Діяльність Директорії УНР (листопад 1918 р. - квітень 1919 р.)

Після кількох невдалих і безуспішних спроб УНС кардинально вплинути на політику Гетьманату ліві кола союзу на чолі з його головою В.Винниченком виступили за підготовку повстання з метою повалення уряду П.Скоропадського. Проте інші політичні партії, що входили до УНС, поставилися до подібної ідеї негативно, вбачаючи у цьому небезпеку руйнації державного апарату, виникнення хаосу й анархії. Ситуація різко змінилась у середині листопада 1918 р. Після розпуску коаліційного уряду Української Держави та появи грамоти Скоропадського про федерацію України з Росією, котру більшість сприйняла як загрозу українській незалежності, УНС висловився за початок народного повстання. Очолити його мав колективний (з метою залучення якомога більшого числа політичних груп і течій) орган революційної влади - Директорія УНР. 14 грудня 1918 р. їй вдалося прийти до влади на чолі масового антигетьманського повстання.

Надалі Директорія планувала вести політику, тотожну до курсу попереднього уряду УНР, при цьому часто некритично сприймаючи його досвід і повторюючи його помилки. До того ж, намагаючись розв'язати найпекучіші для республіки проблеми, Директорія опинилася у важкій зовнішньополітичній ситуації. Її обумовили не лише підвищений інтерес до українських теренів найближчих сусідів - Польщі, Росії, Румунії, але й (і це найголовніше) нездатність успішно вести активну, цілеспрямовану дипломатичну діяльність, відсутність міцної боєздатної армії, реформованої з повстанських частин. Тож, хоча головним принципом зовнішньої політики українського уряду проголошувався дружній нейтралітет з усіма країнами, УНР змушена була боронити свої кордони від кількох ворогів. Однак реальних сил було замало, що й призвело до катастрофічних поразок на фронті.

Намагаючись врятувати становище, Директорія звернулася по допомогу до країн Антанти (десант яких висадився у грудні 1918 р. на півдні України) в надії, що питання незалежності Української Народної Республіки буде позитивно вирішене на Паризькій мирній конференції. Довгі та часті раунди переговорів делегацій Директорії з командуванням французьких військ в Україні не призвели ні до чого, бо останні воліли вбачати у військових загонах УНР силу, котра могла б допомогти відновити "єдину та неподільну Росію", у той час як Директорія не бажала поступатися своїми головними засадами і в першу чергу - розбудовою незалежної демократичної України. Так само безрезультатно закінчилися дії республіканської делегації на мирній конференції в Парижі у 1919 році.

Однією з проблем, що найбільш далася взнаки українському урядові взимку - навесні 1919 р., була відсутність єдиної державної ідеології. У той час, коли дуже багато залежало від агітаційно-пропагандистської роботи в народних масах, а особливо - серед українського селянства, заходи інститутів влади в УНР у цьому напрямку були вельми слабкими та неефективними. Відтак їхні недоліки чималою мірою спричиняли собою стрімке падіння популярності Директорії серед населення. Крім того, постійні коливання уряду, відсутність чітко визначених політичних орієнтирів республіки послаблювали ті військові формування, що залишалися ще вірними Директорії.

Нові військові поразки разом із несприятливою міжнародною кон'юнктурою ще більше поглибили кризову ситуацію в керівних колах УНР, пов'язану з розбіжністю поглядів на побудову держави. Партії та групи, що брали участь у повстанні, не виявили в собі належної політичної виваженості та мудрості, щоб піднятися над своїми вузькопартійними інтересами й об'єднатися задля порятунку країни. Водночас у складі уряду протягом першої половини 1919 року відбувалися зміни, які мали своїм наслідком подальшу концентрацію влади в руках С.Петлюри. Слід зазначити, що йшлося не про диктаторські повноваження лідера УНР, а скоріше про президентську форму правління у республіці, що й було пізніше затверджено легітимно.

Але, попри всі негаразди, що спіткали Директорію та стали на перешкоді втіленню її проектів у життя наприкінці 1918 - у першій половині 1919 року, вона відіграла визначну роль в українській революції 1917-1920 рр. Утворення Директорії, прихід її до влади та діяльність продемонстрували сталість демократичних тенденцій серед українства й особливо серед його політичного проводу.

Уряд УНР не припинив свого існування навесні - влітку 1919 року, опинившись у катастрофічній патовій ситуації. Те, що він продовжував діяти й надалі (як на міжнародній арені, так і всередині країни), спираючись виключно на власні сили, виразно свідчило про його життєздатність. Проте вирішальними на той час були обставини, котрі не залежали від особистої волі та можливостей керівників УНР.

Основний зміст і ключові положення дисертації викладено у таких публікаціях автора

Васковський Р. Катеринославщина доби Директорії УНР // Бористен. - 1996. - № 11. - С. 14-15 (0,3 др. арк.).

Васковський Р. УНР і ЗУНР: чи була можливою злука? // Бористен. - 1999. - № 6. - С. 7-8 (0,25 др. арк.).

Васковський Р. Втрачені можливості (деякі аспекти внутрішньої політики Директорії УНР наприкінці 1918 - початку 1919 р.) // Придніпровський науковий вісник. - 1997. - № 55. - С. 35-44 (0,4 др. арк.).

Васковський Р. Урядова криза в УНР у лютому - квітні 1919 р. // Збірник наукових праць молодих вчених. - Дніпропетровськ: Вид-во "Арт-Прес", 1999. - С. 47-57 (0,4 др. арк.).

Васковський Р. У пошуках союзників: зовнішня політика Директорії УНР у першій половині 1919 року // Грані. - 1999. - № 2. - С. 36-43 (0,7 др. арк.).

Васковський Р. Осип Назарук (1883-1940): життя та ментальність українського державника // Грані. - 1999. - № 3. - С. 88-93 (0,5 др. арк.).

Васковський Р. До питання про причини поразки української революції 1917-1921 рр. ("Горіла хата...") // Грані. - 1998. - № 1. - С. 80-86 (0,3 др. арк.).

Васковський Р. Листопадове повстання 1918 р.: "петлюрівська авантюра" чи "національна революція"? // Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 р. Збірник наук. допов. - К., 1998. - С. 62-65 (0,7 др. арк.).

Васковський Р. Політична влада Директорії УНР на Катеринославщині // Спадщина: До 75-річчя Державного архіву Дніпропетровської області. Збірник статей. - Дніпропетровськ: Арт-Прес, 1999. - С. 119-126 (0,4 др. арк.).

Васковський Р. Газета "Республіканець" як джерело з історії Катеринославщини доби Директорії // З минувшини Подніпров'я. Матеріали наук. конф., присвяченої Міжнародному дню музеїв. - Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1995. - С. 107-111 (0,2 др. арк.).

Васковський Р. Політика Антанти щодо України в 1919 році // Міжнародні зв'язки народів Європи. Матеріали наук. конф. - Запоріжжя: РА "Тандем У", 1996. - С. 62-64 (0,1 др. арк.).

Васковський Р. Директорія УНР: невикористаний потенціал і шанси на створення Української держави // 80-річчя відродження української державності: минуле і сучасне. Допов. і повід. на всеукр. наук. конф. - Сімферополь,1997. - С. 59-60 (0,1 др. арк.).

Размещено на Allbest.ru