Польща в 1918–1926 рр.: особливості відродження національної державності, формування суспільно-політичного устрою

Джерелознавчий аналіз дозволяє зробити висновок, що у відродженні Польської держави важливу роль відіграли перші вибори до сейму 26 січня 1919 р., в окремих виборчих округах участь виборців складала 70-90%, та прийняття Малої конституції країни 20 лютого 1919 р., інших законодавчих актів, що становили національно-державницькі основи польського парламентаризму і сприяли піднесенню свідомості поляків та посиленню їхньої громадсько-політичної активності. Законодавчий сейм (1919-1922) відіграв важливу роль у боротьбі за демократичні форми й устрій відродженої Польщі, розбудові її на республіканських засадах шляхом парламентської демократії, національної інтеґрації, що мало важливе значення за тогочасних реальних внутрішніх умов, нестабільного міжнародного становища, невизначених кордонів; створенні співпрацею на ньому представників різних реґіонів, суспільних груп і політичних сил правової й адміністративної реформ, інших законодавчих соціально-економічних і духовно-культурних актів.

Аналізуючи становлення національної державності, можна ствердити, що внаслідок розгорнутих перетворень процес формування політичної системи нової Польщі був загалом демократичним, що відображено у конституції 17 березня 1921 р. Побудована частково за зразком французької й американської, як із урахуванням національних традицій, зокрема конституції 3 травня 1791 р., будучи тоді однією з найдемократичніших, вміщуючи 7 розділів і 126 статей, юридично закріпила суспільно-політичний устрій парламентської демократії, багатолітні прагнення польського народу до державної самостійності, закінчивши створення законодавчо-політичних основ держави як цілісного організму з чіткою визначеністю її структурних елементів, їх функціонального призначення та принципів взаємин. Вона завершила формування інституцій нової держави і на певний період стабілізувала її внутрішню структуру, ставши логічним підтвердженням незалежності й конституційності Польщі як головної політичної основи для практичної реалізації державного суверенітету, точкою відліку нового етапу в польській історії.

Відповідно до Березневої конституції 1921р. Польща стала парламентською республікою, де законодавчу владу уособлював двопалатний парламент - сейм і сенат, а виконавчу - президент, якого обирали на семирічний термін, і Рада Міністрів, відповідальна перед Національними зборами - спільним засіданням сейму й сенату. Влада президента була суттєво обмежена конституційно, чим створено умови для розвитку плюралістичної політичної системи. Нова польська конституція 1921р. визнавала верховенство народу, рівність громадян перед законом, передбачала свободу совісті, слова, друку та організацій, охорону власності всіх громадян, установ, товариств. Основний закон був актом важливої ваги, що залежно від характеру урядів робив можливим поступ на шляху демократизації суспільно-політичного життя у країні. Затвердження конституції забезпечило: формування правової системи держави, утвердження законності та правопорядку в суспільстві, виховання правової свідомості й політичної культури населення; стало важливим фактором розбудови національної державності на основі нової політико-законодавчої бази, ґрунтованої на конституційних основах, трансформації або відміні загальнообов'язкових правил і принципів найвищої юридичної сили відповідно до нових суспільних реалій життя. Прийняття конституції 1921 р. створило юридичне підґрунтя для ефективної і раціональної розбудови політичних структур, стабілізації економіки, формування розвиненого громадянського суспільства, органічного входження країни до світової спільноти. Завдяки новим конституційним засадам поляки досягли певних успіхів щодо ліквідації пережитків більш як столітньої неволі; було створено структуру державної влади і сформовано її центральні органи, визначено модель державно-політичного устрою на основі парламентської демократії, забезпечено його функціонування у складних умовах доби міжвоєнної Європи. Польський парламент першого скликання (1922-1927) відображав суперечливі тенденції державотворення. Підкреслимо також, що слабкими місцями парламентської системи були: політична роздробленість сейму та його неструктуризованість, короткочасність коаліційних урядів (з 17 листопада 1918 до 15 травня 1926 - 14), відсутність на більшості польських територій міцної основи для демократії, яка в багатьох відношеннях виявилася слабкою й обмеженою, неухильно підштовхувала країну в бік авторитарного режиму.

