3. З настанням періоду застою доступ до архівних документів було різко обмежено, що позначилося на їхньому відборі до збірників. Через значну модернізацію текстів джерел при підготовці до друку нерідко порушувався принцип історизму, з'явився потяг до концентрації уваги на позитивному досвіді, до видань включалися матеріали “показушного” характеру.

4. Археографічна діяльність партійних архівів відзначалася жорсткою політичною заданістю тематики і спрямованістю, насамперед, на обслуговування ідеологічних запитів правлячої партії. Цей вид документальних видань був найбільш чутливим до політичної кон'юнктури і неадекватно відбивав інформаційні можливості і зміст документів республіканської частини Архівного фонду КПРС.

5. Зміст загальносоюзних правил публікації, якими керувалися у видавничій роботі архівісти України, віддзеркалює політичний та ідеологічний пріоритети розвитку суспільства майже за чотири десятиллітя, що особливо помітно при вивченні критеріїв відбору документів для друку та передавання тексту джерел.

6. Українські археографи ставили за мету розроблення власних правил публікації документів. У методичних розробках найбільша увага приділялася питанням, які не знайшли висвітлення в загальносоюзних правилах, відбору матеріалів “радянського” періоду, їх публікації; передаванню текстів іншомовних документів, джерел, писаних давніми мовами, актових матеріалів тощо.

7. Джерельна база, репрезентована виданням держархівів, не дає можливості дослідити всі етапи історичного розвитку України. З поля зору археографів випали цілі історичні епохи, різнобічні аспекти багатовікового суспільного й етнокультурного розвитку українського народу, через що історичний процес висвітлено у спотвореному вигляді. Дослідникам при вивченні інформації, що міститься в цих виданнях, слід підходити до них критично; а в окремих випадках необхідно безпосередньо звертатися до архівних фондів.

8. Історія новітнього часу представлена серійними й тематичними збірниками, загальна кількість яких складає понад 80 % усієї продукції, а тематика відповідає певним соціальним замовленням. Пропагандистсько-ідеологічна спрямованість збірників пояснюється необхідністю розкриття насамперед питань становлення та розвитку в Україні радянської форми державності; негативний матеріал практично не публікувався, а тенденційний добір документів перешкоджав повноті висвітлення окремих історичних подій.

9. Збірники з історії українського народу XVI початку ХХ ст. висвітлюють переважно: визвольну боротьбу, історію робітничого, селянського, революційного рухів у ХІХ на початку ХХ ст. Питання розвитку української культури в документах збірників представлено фрагментарно, історія науки практично не простежується, не публікувалися й видання з проблем економічного стану українських земель.

10. Завдяки централізації архівної справи більшість держархівів України отримала комплекс довідників, створених на єдиних методологічних та науково-методичних засадах. Це довідники традиційного типу - описи, каталоги всіх видів, путівники, покажчики, тематичні та довідкові огляди. Загальними недоліками путівників є: відсутність відомостей про всі фонди архіву, кількісна перевага неанотованих фондів над анотованими, надзвичайно малий обсяг інформації про дореволюційні фонди.

11. Значний внесок в оприлюднення документів ДАФ СРСР внесли фахові періодичні видання архівних установ. Завдяки часопису “Архіви України” до наукового обігу було введено чимало важливих історичних джерел. Документальні матеріали, видрукувані на його сторінках, дають можливість проаналізувати закономірності розвитку їх публікації, широко використати досвід попередніх поколінь археографів.

Аналіз археографічної продукції державних архівів України 19461991 рр. дозволяє стверджувати, що, попри певні недоліки, опубліковані збірники сприяли введенню до наукового обігу величезного масиву архівних документів, розкриттю окремих маловідомих історичних фактів, ліквідації лакун у висвітленні історичного розвитку України.

Сьогодні на часі складання реєстру видрукуваних за всі роки діяльності архівних установ України документальних та довідково-інформаційних видань. Відчувається нагальна потреба опанування нових методик оприлюднення архівних джерел, що спричинено впровадженням інформаційних технологій, у тому числі появою й розвитком всесвітньої мережі Інтернет. Фундаментальним, перспективним завданням сучасної археографії є розроблення її теоретичних основ та методики використання нею сучасних досягнень у галузі науки і техніки для створення бази науково опрацьованої документації з історії Української держави, а також Національного реєстру її архівних інформаційних ресурсів, що репрезентували б усю писемну історико-культурну спадщину України.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Прилепішева Ю. А. З історії підготовки міжреспубліканських та міжнародних збірників документів // Архіви України. 1998. № 16. С. 93102.

2. Прилепішева Ю. А. Висвітлення діяльності П. П. Скоропадського в документальних збірниках архівних установ України повоєнних років // Студії з архівної справи та документознавства. 1999. Т. 5. С. 225 227.

3. Прилепішева Ю. А. Відновлення та організація археографічної роботи архівних установ України під керівництвом Архівного управління МВС УРСР в перші повоєнні роки (19461950) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. 1999. Т. 3. С. 608630.

4. Прилепішева Ю. А. Участь українських археографів у вдосконаленні нормативної бази публікації документів ДАФ СРСР (19461991) // Архіви України. 1999. № 16. С. 82100.

5. Прилепішева Ю. А. Документальні видання архівних установ, присвячені громадським діячам, представникам науки та культури України // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий збірник наукових праць. Вип. 1: Архів і особа. К., 1999. С. 134148.

6. Прилепішева Ю. А. Документальні видання архівних установ з історії України ХVІ початку ХХ ст. // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий збірник наукових праць. Вип. 3: Джерелознавчі дисципліни. К., 2001. С. 6998.

7. Прилепішева Ю. А. Підготовка та публікація довідкових видань про склад та зміст фондів архівних установ України (19461991 рр.) // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий збірник наукових праць. Вип. 5: Архіви складова інформаційних ресурсів суспільства. К., 2002. С. 110125.

8. Папакін Г. В., Прилепішева Ю. А. Передмова // Видання державних архівних установ України. 19252000: Бібліографічний покажчик. К., 2001. С. 519.

9. Прилепішева Ю. А. Археографічна діяльність архівних установ: Розділ: Архівне будівництво в УРСР 19451991 рр. // Нариси історії архівної справи в Україні: Навчальний посібник. К., 2002. С. 492510.

Размещено на Allbest.ru