Аналіз культури ранньопервісного населення території сучасної України в її зв'язку з природним середовищем засвідчує, що найбільш повно такий зв'язок проявляється в галузі культури життєзабезпечення давніх колективів. Етнічна культура пізньопалеолітичних і мезолітичних мисливців та збирачів, їх соціальні відносини та духовний світ теж демонструють певну залежність від умов проживання їх суб'єктів, яка, проте, в більшості випадків є опосередкованою. Ці закономірності проявляють себе як в синхроністичному, так і діахронічному аспектах.

В той же час, просторово-хронологічний аналіз окремих елементів культури життєзабезпечення давнього населення території сучасної України засвідчує, що їх розповсюдження та устрій навряд чи були суто адаптивними за своїм історичним змістом та культурною функцією.

Принципи розселення ранньопервісних мисливців та збирачів протягом пізнього плейстоцену та раннього голоцену неодноразово змінювалися під впливом як особливостей динаміки палеокліматичного режиму, так і напрямку розвитку господарських систем давнього населення.

Абсолютна більшість типів поселень та їх варіантів присутня в усіх палеогеографічних зонах, а їх питома вага у системі археологічних пам'яток на певному відрізку часу може суттєво відрізнятися в різних регіонах однієї смуги. Як уявляється, вибір типу поселення та особливості його внутрішнього устрою зумовлювався не загальними особливостями фауни, флори, рельєфу та гідрографії географічної зони в цілому, а конкретними локальними параметрами того середовища, в якому це поселення мало функціонувати. В ряді випадків вплив географічного чинника опосередковувався господарсько-побутовою діяльністю мешканців цього середовища. В самому загальному вигляді простежується така тенденція: чим простіше комплекс, тим частіше він зустрічається навіть в принципово відмінних палеогеографічних умовах.

Не виявляється можливим встановити чіткі зональні риси й у розповсюдженні типів та варіантів житлових споруд. Ранньопервісні житла є адаптивними по відношенню не стільки до палеогеографічного середовища, скільки до цілісної системи культури життєзабезпечення колективу.

Навряд чи можна вважати адаптивними по відношенню до географічних макропросторів й інші елементи культури життєзабезпечення - господарські ями, вогнища і пекарські ями, скарби тощо. Їх наявність та особливості застосування в переважній більшості випадків безпосередньо пов'язані зі специфікою поселенського комплексу, в рамках якого вони функціонують, зокрема, з його призначенням, тривалістю та інтенсивністю використання. Зв'язок з палеогеографічним середовищем в такому контексті опосередковується господарсько-побутовою діяльністю населення.

Системи господарювання мисливців та збирачів виявляють досить сталий зв'язок з особливостями видового складу тваринного і рослинного світів, палеорельєфу, гідрографічної мережі. Проте цей зв'язок, як правило, проявляється не стільки на рівні палеогеографічних макропросторів, скільки у конкретному середовищі проживання певного колективу. Так, якщо на рівні окремого поселення господарська діяльність чітко корелюється зі специфікою палеогеографії мікрорегіону, то в рамках палеоландшафтів та палеогеографічних зон така детермінованість не простежується. Натомість яскравіше проявляється вплив інших чинників, переважно соціокультурного характеру (зокрема, етнічних, палеодемографічних тощо).

Розв'язання питання щодо екологічного підтексту етнічної галузі ранньопервісної культури набагато складніше як в теоретичному, так і конкретно-практичному відношенні. Воно передбачає послідовний аналіз екологічного аспекту теорії етносу, питання співвідношення етносу з археологічною культурою, а також перспектив зв'язку археологічної культури зі специфічним палеогеографічним простором. Роль палеогеографічного чинника в даному контексті виявляється досить складною. З одного боку, він виступає однією з передумов визначення локальної неповторності культурних систем та культурних традицій, що лежать у їх підґрунті, створює необхідні передумови для різноманітних етнічних контактів, впливає на їх інтенсивність та напрямок, є потужним чинником міграційних процесів різного роду. З іншого боку, чіткий зв'язок між етносом та ландшафтом не простежується, в більшості випадків відсутній чіткий збіг етапності етноісторичних та палеокліматичних процесів. Отже, є всі підстави припустити, що роль природно-географічного чинника в цих процесах не є детермінуючою, адже його вплив опосередковувався господарсько-побутовою діяльністю носіїв окремих культур. Принципової важливості в даному контексті набуває не стільки сам характер окремих компонентів палеогеографічного середовища, в якому проживають представники певного етносу, скільки стан ресурсної бази цієї території та можливості її інтенсивної експлуатації звичними для даної традиції засобами.