У п'ятому розділі - „Березнева конституція і функціонування парламентської системи” - йдеться про роль соціально-економічних й гуманітарно-культурних чинників у розвитку національної державності, показано вплив етнополітики держави на польське суспільство.

Розгляд польської специфіки крізь призму національного державотворення приводить до висновку, що трансформаційні процеси у відновленій Польщі спрямовувалися на створення соціально-економічних умов, розвиток гуманітарно-культурної та національної політики влади як нерозривних сфер життєдіяльності соціуму. Перші роки нової держави показали, що початковий період для суспільства був надто важким і болісним в умовах виживання й подальшого існування: по-перше, розрухи і значних матеріальних та людських втрат; по-друге, кризи польської економіки й низького матеріального добробуту населення; по-третє, соціально-економічних диференціацій між окремими реґіонами, які мали не тільки економічний, а й глибший політичний зміст - служили фундаментом консолідації суспільно-політичного життя; по-четверте, відсутністю кваліфікованих кадрів, інвестицій тощо. Варто зазначити, що згадані чинники сукупно становили суть і зміст двох суперечливих, але взаємопов'язаних соціально-політичних явищ: економічного занепаду у поєднанні з важкою спадщиною минулого, наростання нестабільності, яка гальмувала поступ суспільства, з одного боку, і формування в межах відродженої Польщі нових соціально-економічних відносин - з іншого. При цьому зауважимо, що поляки у післявоєнних складних умовах певною мірою зуміли модернізувати економіку відповідно до нових завдань щодо створення базових засад на основах ринкових відносин і демократизації, зокрема: було виведено країну з економічного розладу, відновлено зруйновані війною промисловість та сільське господарство, створено внутрішні й завойовано нові зовнішні ринки, призупинено інфляцію, частково розв'язано соціальні питання. Усе це позитивно позначилося на соціально-економічному житті країни.

Соціально-економічний розвиток Польщі характерний численними злетами й спадами, що відповідали політичній ситуації в країні та світі. Найсприятливішими в економіці можна вважати 1921-1922 рр. Вказуючи на позитивні тенденції у розвитку Польщі протягом того часу, все ж таки слід відзначити, що загальний баланс промислового розвитку країни не можна вважати однозначно позитивним. Виробництво у ряді галузей промисловості було нижчим, ніж у 1913 р., багато з них перебували у стані застою. Нетривалі в цілому періоди економічної кон'юнктури чергувалися спадами. Економічна дестабілізація разом із зовнішньополітичними чинниками наприкінці 1925 - на початку 1926 рр. викликали незадоволення і створили в країні атмосферу для урядового перевороту, мали значний вплив на розвиток національної державності.

Відродженню польської державності сприяли й гуманітарно-культурні фактори. Після тривалого періоду іноземного панування, яке часто призводило до зневажання національних цінностей, піднесення культури стало невід'ємною частиною національно-державного відродження, консолідуючим чинником, інтеґратором демократичних сил, оскільки вона мала здатність об'єднувати людей незалежно від їхньої світоглядної й ідеологічної орієнтації та етнічної належності. Одним із здобутків держави були реформування системи освіти, збільшення кількості навчальних закладів, розвиток науки, мови, літератури, мистецтва тощо. Зазнав зміни образ світу і людини в ньому, що істотно позначилося на суспільній свідомості й культурних досягненнях, на формуванні загальнонаціональної культури як націотвірного чинника.

