Закарпаття в контексті центральноєвропейської політичної кризи напередодні Другої світової війни

На захист незалежної Карпатської України стала Карпатська Січ, яка виникнувши в листопаді 1938 р. як напівмілітарна організація, пройшла еволюцію до збройних сил краю в березні 1939 р. Її поява пов'язана з руйнівною дією міжнародних факторів. Збройні сили Карпатської України мали свою структуру, найвищим щабелем якої була Головна Команда. Існували політичний (Д.Климпуш) і військовий (М.Колодзінський) штаби Карпатської Січі, а обов'язки військового міністра у вирішальний момент виконував С.Клочурак. Незважаючи на спроби уряду та зусилля української діаспори посилити боєздатність Карпатської Січі, вона ні в кількісному, ні у військовому відношеннях не була здатною дати відсіч агресору. Проте вона відіграла позитивну роль у захисті кордонів краю від нападів терористів. У дисертації йдеться про численні конфлікти, які виникали між карпатськими січовиками і чеським військом, говориться про участь ОУН в обороні Карпатської України (Дисертація. - С. 240-268).

Протягом всього міжвоєнного періоду на території Закарпаття не припинялася антиукраїнська і античеська діяльність угорської іреденти, яка своєї кульмінації досягла наприкінці 30-х років. Закарпаття наводнили угорські агенти, які збирали підписи за приєднання краю до Угорщини, розповсюджували листівки антиукраїнського змісту, повідомляли вісті про діяльність патріотичнонастроєних діячів Карпатської України. Систематичною і цілеспрямованою була угорська і польська радіопропаганда. Чехословацький і український уряди докладали всіх зусиль, щоб чинити опір ворожій пропаганді, однак не могли з нею не рахуватися. Діяльність угорської іреденти прискорила встановлення в краї авторитарного режиму( Дисертація. - С. 269-284).

Угорська розвідка уважно слідкувала за розвитком подій в Закарпатті. Згідно з телетайпного повідомлення Коффи (кличка угорського агента - М. В.) від 14 січня 1939 р., із краю поступило понад 740 донесень від різних угорських шпигунів. Серед завдань, які були поставлені перед угорською агентурою, був збір компрометуючих матеріалів на “неблагонадійних” політичних діячів, науковців і педагогів краю. Так, агент “Г” доповідав про наявність у свалявського лікаря М. Різдорфера карти Великої України, яка “крім українських земель у Польщі, Радянськім Союзі також включає і територію Північно-Східної Угорщини по Дебрецен”. Гортистам було відомо, що священик В. Лар у приміщенні виноградівської вчительської семінарії роздавав зброю юнакам і дівчатам для боротьби проти угорців. Серед неблагонадійних називалися прізвища Ю. Перевузника, М. Долиная та інших, які, на превеликий жаль угорських агентів, після окупації краю угорцями покинули Закарпаття. Вчитель малювання Й. Бокшай хоч і залишився на окупованій території, однак вимагав українського громадянства, а греко-католицький священик Бачинський під час богослужіння не захотів виконати гімн Угорщини.

Архівні документи свідчать, що наступ угорських властей на українську ідею в Закарпатті в міжвоєнні роки не припинявся. Деякі з них наочно показали динаміку і технологію цього наступу, розкривають спеціальність шпигунських служб, називаючи конкретних осіб, з якими намагались розправитися угорські репресивні органи напередодні другої світової війни, зокрема з осені 1938 по весну 1939 рр. На сьогоднішній день в архівах віднайдено два списки, до яких занесені прізвища 140 осіб. Всі вони вважалися запеклими ворогами Угорщини і підлягали знищенню. Списки були складені 10 листопада 1938 р., тобто відразу після Віденського арбітражу і задовго до вторгнення угорських військ на територію Карпатської України. Отже, необхідно переглянути твердження окремих істориків, що угорські репресії проти місцевого населення були викликані опором Карпатської Січі в березні 1939 р. Закарпатські українці все-рівно не уникнули б цього.