Встановлення адаптивного навантаження соціонормативної та духовної культури ранньопервісного населення є вкрай дискусійним питанням, адже теоретико-методологічна база досліджень такого роду створена переважно зусиллями представників постмодерністської методології. Це суттєво ускладнює співвіднесення їх висновків з тими, що дискутуються стосовно окремих галузей культури життєзабезпечення та етнічної культури.

Опрацювання концептів когнітивного, соціалізованого, концептуалізованого, тотемічного та так званого “ідеального” ландшафтів дає підстави стверджувати, що палеогеографічне середовище відіграє важливу роль у формуванні своєрідних рис ментального світу давніх колективів, їх ритуально-культової та образотворчої діяльності, міфології, раціональних знань та інших галузей духовної культури. В такому контексті природа виступає як один з центральних об'єктів осмислення та відтворення у світогляді мисливців та збирачів.

Соціальна структура суспільства виявляє набагато складніший зв'язок з природно-ландшафтним середовищем, опосередкований як господарсько-побутовими, так і етнічними процесами. В той же час, пояснення змін общинної і родової організації та виникнення передумов утворення мерехтливої форми племені виявляється неможливим без урахування загального напрямку розвитку палеогеографічних процесів, які відбиваються на ресурсній базі окремих територій.

Безпосередня екологічна детермінованість культурних процесів не проявляє себе чітко й в діахронічному аспекті. З одного боку, просторово-хронологічний аналіз палеоісторичних процесів ранньопервісного часу на території сучасної України дозволяє стверджувати, що специфіка та загальна тенденція розвитку складових палеогеографічного середовища всередині кожної смуги відбивається в деяких спільних характерних рисах культури її мешканців. В той же час, всередині кожної палеогеографічної зони та абсолютної більшості заселених палеоландшафтів успішно функціонували культурні системи та елементи культури, притаманні, якщо слідувати загальній тенденції, географічним макропросторам іншого характеру.

Отже, результати аналізу культури ранньопервісного населення як адаптивної системи засвідчують, що не всі її складові рівною мірою можуть бути визнані детермінованими палеогеографічним середовищем. Вплив так званого природного чинника на більшість культурних явищ є опосередкованим. Це, проте, не виключає інтерпретацію цілісних культурних систем та їхніх окремих елементів як адаптивних за своїм навантаженням. Адже ці системи є внутрішньо глибоко взаємопов'язаними, і зміни будь-якого компоненту неминуче приводить до перебудови і всіх інших їх складових, щоправда, з різною швидкістю. Природа в цій системі виступає одним з важливих елементів, без якого уявити функціонування таких систем неможливо. Проте слід утриматися від розуміння цієї природи як конкретних палеогеографічних осередків - в переважній більшості випадків людські колективи в їх безпосередній життєдіяльності не прив'язуються до територіальних одиниць, як їх розуміють представники природничих наук. Їх завдання - забезпечити своє виживання з мінімальними зусиллями. Отже, саме тому вони обирають для своєї життєдіяльності простори, що надають в їх розпорядження різноманітну харчову і сировинну базу, використання якої для них є найлегшим. Виходячи з такого розуміння природного середовища, культура в цілому і її окремі елементи цілком можуть бути визнані явищами, адаптивними за своїм шляхом формування, засобом функціонування та функціональним навантаженням.

Висновки

Аналіз культури ранньопервісного населення території сучасної України в нерозривному зв'язку з особливостями його природного оточення засвідчив плідність такого підходу до відтворення найдавніших сторінок історії. Адже саме в цьому контексті відкриваються унікальні перспективи для глибшого розуміння базових механізмів та напрямків палеоісторичних і культурних процесів, встановлення їх етапності, пояснення їхніх загальних і особливих рис в часі та просторі.

Виходячи з мети та основних задач дослідження, зроблено такі висновки.

1. Визначено три основні напрямки концептуалізації взаємин природи та давніх суспільств, що існують сьогодні в давній історії та первісній археології та сягають своїм корінням античного природознавства.