Важливим фактором суспільного життя була Римо-католицька церква, яка здійснювала особливий вплив на характер взаємовідносин суспільства і держави. Авторитет церкви ґрунтувався на її заслугах у збереженні культури, підтримці національного руху поляків, їх усвідомлення як нації. Для польського суспільства стало характерним таке явище, як злиття релігійних вірувань із концепцією свободи і незалежності, що було усталеним й вагомим для національного відродження. Польський католицизм неможливо розглядати лише як релігійне явище, тому що, на противагу церковно-релігійним організаціям інших країн, він перетворився на помітний, у багатьох випадках вирішальний етнополітичний чинник у країні, ставши центром самоорганізації суспільства, його духовного вдосконалення.

Аналіз етнополітичного процесу дає підстави для висновку, що і в умовах незалежності винятково непослідовною була польська політика в ставленні до національних меншин, особливо слов'янських. Пропагована ідея відродження Польщі в історичних межах сприяла загостренню протистояння між поляками й етнічними меншинами. Українська проблема стала однією з найскладніших у повоєнній історії країни. Вона займала важливе місце у політиці урядів, діяльності політичних партій, які в українському питанні дотримувалися, зокрема, таких концепцій: ендеки відстоювали „інкорпораційну” програму, метою якої був ідеал єдиної національної „Великої Польщі”, Польща для поляків шляхом примусової асиміляції поневолених у 1918-1923 рр. народів т. зв. „східних кресів”, передусім, українського; пілсудчики висували гасло „федерації” Польщі й України та інших етнічних спільнот. Незважаючи на постійне кориґування офіційного курсу польського уряду в національному питанні, на всіх етапах повоєнної Польщі стратегічною метою були полонізація й асиміляція непольського населення. Офіційна Варшава, з одного боку, ґарантувала національним меншинам права й свободи, захист життя і недоторканість житла, а з іншого - в результаті іґнорувала дії влади. У 1918-1926 рр. робилися спроби національного порозуміння, але значних результатів вони не дали. Асиміляторська політика польської влади, так само, як зневіра у можливостях демократичного розв'язання проблем етнічних меншин, спонукали їх до боротьби за національну справу. Спроби порозуміння поляків з іншими народами, які проживали на теренах Польщі, ще раз засвідчили надзвичайну складність руху етнічних спільнот до демократичного суспільства в поліетнічних країнах, а, отже, і їх суспільно-політичного поступу.

У шостому розділі - „Криза парламентської демократії. Травневий переворот 1926 року та його наслідки” - проаналізовано причини кризи парламентської демократії і урядового перевороту 1926 р., його суть і перебіг та оцінено його наслідки для країни.

У розвитку відродженої Польщі важливою віхою став державний переворот у травні 1926 р., який здійснили Ю. Пілсудський та його прихильники. Ця подія засвідчила згортання парламентсько-демократичних основ у національному державотворенні й створення авторитарного „санаційного” режиму оздоровлення політичних, моральних та господарських стосунків у країні. І в українській, і в зарубіжній історіографії є різні думки щодо причин, змісту й характеру держави після перевороту, його базових трансформацій. Аналізуючи весь перебіг перевороту, варто зазначити, що він був зумовлений ходом історичного процесу розвитку суспільства, яке не зуміло привести структуру і владні функції у відповідність із новими завданнями та потребами. Його причинами стали економічна і політична нестабільність країни, слабкість основ демократизму, відсутність традицій парламентаризму, маловпливовість інституту президента, погіршення стану в збройних силах, їх організації і незавершеність створення цілісної системи відповідно до нових умов національного державотворення, особистісний чинник Ю. Пілсудського, ускладнення суспільно-політичної ситуації й поглиблення внутрішніх суперечностей, а також міжнародні події виокремили вразливість молодої держави, невизначеність чітких пріоритетів у її зовнішньополітичній діяльності. Урядовий переворот 1926 р. обмежив демократично-парламентські основи у розвитку Другої Речі Посполитої і започаткував період авторитарної влади, яку в зарубіжній історіографії називають традиційними диктатурами чи режимами особистої влади, а режим „санації” характеризують як плюралістичний авторитаризм. Травневий 1926 р. переворот спричинив зміни у функціонуванні політичної системи, а не в моделі самого устрою в Польщі, підтвердженням такого висновку є продовження діяльності опозиційних політичних партій і об'єднань. Тому неправомірно вважати парламентську систему завершеною після державного перевороту 1926 р. „Санаційне” правління відіграло суттєву роль у процесі боротьби за повну інтеґрацію диференційованого перед переворотом суспільства, закінченні періоду чвар на тлі реґіонального сепаратизму, спричиненні прискорення єдиного адміністративного поділу країни, впровадженні уніфікованих кодексів права, пожвавленні економічного життя та ін. Після 1926 р. не було помітно серйозних змін у галузі зовнішньої політики країни. Процес „санації” і надалі відбувався в умовах гострої боротьби з її супротивниками, що призводило до численних негативних наслідків. Однак факт урядового травневого перевороту 1926 р. у розвитку відродженої після багатьох років неволі Польської держави у контексті її основних подій історії залишається важливою віхою з його негативними наслідками та позитивними результатами і потребує подальшого вивчення.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження та викладено основні положення, що виносяться на захист.