Автономні уряди краю значну увагу звертали на різнобічний розвиток національних меншин краю. Станом на 13 лютого 1939 р. німецька національна меншина у Закарпатті становила 3714, або 1,60% населення. Уряд А. Волошина все робив для того, щоб німецьке населення не відчувало ніяких проблем. Він навіть видав розпорядження, згідно з яким “всім громадянам німецької національності без огляду на їх державну приналежність дозволено організуватися в “німецькій партії”. Інженер Е. Ольдофреді, як представник німецької національної меншини, 27 січня 1939 р. був включений до списку майбутніх послів українського парламенту.

Станом на лютий 1939 р. в краї проживало 15 тисяч чехів. Уряд А. Волошина докладав усіх зусиль, щоб взаємовідносини між українцями і чехами, які проживали в Закарпатті, залишалися добросусідськими. На жаль, конфронтації повністю уникнути не вдалося. Чехи не сприймали українську владу та її рішення, а українці намагалися позбутися “опіки”, нерідко використовуючи для цього методи, які суперечили чехословацькій конституції.

Румунська національна меншина всіляко підтримувала уряд А. Волошина. Румунська преса повідомляла: “...румунський народ, який живе в селах Солотвино, Нижня Апша, Середня Апша і Біла Церква, задоволений своїм становищем, бо користується повними громадськими й політичними правами”.

28 грудня 1938 р. А. Волошин прийняв делегацію єврейських національних меншин (складали 12% всього населення), керівники яких заявили про свою лояльність до влади. У відповідь на це прем'єр-міністр заявив: “Я до жидів, які шанують свою релігію і національність, завжди ставився прихильно. Щодо культурних потреб жидівського населення, то вони будуть по можливості сповнені”. Однією з форм переслідування євреїв угорським окупаційним режимом було видворення їх з краю. Ця акція розпочалася відразу після встановлення на Закарпатті окупаційного режиму. Про це свідчать численні приклади з кримінальних справ євреїв.

Наприкінці 30-х років державно-правовий статус Закарпаття пройшов своєрідну еволюцію. До прийняття чехословацьким парламентом Конституційного Закону від 22 листопада 1938 р. про федеративний устрій держави чехів, словаків і закарпатських українців, на території краю діяла Конституція ЧСР від 29 лютого 1920 р., в основі якої знаходились рішення Сен-Жерменського мирного договору. З проголошенням 14 березня 1939 р. незалежності, а 15 березня ратифікації цього рішення Соймом, Карпатська Україна перестала бути суб'єктом федерації, перетворившись у незалежну державу. “Проголошення повної незалежності Карпатської України, -- писав представник уряду А.Волошина в Празі В. Шандор, -- було важливим державно-політичним актом, хоч не мало міжнародного визнання, бо на це не було часу. Воно було найвищим проявом волі населення, згідно з правом на самовизначення, яке належить українському народові так, як і панівним державотворчим народам. Це стосується всіх українських земель і всього українського народу. У силі історичних умов поодинокі території України були довгими віками відокремлені від себе і від свого матірного центру Києва. Всупереч тому Всенародні Збори в Хусті в 1919 р., подібно як і парламент Західноукраїнської Народної Республіки в 1919 р., Національні Ради Буковини й Бесарабії в 1918-1919 рр. в своїх політичних рішеннях декларували свою соборно-державну єдність з центральною Україною. Такі прояви державності українців на всіх землях України демонструють серйозний міжнародно-правовий аргумент і силу державно-визвольної боротьби” (Шандор В. Спомини. -- Т.І. Карпатська Україна. 1938-1939. - Ужгород, 1996.-С. 351).

У жовтні 1938 - березні 1939 рр. не припинялося культурне життя в Закарпатті. Однак і в цьому плані відбулися певні зміни після втрати південних районів країни. Виникла проблема з приміщенням для товариства “Просвіта”, хоча діяльність цієї масової організації ні на мить не припинялася. Відкривалися нові школи (Синевирська Поляна, Колочава та ін.). Обговорювалося питання про відкриття університету, про перенесення в Карпатську Україну Українського вільного університету. Однак, ці питання позитивно вирішені не були. Важливу роль продовжувала відігравати преса, хоча у порівнянні з попередніми роками, вона значно збідніла. Фактично, масовим тиражем видавався тільки щоденник, який редагував В.Гренджа-Донський. Очолювана ним “Нова свобода” перетворилася в орган УНО. Крім цього органу націоналістична молодь видавала газету “Наступ” (редактор - С.Росоха), а селяни мали свій орган “Карпатську Україну” (редактор Ю.Таркович). Успішно пройшовши незначну цензуру, одержав можливість видавати свій релігійний альманах о.С.Сабол (Зореслав).