1.1. В рамках найдавнішого з цих напрямків людина розглядається як створіння природи та її невід'ємний компонент, який здатен пристосуватися до потужного впливу свого природного оточення. Ця ідея, вперше сформульована ще в античності у вигляді тези про первісного дикуна-страждальця, протягом XVIII-ХХ ст. розвивалася в контексті досліджень антропогеографічного та клімато- й географо-детерміністичного напрямку. В другій половині ХХ ст. на цьому підгрунті виникає поняття про господарсько-культурні типи та виробляється концепція адаптації, яка сьогодні залишається одним з ефективних теоретичних інструментів інтерпретації окремих аспектів давньої історії та культури.

Епоха науково-технічної революції створила передумови для перенесення акцентів на дослідження перетворюючої ролі людини у природі, в результаті чого виникають теорії культурного і антропогенного ландшафтів, ландшафту як артефакту та ландшафту як серії послідовних заселень.

Останнє десятиріччя ХХ - початок ХХІ ст. стають часом усвідомлення багатоваріантності конкретних шляхів взаємодії природи і населення, що знаходить відбиття в концепціях гео- та екосистемності, а також у понятті про співтворчість людини й природи. Ці ідеї розробляються в рамках теорії ландшафту як синтезу соціального та природного значення, теорії колонізації природи, соціально-економічного метаболізму та інших.

1.2. Кожен з цих магістральних напрямків інтерпретації взаємодії культури і природного оточення виявляє себе у широкому розмаїтті конкретних теорій та понять. Останніми роками найбільше прихильників здобули теорія адаптації, теорія стресу, пружності й регулювання, концепт усталеного розвитку, теорія коеволюції тощо.

1.3. Властивий сучасній світовій науці плюралізм оцінки взаємин природи та ранньопервісних суспільств відіграє цілком позитивну роль в плані створення уявлення про основні галузі впливу навколишнього середовища на давню культуру. Сьогодні не викликає сумнівів той факт, що особливості палеоісторичних процесів навряд чи можуть бути остаточно з'ясованими у відриві від їх географічного, екологічного та демографічного контексту.

В той же час, поза увагою сучасних фахівців в галузі давньої історії часто залишається конкретний зміст і просторові обсяги цього географічного контексту та механізми його взаємодії з культурними системами далекого минулого.

2. На підставі синтезу даних гуманітарних та природничих наук реконструйовано історичні процеси, які відбувалися в ранньопервісний час в окремих географічних зонах та ландшафтах на території сучасної України.

2.1. В результаті аналізу просторових і хронологічних закономірностей, характеру та історико-культурного змісту цих процесів було виявлено широку варіабельність шляхів використання ресурсів навколишнього середовища ранньопервісним населенням, що проживало на території сучасної України.

На цій підставі було розроблено систему палеоекологічного районування території сучасної України для чотирьох хронологічних етапів: для епохи максимального похолодання (головного кліматичного мінімуму плейстоцену), для аллерьоду (кліматичного максимуму плейстоцену), для дріасу ІІІ - пребореалу (кліматичного мінімуму післяльодовикової історії мисливців та збирачів, часу формування сучасної географічної зональності) та для бореалу (кліматичного оптимуму в історії мисливців та збирачів).

Екологічні регіони, які були виділені для кожного з цих періодів, відрізняються як за характером окремих компонентів палеогеографічного середовища, так і за особливостями культури життєзабезпечення та етнічного складу їх мешканців.

2.2. Встановлено, що кількість і характер екологічних регіонів, які виділяються в рамках окремих географічних зон, змінюються в часі та просторі. В цьому контексті простежено декілька загальних закономірностей.

З одного боку, кількість екологічних районів поступово збільшується в часі в міру зростання абсолютної та відносної густоти населення та урізноманітнення засобів використання ресурсів природного оточення.

З іншого боку, простежується стала кореляція між характером палеогеографічного середовища та структурою екологічних районів. Так, просторова дискретність природно-ландшафтного оточення в усіх випадках є надійним підгрунтям для виділення низки екологічних районів. В умовах відносно гомогенного середовища проживання або у випадку, коли палеогеографічні райони в силу різних причин не можуть бути чітко розмежовані в просторі, основним критерієм окреслення рамок окремих екологічних районів стають елементи культури життєзабезпечення або етнічний склад населення, що там проживало.