Здійснене дослідження дозволяє стверджувати, що проголошення 11 листопада 1918 р. незалежності Польщі завершило багатолітні зусилля поляків у відродженні країни й відповідало вимогам національної і європейської історії, було закономірною подією в історії державницьких домагань польської нації. Друга Річ Посполита стала одним із найважливіших кроків на шляху суверенного самовизначення і самоствердження, часом розбудови національної державності в контексті новітньої польської історії.

Історіографічний і джерелознавчий аналіз засвідчує, що наукова проблема досі не була предметом спеціального комплексного дослідження. Наявні праці містять лише опосередковану інформацію щодо польської національної розбудови в окреслений період. Окремі питання досліджуваної теми висвітлено в працях вітчизняних і зарубіжних істориків, водночас їх інтерпретація має дискусійний характер. Введені до наукового обігу джерела дали можливість висвітлити становлення Польської держави у контексті геополітичних змін міжвоєнної Європи.

Аналіз історичних передумов відродження незалежності Польщі приводить до висновку, що вони сформувалися на рубежі ХІХ-ХХ ст. і визначалися внутрішніми і зовнішніми факторами: станом польських земель у складі Російської, Німецької та Австро-Угорської імперій, а також наслідками світової війни 1914-1918 рр., посиленням національно-визвольних рухів, розвитком суспільно-політичної думки щодо свободи і суверенності кожного народу, його правом на національну державність. Встановлено, що Польща відновилася 1918 р. у результаті комбінованої дії об'єктивних й суб'єктивних внутрішніх і міжнародних чинників, завдяки збігові національних інтересів та зовнішньополітичної ситуації.

Відродження польської державності було підготовлене усім ходом вітчизняної та світової історії, становило закономірний результат державницьких прагнень поляків, їхньої боротьби за свободу і політичну самостійність. Проголошення незалежності започаткувало новий етап в історії Польщі, суть якого полягала у створенні суспільного устрою на парламентсько-демократичних засадах.

Важливим кроком на шляху становлення Польщі стало визначення її кордонів та їх захист. У розв'язанні названих завдань значну роль відіграли збройний, дипломатичний, політичний та культурний фактори. У цьому контексті варто виокремити діяльність таких польських діячів, як: Ю. Пілсудський, Р. Дмовський, В. Корфанти, І. Дашинський, В. Вітос, І. Падеревський, М. Ратай та ін. Визначення кордонів завершило процес формування Польщі як суверенної держави, дієвого суб'єкта міжнародних відносин. Відтак силове встановлення частини її кордонів призвело до ескалації напруги із сусідніми країнами і народами, що негативно вплинуло на державотворчі процеси.