До Хусту приїхали відомі українські письменники О.Олесь, У.Самчук, Ю.Горліс-Горський. З ініціативи названих письменників, а також В.Гренджі-Донського, І.Рошка-Ірлявського та А.Патруса-Карпатського у Хусті було створено літературно-мистецьке товариство “Говерля”. Товариство видавало однойменний місячник, редактором якого було обрано О.Ольжича. Російськомовні письменники на чолі з А.Карабелешем створили аналогічне письменницьке товариство. З Ужгорода до Хуста приїхав державний театр “Нова Сцена'' (режисер Ю. Шерегій). Наприкінці листопада 1938 р. театр вже дав першу в Хусті виставу “Запорожець за Дунаєм”. В той же час українська діаспора, в особі батька і сина Лисюків, почала роботу над створенням першої в Закарпатті кіностудії, яку повинен був очолити Р.Мішкевич. Відомий український режисер А. Деслав, що проживав у Парижі, готувався зняти фільм про Карпатську Україну. Каленик і Петро Лисюки почали роботу над фільмом, який пізніше назвали “Трагедія Карпатської України”. Крім того, вони розпочали роботу над двома мистецькими фільмами “За гріхи батьків” і “За землю і волю”.

Незважаючи на те, що культурне життя в Карпатській Україні продовжувалося, відчувався значний спад порівняно з міжвоєнним періодом. Вважаємо, що причиною цього була активна політична діяльність уряду Карпатської України. Складна міжнародна обстановка, скрутне економічне становище та деякі інші вагомі чинники відсували на задній план політику уряду по відношенню до культури ( Дисертація. - С. 297-316).

В результаті Віденського арбітражу під Угорщиною залишилось 35 греко-католицьких парафій на чолі з єпископом О.Стойкою, який залишився в Ужгороді. В Карпатській Україні залишилось 280 парафій, які не мали єпископа. Вже 3 листопада 1938 р. від імені Мукачівської греко-католицької єпархії та ряду політичних партій і об'єднань, був складений меморандум, переданий урядам Чехословаччини, Англії, Франції, Німеччини, Італії, Польщі, Румунії, Угорщини та Югославії, в якому Віденський арбітраж був засуджений. Єпископ О.Стойка зробив спробу підпорядкувати собі греко-католицькі парафії Карпатської України, однак Ватикан згоди не дав. Обов'язки апостольського адміністратора були покладені на єпископа Д.Няраді, який відзначався своєю чіткою українською орієнтацією. Встановилися тісні відносини між Мукачівською єпархією, розділеною на той час, і Галицькою Митрополією в особі А. Шептицького. Галицький Митрополит привітав виникнення Карпато-української держави. Уряд Карпатської України докладав всіх зусиль для того, щоб не виникали конфлікти між вірниками греко-католицької та православної конфесій, представники якої належали до Сербської Православної Митрополії. Православна церква лояльно відносилася до уряду А.Волошина та політики, яку проводив його кабінет. Мукачівський єпископ О.Стойка, який залишився на окупованій Угорщиною території, вірно служив окупантам, закликаючи їх до повної окупації Закарпаття. Необхідно також відзначити, що чимало греко-католицьких священиків знаходилися в опозиції до української влади, а проти окремих із них була розпочата кримінальна справа. З окупацією Закарпаття військами Угорщини в краї встановився жорстокий репресивний режим, від якого постраждали представники духовенства обидвох конфесій (Дисертація. - С. 316-332).