Крім того, виявляється зв'язок між демографічною місткістю палеогеографічного середовища та його екологічним районуванням. Так, зокрема, степова зона, яка традиційно характеризується найнижчим ресурсним потенціалом, протягом всього ранньопервісного часу є прикладом найрозгалуженішої системи екологічних районів.

2.3. Було встановлено, що результати аналізу просторових і хронологічних особливостей системи екологічних районів, виділених на території сучасної України для окремих етапів ранньопервісної доби, можуть розглядатися як змістовна джерельна база для вирішення проблеми адаптивного навантаження культури давнього населення. Вони видаються перспективними і для обгрунтування просторових рамок міждисциплінарного дослідження давньої історії.

3. Визначено адаптивне навантаження окремих галузей культури ранньопервісного населення. Доведено доцільність врахування як синхроністичного, так і діахронічного аспектів порівняльного аналізу культурних систем та окремих культурних елементів, які функціонували у конкретних палеогеографічних умовах.

3.1. Встановлено, що найперспективнішим шляхом вирішення питання про адаптивність ранньопервісної культури в синхроністичному контексті є виявлення та екологічна інтерпретація локальних особливостей поселенських систем (в тому числі, системи розселення, типів і різновидів поселень, особливостей їх внутрішньої організації), способів устрою житлових споруд, господарсько-побутових об'єктів (вогнищ, господарських і пекарських ям, комор, скарбів тощо) та систем господарювання населення.

Екологічний вимір етнічних процесів, які відбувалися в середовищі давнього населення, як і палеогеографічна детермінованість соціонормативної та духовної галузі ранньопервісних культур, є набагато більш дискусійними. Фрагментарність сучасної джерельної і методологічної бази досліджень такого роду змушує визнати, що вплив природно-ландшафтного оточення на цю сферу життєдіяльності давнього населення в більшості випадків був опосередкованим.

3.2. Було встановлено, що діахронічний контекст проблеми адаптивності давніх культур найповніше може бути вивченим через аналіз закономірностей розвитку в часі культурних систем, пов'язаних з конкретним географічним макропростором. В результаті такого аналізу було виявлено існування щонайменше двох категорій культурних елементів та явищ: тих, що на даному етапі характерні лише для конкретної зони (підкреслимо, що їх обмаль та зустрічаються вони не в усіх регіонах та провінціях окремих зон) та тих, що не мають сталої зональної прив'язки, хоча й можуть бути співвіднесені з певним типом рослинного оточення, гідромережі або палеорельєфу. Крім того, специфічні риси культури певної групи населення можуть змінюватися в часі в залежності від палеокліматичної ситуації. Для ранньопервісного часу в рамках жодної з палеогеографічних зон території сучасної України не вдалося виявити єдиної моделі ні в культурі життєзабезпечення, ні в етнічній культурі, узятих як цілісні системи; не проявляють одноманітності й їх окремі структурні компоненти.

3.3. Було встановлено, що в ранньопервісну добу формування та історичний розвиток окремих культурних елементів і цілісних культурних систем були пов'язані не стільки зі складом й характером фауни, флори та рельєфу певного регіону, скільки з його демографічною місткістю, зі специфікою його ресурсної бази, з її розмаїттям та доступністю для населення цієї території, тобто з екологічним потенціалом регіону. Він, в свою чергу, визначався як особливостями видового та якісного складу окремих компонентів палеогеографічного мікросередовища, так й інтенсивністю використання ресурсів даного регіону у попередній час, демографічною ситуацією на суміжних територіях. Отже, крім суто географічного чинника тут у дію вступають механізми соціокультурного походження.

4. В результаті аналізу просторових і хронологічних особливостей культури ранньопервісного населення території сучасної України у їхньому безпосередньому зв'язку з особливостями природного середовища того часу було обґрунтовано просторові рамки міждисциплінарного дослідження давньої історії.

4.1. На підставі огляду сучасних теорій і методів концептуалізації географічного простору в історичних дослідженнях було встановлено, що центральне місце в контексті дослідження адаптивного навантаження давніх культур на макрорівні традиційно посідають так звані макропростори - палеогеографічні зони та палеоландшафти.