Авторка вважає, що із здобуттям незалежності розпочався новий етап у розвитку суспільно-політичних сил, у демократизації їх життя і діяльності. Новосформована партійна система стала функціональною частиною польського парламентаризму, що складалася в процесі диференціації суспільства шляхом трансформації політичних партій, їх програмних установок у нових умовах. Вона віддзеркалювала складності й суперечності доби, відображала соціально-економічні й національні відносини. Її характеризувала множинність партій, організацій та ідейних течій. Система багатопартійності виступала впливовим чинником формування національної демократії. Принципи життєдіяльності політичних організацій визначила конституція 1921 р. У досліджуваний період головну роль у суспільному житті відіграв табір національно-демократичних сил і так званої незалежної лівиці. На відміну від існуючої в українській радянській історіографії тези про їх „буржуазно-фашистський” характер у праці доведено, що вони відігравали помітну роль у формуванні польської національної державності. Значення партій, що представляли інші політичні напрямки, було меншим.

Дослідження доводить, що січневі вибори 1919 р. до Законодавчого сейму стали етапом формування устрою парламентської демократії, юридично закріпленого Березневою конституцією 1921 р., в основу якої покладено основоположні демократичні засади. Система польського конституціоналізму розбудовувалася за зразком французької й американської, і з урахуванням національних традицій державотворення. Прийняття конституції 1921 р. створило правові засади розбудови державницьких структур, стабілізації економіки, формування демократичного суспільства, органічного входження до світової спільноти. Важливу роль у становленні парламентської демократії відіграли вибори до сейму і сенату 1922 р. Однак роботу парламенту послаблювали його політична нестабільність і неструктуризованість. Нестійка виконавча влада не зуміла захистити існуючу модель у травні 1926 р.

На розбудову польської державності значний вплив мали соціально-економічні, гуманітарно-культурні й національні фактори. Досліджуючи їхню взаємодію, можна зробити припущення, що відповідність демократичної парадигми складовим соціально-економічного і культурного розвитку стає запорукою формування державності. Концептуальна важливість такого підходу полягає у тому, що він вказує на необхідність створення економічних, політичних й духовних засад суспільства. Країні вдалося у складних умовах досягти певних успіхів у розвитку економіки, інтеграції земель, розбудові нових галузей промисловості й комунікацій та аграрній сфері. Проте багато народів показали кращу динаміку економічного зростання, і Польща займала далеке від провідних держав місце. Польська культура того часу зуміла відродити, зберегти і зміцнити свою внутрішню національну єдність й інтеграцію нації. Значну роль в утвердженні національної держави відігравали культурно-духовні національні цінності. Позатим етнополітика Польщі, характерна половинчастими і дискримінаційними рішеннями, непослідовністю та суперечністю щодо нацменшин негативно позначилася на державотворенні. На практиці їх свободи ігнорувалися внаслідок дій польського державного апарату. Спроби порозуміння влади з національними меншинами ще раз засвідчили складність їх руху до демократичного суспільства в багатонаціональних країнах.

Об'єктивний аналіз трансформацій національної польської державності показав, що важливою подією в новітній історії Польщі став державний переворот 1926 р., який здійснили Ю. Пілсудський та його прихильники. Причини корінились у характері польського суспільства 1918-1926 рр. Засвідчивши згортання принципових парламентсько-демократичних основ польського національного державотворення, він започаткував період авторитарної влади. Травневий переворот спричинив зміни не стільки в самій моделі політичного устрою Польщі, скільки в її функціонуванні, підтвердженням такого висновку є збереження багатопартійної системи, парламенту, функціонування профспілок, кооперативного руху, місцевого самоврядування тощо. У країні не було також тотальної індоктринації суспільства. В цьому зв'язку потребує перегляду базове положення радянської історіографії про Польську державу доби 1926-1939 рр. „як державу фашистського характеру”. Тенденційність такої оцінки є очевидною. Державний переворот у Польщі 1926 р. ще раз переконливо підтвердив важливість і складність процесів національного державотворення.