Закарпаття знаходилося в центрі уваги багатьох європейських країн, прогресивні сили яких співчували національно-визвольній боротьбі закарпатських українців. Проголошення незалежної Карпатської України було радо сприйнято українцями Європи, США, Канади і Азії, які створювали різноманітні “Національні фонди”, “Допомогові комітети”, організовували фінансову допомогу, сприяли розбудові збройних сил краю. Все це свідчило про те, що в українському народі не вмерла надія на відродження української держави. В Карпатській Україні вони бачили зародок майбутньої соборної України. Виходячи з цього, Карпатську Україну 1938-1939 рр. необхідно розцінювати як черговий етап у боротьбі за українську державність (Дет. див.: Вегеш М., Богів О. Міжнародне становище Карпатської України (1938-1939 рр.). - Ужгород, 1997. - С. 10-58.

Автономні уряди Закарпаття приділяли значну увагу розвитку освіти і культури краю. Велику просвітницьку роботу серед населення продовжувало проводити товариство “Просвіта”. Розвивалися наука, література, мистецтво, однак у порівнянні з попередніми двадцятьма роками, культурний розвиток пішов на спад. Причина полягала в тому, що уряд А.Волошина постійно опинявся перед економічними і міжнародними проблемами, які вимагали негайного вирішення.

Уряд А.Волошина намагався створити оптимальні умови для нормального функціонування і співжиття різних релігійних конфесій у краї. Переважна більшість населення Карпатської України була греко-католицького віросповідання. Апостольський адміністратор Карпатської України єпископ Д.Няраді відзначався чіткою українською орієнтацією. Уряд А.Волошина все робив для того, щоб не виникали конфлікти між вірниками греко-католицької та православної конфесій. Православна церква, що відносилася до Сербської Православної Митрополії, лояльно відносилася до уряду Карпатської України. Єпископ О.Стойка, залишившись на окупованій території Закарпаття, вірно служив окупантам, заохочуючи їх до повного захоплення краю. Ці проблеми висвітлені автором у другому томі монографії “Карпатська Україна 1938-1939 рр. у загальноєвропейському історичному контексті” (Ужгород, 1997). - С. 35-76 та в другому томі колективної праці “Нариси історії Закарпаття” (Ужгород, 1995). - С. 373-384, 388-395).

Внутрішньополітичний розвиток Закарпаття з вересня 1938 р. до середини березня 1939 р. був неоднозначним, суперечливим і складним. Найбільшим успіхом політичних сил краю було здобуття автономних прав у складі Чехословаччини. Заміна кабінету А.Бродія урядом А.Волошина свідчила про радикальну зміну політичної орієнтації. Прем'єр-міністр Карпатської України взяв чіткий курс на українізацію всього суспільного життя краю. Важливою віхою в житті закарпатців були вибори і засідання Сойму Карпатської України, які, однак, виявилися формальними, бо окупація краю Угорщиною не дала можливість втілити їх в життя.

На внутрішньополітичне становище Закарпаття негативно впливала антиукраїнська і античеська діяльність угорської іреденти, яка не припинялася протягом всього міжвоєнного періоду, а в 1938-1939 рр. набула своєї кульмінації. Закарпаття наводнили угорські агенти, які збирали підписи за приєднання краю до Угорщини, розповсюджували листівки антиукраїнського змісту тощо. Діяльність угорської іреденти прискорила встановлення в Карпатській Україні авторитарного режиму (Дет. див.: Вегеш М. Карпатська Україна (1938-1939): соціально-економічний і політичний розвиток. - Ужгород, 1993. - С. 49-85).

Напередодні другої світової війни Карпатська Україна пройшла певну еволюцію в державно-правовому розвитку. До 22 листопада 1938 р. на території краю діяла Конституція ЧСР 1920 р., згідно з якою населення країни мало певні автономні права. За Конституційним законом від 22 листопада 1938 р. Закарпаття вважалося складовою частиною федеративної ЧСР. 14 березня 1939 р. А.Волошин проголосив незалежність держави, яка була ратифікована наступного дня Соймом Карпатської України. І хоча цей акт проголошення незалежності був більше символічним, ніж реальною політикою, він відіграв велику роль у формуванні самосвідомості всієї української нації. Державно-правовий статус Закарпаття висвітлений дисертантом у другому томі монографії “Карпатська Україна 1938-1939 рр. у загальноєвропейському історичному контексті”. - С. 129-150.