Було визначено зміст, функціональне навантаження та пізнавальний потенціал цих понять для реконструкції історичних та культурних процесів ранньопервісної доби. В результаті окреслено ряд актуальних проблем, вирішення яких має ключове значення для використання цих понять в контексті дослідження давньої історії та культури. Зокрема, такою проблемою залишається джерельна база та механізми визначення фізико-географічного змісту палеогеографічних зон та палеоландшафтів, встановлення їхніх просторових кордонів на певних палеокліматичних етапах, створення чіткої таксономічної системи зональних та ландшафтних одиниць різних рангів, вдосконалення понятійного та термінологічного апарату.

4.2. Кореляція системи екологічних регіонів, розробленої для окремих палеокліматичних періодів ранньопервісної доби, з палеогеографічними макропросторами засвідчила, що в жодному випадку будь-який з екологічних районів не збігається ні з зонами, ані з ландшафтами. В рамках кожної зони функціонувало декілька екологічних районів. Кожен екологічний район поєднував декілька типів та видів палеоландшафтів.

В результаті поставлено під сумнів усталену в сучасній науці ідею про плідність дослідження систем взаємодії природи і давнього населення в обсязі цих географічних макропросторів.

4.3. Було доведено, що ранньопервісна культура постає явищем адаптивним по відношенню не тільки (і не стільки) до палеогеографічного середовища певного обсягу, а й до всієї сукупності соціально-історичних, природно-географічних, етнокультурних умов конкретної території, де проходило життя конкретної групи - тобто до її жилого простору. Встановлена для ранньопервісного часу система екологічного районування території сучасної України фактично являє собою сукупність жилих просторів макрорівня.

Результати використання ідеї про жилі простори для вивчення систем розселення, ресурсної бази, способу устрою поселень та окремих житлових структур на прикладах первісних культур Європи засвідчили доцільність розгляду жилого простору як багаторівневого поняття, враховуючи як діахронічний (простір, що використовувався протягом дня - сезону - року - життя - терміну життєдіяльності одного покоління - терміну існування культури як системи), так і просторовий (житло - господарсько-побутовий комплекс - поселення - господарська територія - весь простір, що використовувався групою) його аспекти. З урахуванням сучасного стану джерельної та методичної бази, найперспективнішим шляхом аналізу жилого простору виявився дедуктивний, що передбачає перехід від загального до окремого.

5. Таким чином, палеоекологічний підхід до відтворення найдавніших етапів історії населення території сучасної України виявляється результативним пізнавальним інструментом на шляху розуміння сутності палеоісторичних процесів лише в тому випадку, коли в дослідженнях такого роду чітко визначені їх територіальні рамки та конкретний об'єкт (соціальна або етнічна спільнота, особливості історико-культурного розвитку якої мають бути концептуалізовані).

Основні положення дисертації викладені у публікаціях автора

Зональність ранньопервісних культур: дослідження, факти, теорії. - Одеса: Астропринт, 2001. - 308 с.

Розділ 2 // Сминтина О.В. Давня історія України. Частина І: Епоха антропосоціогенезу та ранньопервісної общини: Навчальний посібник. - Одеса: Гермес, 1999. - С. 14-105.

Некоторые аспекты развития культуры населения степной зоны в позднем мезолите // Записки історичного факультету ОДУ. - 1998. - Вип. 7. - С. 4-12.

До проблеми визначення етнічних властивостей матеріальної культури у первісну добу (за матеріалами мезолітичних пам'яток України) // Етнічність в історії та культурі. Матеріали і дослідження. - Одеса: Гермес. - 1998. - С. 171-174.

К проблеме типологии мезолитических памятников // Stratum plus. - 1999. - № 1. - С. 239-256.

Мезолітичні житла на терені сучасної України: проблеми типології та формовизначальних чинників // Проблеми археології Подніпров'я: збірник наукових праць. - Вип. 2. - Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ. - 1999. - С. 51-60.

Миграции населения и способ культурно-исторической адаптации: некоторые проблемы соотношения (по материалам мезолитических поселений Украины ) // Vita Antiqua. - 1999. - № 2. - С. 31-37.

Палеоекологічний підхід до вивчення історії населення сучасного терену України в ІХ - VI тис. до н.е. // Вісник Одеського державного університету. - 1999. - Том 4, Вип. 2. - С. 7-11.

Палеоландшафт и раннемезолитические культуры степного Причерноморья // Записки історичного факультету ОДУ. - 1999. - Вип. 9. - С. 18-24.