Глибоке наукове відтворення досвіду відродження національної державності, формування суспільно-політичного устрою відновленої Польщі у формі конституційно-парламентської демократії у зазначений період може стати основою для розуміння суспільно-політичних проблем сучасності, корисним для відроджених держав Центрально-Східної Європи в 1980-1990-х рр., запорукою уникнення помилок у національному державотворенні.

Незважаючи на досягнення у дослідженні наукової проблеми, звертаємо увагу на те, що її вивчення є актуальним завданням української історичної науки. Це природно, якщо мати на увазі, що історична наука перебуває у постійному русі, розвивається разом з часом, відображає вимоги сьогодення, а також враховуючи значну кількість нових документів, опублікованих останнім часом. Пропонуючи власні бачення й погляди на історичні процеси відродження Польської держави на початку ХХ ст. і формування її політичного устрою на парламентсько-демократичних основах, залишаємо простір для дискусій та зіставлення з іншими точками зору щодо національно-державного творення.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Алексієвець Л.М. Польща: шляхом відродження державної незалежності 1918-1939. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 272 с.

Рецензії: Балух В. Алексієвець Л. М. Польща: шляхом відродження державної незалежності 1918-1939. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 272 с. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2003. - Вип. 1. - С. 268-271.

Зуляк І. Алексієвець Л. М. Польща: шляхом відродження державної незалежності 1918-1939. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 272 с. // Вісник Київського славістичного університету / Редкол.: Ю. М. Алексєєв (гол. ред.) та ін. - К.: КСУ, 2003. - № 14. - С. 331-337.

2. Алексієвець Л.М. Новітня історія Польщі (1918-1939). - Київ-Тернопіль: Астон, 2002. - 320 с.

3. Алексієвець Л.М. Польща: утвердження незалежної держави 1918-1926. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - 448 с.

4. Алексієвець Л. Польща на етапі відродження і становлення національної державності (1918-1921) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2000. - Вип. 11. - С. 176-182.

5. Алексієвець Л. Політичний розвиток та еволюція парламентської системи у Польщі в 1918-1939 роках // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2001. - Вип. 12. - С. 247-255.

6. Алексієвець Л. Особливості соціально-економічного розвитку Польщі у міжвоєнний період (1918-1939 рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2001. - Вип. 13. - С. 184-195.

7. Алексієвець Л. Зовнішньополітичні пріоритети Польщі міжвоєнної доби // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2001. - Вип. 14. - С. 194-202.

8. Алексієвець Л. Загальні закономірності та специфічні особливості відновлення і побудови нової Польської держави (1918-1939 рр.) // Теоретичні та прикладні проблеми країнознавства і краєзнавства. Матеріали Першої Всеукраїнської науково-практичної конференції (Рівне, 24-25 квітня 2002 р.). - Рівне: РУС КСУ, 2002. - С. 46-49.

9. Алексієвець Л. Історіографія історії відродження і становлення Польщі у міжвоєнний період // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2002. - Вип. 2. - С. 134-151.

10. Алексієвець Л. Основні етапи зовнішньої політики Польської Речі Посполитої у міжвоєнний період // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2002. - Вип. 3. - С. 153-156.

11. Алексієвець Л. Польське питання на Паризькій мирній конференції. Визначення кордонів Польської держави // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. - Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Вип. 4. - Вінниця. - 2002. - С. 200-212.

12. Алексієвець Л. Створення та еволюція парламентської системи в Польщі у міжвоєнні роки (1918-1939 рр.) // Наукові записки Кам`янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки. - Кам`янець-Подільський: Оіюм, 2002. - Т. 8 (10). - С. 474-493.

13. Алексієвець Л. Становище і роль православної церкви в Другій Речі Посполитій // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2002. - Вип. 4. - С. 117-119.

14. Алексієвець Л. Нове бачення відродження національної державної незалежності та розвитку Польщі міжвоєнної доби (1918-1939 рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2002. - Вип. 5. - С. 111-114.

