умов тощо. Водночас, проваджувана урядом політика, характеризувалася непослідовністю, оскільки настанови і рекомендації уряду з покращення техніки безпеки не реалізовувалися у зв'язку з відсутністю економічного підґрунтя.

6. Реальний стан матеріального забезпечення робітників і службовців можна реконструювати, тільки враховуючи всю сукупність факторів, які складають повсякденне життя людини, оскільки доходи громадян здебільшого не забезпечували прожитковий мінімум, продовольче постачання, особливо в 1943-1947 рр., було недостатнім, ледве підтримувало фізичний стан робітників.

7. Робітники і службовці важкої промисловості ще тривалий час після війни не мали можливості отримати достатнє продовольче і промислове забезпечення, проживали в необлаштованих для нормального життя приміщеннях з неякісним комунально-побутовим обслуговуванням, постійно стикалися з недоліками у сфері громадського харчування, медичного обслуговування тощо. Усі ці проблеми, зумовлені залишковим принципом фінансування соціальної сфери оскільки п'ятирічний план розвитку господарства передбачав першочерговий розвиток важкої промисловості, що і закладалось в союзний і республіканський бюджет.

8. Рядова людина з її щоденними потребами ніколи не була в центрі уваги державної політики. Трудові ресурси уряд розглядав як засіб, необхідний для вирішення важливих стратегічних завдань. Умови праці, матеріальна винагорода, побутове становище робітників і службовців переконують у тому, що держава вживала здебільшого ті заходи, які дозволяли утримати наявний трудовий контингент в працездатному стані й з прив'язкою до конкретних робочих місць.

Головну ставку у відбудові важкої промисловості України в 1943-1950 рр. було зроблено на екстенсивний процес розвитку. В результаті - знівельовано інтереси простих людей, які, опинившись в лещатах командно-адміністративної системи, розглядались урядом як найпростіший засіб для досягнення прагматичних цілей. Така економічна політика неприпустима для демократичного розвитку України.

Основні положення та висновки дисертації викладені в таких наукових публікаціях автора

1. Демобілізовані як джерело поповнення трудових ресурсів для відбудови важкої промисловості України (1945?1948 рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - К., 2005. - Вип. 9. - С. 313-326. (0,8 др. арк.).

2. Мобілізація некваліфікованих робітників на відбудову важкої промисловості України: соціальний аспект // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. праць. ? К., 2005. ? Вип. 9. - Ч. 3.? С. 259-269. (0,5 др. арк.).

3. Залучення іноземних військовополонених до відбудови виробничих об'єктів України 1943-1950 рр. // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. праць. ? К., 2006. ? Вип. 10. ? Ч. 2. - С. 346-359. (0,7 др. арк.).

4. До проблеми відбудови важкої промисловості України (1943-1950 рр.): охорона та умови праці робітників і службовців // Український історичний збірник. - 2006. - Вип. 9.- С. 247?259. (0,9 др. арк.).

Размещено на Allbest.ru