Екологічні основи відтворення регіональної історії // Історія України: маловідомі імена, події, факти: збірник статей. - Вип. 7. - К.: Рідний край, 1999. - С. 167-171.

Палеоекологічний підхід до вивчення давньої історії населення сучасного терену України // Етнос. Культура. Нація. - Дрогобич: Вимір. - 1999. - С. 335-338.

Археологічні розвідки пізньомезолітичного Подунав'я // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. - 2000. - Вип. 9. - С. 34-37.

К проблеме адаптивности культуры этноса: археологический и этнологический аспекты // Интеграция археологических и этнографических исследований: Сборник научных трудов. - Владивосток-Омск: Изд-во ОмГПУ, 2000. - С. 35-37.

Некоторые аспекты археологического изучения связей этноса и ландшафта // Ландшафт і сучасність: збірник наукових праць. - К.-Вінниця: Гіпаніс. - 2000. - С. 167-170.

Палеоэкологическое районирование степной Украины в эпоху раннего мезолита // Stratum plus. - 2000. - № 1. - С. 463-475.

Системы культурно-исторической адаптации населения степной Украины в эпоху аллереда // Записки історичного факультету ОДУ. - 2000. - Вип. 10. - С. 94-102.

Ландшафт в контексті палеоекологічного підходу до вивчення давньої культури: проблеми та перспективи // Записки історичного факультету ОНУ. - 2001. - Вип. 11. - С. 143-152.

Представления о пространстве в англоязычной этноархеологии // Интеграция археологических и этнографических иссследований. - Нальчик-Омск: Изд-во ОмГПУ, 2001. - С. 37-39.

Проблема взаємодії природи та суспільства в інтерпретаційній археології // Vita Antiqua. - 2001. - № 3-4. - С. 31-40.

Інтерпретація ландшафтів в сучасній археології: проблеми та перспективи // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження. - Том 3. - Одеса: Друк. - 2002. - С. 26-28.

Поняття жилого простору в контексті дослідження ранньомезолітичних культур степової України // Археологія. - 2002. - № 1. - С. 44-51.

Ландшафт в західноєвропейській археології: сучасні підходи до концептуалізації // Нові технології в археології. - К.-Львів, 2002. - С. 177-188.

Некоторые аспекты изучения локальных культурных традиций в рамках комплексных археолого-этнографических исследований Юго-Запада Украины // Интеграция археологических и этнографических исследований: сборник научных трудов. - М.-Омск: Изд-во ОмГПУ, 1999. - С. 107-110. (співавтор: А.А. Пригарин, особистий внесок О.В. Сминтини - 0.4 умов. друк. арк)

Вивчення культури ранніх слов'ян V - VII ст.: проблеми та перспективи // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження. - Одеса: Астропринт, 2000. - С. 87-105. (співавтор - П.А. Пригаріна, особистий внесок О.В. Сминтини - 1.2 умов. друк. арк.

Мезолит Южной Бессарабии // Записки історичного факультету ОДУ. - 1999. - Вип. 8. - С. 8-67. (співатори: Станко В.Н., Долуханов П.М., Сефериадес М., Пилипенко Г.П., Голобородова Е., особистий внесок О.В. Сминтини - 0.7 умов. друк. арк.

Відтворення стародавньої історії населення сучасного терену України: палеоекологічний підхід // IV Міжнародний конгрес україністів. Доповіді і повідомлення. Історія. Частина І: Від давніх часів до початку ХХ ст. - Одеса, Київ, Львів, 1999. - С. 3-8.

Проблема соотношения этнического и экологического в локальном своеобразии мезолитических культур Северного Причерноморья // Тез. докл. Международ. конф., посвященной 100-летию со дня рождения С.Н. Замянина “Локальные различия в каменном веке”. - С.-Пб, 1999. - С. 162-165.

Дністро-Дніпровський жилий простір в контексті розвитку пізньомезолітичної культури степової України // Матеріали Міжнарод. наукової конф. “Історична наука: проблеми розвитку”. - Луганськ, 2002. - С. 187-193.

Landscape in the context of material culture interpretation: an ecological approach to human culture spatial demarcation // 8th Annual Meeting of European Association of Archaeologists: Abstract book. - Thessaloniki, 2002. - P. 91.

New perspectives on the reconstruction of Eastern European prehistory: a palaeoecological approach // Abstracts of VI ICCEES World Congress. - Tampere, 2000. - P. 402.