15. Алексієвець Л. Історичні передумови відновлення державної незалежності Польщі (1914-1918 рр.) // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Т. 9. - Чернівці: Рута, 2002. - С. 20-39.

16. Алексієвець Л. Польська культура міжвоєнного періоду: основні тенденції розвитку // Вісник Прикарпатського університету. - Історія. - Вип. VI. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - С. 160-174.

17. Алексієвець Л. Українська історіографія історії Польщі міжвоєнної доби (1918-1939) // Питання історії України: Збірник наукових статей. - Чернівці: Зелена Буковина, 2003. - Т. 6. - С. 328-332.

18. Алексієвець Л. Реформа шкільної освіти і розбудова вищої школи Польщі у міжвоєнний період (1918-1939 рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2003. - Вип. 1. - С. 207-211.

19. Алексієвець Л. Утворення і розвиток незалежної Польщі в міжвоєнну добу (1918-1939 рр.) // Вісник Київського славістичного університету. - 2003. - Вип. 14. - Історія. - С. 5-16.

20. Алексієвець Л. Основні тенденції розвитку польської економіки у міжвоєнні роки (1918-1939 рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Економіка. - № 14. - 2003. - С. 43-46.

21. Алексієвець Л. Зовнішня політика міжвоєнної Польщі - основні етапи й напрямки її здійснення (1918-1939 рр.) // Наукові праці Кам`янець-Подільського державного педагогічного університету: Історичні науки. - Кам`янець-Подільський, 2003. - Т. 11. - С. 357-366.

22. Алексієвець Л. Відродження польської культури як прогресивне явище національно-державного становлення у міжвоєнний час (1918-1939 рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2003. - Вип. 2. - С. 221-227.

23. Алексієвець Л. Соціально-етнічні проблеми Польщі міжвоєнної доби (1918-1939 рр.) // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. - Т. 2(16). - Чернівці: Прут, 2003. - С. 110-119.

24. Алексієвець Л. Конституція 1921 р. і проблеми становлення системи парламентської демократії // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2003. - Вип. 4. - С. 294-297.

25. Алексієвець Л. Відродження та основні пріоритети польської культури, освіти та науки міжвоєнної доби (1918-1939 рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. - №11. - 2003. - С. 146-152.

26. Алексієвець Л. Соціально-економічні проблеми Польщі на етапі відродження та становлення національної державності у міжвоєнні роки (1918-1939) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. - Серія: Економіка. - № 15. - 2003. - С. 53-56.

27. Алексієвець Л. Деякі аспекти внутрішньої і зовнішньої політики Польщі напередодні Другої світової війни (друга половина 30-х рр. XX століття) // Матеріали IV міжнародної наукової конференції молодих вчених „Україна - Польща: шлях до Європейської співдружності” (15-16 травня 2003 р.). - Тернопіль, 2003. - С. 11-17.

28. Алексієвець Л. Польська економіка у міжвоєнні роки (1918-1939 рр.): новий погляд // Матеріали V Конгресу МАУ: соціально-гуманітарні науки / Відп. ред. В. О. Балух. - Чернівці: Рута, 2004. - С. 283-287.

29. Алексієвець Л. Зовнішньополітичні чинники утвердження Польщі як держави та формування її кордонів (1918-1939 рр.) // Суспільство: історія, методологія дослідження, практика. Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції, м. Тернопіль, 18 червня 2004 року. - Тернопіль, 2004. - С. 7-8.

30. Алексієвець Л. Особливості відновлення та побудови Польської держави в 1918-1921 рр. // Слов'янський вісник: Науковий збірник. - Вип. 3. - Рівне, 2004. - С. 78-87.

31. Алексієвець Л. Історія відродження і розвитку Польщі у міжвоєнний період в українській історіографії // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія: Збірник наукових статей. Ч. 2. - Чернівці: Рута, 2004. - С. 416-420.