Наприкінці 30-х років Карпатська Україна виявилася єдиною, де проживала невелика гілка українського народу, яка проголосила свою незалежність і заявила про бажання жити державним життям. Такої можливості не мали ні українці, які перебували у складі СРСР, ні українці Польщі та Румунії. Однак, вони дивилися на Карпатську Україну як на територію, де робиться відчайдушна спроба відновити українську державність. Виходячи з цього, необхідно розцінювати утворення Карпато-української держави як другий, після визвольних змагань 1918-20-х років, етап у боротьбі за створення українського державного утворення на окремо взятій українській території.

1. Карпатська Україна (1938-1939): соціально-економічний і політичний розвиток.-Ужгород: Патент, 1993.-136 с.

Рецензія: Фенич В. Дослідження з історії Карпатської України // Молодь-Україні. Наукові записки молодих учених Ужгородського державного університету. -Т. 5-6. До 50-ліття Ужгородського державного університету. - Ужгород, 1995.- С. 381-384.

2. Карпатська Україна 1938-1939 років у загальноєвропейському історичному контексті: В 2-х томах. - Ужгород: Колір Прінт, 1997.-Т.І. - 236 с.; Т.2. - 198 с.

Рецензія: Ліхтей І. Карпатська Україна 1938-1939 років у загальноєвропейському історичному контексті // Проблеми історії, філософії та літературознавства України. Наукові записки вчених Ужгородського державного університету. - Вип. 3. Ужгород, 1997. - С. 195 - 200.

3. Карпатська Січ: сторінки історії (1938-1939 рр.). - Ужгород, 1996. - 23 с.

4. Карпатська Україна і Німеччина (1938-1939 рр.). - Ужгород, 1996. - 22 с.

5. Міжнародне становище Карпатської України (1938-1939 рр.). - Ужгород, 1997. - 136 с. (у співавт. з О.І. Богівим).

Дисертантом написані С. 4-31, 53-136.

6. Карпатська Україна в міжнародних відносинах (1938-1939). - Ужгород, 1997. - 135 с. (у співавт. з В.Л. Боднаром).

Дисертантом написані С. 12-105.

7. Августин Волошин. - Ужгород: Закарпаття, 1995. - 100 с. (у співавт. з М.І. Зимомрею і В.В. Гомоннаєм).

Дисертантом написані С. 5-40.

Наукові статті:

8. Карпатська Україна в 1938-1939 рр.: деякі аспекти соціально-економічного й політичного розвитку // Український історичний журнал. -1995. - №2 - С. 42-51 (у співавт. з В.Є.Задорожним).

Дисертантом написані С. 42-48.

9. Солідарність українців Східної Галичини з національно-визвольною боротьбою закарпатських українців (1938-39) //Сучасність. - 1995 - №2. - С. 84-90.

10. Останні дні життя президента Карпатської України // Сучасність. -1997. - №7-8.- С. 159-164.

11. Августин Волошин: Зміна орієнтацій //Пороги (Прага, Ч. Р.). - 1997. -№2. - С. 21-22.

12. Українська преса Східної Галичини про Карпатську Україну (1938-1939 рр.) //Молодь-Україні. Наукові записки молодих учених Ужгородського державного університету - Т.3. - Ужгород, 1994. - С. 97-116

13. Події 13-14 березня 1939 р. в Карпатській Україні //Молодь-Україні. Наукові записки молодих учених Ужгородського державного університету. -Т. 5-6. - Ужгород , 1995. - С. 186 - 190.

14. Промисловість, сільське господарство і торгівля Карпатської України наприкінці 30-х років // Проблеми історії, філософії та літературознавства України (Наукові записки вчених Ужгородського державного університету). -Вип. 1. - Ужгород, 1996. - С. 81-106.

15. Митрополит Андрей Шептицький (Історіографічні аспекти)

//Проблеми української історіографії. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 30-річчю Українського Історичного Товариства і журналу “Український Історик”. - Мукачево: Елара, 1996. - С. 80- 88.