Living space exploitation at prehistory: session abstract // 6th Annual Meeting of European Association of Archaeologists: Final Programme and Abstracts. - Lisbon, 2000. - P. 102-109.

Анотація

Сминтина Олена Валентинівна. Давнє населення України в його природному середовищі (епоха ранньопервісної общини).

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. Рукопис. Спеціальність 07.00.01 - історія України. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів, 2003.

На підставі інтердисциплінародного підходу відтворено історію культури ранньопервісного населення території сучасної України як системи, що перебувала в тісному взаємозв'язку зі своїм природним оточенням. Розроблено схему екологічного районування культури населення території сучасної України для епохи пізнього палеоліту - мезоліту. Визначено обсяг, функціональне навантаження та пізнавальний потенціал понять географічної зони та ландшафту в контексті дослідження давньої історії. Розроблено механізм визначення ступеня адаптивності ранньопервісної культури.

Ключові слова: історія України, палеоекологія, ранньопервісна община, культура, палеогеографічна зона, палеоландшафт, адаптація.

Аннотация

Смынтына Елена Валентиновна. Древнее население Украины в его природной среде (эпоха раннепервобытной общины).

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук. Рукопись. Специальность 07.00.01 - история Украины. Институт украиноведения им. И. Крипякевича НАН Украины. - Львов, 2003.

На основе интердисциплинарного подхода реконструирована история культуры позднепалеолитического и мезолитического населения территории современной Украины как системы, находившейся в тесной взаимосвязи со своим природным окружением. Разработана схема палеоэкологического районирования территории современной Украины для эпохи позднего плейстоцена - раннего голоцена. Определен объем, функциональная нагрузка и познавательный потенциал понятий географическая зона и ландшафт в контексте изучения древней истории. Разработан механизм изучения степени адаптивности раннепервобытной культуры.

Ключевые слова: история Украины, палеоэкология, раннепервобытная община, культура, палеогеографическая зона, палеоландшафт, адаптация.

Summary

Smyntyna, Olena Valentynivna. Prehistoric population of Ukraine in its natural environment (epoch of Early Prehistoric society).

Thesis for a doctor`s degree by specialty 07.00.01 - the history of Ukraine. Manuscript. The I. Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies, National Academy of Sciences of Ukraine, Lviv, 2003.

History of ecological approach to the reconstruction of early phases of human history is conceptualized on the wide background of natural and humanitarian sciences.

On the basis of interdisciplinary synthesis of archaeological, ecological, ethnographical, palinological, paleonthological, geomorphologic and other data, the outline of Early Prehistoric population ethnic and subsistence culture development in its deep interdependence with natural geographic environment is proposed.

Diachronic comparison of cultural systems, which existed in the frameworks of certain landscapes and zones at the certain chronological stages of Later Paleolithic and Mesolithic, was provided. System of ecological demarcation of the territory of contemporary Ukraine for the period of Late Pleistocene - Early Holocene is elaborated. In this context concepts of geographic zone and landscape are examined from the point of view of their content and cognitive potential in the frameworks of prehistoric studies. On its basis the mechanism of culture adaptiveness evaluation is proposed. In this context combination of diachronic and synchronous approaches to spatial and temporal distribution of sites and settlements, of dwelling structures of different types, as well as peculiarities of subsistence system and ethnic processes has appeared to be the most fruitful method of culture adaptive function expertise.

So, at Early Prehistoric times palaeogeographic environment itself could be hardly recognized the crucial factor which directly determined elaboration of specific features of livelihood systems and ethnic processes, which took place at the territory of contemporary Ukraine during Late Pleistocene - Early Holocene. Sometimes influence of climate, flora, fauna, relief and other components of natural habitat was compensated or modified by so-called social agency, i.e. by peculiarities of the region exploitation practiced by its previous inhabitants, by density and diversity of food resources, by ethnic traditions etc. At the same time, apparent correlation between culture forms and natural environment specific features could be traced for all stages of Early Prehistoric society evolution. Thus it would be more correct to postulate existence of mutual interrelationships between cultural and not palaeogeographic, but ecological situation evolution in strictly defined territorial and chronological frameworks.

Key words: History of Ukraine, Palaeoecology, Early Prehistoric society, culture, palaeogeographic zone, palaeolandscape, adaptation

Размещено на Allbest.ru