32. Алексієвець Л. Вибори в Законодавчий сейм 1919 р. та їх вплив на становлення основ парламентської демократії в Польщі // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2004. - Вип. 1. - С. 223-228.

33. Алексієвець Л. Відродження Польщі 1918 р. як закономірна подія в польській національній історії // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. 7. Серія: Історія: Збірник наукових праць. - Вінниця. - 2004. - С. 173-178.

34. Алексієвець Л. Відновлення та утвердження державності в Польщі (1918-1921) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Вип. 3. - Рівне, 2004. - С. 120-124.

35. Алексієвець Л. Відродження державної незалежності Польщі: крізь призму 85-річчя // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - Вип. VIII. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - С. 55-69.

36. Алексієвець Л.М. Польща: відродження національної державності та формування основ парламентської демократії (1918-1926 рр.) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2004. - Вип. 2. - С. 149-159.

37. Алексієвець Л. Конституційний процес у Польщі: основні етапи і досягнення. Ajnenkiel Andrzej. Konstytucje Polski w rozwoju dziejowym 1791-1997. - Warszawa: Oficyna Wydawnicza RYTM, 2001. - 415 s. // Наукові записки Тернопільського національного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2004. - Вип. 2. - С. 259-261.

38. Алексієвець Л. Визначення західних кордонів нововідродженої Польської республіки (1918-1921 рр.) // Р. Ф. Кайндль. Вікно в європейську науку. Матеріали II Міжнародного семінару „Кайндлівські читання”, 28-29 травня 2005 р. - Чернівці: Прут, 2005. - С. 15-20.

39. Алексієвець Л. Основні етапи формування кордонів Польщі та захист польської національної державності в 1918-1926 рр. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2005. - Вип. 1. - С. 145-161.

40. Алексієвець Л. Історичні та соціально-політичні передумови й конкретні обставини відродження незалежності Польщі // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2005. - Вип. 2. - С. 288-308.

41. Алексієвець Л. Пьотр Вандич. Ціна свободи. Історія Центрально-Східної Європи від середньовіччя до сьогодення. - К.: Критика, 2004. - 436 с. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2005. - Вип. 2. - С. 327-331.

42. Алексієвець Л.М. Польща в 1918-1926 рр.: особливості відродження національної державності // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Вип. 6. - Рівне, 2005. - С. 178-191.

43. Алексієвець Л.М. Зовнішня політика Другої Речі Посполитої: основні пріоритети та інтереси // Ефективність державного управління: Збірник наукових праць / За заг. ред. А.О. Чемериса. - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004/2005. - Вип. 6/7. - С. 123-133.

44. Алексієвець Л. Основні проблеми й напрямки досліджень у сучасній українській історіографії розвитку міжвоєнної Польщі // ІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків, Кам'янець-Подільський, 17-18 вересня 2003 р. - Кам'янець-Подільський; Київ; Нью-Йорк; Острог: Вид-во НаУОА, 2005. - Т. І. - С. 408-411.

45. Алексієвець Л. Роль соціально-економічних факторів у становленні й розвитку польської національної державності 1918-1926 рр. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2006. - Вип. 1. - С. 191-202.

46. Алексієвець Л. Історіографія історії становлення суспільно-державного устрою Польщі 1918-1926 рр. у контексті сучасних методологічних підходів // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2006. - Вип. 2. - С. 180-201.

47. Алексієвець Л. Вплив етнонаціональних проблем на політику уряду та парламенту Польської держави (1918-1926 рр.) // На перехрестях світової науки. Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції „Вікно в європейську науку”. - Чернівці: Прут, 2006. - С. 241-242.

48. Алексієвець Л. Криза парламентської демократії. Травневий переворот 1926 року та його наслідки для Польщі // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2006. - Вип. 3. - С. 154-175.

49. Алексієвець Л. Основні етапи здобуття національної державності Польщі 1918 р. // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції. У двох томах. - Т. 2. - Чернівці: Книги - XXI, 2006. - С. 29-39.

Размещено на Allbest.ru