16. Історія Карпатської України 1938-1939 років у оцінці Олега Ольжича // Малинщина у просторі і часі. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. 25-27 вересня 1996 р. - Малин , 1996. - С. 114-116.

17. Карпатська Україна - пролог у новий час краю // Матеріали наукової конференції, присвяченої 30-річчю визволення Закарпаття від фашизму та 50-річчю Першого з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України (Ужгород, 18 листопада 1994 р.).-Ужгород: Патент, 1995. - С. 124-129.

18. До питання про діяльність уряду Карпатської України в екзилі (1939-1941) //Закарпатська Україна. 1945 рік. Матеріали наукової конференції, присвяченої 50-річчю Перемоги над фашизмом та 50-річчю возз'єднання Закарпаття з Україною (Ужгород, 26 травня 1995 р.). -Ужгород: Патент, 1995. -С.22-27.

19. Напади угорських і польських терористів на Карпатську Україну в 1938-1939 рр. //Культура Українських Карпат: традиції і сучасність. Матеріали міжнародної наукової конференції (Ужгород, 1-4 вересня 1993 року). - Ужгород: МПП “Ґражда”, 1994. - С.123-129.

20. Діяльність автономних урядів Підкарпатської Русі - Карпатської України в галузі економіки і культури // Нариси історії Закарпаття: В 3-х томах.-Т.2 (1918-1945). - Ужгород: Закарпаття, 1995. - С. 297-302.

21. Література Закарпаття 20-30-х років //Там само. - С. 373-384 (у співавт. з М. І.Кляп). Дисертантом написані С. 375-384.

22. Театри Закарпаття 20-30-х років // Там само. - С. 388-394.

23. До питання про виникнення та діяльність Організації Народної Оборони Карпатська Січ (1938-1939 рр.) //Науковий збірник Товариства “Просвіта” в Ужгороді. - Річник І(ХV). - Ужгород: Просвіта, 1996. -С. 147-159.

24. До питання про участь ОУН в обороні Карпатської України // Матеріяли наукової конференції “Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія: історія, уроки , сучасність”. - Стрий: Увіс, 1993. -С. 36-39.

25. Життєвий і творчий шлях Василя Гренджі-Донського //Тези доповідей та повідомлень першої наукової конференції, присвяченої життю і діяльності видатного поета і культурно-громадського діяча Василя Степановича Гренджі-Донського (1897-1974). - Ужгород, 1995. - С.7-12.

26. Федір Ревай //Історія України в історичних портретах (Збірник наукових праць). - Ужгород, 1996. - С. 84-88.

27. Юліан Ревай //Там само - С. 89-93.

28. Вікентій Шандор //Там само. - С.94-97.

29. Петро Стерчо //Вчені, письменники і політичні діячі про Україну (Збірник наукових праць). - Вип. перший. -Ужгород, 1996. - С. 83- 86.

30. Андрей Шептицький //Там само. - Вип. другий. - Ужгород, 1996. -С.59-85.

31. Олег Ольжич //Там само. - С. 101-105.

32. Карпатська Україна в 1938-1939 роках: еволюція оцінок // Соціально-економічні та етнополітичні зміни в країнах Центральної і Південно-Східної Європи (друга половина 80-х - перша половина 90-х років XX ст.). Матеріали міжнародної наукової конференції 26-27 вересня 1996 року. - Ужгород, 1997. - С. 96-102.

33. Розвиток політичних подій в Закарпатті (вересень 1938 р.- друга половина березня 1939 р.) //Проблеми історії, філософії та літературознавства України (Наукові записки вчених Ужгородського державного університету). -Вип.3. - Ужгород, 1997. - С. 50-89.

34. Проблеми історії Закарпаття в науковій спадщині І. Гранчака //Професор Іван Гранчак (До 70-річчя від дня народження). - Ужгород, 1997. - С. 55-61 (у співавт. з Д.Д. Данилюком).

35. Карпатська Україна 1938-1939 в українській історіографії // Український історик. - 1997.- Рік ХХХIV. - № 1-4 (132-135). - С. 137-144.

Размещено на Allbest.ru